Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, який ще НЕ прийнятий до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено (ВС КЦС, справа №466/6895/19 від 28.02.2023 р.)

Фабула судового акту: Забудовник звернувся до суду з позовом до міської ради про визнання права власності на багатоквартирний житловий будинок. Мотивував тим, що здійснивши повністю законне будівництво (а саме, купив землю, отримав містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, розробив робочий проект будівництва, зареєстрував декларацію про початок виконання будівельних робіт, сплативши пайовий внесок на розвиток громади) - зіткнувся із складнощами зі здачею вказаного будинку в експлуатацію, оскільки містобудівними умовами передбачено будівництво чотирьох поверхів з мансардою, а він фактично збудував на один поверх більше. Подаючи звіт про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій з висновком про їх відповідність до проектної документації, вимог надійності і безпечної експлуатації, чинних ДБН, а також пояснюючи, що не може вже переробити декларацію, просив суд визнати за ним право власності на вищевказаний збудований багатоквартирний будинок.

Суд першої інстанції його позов задовольнив, констатувавши, що позивачем здійснено всі необхідні дії для оформлення за ним права власності на збудований будинок. Апеляційний суд - навпаки, у задоволенні позову відмовив, бо виконання таких робіт по забудові п’ятого поверху було безпідставним.

ВС КЦС теж заперечив можливість задоволення такого позову, пояснивши наступним:

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документів, який засвідчує його право власності.

Ст.331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Нормативно регламентованим є право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (ч.3 ст.375 ЦК України). Відповідно до змісту ч.4 ст. 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються ст. 376 ЦК України.

Водночас - ч. 3,5,7 ст. 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правилсуд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

У справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього. Разом з цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (ч.2 ст.і 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (ч.5 ст. 376 ЦК України).

Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та істотних правил.

На підставі ч.3 ст. 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (ч.3 статті 375 ЦК України).

Отже у цій справі: Судом апеляційної інстанції встановлено, що містобудівними умовами та обмеженнями встановлена гранично допустима висота будівель - не більше чотирьох з мансардою поверхів, тоді як, згідно технічних характеристик будинок має підвал, п`ять поверхів та мансардний поверх, що свідчить про порушення забудовником будівельних норм та правил, невідповідність будинку за розміром площі, поверховості, висотності, що є істотним відхиленням від проекту.

У разі подання чи оформлення декларації з порушенням установлених вимог орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає її замовнику (його уповноваженій особі) у спосіб, відповідно до якого були подані документи, з письмовим обґрунтуванням причин повернення у строк, передбачений для її реєстрації. Після усунення недоліків, що спричинили повернення декларації, замовник (уповноважена ним особа) може повторно звернутися до органу державного архітектурно-будівельного контролю для реєстрації декларації. Рішення про реєстрацію або повернення декларації може бути розглянуто у порядку нагляду (без права реєстрації декларації) Держархбудінспекцією або оскаржено до суду (Порядок №461). Однак позивач таких недоліків, не усунув та не оскаржив дії відповідного органу з підстав відмови в прийнятті в експлуатацію такого об`єкта, у порядку адміністративного судочинства.

Виходячи з того, що визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, який не прийнятий до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено, суди дійшли висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно.

Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного суду від 25 серпня 2020 року у справі № 760/21223/17-ц.

Аналізуйте судовий акт: Самочинна прибудова не змінює свого статусу, навіть якщо є прибудовою до пам’ятки архітектури (ВС/КГС по справі № 910/7141/13 від 11.11.2020 р.);

Власник землі має право вимагати знесення самочинного будівництва, незалежно від можливості перебудови (ВС/КАС у справі №822/2149/18 від 29.01.2020);

Чи можна поділити, як спільне сумісне майно подружжя, самочинно побудовану нерухомість? (ВС/КЦС у справі №715/1347/14-ц від 25.03.2020);

Вимога щодо заборони експлуатації виявленого ДАБІ самочинно збудованого об’єкта, поширюється на всіх суб’єктів, не залежно від того, чи мають вони причетність до його зведення (КАС/ВС у справі № 826/10130/18 від 26.01.2021).

