Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди з державного бюджету, і це питання не регулюється нормами КПК України (ВП ВС, № 920/715/17, 12.03.19)

Фабула судового акта: В цій справі позивач (товариство з обмеженою відповідальністю, ТОВ) звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Державного бюджету України в рахунок відшкодування шкоди, завданої Головним управлінням Національної поліції в області (ГНУП): збитків, понесених у зв’язку із втратою майна; упущеної вигоди; збитків, що складаються зі стягнутих з позивача на користь третьої особи за судовим рішенням штрафних санкцій і судового збору. Позов мотивний тим, що збитки, заявлені до стягнення, були понесені ТОВ у зв’язку з бездіяльністю ГУНП, яке не повернуло вилучений на підставі ухвали суду товар після скасування арешту на цей товар у повному обсязі та своєчасно.

Рішенням господарського суду в задоволенні позову було відмовлено. При цьому варто зазначити, що суд першої інстанціїї діяв відповідно до практики, що раніше скалалась у подібних справах, зокрема, судження про те, що неправомірність дій (бездіяльності) службових чи посадових осіб ГУНП повинна бути доведена належними доказами - відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиціальне значення для справи про відшкодування збитків; разом з цим, провадження щодо визнання дій протиправними позивач не ініціював, і відповідно такого рішення не надав.

Окрім того, саме приписами КПК України (ст.ст. 303, 304, 306, 307) регламентовано порядок оскарження та розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, в тому числі скарг володільця тимчасово вилученого майна при неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 КПК України.

Але постановою апеляційного господарського суду наведене судове рішення було скасовано та прийнято нове судове рішення, яким позов задоволено, - стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України на користь ТОВ 14 704 230,36 грн у рахунок відшкодування шкоди.

З огляду на наведені обставини правовий висновок Великої Палати Верховного Суду безумовно є значущим.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про те, що визначений законом обов’язок повернути майно не виконаний і держава у спірних правовідносинах не надала жодних гарантій повернення майна, не встановила строку повернення такого майна, у зв’язку з чим наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України заподіяних позивачу збитків.

За висновком ВП ВС особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їх компетенції, встановленої законом.

ВП ВС акцентувала увагу на тому, що ініціатор касаційного оскарження (представник прокуратури) не врахував того, що спірні деліктні правовідносини виникли у зв’язку з втратою тимчасово вилученого майна, тобто, через дії, які не опосередковуються регулюванням КПК України, та помилково стверджував про необхідність попереднього судового рішення, яким має бути встановлено протиправність відповідних дій, рішень чи бездіяльності державного органу при здійснені кримінального провадження як підставу для відшкодування шкоди.

Питання наявності між сторонами деліктних зобов’язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами Кримінального процесуального кодексу України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Аналізуйте судовий акт: 250 000,00 грн: Безпідставне перебування особи під слідством є підставою для стягнення моральної шкоди, при цьому відповідачем слід визначати Держказначейство України (Апеляційний суд Дніпропетровської області у справі № 191/1929/16-ц)

Підставою для стягнення моральної шкоди є делікт, за порушення договору моральна шкода не стягується, в тому числі і при порушенні прав споживачів (ВСУ у справі № 6-1575цс16 від 9 листопада 2016р.)

Надмірно тривале невиконання державним виконавцем рішення суду є підставою для стягнення моральної та іншої шкоди, при цьому відповідачем є орган ДВС де працює д/в та орган ДКС (ВСУ у справі № 6-99цс17 від 8 листопада 2017р.)

При розгляді справ за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної діями (бездіяльністю) органів доходів і зборів, співвідповідачами є відповідні органи Державної казначейської служби України (ВС/КГС, справа № 907/769/17, 26.07.18)

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 920/715/17

Провадження № 12-199гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Рогач Л.І.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П., учасників справи:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Пандеон» - Паркулаб А.В.,

Головного управління Національної поліції в Сумській області - ДавиденкоО.В., Бітюков Д.В.,

Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області - ІоноваГ.В.,

Прокуратури - Рудак О.В.,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20 березня 2018 року (судді Хачатрян В. С., Сіверін В. І., Слободін М. М.) у справі № 920/715/17 Господарського суду Сумської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пандеон» (далі - ТОВ «Пандеон», позивач) до Головного управління Національної поліції в Сумській області (далі - ГУНП в Сумській області), Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна казначейська служба України, за участю прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області, Державної казначейської служби України про стягнення 14 704 230, 36 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.Короткий зміст позовних вимог

1.1. ТОВ «Пандеон» звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області в рахунок відшкодування шкоди, завданої ГУНП в Сумській області у розмірі 1 687 773,47 грн, збитків, понесених у зв'язку із втратою майна; стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області в рахунок відшкодування шкоди, завданої ГУНП в Сумській області в розмірі 2 664 726,54 грн упущеної вигоди; стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області в рахунок відшкодування шкоди, завданої ГУНП в Сумській області, в розмірі 10 351 730,35 грн збитків, що складаються зі стягнутих з позивача на користь третьої особи за судовим рішенням штрафних санкцій і судового збору.

1.2. Мотивуючи позов, ТОВ «Пандеон» вказувало на те, що збитки, заявлені до стягнення, понесені ним у зв'язку з бездіяльністю ГУНП в Сумській області, яке не повернуло вилучений на підставі ухвали Приморського районного суду товар після скасування арешту на цей товар у повному обсязі та своєчасно.

1.3. Позивач посилався на приписи статей 22 1166 1172 1173 1174 1176 1192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 47 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 167-169 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 (далі - Порядок № 1104).

1.4. Позивач також зазначив, що зміст статей 1173-1174 ЦК України прямо вказує, що шкода відшкодовується незалежно від вини органів або посадової особи, яка її завдала, а отже в цій справі не підлягає встановленню наявність або відсутність вини ГУНП в Сумській області, яке не забезпечило збереження майна позивача та не виконало приписи статті 169 КПК України.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 12 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

2.2. Рішення мотивовано тим, що позивач не довів наявності у діях (бездіяльності) відповідачів усіх елементів цивільного правопорушення, а також не довів того, що саме відповідачами у цій справі завдано шкоди позивачу в розмірі 14 704 230, 36 грн. Оскільки відповідач не приймав незаконних рішень, не вчиняв незаконних дій чи бездіяльності, які спричинили завдану позивачу шкоду, то безпідставними та необґрунтованими є також посилання позивача на положення статей 1173 та 1174 ЦК України, що передбачають відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, посадовою або службовою особою органу державної влади незалежно від вини цих органів та цих осіб.

2.3. Разом з цим, місцевий господарський суд вважає, що у даному випадку до спірних правовідносин має застосовуватися спеціальна норма, а саме частина шоста статті 1176 ЦК України , якою передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах, тобто відповідно до загальних положень глави 82 цього Кодексу.

2.3. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20 березня 2018 року рішення Господарського суду Сумської області від 12 грудня 2017 року було скасовано та прийнято нове судове рішення, яким позов задоволено; стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області на користь ТОВ «Пандеон» 14 704 230,36 грн у рахунок відшкодування шкоди, завданої ГУНП в Сумській області; стягнуто з ГУНП в Сумській областіна користь ТОВ «Пандеон» 220 563,45 грн судового збору за подання позовної заяви та 330 845,18 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

2.4. Посилаючись на положення Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини, господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правовому захисту на підставі норм Конвенції підлягають як право позивача вимагати виконання судового рішення про повернення майна, так і право мирного володіння майном, яке полягає в отриманні (поверненні у власність) майна й отриманні прибутків від нього, у зв'язку із чим позов підлягає задоволенню.

2.5. При цьому суд також врахував, що строк виконання обов'язку повернути майно вже наступив, а заява відповідача про виконання цього обов'язку у невизначений термін юридично еквівалентна невиконанню цього обов'язку. Крім того, майно вибуло з володіння власника внаслідок адміністративної процедури, тобто поза його волею, і з порушенням закону, що встановлено рішеннями судів, а за таких обставин покладення ризику зникнення майна на самого позивача суперечить принципу справедливості.

3. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог, надходження справи до Великої Палати Верховного Суду

3.1. У квітні 2018 року заступник прокурора Харківської області подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20 березня 2018 року, в якій просив постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

3.2. Касаційну скаргу мотивовано, зокрема, тим, що неправомірність дій (бездіяльності) службових чи посадових осіб ГУНП в Сумській області повинна бути доведена належними доказами - відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиціальне значення для справи про відшкодування збитків; разом з цим, таке рішення позивач до матеріалів справи не надав, провадження щодо визнання дій протиправними не ініціював.

3.3. Апеляційний суд не врахував приписи статей 303 304 306 307 КПК України, якими регламентовано порядок оскарження та розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, в тому числі скарг володільця тимчасово вилученого майна при неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 КПК України.

3.4. Надана ж апеляційним господарським судом оцінка протиправності дій чи бездіяльності працівників поліції під час досудового розслідування у кримінальному провадженні під час вчинення процесуальних дій щодо вилучення майна та його неповернення здійснена поза компетенцією та всупереч вимогам законодавства.

3.5. Також за доводами касаційної скарги, апеляційний суд не взяв до уваги, що вилучення майна у позивача, накладення арешту на майно, а також його передача на зберігання відповідальній особі була здійснена у межах кримінального провадження працівниками слідчого відділу Приморського ВП в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області) і при передачі матеріалів цього кримінального провадження до прокуратури Сумської області для організації досудового слідства, а у подальшому до ГУНП в Сумській області, передача вилученого майна позивача не відбулася. Водночас дії слідчого ГУНП в Сумській області були направлені на повернення вилученого майна.

3.6. Крім того, відповідно до Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду у даному випадку особою, відповідальною за збереження тимчасово вилученого майна, є Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮК «Парус» (далі - ТОВ «ЮК «Парус»), яка взагалі не є стороною у цій справі.

3.7. Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки складу та розміру заявленої до стягнення суми збитків; не з'ясував реальної вартості втраченого майна; не дослідив належність доказів, якими позивач доводив, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу і чи стала неправомірна поведінка відповідача підставою для спричинення йому збитків у вигляді упущеної вигоди; також суд апеляційної інстанції не зазначив підстав для включення до розміру збитків коштів, які були стягнуті з позивача за рішенням Господарського суду Сумської області у справі № 922/1013/17.

3.8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 липня 2018 року справу № 920/715/17 разом із касаційною скаргою заступника прокурора Харківської області на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20 березня 2018 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

3.9. Мотивуючи ухвалу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що апеляційний господарський суд за наслідками розгляду цієї справи дійшов висновку про порушення учасником справи (ГУНП в Сумській області) приписів КПК України, що, за висновком суду апеляційної інстанції, виражається у протиправній бездіяльності першого відповідача та є елементом складу цивільного правопорушення.

3.10. На думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, питання самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, яка завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю вказаних органів, має важливе значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

3.11. Ухвалою від 23 серпня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до розгляду.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. На виконання умов контракту Н16-00117 від 10 березня 2016 року, укладеного HAYROCKSALESL.P. (продавець) і ТОВ «Пандеон» (покупець), HAYROCKSALESL.P. поставив позивачу п'ять контейнерів товару (тканини).

4.2. У провадженні СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області перебувало кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016160500006876 від 4 жовтня 2016 року за частиною першою статті 364 Кримінального кодексу України за фактом зловживання службовим становищем службовими особами позивача.

4.3. Відповідно до ухвал слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 6, 7 та 17 жовтня 2016 року в ході досудового розслідування цього кримінального провадження слідчим СВ Приморського ВП в м. Одеса ГУНП в Одеській області проведені обшуки згаданих контейнерів, належних позивачу. За результатом проведеного обшуку майно, яке містилося у контейнерах, вилучено, а ухвалами слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 21 та 31 жовтня 2016 року товар, який містився у контейнерах, арештовано.

4.4. Майно, на яке суд наклав арешт, слідчий СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області передав на відповідальне зберігання ТОВ «ЮК «Парус» в м. Одеса згідно з актами приймання-передачі № 1/19/10 від 19 жовтня 2016 року, № 22/10/16 від 22 жовтня 2016 року, № 28/10/16/1 від 28 жовтня 2016 року, № 28/10/16/2 від 28 жовтня 2016 року.

4.5. Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2016 року, якою було арештовано товар в контейнері АССU5001466, скасовано Апеляційним судом Одеської області 17 листопада 2016 року.

4.6. 10 лютого 2017 року ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми у справі № 592/1354/17 частково задоволено клопотання позивача про скасування арешту майна та зобов'язання вчинити певні дії, скасовано арешт на майно, вилучене у ТОВ «Пандеон» в ході проведення обшуку контейнера PONU7793473, а саме: 1019 тюків тканини; скасовано арешт на майно, вилучене у ТОВ «Пандеон» у ході проведення обшуку контейнера ECMU2091671, а саме, мішки з тканиною у кількості 256 штук, мішки з ярликами для зразків тканини у кількості 3 штуки, пакет зі зразками тканини у кількості 2 штуки; скасовано арешт на майно, вилучене у ТОВ «Пандеон» у ході проведення обшуку контейнераMSKU1147347, а саме: 1068 рулонів тканини вагою брутто 27760 кг; скасовано арешт на майно, вилучене у ТОВ «Пандеон» у ході проведення обшуку контейнера TGHU9506825, а саме: 571 мішків з тканиною. В частині зобов'язання старшого слідчого групи слідчих майора поліції СВ Сумського ВП ГУНП в Сумській області ПодопригориС.Б. повернути майно ТОВ «Пандеон», суд відмовив, вважаючи, що відповідно до приписів статті 303 КПК України дана вимога заявлена передчасно.

4.7. Незважаючи на скасування арешту і неодноразові вимоги повернути товар, станом на момент звернення з позовом до суду у даній справі, товар було повернуто позивачу лише частково; товар з контейнерів АССU5001466 та MSKU1147347 був повернутий позивачу 21 лютого 2017 року, а товар з контейнеру PONU7793473 - 20 лютого 2017 року.

4.8. Товар з контейнерів ECMU2091671 та TGHU9506825 не повернуто. Вартість товару, який не повернуто позивачу, складає згідно з інвойсами 65125,8 дол. США, що еквівалентно 1 687 773,47 грн (за офіційним курсом Національного банку України станом на день подання позову).

4.9. Постановою ГУНП в Сумській області від 20 лютого 2017 року відмовлено в задоволенні клопотання директора ТОВ «Пандеон» про повернення тканини, що містилася в контейнерах ECMU2091671 та TGHU9506825.

4.10. ГУНП в Сумській області повідомило, що повернути вилучене під час обшуків контейнерів ECMU2091671 та TGHU9506825 майно на даний час не можливо, оскільки місцезнаходження цього майна після його передачі Приморським ВП ГУНП Одеської області на зберігання ТОВ «ЮК «Парус» невідоме. За фактом неповернення речових доказів, на які накладено арешт, відносно посадових осіб ТОВ «ЮК «Парус» порушено кримінальне провадження за частиною першою статті 388 Кримінального кодексу України, кримінальна справа знаходиться в провадженні органів досудового розслідування ГУНП Одеської області.

4.11. Також суди встановили, що 10 жовтня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Суми-Руно» (покупець) (далі - ТОВ «Суми-Руно») та позивач (постачальник) уклали договір поставки № 15, за умовами якого позивач зобов'язався передавати у власність покупця тканини та фурнітуру (товар), а покупець зобов'язався приймати та оплачувати товар.

4.12. Позивач не виконав належним чином зобов'язання за договором з поставки товару ТОВ «Суми-Руно», незважаючи на формальне усунення перешкоди в поставці у вигляді скасування арешту на товар, що мав бути поставлений. Позивач не зміг виконати зобов'язання за договором у зв'язку з неповерненням або невчасним поверненням слідчим належного йому товару після скасування арешту.

4.13. У зв'язку з порушенням ТОВ «Пандеон» умов договору ТОВ «Суми-Руно» звернулось до господарського суду з позовом про стягнення 10 198 749,12 грн. Рішенням Господарського суду Харківської області від 19 квітня 2017 року у справі № 922/1013/17, яке набрало законної сили, позовні вимоги задоволено, стягнуто на користь ТОВ «Суми-Руно» з ТОВ «Пандеон» 10 198 749,12 грн пені за несвоєчасне виконання обов'язку з поставки товару та 152 981,23 грн судового збору.

4.14. Звертаючись із цим позовом, ТОВ «Пандеон» просило стягнути з Державного бюджету України 1 687 773,47 грн збитків, понесених у зв'язку із втратою майна; 2 664 726,54 грн упущеної вигоди, розмір якої обчислено як різницю між вартістю непоставленого товару за договором поставки і вартістю цього товару за інвойсами від 04 вересня 2016 року № 904-16-7 та № 830-21-16-7; а також 10 351 730,35 грн збитків, що складаються зі стягнутих з позивача штрафних санкцій і судового збору.

5. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

5.2. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

5.3. Відповідно до статті 22 ЦКУкраїни, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

5.4. За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

5.5. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

5.6. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

5.7. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).

5.8. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

5.9. Статті 1173 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

5.10. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

5.11. Дії (бездіяльність) ГУНП в Сумській області, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (статті 11 ЦК України).

5.12. Статтею 16 КПК України визначено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

5.13. За змістом статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

5.14. Обов'язок уповноваженої службової особи забезпечити схоронність тимчасово вилученого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, визначений частиною четвертою статті 168 КПК України.

5.15. Порядком № 1104 визначені правила зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, та схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.

5.16. Відповідно до пункту 27 Порядку № 1104 схоронність тимчасово вилученого майна до повернення майна власнику у зв'язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно, забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку.

5.17. Відповідно до статті 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

5.18. За статтею 169 КПК України у разі скасування арешту тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено.

5.19. Отже, обов'язок належно зберігати тимчасово вилучене майно та негайно повернути тимчасово вилучене майно після скасування ухвали про накладення арешту на майно прямо передбачений чинним законодавством.

5.20. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

5.21. Частинами першою, другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

5.22. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

5.23. Законом України № 475/97 від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

5.24. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

5.25. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

5.26. При цьому відповідно до положень статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

5.27. Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

5.28. Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким органом у цій справі є ГУНП в Сумській області, як особа, відповідальна у спірний період за збереження та повернення тимчасового вилученого майна, та Казначейська служба, яка здійснює списання коштів з державного бюджету на підставі рішення суду.

5.29. Враховуючи викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що визначений законом обов'язок повернути майно не виконанийі державою Україна у спірних правовідносинах не надано жодних гарантій повернення майна, не встановлено строку повернення такого майна, в зв'язку з чим наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України заподіяних позивачу збитків.

5.30. Щодо посилання в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на виключну правову проблему в питанні самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, Велика Палата Верховного Суду визначає, що питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

5.31. Суд апеляційної інстанції вірно взяв до уваги відповідні судові рішення про скасування арешту товару та повідомлення працівників відповідача про неможливість повернути цей товар як належні та допустимі докази протиправності позбавлення позивача належного йому майна.

5.32. Стверджуючи про необхідність попереднього судового рішення, яким має бути встановлено протиправність відповідних дій, рішень чи бездіяльності державного органу при здійснені кримінального провадження, як підстави для відшкодування шкоди, скаржник не врахував, що спірні деліктні правовідносини виникли у зв'язку з втратою тимчасово вилученого майна, тобто, через дії, які не опосередковуються регулюванням КПК.

5.33. Розглядаючи доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості та недоведеності розміру стягнутої судовим рішенням шкоди, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

5.34. Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

5.35. За приписами частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд в силу приписів частини першої статті 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановлені судом фактичні обставини викладаються в судовому рішенні з посиланням на докази, на підставі яких їх встановлено.

5.36. Втім, постанова суду апеляційної інстанції не містить достатнього обґрунтування того, що позивач довів наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями органів держави (в тому числі ГУНП в Сумській області) та збитками, які позивач зазнав у зв'язку з понесенням ним додаткових витрат (пені, судового збору), стягнутих за судовим рішенням на користь ТОВ «Суми-Руно» за неналежне виконання договору поставки № 15 від 10 жовтня 2016 року; наявність у цьому випадку складових цивільного правопорушення взагалі не була предметом дослідження та оцінки суду апеляційної інстанції.

5.37. Разом з тим, положення частини першої статті 225 ГК України регулюють склад збитків, що підлягають відшкодуванню особами, які допустили господарське правопорушення, порушили господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності. В силу статті 42 ГК України підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання самостійно на власний ризик і майнові втрати від такої діяльності, обумовлені договірними зобов'язаннями сторін, не можуть покладатися на державу за самим лише фактом їх понесення в будь-якому разі.

5.38. Окремо слід зазначити, що, враховуючи фактичну дату вилучення товару (6, 7, 17 жовтня 2016 року) укладаючи договір поставки № 15 10 жовтня 2016 року, позивач був обізнаний про тимчасове позбавлення його прав володіння та користування відповідним майном, тобто у питанні можливості додержання строків поставки вилученого майна, передбачених договором, діяв на власний ризик.

5.39. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 10 198 749,12 грн збитків.

5.40. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.41. З цих підстав Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості заявленої до стягнення 2 664 726,54 грн упущеної вигоди та вартості втраченого майна.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

6.2. Враховуючи викладене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, судові рішення у цій справі скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Висновок щодо застосування норм права

Велика Палата Верховного Суду визначає, що питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Керуючись статтями 308 311 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20 березня 2018 року та рішення Господарського суду Сумської області від 12 грудня 2017 року скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пандеон» (40031, м.Суми, просп. Курський, 147, код ЄДРПОУ 32024572) 4 352 500,01 грн (чотири мільйони триста п'ятдесят дві тисячі п'ятсот гривень одну копійку).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Підписи: