Винні дії загиблого не є підставою для відмови матері у відшкодуванні моральної шкоди, завданої смертю сина від нещасного випадку на виробництві - але такі враховуються при визначенні її розміру (ОП ВС КЦС №235/3191/19 від 14.06.2021 р.)

У ВС склалася певна стала практика, що винні дії померлого працівника не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи від нещасного випадку, що стався на виробництві. Тобто, роботодавець має відшкодовувати моральну шкоду навіть за відсутсності прямого причинно-наслідкового зв’язку між нещасним випадком і діями такого роботодавця. У цій справі ВС КЦС, передаючи справу на розгляд до Об’єднаної палати, мав на меті відійти від цього правового висновку, висловленого у попередніх тотожних справах, оскільки вважав, що заподіяння моральної шкоди матері у зв`язку з втратою сина не породжує виникнення у роботодавця обов`язку її компенсації, оскільки не доведено наявності таких умов виникнення деліктного зобов`язання, як протиправності в поведінці відповідача та причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Однак, ОП ВС КЦС вирішила, що не має підстав відступати від попереднього висновку.

Фабула судового акту: Працівник, працюючи на підприємстві торговим агентом, погодив із роботодавцем використання особистого автомобіля марки «ВАЗ-21104», який належить йому на праві власності під час виконання ним трудових обов`язків. У травні 2017 року, під час виконання ним трудових обов`язків (відрядження до іншого міста) з ним стався нещасний випадок на виробництві, а саме дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої він помер. В ході досудового розслідування, місцевою прокуратурою встановлено, що водій-працівник, керуючи своїм автомобілем, порушив вимоги пункту 14.6 «г» та вимоги дорожньої розмітки 1.1 Правил дорожнього руху України, при виконанні яких він мав технічну можливість запобігти настання ДТП. Дії водія знаходяться в прямому причинному зв'язку з настанням цієї ДТП та її наслідками у вигляді спричинення загибелі кількох осіб (пасажира і водія іншого авто) та наявний склад правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286 КК України. Кримінальне провадження, закрито у зв`язку зі смертю підозрюваного.

Про факт настання нещасного випадку на виробництві складено акт про проведення спеціального розслідування нещасного випадку за формою Н-5 та акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1.

Мати, що позивалась до роботодавця, зазначала, що у зв`язку з несподіваною смертю сина, їй завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, оскільки вона втратила найдорожчу людину, на момент смерті йому було лише 22 роки. З часу смерті сина вона втратила впевненість в завтрашньому дні, оскільки він був її опорою у житті. Крім того, їй доводиться докладати багато зусиль для організації свого життя, що насамперед пов`язано з організацією побуту. Тому, просила відшкодувати моральну шкоду, розмір якої вона визначила в 500 000 грн.

Суд першої інстанції (що було підтримано судом апеляційної інстанції) позов матері задовольнив частково - зменшено моральну шкоду до розміру 80 000 грн.

Роботодавець подав касаційну скаргу, мотивовану тим, що не доведено вину роботодавця у смерті працівника (сина). Тому висновок про відшкодування моральної шкоди на підставі частини першої статті 1167 ЦК Україниє безпідставним. Крім того, роботодавець не є володільцем джерела підвищеної небезпеки (авто), внаслідок дії якого загинув працівник, тому відшкодування моральної шкоди на підставі частини другої статті 1167 ЦК Українитакож є безпідставним, а шкода, завдана позивачу, підлягає відшкодуванню на підставі статей 1187, 1188 ЦК України.

Справа була передана на розгляд Об’єднаної палати ВС КЦС, оскільки колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від попередніх висновків Верховного Суду.Колегія вважала, що заподіяння моральної шкоди матері у зв`язку з втратою сина не породжує виникнення у роботодавця обов`язку її компенсації, оскільки не доведено наявності таких умов виникнення деліктного зобов`язання, як протиправності в поведінці відповідача та причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.). ОП ВС КЦС не знайшла підстав для відступу, пояснивши своє рішення наступним:

Згідно з частинами першою - третьою статті 153 КЗпП України(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника або уповноважений ним орган (частина перша статті 160 КЗпП України).

Таким чином використання транспортного засобу з дозволу підприємства покладає на останнього обов'язок щодо контролю за безпечну експлуатацію такого транспортного засобу.

У акті про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, за формою Н-1 за № 1 зазначено, що причиною настання нещасного випадку (аварії) стало порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів. Такий акт складається, якщо в ході розслідування нещасного випадку комісією (спеціальною комісією) встановлено, що такий нещасний випадок пов`язаний з виробництвом.Отже доказом вини власника може бути акт про нещасний випадок на виробництві.

Ураховуючи, що вид діяльності працівника, який характеризується достатнім ступенем шкідливості та небезпечними умовами праці, призвів до виробничого ризику у вигляді ушкодження здоров'я, що потягло смерть працівника при виконанні своїх трудових обов`язків, тому незабезпечення роботодавцем безпечних умов праці призвело до нещасного випадку на виробництві та в подальшому смерті сина позивача.

Отже у цій справі:установивши, що працівник перебував у трудових відносинах з відповідачем (роботодавцем), що роботодавцем погоджено використання працівником власного автомобіля для потреб підприємства з правом отримання компенсації за таке використання автомобіля на підставі статті 125 КЗпП України, що нещасний випадок, який стався з працівником під час експлуатації власного автомобіля в службових цілях та внаслідок якого працівник помер і що такий пов`язаний з виробництвом - то наявні всі правові підстави для покладення на роботодавця обов'язку по відшкодуванню позивачу як матері загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві сина, завданої моральної шкоди з підстав, визначених статтею 1167 ЦК України.

При цьому слід зазначити, що винні дії загиблого не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову його матері про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи від нещасного випадку, що стався на виробництві, оскільки такі дії загиблого підлягають врахуванню при визначенні розміру моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди судом правильно враховано факт наявності вини потерпілого від нещасного випадку, характер та обсяг страждань позивача з урахуванням їх тривалості й тяжкість, незворотності втрати, пов`язаних зі смертю її сина, що сталася внаслідок нещасного випадку на виробництві, виходячи із засад розумності, пропорційності та справедливості. При визначенні розміру відшкодування судами враховано баланс інтересів сторін та з огляду на обставини цієї справи, обмеження позивача у виплаті компенсації моральної шкоди, завданої смертю найдорожчої людини, перед інтересами підприємства було б не пропорційно легітимній меті.

Аналізуйте судовий акт: Моральна шкода заподіяна особі внаслідок бездіяльності прокуратури стягується цією особою на підставі ст. 1172, а не ст. 1176 ЦК України (ВСУ у справі № 6-501цс17 від 22 червня 2017р.);

Підставою для стягнення моральної шкоди є делікт, за порушення договору моральна шкода не стягується, в тому числі і при порушенні прав споживачів (ВСУ у справі № 6-1575цс16 від 9 листопада 2016р.);

Для притягнення до цивільної відповідальності власника ТЗ суд повинен встановити виконання водієм в момент ДТП трудових обов’язків, а не тільки наявність цих обов’язків (трудового договору) (ВСУ у справі № 6-1376ц16 21 вересня 2016р.);

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (ВП/ВС у справі № 752/17832/14-ц від 15.12.2020).

Постанова

Іменем України

14 червня 2021 року

м. Київ

справа № 235/3191/19

провадження № 61-21511сво19

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів:Висоцької В. С., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Караван-Сарай»,

третя особа- Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Караван-Сарай» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 вересня 2019 року у складі судді Філь О. Є. та постанову Донецького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Кішкіної І. В., Азевича В. Б., Халаджи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Караван-Сарай» (далі - ТОВ «Караван-Сарай»), третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - УВДФССУ в Донецькій області), про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що вона є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З 07 вересня 2016 року її син перебував у трудових відносинах з ТОВ «Караван-Сарай» та займав посаду торгового агента.

12 травня 2017 року під час виконання ОСОБА_2 трудових обов`язків з ним стався нещасний випадок на виробництві, а саме дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої він помер.

Про факт настання нещасного випадку на виробництві складено акт про проведення спеціального розслідування нещасного випадку за формою Н-5 та акт про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, за формою Н-1.

ОСОБА_1 зазначала, що у зв`язку з несподіваною смертю сина їй завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, оскільки вона втратила найдорожчу людину, на момент смерті йому було лише 22 роки.

З часу смерті сина вона втратила впевненість в завтрашньому дні, оскільки він був її опорою у житті. Крім того, їй доводиться докладати багато зусиль для організації свого життя, що насамперед пов`язано з організацією побуту.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила відшкодувати моральну шкоду, розмір якої вона визначила в 500 000 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 вересня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Караван-Сарай» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 80 000 грн.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що факт смерті ОСОБА_2 від нещасного випадку на виробництві, який стався з ним під час виконання трудових обов`язків у ТОВ «Караван-Сарай», а також завдання позивачу у зв`язку із смертю її сина моральної шкоди є доведеним. Розмір грошової компенсації моральної шкоди у сумі 80 000 грн судом визначено із урахуванням ступеня моральних страждань, яких зазнала та зазнає позивач після смерті сина, їх тривалості і тяжкості, незворотності втрати, істотності вимушених змін у житті, що позбавляють її звичних життєвих зв`язків та вимагають докладання додаткових зусиль для організації свого життя. Визначаючи такий розмір відшкодування, суд керувався принципами розумності, виваженості та справедливості.

Постановою Донецького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «Караван-Сарай» залишено без задоволення, рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 вересня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та додатково зазначив, що доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності вини підприємства та наявності вини ОСОБА_2 у нещасному випадку не беруться до уваги, оскільки такі твердження спростовані дослідженими в судовому засіданні належними доказами, у тому числі актом про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, яким встановлено, що нещасний випадок з ОСОБА_2 стався під час виконання ним трудових обов`язків.

При цьому апеляційний суд врахував, що смерть ОСОБА_2 настала через порушення ним Правил дорожнього рухуУкраїни, вина та протиправність в діях відповідача відсутні, але у силу закону відповідач несе цивільно-правову відповідальність незалежно від наявності вини.

Також апеляційний суд зазначив, що посилання суду першої інстанції в мотивувальній частині рішення настаттю 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є помилковим, оскільки підставою для відшкодування моральної шкоди є правило частини другої статті 1168 ЦК України, проте це не вплинуло на правильність постановленого судового рішення.

Короткий зміст вимог та доводи касаційних скарг

У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «Караван-Сарай», у якій заявник просить скасувати рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 вересня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року й ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів, якими встановлено вину ТОВ «Караван-Сарай» у смерті ОСОБА_2 .

Оскільки вина відповідача за результатами судового розгляду не встановлена, тому висновок про відшкодування моральної шкоди на підставі частини першої статті 1167 ЦК Україниє безпідставним.

Оскільки ТОВ «Караван-Сарай» не є володільцем джерела підвищеної небезпеки, внаслідок дії якого загинув ОСОБА_2 , тому відшкодування моральної шкоди на підставі частини другої статті 1167 ЦК Українитакож є безпідставним, а шкода, завдана позивачу, підлягає відшкодуванню на підставі статей 1187, 1188 ЦК України.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог про стягнення компенсації моральної шкоди. В іншій частині не оскаржуються. А тому в касаційному порядку не переглядаються.

Рух касаційних скарг та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Красноарміського міськрайонного суду Донецької області.

14 січня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2020 року № 2792/0/226-20 за касаційним провадженням № 61-21511св19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 листопада 2020 року зазначену цивільну справу призначено судді-доповідачеві Погрібному С. О.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами на 24 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 березня 2021 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2021 року прийнято до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Караван-Сарай», третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, про відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ТОВ «Караван-Сарай» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 вересня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року.

Справу призначено до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про народження від 14 червня 1994 року ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . Його батьками є: ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а. с. 6).

Наказом ТОВ «Караван-Сарай» від 07 вересня 2016 року № 140/16 ОСОБА_2 прийнятий на роботу на посаду торгового агента.

Під час прийому на роботу у ТОВ «Караван-Сарай» 07 вересня 2016 року ОСОБА_2 подав заяву про надання дозволу на використання особистого автомобіля марки «ВАЗ-21104» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить йому на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 06 листопада 2015 року, під час виконання ним трудових обов`язків, яка була погоджена відповідачем (а. с. 91).

Згідно з пунктом 2.1 посадової інструкції торгового агента, затвердженої директором ТОВ «Караван-Сарай» Яшкіним Д. Ю. 01 квітня 2015 року, щоденно торговому агенту безпосереднім керівником даються службові доручення, на виконання яких він може бути на підставі розпорядження керівника відряджений в інший населений пункт згідно з діючим законодавством України (а. с. 82).

Пунктами 1.1 - 1.3 положення про службові відрядження в межах України ТОВ «Караван-Сарай» на 2017 рік, затвердженого директором ТОВ «Караван-Сарай» Яшкіним Д. Ю. 31 грудня 2016 року, передбачено, що службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. Всі поїздки працівників, обумовлені виконанням службових доручень згідно з наказом, або іншими розпорядженнями керівника, вважаються відрядженням, якщо інше не передбачено законодавством, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником. В разі, якщо виконання трудових обов`язків (агентів торгових та інших) пов`язано з поїздками до інших населених пунктів з поверненням до закінчення робочого дня до місця постійної роботи, що не суперечить посадовим інструкціям, правилам внутрішнього трудового розпорядку та трудовому договору, такі поїздки вважаються службовими відрядженнями (а. с. 106-108).

Наказом ТОВ «Караван-Сарай» від 12 травня 2017 року у зв`язку з виробничою необхідністю ОСОБА_2 направлено у відрядження строком на 1 день з 12 травня 2017 року по 12 травня 2017 року.

12 травня 2017 року на автодорозі «Знам`янка-Луганськ-Ізварине» з боку міста Селідове в напрямку міста Покровська Донецької області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участі автомобіля марки «ВАЗ-21104» реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля марки «Шевроле Авео» реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_5 .

Унаслідок вказаної ДТП ОСОБА_2 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці події.

Також внаслідок ДТП водій ОСОБА_5 та його пасажир ОСОБА_6 від отриманих тілесних ушкоджень померли на місці події.

Постановою прокуратури Донецької області від 31 липня 2017 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017050000000163 від 12 травня 2017 року, за фактом ДТП за участі водіїв ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , внаслідок якої останні та пасажир ОСОБА_6 загинули, за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 286 Кримінального кодексу України(далі - КК України), закрито на підставі пункту 5 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України(далі - КПК України) у зв`язку зі смертю підозрюваного ОСОБА_2 (а. с. 49-54).

В ході досудового розслідування прокуратурою Донецької області встановлено, що водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «ВАЗ-21104» реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушив вимоги пункту 14.6 «г» та вимоги дорожньої розмітки 1.1 Правил дорожнього рухуУкраїни, при виконанні яких він мав технічну можливість запобігти настання ДТП. Дії водія ОСОБА_2 знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням цієї ДТП та її наслідками у вигляді спричинення загибелі кількох осіб - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . В діях водія ОСОБА_2 наявний склад правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286 КК України.

За результатами проведеного спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком комісією, яка утворена наказом Головного управління Держпраці у Донецькій області від 13 травня 2017 року № 861, складено акт форми Н-5 (проведення спеціального розслідування нещасного випадку) та акт форми Н-1 (про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом) (а. с. 8-18).

Мотиви передачі справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постановах: від 18 листопада 2020 року у справі № 235/3192/19 (провадження № 61-21503св19) (позивач ОСОБА_3 - батько загиблого ОСОБА_2 ), від 28 березня 2018 року у справі № 212/4531/16-ц (провадження № 61-3681св18), від 04 квітня 2018 року у справі № 212/2362/16-ц (провадження № 61-1675св17), від 03 грудня 2018 року у справі № 210/1036/17 (провадження № 61-29802св18), від 22 квітня 2020 року у справі № 212/6607/18, провадження № 61-16100св19), та висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеному у постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 522/3388/18 (провадження № 61-7263св19), а саме, що є можливим відшкодування моральної шкоди особі за правилами статей 1167, 1168 ЦК Україниза відсутності (невстановлення) причинно-наслідкового зв`язку між діями роботодавця і настанням негативних наслідків для потерпілого (працівника чи осіб, визначених у частині другій статті 1168 ЦК України), а також недоведеності протиправності як ознаки рішень, дій чи бездіяльності роботодавця як заподіювача.

Так, у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 235/3192/19 (провадження № 61-21503св19) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що, встановивши, що смерть працівника ( ОСОБА_2 ) сталася від нещасного випадку на виробництві, під час виконання ним трудових обов`язків, позивачу ОСОБА_3 (батько загиблого) завдано моральної шкоди, суди з врахуванням того, що нещасний випадок стався з вини потерпілого, вимог розумності та справедливості обґрунтовано визначили розмір грошової компенсації моральної шкоди у розмірі 80 000, 00 грн.

У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 212/4531/16-ц (провадження № 61-3681св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що причинами нещасного випадку зазначено порушення виробничої дисципліни, зокрема Інструкції з охорони праці, Посадової інструкції гірничого майстра дільниці дробильно-бункерного комплексу та шахтного підйому шахти імені Орджонікідзе, Посадової інструкції начальника дільниці дробильно-бункерного комплексу та шахтного підйому шахти імені Орджонікідзе, Положення про систему управління охороною праці у ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», статті 14 Закону України «Про охорону праці». Особами, які допустили порушення вимог законодавства є у тому числі і померлий чоловік позивача. За висновками Верховного Суду, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд в частині наявності підстав, передбачених статтями 23, 1166, 1167, 1168 ЦК Українидля відшкодування позивачу моральної шкоди, суд апеляційної інстанції обґрунтовано збільшив розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи ступінь моральних страждань і переживань позивача, завданих втратою чоловіка, рідної людини, друга, опори, надії та моральної підтримки, що тягне за собою порушення нормальних життєвих зв`язків та необхідності докладання нею додаткових зусиль для організації свого життя.

У постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 212/2362/16-ц (провадження № 61-1675св17) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погодився з висновками судів, що винні дії померлого не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи від нещасного випадку, що стався на виробництві.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 грудня 2018 року у справі № 210/1036/17 (провадження № 61-29802св18) зазначив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди. Враховуючи, що нещасний випадок стався під час перебування працівника у трудових відносинах з роботодавцем, суд касаційної інстанції дійшов висновків, що наявні правові підстави для відшкодування відповідачем моральної шкоди позивачу, з урахуванням глибини та тривалості її моральних страждань, яких вона зазнала внаслідок смерті чоловіка.

У постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 522/3388/18 (провадження № 61-7263св19) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що за встановлених обставин справи причиною нещасного випадку визнано невиконання вимог Інструкції з охорони праці, які допустив, у тому числі і потерпілий, наявні правові підстави для відшкодування йому моральної шкоди.

Установивши, що нещасний випадок стався під час виконання працівником своїх трудових обов`язків унаслідок незабезпечення роботодавцем безпечних і нешкідливих умов праці, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 212/6607/18 (провадження № 61-16100св19) зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про наявність правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, завданої смертю чоловіка.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що є підстави для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у вищевказаних постановах, з наступних підстав.

Відповідно до статті 173 Кодексу законів про працю України(далі - КЗпП України) шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Ураховуючи, що у цій справі відповідач є роботодавцем працівника, який загинув під час виконання ним трудових обов`язків, а позивач є матір`ю фізичної особи, у зв`язку зі смертю якої їй завдано моральну шкоду, то колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що відносини між сторонами регулюються правилами частини другої статті 1167 ЦК Україниз врахуванням особливостей правового регулювання, встановлених у статті 1168 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 755/18455/17 (провадження № 61-39253св18) зазначив, що відповідно до загальних підстав відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, оскільки необхідно довести наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності, правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.

У справі, яка переглядається, нещасний випадок із ОСОБА_2 стався під час виконання ним трудових обов`язків і така шкода завдана внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а тому за правилами пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК Україниморальна шкода відшкодовується потерпілому незалежно від вини її заподіювача.

Цивільним законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди у позадоговірних відносинах.

Водночас на потерпілого покладається обов`язок доведення належними доказами наявності усіх інших умов виникнення деліктного зобов`язання, зокрема судом підлягає встановленню факт завдання шкоди за участю відповідача, факт, що заподіювачем шкоди є саме відповідач, та розмір завданої шкоди, тобто суд зобов`язаний встановити протиправність діяння її заподіювача, а також наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.

За встановлених фактичних обставин справи нещасний випадок зумовлений саме діями ОСОБА_2 , які перебувають в прямому причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками (загибеллю працівника), який під час виконання ним трудових обов`язків допустив порушення Правил дорожнього рухуУкраїни.

При цьому судами не встановлено протиправності в рішеннях, діях чи бездіяльності відповідача, що мали б своїм наслідком настання дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої загинув син позивача. Тобто не встановлено, що відповідач допустив порушення норм трудового права, зокрема, правил охорони праці тощо.

Отже, на думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 у зв`язку з втратою сина не породжує виникнення у ТОВ «Караван-Сарай» обов`язку її компенсації, оскільки не доведено наявності таких умов виникнення деліктного зобов`язання, як протиправності в поведінці відповідача та причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України(далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У пункті 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня2020 року № 460-ІХ (далі - Закон № 460-ІХ), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, зазначено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України(тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-ІХ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, проаналізувавши доводи заявника, вважає, що касаційна скарга ТОВ «Караван-Сарай» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, які і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК Україниспособом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 153 КЗпП Українина всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладено на власника або на уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Згідно зі статтею 173 КЗпП Українишкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Конституційний Суд України визнав, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК Українита статтею 237-1 КЗпП Україниїм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) (абзац 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008).

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).

Згідно зі статтею 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав із боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

Отже підставою для відшкодування моральної шкоди, згідно зі статтею 237-1 КЗпП України, є порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Моральна шкода, завдана смертю працівника, відшкодовується колу осіб, визначених цивільним законодавством.

Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання Цивільного кодексу України, який є основним актом цивільного законодавства України.

Положеннями статті 23 ЦК Українипередбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, від 12 липня 2007 року).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду нагадує, що в постанові 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) вказано, що «за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди».

Відповідно до частини першоїстатті 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У частині першій статті 1167 ЦК Українивизначено загальні умови відповідальності за заподіяння моральної шкоди.

У частині другій статті 1167 ЦК Українипередбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно з частиною другою статті 1168 ЦК Україниморальна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Проте умови виникнення зобов`язання з відшкодування моральної шкоди визначені у статті 1167 ЦК України.

Таким чином, вирішення питання про наявність правових підстав для компенсації моральної шкоди у разі смерті фізичної особи має здійснюватися на підставі статті 1167 ЦК України.

Щодо доводів касаційної скарги по суті

Згідно з частинами першою - третьою статті 153 КЗпП України(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про охорону праці»охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров`я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Дія Закону України «Про охорону праці»поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих (стаття 2 Закону України «Про охорону праці»).

Роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці (частина першастатті 13 Закону України «Про охорону праці»).

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про охорону праці»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) нормативно-правові акти з охорони праці - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов`язкові для виконання.

Згідно з пунктами 1.1, 1.2 положення про порядок використання працівниками ТОВ «Караван-Сарай» особистих легкових автомобілів для потреб підприємства в господарській діяльності під час виконання трудових обов`язків, затвердженого наказом ТОВ «Караван-Сарай» від 01 квітня 2015 року № 5, положення розроблено згідно з діючим трудовим законодавством (стаття 125 КЗпП України) з метою надання додаткових гарантій і компенсацій до основної заробітної плати працівника. Компенсацією, згідно з цим положенням, є грошова компенсація працівнику ТОВ «Караван-Сарай» за використання легкового автомобіля, яким він керує на відповідній правовій підставі, в інтересах ТОВ «Караван-Сарай», тобто в службових цілях (а. с. 100-105).

На підставі заяви ОСОБА_2 від 07 вересня 2016 року погоджено використання особистого автомобіля під час виконання ним трудових обов`язків для потреб ТОВ «Караван-Сарай».

Пунктами 3.1, 3.2, 3.3 положення про порядок використання працівниками ТОВ «Караван-Сарай» особистих легкових автомобілів для потреб підприємства в господарській діяльності під час виконання трудових обов`язків, затвердженого наказом ТОВ «Караван-Сарай» від 01 квітня 2015 року № 5, передбачено, що до початку використання особистого автомобіля працівником у службових цілях останній зобов`язаний досконало вивчити і знати основні положення та вимоги з техніки безпеки та безпеки руху, пройти вступний інструктаж з техніки безпеки та безпеки руху, а ТОВ «Караван-Сарай» - забезпечити повноту і своєчасність проведення таких інструктажів. Працівнику заборонено використовувати автомобіль з порушенням Правил дорожнього рухута технічних характеристик автомобіля. Працівник зобов`язаний стежити за справністю і належним технічним станом автомобіля, який використовується ним в службових цілях. Перед виїздом перевіряти та забезпечувати справність і належний технічний стан автомобіля (а. с. 102).

Разом з тим постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника або уповноважений ним орган (частина перша статті 160 КЗпП України).

Таким чином використання транспортного засобу з дозволу підприємства покладає на останнього обов`язок щодо контролю за безпечну експлуатацію такого транспортного засобу.

У акті про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, за формою Н-1 за № 1 зазначено, що причиною настання нещасного випадку (аварії) стало порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів (а. с. 10).

Ураховуючи, що вид діяльності працівника, який характеризується достатнім ступенем шкідливості та небезпечними умовами праці, призвів до виробничого ризику у вигляді ушкодження здоров`я, що потягло смерть працівника при виконанні своїх трудових обов`язків, тому незабезпечення роботодавцем безпечних умов праці призвело до нещасного випадку на виробництві та в подальшому смерті сина позивача.

Відповідно до статті 171 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України «Про охорону праці»(частина друга статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Згідно зі статтею 22 Закону України «Про охорону праці»роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об`єднаннями профспілок. За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов`язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування. У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов`язковим для роботодавця. Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.

На момент проведення розслідування нещасного випадку, який стався з ОСОБА_2 , був чинним Порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків професійних захворювань і аварій на виробництві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232(далі - Порядок № 1232).

Розслідування проводиться у разі виникнення нещасного випадку, а саме обмеженої в часі події або раптового впливу на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов`язків, внаслідок яких зафіксовано шкоду здоров`ю, зокрема від одержання поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, гострого професійного захворювання і гострого професійного та інших отруєнь, одержання сонячного або теплового удару, опіку, обмороження, а також у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, одержання інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (землетрусу, зсуву, повені, урагану тощо), контакту з представниками тваринного і рослинного світу, які призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення його на іншу (легшу) роботу не менш як на один робочий день, зникнення, а також настання смерті працівника під час виконання ним трудових (посадових) обов`язків (пункт 7 Порядку № 1232).

Спеціальному розслідуванню підлягають нещасні випадки із смертельними наслідками (пункт 36 Порядку № 1232).

Відповідно до пункту 38 Порядку № 1232 спеціальне розслідування нещасного випадку (крім випадків, передбачених пунктом 39 цього Порядку) проводиться комісією із спеціального розслідування нещасного випадку, утвореною територіальним органом Держпраці за місцезнаходженням підприємства або за місцем настання нещасного випадку, у разі, коли нещасний випадок стався з фізичною особою - підприємцем чи особою, що забезпечує себе роботою самостійно, або внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (події) за погодженням з органами, представники яких входять до її складу.

Пунктом 15 Порядку № 1232 передбачено, що обставинами, за яких нещасний випадок визнається таким, що пов`язаний з виробництвом, і складається акт за формою Н-1, є, в тому числі і виконання потерпілим трудових (посадових) обов`язків за режимом роботи підприємства, у тому числі у відрядженні.

У пункті 47 Порядку № 1232 зазначено, що за результатами спеціального розслідування складаються акти за формою Н-5 і Н-1 (у разі, коли нещасний випадок визнано таким, що пов`язаний з виробництвом), картка за формою П-5 (у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) стосовно кожного потерпілого, а також оформляються інші матеріали спеціального розслідування, зазначені у пунктах 50 і 51 цього Порядку.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм права акт за формою Н-1 складається, якщо в ході розслідування нещасного випадку комісією (спеціальною комісією) встановлено, що такий нещасний випадок пов`язаний з виробництвом.

Отже доказом вини власника може бути акт про нещасний випадок на виробництві.

У справі, яка переглядається, комісією з розслідування нещасного випадку складено акт проведення спеціального розслідування нещасного випадку за формою Н-5 та акт про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, за формою Н-1 за № 1, які затверджені начальником Головного управління Держпраці у Донецькій області 26 жовтня 2017 року.

Згідно з висновком комісії, викладеним у акті проведення спеціального розслідування нещасного випадку за формою Н-5, нещасний випадок, який стався з ОСОБА_2 , 12 травня 2017 року близько 14 год. 50 хв. - 15 год. 00 хв. на автодорозі «Знам`янка-Луганськ-Ізварине», 400 км + 950 км, є таким, що пов`язаний з виробництвом.

Актом про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, за формою Н-1 за № 1, встановлено, що 12 травня 2017 року близько 14 год. 50 хв. - 15 год. 00 хв. на автодорозі «Знам`янка-Луганськ-Ізварине», 400 км + 950 км, стався нещасний випадок у результаті якого ОСОБА_2 помер. Причинами нещасного випадку зазначено порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів. Особою, яка допустила порушення вимог законодавства є ОСОБА_2 .

Зазначені акти сторонами оспорені не були.

Крім того слід зазначити, що наявність акта про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, за формою Н-1 та використання працівником власного транспорту в інтересах підприємства й настання нещасного випадку під час такого використання, свідчать про те, що особою, яка допустила порушення, в тому числі і обов`язку з контролю за додержанням працівником вимог нормативних актів про охорону праці, є власник підприємства.

Таким чином установивши, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Караван-Сарай», роботодавцем погоджено використання ним власного автомобіля для потреб підприємства з правом отримання компенсації за таке використання автомобіля на підставі статті 125 КЗпП України, нещасний випадок, який стався з ОСОБА_2 під час експлуатації власного автомобіля в службових цілях та внаслідок якого він помер, пов`язаний з виробництвом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для покладення на ТОВ «Караван-Сарай» обов`язку по відшкодуванню позивачу як матері загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві працівника відповідача, завданої моральної шкоди з підстав, визначених статтею 1167 ЦК України.

При цьому слід зазначити, що винні дії загиблого ОСОБА_2 не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову його матері про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи від нещасного випадку, що стався на виробництві, оскільки такі дії загиблого підлягають врахуванню при визначенні розміру моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди судом правильно враховано факт наявності вини потерпілого від нещасного випадку, характер та обсяг страждань позивача з урахуванням їх тривалості й тяжкість, незворотності втрати, пов`язаних зі смертю її сина, що сталася внаслідок нещасного випадку на виробництві, виходячи із засад розумності, пропорційності та справедливості.

При визначенні розміру відшкодування судами враховано баланс інтересів сторін та з огляду на обставини цієї справи, обмеження позивача у виплаті компенсації моральної шкоди, завданої смертю найдорожчої людини, перед інтересами підприємства було б не пропорційно легітимній меті.

За викладених обставин Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстави для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року у справі № 235/3192/19 (провадження № 61-21503св19) (позивач ОСОБА_3 - батько загиблого ОСОБА_2 ), від 28 березня 2018 року у справі № 212/4531/16-ц (провадження № 61-3681св18), від 04 квітня 2018 року у справі № 212/2362/16-ц (провадження № 61-1675св17), від 03 грудня 2018 року у справі № 210/1036/17 (провадження № 61-29802св18), від 22 квітня 2020 року у справі № 212/6607/18 (провадження № 61-16100св19), та висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеному у постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 522/3388/18 (провадження № 61-7263св19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові рішення в оскарженій частині прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Висновки щодо застосування норми права

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК Україниу постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК УкраїниВерховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права.

У частині першій статті 1167 ЦК Українивизначено загальні умови відповідальності за заподіяння моральної шкоди.

У частині другій статті 1167 ЦК Українипередбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно з частиною другою статті 1168 ЦК Україниморальна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Проте умови виникнення зобов`язання з відшкодування моральної шкоди визначені у статті 1167 ЦК України.

Таким чином, вирішення питання про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди у разі смерті фізичної особи має здійснюватися на підставі статті 1167 ЦК України.

Висновки щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судові рішення в оскарженій частині залишено без змін, а касаційну скаргу без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Караван-Сарай» залишити без задоволення.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 вересня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Караван-Сарай» про відшкодування моральної шкоди в розмірі 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. С. Висоцька

Б. І. Гулько

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

Є. В. Синельников

М. Є. Червинська