ВС/КЦС: Визнання права власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи використанні для самочинного будівництва є неправильно обраним способом захисту цивільного права (ВС/КЦС у справі № 722/1882/16-ц від 03 червня 2020 р.)

23.06.2020 | Автор: Веб-ресурс "Протокол"
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube
ВС/КЦС: Визнання права власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи використанні для самочинного будівництва є неправильно обраним способом захисту цивільного права (ВС/КЦС у справі № 722/1882/16-ц від 03 червня 2020 р.) - viznannya_prava_vlasnosti_na_budivelni_materiali_ta_konstruktivni_elementi_vikoristanni_dlya_samochinnogo_budivnitstva_5ef1346187c3d.jpg

Фабула судового акту: Подружжя розлучилося, і стало питання про поділ майна. Все було зроблено «по уму». Чоловік був власником житлового будинку з господарськими будівлями та побутовими спорудами на підставі договору дарування, тобто відповідно до ст. 57 СК України володів цим на праві особистої приватної власності.

Проте дружина довідавшись про статтю 62 СК України вирішила через суд заволодіти половиною всієї нерухомості. Дійсно частина перша цієї статті передбачає, що «якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.»

І дійсно, за час шлюбу була проведена реконструкція, внаслідок якої площа будинку збільшилася, капітальний ремонт, проведені інженерні мережі, облаштовані санвузли, добудовану веранду, тощо. Разом з цим без дозволу на будівельні роботи та затвердженого проекту на території домоволодіння був побудований гараж, сарай, вбиральня, колодязь, літня кухня, та інші споруди.

Дружина просила суд визнати подароване домоволодіння спільною сумісною власністю та поділити навпіл. Водночас визнати будівельні матеріали та конструктивні елементи, які були використані під час самочинного будівництва на території домоволодіння об’єктом спільної сумісної власності та також поділити навпіл.

Суд першої інстанції задовольнив позов обґрунтовуючи це тим, що позивач довів під час розгляду істотне збільшення за час шлюбу вартості домоволодіння внаслідок спільних грошових затрат подружжя, будівельні матеріали та конструктивні елементи були придбані під час шлюбу за спільні кошти, тому є спільною сумісною власністю

Суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову.

Вищими судами було зазначено, що майно, яке належить одному із подружжя на праві особистої приватної власності на підставі ст. 57 СК України автоматично усе не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок умов, передбачених цим законом. Частка того з подружжя, якому належало майно, збільшується на суму його вартості до поліпшення.

І в даному випадку взагалі не доведено істотне збільшення вартості домоволодіння. Тобто відсутні докази у матеріалах справи, що саме внаслідок проведених поліпшень та будівельних робіт вартість істотно збільшилася у порівнянні із вартістю на момент дарування. І це при тому, що у матеріалах справа був висновок судової будівельно-технічної експертизи, який повинен був довести істотність збільшення вартості.

Суди також звернули увагу на те, що відповідно до ст. 156 ЖК Української РСР повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території та проведенню ремонту.

З приводу поділу будівельних матеріалів та конструктивних елементів, з яких складалися об’єкти незавершеного будівництва на території домоволодіння, суди підкреслили, що така позивна вимога фактично зводиться до узаконення самочинного будівництва у непередбачений законом спосіб, тобто до визнання права власності. Це є неприпустимимо, зокрема згідно ст. 376 ЦК України.

Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України. Наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Тому, визнання права власності (будь-якого) на будівельні матеріали та конструктивні елементи, які використані для самочинного будівництва, є неправильним обраним способом захисту цивільного права, і у такій позовній вимозі слід відмовляти.

Аналізуйте судовий акт: Самобуд не підлягає виділу чи поділу на підставі ст. ст. 364, 367 ЦК України бо НЕ є нерухомим майном (ВС/КЦС у справі № 750/4445/17 від 04 квітня 2019 р.)

Узаконення прибудови до будинку напряму через суд неможливе, лише після звернення до компетентного органу, при цьому стаття 376 ЦК України не застосовується (ВС/КЦС у справі № 306/2140/17 від 18 квітня 2019р.)

Самовільно побудована будівля, яка несе потенціальну загрозу, ПІДЛЯГАЄ до знесення (ВС/КЦС № 388/314/15-ц від 26.06.2019)

Оскільки набуття права власності на новозбудовану квартиру регулюється окремими нормами законодавства, позови про визнання права власності на неї не можуть бути задоволені (ВП ВС,№ 522/1029/18,18.12.19)

МАФ є спорудою, на яку не може бути зареєстроване право власності, і яка може бути демонтована, як така, що перешкоджає власнику користуватися своєю власністю за його позовом (ВС/КЦС, № 203/4180/15-ц, від 18 грудня 2019р.)

Частка боржника у спільній частковій власності є самостійним об’єктом цивільних прав, тому для її стягнення виділ в натурі з нерухомості непотрібен (ВП ВС у справі № 367/6231/16-ц від 15 січня 2020 р.)

Постанова

Іменем України

03 червня 2020 року

м. Київ

справа № 722/1882/16-ц

провадження № 61-39287св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Поляк Петро Петрович, ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 08 травня 2018 року у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 09 жовтня 2015 року шлюб між нею та відповідачем, зареєстрований виконавчим комітетом Коболчинецької сільської ради Сокирянського району Чернівецької області 22 травні 1992 року актовим записом № 3, розірваний.

За час шлюбу, відповідно до договору дарування, посвідченого 22 березня 2002 року приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу Геровським Б. М. та зареєстрованим в реєстрі за № 62, відповідачу ОСОБА_3 було подаровано житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходяться на АДРЕСА_1 .

Вказувала, що вартість житлового будинку з господарськими будівлями та побутовими спорудами істотно збільшилась внаслідок спільних трудових і грошових затрат. Зокрема, на перепланування житлового будинку та переобладнання кладової у санвузол площею 4,92 кв. м, котельню у кухню площею 12,4 кв. м. У результаті цього площа будинку збільшилася з 79,24 кв. м до 79,9 кв. м, здійснено капітальний ремонт, під час якого замінено вікна, дах, підлогу, двері, оштукатурено та утеплено стіни, поклеєно шпалери, пофарбовано стіни, стелю, підлогу, добудовано веранду, проведено газо-, водопостачання, каналізацію, встановлено облицювальну плитку у санвузлі, коридорі, обладнано санвузол сантехнікою, встановлено плитку на сходах.

Також було самочинно, без дозволу на будівельні роботи та належно затвердженого проекту, добудовано гараж літ. Г, літню кухню літера. М, сарай літ. Н, вбиральню, колодязь, вимощення, огорожу та ворота.

Посилалася на те, що житловий будинок літ. «А», літня кухня літ. «Б», гараж літ. «Г», літня кухня літера. «М», сарай літ. «Н», вбиральня, колодязь, вимощення, огорожа є спільною сумісною власністю подружжя.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати:

житловий будинок літ. «А», вартістю 38 2621 грн з господарськими спорудами та будівлями: літню кухню літ. «Б», вартістю 225 100 грн, вбиральню, вартістю 6 611 грн, підвал літ. «Пд», вартістю 14 190 грн, колодязь, вартістю 18 551 грн, огорожу, вартістю 185 419 грн, вимощення, будівельні матеріали та конструктивні елементи, які були використані для спорудження гаража, літ. «Г», вартістю 124 288 грн, літньої кухні, літ. «М», вартістю 381 779 грн, сараю, літ. «Н.Л.», вартістю 65 086 грн, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визначити, що частки сторін є рівними та становлять по Ѕ;

за нею право власності та Ѕ частину житлового будинку літ. «А», вартістю 382 621 грн з господарськими спорудами та будівлями: літню кухню літ. «Б», вартістю 225 100 грн, вбиральню, вартістю 6 611 грн, підвал літ. «Пд», вартістю 14 190 грн, колодязь, вартістю 18 551 грн, огорожу, вартістю 185 419 грн, вимощення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;

за нею право власності та Ѕ частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів, які були використані для спорудження гаража, літ. «Г», вартістю 124 288 грн, літньої кухні, літ. «М», вартістю 381 779 грн, сараю, літ. «Н.Л.», вартістю 65 086 грн, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, просила стягнути з відповідача на її користь витрати зі сплати судового збору та витрати за проведення будівельно-технічної експертизи у розмірі 9 800 грн, а також витрати на правову допомогу у розмірі 5 760 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 12 лютого 2018 року у складі судді Побережної О. Д. позовні вимоги, заявлені Поляком П. П. в інтересах ОСОБА_1 , задоволено.

Визнано житловий будинок літ. «А», загальною площею 79,90 кв. м, вартістю 382 621 грн з господарськими спорудами та будівлями: літньою кухнею літ. «Б», вартістю 225 100 грн, вбиральнею, вартістю 6 611 грн, підвалом літ. «Пд», вартістю 14 190 грн, колодязем, вартістю 18 551 грн, огорожею, вартістю 185 419 грн, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину житлового будинку літ. «А», вартістю 382 621 грн з господарськими спорудами та будівлями: літню кухню літ. «Б», вартістю 225 100 грн, вбиральню, вартістю 6 611 грн, підвал літ. «Пд», вартістю 14 190 грн, колодязь, вартістю 18 551 грн, огорожу, вартістю 185 419 грн, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину житлового будинку літ. «А», вартістю 382 621 грн з господарськими спорудами та будівлями: літню кухню літ. «Б», вартістю 225 100 грн, вбиральню, вартістю 6 611 грн, підвал літ. «Пд», вартістю 14 190 грн, колодязь, вартістю 18 551 грн, огорожу, вартістю 185 419 грн, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано будівельні матеріали та конструктивні елементи, які були використані під час самочинного будівництва гаража, літ. «Г», вартістю 124 288 грн, літньої кухні, літ. «М», вартістю 381 779 грн, сараю, літ. «Н.Л.», вартістю 65 086 грн, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом спільної сумісної приватної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів, які були використані під час самочинного будівництва гаража, літ. «Г», вартістю 124 288 грн, літньої кухні, літ. «М», вартістю 381 779 грн, сараю, літ. «Н.Л.», вартістю 65 086 грн, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів, які були використані під час самочинного будівництва гаража, літ. «Г», вартістю 124 288 грн, літньої кухні, літ. «М», вартістю 381 779 грн, сараю, літ. «Н.Л.», вартістю 65 086 грн, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з поділом зазначеного майна припинено право спільної сумісної власності на нього ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Роз`яснено сторонам, що право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення районного суду мотивоване тим, що оскільки позивачем доведено обставини істотного збільшення за час шлюбу вартості належного відповідачу майна внаслідок спільних грошових затрат сторін, відповідно отже, на підставі частини першої статті 62 СК України зазначене майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Крім того, районний суд зазначив, що майно у вигляді будівельних матеріалів та конструктивних елементів, які були використані під час самочинного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , гаража, літ. «Г», вартістю 124 288 грн, літньої кухні, літ. «М», вартістю 381 779 грн, сарая, літ. «Н», вартістю 65 086 грн є спільною сумісною власністю сторін, оскільки набуті ними під час шлюбу та за їхні спільні кошти і при поділі даного майна частки сторін є рівними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 08 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 12 лютого 2018 року скасовано.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про доведеність істотного збільшення вартості житлового будинку з господарськими спорудами та будівлями, які розташовані на АДРЕСА_1 , внаслідок спільних грошових затрат ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не відповідають обставинам справи, оскільки у матеріалах справи відсутні докази збільшення вартості житлового будинку з господарськими спорудами та будівлями за рахунок здійснених щодо нього поліпшень та будівництва допоміжних (господарських) будівель.

Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання спірного житлового будинку з господарськими спорудами та будівлями об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з порушенням норм матеріального права.

При цьому районним судом неправильно застосовано положення частини першої статті 62 СК України, не враховано, що майно, що належало одному з подружжя на підставі статті 57 СК України, не перетворюється у спільну сумісну власність. Спільна сумісна власність виникає лише на частку майна, яка істотно збільшилася внаслідок умов, передбачених цим законом. Частка того з подружжя, якому належало майно, збільшується на суму його вартості до поліпшення.

Апеляційний суд зазначив, що висновки суду першої інстанції про право спільної сумісної власностіОСОБА_3 та ОСОБА_1 на будівельні матеріали та конструктивні елементи, які були використані в процесі будівництва гаража літ. «Г», літньої кухні літ. «М», сараю літ. «Н», є неправильними, оскільки вони фактично зводяться до визнання права власності на незавершені будівництвом гараж літ. «Г», літню кухню літ. «М», сарай літ. «Н», відтак, позивачем у цій частині обрано неправильний спосіб захисту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дав неправильну оцінку висновку судової будівельно-технічної експертизи від 01 жовтня 2017 року № 466, відповідно до якого істотне збільшення вартості майна, як об`єкта нерухомості, відбулося внаслідок проведення в ньому великого обсягу ремонтних та будівельних робіт, які відбулися за рахунок спільних коштів та спільній праці подружжя, що призвело до зміни його якісних характеристик.

Щодо відмови у визнанні права власності на будівельні матеріали, вважає, що висновки апеляційного суду у цій частині є неправильними, оскільки законодавством України не заборонено вирішення спору щодо будівельних матеріалів, використаних при самочинному будівництві.

Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного суду у складі судді Погрібного С. О. від 16 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 13 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували з 22 травня 1992 року у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 22 травня 1992 року Коболчинською сільською радою Сокирянського району Чернівецької області (том 1, а. с. 61).

Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 09 жовтня 2015 року шлюб між сторонами було розірвано (том 1, а. с. 62).

Відповідно до договору дарування серії АЕВ №250263, посвідченого 22 березня 2002 року приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу Геровським Б. М. та зареєстрованим в реєстрі за № 62, відповідачу ОСОБА_3 було подаровано житловий будинок літ. «А» кам`яний, житловою площею 48,9 кв. м з господарськими та побутовими будівлями та спорудами (літня кухня літ «Б», кам`яна, сарай, літ. «В» кам`яний, сарай, літ. «Е», кам`яний та гараж, літ. «Г» кам`яний), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Цей дар було оцінено сторонами договору у сумі 10 000 грн. Інвентаризаційна оцінка - 23 548 грн (том 1, а. с. 7, 8).

08 квітня 2002 року ОСОБА_3 на підставі цього договору дарування було зареєстровано в Чернівецькому обласному бюро технічної інвентаризації право приватної власності на зазначене нерухоме майно.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи, складеного 01 січня 2017 року експертом Созонтовою К. С. :

дійсна вартість станом на 22 березня 2002 року житлового будинку літ. «А» та належних до нього господарських будівель та споруд: літньої кухні літ. «Б», вбиральні, підвалу, воріт, огорожі, гаража літ. «Г» (до прибудови), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , становила 43 883 грн,

дійсна вартість станом на час проведення експертизи житлового будинку літ. «А», площею 96,6 кв.м та належних до нього господарських будівель та споруд: літньої кухні літ. «Б», вбиральні, підвалу, воріт, огорожі, гаража літ. «Г» (до прибудови), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , становить 381 782 грн.;

дійсна вартість житлового будинку з господарськими спорудами та будівлями, які розташовані по АДРЕСА_1 , на час розгляду справи в сумі 381 782 грн визначена як дійсна вартість житлового будинку з господарськими спорудами та будівлями, які розташовані по АДРЕСА_1 , на час набуття ОСОБА_3 в сумі 43 883 грн з урахуванням коефіцієнту переходу від цін станом на 01 квітня 2002 року до цін станом на 01 квітня 2017 року в розмірі 8,7 (43 883 грн*8,7 = 381782 грн) (том 1, а. с.161-175).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до пункту 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного Кодексу України цей Кодекс набуває чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 1 січня 2004 року, й до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Частиною першою статті 24 КпШС України передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного із них.

Відповідно до статті 25 КпШС України (чинного на час виникнення спірних правовідносин), якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружися або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Положеннями статті 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 62 СК України).

Відповідно до статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 травня 1992 року до 09 жовтня 2015 року.

Перебуваючи у шлюбі, сторони проживали спільно у будинку, який належить ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності на підставі договору дарування від 22 березня 2002 року. Під час спільного проживання сторонами проводилися ремонтні роботи з поліпшення житлового приміщення. Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи, складеного 01 січня 2017 року експертом Созонтовою К. С. : дійсна вартість житлового будинку з господарськими спорудами та будівлями на час розгляду справи в сумі 381 782 грн визначена як дійсна вартість житлового будинку з господарськими спорудами та будівлями на час набуття ОСОБА_3 в сумі 43 883 грн з урахуванням коефіцієнту переходу від цін станом на 01 квітня 2002 року до цін станом на 01 квітня 2017 року в розмірі 8,7 (43 883 грн*8,7 = 381782 грн).

Відповідно до положень статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території та проведенню ремонту.

ОСОБА_1 проживала у будинку колишнього чоловіка та користувалася житловим приміщенням з 2002 року до 2015 року. Ці обставини сторонами визнаються.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову у цій частині. Колегія суддів вважає, що грошові кошти за час спільного проживання подружжя були витрачені для ремонту та реконструкції житла, в якому вони проживали, з метою поліпшення умов життя та в інтересах сім`ї.

Здійснені ремонтні роботи є невід`ємною частиною будинку та не є окремим об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому розподілу не підлягають.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 243/5477/15-ц (провадження № 61-46081св18).

Посилання касаційної скарги на безпідставне неврахування судами висновку судової будівельно-технічної експертизи від 01 січня 2017 року Верховним Судом відхиляються, оскільки висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами (стаття 110 ЦПК України).

Судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за час перебування у шлюбі самочинно, без дозволу на будівельні роботи та належно затвердженого проекту, збудували гараж літ. «Г», літню кухню літ. «М», сарай літ. «Н».

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання права власності на Ѕ частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів, апеляційний суд зазначив, що такі позовні вимоги фактично зводяться до визнання права власності на незавершені будівництвом об`єкти.

Колегія суддів вважає, що підстав для задоволення позову про визнання права власності на Ѕ частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів самочинного будівництва задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15 та Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 61-44133св18.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво жилого будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Отже, виходячи зі змісту цієї норми, самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов.

Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об`єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акту приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акту приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1 Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 05 вересня 2003 року № 146.

При цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов правильного висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки гараж літ. «Г», літня кухня літ. «М», сарай літ. «Н». є самочинним будівництвом, а визнання права власності на будівельні матеріали, використані для будівництва цих об`єктів є неправильно обраним способом захисту.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 722/823/17-ц (провадження № 61-45361св18).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи касаційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 08 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк

4888
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные статьи
Популярные судебные решения
ЕСПЧ
0