Вимога про витребування не виділеної в натурі частки майна не підлягає задоволенню? ( ВС/КЦС у справі #694/1726/18 від 18.11.2020).

Фабула судового акту: ВС прийняв дуже цікаве рішення для судової практики у віндикаційних спорах. Фактично, суд обмежив власника у можливості витребувати майно, якщо воно піддавалось поділу.

ТОВ звернулось із позовом до двох фізичних осіб про витребування у кожного з них часток майна, що вважає своєю власністю.

Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позов задоволено. Судові рішення мотивовані тим, що ТОВ, як власник, має право витребувати його від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Не погоджуючись із вищезазначеними рішеннями, відповідачі подали касаційну скаргу. В якості підстав для скасування рішень зазначали, що судами не прийнято доводи відповідачів про те, що частки витребуваного майна складають лише 51/75 об’єкту нерухомості і виділити в натурі ці частини неможливо.

ВС визнав касаційну скаргу обґрунтованою та скасував попередні судові рішення з наступних підстав.

Як зазначив ВС, тлумачення статті 387 ЦК України свідчить, що на підставі віндикаційного позову може бути витребуване з чужого незаконного володіння лише майно яке є індивідуально визначеним.

Згідно з абз. 1 ч.1 статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

При цьому, ВС наголосив на правовій позиції касаційного суду, що вже висловлювалось іншими колегіями у справах із віндикаційними вимогами.

Зокрема, вирішуючи спір про витребування майна як від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст. 388 ЦК України, так і від недобросовісного набувача на підставі ст. 387 ЦКУ, суд повинен виходити із того, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно, тобто майно виділене в натурі.

ВС виходив із того, що в даній справі позов заявлено про витребування майна, яке не було виділено в натурі, а тому суди при винесенні рішень зробили помилковий висновок щодо витребування у відповідачів часток об’єкту нерухомості.

Однак, чи втрачає нерухоме майно після поділу свої індивідуальні властивості?

З одного боку, рішення має свою логіку, оскільки виконати рішення про витребування не виділеної частки майна, з практичної точки зору, нібито неможливо.

З іншого боку така позиція може провокувати злочинні схеми. Виходить, що набувач, навіть недобросовісний, може просто відчужити частку майна іншій особі і тим самим «захистити» себе від правомірних вимог власника.

Чи не є така позиція суду порушенням права власності?

Аналізуйте судовий акт: ВС роз’яснив, як правильно розраховувати строки позовної давності за вимогами про витребування майна (ВС/КЦС по справі №186/599/17 від 27.01.2021).

Чи можна поділити, як спільне сумісне майно подружжя, самочинно побудовану нерухомість? (ВС/КЦС у справі №715/1347/14-ц від 25.03.2020)

Не кажи «гоп», поки рішення суду не пройшло касаційне оскарження/або як витребувати майно у разі скасування судового рішення про визнання права власності (ВС/КЦС по справі №367/8910/17 від 28.01.2021 р.).

Неоднаразовий перепродаж не врятує від витребування комунальної нерухомості від добросовісного набувача, якщо ця нерухомість вибула з володіння без рішення місцевої ради (ВСУ від 18 січня 2017р. у справі № 6-2776цс16)

Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 694/1726/18

провадження № 61-18004св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Славутич-Сервіс»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - Звенигородське виробничо-житлове ремонтно-експлуатаційне управління,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 травня 2019 року у складі судді Дудніченко В. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Храпка В. Д., Вініченка Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Славутич-Сервіс» (далі - ТОВ «Славутич-Сервіс») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини житлового будинку в частині продажу гаражу-прибудови «б».

Позов мотивований тим, що згідно договору купівлі-продажу від 07 травня 1998 року, укладеного між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Черкаській області та ТОВ «Славутич», останнім було придбано майно цілісного майнового комплексу - Звенигородського районного технічного центру «Славутич», яке згідно акту прийому-передачі від 08 травня 1998 року було передано ТОВ «Славутич-Сервіс». Згідно додатку до акту прийому-передачі державного майна, ТОВ «Славутич-Сервіс» прийняло, зокрема, гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ «Славутич-Сервіс» з позовом про визнання права власності на гараж та визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на гараж, посилаючись на те, що йому, його дружині ОСОБА_2 та дочці ОСОБА_3 на праві особистої власності належало 12/25 частки будинковолодіння АДРЕСА_1 . Згідно договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 14 вересня 2003 року позивачем придбано у ВЖРЕУ 13/25 частки будинковолодіння АДРЕСА_1 . Серед іншого майна ОСОБА_1 придбав у продавця згідно з договором купівлі-продажу і гараж-прибудову «б».

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області у справі № 694/2006/15-ц від 06 квітня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Славутич-Сервіс», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фонд державного майна України по Черкаській області, про визнання права власності на гараж та визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на гараж відмовлено.

Позивач зазначає, що ОСОБА_1 набув у власність житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд у 2003 році, після набуття у власність спірного гаража ТОВ «Славутич-Сервіс», крім того Звенигородське ВЖРЕУ не мало жодних майнових прав на вказаний гараж, відповідно не мало права на його відчуження.

З урахуванням змінених позовних вимог просили:

витребувати у ОСОБА_1 13/25 часток гаража-прибудови «б», набуті ним згідно договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 14 вересня 2003 року, укладеного між Звенигородським виробничо-житловим ремонтно-експлуатаційним управління та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Бедратою Н. М., та повернути власнику - ТОВ «Славутич-Сервіс»;

витребувати у ОСОБА_2 набуту нею 12/75 часток гаража-прибудови «б» згідно з договором дарування частини житлового будинку від 04 лютого 2000 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Федоровою Т. О., та повернути власнику - ТОВ «Славутич-Сервіс».

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 травня 2019 року, з урахуванням ухвали Звенигородського районного суду Черкаської області від 05 червня 2019 року про виправлення описки, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року, позов задоволено.

Витребувано у ОСОБА_1 13/25 частку гаража - прибудови «б», набуту ним згідно з договором купівлі-продажу частини житлового будинку від 14 вересня 2003 року, укладеного між Звенигородським виробничо-житловим ремонтно-експлуатаційним управлінням та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Бедратою Н. М., та повернути власнику - ТОВ «Славутич - Сервіс».

Витребувано у ОСОБА_2 12/75 частку гаража - прибудови «б», набуту нею згідно з договором дарування частини житлового будинку від 04 лютого 2000 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Федоровою Т. О., та повернути власнику - ТОВ «Славутич - Сервіс».

Вирішено питання щодо судового збору.

Судові рішення мотивовані тим, що ТОВ «Славутич - Сервіс», яквласник, має право витребувати гараж від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 травня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог. Так, в описовій частині оскарженого рішення суд з власної ініціативи добавив «з чужого незаконного володіння», чого немає у позовних вимогах позивача. Спірне майно не вибуло із володіння позивача, а тому не може бути витребувано у відповідачів. Суд не прийняв доводи відповідачів про те, що частки витребуваного майна складають лише 51/75 гаражу і неможливо ці частини виділити в натурі. Право власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 з відповідними надвірними спорудами, зокрема гаражем, в судовому порядку не оскаржується, не скасовано, є чинним. Суд першої та апеляційної інстанції не в повній мірі дослідили надані докази. У матеріалах справи відсутній акт прийому-передачі майна. Судді Новіков О. М. та Храпко В. Д. повинні були заявити самовідвід. Суд першої інстанції відмовив відповідачам у клопотанні про виклик свідка, безпідставно не застосував позовну давність.

Позиція інших учасників справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить задовольнити касаційну скаргу.

У листопаді 2019 року ТОВ «Славутич-Сервіс» подало відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу відхилити, оскаржені судові рішення залишити без змін. Відзив мотивований тим, що рішення Звенигородського районного суду Черкаської області у справі № 694/2006/15-ц від 06 квітня 2016 є преюдиційним для даної справи. Оскаржені судові рішення є законними, справедливими і неупередженими.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 694/1726/18, витребувано справу з суду першої інстанції.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення дії рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 травня 2019 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 належить на праві особистої власності відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 14 лютого 1996 року, виданого Звенигородським міським органом приватизації, 12/25 часток будинковолодіння по АДРЕСА_1 .

За договором купівлі-продажу частини житлового будинку від 14 вересня 2003 року ОСОБА_1 придбав у Звенигородського виробничо-житлового ремонтно-експлуатаційного управлінні 13/25 часток будинковолодіння по АДРЕСА_1 . Договір посвідчено нотаріусом Бедратою Н. М., зареєстровано в реєстрі під № 5154, 30 серпня 2004 року зареєстровано в БТІ. В договорі купівлі-продажу вказані надвірні споруди: веранди «а» і «а1», сарай «Б», гараж - прибудова «б», вбиральні, огорожа, криниця.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 07 травня 1998 року, укладеного між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Черкаській області та ТОВ «Славутич - Сервіс», останнім придбано майно цілісного майнового комплексу - Звенигородського районного технічного центру «Славутич», яке згідно з актом прийому передачі від 08 травня 1998 року передано ТОВ «Славутич-Сервіс».

Згідно з додатком до акту прийому - передачі державного майна цілісного майнового комплексу Звенигородського районного технічного центру «Славутич», ТОВ «Славутич - Сервіс» прийняло серед інших об`єктів також об`єкт нерухомості - гараж, розташований по АДРЕСА_1 (спірне майно).

06 квітня 2016 року рішенням Звенигородського районного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області 07 липня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2017 року, у справі № 694/2006/15-ц в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Славутич-Сервіс», треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору Регіональне відділення Фонду державного майна України по Черкаській області про визнання права власності на гараж та визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на гараж - відмовлено. Також відмовлено в задоволенні позову третіх осіб, що заявили самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

При розгляді справи № 694/2006/15-ц суд встановив, що ТОВ «Славутич-Сервіс» набуло право власності на спірний гараж на підставі договору купівлі-продажу об`єкта приватизації між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Черкаській області та ТОВ «Славутич-Сервіс» від 07 травня 1998 року. Право власності на вказане майно виникло у товариства з моменту отримання вказаного майна за актом приймання-передачі. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на спірний гараж суд відмовив.

На момент розгляду цієї справи відповідач не надавав доступу до спірного майна його власнику - позивачу в цій справі, що обумовило звернення з цим позовом до суду.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що ТОВ «Славутич - Сервіс» є власником гаражу з оглядовою ямою за адресою : АДРЕСА_1 загальною площею 40.2 кв.м.

Відповідачі не дають можливості користуватись своїм майном, пред`являючи свої права на даний об`єкт.

Суд першої інстанції зробив висновок, що на час розгляду справи ТОВ «Славутич - Cервіс» не має доступу до гаража, так як ОСОБА_1 чинить перешкоди у користуванні даного гаража, а саме, у позивача відсутній доступ до гаража, відсутній доступ до території на якій розташований гараж, а тому позивні вимоги ТОВ «Славутич - Cервіз» підлягають повного задоволення.

ОСОБА_1 під час розгляду справи в апеляційному суді погодився з тим, що в гаражі знаходиться майно позивача, ключі від спірного приміщення знаходяться у директора ТОВ «Славутич - Сервіс».

Крім того, враховуючи, що ТОВ «Славутич - Сервіс» не було стороною вказаного вище договору, суди вважали, що позивач обрав належний спосіб захисту свого права власності шляхом подачі віндикаційного позову.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

Тлумачення статті 387 ЦК України свідчить, що на підставі віндикаційного позову може бути витребуване з чужого незаконного володіння майно яке є індивідуально визначеним.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

У постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17 зроблено висновок, що «право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Крім того, витребувати можна лише індивідуально визначене майно, однак апеляційний суд витребував 1/2 частину спірної квартири з володіння ОСОБА_3 у власність ОСОБА_6, не з`ясувавши, чи це майно виділене в натурі».

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 29 жовтня 2018 року у справі № 612/553/15-ц (провадження № 61-22051св18).

Суди встановили, що спірне майно не було виділено в натурі, а тому зробили помилковий висновок щодо витребування у ОСОБА_1 13/25 частки та у ОСОБА_2 12/75 частки гаража - прибудови «б».

За таких обставин оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 400, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 травня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич-Сервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Звенигородське виробничо-житлове ремонтно-експлуатаційне управління, про витребування майна відмовити.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 травня 2019 року та постанова Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук