Відключення споживача від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати централізованого опалення місць загального користування (КЦС/ВС у справі № 311/3489/18 від 22.12.2020)

Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube
Відключення споживача від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати централізованого опалення місць загального користування (КЦС/ВС у справі № 311/3489/18 від 22.12.2020) - 0_31317600_1611312682_600aae2a4c7b5.jpg

Фабула судового акту: Поширеною думкою серед споживачів послуг з централізованого опалення є те, що за послуги потрібно сплачувати лише у разі їх фактичного споживання, тобто обігріву квартири. В цьому є логіка, якщо не знати, що законодавство України передбачає, зокрема, оплату споживачами опалення місць загального користування.

У цій справі ВС зазначив, що у разі, якщо послуги з централізованого опалення не надаються споживач зобов’язаний брати участь у загальних витратах на опалення, зокрема, місць загального користування.

Позивач (теплопостачальна організація) звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Так, між ним та відповідачем встановлено договірні відносини на забезпечення функціонування системи індивідуального (автономного) та централізованого опалення на підставі проекту відключення від мереж централізованого опалення та на підставі облікового рахунку.

Відповідачу, як і всім іншим мешканцям будинку, які відключені від систем централізованого опалення, нараховувалась оплата за опалення місць загального користування будинку, які остання не сплачувала.

На думку відповідачки, єдина послуга, яку теплопостачальна організація може надавати власникам індивідуального (автономного) опалення це послуга з централізованого опалення місць загального користування, а єдине місце загального користування, яке може опалюватися в багатоквартирних будинках м. Василівка - це сходова клітка. Але сходові клітки у будинку не опалюються, так як в під`їздах немає опалювальних приладів (радіаторів). Таким чином, вона вважала, що її змушують платити за ненадані їй послуги з централізованого опалення місць загального користування, а насправді, за тепловтрати від термоізольованих труб теплопостачання в чужому підвалі, оскільки підвал і їхньому домі не є приміщенням загального користування, так як з моменту будівництва будинку підвал і перший поверх будинку належать на праві приватної власності юридичній особі, яка і сплачує за тепло.

Позиція ВС:Згідно з пунктом 2.1.4 Методики загальна кількість теплової енергії на опалення місць загального користування складається з двох показників, які підсумовуються між собою, а саме: з кількості теплової енергії на опалення кожного окремого приміщення місць загального користування та утрат теплової енергії розподільчими трубопроводами опалення будинку, прокладеними у підвалі або на горищі. При ненаданні послуги з опалення місць загального користування залишається друга частина формули, згідно якої здійснюється нарахування за втрати теплової енергії розподільчими трубопроводами опалення будинку, прокладеними в підвалі або на горищі.

Тобто, якщо один з показників дорівнює нулю, то нарахована платня складається з другого показника.

Як передбачено шостим розділом «Посібника та доповнення до Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд…» КТМ 204 Україна 244-94, затвердженим Наказом Держбуду України від 30 лютого 2001 року № 82, втрати теплової енергії на ділянці мережі від межі розподілу до місця установки опалювальних приладів відноситься до втрат абонента (споживача). Тому співвласники квартир повинні брати участь у витратах на утримання будинку пропорційно займаній площі житла, а відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.

Оскільки позивач надав відповідачці послугу на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи індивідуального (автономного) та централізованого опалення, остання має оплатити надані послуги.

Доводи касаційної скарги про те, що підвал в їхньому домі не є приміщенням загального користування, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначенні для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення.

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов`язанні брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно до своєї частки у майні будинку. Відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Індивідуальний газовий лічильник ПОВИНЕН встановлювати газопостачальник БЕЗКОШТОВНО! (ВС/КЦС у справі № 947/26219/19 від 25.11.2020)

Рішення ОСББ, зокрема щодо внесків та платежів, є необов’язковим для орендарів приміщень, а обов’язкове лише для власників, орендар сплачує ОСББ кошти на утримання будинку лише на підставі договору (ВС/КГС, № 906/884/19, 02 вересня 2020р.)

Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками та виділу в натурі не підлягає (ВС/КЦС № 554/7785/16-ц від 20.03.2019)

Постанова

Іменем України

22 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 311/3489/18

провадження № 61-22793 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство «Василівкатепломережа»;

представник позивача - Єрьоменко Ольга Володимирівна;

відповідач - ОСОБА_1

представник відповідача - ОСОБА_2 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 24 липня 2019 року у складі судді Сидоренко Ю. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року приватне акціонерне товариство «Василівкатепломережа» (далі - ПрАТ «Василівкатепломережа») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням виконавчого комітету Василівської міської ради Запорізької області від 21 жовтня 2010 року № 225 «Про визначення виконавця та виробника послуг з централізованого опалення» ПрАТ «Василівкатепломережа» визначено виробником та виконавцем послуг з централізованого опалення.

На теперішній час ПрАТ «Василівкатепломережа» є єдиним виробником послуг з централізованого опалення в м. Василівка Запорізької області.

Ухвалою Василівського районного суду Запорізької області від 06 липня 2018 року у справі № 2-с/311/3/2018 судовий наказ, виданий 25 червня 2018 року Василівським районним судом Запорізької області за заявою ПрАТ «Василівкатепломережа» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, скасовано.

10 вересня 2006 року між ПрАТ «Василівкатепломережа» та ОСОБА_1 встановлено договірні відносини на забезпечення функціонування системи індивідуального (автономного) та централізованого опалення на підставі проекту відключення від мереж централізованого опалення та на підставі облікового рахунку № НОМЕР_1.

ПрАТ «Василівкатепломережа» у період з 01 січня 2016 року по 01 серпня 2018 року включно надав відповідачу послугу на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем індивідуального (автономного) та централізованого опалення на загальну суму 3 251 грн 28 коп., з яких: основний борг у розмірі 3 551 грн 28 коп., інфляційні втрати в розмірі 1 052 грн 22 коп., 3 % річних від простроченої суми боргу в розмірі 252 грн.

Відповідно до облікового рахунку № НОМЕР_1 у в серпні 2010 року ОСОБА_1 сплатила 54 грн 27 коп., в червні 2015 року було сплачено 400 грн, в серпні 2015 року - 140 грн.

Загалом ОСОБА_1 сплатила за послуги на рахунок ПрАТ «Василівкатепломережа» 594 грн 24 коп.

ОСОБА_1 неодноразово направлялися попередження, платіжні квитанції з вимогою сплатити заборгованість, однак ні заперечень стосовно неправомірності нарахувань за надані послуги, ні заперечень на неналежну якість надання послуг на адресу підприємства від відповідачки не надходило.

Вважало, що дії відповідача порушують права позивача, оскільки наносять шкоду підприємству, яке втрачає можливість своєчасно проводити оплату за енергоносії, матеріали, виконувати свої обов`язки перед бюджетом.

До теперішнього часу ОСОБА_1 у добровільному порядку наявну заборгованість не погасила.

Ураховуючи викладене, ПрАТ «Василівкатепломережа» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму заборгованості за послуги з централізованого опалення за період з 01 січня 2006 року по 01 серпня 2018 року, у розмірі 3 251 грн 28 коп., 3 % річних від простроченої суми боргу у розмірі 252 грн, інфляційні витрати у розмірі 1 052 грн 22 коп., а також понесені товариством судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 24 липня 2019 року позов ПрАТ «Василівкатепломережа» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Василівкатепломережа» суму заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 2 536 грн 50 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною.

Відповідачу, як і всім іншим мешканцям будинку, які відключені від систем централізованого опалення, нараховувалась оплата за опалення місць загального користування будинку, які остання з 01 січня 2016 року не сплачує. Тому позовні вимоги з приводу обв`язку відповідача оплачувати послуги з опалення місця загального користування є обґрунтованими, а сума боргу, інфляційні втрати та 3 % річних підлягають стягненню з відповідача в межах строку позовної давності, про застосування якої заявила відповідач.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною.

