Вищий антикорупційний суд: Перший вирок, - подання декларацій до НАЗК на паперових носіях не є доказом виконання декларантом вимог ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» (справа № 760/4297/18, 30.10.19)

Фабула судового акта: Вищим антикорупційним судом оголошено перший, обвинувальний, вирок судді апеляційного суду Дніпропетровської області за фактом неподання декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції»

Колегія антикорупційного суду повністю підтримала позицію прокуратури та визнала суддю винною у вчиненні злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України. Суд призначив засудженій покарання – 51 тис. грн штрафу з позбавленням права обіймати державні посади (окрім виборних) протягом року.

Екс-суддя винуватою себе в інкримінованому кримінальному правопорушенні не визнала та повністю заперечувала наявність складу злочину в своїх діях, пояснювала, що не мала умислу на неподання декларацій за 2015, 2016, 2017 роки, декларації перед звільненням за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларації за 2018 рік після звільнення, адже ці декларації на паперових носіях фактично були надіслані поштою на адресу Національного агентства з питань запобігання корупції. Подання ж декларацій в електронному виді на офіційному веб-сайті цього Агентства було фізично неможливим для неї, як для особи, яка не має електронного цифрового підпису.

В ході судового розгляду обвинувачена зазначала, що вона свідомо відмовилась від отримання електронного цифрового підпису після прийняття Закону України «Про захист персональних даних» № 2297-VІ від 01 червня 2010 року в редакції від 01 січня 2011 року. На її думку, цей Закон порушує природні права та основоположні свободи людини, гарантовані Конституцією України та статтями 269, 270, 272-274 Цивільного кодексу України, вводить її у залежність від державних органів, органів місцевого самоврядування та третіх осіб, дозволяє збирання, обробку, використання, розповсюдження та передачу третім особам персональних даних фізичної особи. Вона наполягала на тому, що цей Закон фактично створює державний реєстр з необмеженими правами держави для збору, використання та поширення будь-якої персональної інформації про кожну людину, у зв`язку з чим, вона неодноразово зверталась до органів державної влади з пропозицією щодо внесення до нього змін, а також щодо визнання цього Закону неконституційним.

Оцінюючи наведені доводи обвинуваченої, колегія суддів зазначила, що ступінь втручання держави в особисте життя суб`єктів декларування в межах досліджуваних правовідносин є допустимою у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети щодо запобігання корупції в Україні та такою, що відповідає нагальній соціальній потребі, а порядок декларування - невід`ємною частиною системи антикорупційних заходів.

Посилання обвинуваченої на відсутність у неї умислу на неподання декларацій за 2015, 2016, 2017 роки, декларації перед звільненням за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларації за 2018 рік після звільнення колегія суддів також вважає неспроможними з огляду на наступне.

Подання декларацій до НАЗК на паперових носіях не є доказом виконання декларантом вимог статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», адже обов`язок суб`єкта декларування за цією статтею є комплексним та відповідно до встановленого порядку полягає у послідовному виконанні суб`єктом декларування всіх його складових, зокрема:

- зареєструватися у Реєстрі з використанням особистого ключа та кваліфікованого сертифіката відкритого ключа;

- заповнити у власному електронному кабінеті усі необхідні поля форми декларації;

- перед підписанням документа підтвердити ознайомлення з попередженням про настання відповідальності за подання недостовірних відомостей шляхом проставлення відповідної відмітки в документі;

- підписати документ накладанням на нього особистого кваліфікованого електронного підпису.

Без виконання суб`єктом декларування сукупності наведених дій НАЗК позбавляється можливості автоматично надати декларації ідентифікатор документа, накласти на нього електронну печатку Реєстру, автоматично оприлюднити декларацію у публічній частині Реєстру та зберігати її на веб-сайті Реєстру для відкритого цілодобового доступу.

Таким чином, суд вважав доведеним, що обвинувачена, будучи обізнаною щодо вимог антикорупційного законодавства України, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї бездіяльності, передбачала його суспільно-небезпечні наслідки та бажала їх настання, тобто діяла з прямим умислом.

Аналізуйте судовий акт: Депутат сільради, являючись суб`єктом декларування, несвоєчасно без поважних причин опублікував декларацію із запізненням в 10 днів, чим скоїв адміністративне правопорушення (П`ятихатський районний суд, № 190/702/19,23.05.19)

ВС/ККС:Відсутність доказів повідомлення особи державним органом, в якому він працював, про обов`язок подати декларацію або отримання повідомлення НАЗК про неподання декларації звільняють від кримінальної відповідальності- ВС/ККС, № 200/18903/17.10.19

Посадові особи ВНЗ, віднесених до категорії юридичних осіб публічного права, є суб'єктами, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» (ВС/КЦС, справа № 638/21180/15-ц. 13.06.18)

Нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог антикорупційного законодавства підлягають скасуванню або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку (ВС/КАС,справа №810/2500/16, 31.10.18)

Підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності за декларування недостовірної інформації та незаконне збагачення є виключно висновок НАЗК (Шостий ААС № 826/1160/18 від 14.01.2019)

Справа № 760/4297/18

Провадження1-кп/4910/22/19

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2019 року Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Танасевич О.В., суддів Гавриленко Т.Г., Сікори К.О.,

за участю секретаря судових засідань Костікова Б.О.,

прокурорів Касьяна А.О., Козачини С.С.,

обвинуваченої ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в залі судових засідань Вищого антикорупційного суду матеріали кримінальних проваджень, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номерами 42019000000000542 від 12 березня 2019 року та 52017000000000055 від 20 січня 2017 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , судді у відставці, з вищою освітою, розлученої, раніше не судимої, -

у вчиненні злочину, передбаченого статтею 3661 Кримінального кодексу України «Декларування недостовірної інформації»,

В С Т А Н О В И В :

І . Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

1. Постановою Верховної Ради Української РСР № 1257-ХІІ від 25 червня 1991 року «Про обрання суддів обласних, Київського міського судів Української РСР» ОСОБА_1 обрано членом Дніпропетровського обласного суду.

2. Постановою Верховної Ради України № 2520-ІІІ від 07 червня 2001 року «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді Дніпропетровського обласного суду.

3. Дніпропетровський обласний суд набув статусу апеляційного суду Дніпропетровської області на підставі Закону України № 2531-ІІІ від 21 червня 2001 року «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України».

4. На підставі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 21 грудня 2002 року ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_1 ». Відповідно до свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_2 від 13 квітня 2012 року ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_1 ». Згідно зі свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_3 від 20 січня 2016 року ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_1 ».

5. До 08 червня 2018 року ОСОБА_1 обіймала посаду судді апеляційного суду Дніпропетровської області, будучи відрахованою зі штату цього суду відповідно до наказу № 71/к від 06 червня 2018 року, виданого на підставі рішення Вищої ради правосуддя № 1517/0/15-18 від 24 травня 2018 року у зв`язку з поданням заяви про відставку.

6. 26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про запобігання корупції» № 1700-VІІ від 14 жовтня 2014 року. Згідно з підпунктом «ґ» пункту 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді судді, була суб`єктом, на якого поширювалась дія цього Закону, адже належала до категорії осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

7. У пункті 2 розділу ХІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про запобігання корупції» було зазначено, що про початок роботи системи подання та оприлюднення декларацій приймається рішення Національного агентства з питань запобігання корупції. При цьому в 2016 році службові особи, які на день початку роботи зазначеної системи займають згідно зі статтею 50 цього ж Закону відповідальне та особливо відповідальне становище, зобов`язані подати щорічні декларації за минулий рік у порядку, встановленому цим Законом, протягом 60 календарних днів після початку роботи системи.

У примітці до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» під службовими особами, які займають відповідальне або особливо відповідальне становище, розуміються, зокрема, судді.

У подальшому згідно з частиною першою статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єкти, на яких поширюється дія цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається цим агентством.

За змістом частини другої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» та підпункту 2 пункту 5 розділу 2 Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції № 3 від 10 червня 2016 року, суб`єкти, на яких поширюється дія цього Закону, які припиняють діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями. Така декларація повинна містити інформацію станом на останній день такого періоду та повинна бути подана не пізніше дня припинення діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» особи, які припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, зобов`язані наступного року після припинення діяльності подавати в установленому частиною першою цієї статті порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.

8. Як убачається з частини другої розділу 2 Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції № 3 від 10 червня 2016 року, суб`єкти декларування подають до цього Реєстру документи шляхом заповнення електронних форм відповідних документів на веб-сайті Реєстру відповідно до технічних вимог до форм. Суб`єкти декларування подають зазначені документи через мережу Інтернет з використанням програмних засобів Реєстру у власному персональному електронному кабінеті.

9. На виконання пункту 2 розділу ХІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство з питань запобігання корупції своїм рішенням № 2 від 10 червня 2016 року визначило, що система подання та оприлюднення декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, розпочинає свою роботу з 1 вересня 2016 року.

10. 7 жовтня 2016 року ОСОБА_1 була ознайомлена уповноваженим працівником апарату апеляційного суду Дніпропетровської області під підпис з Порядком електронного декларування та Порядком формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, затвердженим рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції № 3 від 10 червня 2016 року.

11. Разом з тим, всупереч вимогам частини першої статті 45, пункту 2 розділу ХІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про запобігання корупції» ОСОБА_1 , будучи обізнаною про свій обов`язок в період з 1 вересня по 30 жовтня 2016 року подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік шляхом заповнення її електронної форми на веб-сайті Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування відповідно до технічних вимог до форм, зазначений обов`язок не виконала.

12. Крім того, всупереч вимогам частини першої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», діючи умисно, повторно, будучи обізнаною щодо обов`язку судді подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щороку до 1 квітня за попередній рік шляхом заповнення її електронної форми на веб-сайті Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до технічних вимог до таких форм, ОСОБА_1 не подала зазначені декларації також за 2016 та 2017 роки.

13. Крім того, всупереч вимогам абзацу першого частини другої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», діючи умисно, повторно, будучи обізнаною щодо обов`язку судді подати перед звільненням декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за неохоплений раніше поданими деклараціями період, ОСОБА_1 не подала такої декларації в строк до 08 червня 2018 року включно. Хоча за рішенням Вищої ради правосуддя № 1517/0/15-18 від 24 травня 2018 року суддя апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 була звільнена з посади судді у зв`язку з поданням нею заяви про відставку, а на підставі наказу голови цього ж суду № 71/к від 06 червня 2018 року вона була відрахована зі штату суддів з 08 червня 2018 року.

14. До того ж, всупереч положенням абзацу другого частини другої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» ОСОБА_1 , діючи умисно, повторно, будучи обізнаною щодо обов`язку після звільнення з посади судді до 01 квітня 2019 року подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік, тобто за 2018 рік, такої декларації також не подала.

15. На виконання вимог частини другої статті 49 Закону України «Про запобігання корупції» голова апеляційного суду Дніпропетровської області своїми листами № 04.4.-17/110/2016 від 01 листопада 2016 року, № 04.4.-18/80/2017 від 18 квітня 2017 року, № 04.4-19/58/2018 від 13 квітня 2018 року, № 04.4-59/71/2019 та № 04.4-59/76/2019 від 01 квітня 2019 року щоразу інформував Національне агентство з питань запобігання корупції про те, що у Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відсутні щорічні декларації судді апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 відповідно за 2015, 2016, 2017 роки, декларація перед звільненням за період з 01 січня по 08 червня 2018 року, що не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларація за 2018 рік після звільнення з посади судді.

16. Відповідно до частини третьої статті 49 Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство з питань запобігання корупції після наведених повідомлень голови апеляційного суду Дніпропетровської області щоразу направляло на адресу ОСОБА_1 письмові повідомлення про встановлення факту неподання нею декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015, 2016, 2017 роки, декларації перед звільненням за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларації за 2018 рік після звільнення, встановлюючи 10-денний строк для їхнього подання.

17. Разом з тим, суддя апеляційного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 в строки, установлені Національним агентством з питань запобігання корупції, декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015, 2016, 2017 роки, декларацію перед звільненням за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларацію за 2018 рік після звільнення не подала.

ІІ. Стаття (частина статті) закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винною у вчиненні якого визнається ОСОБА_1

18. Стаття 3661 Кримінального кодексу України «Декларування недостовірної інформації».

ІІІ. Позиція сторони захисту.

19. ОСОБА_1 винуватою себе в інкримінованому кримінальному правопорушенні не визнала та повністю заперечувала наявність складу злочину в своїх діях. Пояснювала, що не мала умислу на неподання декларацій за 2015, 2016, 2017 роки, декларації перед звільненням за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларації за 2018 рік після звільнення, адже ці декларації на паперових носіях фактично були надіслані поштою на адресу Національного агентства з питань запобігання корупції. Подання ж декларацій в електронному виді на офіційному веб-сайті цього Агентства було фізично неможливим для ОСОБА_1 , як для особи, яка не має електронного цифрового підпису.

В ході судового розгляду обвинувачена зазначала, що вона свідомо відмовилась від отримання електронного цифрового підпису після прийняття Закону України «Про захист персональних даних» № 2297-VІ від 01 червня 2010 року в редакції від 01 січня 2011 року. На її думку, цей Закон порушує природні права та основоположні свободи людини, гарантовані Конституцією України та статтями 269 270 272-274 Цивільного кодексу України, вводить її у залежність від державних органів, органів місцевого самоврядування та третіх осіб, дозволяє збирання, обробку, використання, розповсюдження та передачу третім особам персональних даних фізичної особи. ОСОБА_1 наполягала на тому, що цей Закон фактично створює державний реєстр з необмеженими правами держави для збору, використання та поширення будь-якої персональної інформації про кожну людину, у зв`язку з чим, вона неодноразово зверталась до органів державної влади з пропозицією щодо внесення до нього змін, а також щодо визнання цього Закону неконституційним.

Крім того, обвинувачена вважала, що стороною обвинувачення підчас здійснення досудового розслідування було суттєво порушено вимоги кримінального процесуального закону щодо особливого порядку здійснення повідомлення їй про підозру. Зазначала, що в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52017000000000055 від 20 січня 2017 року, повідомлення про підозру було підписано заступником Генерального прокурора України, але всупереч вимогам пункту 3 частини першої статті 481 Кримінального процесуального кодексу України вручав їй це повідомлення начальник шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України Козачина С.С.

До того ж, на думку ОСОБА_1 , неподання суддею декларації особи, уповноваженої на здійснення функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до пункту 9 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності, що є однією з гарантій суддівської незалежності, та виключає можливість притягнення її до кримінальної відповідальності за статтею 3661 Кримінального кодексу України.

IV. Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

20. Об`єктом інкримінованого ОСОБА_1 злочину, що передбачений статтею 3661 Кримінального кодексу України, є встановлений законом порядок декларування, що покликаний забезпечити доброчесність осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і зрештою - правильну діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування.

21. Як убачається з Засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 року, затверджених Законом України № 1699-VІІ від 14 жовтня 2014 року, (далі за текстом, Антикорупційна стратегія на 2014-2017 роки) законодавець визначив розв`язання проблеми з корупцією одним з пріоритетів для українського суспільства.

Метою цієї Стратегії визначено створення в Україні системи прийняття рішень щодо антикорупційної політики на основі результатів аналізу достовірних даних про корупцію та чинників, які до неї призводять, зокрема статистичних спостережень, моніторингу виконання цих рішень та їх впливу на стан справ з питань запобігання корупції незалежним спеціалізованим органом із залученням представників громадянського суспільства, а також формування суспільної підтримки у подоланні корупції.

Один з розділів Антикорупційної стратегії на 2014-2017 роки присвячений запобіганню корупції у судовій системі та органах кримінальної юстиції. З-поміж багатьох запланованих у цій сфері заходів законодавець передбачив вимогу щодо ухвалення з урахуванням висновків Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) змін до законів України, спрямованих, зокрема, на подання, оприлюднення (зокрема в Інтернеті) та моніторинг достовірності даних декларацій суддів про майно, доходи, видатки та зобов`язання фінансового характеру.

22. В межах Антикорупційної стратегії на 2014-2017 роки 14 жовтня 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про запобігання корупції» № 1700-VІІ. Цей Закон визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, а також зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів.

23. Відповідно до статті 4 Закону України «Про запобігання корупції» центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, є Національне агентство з питань запобігання корупції (далі за текстом, НАЗК).

До повноважень НАЗК належать, зокрема, здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також забезпечення ведення Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (пункти 8, 9 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції»).

З метою виконання повноважень, покладених на НАЗК, цьому Агентству надано право приймати з питань, що належать до його компетенції, обов`язкові для виконання нормативно-правові акти (пункт 5 частини першої статті 12 Закону України «Про запобігання корупції»).

У межах компетенції Національне агентство з питань запобігання корупції затвердило своїм рішенням № 3 від 10 червня 2016 року Порядок формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що зареєстрований у Міністерстві юстиції України за № 959/29089 від 15 липня 2016 року (далі за текстом, Порядок № 3).

24. Згідно з підпунктом «ґ» пункту 1 частини першої статті 3, частинами першою та другою статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», підпунктами 1-2 пункту 5 розділу ІІ Порядку № 3 дія цього Закону поширюється на професійних суддів, які зобов`язані:

- щорічно у період з 00 годин 00 хвилин 01 січня до 00 годин 00 хвилин 01 квітня року, наступного за звітним роком, подати щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі за текстом, декларація). Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація, та містить інформацію станом на 31 грудня звітного року;

- у випадку припинення діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави, подати не пізніше дня такого припинення декларацію, яка охоплює період, який не був охоплений деклараціями, раніше поданими таким суб`єктом декларування, та містить інформацію станом на останній день такого періоду. Останнім днем такого періоду є день, що передує дню подання декларації;

- у випадку припинення діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави, наступного року після припинення такої діяльності подати в установленому частиною першою статті 45 цього Закону порядку декларацію за минулий рік, тобто до 00 годин 00 хвилин 01 квітня року, наступного за звітним роком, у якому було припинено таку діяльність. Така декларація охоплює звітний рік (період з 01 січня до 31 грудня включно), що передує року, в якому подається декларація, та містить інформацію станом на 31 грудня звітного року.

25. Суб`єкти декларування подають до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, (далі за текстом, Реєстр) декларації на виконання вимог статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» шляхом заповнення електронних форм відповідних документів на веб-сайті цього Реєстру через мережу Інтернет з використанням програмних засобів у власному персональному електронному кабінеті після реєстрації. Суб`єкт декларування повинен зареєструватись у Реєстрі з використанням особистого ключа та кваліфікованого сертифіката відкритого ключа. Після заповнення усіх необхідних полів форми документа суб`єкт декларування підписує документ накладанням на нього особистого кваліфікованого цифрового підпису (пункти 2, 3, 8 розділу ІІ Порядку № 3).

26. Отже, порядок декларування, що є безпосереднім об`єктом злочину, передбаченого статтею 3661 Кримінального кодексу України, ретельно визначений Законом України «Про запобігання корупції» та Порядком № 3.

27. Предметом цього злочину є декларація та інформація, що її зазначає суб`єкт декларування. Виключно електронна форма декларації визначена спеціально уповноваженим органом - Національним агентством з питань запобігання корупції.

Саме така форма декларації, що подається особисто із застосуванням унікального електронного цифрового підпису через власний електронний кабінет, визначена законодавцем як найефективніша та єдино можлива. По-перше, електронна форма декларації виключає доступ до її заповнення або корегування з боку третіх осіб, гарантуючи автентичність наданої суб`єктом декларування інформації, адже тільки ця особа ідентифікується конкретним цифровим підписом. По-друге, на кожну декларацію одразу після її подання автоматично надається унікальний ідентифікатор та накладається електронна печатка Реєстру, що унеможливлює в подальшому внесення до її змісту будь-яких змін.

Саме в цьому вбачається принципова відмінність між деклараціями на паперових носіях, що їх подавали суб`єкти декларування на підставі Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» до 2016 року, та які зберігались за місцем роботи такої особи, та електронними деклараціями, що були запроваджені Законом України «Про запобігання корупції», доступ до заповнення яких має виключно суб`єкт декларування, які оприлюднюються автоматично одразу після їхнього підписання електронним цифровим підписом, та до яких згодом не можуть бути внесені жодні зміни.

28. Таким чином, об`єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 3661 Кримінального кодексу України, може полягати у двох формах: поданні недостовірних відомостей у декларації або в неподанні суб`єктом декларування зазначеної декларації.

Неподання декларації виражається в послідовному невиконанні суб`єктом декларування двох обов`язків:

1. подати декларацію встановленої форми з інформацією за визначеним переліком у встановленому законом порядку у визначений законом строк;

2. подати цю декларацію з тими самими характеристиками упродовж десяти днів з дня отримання повідомлення про неподання декларації, що його формує НАЗК.

29. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 в період з 08 липня 1991 року до 08 червня 2018 року обіймала посаду судді в апеляційному суді Дніпропетровської області (Дніпропетровському обласному суді) (том № 1 а.с. 181, 182, 183, 184, 185-188; том № 2 а.с. 68, 69, 139, 172, 204; том № 5 а.с. 198, 209).

Суд вважає необґрунтованою позицію ОСОБА_1 стосовно того, що суддя не є суб`єктом злочину, передбаченого статтею 3661 Кримінального кодексу України, адже неподання ним декларації є підставою виключно для дисциплінарної відповідальності відповідно до пункту 9 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Це твердження повністю спростовується змістом примітки до статті 3661 Кримінального кодексу України, яка надає вичерпний перелік осіб, що є суб`єктами декларування, відсилаючи до положень частин першої та другої статті 45 Закону України «Про запобігання корупції».

Гарантії ж суддівської незалежності, передбачені Розділом VІІІ Конституції України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів», у випадку вчинення суддею злочину не можуть бути витлумачені як підстави для заміни заходів кримінальної відповідальності на заходи дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, ОСОБА_1 була спеціальним суб`єктом злочину, передбаченого статтею 3661 Кримінального кодексу України, адже професійні судді належать до суб`єктів декларування (стаття 1, підпункт «ґ» пункту 1 частини першої статті 3, стаття 45 Закону України «Про запобігання корупції»). 30. Разом з тим, всупереч наведеним положенням антикорупційного законодавства України ОСОБА_1 не подала в установлений законом строк щорічні декларації за 2015, 2016, 2017 роки, декларацію перед звільненням за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларацію за 2018 рік після звільнення шляхом заповнення електронних форм відповідних документів на веб-сайті Реєстру відповідно до технічних вимог до форм.

Зазначене підтверджується службовою запискою керівника Адміністративного департаменту НАЗК № 93-04/135 від 15 грудня 2016 року, згідно з якою ОСОБА_1 не проходила етап реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі «Єдиний державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» (том № 1 а.с. 191), а крім того, протоколами огляду офіційного веб-сайту Національного агентства з питань запобігання корупції.

У ході огляду встановлено, що за результатами онлайн-пошуку на зазначеному веб-сайті відсутні декларації, подані « ОСОБА_1 » (том № 1 а.с. 201-204; том № 3 а.с. 77-80; том № 5 а.с. 39-40).

Факт відсутності в Реєстрі декларацій ОСОБА_1 за 2015, 2016, 2017 роки, декларації перед звільненням за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларації за 2018 рік після звільнення також підтверджується відповідними інформаційними довідками НАЗК та обґрунтованими висновками цього ж Агентства (том № 2 а.с. 224; том № 5 а.с. 53-56, 82-85, 129-132).

Апеляційний суд Дніпропетровської області також звертався до НАЗК щодо кожного факту неподання декларації суддею ОСОБА_1 (том № 1 а.с. 165, 173; том № 2 а.с. 208, 209; том № 3 а.с. 7).

31. Крім того, після отримання повідомлень про неподання декларацій від НАЗК ОСОБА_1 протягом десяти днів з дня отримання таких повідомлень все одно не подала декларації за 2015, 2016, 2017 роки, декларацію перед звільненням за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларацію за 2018 рік після звільнення.

Хоча на виконання вимог частини третьої статті 49 Закону України «Про запобігання корупції» НАЗК кожного разу після встановлення факту неподання ОСОБА_1 декларації надавало їй можливість протягом десяти днів з дня отримання відповідного повідомлення подати декларацію в порядку, визначеному частиною першою статті 45 цього Закону. Зазначені повідомлення були отримані ОСОБА_1 , що вона підтвердила також в ході судового розгляду (том № 1 а.с. 170, 171; том № 2 а.с. 223; том № 5 а.с. 67, 72, 88, 96, 158, том № 7 а.с. 86, 88, 91).

32. Таким чином, ОСОБА_1 , будучи суб`єктом декларування, послідовно не виконала два обов`язки, а саме:

- щодо подання декларацій за 2015, 2016, 2017 роки, декларації перед звільненням за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларації за 2018 рік після звільнення встановленої форми з інформацією за визначеним переліком у встановленому законом порядку у визначений законом строк;

- щодо подання цих декларації за тими самими вимогами упродовж десяти днів з дня отримання повідомлення про неподання декларації, що його формує Національне агентство з питань запобігання корупції.

33. З суб`єктивної сторони злочин, передбачений статтею 3661 Кримінального кодексу України, який полягає в умисному неподанні суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути вчинений лише з прямим умислом.

34. За змістом статті 24 Кримінального кодексу України особа визнається такою, що діє з прямим умислом, якщо вона усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

35. Як убачається з матеріалів справи, 07 жовтня 2016 року за місцем роботи ОСОБА_1 була ознайомлена зі змістом Порядку № 3, що підтверджується її особистою розпискою (том № 1 а.с. 176) та її поясненнями в ході судового розгляду.

36. Разом з тим, ОСОБА_1 направляла на поштову адресу НАЗК декларації за 2015, 2016, 2017 роки, декларацію перед звільненням за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларацію за 2018 рік після звільнення на паперових носіях (том № 1 а.с. 137-161, том № 2 а.с. 228-251, том № 5 а.с. 164-187).

Внаслідок цих дій НАЗК неодноразово роз`яснювало ОСОБА_1 порядок та строки подачі декларації, наголошувало на тому, що форма декларації затверджена рішенням цього ж Агентства № 3 від 10 червня 2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 липня 2016 року за номером 960/29090. Сама ж декларація заповнюється і подається шляхом заповнення електронної форми особисто суб`єктом декларування на веб-сайті Національного агентства через персональний електронний кабінет у системі Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Тоді як оприлюднення інформації, наведеної у декларації особисто суб`єктом декларування, у будь-який інший спосіб, ніж на веб-сайті Реєстру, чинним законодавством України не передбачено, а надіслані ОСОБА_1 декларації на паперових носіях не можуть бути внесені до цього реєстру ніким, окрім неї (том № 1 а.с. 162-163, том № 2 а.с. 225-226, том № 5 а.с. 190-191, том № 7 а.с. 56-57, 83-84).

37. У ході судового розгляду ОСОБА_1 підтвердила також свою фактичну обізнаність щодо змісту частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої Національне агентство з питань запобігання корупції, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Інакше кажучи, направляючи поштою паперові носії декларацій, ОСОБА_1 усвідомлювала, що ці дії матимуть своїм неминучим наслідком неможливість оприлюднення наведеної в цих деклараціях інформації через відсутність відповідного законодавчого механізму.

Тоді як саме наявність декларацій в Реєстрі в електронній формі гарантує неможливість внесення будь-яких змін до наведеної в них інформації, а оприлюднення цієї інформації, її відкритість та доступність, моніторинг та перевірка є головною метою запровадження інституту електронного декларування в Україні.

38. До того ж ОСОБА_1 було достеменно відомо, що для подачі електронної декларації на веб-сайті НАЗК їй було необхідно отримати електронний цифровий підпис.

Але від отримання електронного цифрового підпису ОСОБА_1 неодноразово відмовлялась, що підтверджується актами апеляційного суду Дніпропетровської області № 1 від 25 липня 2016 року, № б/н від 24 лютого 2017 року, № б/н від 23 березня 2018 року. Згідно з цими актами ОСОБА_1 відмовилась надати копію свого паспорту та ідентифікаційного коду для формування пакету документів на отримання цифрового підпису в органах ДФС (том № 2 а.с. 210; том № 3 а.с. 4; том № 5 а.с. 197).

39. Суд вважає необґрунтованою позицію ОСОБА_1 щодо відсутності в її діях складу злочину, передбаченого статтею 3661 Кримінального кодексу України, у зв`язку з тим, що фактично її обвинувачують у відмові від отримання електронного цифрового підпису. Тоді як від подачі декларації, як наполягає ОСОБА_1 , вона ніколи не відмовлялась, а заперечувала лише спосіб її подачі в електронному варіанті, оскільки без електронного цифрового підпису є неможливою реєстрація в електронному кабінеті на веб-сайті НАЗК, заповнення декларації, її надіслання та оприлюднення.

Відмову ж від отримання електронного цифрового підпису ОСОБА_1 пояснювала неконкретними та непрозорими нормами Закону України «Про захист персональних даних» № 2297-VІ від 01 червня 2010 року в редакції від 01 січня 2011 року (том № 1 а.с. 205, 206,207-210, 215, 216-217, 218, 221, 222-225, том № 2 а.с. 210, 213, 215, 227, том № 3 а.с. 26-29, 38-40, 42-46, 52-53).

На відповідні звернення ОСОБА_1 Державна служба України з питань захисту персональних даних у своєму листі № 10/3414-12 від 06 серпня 2012 року ретельно розтлумачила положення Закону України «Про захист персональних даних» (в редакції від 01 січня 2011 року) та повідомила, що цей Закон був прийнятий саме з метою захисту прав людини, визначених статтею 32 Конституції України (том № 3 а.с. 50-51).

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, провівши узагальнення щодо порушених у зверненнях ОСОБА_1 проблемних питань, не знайшов достатніх ознак, які б свідчили про те, що Закон України «Про захист персональних даних» (в редакції від 01 січня 2011 року) не відповідає положенням Конституції України (том № 3 а.с. 41, 47, 54-55).

Варто наголосити, що на ім`я ОСОБА_1 акредитованим центром сертифікації ключів «Masterkey» протягом 2007-2011 були сформовані посилені сертифікати ключів електронного цифрового підпису, які діяли з 19 серпня 2007 року по 20 грудня 2012 року, що підтверджується листом ТОВ «Арт-мастер» № 01-7 від 01 лютого 2017 року (том № 1 а.с. 227-230). Тоді як ТОВ «Український сертифікаційний центр» був сформований сертифікат ключа електронного цифрового підпису на ім`я ОСОБА_1 , що діяв з 17 вересня 2012 року по 16 вересня 2013 року (том № 1 а.с. 240-241, 243-244). Отже, ОСОБА_1 користувалась електронним цифровим підписом до 16 вересня 2013 року, після чого від його оформлення відмовилась.

Таким чином, хоча з дій ОСОБА_1 , починаючи з грудня 2013 року, дійсно вбачається послідовна громадянська позиція щодо небажання отримувати електронний цифровий підпис, колегія суддів вважає, що її незгода з окремими положеннями закону не є поважною причиною виняткового характеру для неподання нею декларацій та не усуває суспільно небезпечного характеру цього діяння.

40. В контексті дослідження позиції ОСОБА_1 щодо неподання декларацій через відмову від отримання електронного цифрового підпису з огляду на положення Закону України «Про захист персональних даних», який обвинувачена розцінила, як надмірне втручання з боку держави в її особисте життя, колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено в статті 32 Конституції України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

За правовою позицією Конституційного Суду України, що міститься в рішенні № 26-рп/2009 від 19 жовтня 2009 року, обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови його домірності (пропорційності) та суспільної необхідності.

Допустимість обмеження вказаного права також передбачається статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі за текстом, Конвенція). За практикою тлумачення цього положення Європейським судом з прав людини втручання в зазначене право державою не становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо матиме законодавчі підстави, переслідуватиме легітимну мету та буде необхідною в демократичному суспільстві.

У справі «Випич проти Польщі» (Wypych v. Poland, заява № 2428/05) Європейський суд з прав людини зазначав, що обов`язок заявника подати декларацію з її подальшим оприлюдненням у вільному доступі в Інтернет є пропорційним легітимному інтересу громадськості, який полягає в дієвому та простому доступі громадян до інформації про фінансовий та майновий стан службовців. Такий ступінь втручання, що був чітко передбачений законодавством Польщі, надавав суспільству можливість переконатись в тому, що процес формування та реалізації влади не зазнає незаконного впливу чи неприйнятного лобіювання, або навіть безпосередньої корупції.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає ступінь втручання держави в особисте життя суб`єктів декларування в межах досліджуваних правовідносин допустимим у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети щодо запобігання корупції в Україні та таким, що відповідає нагальній соціальній потребі, а порядок декларування - невід`ємною частиною системи антикорупційних заходів.

41. Посилання ОСОБА_1 на відсутність у неї умислу на неподання декларацій за 2015, 2016, 2017 роки, декларації перед звільненням за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларації за 2018 рік після звільнення колегія суддів також вважає неспроможними з огляду на наступне.

Подання ОСОБА_1 декларацій до НАЗК на паперових носіях не є доказом виконання нею вимог статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», адже обов`язок суб`єкта декларування за цією статтею є комплексним та відповідно до Порядку № 3 полягає у послідовному виконанні суб`єктом декларування всіх його складових, зокрема:

- зареєструватися у Реєстрі з використанням особистого ключа та кваліфікованого сертифіката відкритого ключа;

- заповнити у власному електронному кабінеті усі необхідні поля форми декларації;

- перед підписанням документа підтвердити ознайомлення з попередженням про настання відповідальності за подання недостовірних відомостей шляхом проставлення відповідної відмітки в документі;

- підписати документ накладанням на нього особистого кваліфікованого електронного підпису.

Без виконання суб`єктом декларування сукупності наведених дій НАЗК позбавляється можливості автоматично надати декларації ідентифікатор документа, накласти на нього електронну печатку Реєстру, автоматично оприлюднити декларацію у публічній частині Реєстру та зберігати її на веб-сайті Реєстру для відкритого цілодобового доступу.

Таким чином, суд вважає доведеним, що ОСОБА_1 , будучи обізнаною щодо вимог антикорупційного законодавства України, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї бездіяльності, передбачала його суспільно-небезпечні наслідки та бажала їх настання, тобто діяла з прямим умислом.

42. Крім того, колегія суддів також не бере до уваги в якості підстави для виправдування ОСОБА_1 вручення їй повідомлення про підозру не Генеральним прокурором України або його заступником, а начальником шостого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України Козачиною С.С.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 481 Кримінального процесуального кодексу України письмове повідомлення про підозру судді здійснюється Генеральним прокурором або його заступником.

Як убачається з матеріалів справи, письмове повідомлення про підозру в кримінальному провадженні № 52017000000000055 від 20 січня 2017 року було складено та підписано заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницьким Н.І. (том № 3 а.с. 60-72), що повністю узгоджується з вимогами статті 277, пункту 3 частини першої статті 481 Кримінального процесуального кодексу України.

Тоді як цей самий документ того ж дня був вручений ОСОБА_1 разом з пам`яткою про її права та обов`язки начальником шостого відділу САП ГПУ Козачиною С.С., що відповідає вимогам частини першої статті 278 Кримінального процесуального кодексу України.

В ході судового розгляду обвинувачена не навела будь-яких обставин, пов`язаних з фізичною передачею їй письмового повідомлення про підозру не особисто Генеральним прокурором або його заступником, а іншим прокурором, які б негативно вплинули на обсяг її процесуальних прав та обов`язків в цьому кримінальному провадженні, або порушили б її право на захист.

43. Разом з тим, суд в розумінні статті 85 Кримінального процесуального кодексу вважає неналежними доказами решту ненаведених в аналізі документів, які були надані прокурором та стосуються, зокрема: процедури притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, копію її суддівського досьє, копію її особової справи тощо, як такі, що не містять інформації, яка б підтверджувала існування або відсутність обставин, що підлягають доказуванню.

Розглянувши справу в межах пред`явленого обвинувачення, оцінивши наведені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, та проаналізувавши ці докази в їх сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів дійшла висновку про їхню достатність для визнання ОСОБА_1 винуватою в інкримінованому їй злочині та кваліфікує її дії за статтею 3661 Кримінального кодексу України, як умисне неподання суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

V. Відомості, які характеризують особу обвинуваченої.

44. ОСОБА_1 має вищу освіту (том № 2 а.с. 59), є членом Громадської організації «Дніпровський центр духовного відродження» з 21 грудня 2003 року (том № 1 а.с. 247), за місцем роботи та в зазначеній громадській організації характеризується виключно позитивно (том № 1 а.с. 246; том № 3 а.с. 87; том № 5 а.с. 204), на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває (том № 3 а.с. 82, 84), раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась, судимостей не має (том № 3 а.с. 90). За результатами перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», до ОСОБА_1 заборони, передбачені цим Законом, не застосовуються (том № 2 а.с. 189-190, 191, 192).

Суд також враховує, що ОСОБА_1 своєчасно та з дотриманням порядку, встановленого чинним на той період Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» № 3206-VІ від 07 квітня 2011 року, виконувала покладений на неї обов`язок щодо подачі декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2011, 2012, 2013, 2014, 2015 роки (том № 2 а.с. 5-52).

Як убачається з досудової доповіді органу пробації, ризики повторного вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства оцінюються як низькі (том № 1 а.с. 122-123).

VІ. Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

45. Відповідно до статті 66 Кримінального кодексу України судом не встановлено обставин, які б пом`якшували покарання ОСОБА_1

46. Разом з тим, виходячи зі змісту статей 32 67 Кримінального кодексу України, суд визнає обставиною, яка обтяжує покарання ОСОБА_1 , повторність в епізодах щодо неподання нею декларацій за 2016, 2017 роки, декларації перед звільненням за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, а також декларації за 2018 рік після звільнення.

VІІ. Мотиви призначення покарання.

47. Призначаючи ОСОБА_1 покарання відповідно до статті 65 Кримінального кодексу України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, який згідно з частиною другою статті 12 цього ж Кодексу є злочином невеликої тяжкості, відомості, які характеризують особу обвинуваченої, досудову доповідь уповноваженого органу пробації, її майновий стан, а також обставини, які обтяжують її покарання. Отже, необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення нею нових злочинів суд вважає покарання у виді штрафу в максимальних межах, передбачених санкцією статті 3661 Кримінального кодексу України.

48. З урахуванням характеру злочину, вчиненого ОСОБА_1 за посадою, суд також вважає за неможливе збереження за нею права обіймати посади, зазначені у пункті 1, підпунктах «а», «в» пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», окрім виборних посад, тобто ті, за якими передбачено обов`язок подавати декларацію особи, уповноваженої на здійснення функцій держави або місцевого самоврядування.

VІІІ. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

49. Кримінальним правопорушенням шкоду не завдано, цивільний позов не заявлявся, речові докази та процесуальні витрати відсутні.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 374 375 376 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 визнати винуватою в пред`явленому обвинуваченні за статтею 3661 Кримінального кодексу України та призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 51 000 (п`ятдесят одну тисячу) гривень 00 копійок з позбавленням її права обіймати посади, зазначені у пункті 1, підпунктах «а», «в» пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», окрім виборних посад, строком на один рік.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що несплата штрафу за відсутності підстав для розстрочки його виплати тягне за собою наслідки, передбачені частиною п`ятою статті 53 Кримінального кодексу України.

Строк додаткового покарання у виді позбавленням права обіймати посади, зазначені у пункті 1, підпунктах «а», «в» пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», окрім виборних посад, обчислюється з моменту набрання вироком законної сили.

Вирок може бути оскаржений протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Вищий антикорупційний суд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Головуючий суддя Танасевич О.В.

Судді Гавриленко Т.Г.

Сікора К.О