Відвідувачка впала на слизькій та вологій підлозі у магазині – суд стягнув окрім матеріальної ще і моральну шкоду в розмірі 50 тис. грн. (ВС/КЦС у справі № 761/1604/13-ц від 08 серпня 2018 р.)

Фабула судового акту: Жінка перебуваючи у торгівельній залі магазину взуття впала на мокрій підлозі і отримала інвалідність довічно: перелом шийки правої стегнової кістки, остеохондроз шийного відділу хребта, хронічна анемія. Торгівельна мережа, до якої належав магазин, навіть думки не мала про те, щоб домовитися із потерпілою, і як кажуть «послала до суду, бо це звичайно ваше право».

З одного боку справа є прогресивною оскільки все ж таки закінчилася стягненням коштів на користь потерпілої, з іншого – яскраво ілюструє низьку ефективність захисту прав людини судами в Україні.

По-перше, нещасний випадок трапився у січні 2010 року, а остаточне рішення суду касаційної інстанції на користь потерпілої ухвалено у серпні 2018 року, тобто захист права тривав 8,5 років.

По-друге, погано те, що ні комерційні організації, ні державні чи комунальні підприємства не вважають за потрібне взагалі без суду пропонувати потерпілим компромісне рішення, бо впевнені в тому, що у найгіршому результаті «вийдуть на нічию» через декілька років.

По-третє, суми відшкодування матеріальної та особливо моральної шкоди як і раніше смішні, проте дуже тяжко доводяться у площині горезвісного причинно-наслідкового зв’язку!

Тепер про юридичний бік справи. Суд першої інстанції відмовив потерпілій у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції задовільнив позов, проте істотно зменшив суми відшкодування, суд касаційної інстанції залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Чому позиція потерпілої була недосконала у цій справі?

С самого початку позивачка не повідомила орган державної влади про нещасний випадок, що не відповідає положенням Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру. Це треба робити потерпілим у таких видах справ.

У далекому 2010 році камери були не на усіх телефонах, тому сфотографувати мокру підлогу не вдалося. Таким чином, процес доведення травматичного падіння саме завдяки недбалості прибиральниць магазину доводити складніше. Слід підкреслити, що прибирання у торговельні залі повинно відбуватися при відповідному попередженні відвідувачів закладу.

В цій справі факт щойно вимитої вологої підлоги, що неприпустимо без попереджуючого знаку, доводився показаннями свідків. На противагу свідків позивачки у судових засіданнях були допитані свідки магазину, які були пов’язані трудовими відносинами із відповідачем. На відміну від суду першої інстанції суд апеляційної інстанції КРИТИЧНО оцінив показання таких свідків.

Вдаватися до опису причино-наслідкового зв’язку не цікаво, бо вже давно відомо, що той суд, який хоче, той такий зв'язок бачить, а той суд який не хоче – не бачить.

Насамкінець додамо, що для задоволення позову булли застосовані ст. ст. 1166, 1167, 1172 ЦК України.

Зокрема відповідно до ст. 1172 ЦК України магазин відповідає за матеріальну та моральну шкоду, яку заподіяла прибиральниця внаслідок невиконання своїх службових обов’язків відвідувачці магазину. Що у підсумку і відбулося.

Аналізуйте судовий акт: Шкода, завдана працівником під час виконання трудових обов'язків, має бути відшкодована юридичною особою, з якою заподіювач перебував у трудових відносинах (ВС/КЦС, справа № 542/684/16-ц, 18.04.18)

Справа про зіткнення автомобіля з коровою. Вина власника тварини у ДТП має бути доведена відповідними доказами (ВС/КЦС,справа № 473/2638/15-ц, 20.06.18)

Обов'язок з відшкодування шкоди внаслідок падіння гілки з дерева покладено на Управління житлово-комунального господарства, яке здійснює контроль за станом зелених насаджень вздовж дороги (ВС/КЦС,справа № 554/14547/14-ц, 13.06.18)

Відповідальність за відшкодування збитків, завданих пошкодженням автомобіля в результаті ДТП внаслідок невідповідності стану автомобільної дороги вимогам безпеки руху повинні нести органи місцевого самоврядування (ВССУ, № 373/1281/16-ц, 11.09.17)

Шкода, спричинена внаслідок лікарської помилки відшкодовується установою охорони здоров'я (ВС/КЦС № 537/4429/15-ц від 14.03.2018)

Обов'язок доведення причин пошкодення майна внаслідок залиття квартири та вини осіб, які таке залиття допустили покладається на позивача (ВСУ у справі № 6-2125цс16 від 23.07.2017)

Постанова

Іменем України

08 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 761/1604/13-ц

провадження № 61-15532св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «МТІ»,

представник відповідача - Терземан Дмитро Володимирович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «МТІ» на рішення Апеляційного суду міста Києва від 17 грудня 2015 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Шкоріної О. І., П'ятничук В. Г.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до магазину «Інтертоп», якого в процесі розгляду справи замінено на належного відповідача - власника цього магазину - товариство з обмеженою відповідальністю «МТІ» (далі - ТОВ «МТІ»), про стягнення майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 08 січня 2010 року в магазині «Інтертоп», розташованому на просп. Перемоги, 23 в м. Києві, підходячи до каси позивач послизнулася на щойно вимитій і вологій кахельній підлозі, не втрималася на ногах та впала на правий бік.

ОСОБА_4 зазначала, що у зв'язку з тим, що вона відчувала сильний біль та не могла ходити, її знайома ОСОБА_7, з якою вона прийшла до магазину, викликала швидку медичну допомогу. Після надання першої медичної допомоги її доставили до Київської міської лікарні № 8, де зробили рентген, наклали гіпс та госпіталізували до першого травматологічного відділення цієї лікарні з діагнозом перелом шийки правої стегнової кістки (забитий) з незначним зміщенням кісткових уламків. Остеохондроз шийного відділу хребта, хронічна анемія.

ОСОБА_4 стверджувала, що перебувала на стаціонарному лікуванні з 08 до 19 січня 2010 року, після чого була виписана для продовження амбулаторного лікування під наглядом хірурга-травматолога. Протягом ще трьох тижнів вона дотримувалася постільного режиму, потребувала постійного стороннього догляду і допомоги. 08 лютого 2010 року лікар дозволив їй пересуватися за допомогою милиць, якими вона була змушена користуватися ще протягом чотирьох місяців.

11 травня 2010 року комісією Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) її було визнано інвалідом другої групи з ураженням опорно-рухового апарату довічно. У червні 2010 року дозволено ходити за допомогою палиці, в цей час вона вимушена була продовжувати лікування та займатись відновленням свого здоров'я.

ОСОБА_4 також стверджувала, що лікування потребувало значних матеріальних витрат, які включали придбання ліків, предметів медичної техніки, оплату аналізів, послуг перенесення та перевезення, послуг з догляду за лежачим хворим та багато іншого. Витрати, пов'язані з лікуванням та вимушеним пристосуванням до нового стану - особи, яка потребує стороннього догляду, значно перевищували її фінансові можливості. На згадані потреби були витрачені всі грошові заощадження її та її матері, що поставило її та її сім'ю в скрутне матеріальне становище.

Також зазначала, що на час отримання травми вона була пенсіонеркою за віком, але продовжувала працювати та доглядати своїх непрацездатних батьків-інвалідів. Для продовження своєї професійної діяльності та підтримання соціальних стосунків була вимушена позичати кошти на придбання ноутбука та отримання послуг мобільного інтернету. При цьому вимушена була приймати матеріальну допомогу від своїх друзів та рідних, що ставило її в певну залежність і принижувало її гідність. За рекомендаціями лікарів позивач придбавала дорогі ліки, які мала приймати протягом року.

Нещасний випадок завдав їй моральної шкоди: вона втратила здоров'я, отримала другу групу інвалідності довічно, пережила тривалий стрес, зазнала моральних страждань через неможливість спілкуватися з сім'єю, доглядати за батьками, підтримувати нормальні сімейні та соціальні стосунки.

На думку позивача, єдиною причиною її падіння та отримання травми була мокра та слизька після миття кахельна підлога в торговельному залі магазину «Інтертоп». Вимита частина підлоги ніяким чином позначена або відокремлена не була. ОСОБА_4 вважала, що вона постраждала через недбалість адміністрації та працівників магазину, які не вжили необхідних заходів для безпеки відвідувачів, яка є в прямому причинно-наслідковому зв'язку з ушкодженням її здоров'я та завданими матеріальними збитками.

На підставі викладеного, після уточнення позовної заяви, ОСОБА_4 просила стягнути з відповідача на її користь 10 000,00 грн майнової шкоди та 250 000,00 грн моральної шкоди, а також стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 серпня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції з посиланням на Порядок розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 року № 270, зазначав, що позивач не надала доказів, що до районної державної адміністрації надходило повідомлення про нещасний випадок, який з нею стався, проводилось відповідне розслідування зі складанням акта. При цьому суд першої інстанції посилався на лист Печерської районної державної адміністрації в м. Києві від 25 лютого 2013 року №105/01-1655/4, згідно з яким нещасний випадок, який стався 08 січня 2010 року з ОСОБА_4 у магазині «Інтертоп», в адміністрації не обліковувався, фахівці до участі в роботі комісії щодо цього нещасного випадку не залучалися, відповідних повідомлень від ОСОБА_4 та медичних закладів до адміністрації не надходило. Також суд посилався на лист Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Києві від 26 лютого 2013 року № 04-08/620-08, відповідно до якого в управлінні не зареєстрований нещасний випадок, який стався з ОСОБА_4, та відсутні відомості щодо нещасних випадків, пов'язаних, з виробництвом з працівниками магазину «Інтертоп» з 2007 року.

Крім того, рішення суду першої інстанції мотивовано також тим, що під час розгляду справи не доведено всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме причинно-наслідкового зв'язку між падінням позивача в магазині та діями працівників магазину. Зокрема, не встановлено, що в момент падіння ОСОБА_4 підлога в торговельному залі магазину була вологою та слизькою після миття, а також не встановлено неправомірних дій працівників магазину, які б могли призвести до падіння позивача.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 17 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 серпня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_4

Стягнуто з ТОВ «МТІ» на користь ОСОБА_4 1 744,00 грн майнової шкоди.

Стягнуто з ТОВ «МТІ» на користь ОСОБА_4 50 000,00 грн моральної шкоди.

В іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції посилався на те, що відповідним наказом ТОВ «МТІ» в усіх магазинах підприємства в період з 15 листопада по 15 березня встановлено режим додаткового прибирання вологи і бруду за необхідності, а у день, коли із позивачем стався нещасний випадок, 08 січня 2010 року, висота снігового покриву становила 30 см.

При цьому апеляційний суд оцінив як належний доказ того, що позивач отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості внаслідок падіння у магазині «Інтертоп» 08 січня 2010 року під час вологого прибирання працівником відповідача без відповідного попередження відвідувачів магазину, пояснення свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7

Зокрема, ОСОБА_9 стверджувала, що разом з чоловіком, здійснюючи покупки в магазині «Інтертоп», побачила, що прибиральниця протирала підлогу, яка була волога, попереджень про мокру підлогу не було, зліва стояли дві жінки і одна з них впала на спину. ОСОБА_7 повідомила, що ОСОБА_4 впала, підходячи до каси, оскільки підлога в торговельному залі магазину була мокрою, а також пояснила, що взуття у ОСОБА_4 було достатньо зручне: невисокі каблук та платформа.

Водночас пояснення свідків ОСОБА_10, яка стверджувала, що у день нещасного випадку, який стався з позивачем, вологе прибирання не здійснювалось, тому підлога не могла бути мокрою, та ОСОБА_11, яка повідомила, що в зазначений день вона не перебувала в торговельному залі, прибирала лише сухою ганчіркою, апеляційний суд оцінив критично, оскільки згадані свідки перебували в трудових відносинах з позивачем.

Визначаючи розмір суми відшкодування майнової шкоди, апеляційний суд врахував надані позивачем квитанції як доказ понесених витрат на придбання ліків на суму 1 744,00 грн. З приводу придбання ноутбука ОСОБА_12 вартістю 3 935,00 грн, на що посилалася ОСОБА_4 як на одну з підстав стягнення майнової шкоди, суд апеляційної інстанції зазначив, що наведене не стосується обставин спору, а тому така сума є необґрунтованою.

При визначенні розміру моральної шкоди суд апеляційної інстанції зазначав, що повною мірою враховував наведені позивачем обставини, які стосуються характеру і ступеню її моральних страждань, позбавлення можливості відновити здоров'я, та посилався на засади розумності та справедливості.

У січні 2016 року ТОВ «МТІ» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено за наявності упередженості суду, оскільки під час судового засідання до з'ясування всіх обставин справи та ухвалення судового рішення суддя Прокопчук Н. О. висловила негативну оцінку з приводу основного спірного факту справи, оскільки не надала можливості представнику відповідача відповісти на запитання головуючого та перервала його відповідь фразою: «Что вы нам тут рассказываете? Мы знаем, как убирают в этих магазинах!».

У касаційній скарзі зазначено, що обставини справи ґрунтуються на суперечливих доказах.

Зокрема, відповідач стверджував, що апеляційний суд, оцінюючи пояснення ОСОБА_11 та ОСОБА_10, які підтвердили факт належного стану підлоги на момент падіння позивача, не дотримався встановленого статтею 212 ЦПК України 2004 року принципу оцінки доказів, оскільки відхилив такі пояснення лише з підстав перебування згаданих свідків у трудових відносинах зі стороною та не навів переконливих мотивів невідповідності дійсності їх показань.

Також зазначав, що суд апеляційної інстанції взагалі не досліджував пояснення свідків, а лише скопіював їх з тексту рішення суду першої інстанції, про що свідчить помилка апеляційного суду, яка була також допущена і судом першої інстанції - в обох рішеннях свідок ОСОБА_11 зазначається як прибиральниця, хоча прибиральницею магазину є свідок ОСОБА_10 До того ж суд апеляційної інстанції не дослідив, що на момент надання пояснень ОСОБА_10 уже не перебувала у трудових відносинах з відповідачем.

Разом із тим посилався на те, що, оцінюючи показання ОСОБА_8 та ОСОБА_7 як доказ неналежного стану підлоги в торговому залі магазину на момент падіння позивача, апеляційний суд не взяв до уваги суттєві суперечності в цих показаннях.

У касаційній скарзі також зазначено, що протиправна поведінка адміністрації магазину, неналежні дії з прибирання торгового залу, причинний зв'язок між цим та падінням ОСОБА_4 підтверджуються лише поясненнями позивача та її подруги ОСОБА_7, які суперечать поясненням інших свідків та не підтверджені будь-якими доказами. Стверджує, що позивач не надала доказів, які б підтверджували причинно-наслідковий зв'язок між її падінням та діями адміністрації, а також про належний стан її взуття. Натомість відповідач посилався на наявність доказів належного стану торгового приміщення магазину «Інтертоп», в якому стався нещасний випадок.

З приводу стягнення з відповідача на користь позивача майнової шкоди у касаційній скарзі зазначено, що надані позивачем документи на підтвердження заподіяння їй такої шкоди не відповідають вимогам частини другої статті 59 та статті 60 ЦПК України 2004 року та не свідчать про несення витрат, зазначених в позовній заяві. Зокрема, згідно з квитанціями від 19 січня 2010 року та 26 лютого 2010 року ОСОБА_4 здійснила благодійні внески на суму 200,00 та 300,00 грн Спілці Самаритянин України. Такі витрати є добровільною безкорисливою пожертвою, а тому не є обов'язковими, які б підлягали відшкодуванню; видаткова накладна від 08 квітня 2010 року № 165IMED-0410 не містить доказі того, що зазначений в ній товар придбано безпосереднього позивачем чи за її дорученням.

У лютому 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення представника позивача ОСОБА_5 на касаційну скаргу, в яких він просив касаційну скаргу відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Представник позивача стверджував, що суддя Прокопчук Н. О., яка, на думку відповідача, надала негативну оцінку з приводу основного спірного факту справи, брала участь в розгляді справи 12 листопада 2015 року, а станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення справа слухалася уже іншим складом колегії суддів.

Також зазначав, що ОСОБА_10 перебувала у трудових відносинах з відповідачем, а ОСОБА_11 продовжує перебувати у таких трудових відносинах. Наведені обставини, на думку ОСОБА_5, змусили згаданих свідків надавати зручні для відповідача пояснення.

Крім того, у запереченнях на касаційну скаргу зазначено, що факт падіння ОСОБА_4 внаслідок того, що вона послизнулася на мокрій підлозі в магазині «Інтертоп» підтверджується належними та допустимими доказами. Другу групу інвалідності позивач отримала за діагнозом «консолідуючий злам шийки правого стегна. Порушення ходи значне», який спричинений виключно таким падінням.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

29 березня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, розглянувши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судами встановлено та матеріали справи свідчать про те, що наказом від 02 жовтня 2008 року № 794/1/2.08 «Про додаткове прибирання в торговельних приміщеннях в осінньо-зимовий період», який підписаний віце-президентом ТОВ «МТІ», з метою забезпечення комфортного та безпечного відвідування закладів торгівлі покупцями, належних і безпечних умов праці робітників підприємства в осінньо-зимовий період у зв'язку з підвищеною кількістю опадів та бруду було наказано в усіх магазинах підприємства в період з 15 листопада до 15 березня встановити режим додаткового прибирання вологи і бруду за необхідності; директорам магазинів, у разі необхідності, встановити чергування відповідальних працівників з контролю за чистотою приміщень і запобіганню забруднень підлоги, обладнання, товару магазинів та майна відвідувачів. Контроль за виконанням цього наказу покладено на директорів магазинів.

08 січня 2010рокуОСОБА_4, перебуваючи в магазині «Інтертоп», розташованому на просп. Перемоги, 23 в м. Києві, послизнулася та впала.

Як свідчить карта виїзду швидкої медичної допомоги від 08 січня 2010року № 1450, о 19:00 год. швидка медична допомога прибула за викликом в зазначений магазин «Інтертоп». ОСОБА_4 скаржилася на біль в правому стегні при рухах, а також неможливість стати на ногу. Після надання первинної медичної допомоги позивача госпіталізовано до Київської міської клінічної лікарні № 8, у відділення травматології.

У період з 08 до 19 січня 2010 року ОСОБА_4 перебувала на стаціонарному лікуванні в Київській міській клінічній лікарні №8 з діагнозом перелом шийки правої стегнової кістки (забитий) з незначним зміщенням кісткових уламків; остеохондроз шийного відділу хребта, хронічна анемія.

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК № 012834, ОСОБА_4 з 11 травня 2010 року довічно встановлена друга група інвалідності з ураженням опорно-рухового апарату, загальне захворювання. У довідці також зазначено, що ОСОБА_4 може працювати у відповідно створених умовах.

Згідно з висновком № 11-2014/ц, складеним 31 березня 2015 року експертами Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи за результатами проведення судово-медичної (комісійної) експертизи, інвалідність ОСОБА_4 встановлена лише у зв'язку з отриманою 08 січня 2010 року травмою.

Апеляційним судом також встановлено, що під час лікування ОСОБА_13 понесла витрати у розмірі 1 744,54 грн на придбання ліків.

Згідно зі статтею 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Частиною першою статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд урахував вимоги наведених норм закону та, встановивши, що шкоду ОСОБА_4 заподіяно внаслідок вологого прибирання в торговому залі магазину «Інтертоп» без відповідного попередження відвідувачів, тобто через неналежне виконання працівниками відповідача своїх трудових обов'язків, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ТОВ «МТІ» як юридичної особи, працівником якої завдано шкоду, на користь позивача відшкодування такої шкоди.

Суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надавши їм належну оцінку. Зокрема, апеляційний суд відповідно до положень статті 212 ЦПК України 2004 року оцінив за своїм внутрішнім переконанням докази, на які посилалася позивач для підтвердження факту та розміру заподіяної їй майнової та моральної шкоди.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

При цьому обставини, на які відповідач посилався у касаційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми процесуального права. Доводи касаційної скарги про безпідставне відхилення апеляційним судом пояснень свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_10, суперечливість пояснень свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7, а також про неналежність та недопустимість як доказу видаткової накладної від 08 квітня 2010 року № 165IMED-0410 висновків апеляційного суду не спростовують, на законність рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про упередженість судді Прокопчук Н. О., яка брала участь у розгляді справи, оскільки ця суддя не входила до складу колегії суддів, яка ухвалила оскаржуване судове рішення.

Не заслуговують на увагу також доводи касаційної скарги про те, що до стягнутої з відповідача суми майнової шкоди безпідставно включено витрати позивача, які вона понесла у зв'язку із здійснення благодійних внесків, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення вбачається те, що майнову шкоду стягнуто на підставі понесених ОСОБА_4 витрат на придбання ліків.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «МТІ» залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 17 грудня 2015 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

С. П.Штелик