Відсутність запису про іпотеку в Державному реєстрі іпотек сама по собі не припиняє іпотеку, однак у разі добросовісного набуття майна третьою особою, яка діяла, спираючись на відомості з реєстру, право іпотеки вважається припиненим (КЦС ВС від 26.03.2025р. у справі № 334/2049/23)

Фабула судового акту: На обґрунтування заявлених вимог АТ «СЕНС БАНК» посилався на те, що між ним та чоловіком (фізичною особою – підприємцем) було укладено договір кредиту, виконання зобов’язань за яким забезпечено іпотечним договором. У червні 2013 року чоловік, без згоди банку, відчужив предмет іпотеки за договором купівлі-продажу. 11 квітня 2019 року спірну квартиру було придбано відповідачкою, яка на сьогодні є зареєстрованим власником цього нерухомого майна.

Після відчуження майна постановою господарського суду ФОП було визнано банкрутом, а ухвалою того ж суду — скасовано усі заборони на його нерухоме майно. Проте згодом Вищий господарський суд скасував зазначені рішення і направив справу на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Позивач стверджував, що не надавав дозволу на реалізацію предмета іпотеки, а відсутність запису про обтяження в Державному реєстрі іпотек не свідчить про припинення права іпотеки.

Позиція судів першої і апеляційної інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09.10.2023, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 23.01.2024, у задоволенні позову АТ «СЕНС БАНК» до відповідачки про визнання права іпотекодержателя — відмовлено.

Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач уже реалізував своє право як іпотекодержатель у попередній справі, в якій 15.02.2023 судом було відмовлено у зверненні стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, нова позовна вимога про визнання права іпотеки на майно не є ефективним способом захисту прав позивача.

Крім того, суди встановили, що відповідачка є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу відомості про обтяження в державних реєстрах були відсутні, а позивач не довів фактів, які б вказували на її недобросовісність.

Що сказав ВС?

Виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі.

Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя.

За відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню.

При вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження».

Аналізуйте судовий акт: Позовна давність застосовується до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки з урахуванням умов кредитного договору (ВС/КЦС у справі № 755/2598/22 від 24.01.2025р.)

Вимога про визнання протиправною та недійсною оцінки нерухомого майна, навіть якщо на її підставі звернуто стягнення на іпотеку - є неефективним способом захисту (ВС КЦС №754/10703/22 від 10.09.2024 р.)

У разі смерті боржника, кредитор, повинен отримати від поручителів та/або іпотекодавців згоду забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником, а інакше - порука та/або іпотека визнаються припиненими. (ВП ВС № 570/3891/14 від 04.07.2023 р.)

Об’єкт незавершеного будівництва, збудований вже після передачі землі під ним в іпотеку, не стає автоматично предметом іпотеки, якщо це не передбачено в самому договорі (ОП ВС КЦС справа № 520/1185/16-ц від 18.04.2022 р.)

Для зняття арешту не достатньо лише поділу спільного майна подружжя, необхідно довести, що договір іпотеки укладено не в інтересах сім`ї і що борг, є особистим зобов'язанням іншого з подружжя. (ВС КЦС, справа № 686/5793/22 від 22.12.2022 р.)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2025 року

м. Київ

справа № 334/2049/23

провадження № 61-2727св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «СЕНС БАНК»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного Товариство «СЕНС БАНК», яка підписана представником Ременюк Тетяною Олександрівною, на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2023 року у складі судді Козлової Н. Ю. та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 січня 2024 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

Історія справи

Короткий зміст позовної заяви

У березні 2023 року Акціонерне товариство «СЕНС БАНК» (далі - АТ «СЕНС БАНК») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про визнання права іпотекодержателя.

Позов мотивований тим, що внаслідок реорганізації шляхом приєднання Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк») правонаступником усього його майна, майнових прав та обов`язків за передавальним актом від 15 жовтня 2019 року стало Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»). Правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» виникло у АТ «Альфа-Банк» з дати затвердження цього передавального акта загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та рішенням єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк», а саме з 15 жовтня 2019 року. На підставі зазначених документів правонаступником АТ «Укрсоцбанк» та належним кредитором за кредитним договором та спірним договором іпотеки є АТ «Альфа-Банк». В подальшому, 01 грудня 2022 року було змінено назву АТ «Альфа-Банк» на АТ «СЕНС БАНК».

12 вересня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладений договір кредиту № 153СМБ/08, відповідно до якого надані кредитні кошти в розмірі 65 000 дол. США зі сплатою 15 % річних та кінцевим терміном погашення до 11 вересня 2016 року.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договорам з ОСОБА_2 укладений іпотечний договір № 153СМБ/08/1 від 12 вересня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Білою Т. С. за реєстровим № 4698 та внесена заборона за № 4699/56.

Предметом іпотеки за цими договорами є нерухоме майно, а саме: двокімнатна квартира, загальною площею 53,57 кв. м, житловою 20,3 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою господарського суду Запорізької області від 03 червня 2010 року визнано фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 09 листопада 2010 року у справі № 21/133/10 скасовані усі заборони на нерухоме майно боржника.

16 грудня 2010 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Білою Т. С. на підставі ухвали господарського суду Запорізької області від 09 листопада 2010 року у справі № 21/133/10 знято заборону відчуження, належної ОСОБА_2 , та вилучено запис про іпотеку у Державному реєстрі іпотек.

Постановою Вищого господарського суду України від 14 червня 2011 року за результатами розгляду касаційної скарги ПАТ «УкрСиббанк» постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11 квітня 2011 року, постанову господарського суду Запорізької області від 03 червня 2010 року, ухвалу господарського суду Запорізької області від 09 листопада 2010 року у справі № 21/133/10 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 08 липня 2011 року № 21/133/10-29/5009/3331/11 провадження по справі про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 припинено. Копія ухвали направлена сторонам, в тому числі ОСОБА_2 .

Суд при постановленні ухвали зробив висновок, що боржник, звертаючись до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство, вказав про те, що він має грошові зобов`язання перед ПАТ «Укрсоцбанк», які виникли на підставі кредитного договору № 153СМБ/08 від 12 вересня 2008 року. Проте, грошові кошти були видані цим банком у кредит ОСОБА_2 не як суб`єкту підприємницької діяльності, а як фізичній особі - громадянину України та згідно з пунктом 1.2 кредит виданий на поточні потреби. Таким чином, суд зазначив, що заборгованість ОСОБА_2 перед ПАТ «Укрсоцбанк» не пов`язана зі здійсненням підприємницької діяльності та строк виконання зобов`язання наступає 11 вересня 2016 року. Тобто, судом підтверджено обов`язок позичальника щодо виконання умов кредитного договору та договорів забезпечення згідно діючих умов.

07 червня 2013 року ОСОБА_2 без згоди ПАТ «Укрсоцбанк» здійснено відчуження предмета іпотеки, а саме: двокімнатної квартири, загальною площею 53,57 кв. м, житловою 20,3 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом укладання договору купівлі-продажу квартири з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , що був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бугрім О. В. за реєстровим № 2643.

У зв`язку з цим, у грудні 2015 року ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», звернулося до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2022 року у справі № 334/10655/15-ц позов АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бугрім О. В., про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним задоволено. Визнано договір купівлі-продажу квартири загальною площею 53,57 кв. м, житловою 20,3 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений 07 червня 2013 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бугрім О. В. за реєстровим номером 2643, недійсним.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 липня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено.

11 квітня 2019 року будучи учасниками справи про визнання договору купівлі-продажу недійсним, знаючи про наявність іпотеки, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 здійснили відчуження спірної квартири шляхом укладання договору купівлі-продажу відповідачу ОСОБА_1 , та остання станом на сьогодні є власником майна, яке є предметом іпотеки.

Банк свого дозволу на реалізацію предмета іпотеки не надавав. А відсутність зареєстрованого обтяження в Державного реєстру іпотек не свідчить про існування такого обтяження взагалі.

Позивач просив:

визнати за АТ «СЕНС БАНК» право іпотеки на нерухоме майно, а саме: двокімнатної квартири, загальною площею 53,57 кв. м, житловою 20,3 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 77723523101) на умовах, передбачених договором іпотеки від 12 вересня 2008 року;

внести запис до державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме: квартиру загальною площею 53,57 кв. м, житловою 20,3 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 77723523101) та внести відповідний запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження вказаного приміщення.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2023 року, яке залишене без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 23 січня 2024 року, позов АТ «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про визнання права іпетекодержателя залишено без задоволення.

Судові рішення мотивовані тим, що:

ОСОБА_1 не є боржником за основним договором кредиту №153СМБ/08 від 12 вересня 2008 року та не є майновим поручителем або стороною іпотечного договору № 153СМБ/08/1 від 12 вересня 2008 року. Тобто відповідач не є іпотекодавцем в розумінні положень статті 1 Закону України «Про іпотеку». Нерухоме майно, що є предметом іпотечного договору, набуто нею у власність у подружжя ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 11 квітня 2019 року, тобто через 11 років від дати укладення іпотечного договору іпотекодавцем ОСОБА_2 ;

позивачем було реалізоване право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 в судовому порядку. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2023 року у справі № 334/5593/19 у задоволенні позову АТ «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки було відмовлено. Вказане рішення суду набрало чинності 18 березня 2023 року, банком не оскаржувалось. Тому у разі задоволення судом вимоги про визнання за позивачем права іпотеки на нерухоме майно, позивач не зможе задовольнити свій майновий інтерес (повернення кредитних коштів) у передбачений законом спосіб. Отже, за вказаних умов, забезпечення виконання зобов`язання іпотекою не гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, а вимога позивача про визнання за АТ «СЕНС БАНК» права іпотеки на нерухоме майно, що є предметом іпотечного договору, не призведе до захисту його прав та інтересів, у зв`язку з чим не є ефективним способом захисту права позивача;

обставини справи свідчать, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості про права інших осіб на майно або їх обтяжень, зокрема іпотекою, ОСОБА_1 добросовісно покладалася на ці відомості та була переконана, що набуває право на квартиру вільною від прав інших осіб та без обтяжень. Підтвердженням цього є положення договору купівлі-продажу квартири від 11 квітня 2019 року, який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Касапською Н. О. Нотаріус на дату укладання договору перевірив в усіх державних реєстрах та встановив факт відсутності зареєстрованих речових прав третіх осіб, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна, отримавши витяг з Державного реєстру обтяжень нерухомого майна від 11 квітня 2019 року, про що зазначено в пункті 8 договору. Право власності на квартиру за ОСОБА_1 було зареєстровано в день укладання договору купівлі-продажу 11 квітня 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. ОСОБА_1 придбала квартиру за власні, а не кредитні кошти. Продавці за договором не є боржниками банку або майновими поручителями. Тобто, ОСОБА_1 є добросовісним набувачем вказаного нерухомого майна. Позивачем у справі не доведено обставини, які б свідчили про недобросовісність відповідача;

натомість, позивач протягом тривалого часу діяв недобросовісно, чим створив умови для порушення не тільки своїх прав, а також прав і законних інтересів відповідача. ПАТ «Укрсоцбанк» як учасник справи про банкрутство та кредитор з майновими вимогами до боржника, був добре обізнаний про всі судові рішення та абсолютно точно знав про те, що 09 листопада 2010 року запис про іпотеку було виключено з Державного реєстру іпотек на підставі ухвали суду. Однак після скасування судового рішення постановою Вищого господарського суду України від 14 червня 2011 року у справі №21/133/10-29/5009/3331/11 протягом 12 (дванадцяти) років не поновив реєстрацію права іпотеки у Державному реєстрі іпотек та запис про заборону відчуження іпотечного майна. Матеріали адміністративної справи № 808/918/16, порушеної у 2016 році за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Білої Т. С., третіх осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , про визнання протиправними дій з вилучення запису про іпотеку № 7901430 з державного реєстру іпотек від 16 жовтня 2010 року, свідчать про законність дій щодо вилучення нотаріусом запису з державного реєстру іпотек. За результатом розгляду позовної заяви суди усіх ланок відмовили у задоволенні позову через його необґрунтованість. Таким чином, позивач знав про скасування іпотеки та у банку було п`ять років до моменту відчуження квартири боржником ОСОБА_2 щоб зробити нову реєстрацію іпотеки, захистити свої права та інтереси, але він цього не зробив;

суд звернув увагу, що право іпотеки, яке виникло на підставі іпотечного договору № 153СМБ/08/1, є припиненим, а відомості про іпотеку поновленню не підлягають;

також суд вказав, що відповідач заявив про застосування позовної давності з урахуванням висновків, викладених в рішенні Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2023 року у справі № 334/5593/19, яким було відмовлено у задоволенні позову АТ «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв`язку зі спливом позовної давності. Досліджуючи обставини справи, суд зробив висновок, що 02 серпня 2019 року (дата звернення позивача до суду позовом до ОСОБА_1 ) позовна давність сплинула як до основної вимоги про стягнення заборгованості за договором кредиту, так й до похідної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки. Обставини цивільної справи, що розглядається судом у цій справі № 334/2049/23, та у справі № 334/5593/19 ті ж самі. Підставою для звернення позивача з відповідними позовами є порушення умов договору кредиту (основного договору) та іпотечного договору. При цьому, позовна давність до вимоги про визнання за АТ «СЕНС БАНК» права іпотеки на нерухоме майно, на думку суду, починається від дати скасування судового рішення постановою Вищого господарського суду України від 14 червня 2011 року у справі № 21/133/10-29/5009/3331/11 та закінчується 14 червня 2013 року. Позивачем не надано жодних доказів того, що він звертався до державного реєстратора з відповідним повідомленням та реєстратор відмовив йому у проведенні реєстрації іпотеки. Позов з вимогами про визнання прав іпотекодержателя та внесення запису до державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою спірної квартири банком заявлено лише 20 березня 2023 року, тобто через 12 років після скасування ухвали господарського суду від 09 листопада 2010 року, якою скасовані усі заборони на нерухоме майно боржника.

Щодо вимоги позивача про внесення запису до державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна та внесення відповідного запису в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про обтяження вказаного приміщення, суд вказав, що ця вимога по суті є вимогою щодо зобов`язання здійснити дії з державної реєстрації іпотеки й може бути заявлена саме до державного реєстратора у разі відмови в проведенні реєстраційних дій. З огляду на те, що відповідач ОСОБА_1 не є державним реєстратором, тому не може бути належним відповідачем щодо заявленої вимоги.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивач вже реалізував своє право як іпотекодержатель, у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки йому було відмовлено, тому позов про визнання за АТ «СЕНС БАНК» права іпотеки на нерухоме майно не є ефективним способом захисту права позивача.

Також колегія суддів погодилася з тим, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем вказаного нерухомого майна, за обставин, встановлених судом першої інстанції.

Апеляційний суд вказав, що за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень, особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням №12- 127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню. Тому суд першої інстанції обґрунтовано зробив висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2024 року АТ «СЕНС БАНК» через представника ОСОБА_7 подало касаційну скаргу, в якій просить рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 січня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подавала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що:

cудом апеляційної інстанції не правильно застосовано норми матеріального права, передбачені статтями 23, 33 Закону України «Про іпотеку» та не враховано порушення прав та інтересів позивача як іпотекодержателя, який позбавлений можливості звернути стягнення на іпотечне майно, яке вибуло у незаконний спосіб, тому вимога про визнання права іпотекодержателя на іпотечне майно, є належним способом захисту. Вказує, що відмова у зверненні стягнення на предмет іпотеки не перешкоджає іпотекодержателю використати інші способи звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку. Фактично іпотекодержателя позбавлено права звернути стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку в майбутньому, у зв`язку з незаконним відчуженням предмету іпотеки. Суди фактично не встановили яким саме способом позивач має можливість захистити своє порушене право при фактично невиконаному зобов`язанні;

суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя у справі № 334/10655/15-ц встановлено, що спірна квартира відчужена особою, яка не мала права відчужувати її без згоди іпотекодержателя, що виключає можливість вважати відповідача добросовісним набувачем та не враховано висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 12 липня 2023 року у справі № 757/61314/18 відповідно до яких набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження);

апеляційний суд проігнорував, що в момент укладання спірного правочину купівлі-продажу існувало не виконане зобов`язання. Підтвердженням цьому було відкриття провадження у справі про банкрутство та заявлені вимоги банку, а також судове рішення у справі № 334/10655/15-ц про визнання недійсним договору купівлі-продажу. Відтак, у боржника було відсутнє право відчужувати предмет іпотеки без згоди, тому відповідач не може вважатися належним набувачем, оскільки боржник за договором діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача. Апеляційним судом не застосовано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17 січня 2024 року у справі № 522/5850/19, відповідно до якого з огляду на сталу практику Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності;

вказує, що сплив позовної давності не свідчить про відсутність заборгованості за кредитним договором. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, у ЦК України та Законі України «Про іпотеку» відсутня така підстава для припинення іпотеки як сплив позовної давності за вимогами кредитора за основним зобов`язанням. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано той факт, що позивач станом на сьогодні позбавлений можливості виконати виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки право власності на предмет іпотеки зареєстровано за третьою особою. Крім того, визнання права іпотекодержателя на іпотечне майно не призведе до реального звернення стягнення на предмет іпотеки. Вважає, що невизнання прав АТ «СЕНС БАНК» як іпотекодержателя має постійний та триваючий характер, тому позов може пред`являтися у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення прав до моменту належного виконання основного зобов`язання.

Позиція інших учасників справи

У травні 2024 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_8 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що суди правильно вказали, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем. Добросовісний набувач набуває право власності на майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень, а право іпотеки вважається припиненим. Такий висновок судів узгоджується з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 за результатом розгляду подібних правовідносин. Позивачем не доведено обставини, які б свідчили про недобросовісні дії відповідача щодо придбання майна. Суди правильно вважали, що обраний позивачем спосіб захисту не призведе до захисту його прав та інтересів, у зв`язку з чим не є ефективним способом захисту, оскільки позивачу відмовлено у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Представник відповідача вважала безпідставним твердження позивача про те, що суд апеляційної інстанції не застосував положення частини третьої статті 12 Закону України «Про іпотеку» та не врахував, що недійсність правочину купівлі-продажу спірної квартири, укладеного між боржником та Сидорськими встановлена рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя у справі № 334/10655/15-ц, у якій (справі) ОСОБА_1 не брала участі, обставини укладення нею договору купівлі-продажу нерухомого майна судом не досліджувались, тому обставини справи № 334/10655/15-ц не мають преюдиціальної сили для розгляду цієї справи. Висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 12 липня 2023 року у справі № 757/61314/18 не є подібними тим правовідносинам, що розглядались судами у цій справі. Банк без поважних причин протягом тривалого часу не виконав свій обов`язок зареєструвати іпотеку у відповідності до вимог закону, тим самим він позбавив відповідача можливості отримати достовірну інформацію про обтяження майна іпотекою. Судом першої інстанції правильно застосовані норми права при вирішенні питання про застосування наслідків пропуску позовної давності.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2024 року продовжено АТ «СЕНС БАНК»строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції.

У травні 2024 року матеріали цивільної справи № 334/2049/23 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 02 травня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 922/1428/16-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 19 червня 2023 року у справі № 686/10276/20, від 12 липня 2023 року у справі № 757/61314/18, від 17 січня 2024 року у справі № 522/5850/19, від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19, від 03 жовтня 2023 року у справі № 922/1428/16-ц, від 18 жовтня 2018 року у справі № 520/258/16-ц, від 19 червня 2023 року у справі № 686/10276/20, від 05 липня 2018 року у справі № 922/2878/17, від 17 липня 2020 року у справі № 299/396/17, від 23 серпня 2023 року у справі № 520/5682/18, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/608/20, від 07 травня 2019 року у справі № 926/3371/17, від 23 січня 2020 року у справі № 916/2558/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 15/5009/1800/11, від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц, від 24 червня 2020 року у справі № 904/9896/17, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 17 травня 2018 року у справі № 910/11527/17, від 22 травня 2018 року у справі № 914/143/17, від 21 грудня 2022 року у справі № 201/3422/20, від 02 грудня 2020 року у справі № 911/1659/19, від 06 серпня 2021 року у справі № 910/20607/17 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 не є боржником за основним договором кредиту № 153СМБ/08 від 12 вересня 2008 року та не є майновим поручителем або стороною іпотечного договору № 153СМБ/08/1 від 12 вересня 2008 року. Нерухоме майно, що є предметом іпотечного договору, набуто ОСОБА_1 у власність у подружжя ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 11 квітня 2019 року, тобто через 11 років від дати укладення іпотечного договору іпотекодавцем ОСОБА_2 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 лютого 2023 року у справі № 334/5593/19 у задоволенні позову АТ «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено. Вказане рішення суду набуло чинності 18 березня 2023 року, банком не оскаржувалось.

Право власності на квартиру за ОСОБА_1 зареєстровано в день укладання договору купівлі-продажу 11 квітня 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_1 придбала квартиру по АДРЕСА_1 за власні, а не кредитні кошти. Відповідно до пункту 7 договору купівлі-продажу зазначено, що покупець - удова з 17 листопада 2015 року і грошові кошти, що витрачаються нею на придбання вищевказаного нерухомого майна за цим договором, не є спільною сумісною власністю та є її особистою приватною власністю, і особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на грошові кошти (чи їх частку), витрачені на купівлю нерухомого майна відсутні.

Продавці ОСОБА_3 та ОСОБА_6 не є боржниками банку або майновими поручителями. Наведені обставини укладення договору купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_1 свідчать про те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем вказаного нерухомого майна.

ПАТ «Укрсоцбанк», як учасник справи про банкрутство та кредитор з майновими вимогами до боржника, був обізнаний про всі судові рішення та знав про те, що 09 листопада 2010 року запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек на підставі ухвали суду. Однак після скасування судового рішення постановою Вищого господарського суду України від 14 червня 2011 року у справі № 21/133/10-29/5009/3331/11 протягом 12 (дванадцяти) років не поновив реєстрацію права іпотеки у Державному реєстрі іпотек та запис про заборону відчуження іпотечного майна.

Матеріали адміністративної справи № 808/918/16, порушеної у 2016 році за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Білої Т. С., третіх осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_6 про визнання протиправними дій з вилучення запису про іпотеку № 7901430 з державного реєстру іпотек від 16 жовтня 2010 року, свідчать про законність дій щодо вилучення нотаріусом запису з державного реєстру іпотеки. За результатом розгляду позовної заяви суди усіх ланок відмовили у задоволенні позову через його необґрунтованість.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовної вимоги про визнання за АТ «СЕНС БАНК» права іпотеки на нерухоме майно

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23))

Іпотека є правом на чужу річ (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц).

У разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (частина перша та друга статті 23 Закону України «Про іпотеку»).

У справі за позовом іпотекодержателя про визнання права іпотеки (чи про визнання права іпотекодержателя або визнання предметом іпотеки чи іпотечним майном) при відчуженні предмета іпотеки належним відповідачем є особа, яка набула статус іпотекодавця (набувач відповідного нерухомого майна).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, вказано, що:

«7.21. З огляду на наведені у постанові в справі № 922/2416/17 мотиви, для забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити шляхом конкретизації від її висновку, викладеного у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, а також від аналогічного висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц та від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц.

7.22. Означена конкретизація висновків полягає у такому:

скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення;

виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення;

виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі;

запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя;

за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню;

при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначено, що:

«9.8. У випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

9.9. Як зазначено вище (див. розділ 7 постанови) при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки.

9.10. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

9.11. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі про визнання права іпотекодержателя позивач не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки, враховуючи, зокрема, інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно того, хто є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Бонус-трейд», на користь якого, як установили суди першої й апеляційної інстанцій, ТОВ «Бабаївськ-інвест» відчужило предмет іпотеки».

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 січня 2025 року у справі № 127/12920/23 (провадження № 61-13132св24).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

АТ «СЕНС БАНК» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про визнання за банком права іпотеки на спірне нерухоме майно. В обґрунтування позову позивач вказав, що між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 укладений договір кредиту, в забезпечення виконання зобов`язань за яким з ОСОБА_2 укладений іпотечний договір. Постановою господарського суду Запорізької області від 03 червня 2010 визнано фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 банкрутом. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 09 листопада 2010 року скасовані усі заборони на нерухоме майно боржника. Постановою Вищого господарського суду України від 14 червня 2011 року постанову господарського суду Запорізької області від 03 червня 2010 року, ухвалу господарського суду Запорізької області від 09 листопада 2010 року у справі № 21/133/10 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Запорізької області. 07 червня 2013 року ОСОБА_2 без згоди ПАТ «Укрсоцбанк» здійснено відчуження спірного майна (предмета іпотеки) за договором купівлі-продажу з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . 11 квітня 2019 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 здійснили відчуження спірної квартири шляхом укладання договору купівлі-продажу відповідачу ОСОБА_1 , та остання станом на сьогодні є власником майна, яке є предметом іпотеки. Банк свого дозволу на реалізацію предмета іпотеки не надавав, а відсутність зареєстрованого обтяження в Державного реєстру іпотекне свідчить про його відсутність;

відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди виходили з декількох взаємовиключних підстав:

ОСОБА_1 не є боржником за основним договором кредиту № 153СМБ/08 від 12 вересня 2008 року та не є майновим поручителем або стороною іпотечного договору № 153СМБ/08/1 від 12 вересня 2008 року, не є іпотекодавцем в розумінні положень статті 1 Закону України «Про іпотеку»;

позивачем реалізоване право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (спірне нерухоме майно), тому обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання права іпотекодержателя не є ефективним;

ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, позивачем не доведено обставини, які б свідчили про недобросовісність відповідача;

позивачем пропущена позовна давність;

суди встановили, що право власності на квартиру за ОСОБА_1 зареєстровано в день укладання договору купівлі-продажу 11 квітня 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. ОСОБА_1 придбала квартиру за власні, а не кредитні кошти. До того ж продавці не є боржниками банку або майновими поручителями. Тобто ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна. ПАТ «Укрсоцбанк» як учасник справи про банкрутство та кредитор з майновими вимогами до боржника, був обізнаний про всі судові рішення та знав про те, що 09 листопада 2010 року запис про іпотеку було виключено з Державного реєстру іпотек на підставі ухвали суду. Однак після скасування судового рішення постановою Вищого господарського суду України від 14червня 2011 року протягом 12 років не поновив реєстрацію права іпотеки у Державному реєстрі іпотек та запис про заборону відчуження іпотечного майна;

колегія суддів зауважує, що за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. При вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону;

суди оцінивши обставини набуття права власності ОСОБА_1 на спірне майно, зробили висновок про наявність обставин, які можуть свідчити про добросовісність набувача майна та правильно відмовили у задоволенні позову в частині визнання права іпотеки на нерухоме майно. Колегія суддів зазначає, що вказана обставина є самостійною підставою для відмови у задоволення позову про визнання права іпотеки на нерухоме майно, тому оскаржені судові рішення підлягають зміні в частині мотивів щодо відмови у задоволенні позову.

Щодо позовних вимог про внесення запису до державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна та внесення відповідного запису в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) вказано, що: «6.21. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначено, що: «у випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна».

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову про внесення запису до державного реєстру іпотек про обтяження іпотекою спірного нерухомого майна та внесення відповідного запису в Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна через те, що ця вимога заявлена до неналежного відповідача, оскільки ОСОБА_1 не є державним реєстратором.

Колегія суддів зауважує, що у випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту є звернення позивача з вимогою про визнання права іпотеки стосовно іпотечного майна.

З урахуванням викладеного, судові рішення в частині цих позовних вимог слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим оскаржені судові рішення слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Оскільки судові рішення підлягають зміні лише щодо мотивів їх ухвалення, судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на особу, яка її подала.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного Товариство «СЕНС БАНК», яка підписана представником Ременюк Тетяною Олександрівною, задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 січня 2024 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко