Главная Блог ... Интересные судебные решения Відсутність у законодавстві положень щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його житлу терористичним актом, не перешкоджає йому, вимагати від держави компенсації за ст.1 Першого протоколу до Конвенції. (ВС КЦС № 757/14355/18-ц від 15.09.2021 р.). Відсутність у законодавстві положень щодо відшкоду...

Відсутність у законодавстві положень щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його житлу терористичним актом, не перешкоджає йому, вимагати від держави компенсації за ст.1 Першого протоколу до Конвенції. (ВС КЦС № 757/14355/18-ц від 15.09.2021 р.).

Отключить рекламу
- c51bee4c54ff7d70199865e813b2069a.png

Рішення ВС КЦС у цій справі, на актуальну, на жаль, для багатьох тему - руйнації будинків і відшкодування власникам шкоди внаслідок обстрілу, добре ілюстує позитивний (як матеріальний, так і процесуальний) обов’язок держави Україна захищати права на мирне володіння майном кожної постраждалої від військових дій особи. Водночас, треба зважати, що рішення ВС КЦС було прийняте ще до повномасштабної війни.

Фабула судового акту: У березні 2018 року, власник знищеного, внаслідок бойових дій будинку, що був розташований на лінії зіткнення з територіями, де проводилась антитерористична операція, звернувся до суду з позовом до КМУ та Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що він, внаслідок бойових обстрілів та влучення снарядів втратив будинок, що знаходився в селі Троїцьке Попаснянського району Луганської області, а майно, що знаходилося у будинку - пошкоджене та розграбоване. За вказаним фактом на підставі його заяви було відкрито кримінальне провадження за частиною 3 статті 185 КК України - крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому. Комісією було складено акт, що житловий будинок повністю зруйновано у зв`язку з прямим попаданням, літня кухня пошкоджена, дерев`яні конструкції, шифер, стіни побито осколками, розбиті вікна, сарай, зруйновано дах, дерев`яні конструкції, частково зруйновані стіни.

Ураховуючи викладене, позивач просив стягнути на відшкодування заподіяної майнової шкоди за зруйноване майно суму 1 427 047,00 грн, 387 489,00 грн - за розграбоване майно та моральну шкоду в сумі 100 000 грн. Розмір завданої йому шкоди обґрунтовував опосередкованою вартістю знищеного будинку та господарських будівель, а також викраденого майна станом на час звернення до суду, керуючись при цьому частиною десятою статті 86 Кодексу цивільного захисту України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод (за текстом - Конвенція), проте не зазначав, що держава винна у пошкодженні його майна.

Рішенням суду першої інстанції у стягнення майнової шкоди відмовлено. Моральну шкоду задоволено частково у розмірі 20 000 грн. Рішення мотивовано тим, що позивач не надав доказів на підтвердження вартості зруйнованого будинковолодіння та розграбованого майна, тому позовні вимоги є необґрунтованими. Суд апеляційної інстанції частково не погодився із судом першої інстанції і стягнув з держави Україна на користь правонаступника (бо власник, на жаль помер) грошову компенсацію в 100 000 грн. Постанова мотивована тим, що протягом тривалого часу не проведено належного розслідування у кримінальному провадженні. КМУ подав касаційну скаргу.

ВС КЦС не погодився із доводами КМУ, а рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін. На обґрунтування ВС КЦС зазначив:

Частиною 4 статті 41 Конституції України гарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції захистом може користуватися і легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб “очікування” було “легітимним”, воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (“Копецький проти Словаччини” (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).

Частина 1 статті 19 Закону України “Про боротьбу з тероризмом” передбачає спеціальне правило, відповідно до якого відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до законуі з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом,провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 вказаного Закону).

З огляду на зміст вказаних положень реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановленийв окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом об`єктам нежитлової нерухомості громадян,відсутнійяк на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами.

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов`язки можуть передбачати заходи, необхідні для захисту права власності, а саме:

  • у матеріальному аспекті - держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків («Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113);
  • у процесуальному аспекті - існування позитивних обов`язків процесуального характеру - проведення належного розлідування («Котов проти Росії», § 114).

Відсутність у законодавстві України відповідних положень щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту житлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Отже у цій справі: Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду, мотивувавши позов, зокрема й тим, що він не отримав від держави відшкодування за пошкодження (знищення) під час терористичного акту його майна, на яке він, на його думку, має право згідно із законодавством України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Також він зазначав, що право на судовий захист йому гарантовано Конституцією України, у тому числі щодо захисту права власності, а право на відшкодування шкоди передбачено статтею 19 Закону України “Про боротьбу з тероризмом” та статтею 86 Кодексу цивільного захисту України.

Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної пошкодженням будинку внаслідок терористичного акту, відсутній як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи судами (позитивний матеріальний обов`язок). Матеріали справи не містять відомостей про те, що держава провела чи проводила належне розслідування випадку заподіяння майнової шкоди позивачу (позитивний процесуальний обов`язок держави).

Тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов'язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Аналізуйте судовий акт: Домогтися матеріальної грошової допомоги від сільської ради за шкоду, завдану будинку внаслідок повені – можливо (Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської обл. у справі № 346/5410/20 від 03.06.2021);

У справах про стягнення майнової шкоди за затоплення квартири саме на відповідача покладено обов’язок доведення відсутності вини у завданні шкоди (КЦС/ВС у справі № 761/12945/19 від 27 травня 2021 р.);

Позивач, який зловживає своїм суб'єктивним правом, не може посилатися на обставини, що виникли внаслідок реалізації такого права, як на підстави та умови для надання захисту судом. (ВС КЦС № 204/3949/17 від 01.12.2021 р.);

Основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик (страх.компанія) та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми (ВП ВС № 147/66/17 від 14.12.2021 р. (відступ від ПП).

Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м . Київ

справа № 757/14355/18-ц

провадження № 61-7683св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Луспеника Д. Д.,

суддів:Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,

відповідачі:Кабінет Міністрів України, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 березня 2019 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Ігнатченко Н. В., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він із сім`єю проживав у будинку на АДРЕСА_1 , що належить йому на праві власності. Вказаний будинок розташований на лінії зіткнення з територіями, де проводиться антитерористична операція, у зв`язку з чим будинок був знищений внаслідок бойових обстрілів та влучення снарядів, майно, що знаходилося у будинку, - пошкоджене та розграбоване. За вказаним фактом та на підставі заяви позивача здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015130530000379.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути на відшкодування заподіяної майнової шкоди за зруйноване майно суму 1 427 047,00 грн, 387 489,00 грн - за розграбоване майно та моральну шкоду в сумі 100 000 грн.

Короткий зміст судового рішення першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 березня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення майнової шкоди відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди задоволено частково.

Відшкодовано ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав доказів на підтвердження вартості зруйнованого будинковолодіння та розграбованого майна, тому позовні вимоги про стягнення майнової шкоди за зруйноване майно у сумі 1 427 047,00 грн, та 387 489,00 грн за розграбоване майно є необґрунтованими.

З урахуванням глибини тривалості душевних страждань, суд дійшов висновку про стягнення з держави України на користь позивача 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 березня 2019 року скасовано і ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь правонаступника померлого ОСОБА_1 - ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 100 000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що протягом тривалого часу не проведено належного розслідування у кримінальному провадженні за № 12015130530000379 зачастиною третьою статті 185 КК Українищодо завдання шкоди позивачу. Отже, вимоги позивача про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акту майно на підставістатті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»тастатті 86 Кодексу цивільного захисту Україниє безпідставними.

Проте позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку застаттею 1 Першого протоколудоКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2021 року Кабінет Міністрів України подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2021 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що терористична діяльність, яка має місце певний час на тимчасово окупованій території Донецької та Луганської областей України, внаслідок якої було знищено майно позивача, є результатом агресії Російської Федерації.

Відповідно доЗакону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

Крім того, суди попередніх інстанцій не застосували закон, який підлягав застосуванню, а самеЗакон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях».

Під час розгляду не було встановлено факту наявності причино-наслідкового зв`язку саме між діями Кабінету Міністрів України та спричиненою позивачу шкодою.

Відзив на касаційну скаргу позивач не подав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА _1 був власником будинку на АДРЕСА_1 та земельної ділянки за вказаною адресою (а.с. 17-19).

У зв`язку із безпосереднім розташуванням населеного пункту - села Троїцьке Попаснянського району Луганської області - на лінії бойового зіткнення українських військових з бойовиками терористичної організації, здійсненням обстрілів, запусками снарядів та бойовими вильотами військової авіації, позивач вимушений був з метою збереження власної безпеки та життя виїхати з місця свого постійного проживання та стати на облік як внутрішньо переміщена особа (а.с. 10).

Виявивши факт знищення будинку та пошкодження майна, що знаходилося всередині, за заявою позивача внесено відомості до ЄРДР за № 12015130530000379 зачастиною третьою статті 185 КК України- крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому.

Відповдіно до акта № 106, складеного комісією 17 серпня 2016 року, житловий будинок позивача повністю зруйновано у зв`язку з прямим попаданням, літня кухня пошкоджена, дерев`яні конструкції, шифер, стіни побито осколками, розбиті вікна, сарай, зруйновано дах, дерев`яні конструкції, частково зруйновані стіни (а.с.20-22).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р. «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України»село Троїцьке Попаснянського району Луганської області віднесено до населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зчастиною третьою статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно допунктів 1,4 частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених упункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбаченихчастинами першою,третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга Кабінету Міністрів України задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно дочастини першої статті 402 ЦПК Україниу суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуваннямстатті 400 цього Кодексу.

Згідно зчастинами першою,другоютап`ятою статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно дочастини першої статті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зістаттею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК Українивизначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною першою статті 15 ЦК Українипередбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зчастиною першою статті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно дочастини четвертої статті 13 Конституції України державазабезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Частиною четвертою статті 41 Конституції Українигарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зчастиною першою статті 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно дочастин першої-третьої статті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частиною першою статті 321 ЦК Українипередбачено, що право власності є непорушним.

Згідно зчастиною першою статті 386 ЦК України державазабезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з предметом й підставою позову.

Відповідно дочастини першої статті 175 ЦПК Україниу позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4 і 5частини третьої статті 175 ЦПК Українипозовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто , правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що позивач звернувся до суду, мотивувавши позов, зокрема й тим, що він не отримав від держави відшкодування за пошкодження (знищення) під час терористичного акту його майна, на яке він, на його думку, має право згідно із законодавством України тастаттею 1 Першого протоколудо Конвенції.

Також позивач зазначав, що право на судовий захист йому гарантованоКонституцією України, у тому числі щодо захисту права власності, а право на відшкодування шкоди передбаченостаттею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»тастаттею 86 Кодексуцивільного захисту України.

Крім того, позивач вказував на те, що держава в особі Кабінету Міністрів України зобов`язана була розробити спеціальний нормативно-правовий акт щодо надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраджали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, що передбаченорозпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1002-р, яким затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об`єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності та території Донецької та Луганської областей, проте держава цього не зробила, що порушує його право власності, яке гарантованестаттею 41 Конституції України,статтями 6,8 Конвенціїтастаттею 1 Першого протоколудо Конвенції й до сих пір компенсація завданої шкоди не виплачена.

Також ОСОБА_1 зазначав, що протягом тривалого часу не проведено належного розслідування у кримінальному провадженні за № 12015130530000379 зачастиною третьою статті 185 КК Українищодо завдання шкоди позивачу.

Зобов `язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.

ПоложенняпреамбулиКонвенції вказують на те, що Високі Договірні Сторони зобов`язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов`язана з видами зобов`язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні.

Негативні зобов`язання - це зобов`язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов`язання - навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.

За певних обставин захистомстатті 1 Першого протоколудо Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).

Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсістатті 1 Першого протоколудо Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.

Позивач обгрунтував розмір завданої йому шкоди опосередкованою вартістю знищеного будинку та господарських будівель. А також викраденого майна станом на час звернення до суду, а саме на 23 березня 2018 року, керуючись при цьомучастиною десятою статті 86 Кодексу цивільного захисту Українитастаттею 1Першого протоколу до Конвенції, проте не зазначав, що держава винна у пошкодженні його майна.

Частина перша статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»передбачає спеціальне правило, відповідно до якого відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету Українивідповідно до законуі з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того,у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 вказаного Закону).

З огляду на зміст вказаних положень реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений вокремому законі.Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом об`єктам нежитлової нерухомості громадян, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами.

При цьому у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України» (Budchenkov. Ukraine), заява № 38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandisухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyyv. Ukraine, заява № 54904/08).

Отже, право на отримання за рахунок держави компенсації за шкоду, заподіяну у період проведення антитерористичної операції внаслідок пошкодження під час терористичного акту належного позивачу на праві власності будинку, не має у законодавстві України такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивача.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позивача про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акту майно на підставістатті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»тастатті 86 Кодексуцивільного захисту України є безпідставними.

Також суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов'язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Позивач , зокрема, зазначав, що держава порушила вимогистатті 1 Першого протоколудо Конвенції. Проте помилково вважав, що має право вимоги до держави про відшкодування за її рахунок шкоди, завданої пошкодженням (знищенням) внаслідок терористичного акту будинку, у розмірі реальної її вартості.

Позивач у позовній заяві посилався на відсутність компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу, відсутність спеціального порядку відшкодування за пошкоджене внаслідок терористичного акту домоволодіння, нездатність держави захищати власність у розумінні ЄСПЛ.

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені врозділі I цієї Конвенції.

Стосовно права, гарантованогостаттею 1 Першого протоколудо Конвенції, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме:у матеріальному аспектідержава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113);у процесуальному аспекті,хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).

Закон , який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної пошкодженням будинку внаслідок терористичного акту, відсутній як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи судами (позитивний матеріальний обов`язок).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять відомостей про те, що держава провела чи проводила належне розслідування випадку заподіяння майнової шкоди позивачу (позитивний процесуальний обов`язок держави).

Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов`язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (див., наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and Others v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» (Sargsyan v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152-242).

Відсутність у законодавстві України відповідних положень щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту житлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставістатті 1 Першого протоколудо Конвенції.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Засоби юридичного захисту, які вимагаються застаттею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.

До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, провадження № 14-17 цс 19.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідно доЗакону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права, є безпідставними.

Вирішуючи справу, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , та стягнув з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь правонаступника померлого ОСОБА_1 - ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 100 000 грн.

Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, щопункт 1 статті 6 Конвенціїзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зістатті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК Українипередбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Згідно зчастиною першою статті 410 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій по суті спору не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючисьстаттями 400,402,409,410,416,419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк

  • 1673

    Просмотров

  • 0

    Коментарии

  • 1673

    Просмотров

  • 0

    Коментарии


  • Поблагодарить Отключить рекламу

    Оставьте Ваш комментарий:

    Добавить

    Другие наши сервисы:

    Популярные судебные решения

    Смотреть все судебные решения
    Смотреть все судебные решения
    logo

    Юридические оговорки

    Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

    Полный текст