Відповідальність роботодавця, передбачена статтею 117 КЗпП України, продовжується і після рішення суду про стягнення заборгованості із заробітної плати у випадку затримки виплати по день фактичного розрахунку. (ВСУ -№ 6-144ц13 від 29 січня 2014 р.)

Фабула судового акту: Визначальними підставами для відповідальності роботодавця, передбаченої ст. 117 КЗпП України є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. ВСУ прийшов до висновку, що і при наявності рішення суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, роботодавець не звільняється від відповідальності за ст. 117 КЗпП України до фактичного розрахунку із працівником.

Правова позиція Верховного Суду України

(у справі 6-144ц13)

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2014 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до редакції газети "Тернопіль вечірній", третя особа – Тернопільська міська рада, про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що на момент звільнення її з роботи з посади головного бухгалтера редакції газети "Тернопіль вечірній" з нею не проведено розрахунок. У зв'язку з цим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 5 листопада 2012 року (№ 2/1915/759/2012), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 20 грудня 2012 року, було задоволено частково її позов до редакції газети "Тернопіль вечірній" та ухвалено стягнути з останньої на її користь 20 853 грн 15 коп. заборгованості із заробітної плати, 11 131 грн 50 коп. компенсації за невикористану відпустку, 4 600 грн 86 коп. вихідної допомоги та 10 тис. грн середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

Проте у подальшому відповідач заборгованість із заробітної плати так і не сплатив.

Посилаючись на статтю 117 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) та враховуючи збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просила стягнути з редакції газети "Тернопіль вечірній" на її користь 30 828 грн середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з листопада 2012 року до червня 2013 року та 50 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 12 вересня 2013 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: ухвалено стягнути з редакції газети "Тернопіль вечірній" на користь ОСОБА_1 500 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2013 року у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вказані рішення суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій відмовлено.

У заяві ОСОБА_1 порушується питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
10 жовтня 2013 року й направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 117 КЗпП України.

Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень ОСОБА_1 надала копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

від 16 травня 2012 року у справі про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (№ 6-47110св11). Цією ухвалою касаційну скаргу задоволено, рішення суду апеляційної інстанції скасовано й залишено в силі заочне рішення суду першої інстанції про задоволення позову;

від 18 липня 2012 року у справі про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди
(№ 6-14417св12). Даною ухвалою касаційну скаргу задоволено, рішення суду апеляційної інстанції скасовано й залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким позов задоволено частково.

Постановляючи вказані ухвали, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої інстанції та виходив із того, що нездійснення роботодавцем виплати належних звільненому працівникові сум у день звільнення (стаття 116 КЗпП України) є підставою для стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що передбачено статтею 117 КЗпП України. Після ухвалення судового рішення, видачі судового наказу про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що питання передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності редакції газети "Тернопіль вечірній" перед ОСОБА_1 вже вирішено рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 5 листопада 2012 року (№ 2/1915/759/2012), яким ухвалено стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, тому підстав для повторного застосування такої відповідальності до відповідача немає. Крім того, статтею 117 КЗпП України не передбачена відповідальність у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати після ухвалення рішення суду, яким вже вирішено питання такої відповідальності. За невиконання судового рішення у трудових спорах відповідальність установлена Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі – Закон України "Про виконавче провадження"), а не трудовим законодавством.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме статті 117 КЗпП України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 5 листопада 2012 року (№ 2/1915/759/2012), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 20 грудня 2012 року, задоволено частково позов ОСОБА_1 до редакції газети "Тернопіль вечірній": ухвалено стягнути з редакції газети "Тернопіль вечірній" на користь ОСОБА_1 20 853 грн 15 коп. заборгованості із заробітної плати, 11 131 грн 50 коп. компенсації за невикористану відпустку, 4 600 грн 86 коп. вихідної допомоги та 10 тис. грн середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

Постановами державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції від 1 лютого 2013 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого 16 січня 2013 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, про стягнення з редакції газети "Тернопіль вечірній" на користь ОСОБА_1 указаних коштів. Установлено строк для добровільного виконання редакцією газети "Тернопіль вечірній" рішення суду до 7 лютого 2013 року.

У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернулася до редакції газети "Тернопіль вечірній" щодо виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 5 листопада 2012 року. На вказане звернення редакція газети "Тернопіль вечірній" листом від 13 березня 2013 року повідомила
ОСОБА_1 про те, що бюджетом міста Тернопіль на 2013 рік Тернопільській міській раді як головному розпоряднику коштів передбачено на поточні витрати редакції газети "Тернопіль вечірній" кошти в розмірі 600 тис. грн. Заборгованість із заробітної плати колишнім працівникам редакції газети "Тернопіль вечірній" може бути погашена за рахунок власних надходжень із господарського рахунку редакції, у зв’язку з чим кошти виплачуватимуться ОСОБА_1 по мірі їх надходження на такий господарський рахунок.

На час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій заборгованість із заробітної плати відповідач на користь ОСОБА_1 не виплатив.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Закон України "Про виконавче провадження" визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Цим Законом врегульовано лише правовідносини, що виникають у процесі виконання судових рішень.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Такого самого по суті висновку дійшов і суд касаційної інстанції в ухвалах від 16 травня 2012 року (№ 6-47110св11) та від 18 липня 2012 року (№ 6-14417св12).

Суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не врахував, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у цій справі стосуються періоду з листопада 2012 року до червня 2013 року, а середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у справі за позовом ОСОБА_1 (№ 2/1915/759/2012), який ухвалено стягнути рішенням суду від 5 листопада 2012 року, стосувався періоду до листопада 2012 року.

Виходячи з викладеного, не можна визнати правильним застосування судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі, яка переглядається, статті 117 КЗпП України.

Таким чином, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції від 10 жовтня 2013 року у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, а саме неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною.

За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 та частин першої, другої статті 360-4 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.