Здійснення секретарем судового засідання процесуальних функцій, пов'язаних з судовим розглядом справи, не може бути самостійним предметом судового розгляду (ВП ВС,справа № 820/5586/16, 03.04.18)

Фабула судового акта: Чи можна оскаржити в суді дії або бездіяльність секретаря судового засідання ? В цій справі позивач спробував це зробити, звернувшись до окружного адміністративного суду з відповідним позовом, який мотивовано, зокрема, тим, що секретар судового засідання Вищого адміністративного суду України (відповідач) не виконав ухвали цього суду щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про дату, час і місце розгляду заяви про роз'яснення судового рішення, а також у не виконував посадові обов'язки під час проведення судового засідання щодо: здійснення судових повідомлень; перевірки наявності та з'ясування причин відсутності осіб, яких було викликано до суду, доповіді про це головуючому, доповіді суду про вручення судових повідомлень тим, хто не прибув; забезпечення контролю за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами; ведення журналу судового засідання; зобов'язання при виконанні своїх службових обов'язків не допускати порушень прав громадянина.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 250 тис. грн відшкодування за завдану моральну шкоду та витрати з урахуванням інфляції, понесені під час досудового намагання притягнути відповідача до дисциплінарної відповідальності, витребування необхідних документів, з'ясування підсудності позову та судового розгляду справи.

Ухвалюючи рішення про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, суди дійшли висновку, що позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки секретар судового засідання не є суб'єктом владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції, і не може бути відповідачем у справі про оскарження його дій чи бездіяльності, вчинених під час організаційного забезпечення судового процесу.

Остаточне рішення в цій справі прийняла Велика Палата Верховного Суду, що залишила без змін судові рішення і сформувала правовий висновок наступного змісту.

Секретар судового засідання є учасником адміністративного процесу та виконує виключно процесуальні, пов`язані з відправленням судом правосуддя, функції, які не можна охарактеризувати як управлінські. Секретар судового засідання виконує передбачені КАС процесуальні дії за дорученням суду або на виконання ухвалених судом рішень щодо необхідності вчинення таких дій лише в межах конкретного судового провадження.

Дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), також є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається.

Отже, дії, які, на думку позивача, протиправно не здійснив відповідач, охоплюються передбаченими КАС процесуальними діями під час судового розгляду заяви про роз'яснення судового рішення. Здійснення секретарем судового засідання процесуальних функцій, пов'язаних з судовим розглядом справи, не може бути самостійним предметом судового розгляду.

Аналізуйте судовий акт: КОНКУРС: БЕЗПІДСТАВНЕ ВИЛУЧЕННЯ ОСТАТОЧНОГО СУДОВОГО РІШЕННЯ З МАТЕРІАЛІВ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ (СПРАВА № 826/20832/14).

Ігнорування адвокатського запиту: суд визнає але закриває провадження у зв’язку із закінченням строків передбачених ст. 38 КУпАП (Апеляційний суд Київської області від 17 жовтня 2016р. у справі №362/3117/16-п)

Фрунзівський районний суд Одеської області: Норми чинного КУпАП не регулюють порядок вирішення клопотання про відвід судді, який розглядає справу, що не виключає застосування в такому випадку аналогії закону (справа № 517/442/18, 04.09.18)

Роз’яснення права на суд присяжних після проведення підготовчого засідання, але до постановлення остаточного рішення у справі не є підставою для скасування такого рішення (ВС/ВП № 523/6472/14-к від 12.09.2018)

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

3 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 820/5586/16

Провадження № 11-6ас18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Буц Т.А.,

представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_3 до секретаря судового засідання Вищого адміністративного суду України ОСОБА_5 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди

за заявою ОСОБА_3 про перегляд з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС; у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року (у складі судді Тітова О.М.), ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року (у складі колегії суддів Курило Л.В., Присяжнюк О.В., Бартош Н.С.) та ухвали Вищого адміністративного суду України та 17 травня 2017 року(у складі колегії суддів Олексієнка М.М., Пасічник С.С., Штульман І.В.),

УСТАНОВИЛА :

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому просила:

визнати протиправною бездіяльність секретаря судового засідання Вищого адміністративного суду України ОСОБА_5, яка полягала в невиконанні ухвали цього суду від 5 березня 2015 року щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про дату, час і місце розгляду заяви про роз'яснення судового рішення, а також у невиконанні посадових обов'язків під час проведення 19 березня 2015 року судового засідання, визначених підпунктами 1-4 частини першої статті 63 чинної на той час редакції КАСта підпунктами 2.1 і 2.2 її посадової інструкції, щодо: здійснення судових повідомлень; перевірки наявності та з'ясування причин відсутності осіб, яких було викликано до суду, доповіді про це головуючому, доповіді суду про вручення судових повідомлень тим, хто не прибув; забезпечення контролю за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами; ведення журналу судового засідання; зобов'язання при виконанні своїх службових обов'язків не допускати порушень прав громадянина;

постановити окрему ухвалу про можливу наявність у діях ОСОБА_5 як секретаря судового засідання ознак посадових злочинів, передбачених частиною першою статті 364, частиною першою статті 367 та частиною другою статті 382 Кримінального кодексу України, яку направити Генеральному прокурору України для проведення перевірки та прийняття рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України;

стягнути 250 тис. грн відшкодування за завдану моральну шкоду та витрати з урахуванням інфляції, понесені під час досудового намагання притягнути відповідача до дисциплінарної відповідальності, витребування необхідних документів, з'ясування підсудності позову та судового розгляду справи.

Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 17 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду та Вищого адміністративного суду України від 20 грудня 2016 року та 17 травня 2017 рокувідповідно відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 109 КАС у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.

Ухвалюючи такі рішення, суди дійшли висновку, що позовну заяву ОСОБА_3 не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки секретар судового засідання не є суб'єктом владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції, і не може бути відповідачем у справі про оскарження його дій чи бездіяльності, вчинених під час організаційного забезпечення судового процесу.

1 червня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд наведених вище судових рішень з підстави,передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 КАС у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, а саме у зв'язку з неоднаковим застосуванням судами касаційної інстанції положень статей 2, 17 цього Кодексу, що визначають юрисдикцію адміністративних судів.

Обґрунтовуючи наявність різного правозастосування, ОСОБА_3 послалася на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 травня 2016 року № 6-12723ск16, у якій цей суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що аналогічна згаданій вище позовна заява ОСОБА_3 про визнання протиправною бездіяльності секретаря судового засідання, яка в лютому 2016 року була подана до Харківського районного суду Харківської області, не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства, на неї поширюється юрисдикція адміністративного суду.

Не погодившись із висновками судів про непідсудність цієї справи адміністративним судам, ОСОБА_3 зазначила, що з огляду на положення частини другої статті 55 Конституції України, статей 10, 38 Закону України «Про державну службу» розгляд позову щодо оскарження бездіяльності секретаря судового засідання як посадової особи та державного службовця має проводитися в порядку саме адміністративного судочинства. Адже саме відповідач - секретар судового засідання ОСОБА_5, а не суд, несе відповідальність за невиконання вимог ухвали щодо повідомлення позивача про дату, час і місце розгляду заяви позивача про роз'яснення судового рішення, а також за приховування від колегії суддів факту невиконання ухвали. Внаслідок такої бездіяльності, яку допустив не суд, а секретар судового засідання, були істотно порушені права заявника як позивача, що і стало підставою для звернення до суду.

Також ОСОБА_3 посилається на невиконання судами вимог частини шостої статті 109 КАС у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, щодо роз'яснення судом у разі відмови у відкритті провадження, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 21 червня 2017 року відкрито провадження у справі.

До набрання чинності КАС у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»(далі - Закон № 2147-VIII) і припинення діяльності Верховного Суду України розгляд заяви ОСОБА_3 про перегляд судових рішень цим судом не закінчено.

Тому ця заява на підставі підпункту 1 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАСу редакції Закону № 2147-VIII була передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Оскільки справа за заявою ОСОБА_3відповідно до частини другої статті 241 КАС у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, підлягала розгляду на спільному засіданні судових палатВерховного Суду України в цивільних та адміністративних справах, вона відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу у редакції Закону № 2147-VIII передана до Великої Палати Верховного Суду для розгляду, який з огляду на визначений підпунктом 1 пункту 1 зазначеного розділу КАС порядок здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заяву про перегляд судових рішень та просив її задовольнити з викладених у ній мотивів.

Відповідач не подав заперечень на заяву про перегляд судових рішень та не з'явився в судове засідання, про дату, час та місце якого його було належно повідомлено.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм процесуального права, які визначають юрисдикцію адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду керується нижченаведеним.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.

Однією із закріплених у наведеній нормі гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Забезпечення такого права в національному законодавстві випливає з положень Конституції України.

Так, частиною другою статті 55 Основного Закону передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд), практика якого є своєрідним механізмом, що дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію, неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоч остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити Суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або настільки, що це вже спотворює саму суть цього права(пункт 44 рішення Суду у справі «ПринцЛіхтенштейну Ганс-Аадам ІІ проти Німеччини»).

Слід також звернути увагу на іншу складову закріпленого у статті 6 Конвенції права - вимогу щодо законності суду, тобто суду, встановленого законом. Це поняття включає організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції) складову. Порушення під час визначення юрисдикції суду безумовно призводить до порушення права на справедливий суд.

Відповідно до статті 6 Конституції Українидержавна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Таким чином, повноваження кожного органу законодавчої, виконавчої та судової влади не є безмежними, а визначаються Конституцією та законами України. Отже, суди не мають права розглядати вимоги, які не належать до їх юрисдикції, визначеної законом.

Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій, справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною першою статті 6 КАС у редакції, чинній на час подання ОСОБА_3 цього позову, кожна особа мала право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснювала публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Для вирішення питання щодо поширення юрисдикції адміністративного суду на цю справу слід з'ясувати наявність у відповідача повноважень на здійсненняпублічно-владних управлінських функцій стосовно ОСОБА_3 та характер діянь, які суд має ревізувати згідно з вимогами позивача. При цьому Велика Палата Верховного Суду зважає на таке.

Статтею 152 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI«Про судоустрій і статус суддів», чинного на час виникнення спірних відносин, визначено: до штату апарату судів загальної юрисдикції входять також секретарі судового засідання, наукові консультанти та судові розпорядники (частина одинадцята); організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату (частина перша); керівник апарату суду несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу, функціонування автоматизованої системи документообігу, інформує збори суддів про свою діяльність (частина третя); керівник апарату суду призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату суду, застосовує до них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення (частина п'ята); правовий статус працівників апарату суду визначається Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (частина шоста).

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу», чинного на час виникнення спірних відносин, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Статтею 2 цього Закону передбачено, що посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Коло службових повноважень відповідача як посадової особи апарату Вищого адміністративного суду України на час виникнення спірних правовідносин було визначено, зокрема, Посадовою інструкція секретаря судового засідання, затвердженою наказом Вищого адміністративного суду України від 15 січня 2014 року № 31-к (далі - посадова інструкція), яка містить такі положення.

Секретар судового засідання для виконання своїх функцій зі сприяння здійсненню правосуддя в адміністративних справах за дорученням начальника відповідного відділу закріплюється за відповідними суддею/суддями судової палати суду (підпункт 1.8).

Пунктом 2 цієї посадової інструкції визначенозавдання та обов'язки секретаря судового засідання. Так, відповідно до підпункту 2.1 секретар судового засідання:

виконує процесуальні обов'язки, визначені КАС під час розгляду адміністративних справ, зокрема:

- здійснює судові виклики і повідомлення;

- перевіряє наявність та з'ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому; доповідає судові, хто з викликаних та повідомлених осіб прибув у судове засідання, чи вручено судові повістки та повідомлення тим, хто не прибув, і повідомляє причини їх неприбуття, якщо вони відомі;

- оформляє матеріали адміністративних справ відповідно до організаційно-розпорядчих документів Вищого адміністративного суду України. Перевіряє наявність та належність оформлення усіх необхідних документів у справах, переданих для відправлення після закінчення розгляду, у тому числі кількість копій процесуальних документів, необхідних для відправлення, у разі відсутності певних документів чи їх копій звертається до відповідного помічника судді;

крім того, виконує інші функціональні обов'язки, покладені на нього цією інструкцією, зокрема:

- вживає необхідних заходів щодо дотримання встановлених КАС процесуальних строків розсилання прийнятих у справах процесуальних документів;

- здійснює необхідну технічну роботу з відправлення отриманих від судді/суддів або помічника судді/суддів процесуальних документів та кореспонденції, зокрема розглянутих судових справ та належним чином оформлених копій судових рішень,

при цьому зобов'язаний при виконанні своїх службових обов'язків не допускати порушень прав і свобод людини та громадянина.

Згадані у підпункті 2.1 посадової інструкції процесуальні обов'язки відповідача випливають зі змісту КАС, чинного на час виникнення спірних відносин.

Так, главою 5 цього Кодексу визначено учасників адміністративного процесу. Відповідно до статті 63, розміщеної у цій главі, секретар судового засідання: 1) здійснює судові виклики і повідомлення; 2) перевіряє наявність та з'ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому; 3) забезпечує контроль за повним фіксуванням судового засідання технічними засобами; 4) веде журнал судового засідання; 5) оформляє матеріали адміністративної справи; 6) виконує інші доручення головуючого у справі.

Згідно із частинами першою та третьою статті 170 КАС у відповідній редакції, якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту. Суд розглядає заяву про роз'яснення судового рішення протягом десяти днів з повідомленням заявника (особи, яка бере участь у справі, державного виконавця, які звернулися із заявою про роз'яснення судового рішення) та осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розглядові заяви про роз'яснення рішення.

Системний аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що секретар судового засідання є учасником адміністративного процесу та виконує виключно процесуальні, пов`язані з відправленням судом правосуддя, функції, які не можна охарактеризувати як управлінські. Секретар судового засідання виконує передбачені КАС процесуальні дії за дорученням суду або на виконання ухвалених судом рішень щодо необхідності вчинення таких дій лише в межах конкретного судового провадження.

Отже, дії, які, на думку позивача, протиправно не здійснив відповідач, охоплюються передбаченими КАС процесуальними діями під час судового розгляду заяви про роз'яснення судового рішення.

При цьому дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається.

У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов'язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади.

Отже, у справі, що розглядається, висновки судів про те, що позов ОСОБА_3 не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, ґрунтуються на правильному застосуванні норм процесуального права. Викладені у заяві про перегляд судових рішень міркування і твердження позивача щодо підсудності спору не спростовують правильності оскаржуваних рішень.

Перевіривши доводи заявника про невиконання судами вимог частини шостої статті 109 КАС, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, Велика Палата Верховного Суду вважає, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за пунктом 2 частини першої цієї статті поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Тому оскільки здійснення секретарем судового засідання процесуальних функцій, пов'язаних з судовим розглядом справи, не може бути самостійним предметом судового розгляду, суди правильно не вказали суд, до юрисдикції якого мав би, за аргументами заявника, належати розгляд цієї справи.

З огляду на зазначене та відповідно до частини першої статті 244 КАС у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, в задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд судових рішень слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242 та 244 КАС у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», Велика Палата Верховного Суду,

П О С Т А Н О В И Л А:

Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року, ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 17 травня 2017 року у справі № 820/5586/16 за позовом ОСОБА_3 до секретаря судового засідання Вищого адміністративного суду України ОСОБА_5 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

У повному обсязі постанову складено 13 квітня 2018 року.

Підписи: