30.11.2017 | Автор: Кірюшин Артем Андрійович
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Відсутність держреєстрації права власності на майно не позбавляє особу прав користування та володіння таким майном (№ 916/2876/16 від 24.10.2017)

Фабула судового акту: Нормами абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України визначно про момент набуття особьою права власності на майно, яке є нерухомим та відповідно до закону підлягає державній реєстрації.

Водночас абз. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отеж з наведеного можна зробити наступний висновок, а саме те, що підставою для набуття права власності є укладення правочину або існування судового рішення про визнання права власності, а державна реєстрація такого укладання є лише формою фіксації набуття чи припинення речових прав.

У даній справі в 2002 році підприємство набуло право власності на майновий комплекс будівель санаторію на підставі рішення виконкому міської ради, про що видано свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі.

Проте, рішенням суду вказане рішення виконкому було визнано недійсним, а право власності на комплекс будівель залишено за державою та зареєстровано у встановлено законом порядку.

В свою чергу іншим рішенням суду в порядку адміністративного судочинства державну реєстрацію права власноссті було скасовано, а дії держреєєстратора визнано неправомірними.

В свою чергу ВГСУ висловлюючи свою позицію вказав на те, що відповідно до положень ст. 129-1 Конституції України та ст. 115 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Відтак, відсутність реєстрації рішення суду як правовстановлюючого документа у відповідному державному реєстрі, як і скасування такої реєстрації, що була здійснена, за умов чинності судового рішення не впливає на правовий статус відповідного майна, не позбавляє фактичного власника права володіння, користування чи розпорядження ним та наділяє його законними інтересами стосовно такого майна.

Аналійзуйте судовий акт: ВССУ: Припинення права власності на частку у майні можливе лише за умови дотриманя інтересів іншого співласника (ВССУ у справі № 308/2858/15-ц від 05.10.2017)

СУД: Скасування шахрайської реєстрації права власності на нерухомість (Печерський районний суд м. Києва)

При витребуванні майна із володіння особи на користь держави НЕ існує універсального критерію оцінки «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини» (ВСУ у справі № 3-109гс17)

Визнання права власності на об’єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено (справа № 6-159цс15, 27.05.2015)

Державний герб України

 

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

24 жовтня 2017 року                                                                                                                                       Справа № 916/2876/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Вовк І.В., Грек Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 у справі № 916/2876/16

за позовомприватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"до:1. Державного підприємства "Санаторій "Лермонтовський", 2. юридичного департаменту Одеської міської ради,третя особаМіністерство юстиції Українипровизнання відсутності прав та скасування рішення про державну реєстрацію іншого речового права,за участю представників

позивача: Халдая І.В.,

відповідача-1: не з'явились,

відповідача-2: не з'явились,

третьої особи: Заінчковського Д.А.,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2016 року приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Санаторій "Лермонтовський" та юридичного департаменту Одеської міської ради про визнання відсутнім у відповідача-1 права господарського відання на нежитлові будівлі майнового комплексу загальною площею 12 663 м2 за адресою: м. Одеса, пров. Лермонтовський, 2, а також про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 19738130 від 03.03.2015, прийнятого державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.12.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача-1, Міністерство юстиції України.

Рішенням господарського суду Одеської області від 11.01.2017 позов задоволено частково. Визнано відсутнім у відповідача-1 права господарського відання на нежитлові будівлі майнового комплексу загальною площею 12 663 м2 за адресою: м. Одеса, пров. Лермонтовський, 2. В решті позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 пункти 1, 2, 3 резолютивної частини рішення місцевого господарського суду у даній справі скасовано, у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. В решті рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржену постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, з огляду на таке.

Як встановлено судами обох інстанцій, між Федерацією незалежних профсоюзів України та закритим акціонерним товариством "Укрпрофоздоровниця" 24.01.1992 підписано акт приймання-передачі майна Федерації профсоюзів України у власність акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профсоюзів України "Укрпрофоздоровниця", відповідно до якого Федерація незалежних профсоюзів України передає, а Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профсоюзів України "Укрпрофоздоровниця" приймає майно територіальних санаторно-курортних установ профсоюзів, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних та підсобно-допоміжних об'єктів, підвідомчих колишній Українській республіканській раді по управлінню курортами профсоюзів.

У 2002 році закрите акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця" набуло право власності на майновий комплекс будівель санаторію "Лермонтовський" на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради за № 151 від 04.07.2002, про що видано свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі № 021961 від 17.07.2002.

На виконання рішення загальних зборів закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" від 22.01.2003 "Про зміни організаційно-правової структури ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" Одеське Дочірнє підприємство закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" 24.03.2003 за актом приймання-передачі передало, а Дочірнє підприємство "Клінічний санаторій "Лермонтовський" закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" прийняло у господарське відання цілісний майновий комплекс - Дочірнє підприємство "Клінічний санаторій "Лермонтовський" за адресою: м. Одеса, пров. Лермонтовський, 2.

Разом з тим, рішенням господарського суду Одеської області від 09.12.2011 у справі № 9/17-4164-2011, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 12.03.2013, визнано недійсним рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 151 від 04.07.2002 "Про оформлення свідоцтв на право власності закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця" на об'єкти нерухомого майна санаторію "Лермонтовський", розташовані за адресами: пров. Лермонтовський, 2, вул. Белінського, 7 та свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі № 021961 від 17.07.2002. Визнано за державою в особі Фонду державного майна України право власності на нежитлові будівлі майнового комплексу санаторію "Лермонтовський" (перелік яких наведено у резолютивній частині рішення господарського суду Одеської області від 09.12.2011) загальною площею 12 663 м2, що знаходяться у м. Одесі по пров. Лермонтовський, 2.

Кабінетом Міністрів України 21.01.2015 видано розпорядження № 52-р, відповідно до якого будівлі та споруди санаторію "Лермонтовський" по пров. Лермонтовському, 2 у м. Одесі за переліком згідно з додатком віднесено до сфери управління Міністерства юстиції України для забезпечення ефективного використання цього майна за цільовим призначенням.

Законність видачі вказаного розпорядження підтверджено постановами Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.05.2015 у справі № 826/2514/15 та від 27.05.2015 у справі № 826/6181/15, що набрали законної сили.

Міністерством юстиції України 28.01.2015 прийнято наказ "Щодо деяких питань управління майном Міністерства юстиції" № 29/7, відповідно до якого вирішено утворити на базі нерухомого майна санаторію "Лермонтовський", прийнятого до сфери управління Мінюсту відповідно до п. 1 цього наказу, Державне підприємство "Санаторій "Лермонтовський" (місцезнаходження: пров. Лермонтовський, 2, м. Одеса), а також установлено, що статутний капітал Державного підприємства "Санаторій "Лермонтовський" формується шляхом передачі у встановленому порядку до нього нерухомого майна санаторію "Лермонтовський"; майно та майнові права закріплюються за Державним підприємством "Санаторій "Лермонтовський" на праві господарського відання.

За Державою в особі Міністерства юстиції України 14.02.2015 зареєстровано право власності на нерухоме майно санаторію "Лермонтовський", розташоване за адресою: м. Одеса, пров. Лермонтовський, 2.

Враховуючи наведене, а також на підставі рішення Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України за № 19738130 від 03.03.2015 державним реєстратором Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис      № 8932400 про реєстрацію за Державним підприємством "Санаторій "Лермонтовський" права господарського відання на нежитлові будівлі майнового комплексу.

Однак постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2015 у справі № 815/1468/15 визнано незаконним та скасоване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 19351779 від 14.02.2015; визнано протиправними дії державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області стосовно внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності № 8737146 від 14.02.2015 про реєстрацію за державою в особі Міністерства юстиції України права власності на нежитлові будівлі майнового комплексу, що розміщені за адресою: Одеська обл., м. Одеса, пров. Лермонтовський, 2 та скасовано цей запис; визнано протиправною видачу державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області свідоцтва про право власності                  № 33658051 від 16.02.2015.

Посилаючись на те, що закрите акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця" (яке в 2012 змінило своє найменування на приватне акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця") законно набуло право власності на майно профспілок, в тому числі і на майновий комплекс будівель "Лермонтовський" в м. Одесі по пров. Лермонтовському, 2, яке знаходиться у фактичному володінні Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Лермонтовський", посилаючись на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2015 у справі № 815/1468/15 та зазначаючи, що оскільки право господарського відання є похідним від права власності, запис про державну реєстрацію якого за Міністерством юстиції України було скасовано, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про визнання відсутнім у відповідача-1 права господарського відання на майновий комплекс санаторію "Лермонтовський", місцевий господарський суд виходив з того, що за державою в особі Міністерства юстиції України не здійснена державна реєстрація права власності на нежитлові будівлі майнового комплексу (запис про таку реєстрацію скасовано), тоді як для наявності у відповідача-1 права господарського відання необхідно, щоб за органом управління державним майном, яким є Міністерство юстиції України, було зареєстровано, відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на це нерухоме майно. Відмовляючи у задоволенні позову в частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 19738130 від 03.03.2015, місцевий господарський суд зазначив, що позивачем не доведено факту порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідачем-2, оскільки відсутні докази звернення до останнього з заявою про скасування спірного рішення.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог та постановляючи нове - про відмову в позові в повному обсязі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відсутність реєстрації рішення суду від 09.12.2011 як правовстановлюючого документа в органах державної реєстрації не впливає на правовий статус майна санаторію "Лермонтовський", не позбавляє держави власності, не надає прав позивачу щодо володіння, користування чи розпорядження ним і не наділяє його законними інтересами стосовно такого майна, у зв'язку з чим наявність чи відсутність права господарського відання у Державного підприємства "Санаторій "Лермонтовський" не зачіпає прав позивача.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду про відмову в позові, з огляду на таке.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У рішенні Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

При цьому дослідження факту наявності охоронюваного законом інтересу на момент звернення до суду з відповідним позовом повинно здійснюватися у взаємозв'язку з визначенням, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного інтересу тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного охоронюваного законом інтересу позивача, який, в свою чергу, не повинен суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Частиною 1 ст. 318 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 зазначеного Кодексу учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Статтею 326 Цивільного кодексу України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судами обох інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду Одеської області від 09.12.2011 у справі № 9/17-4164-2011, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 12.03.2013, визнано недійсним рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 151 від 04.07.2002 "Про оформлення свідоцтв на право власності закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця" на об'єкти нерухомого майна санаторію "Лермонтовський", розташовані за адресами: пров. Лермонтовський, 2, вул. Белінського, 7 та свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі № 021961 від 17.07.2002. Визнано за державою в особі Фонду державного майна України право власності на нежитлові будівлі майнового комплексу санаторію "Лермонтовський" (перелік яких наведено у резолютивній частині рішення господарського суду Одеської області від 09.12.2011) загальною площею 12 663 м2, що знаходяться у м. Одесі по пров. Лермонтовський, 2.

В даному випадку рішення господарського суду Одеської області від 09.12.2011 у справі № 9/17-4164-2011 є документом, що встановлює право державної власності на майно санаторію "Лермонтовський" (перелік якого наведено у резолютивній частині рішення господарського суду Одеської області від 09.12.2011) загальною площею 12 663 м2.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення права власності на нерухоме майно або інших речових прав.

При цьому відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень" не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним її на праві власності.

Відповідно до положень ст. 1291 Конституції України та ст. 115 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Відтак, відсутність реєстрації рішення суду господарського суду Одеської області від 09.12.2011 у справі № 9/17-4164-2011 як правовстановлюючого документа у відповідному державному реєстрі, як і скасування такої реєстрації, що була здійснена, за умов чинності судового рішення від 09.12.2011, не впливає на правовий статус відповідного майна санаторію "Лермонтовський", не позбавляє держави Україна права власності, а тому і не надає прав позивачу щодо володіння, користування чи розпорядження ним та не наділяє його законними інтересами стосовно такого майна.

Крім цього, як встановлено апеляційним господарським судом, рішенням господарського суду міста Києва від 11.11.2015 у справі № 916/3633/15 відмовлено у задоволені позовних вимог Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Лермонтовський" закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця" про визнання будівель та споруд, які розташовані за адресою: м. Одеса, пров. Лермонтовський, 2, спільною власністю Міністерства юстиції України та Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Лермонтовський" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця".

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної погоджується з висновками апеляційного господарського суду, що наявність чи відсутність права господарського відання у Державного підприємства "Санаторій "Лермонтовський" не зачіпає прав позивача, який відповідно до рішення господарського суду Одеської області від 09.12.2011 у справі № 9/17-4164-2011 не є власником відповідного майна санаторію, а тому виключає можливість задоволення позову в частині вимог про визнання відсутнім права господарського відання.

В свою чергу, оскільки відповідно до рішення господарського суду Одеської області від 09.12.2011 у справі № 9/17-4164-2011 позивач не є власником відповідного майна санаторію, у зв'язку з чим його право або охоронюваний законом інтерес не може бути порушений записом про державну реєстрацію прав індексний номер 19738130 від 03.03.2015, відповідні позовні вимоги про скасування зазначеного запису правильно залишені без задоволення судами попередніх інстанцій.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 - без змін.

Судді

 

7
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення