Заява про встановлення факту участі в АТО та бойових діях не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, але право може бути захищене шляхом оскарження рішення відповідного органу за правилами КАСУ (ВП ВС, Справа № 161/853/19,08.11.19)

Фабула судового акта: Заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, - встановлення факту безпосередньої участі у проведенні антитерористичної операції (АТО) та бойових діях, як доброволець у період з 06 травня по 06 серпня 2014 року у складі добровольчого формування територіальної оборони у певній військовій частині. Заінтересованими особами визначені Міністерство оборони України та Волинський обласний військовий комісаріат.

Як видно з матеріалів справи, заявник звертався до Командування Сухопутних військ із відповідною заявою, однак його заяву спрямували для розгляду до комісії обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, яка відмовила йому у встановленні такого факту з огляду на відсутність належних правових повноважень стосовно встановлення таких фактів.

Ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного суду, провадження у справі було закрито на підставі п. 6 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Судові рішення мотивовані тим, що юридичний факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає встановленню в судовому порядку, оскільки фактично стосується незгоди з рішеннями та діями відповідних посадових осіб щодо непідтвердження факту безпосередньої участі заявника у проведенні АТО. Разом із цим заявнику було роз`яснено, що отримавши відмову обласного військового комісаріату, у разі незгоди з його рішенням, він має право звернутися за захистом свого права зі скаргою на рішення обласного військового комісаріату за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи те, що заявник оскаржував зазначені судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, справа була розглянута Великою Палатою Верховного Суду.

За результатами розгляду справи Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок наступного змісту: не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.

За таких обставин суди правильно встановили, що заява щодо встановлення юридичного факту, який просить встановити заявник, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв’язку з чим ухвалою суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного суду, провадження у справі було закрито правильно.

ВП ВС звернула увагу на те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Виходячи зі змісту чинного цивільного процесуального законодавства, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з`ясована мета його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).

Аналізуйте судовий акт: Відсутність у позивача статусу поліцейського не є підставою для відмови у наданні статусу учасника бойових дій особі, що відряджався в район проведення АТО в якості слюсаря полку поліції (ВС/КАС, справа № 0440/5739/18, 02.08.19)

Оскільки законодавством визначено позасудовий порядок, який дає змогу особі встановити статус учасника бойових дій, то заява про встановлення цього факту не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (ВС/КЦС,№ 490/9547/17, 01.08.18)

Як встановлюється факт участі особи у бойових діях в зоні проведення АТО (ВССУ від 13 січня 2016 року у справі № 6-25896ск15)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 161/853/19

Провадження № 14-481цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді -доповідача Ткачука О.С.,

суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Яновської О.Г.

розглянула у порядку письмового провадження справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, Волинський обласний військовий комісаріат, про встановлення факту, що має юридичне значення за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником ОСОБА_2 , на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 лютого 2019 року, постановлену суддею Пахолюк А.М., та постанову Волинського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року, прийняту у складі суддів Данилюк В.А., Грушицького А.І., Шевчук Л.Я.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог

1. У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту безпосередньої участі у проведенні антитерористичної операції (далі - АТО) та бойових діях, як доброволець у період з 06 травня по 06 серпня 2014 року у складі добровольчого формування територіальної оборони у військовій частині В 0624.

2. Заяву мотивовано тим, що у період з 06 серпня 2014 року по 27 липня 2015 року та з 19 жовтня 2015 року по 25 лютого 2016 року ОСОБА_1 брав участь в АТО, що підтверджується довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, виданою 10 листопада 2016 року військовою частиною - польова пошта В2950 Міністерства оборони України.

3. 13 жовтня 2015 року йому було встановлено статус учасника бойових дій та видано посвідчення встановленого зразка.

4. 02 жовтня 2018 року позивач звернувся до Командування Сухопутних військ із заявою про підтвердження факту його безпосередньої участі в АТО та в бойових діях як добровольця у період з 06 травня по 06 серпня 2014 року у складі добровольчого формування територіальної оборони у військовій частині В0624. Однак його заяву спрямували для розгляду до комісії Волинського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, яка відмовила йому у встановленні такого факту з огляду на відсутність належних правових повноважень стосовно встановлення таких фактів.

5. Отримавши відмову Волинського обласного військового комісаріату у встановленні вищезазначеного факту, ОСОБА_1 її в установленому законом порядку не оскаржив, а звернувся до суду із цією заявою, яку просив задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

6. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 лютого 2019 року, залишеною без змін постановою Волинського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року, закрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення на підставі п. 6 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, яка передбачає закриття провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до п. 4, 5 ч. 1 ст. 186 цього Кодексу.

7. Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що юридичний факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає встановленню в судовому порядку, оскільки фактично стосується незгоди з рішеннями та діями відповідних посадових осіб щодо непідтвердження факту безпосередньої участі заявника у проведенні АТО. Разом із цим заявнику було роз`яснено, що отримавши відмову Волинського обласного військового комісаріату, у разі незгоди з його рішенням, ОСОБА_1 має право звернутися за захистом свого права зі скаргою на рішення Волинського обласного військового комісаріату за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. У квітні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 лютого 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року, посилаючись на те, що він звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, у порядку окремого провадження. Оскільки іншого порядку встановлення безпосередньої участі у проведенні АТО та бойових діях законодавством не передбачено, то вказана заява підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Позиція інших учасників справи

9. У липні 2019 року Волинський обласний військовий комісаріат подав відзив на касаційну скаргу, в якому погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду в судовому порядку.

Рух справи в суді касаційної інстанції

10. 07 червня 2019 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

11. 15 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду.

12. 21 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

13. Відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

14. Враховуючи те, що заявник оскаржує ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 лютого 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

15. 02 вересня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

16. Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

17. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

18. Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України, у редакції, чинній на час подання заяви до суду та розгляду справи судами, передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

19.Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частинах першій та другій статті 315 цього Кодексу, не є вичерпним.

20.У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

21.Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

22.Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з`ясована мета його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).

23. Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.

24. Порядок встановлення факту участі особи у бойових діях, в тому числі під час АТО на сході України, визначений Порядком надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 (далі - Порядок).

25. Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку статус учасника бойових дій надається особам, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування згідно з переліком, визначеним Антитерористичним центром при СБУ та Генеральним штабом Збройних Сил, були включені до складу Збройних Сил, МВС, Національної поліції, Національної гвардії та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

26. Відповідно до абз. 2 п. 6 Порядку для надання статусу учасника бойових дій: особам, зазначеним в абзацах 2 і 3 п. 2 цього Порядку, які брали участь в антитерористичній операції, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники підприємств, установ та організацій у місячний строк після завершення особами виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення (після видання відповідного наказу керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ) зобов`язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу особи, довідки за формою згідно з додатком 1 та документи, передбачені пунктом 4 цього Порядку, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій. У разі коли місце постійної дислокації військової частини (органу, підрозділу) або підприємства, установи та організації розташоване безпосередньо в районі проведення антитерористичної операції, документи командирами (начальниками) або іншими керівниками підприємств, установ та організацій подаються на розгляд комісії не раніше ніж через 30 календарних днів після зарахування осіб до списків військової частини (органу, підрозділу) або підприємства, установи та організації чи призначення їх на відповідні посади.

27. Саме в довідці про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України зазначається період, в якій особа безпосередньо брала участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції.

28. Судами встановлено, що заявник має довідку про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, видану командиром військової частини - польова пошта В2950 на підставі наказу керівника сектору «А» Антитерористичного Центру при Службі безпеки України від 06 серпня, 2014 року №11, наказу керівника сектору «Б» Антитерористичного Центру при Службі безпеки України від 23 жовтня 2015 року № 304, наказу керівника сектору «Б» Антитерористичного Центру при Службі безпеки України від 16 березня 2016 року № 78, в якій зазначено, що ОСОБА_1 , в іншій ніж зазначено у заяві строк, в період з 06 серпня 2014 року по 27 липня 2015 року та з 19 жовтня 2015року по 22 лютого 2016 року безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції.

29. Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність.

30. Таким чином, суди правильно встановили, що заява щодо встановлення юридичного факту, який просить встановити заявник, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з чим ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 лютого 2019 року, залишеною без змін постановою Волинського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року, провадження у справі було закрито правильно.

31. Разом з тим в ухвалі суду першої інстанції міститься помилкове посилання на норму п. 6 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки саме п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

32.Відповідно до ч. 1 ст. 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

33.Згідно із ч. 4 ст. 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

34.З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне змінити ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 лютого 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року, виклавши їх мотивувальну частину у редакції цієї постанови, в іншій частині залишити без змін.

Щодо судових витрат

35. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

36. Оскільки зміна вказаної мотивувальної частини судових рішеньне тягне їх зміни по суті, а стосується лише зазначення правильних норм процесуального Закону, Велика Палата Верховного Суду не змінює розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 402-404 409 412 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 лютого 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року змінити, виклавши їх мотивувальну частину у редакції цієї постанови, в інший частині залишити без змін.

Постанова Великої Палати Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Ткачук

Судді: Н.О. Антонюк О.С. Золотніков

Т .О. Анцупова В.С. Князєв

С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко

В.В. Британчук Н.П. Лященко

Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко

М.І. Гриців В.В. Пророк

Ж.М. Єленіна Л.І. Рогач

О.Г. Яновська