Постанова

Іменем України

28 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 466/6895/19

провадження № 61-15844св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач- Львівська міська рада,

особа, яка подала апеляційну скаргу (яка не брала участі у справі) - Львівська місцева прокуратура № 2, яка діє в інтересах Львівської міської ради та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року в складі колегії суддів Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

Львівської міської ради про визнання права власності на багатоквартирний житловий будинок.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, який був укладений 10 червня 2014 року та посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О. А. і зареєстрований в реєстрі за № 3930, він купив житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,0880 га, що розташована на АДРЕСА_1 .

Через деякий час, на місці існуючого будинку на купленій земельній ділянці, він вирішив збудувати багатоквартирний житловий будинок.

З метою реалізації прав власника щодо здійснення на вказаній земельній ділянці будівництва багатоквартирного житлового будинку, позивач в установленому порядку отримав містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 , які затверджені наказом департаменту містобудування Львівської міської ради від 28 квітня 2015 року № 143 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво гр. ОСОБА_1 багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 зі знесенням існуючого будинку».

Надалі, на основі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) на його замовлення розробив робочий проект «Будівництво багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 зі знесенням існуючої будівлі».

31 серпня 2015 року Департаментом Державної будівельно-архітектурної інспекції у Львівській області (далі - Департамент ДАБІ у Львівській області) зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт на роботи «Будівництво багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 зі знесенням існуючої будівлі».

На підставі вищевказаної декларації виконано роботи зі знесення існуючої будівлі та будівництва багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 , технічні характеристики якого наведено в технічному паспорті на багатоповерховий житловий будинок АДРЕСА_1 , складеному 31 серпня 2016 року.

Однак у подальшому у нього виникли складнощі зі здачею вказаного будинку в експлуатацію, оскільки містобудівними умовами (основні техніко-економічні показники) передбачено будівництво чотирьох поверхів з мансардою, а фактично збудовано на один поверх більше.

Разом з цим, на його замовлення ФОП ОСОБА_3 виготовила звіт про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж виконаного по факту будівництва, висновок про їх відповідність до проектної документації, вимог надійності і безпечної експлуатації, чинних державних будівельних норм і правил, згідно якого за результатами проведення технічного обстеження об`єкта «Будівництво багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 зі знесенням існуючої будівлі», будівельним об`ємом 6 989,00 кв. м, площею 351,20 кв. м, п`яти поверхового з додатковим мансардним поверхом, що збудований власником гр. ОСОБА_1 , встановлено відповідність його вимогам надійності і безпечної експлуатації в обсязі основних несучих та огороджувальних конструкцій і інженерного забезпечення.

Позивач зазначав, що на даний час будинок збудований, відповідно він немає змоги внести зміни у декларацію про початок виконання будівельних робіт, оскільки всі будівельні роботи завершено ще у 2016 році.

Він мав намір вирішити даний спір в адміністративному порядку, однак у Львівській міській раді відсутня інформаційна та технологічна карта вирішення спорів з питань містобудування, а тому змушений звернутись до суду.

З огляду на те, що вказаний житловий будинок не є самочинним будівництвом та відсутність іншого способу для захисту його права на створену річ та ураховуючи бездіяльність компетентних органів у вирішенні цього питання, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на вищевказаний збудований багатоквартирний будинок АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх прийняття

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 08 квітня 2020 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 1 886,4 кв. м, який складається з: приміщень підвалу, загальною площею 248,5 кв. м, в тому числі: коридору під інд. І площею 18 кв. м, комори під інд. ІІ площею 2,8 кв. м, комори під інд. ІІІ площею 2,4 кв. м, комори під інд. ІV площею 2,8 кв. м, комори під інд. V площею 2,9 кв. м, комори під інд. VІ площею 2,5 кв. м, комори під інд. VІІ площею 2,5 кв. м, комори під інд. VІІІ площею 2,6 кв. м, комори під інд. ІХ площею 2,2 кв. м, коридору під інд. Х площею 17,7 кв. м, комори під інд. ХІ площею 2,8 кв. м, комори під інд. ХІІ площею 2,9 кв. м, комори під інд. ХІІІ площею 2,9 кв. м, комори під інд. ХІV площею 2,9 кв. м, комори під інд. ХV площею 2,9 кв. м, комори під інд. ХVІ площею 2,9 кв. м, комори під інд. ХVІІ площею 2,9 кв. м, комори під інд. ХVІІІ площею 3,6 кв. м, комори під інд. ХІХ площею 2,6 кв. м, комори під інд. ХХ площею 2,5 кв. м, комори під інд. ХХІ площею 3 кв. м, комори під інд. ХХІІ площею 2,9 кв. м, комори під інд. ХХІІІ площею 13,7 кв. м, нежитлового приміщення під інд. 1 площею 63,8 кв. м, нежитлового приміщення під інд. 2 площею 79,8 кв. м; тамбура під інд. І площею 2,8 кв. м, сходової клітки під інд. ІІ площею 23,9 кв. м, кладової під інд. ІІІ площею 4,8 кв. м, ліфт під інд. ІV площею 3,4 кв. м, квартири АДРЕСА_2 загальною площею 60,4 кв. м, квартири АДРЕСА_3 загальною площею 38,5 кв. м, квартири АДРЕСА_4 загальною площею 60,8 кв. м, квартири АДРЕСА_5 загальною площею 83,4 кв. м, які розташовані на першому поверсі; сходової клітки під інд. І площею 30 кв. м, ліфт під інд. ІІ площею 3,4 кв. м, квартири АДРЕСА_6 загальною площею 60,3 кв. м, квартири АДРЕСА_7 загальною площею 38,1 кв. м, квартири АДРЕСА_8 загальною площею 60,4 кв. м, квартири АДРЕСА_9 загальною площею 83,3 кв. м, які розташовані на другому поверсі; сходової клітки під інд. І площею 30 кв. м, ліфт під інд. ІІ площею 3,4 кв. м, квартири АДРЕСА_10 загальною площею 60,4 кв. м, квартири АДРЕСА_11 загальною площею 38,3 кв. м, квартири АДРЕСА_12 загальною площею 60,3 кв. м, квартири АДРЕСА_13 загальною площею 83,6 кв. м, які розташовані на третьому поверсі; сходової клітки під інд. І площею 30 кв. м, ліфт під інд. ІІ площею 3,4 кв. м, квартири АДРЕСА_14 загальною площею 60,4 кв. м, квартири АДРЕСА_15 загальною площею 38,4 кв. м, квартири АДРЕСА_16 загальною площею 60,3 кв. м, квартири АДРЕСА_17 загальною площею 84,1 кв. м, які розташовані на четвертому поверсі; сходової клітки під інд. І площею 30 кв. м, ліфт під інд. ІІ площею 3,4 кв. м, які розташовані на п`ятому поверсі, квартири АДРЕСА_18 загальною площею 98,5 кв. м, квартири АДРЕСА_19 загальною площею 85 кв. м, квартири АДРЕСА_20 загальною площею 138,4 кв. м, квартири АДРЕСА_21 загальною площею 145,8 кв. м в двох рівнях на п`ятому та мансардному поверсі; сходової клітки під інд. І площею 14,4 кв. м, ліфтової під інд. ІІ площею 16,3 кв. м, які розташовані в мансардному поверсі.

Судове рішення мотивоване тим, що багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_1 не є самочинним будівництвом. Однак, як випливає з обставин справи, позивач, будучи власником земельної ділянки, на підставі отриманого дозволу збудував багатоквартирний житловий будинок з незначними відступами від розробленого проекту. Наявним у справі звітом про проведення технічного обстеження встановлено відповідність будинку вимогам надійності і безпечної експлуатації в обсязі основних несучих та огороджуючих конструкцій і інженерного забезпечення. Однак, позивач немає змоги здати вказаний будинок в експлуатацію, зокрема, матеріалами справи доводиться факт відмови Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові (далі - Інспекції ДАБК у м. Львові) прийняти вказаний будинок в експлуатацію.

Таким чином, суд вважав, що позивачем здійснено всі необхідні дії для оформлення за ним права власності на збудований будинок, але оскільки у органах місцевого самоврядування фактично відсутня процедура визнання права власності на такі об`єкти, таке право слід визнати за ним в судовому порядку.

Постановою Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року апеляційну скаргу Львівської місцевої прокуратури № 2 задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08 квітня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд виходив з того, що виконання підготовчих робіт без подання повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, повідомлення про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт забороняється.

Як вбачається з матеріалів справи, містобудівними умовами та обмеженнями встановлена гранично допустима висота будівель - не більше чотирьох з мансардою поверхів, тоді як, згідно технічних характеристик будинок має підвал, п`ять поверхів та мансардний поверх, що свідчить про порушення забудовником будівельних норм та правил, невідповідність будинку за розміром площі, поверховості, висотності, що є істотним відхиленням від проекту.

Відповідно до пунктів 19-21 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461(в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2015 року № 750, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) (далі - Порядок № 461) у разі подання чи оформлення декларації з порушенням установлених вимог орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає її замовнику (його уповноваженій особі) у спосіб, відповідно до якого були подані документи, з письмовим обґрунтуванням причин повернення у строк, передбачений для її реєстрації.

Після усунення недоліків, що спричинили повернення декларації, замовник (уповноважена ним особа) може повторно звернутися до органу державного архітектурно-будівельного контролю для реєстрації декларації.

Проте, ОСОБА_1 недоліків відповідно до Порядку № 461 не усунув та не оскаржив дії відповідного органу з підстав відмови в прийнятті в експлуатацію такого об`єкта, у порядку адміністративного судочинства.

Тому, апеляційний суд прийшов до висновку, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу та є підставними, оскаржуване рішення необхідно скасувати з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник вказує на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21). Також, відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга також мотивована тим, що Львівська міська рада та Інспекція ДАБК у м. Львові є самостійними юридичними особами та наділені відповідними повноваженнями щодо звернення до суду з будь-яким позовом або апеляційною скаргою.

При цьому, обґрунтовуючи звернення з апеляційною скаргою в інтересах держави, прокурор вказував на бездіяльність вищезазначених компетентних органів, проте матеріали справи не містять повідомлення прокурором цих органів про порушення інтересів держави внаслідок неналежного виконання ними своїх повноважень. Прокурор не навів достатніх аргументів для висновку про бездіяльність компетентного органу, що є обов`язком прокурора для вирішення судом питання наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави. Крім того, прокурор в апеляційній скарзі не зазначив, на захист якого саме інтересу держави, окрім як формальної вказівки на порушення прав територіальної громади міста щодо регулювання містобудівної діяльності, він виступає.

Разом з тим, зазначений багатоквартирний житловий будинок не є самочинним будівництвом, оскільки не відповідає жодній з трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК Україниознак самочинного будівництва.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем здійснено всі необхідні дії для оформлення за ним права власності на збудований будинок, проте оскільки в органах місцевого самоврядування фактично відсутня процедура визнання права власності на такі об`єкти, таке право слід визнати за ним в судовому порядку.

Доводи інших учасників справи

Заступник керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Вказував, що всупереч інтересам територіальної громади м. Львова, Львівська міська рада рішення суду першої інстанції не оскаржувала, представник останньої в судовому засіданні проти задоволення позову не заперечував, поклався на розсуд суду.

16 лютого 2021 року за вх. № 14.35/04-17-744вих-21 місцевою прокуратурою направлено лист Інспекції ДАБК у м. Львові в якому зазначено, що місцевою прокуратурою підготовлено та буде подано до суду апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у справі № 466/6895/19.

16 лютого 2021 року за вх. № 14.35/04-17-745вих-21 місцевою прокуратурою направлено лист Львівській міській раді в якому зазначено, що місцевою прокуратурою підготовлено та буде подано до суду апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у справі № 466/6895/19.

Отже, Львівська міська рада та Інспекція ДАБК у м. Львові, як компетентні органи, які знали про порушення інтересів держави, мали повноваження для захисту, таких заходів не вживали протягом розумного строку.

Разом з тим, відсутні передбачені законом підстави для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, оскільки визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку ЦК Україничи іншими нормативними актами не передбачено. Такий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2019 року у справі № 915/1344/17, від 29 березня 2018 року у справі № 909/935/15, від 25 серпня 2020 року у справі № 760/21223/17-ц.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 23 вересня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, який був укладений 10 червня 2014 року між ОСОБА_4 , як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, останній купив житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0880 га, що розташована на АДРЕСА_1 . Вказаний договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О. А. та зареєстрований в реєстрі за № 3930.

Наказом департаменту містобудування Львівської міської ради від 28 квітня 2015 року № 143 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво гр. ОСОБА_1 багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 зі знесенням існуючого будинку» затверджено містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на будівництво гр. ОСОБА_1 багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 зі знесенням існуючого будинку.

Згідно містобудівних умов та обмежень загальна площа забудови 375 кв. м, загальна площа будинку 1 458, 68 кв. м, поверховість 4 з мансардою, гранично допустима висота будівель - 17,7 м, максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки 43 %, щільність населення 450 осіб/га.

На підставі вказаних вище містобудівних умов та обмежень ФОП ОСОБА_2 на замовлення ОСОБА_1 розробив робочий проект «Будівництво багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 зі знесенням існуючої будівлі».

28 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та департаментом економічної політики Львівської міської ради укладено договір про пайову участь № 122, за яким позивач, у зв`язку з будівництвом на АДРЕСА_1 , зобов`язався сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова у сумі 202 008,51 грн.

Листом від 30 квітня 2015 року № 23-1112 департамент економічної політики Львівської міської ради повідомив позивача про реєстрацію договору про пайову участь № 122 від 28 квітня 2015 року та надав попередній розрахунок пайового внеску.

29 грудня 2015 року ОСОБА_1 сплачено пайовий внесок в сумі 32 008,51 грн, а 31 серпня 2016 року - в сумі 170 000 грн.

31 серпня 2015 року в Департаменті ДАБІ у Львівській області зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт на роботи «Будівництво багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 зі знесенням існуючої будівлі».

Згідно технічного паспорта на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок АДРЕСА_1 , складеного 31 серпня 2016 року ФОП ОСОБА_5 , вказаний житловий будинок має загальну площу 1 886,4 кв. м та складається з: приміщень підвалу, загальною площею 248,5 кв. м, в тому числі: коридору під інд. І площею 18 кв. м, комори під інд. ІІ площею 2,8 кв. м, комори під інд. ІІІ площею 2,4 кв. м, комори під інд. ІV площею 2,8 кв. м, комори під інд. V площею 2,9 кв. м, комори під інд. VІ площею 2,5 кв. м, комори під інд. VІІ площею 2,5 кв. м, комори під інд. VІІІ площею 2,6 кв. м, комори під інд. ІХ площею 2,2 кв. м, коридору під інд. Х площею 17,7 кв. м, комори під інд. ХІ площею 2,8 кв. м, комори під інд. ХІІ площею 2,9 кв. м, комори під інд. ХІІІ площею 2,9 кв. м, комори під інд. ХІV площею 2,9 кв. м, комори під інд. ХV площею 2,9 кв. м, комори під інд. ХVІ площею 2,9 кв. м, комори під інд. ХVІІ площею 2,9 кв. м, комори під інд. ХVІІІ площею 3,6 кв. м, комори під інд. ХІХ площею 2,6 кв. м, комори під інд. ХХ площею 2,5 кв. м, комори під інд. ХХІ площею 3 кв. м, комори під інд. ХХІІ площею 2,9 кв. м, комори під інд. ХХІІІ площею 13,7 кв. м, нежитлового приміщення під інд. 1 площею 63,8 кв. м, нежитлового приміщення під інд. 2 площею 79,8 кв. м; тамбура під інд. І площею 2,8 кв. м, сходової клітки під інд. ІІ площею 23,9 кв. м, кладової під інд. ІІІ площею 4,8 кв. м, ліфт під інд. ІV площею 3,4 кв. м, квартири АДРЕСА_2 загальною площею 60,4 кв. м, квартири АДРЕСА_3 загальною площею 38,5 кв. м, квартири АДРЕСА_4 загальною площею 60,8 кв. м, квартири АДРЕСА_5 загальною площею 83,4 кв. м, які розташовані на першому поверсі; сходової клітки під інд. І площею 30 кв. м, ліфт під інд. ІІ площею 3,4 кв. м, квартири АДРЕСА_6 загальною площею 60,3 кв. м, квартири АДРЕСА_7 загальною площею 38,1 кв. м, квартири АДРЕСА_8 загальною площею 60,4 кв. м, квартири АДРЕСА_9 загальною площею 83,3 кв. м, які розташовані на другому поверсі; сходової клітки під інд. І площею 30 кв. м, ліфт під інд. ІІ площею 3,4 кв. м, квартири АДРЕСА_10 загальною площею 60,4 кв. м, квартири АДРЕСА_11 загальною площею 38,3 кв. м, квартири АДРЕСА_12 загальною площею 60,3 кв. м, квартири АДРЕСА_13 загальною площею 83,6 кв. м, які розташовані на третьому поверсі; сходової клітки під інд. І площею 30 кв. м, ліфт під інд. ІІ площею 3,4 кв. м, квартири АДРЕСА_14 загальною площею 60,4 кв. м, квартири АДРЕСА_15 загальною площею 38,4 кв. м, квартири АДРЕСА_16 загальною площею 60,3 кв. м, квартири АДРЕСА_17 загальною площею 84,1 кв. м, які розташовані на четвертому поверсі; сходової клітки під інд. І площею 30 кв. м, ліфт під інд. ІІ площею 3,4 кв. м, які розташовані на п`ятому поверсі, квартири АДРЕСА_18 загальною площею 98,5 кв. м, квартири АДРЕСА_19 загальною площею 85 кв. м, квартири АДРЕСА_20 загальною площею 138,4 кв. м, квартири АДРЕСА_21 загальною площею 145,8 кв. м в двох рівнях на п`ятому та мансардному поверсі; сходової клітки під інд. І площею 14,4 кв. м, ліфтової під інд. ІІ площею 16,3 кв. м, які розташовані в мансардному поверсі.

25 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та департаментом економічної політики Львівської міської ради укладено додаткову угоду № 268 до договору про пайову участь від 28 квітня 2015 року № 122, згідно якої донараховано суму пайового внеску на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова в розмірі 88 389,15 грн, яку позивачем сплачено 23 листопада 2016 року.

Як вбачається з листа департаменту економічної політики від 25 листопада 2016 року № 2301-3805 позивачем пайовий внесок сплачений (290 397,66 грн), зобов`язання замовника гр. ОСОБА_1 виконані в повному об`ємі.

Листом Інспекції ДАБК у м. Львові від 13 лютого 2017 року № 0006-886 «Повернення на доопрацювання декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності за № ЛВ 1531700441323 від 13 лютого 2017 року» ОСОБА_1 повернуто на доопрацювання декларацію про готовність до експлуатації «Будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 із знесенням існуючої будівлі» з причин невідповідності даних в інформації про основні показники об`єкта будівництва в декларації про початок виконання будівельних робіт та в декларації про готовність об`єкта будівництва та невірно вказано строк введення об`єкта в експлуатацію.

Таким чином, позивачем здійснено будівництво багатоповерхового (5 поверхів) будинку АДРЕСА_1 , з підвалом та мансардним поверхом, який є на один поверх вищим, ніж встановлено дозвільними документами.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК Українипередбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що виконання підготовчих робіт без подання повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, повідомлення про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт забороняється.

Як вбачається з матеріалів справи, містобудівними умовами та обмеженнями встановлена гранично допустима висота будівель - не більше чотирьох з мансардою поверхів, тоді як, згідно технічних характеристик будинок має підвал, п`ять поверхів та мансардний поверх, що свідчить про порушення забудовником будівельних норм та правил, невідповідність будинку за розміром площі, поверховості, висотності, що є істотним відхиленням від проекту.

Відповідно до пунктів 19-21 Порядку № 461 у разі подання чи оформлення декларації з порушенням установлених вимог орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає її замовнику з письмовим обґрунтуванням причин повернення у строк, передбачений для її реєстрації.

Після усунення недоліків, що спричинили повернення декларації, замовник (уповноважена ним особа) може повторно звернутися до органу державного архітектурно-будівельного контролю для реєстрації декларації.

Проте ОСОБА_1 недоліків відповідно до Порядку № 461 не усунув та не оскаржив дії відповідного органу з підстав відмови в прийнятті в експлуатацію такого об`єкта, у порядку адміністративного судочинства.

Тому, апеляційний суд прийшов до висновку, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу та є підставними, оскаржуване рішення необхідно скасувати з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 392 ЦК Українивласник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документів, який засвідчує його право власності.

Згідно зі статтею 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 331 ЦК Українивстановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У частині четвертій статті 373 ЦК Українизазначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Нормативно регламентованим є право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК Україниу разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК Українижитловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частинами третьою, п`ятою, сьомою статті 376 ЦК Українипередбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

За загальними правилами кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). У зв`язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

У справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього.

Разом з цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та істотних правил.

На підставі частини третьої статті 376 ЦК Українисуд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК України).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37цього Закону).

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина п`ята стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Частиною восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.

Аналогічна норма закріплена пунктом 12 Порядку № 461.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 461 прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до I-III категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органами державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що містобудівними умовами та обмеженнями встановлена гранично допустима висота будівель - не більше чотирьох з мансардою поверхів, тоді як, згідно технічних характеристик будинок має підвал, п`ять поверхів та мансардний поверх, що свідчить про порушення забудовником будівельних норм та правил, невідповідність будинку за розміром площі, поверховості, висотності, що є істотним відхиленням від проекту.

Відповідно до 19-21 Порядку № 461 у разі подання чи оформлення декларації з порушенням установлених вимог орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає її замовнику (його уповноваженій особі) у спосіб, відповідно до якого були подані документи, з письмовим обґрунтуванням причин повернення у строк, передбачений для її реєстрації.

Після усунення недоліків, що спричинили повернення декларації, замовник (уповноважена ним особа) може повторно звернутися до органу державного архітектурно-будівельного контролю для реєстрації декларації.

Рішення про реєстрацію або повернення декларації може бути розглянуто у порядку нагляду (без права реєстрації декларації) Держархбудінспекцією або оскаржено до суду.

Однак ОСОБА_1 недоліків, відповідно до Порядку № 461, не усунув та не оскаржив дії відповідного органу з підстав відмови в прийнятті в експлуатацію такого об`єкта, у порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, апеляційний суд виходячи з того, що визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, який не прийнятий до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК Україничи іншими нормативними актами не передбачено, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно.

Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного суду від 25 серпня 2020 року у справі № 760/21223/17-ц.

Щодо доводів касаційної скарги про порушення прокурором представництва інтересів держави в суді

Відповідно до частини третьої статті 56 ЦПК Україниу визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру»прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією Українифункції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру»визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України, зокрема у частині четвертій статті 56 цього Кодексувизначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Системне тлумачення норм частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК Українита статті 23 Закону України «Про прокуратуру»дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) зроблені такі висновки: «Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність такого органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює (доповнює) в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Виходячи зі змісту наведених норм права, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Таким чином, у кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд - перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду».

У постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 260/1815/21 (провадження № К/9901/48346/21) указано про те, що «Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України(справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді)).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора є доцільною».

У справі, яка переглядається, в апеляційній скарзі прокурор зазначив, що Інспекція ДАБК у м. Львові, яка здійснює контроль та нагляд за додержанням вимог законодавства, додержання будівельних норм, стандартів і правил, до участі у справі не залучалася, рішення суду першої інстанції не оскаржувала.

Також, всупереч інтересам територіальної громади м. Львова, Львівська міська рада рішення суду першої інстанції не оскаржувала, представник останньої в судовому засіданні проти задоволення позову не заперечувала, поклалась на розсуд суду.

16 лютого 2021 року за вх. № 14.35/04-17-744вих-21 місцевою прокуратурою направлено лист Інспекції ДАБК у м. Львові в якому зазначено, що місцевою прокуратурою підготовлено та буде подано до суду апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у справі № 466/6895/19 (т. 3 а. с. 231-232).

16 лютого 2021 року за вх. № 14.35/04-17-745вих-21 місцевою прокуратурою направлено лист Львівській міській раді в якому зазначено, що місцевою прокуратурою підготовлено та буде подано до суду апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у справі № 466/6895/19 (т. 3 а. с. 237-238).

Разом з тим, відповідно до пункту 1 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09 липня 2014 року № 294, Державна архітектурно-будівельна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання, відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Таким чином, враховуючи нездійснення Львівською міською радою та Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не звернення до суду із відповідною скаргою після ухвалення судового рішення не на користь держави, прокурор мав право звернутися в суд із апеляційною скаргою.

Отже, Верховний Суд вважає, що прокурор, звернувшись 19 лютого 2021 року із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, за умови врахування вище викладених обставин, практики цивільного законодавства та ЄСПЛ, з дотриманням норм статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України, належним чином обґрунтував своє право на звернення до суду з апеляційною скаргою.

Аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 квітня 2022 року у справі № 188/1196/19 (провадження № 61-13824св21) та від 25 серпня 2020 року у справі № 760/21223/17-ц (провадження № 61-35929св18).

У справі, яка переглядається, Верховний Суд, проаналізувавши висновки застосування норм статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК Україниу подібних правовідносинах (щодо права звернення прокурора до суду в інтересах держави), викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), вважає, що апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про правомірність дій прокурора (звернення з апеляційною скаргою до суду в інтересах Львівської міської ради та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові), а тому аргументи касаційної скарги про незастосування судом апеляційної інстанції наведених вище правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду є безпідставними.

Оскаржуване судове рішення містить вичерпні висновки суду апеляційної інстанції, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення наведено дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також надано оцінку всім доказам.

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності

від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК Українисудове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої

статті 401 ЦПК Україниє підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Українипередбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк