Вимірювач швидкості TruCAM, що не був закріплений стаціонарно, а знаходився в руках поліцейського, НЕ може вважатися технічним засобом, що здійснює вимірювання швидкості, результати якого можуть слугувати доказами. (Восьмий апеляційний адміністративний суд № 161/8600/24 від 18.07.2024 р.)

Фабула судового акту: Давно вже наявна суперечлива судова практика щодо того чи має бути закріплений лазерний вимірювач швидкості стаціонарно, чи можна тримати його в руках. У цій справі - водій звернувся в суд з позовом до Управління патрульної поліції де просив: скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Водій мотивував відсутність доказів про перевищення ним швидкості, оскільки прилад, за допомогою якого здійснювалася фіксація швидкості руху (TrueCAM), не був встановлений стаціонарно, а тому його ручне використання не можливе.

Рішенням міськрайонного суду позов було залишено без задоволенні. Проте апеляційний суд погодився із доводами водія. Колегія зазначила наступне:

Відповідно до п.12.4 Правил дорожнього руху, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення, яка доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Так, в якості доказу на підтвердження наявності події адміністративного правопорушення, а саме факту перевищення позивачем встановлених обмежень швидкості руху, до суду надана копія файлу фотозображенням, зробленим за допомогою лазерного вимірювача швидкості транспортних засобів TruCAM LTI 20/20 реєстраційний номер № ТС008357.

Матеріалами справи підтверджувалося, що лазерний вимірювач швидкості TruCAM LTI 20/20 №ТС008357 отримав свідоцтво №22-01/29487 від 21.11.2024 про повірку законодавчого регульованого засобу вимірювання техніки, який засвідчує, що лазерний вимірювач швидкості ТЗ TruCAM LTI 20/20 №ТС008357 відповідає вимогам технічної документації.

Відповідно до сертифікату відповідності від 23.12.2020 №UA/TR.001 22 054-20, лазерний вимірювач швидкості ТЗ TruCAM LTI 20/20 №ТС008357, є придатним до застосування.

З огляду на наведене, у розумінні положень статті 251 КУпАП, можуть мати доказову силу в питанні встановлення факту перевищення ТЗ допустимої швидкості руху, проте таке можливо лише за умови дотримання уповноваженою особою процедури використання даного приладу.

Так, статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» регламентовано застосування технічних приладів, технічних засобів та спеціалізованого програмного забезпечення.

За змістом ч.1 ст. 40 цього Закону в редакції на час фіксації події, що є предметом оцінки суду, поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення:

1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;

2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;

3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню;

4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп'яніння;

5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.

Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.

Отже слід дійти висновку, що даною нормою закону встановлений порядок застосування, зокрема, технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки та засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Так, технічний засіб з виявлення та/або фіксації правопорушень має бути монтований/розміщений по зовнішньому периметру доріг і будівель. Інших способів використання технічних засобів, а ніж ті, які визначені в ст.40 Закону України «Про Національну поліцію», законодавцем не визначено.

Отже у цій справі:

Суд апеляційної інстанції констатував, що лазерний вимірювач швидкості ТЗ TruCAM LTI 20/20 № ТС008357, який у розумінні положень статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» є технічним засобом з виявлення та/або фіксації правопорушень, що не був закріплений (розміщений) в порядку, передбаченому ст.40 Закону, а знаходився в руках поліцейського, не може вважатися технічним засобом, що здійснює вимірювання швидкості, результати якого можуть розглядатися судом як доказ у справі.

Використання уповноваженою особою лазерного вимірювача швидкості ТЗ TruCAM в спосіб тримання в руках, НЕ може бути визнати таким, що відповідає нормам статті 40 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки за змістом цієї норми технічний засіб може бути монтований / розміщений по зовнішньому периметру доріг і будівель.

Так, значення слів «монтований/розміщений» в контексті наведеної статті закону слід розуміти так, що технічний засіб має бути або ж вмонтований, або ж розміщений стаціонарно (статично), що виключало б можливість його руху (механічного (регулярного чи випадкового) коливання предмета навколо точки рівноваги) під час вимірювання швидкості. При цьому, використання технічного засобу в ручному режимі (тримання в руках) законодавством не передбачено.

Підсумовуючи сказане, з огляду на встановлені в цій справі обставини і правове регулювання спірних відносин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі - скасував, а провадження у справі - закрив.

Аналізуйте судовий акт: Суд скасував штраф за перевищення швидкості через відсутність доказів роз'яснення водію його прав та обов`язків. (Третій адміністративний апеляційний суд, справа № 643/20086/21 від 08.06.2023 р.);

Два протилежних рішення судів щодо законності вимірювання швидкості TruCam`ом «з рук» (2-й апеляційний адмінсуд у справі № 554/1946/21 від 27.07.2021 та Вінницький міськсуд у справі № 127/14781/21 від 30.06.2021);

Фіксування порушення швидкості руху повинно проводитись СТАЦІОНАРНО встановленим TruCam’ом (8-й апеляційний адмінсуд у справі № 157/703/20 від 21.01.2021);

Порушення пішоходом правил дорожнього руху не звільняє водія від обов’язку вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного об`їзду перешкоди (ВС/ККС у справі № 753/10028/18 від 05.08.2020).

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 161/8600/24 пров. № А/857/13841/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.,

Обрізка І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області (головуючий суддя Пушкарчук В.П.), ухвалене в порядку письмового провадження м.Луцьк 21 травня 2024 року, у справі №161/8600/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області про скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

03.05.2024 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Управління патрульної поліції у Волинській області, просив: скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №1995812 від 25.04.2024, винесену сержантом поліції ОСОБА_2 , і закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 травня 2024 року позов залишено без задоволенні.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що використання пристрою TruCAM в ручному режимі не заборонено та, відповідно до правил застосування та сертифікатів відповідності, не суперечить вимогам по застосуванню приладів TruCAM. Суд першої інстанції зазначив, що з оглянутого відеозапису з технічного пристрою лазерного вимірювача швидкості TruCAM LTI 20/20 № ТС008357 слідує, що зафіксовані обставини не викликають обґрунтованого сумніву в тому, що саме транспортний засіб Honda Pilot, НОМЕР_1 , дійсно перевищив встановлене обмеження швидкості в населеному пункті на 31 км/год. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_1 події та складу інкримінованого йому за ч. 1 ст. 122 КУпАП адміністративного правопорушення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 травня 2024 року та ухвалити судове рішення яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що прилад, за допомогою якого здійснювалася фіксація швидкості руху, не був встановлений стаціонарно, а тому його ручне використання не можливе. Скаржник вважає, що в діях ОСОБА_1 не вбачається ознак об`єктивної та суб`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122 КУпАП, у зв`язку з чим позивач не підлягає адміністративній відповідальності за вказаною статтею КУпАП.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 25.04.2024 року поліцейським взводу № 2 роти № 1 БУПП у Волинській обл. ДПП сержантом поліції Бубнюком Т.М. винесено щодо ОСОБА_1 постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1995812, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено штраф у розмірі 340 грн.

Зі змісту вищевказаної постанови слідує, що 25.04.2024 року о 12:54, на 101 км. а/д Н-22 сполученням Устилуг Луцьк Рівне, у с. Піддубці, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Honda Pilot, д.н.з. НОМЕР_1 , рухався в населеному пункті зі швидкістю 81 км/год., тобто перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті більш ніж на 20 км/год., чим порушив п. 12.4 ПДР України. Швидкість руху транспортного засобу вимірювалася лазерним вимірювачем швидкості TruCAM LTI 20/20 TC 008357.

ОСОБА_1 вважаючи постанову від 25.04.2024 серії ЕНА № 1995812 протиправною, звернувся до суду з вимогами про її скасування.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Відповідно до пунктом 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Відповідно до п. п. 1.1.-1.5. ПДР України, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п.12.4 Правил дорожнього руху, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Відповідно до ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За загальними правилами ст.33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення, яка доводиться шляхом надання доказів.

Так, в якості доказу на підтвердження наявності події адміністративного правопорушення, а саме факту перевищення позивачем встановлених обмежень швидкості руху, до суду надана копія файлу фотозображенням, зробленим за допомогою лазерного вимірювача швидкості транспортних засобів TruCAM LTI 20/20 реєстраційний номер № ТС008357.

Матеріалами справи підтверджується, що лазерний вимірювач швидкості TruCAM LTI 20/20 №ТС008357 отримав свідоцтво №22-01/29487 від 21.11.2024 про повірку законодавчого регульованого засобу вимірювання техніки, який засвідчує, що лазерний вимірювач швидкості ТЗ TruCAM LTI 20/20 №ТС008357 відповідає вимогам технічної документації.

Відповідно до сертифікату відповідності від 23.12.2020 №UA/TR.001 22 054-20, лазерний вимірювач швидкості ТЗ TruCAM LTI 20/20 №ТС008357, є придатним до застосування.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що подані до матеріалів справи копії фотознімка та відеозапису, здійснені лазерним вимірювачем швидкості ТЗ TruCAM LTI 20/20 №ТС008357, в розумінні положень статті 251 КУпАП, можуть мати доказову силу в питанні встановлення факту перевищення ТЗ допустимої швидкості руху, проте таке можливо лише за умови дотримання уповноваженою особою процедури використання даного приладу.

Як вбачається з доводів позивача, під час вимірювання швидкості ТЗ Honda Pilot, д.н.з. НОМЕР_1 лазерний вимірювач швидкості ТЗ TruCAM LTI 20/20 № ТС008357 не був встановлений стаціонарно, а знаходився в руках працівника поліції, що таким чином не дає змоги використовувати працівником поліції вимірювач швидкості ТЗ у такому режимі.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що такі твердження позивача про розміщення приладу TruCam спростовуються приписам статті 40 Закону України «Про національну поліцію».

Проте, на переконання суду апеляційної інстанції, доводи відповідача щодо використання лазерного вимірювача швидкості ТЗ TruCam і вимірювання швидкості руху, в спосіб «тримаючи прилад в ручному режимі», є помилковими.

Так, статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» регламентовано застосування технічних приладів, технічних засобів та спеціалізованого програмного забезпечення.

За змістом ч.1 ст.40 цього Закону в редакції на час фіксації події, що є предметом оцінки суду, поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення:

1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;

2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;

3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню;

4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння;

5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.

Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.

Отже слід дійти висновку, що даною нормою закону встановлений порядок застосування, зокрема, технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки та засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Так, технічний засіб з виявлення та/або фіксації правопорушень має бути монтований/розміщений по зовнішньому периметру доріг і будівель. Інших способів використання технічних засобів, а ніж ті, які визначені в ст.40 Закону України «Про Національну поліцію», законодавцем не визначено.

Таким чином, суд апеляційної інстанції констатує, що лазерний вимірювач швидкості ТЗ TruCAM LTI 20/20 № ТС008357, який у розумінні положень статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» є технічним засобом з виявлення та/або фіксації правопорушень, що не був закріплений (розміщений) в порядку, передбаченому ст.40 Закону, а знаходився в руках поліцейського, не може вважатися технічним засобом, що здійснює вимірювання швидкості, результати якого можуть розглядатися судом як доказ у справі.

Використання уповноваженою особою лазерного вимірювача швидкості ТЗ TruCAM в спосіб тримання в руках, не може бути визнати таким, що відповідає нормам статті 40 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки за змістом цієї норми технічний засіб може бути монтований / розміщений по зовнішньому периметру доріг і будівель.

Так, значення слів «монтований/розміщений» в контексті наведеної статті закону слід розуміти так, що технічний засіб має бути або ж вмонтований, або ж розміщений стаціонарно (статично), що виключало б можливість його руху (механічного (регулярного чи випадкового) коливання предмета навколо точки рівноваги) під час вимірювання швидкості. При цьому, використання технічного засобу в ручному режимі (тримання в руках) законодавством не передбачено.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, з огляду на встановлені в цій справі обставини і правове регулювання спірних відносин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставим справи та допустимим доказам, норми матеріального та процесуального права в спірних правовідносинах не правильно застосовані, а тому постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №1995812 від 25 квітня 2024 року слід скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи не відповідають, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позов слід задовольнити.

Відповідно до ч.1 статті 139 КАС України при задоволенні позову стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягають відшкодуванню всі судові витрати.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме платіжної інструкції від 02.05.2024 №0.0.3622189568.1 судовий збір за подання позовної заяви позивачем сплачений судовий збір у сумі 1211,20 грн та за подання апеляційної скарги у сумі 1816,80 грн згідно із платіжною інструкцією від 27.05.2024 №0.0.3671142761.1, що є надмірно сплаченим судовим збором з врахуванням предмета оскарження та правового регулювання справляння судового збору.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду заначено, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні статей 287 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. Розмір судового збору за подання позовної заяви у справах щодо накладення адміністративного стягнення складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, судові витрати які підлягають відшкодуванню становлять: за подання позовної заяви 605,60 грн. та за подання апеляційної скарги 908,40 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Судом апеляційної інстанції враховано, що наказом Національної поліції України від 06.11.2015 року №73 затверджено Положення про Департамент патрульної поліції (у редакції наказу Національної поліції України від 03.09.2019 № 887), у пункті 4 якого закріплено, що Департамент організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю, надає їм організаційно-методичну і практичну допомогу та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріальне-технічне та фінансове забезпечення.

Відповідно до пункту 2 Розділу ІV Положення про Департамент патрульної поліції Департамент та його підрозділи становлять єдину систему. Підрозділи департаменту підзвітні та підконтрольні Департаменту.

Департамент є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, має печатку із зображенням Державного Герба України, інші печатки, штампи, бланки зі своєю повною та скороченою назвою, необхідні для здійснення його поточної діяльності (пункт 8 Розділу ІV Положення про Департамент патрульної поліції зі змінами).

Департамент фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законом, та забезпечує їх цільове використання (пункт 9 Розділу ІV Положення про Департамент патрульної поліції із змінами).

Тобто, Управління патрульної поліції у відповідній області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України є структурним підрозділом Департаменту патрульної поліції без статусу юридичної особи та відповідно до бюджетного законодавства не отримує та не являється розпорядником бюджетних коштів.

У зв`язку з викладеним судові витрати підлягають стягненню саме з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України або шляхом відшкодування коштів з бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у відповідній області Департаменту патрульної поліції.

Аналогічна правова позиція щодо суб`єкта, за рахунок якого слід стягувати витрати зі сплати судового збору в даній категорії справ викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 757/52466/18-а та Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 543/775/17.

Керуючись статтями 139 241 243 286 308 311 317 321 325 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 травня 2024 року у справі №161/8600/24 скасувати та прийняти судове рішення яким позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області про скасування постанови задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №1995812 від 25.04.2024 винесену сержантом поліції ОСОБА_2 і закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (місце знаходження: вул. Федора Ернста, 3, м.Київ, 03048, код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 коп. згідно платіжної інструкції від 02.05.2024 №0.0.3622189568.1 та сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 908 (дев`ятсот вісім ) гривень 40 коп. згідно із платіжною інструкцією від 27.05.2024 №0.0.3671142761.1.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко