Висновки Верховного Суду стосовно розмежування цесії та факторингу при заміні сторони у зобов’язанні

З моменту прийняття Цивільного кодексу та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», йдуть неабиякі дискусії щодо розмежування заміни сторони у зобов’язанні на підставі договору відступлення права вимоги та договору факторингу.

Сподіваємось, що останні висновки Верховного Суду з цих питань викладені в постанові від 11.09.2018 р. по справі № 909/968/16 будуть сталими та вірно застосовуватимуться судами нижчих інстанцій.

Отже, Верховний Суд здійснив наступне розмежування.

По предмету договору.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).

ВС зазначив, що метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина третястатті 656 Цивільного кодексу України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Отже, якщо відступлення права вимоги здійснюється по номінальній вартості (іншими словами «за що купив, за те й продав»), то вважати цей договір факторингом неможливо.

Навпаки, якщо є хоча б мінімальний прибуток від даної операції (різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається), то такий договір буде кваліфіковано як факторинг.

Варто зазначити, що в даній справі, суд визнав фінансуванням в отриманні новим кредитором від первісного кредитора таких прав щодо боржника: а) права вимоги на стягнення (отримання) від боржника будь-яких грошових нарахувань та вимог, у тому числі передбачених кредитним договором заходів відповідальності, які виникли у первісного кредитора до боржника до моменту укладення цього договору; б) права вимоги, які випливають з факту неналежного виконання боржником умов кредитного договору, в тому числі право на дострокове стягнення суми кредиту, процентів та інших пов'язаних з цим сум; в) права будь-яких інших вимог згідно генерального договору та кредитного договору.

При цьому, ВС зауважив, що цесія (уступка права вимоги) є одним з обов'язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваного у договору не змінює його правової природи.

Розмежування за формою.

ВС здійснив розмежування розглядуваних договорів також за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

При цьому в даній нормі визначено загальні вимоги які зазвичай ставляться до договорів (назва, реквізити, сторони, права та обов’язки), окрім як необхідність зазначення у ньому розміру фінансового активу, зазначеного у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків, а також підтвердження, клієнту повідомлено наступну інформацію: фінансову послугу, що пропонується надати клієнту, із зазначенням вартості цієї послуги для клієнта, якщо інше не передбачено законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг; умови надання додаткових фінансових послуг та їх вартість;порядок сплати податків і зборів за рахунок фізичної особи в результаті отримання фінансової послуги; правові наслідки та порядок здійснення розрахунків з фізичною особою внаслідок дострокового припинення надання фінансової послуги; механізм захисту фінансовою установою прав споживачів та порядок урегулювання спірних питань, що виникають у процесі надання фінансової послуги; реквізити органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг (адреса, номер телефону тощо), а також реквізити органів з питань захисту прав споживачів; розмір винагороди фінансової установи у разі, коли вона пропонує фінансові послуги, що надаються іншими фінансовими установами.

При цьому, Верховний Суд вказав, що правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб'єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність.

З огляду на це, можна зробити висновок, про те, що факторинг передбачає наявність одночасно трьох обов’язкових умов:

- первинний кредитор поступається новому кредиторові грошовою вимогою в цілях здобуття фінансування;

- новий кредитор сплачує первинному кредитору як компенсацію певну грошову суму (фінансування);

- новий кредитор отримує плату за користування грошовими коштами, наданими первинному кредиторові. Способи визначення доходу новою кредитора можуть бути самими різними - знижка з вартості боргу, відсотки, комісійні, їх поєднання.

Відсутність цих ознак, при відступленні права вимоги вказують на те, що має місце цесія або договір купівлі-продажу права грошової вимоги (ст. 656 ЦК України).

Відповідно до ст. 36 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Про те, що постанова Великої палати Верховного Суду буде трактуватися кожною колегією по своєму, підтвердили й дві останні постанови Касаційного господарського суду від 16.10.2018 р. по справі № 923/151/17 та від 09.10.2018 р. по справі № 916/2005/17.

Так, в першій постанові суд прийшов до висновку, що з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором відбулася заміна кредитодавця-банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, який не є юридичною особою та фінансовою установою, а тому не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.

Разом з тим, суд не встановив, чи відступлене право вимоги по номінальній вартості чи з певним дисконтом, а лише послався на постанову Великої палати.

В другій постанові,судами попередніх інстанцій встановлено, що Новий кредитор на виконання умов оспорюваних договорів про відступлення прав вимоги було сплачено на користь Первісного кредитора грошові кошти у розмірі вартості відступленого права вимоги, а тому оскільки право вимоги було відступлено "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати і до Нового кредитора перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, то колегія суддів погодилася з висновком судів попередніх інстанцій, що в цьому випадку відносини факторингу відсутні.

Що ж, будемо сподіватися, що суди будуть дотримуватись єдності практики при розгляді подібних правовідносин та буде виконуватися основний обов’язок Боржника – виконання взятих на себе зобов’язань перед Первісним або Новим кредитором, а не пошук можливостей для уникнення виконання обов’язку і перед одним і перед іншим.

к.ю.н., адвокат та керуючий партнер

Юридична компанія «ТИТАН»

Автор статті: ПЕДАК Сергій Володимирович