ПрАТ «Василівкатепломережа» у період з 01 січня 2016 року по 01 серпня 2018 рік включно надало ОСОБА_1 послугу на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи індивідуального (автономного) та централізованого опалення.

При обчислені розміру заборгованості враховані тарифи на відповідні послуги, які були встановлені рішеннями виконавчого комітету Василівської міської ради Запорізької області у відповідні періоди, за які здійснювалися нарахування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ПрАТ «Василівкатепломережа».

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 311/3489/18 з Василівського районного суду Запорізької області.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не мав права вказувати в технічних умовах завдання на розрахунки теплового навантаження місць загального користування.

У частині шостій статті 10 Закону України «Про комерційний обіг теплової енергії та водопостачання» визначено, що власники приміщень обладнаних індивідуальними системами опалення повинні платити за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування і не передбачена оплата за «виділення теплової енергії стояками в квартирі та внутрішньо будинковими системами теплопостачання в місцях загального користування (підвалі)», про що вказано в пунктах 1 та 4.1 договору та зроблені розрахунки в Проекті відключення квартири від мереж теплопостачання.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що лише послуга з централізованого опалення віднесена до комунальних послуг.

Отже, єдина послуга, яку теплопостачальна організація може надавати власникам індивідуального (автономного) опалення це послуга з централізованого опалення місць загального користування, а єдине місце загального користування, яке може опалюватися в багатоквартирних будинках м. Василівка - це сходова клітка.

Але сходові клітки у будинку не опалюються, так як в під`їздах немає опалювальних приладів (радіаторів). Вважала, що її змушують платити за ненадані їй послуги з централізованого опалення місць загального користування, а насправді, за тепловтрати від термоізольованих труб теплопостачання в чужому підвалі, оскільки підвал і їхньому домі не є приміщенням загального користування, так як з моменту будівництва будинку підвал і перший поверх будинку належать на праві приватної власності юридичній особі, яка і сплачує за тепло.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року ПрАТ «Василівкатепломережа» подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Вважало висновки судів про відсутність порушень прав позивача такими, що відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням виконавчого комітету Василівської міської ради від 21 вересня 2010 року № 225 «Про визначення виконавця та виробника послуг з централізованого опалення» закрите акціонерне товариство «Василівкатепломережа» визначено виробником та виконавцем послуг з централізованого опалення.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Василівської міської ради Запорізької області від 02 серпня 2016 року № 93 «Про узгодження тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії для населення ПрАТ «Василівкатепломережа» визначено порядок розрахунків з населенням за послуги теплопостачання за двоставковими тарифами, до складу яких входить: абонплата за обслуговування приєднаного теплового навантаження (протягом календарного року); плата за спожиту теплову енергію (протягом опалювального періоду).

Рішенням виконавчого комітету Василівської міської ради Запорізької області від 24 січня 2017 року № 01 «Про коригування базових узгоджених тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії для бюджетних та інших споживачів ПрАТ «Василівкатепломережа».

Відповідно до рішення виконавчого комітету Василівської міської ради Запорізької області від 11 січня 2018 року № 01 «Про коригування базових узгоджених тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії для населення, бюджетних установ та інших споживачів ПрАТ «Василівкатепломережа» погоджений наступний тариф: в опалювальний період - плата за спожиту теплову енергію за 1 Гкал - 985 грн 18 коп. з населення; протягом календарного року (місячна абонентська плата за обслуговування приєднаного теплового навантаження) - абонплата за 1 кв. м - 4 грн 43 коп. (для населення) (а.с. 14).

23 липня 2019 року ОСОБА_1 відключила житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 від внутрішньобудинкової системи централізованого опалення.

Встановлено, що 10 вересня 2006 року між ПрАТ «Василівкатепломережа» та ОСОБА_1 було укладено договір на забезпечення функціонування системи індивідуального (автономного) та централізованого опалення (а.с. 63-64).

Проект про відключення квартири від централізованого опалення є доказом того, що нарахування мають місце, виходячи з вихідних даних та результатів теплотехнічних розрахунків на квартиру АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що сума заборгованості ОСОБА_1 за надані послуги з централізованого опалення за період з 01 січня 2016 року по 01 серпня 2018 року складає 4 555 грн 05 коп., з яких основний борг у розмірі 3 251 грн 28 коп., 3 % річних від простроченої суми боргу за вказаний період в сумі 252 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 052 грн 22 коп.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Між сторонами виникли правовідносини з приводу постачання теплової енергії, які регулюються законами України «Про теплопостачання», «;Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила), Методикою розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення, затвердженої наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359, якою встановлено порядок визначення витрат теплової енергії на опалення місць загального користування у багатоквартирних житлових будинках для встановлення розміру плати за неї споживачами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Тлумачення частини другої статті 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності), пов`язується з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта.

Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Тлумачення як положень частини першої статті 714, так і інших норм глави 54 ЦК дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу. Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу).

У тексті Закону України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу) неодноразово вживається словосполучення «договір купівлі-продажу» (зокрема: стаття 1, частина четверта статті 19, частина перша статті 25, пункти 6, 7, 8 частини першої статті 31).

Згідно з пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» до затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг співвласники багатоквартирного будинку або іншої будівлі, де налічуються два або більше споживачів, можуть визначити свій порядок розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг відповідно до положень статті 10 цього Закону, а також прийняти рішення про незастосування положень частини п`ятої статті 10 цього Закону при розрахунках за житлово-комунальні послуги у відповідному будинку, будівлі.

Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц (провадження № 61-1716сво17).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Положеннями частини першої статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Таким чином, незважаючи на укладення чи не укладення споживачем договору на теплопостачання місць загального користування, за умови отримання ним відповідних послуг, він несе обов`язок щодо оплати отриманої теплової енергії.

Пунктом 18 Правил визначено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною.

Згідно з пунктом 28 Правил споживачі, які відмовились від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення.

Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 31 жовтня 2006 року № 359 затверджена Методика розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення, якою встановлений порядок визначення витрат теплової енергії на опалення місць загального користування у багатоквартирних житлових будинках для встановлення розміру плати за неї споживачами (пункт 1.2. Методики).

Згідно з пунктом 2.1.4 Методики загальна кількість теплової енергії на опалення місць загального користування складається з двох показників, які підсумовуються між собою, а саме: з кількості теплової енергії на опалення кожного окремого приміщення місць загального користування та утрат теплової енергії розподільчими трубопроводами опалення будинку, прокладеними у підвалі або на горищі. При ненаданні послуги з опалення місць загального користування залишається друга частина формули, згідно якої здійснюється нарахування за втрати теплової енергії розподільчими трубопроводами опалення будинку, прокладеними в підвалі або на горищі. Тобто, якщо один з показників дорівнює нулю, то нарахована платня складається з другого показника.

Як передбачено шостим розділом «Посібника та доповнення до Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд…» КТМ 204 Україна 244-94, затвердженим Наказом Держбуду України від 30 лютого 2001 року № 82, втрати теплової енергії на ділянці мережі від межі розподілу до місця установки опалювальних приладів відноситься до втрат абонента (споживача). Тому співвласники квартир повинні брати участь у витратах на утримання будинку пропорційно займаній площі житла, а відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.

Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до вказаної правової норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Закріплена в пункті 10 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у частині другій статті 625 ЦК.

Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою в статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладаються законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Зазначивши про відсутність заборгованості за житлово-комунальні послуги, відповідач не надала суду доказів на підтвердження цього і не спростувала розрахунок позивача.

Вирішуючи спір, суди на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною.

ПрАТ «Василівкатепломережа» у період з 01 січня 2016 року по 01 серпня 2018 рік включно надало ОСОБА_1 послугу на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи індивідуального (автономного) та централізованого опалення, яка має оплатити надані послуги.

Доводи касаційної скарги про те, що підвал в їхньому домі не є приміщенням загального користування, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначенні для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення.

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов`язанні брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно до своєї частки у майні будинку. Відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 24 липня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

24273
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярные судебные решения
ЕСПЧ
0