Використання учасниками процесу нецензурної лексики, образливих і лайливих слів або символів є зловживанням процесуальними правами (ВП ВС,справа № 199/6713/14-ц, 13.03.19)

Фабула судового акта: Використання одними учасниками судового процесу та їхніми представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності цих осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1 та 2 вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, заходи, передбачені ч. 3 ст. 44 ЦПК України.

До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі за скаргою на бездіяльність головного державного виконавця, яку залишила без розгляду.

Підставою для прийняття такого рішення Суду стало використання у скарзі нецензурної лексики, лайливої характеристики державного виконавця, бездіяльність якого оскаржувалось, та твердження, що звернення до суду за захистом своїх прав обумолене саме тим, що державний виконавець має такі характеристики.

Судове рішення мотивоване тим, що зазначені дії скаржника є виявом неповаги до суду й інших учасників процесу. Окрім того, ВП ВС констатувала, що подання такої скарги є зловживанням скаржником його процесуальними правами і невиконанням обов’язку керуватися завданнями цивільного судочинства.

При цьому ВП ВС керувалася, зокрема, пунктами 2 та 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, відповідно до яких повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов’язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, а ч. 1 ст. 44 цього Кодексу покладає на учасників судового процесу та їхніх представників обов’язок добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. При цьомуперелік дій, які суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним.

Аналізуйте судовий акт: При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, що порушують права інших осіб. У разі недодержання цього правила суд може зобов'язати припинити зловживання своїми правами (ВССУ, справа № 360/108/15-ц, ухвала від 26.10.16 р.)

ВС/КГС: Виходячи зі змісту ст. 43 ГПК України, подання апеляційних скарг на ухвали, які не підлягають окремому оскарженню від рішення суду першої інстанції, є зловживанням процесуальними правами (ВС/КГС,справа № 918/361/18, 12.03.19)

Недобросовісність поведінки позивача (вихід за межі здійснення цивільних прав) призводить до відмови у захисті його прав (ВС/КЦС № у справі № 202/12824/14-ц від 23.05.2018р.)

Повторне подання апеляційної скарги, яка є тотожною скарзі поданої раніше та вже вирішеної судом є зловживанням процесуальним правом та підставою для застосування заходів процесуального примусу (АС Одеської області № 495/7494/17 від 16.08.2018)

Постанова

Іменем України

13 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 199/6713/14-ц

Провадження № 14-92 цс 19

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача - ГудимиД.А.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула справу за скаргою ОСОБА_3 (далі також - скаржник) на бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби (далі також - ДВС) Міністерства юстиції України Нещадима Івана Сергійовича (далі також - державний виконавець) щодо виконання ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2017 року (далі також - виконавчий документ)

у справі за позовом ОСОБА_3, в інтересах якого діє Громадська організація «Дніпропетровська незалежна правозахисна громадська організація» (далі - ГО «ДНПГО») в особі ТретякЮ.Г., до Міністерства внутрішніх справ (далі також - МВС) України, Державної казначейської служби (далі також - ДКС) України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - Дніпропетровське міське управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю посадової особи органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування,

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 2 квітня 2018 року, постановлену суддею Скрипник О. Г., та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2018 року, прийняту колегією суддів у складі МаксютиЖ.І., ДемченкоЕ.Л. і КуценкоТ.Р.

Учасники справи :

позивач (скаржник): ОСОБА_3, в інтересах якого діє ГО «ДНПГО» в особі ТретякЮ.Г.;

посадова особа, бездіяльність якої оскаржується: головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України НещадимІ.С.;

відповідачі: МВС України, ДКС України;

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Дніпропетровське міське управління Головного управління МВС України в Дніпропетровській області.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог

1. 1 березня 2018 року скаржник звернувся до суду зі скаргою (далі - скарга), в якій просив :

1.1. Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця, на виконання якого надійшов виконавчий документ щодо порушення строку вчинення процесуальної дії, який встановлений частиною четвертою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»;

1.2. Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця, на виконання якого надійшов виконавчий документ, в частині недотримання строку направлення на адресу скаржника повідомлення від 13 лютого 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання;

1.3. Визнати неправомірним рішення державного виконавця, на виконання якого надійшов виконавчий документ, щодо повідомлення 13 лютого 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання;

1.4. Зобов'язати державного виконавця негайно прийняти до виконання виконавчий документ та у триденний строк з моменту отримання цього документа направити стягнуті кошти у готівковій формі через відділення «Укрпошти» № 82 за місцем проживання скаржника: АДРЕСА_1;

1.5. Витрати з перерахування коштів на користь скаржника у готівковій формі покласти на боржника - ДКС України;

1.6. Зобов'язати державного виконавця упродовж п'яти днів з дня отримання ухвали повідомити суд і скаржника про її виконання рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення;

1.7. Стягнути з відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України судовий збір за розгляд справи;

1.8. Стягнути з відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України на користь позивача відповідно до статті 138 ЦПК України судові витрати, пов'язані з явкою до суду, у порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590, як компенсацію за відрив від звичайних занять у зв'язку з явкою до суду.

2. Мотивував скаргу такими обставинами :

2.1. 24 січня 2018 року скаржник надіслав поштою виконавчий документ для виконання до відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України;

2.2. Державний виконавець, порушуючи вимоги частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», більш ніж через три робочі дні повернув стягувачу виконавчий документ без прийняття до виконання;

2.3. Порушуючи частину першу статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», повідомлення 13 лютого 2018 року № 55792986/20.1/10 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання було надіслане лише 21 лютого 2018 року;

2.4. Рішення державного виконавця щодо повідомлення 13 лютого 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання є протиправним, оскільки відповідно до абзацу другого частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи. Позов у справі № 199/6713/14-ц стосується відшкодування шкоди, а тому скаржник має бути звільнений від сплати авансового внеску;

2.5. Необґрунтованість рішення державного виконавця щодо повідомлення 13 лютого 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання підтверджується відповідністю виконавчого документа вимогам частини другої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»: зазначений один стягувач, на користь якого стягнуто з одного відповідача три різні суми;

2.6. Безпідставним у рішенні державного виконавця щодо повідомлення 13 лютого 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання є аргумент про те, що відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ мають виконувати органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» ухвала Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 21 червня 2017 року є виконавчим документом та підлягає примусовому виконанню. Крім того, відповідно до статті 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень покладається на органи державної виконавчої служби;

2.7. Рішення, дії та бездіяльність державного виконавця щодо виконання виконавчого документа є протиправними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. 2 квітня 2018 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська постановив ухвалу, в якій скаргу задовольнив частково:

3.1. Визнав неправомірним рішення державного виконавця з виконання ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 199/6713/14-ц (4с/199/42/17) щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання;

3.2. Зобов'язав державного виконавця вчинити дії з виконання ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 199/6713/14-ц (4с/199/42/17);

3.3. Стягнув з Департаменту ДВС Міністерства юстиції України на користь скаржника компенсацію за відрив від звичайних занять у розмірі 44,80 грн.

4. Суд вважав, що повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав, наведених у відповідному повідомленні від 13 лютого 2018 року, порушує право скаржника як стягувача на задоволення його вимог, пов'язаних з виконанням виконавчого документа.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 21 серпня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області прийняв постанову, якою ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.

6. Мотивував постанову так :

6.1. Державний виконавець безпідставно зазначив про невідповідність виконавчого документа вимогам статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки мав можливість звернутися до суду із заявою про встановлення порядку його виконання чи роз'яснення;

6.2. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа. Такого попередження у матеріалах справи немає, а мотиви необхідності сплати позивачем авансового внеску державний виконавець не вказав;

6.3. Згідно з частиною другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Доказів добровільного виконання виконавчого документа центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, немає. Скаржник в установленому законом порядку звернувся до виконавчої служби із заявою про примусове виконання виконавчого документа, а твердження державного виконавця про те, що органи державної виконавчої служби не вчиняють виконавчих дій щодо такого боржника, не ґрунтуються на законі. Тому рішення державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання є помилковим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. У вересні 2018 року Міністерство юстиції України подало касаційну скаргу, вважаючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

8. У касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 2 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2018 року й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

9. 13 лютого 2019 рокуВерховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

10. Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що Міністерство юстиції України оскаржує ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 2 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2018 року, зокрема, з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11. Міністерство юстиції України мотивує касаційну скаргу так :

11.1. Суд першої інстанції всупереч Положенню про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 5 серпня 2016 року № 2432/5, встановив, що державний виконавець отримав виконавчий документ 26 січня 2018 року.

11.2. Виконавчий документ мають виконувати органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а не органи державної виконавчої служби (висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 2 липня 2018 року у справі № 233/1979/17);

11.3. Спір щодо виконання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, судових рішень у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», має розглядатись адміністративним судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 20 червня 2018 року);

11.4. Повідомлення від 13 лютого 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання зроблене у межах повноважень, у спосіб, передбачений Законом України «Про виконавче провадження», і ніяк не порушує прав скаржника на виконання судового рішення;

11.5. Суд апеляційної інстанції неправильно розтлумачив пункт 4 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» в частині обов'язкового надіслання державним виконавцем попередження про здійснення авансування витрат виконавчого провадження перед прийняттям ним рішення про повернення виконавчого документа. Вказане попередження має надсилатись лише у випадку додаткового авансування витрат виконавчого провадження відповідно до вимог статі 43 Закону України «Про виконавче провадження»;

11.6. Суд не оцінив усі аргументи учасників справи, зокрема, не всі зауваження сторін «заслухані» та належним чином досліджені, як вимагає Європейський суд з прав людини (§ 33 рішення у справі «Дюлоранс проти Франції» (Dulaurans c. France) від 21 березня 2000 року, заява № 34553/97; § 32 і 35 рішення у справі «Донадзе проти Грузії» (Donadze v. Georgia) від 7 березня 2006 року, заява № 74644/01). Так, суд не зазначив про те, чи прийняв або відхилив довід апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального права незастосуванням пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845.

(2) Доводи ГО «ДНПГО»

12. 11 грудня 2018 року до Верховного Суду в електронній формі від ГО «ДНПГО» в інтересах скаржника як члена цієї організації надійшов відзив на касаційну скаргу. Відзив мотивований тим, що саме державна виконавча служба, а не органи казначейства має виконувати виконавчий документ. Звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини щодо тривалого невиконання рішення суду (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), заява № 40450/04).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1.1) Щодо зловживання скаржником правом на подання скарги

13. 1 березня 2018 року скаржник звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця в порядку розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України.

14. Скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим приписами ЦПК України (статті 175, 177), з урахуванням особливостей, визначених у частині четвертій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження». Якщо скарга за формою та змістом не відповідає таким вимогам, то застосовуються приписи статті 185 ЦПК України. У разі відсутності спеціальних приписів щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, для розгляду таких скарг мають застосовуватися приписи ЦПК України, якими врегульовані аналогічні питання, зокрема, щодо учасників цивільного процесу, їхніх прав і обов'язків (статті 42-47, 55-64), судових викликів і повідомлень (статті 128-131), заходів процесуального примусу глава 9 розділу ІІІ), відкриття провадження у справі (глава 2 розділу ІІІ), розгляду справи по суті (глава 6 розділу ІІІ), апеляційного та касаційного оскарження судових рішень (глави 1, 2 розділу V).

15. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

16. Відповідно до частини другої цієї ж статті суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

17. Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).

18. Учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини другої статті 43 ЦПК України).

19. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

20. За змістом частини другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним.

21. У скарзі ОСОБА_3 неодноразово використовує нецензурну лексику, лайливо характеризує державного виконавця та його роботу (Т. 1, а. с. 6) і стверджує, що звернувся до суду за захистом своїх прав саме тому, що державний виконавець має такі характеристики.

22. Нецензурна лексика, образливі та лайливі слова чи символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду (суддям) не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їх представників.

23. ВеликаПалата Верховного Суду переконана, що використання одними учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності зазначених осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пунктам 2 і 11 частини третьої статті 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною третьою статті 44 ЦПК України.

24. Аналогічно Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання. Для прикладу, ЄСПЛ констатує зловживання правом на подання заяви, коли заявник під час спілкування з ЄСПЛ вживає образливі, погрозливі або провокативні висловлювання проти уряду-відповідача, його представника, органів влади держави-відповідача, проти ЄСПЛ, його суддів, Секретаріату ЄСПЛ або його працівників (див., ухвали щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки» від 14 травня 2004 року (Rehak v. the Czech Republic, заява № 67208/01), «Дюрінже та Грандж проти Франції» від 4 лютого 2003 року (Duringer and Grunge v. France, заяви № 61164/00 і № 18589/02)).

25. У справі № 199/6713/14-ц суди першої й апеляційної інстанцій розглянули скаргу незважаючи на те, що скаржник неодноразово у скарзі нецензурно, використовуючи лайливі слова, характеризував державного виконавця та його роботу.

26. ВеликаПалата Верховного Суду вважає такі дії скаржника виявом неповаги до суду й інших учасників процесу та констатує, що подання такої скарги є зловживанням скаржником його процесуальним правом, невиконанням обов'язку керуватися завданням цивільного судочинства.

(1.2) Щодо відзиву на касаційну скаргу

27. Право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу мають учасники справи (частина перша статті 395 ЦПК України).

28. Відповідно до частини другої статті 178 ЦПК України відзив підписує відповідач або його представник.

29. Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (частина перша статті 58 ЦПК України).

30. ГО «ДНПГО» у цій справі діє в інтересах скаржника. Стосовно самопредставництва, то ГО «ДНПГО» не є особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи (стаття 56 ЦПК України), як і не є стороною у цивільному процесі (стаття 48 ЦПК України). Щодо можливості сторони брати участь у судовому процесі через представника, то виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена (частини четверта та п'ята статті 1312 Конституції України).

31. Згідно з частинами першою та другою статті 60 ЦПК України можливість бути представником у суді мають адвокат або законний представник (стаття 59 ЦПК України); під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього кодексу.

32. Отже, з метою забезпечення інтересів правосуддя, виконання завдання цивільного судочинства ЦПК України не передбачає права громадської організації без статусу юридичної особи бути представником у суді, оскільки таке право належить лише адвокатові, законному представникові, а у спорах, що виникають з трудових відносин, та у малозначних спорах - фізичній особі, яка досягла вісімнадцяти років і має цивільну процесуальну дієздатність. Ці вимоги законодавства щодо представництва у цивільному процесі є чіткими та передбачуваними для скаржника і ГО «ДНПГО».

33. Оскільки ГО «ДНПГО» не може бути представником скаржника у цивільному процесі, а отже, і не мала права подати відзив на касаційну скаргу у цій справі, Велика Палата Верховного Суду викладені у цьому відзиві доводи не оцінює.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

34. Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього кодексу.

35. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини перша та третя статті 400 ЦПК України).

36. Відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України, якщо подання скарги визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити цю скаргу без розгляду.

37. З огляду на наведені вище висновки Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу частково обґрунтованою. Тому ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 2 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2018 року скасовує, а скаргу ОСОБА_3 залишає без розгляду.

38. Вказане не позбавляє скаржника за наявності підстав права подати скаргу на бездіяльність державного виконавця (частина друга статті 257 ЦПК України), добросовісно користуючись цим правом, тобто, керуючись завданням цивільного судочинства, не використовуючи нецензурну лексику, виявляючи повагу до суду, учасників судового процесу та виконуючи інші вимоги чинного законодавства.

(2.2) Щодо судових витрат

39. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина дев'ята статті 141 ЦПК України).

40. З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо зловживання скаржником процесуальним правом судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги Міністерством юстиції України, слід стягнути на користь останнього зі скаржника.

(3) Висновки щодо застосування норм права

41. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їхні права чи свободи.

42. Скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим приписами ЦПК України (статті 175, 177), з урахуванням особливостей, визначених у частині четвертій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

43. У разі відсутності спеціальних приписів щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, для розгляду таких скарг мають застосовуватися приписи ЦПК України, якими врегульовані аналогічні питання, зокрема, щодо учасників цивільного процесу, їхніх прав і обов'язків (статті 42-47, 55-64), судових викликів і повідомлень (статті 128-131), заходів процесуального примусу глава 9 розділу ІІІ), відкриття провадження у справі (глава 2 розділу ІІІ), розгляду справи по суті (глава 6 розділу ІІІ), апеляційного та касаційного оскарження судових рішень (глави 1, 2 розділу V).

44. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

45. Відповідно до частини другої цієї ж статті суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

46. Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).

47. Учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини другої статті 43 ЦПК України).

48. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

49. За змістом частини другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним.

50. Нецензурна лексика, образливі та лайливі слова чи символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду (суддям) не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їх представників.

51. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина третя статті 44 ЦПК України).

52. Використання одними учасниками судового процесу та їх представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом (суддями), з іншими учасниками процесу та їхніми представниками, а також вчинення аналогічних дій є виявом очевидної неповаги до честі, гідності цих осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства (пунктам 2 і 11 частини третьої статті 2 ЦПК України), а також його завданню, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга вказаної статті). З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною третьою статті 44 ЦПК України.

Керуючись статтями 2 44 400 402 409 416 418 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.

2. Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 2 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2018 року скасувати.

3. Скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима Івана Сергійовича щодо виконання ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 червня 2017 року залишити без розгляду.

4. Стягнути зі ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) на користь Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ідентифікаційний код: 00015622) 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) гривні судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.

Підписи: