Після припинення обтяження обтяжувач протягом п'яти днів зобов'язаний подати реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру (Справа № 905/2221/16,14.06.17)

Фабула судового акту: Тема визнання іпотеки такою, що припинена, завжди була актуальною. Так, нещодавно ВГСУ погодився з рішення суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції (справа № 910/16707/16) про те, що звернення особи до суду з позовом про визнання іпотеки такою, що припинена, не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору, однак позивач не надав доказів, які свідчать про порушення його суб'єктивних прав або охоронюваних законом інтересів, зокрема й на момент звернення до суду, та не довів порушення його прав та інтересів відповідачем.

Справа, що пропонується увазі читачів, стосується правильно обраного способу судового захисту у подібних справах, а саме.

Позивач (департамент міського майна міськради) звернувся до господарського суду з позовом до банку про усунення перешкод здійсненні права власності територіальної громади на нерухоме майно. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що договір іпотеки є припиненим, але заборону на відчуження спірного нерухомого майна знято не було.

В подальшому позивач змінив свої позовні, виклавши їх у наступній редакції: зобов'язати банк вчинити певні дії, а саме надати заяви до відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно про припинення обтяження та скасування записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позовні вимоги задоволено у повному обсязі, зобов'язано відповідача у п'ятиденний строк подати заяву до державного реєстратора відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно про припинення обтяження та скасування записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого. С цим рішення у повному обсязі погодилась і касаційна інстанція. При цьому ВГСУ в своїй постанові зазначив.

Іпотека припиняється, в тому числі, у разі припинення основного зобов'язання, реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; що також кореспондується з ч. 1 п.1 ст. 593 ЦК України (ст. 17 Закону України "Про іпотеку"). Згідно з приписами цієї статті, відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Згідно ч. 5 та ч.6 ст. 43 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача. Відповідно до ст. 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.

Записи до Державного реєстру вносяться держателем або реєстраторами Державного реєстру протягом робочого дня, в який подано заяву обтяжувача. Моментом припинення реєстрації обтяження є день, година та хвилина реєстрації в Державному реєстрі відомостей про припинення обтяження.

Аналізуйте судовий акт: Іпотека не припиняється у будь-якому випадку, якщо зобов’язання не виконане, зокрема у випадку визнання недійсним аукціону на підставі якого право власності на іпотечне майно перейшло від іпотекодавця до третьої особи (ВСУ, 1.03.17 № 6-130цс17)

Звернення стягнення шляхом передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателю на підставі рішення суду є неправильним застосуванням ст. 39 ЗУ «Про іпотеку» (ВСУ від 22 березня 2017р. у справі № 6-2967цс16)

Адвокат Несинов вернул жилой дом заёмщику, который был уже взыскан могучим Приватбанком как предмет ипотеки

Боржнику без згоди банку вдалось продати іпотечну квартиру іншій особі, а цій особі вдалось передати ця квартиру в іпотеку вже третій особі, проте квартира все одно залишилась в іпотеці банку (ВСУ у справі № 6-2858цс15 від 26 травня 2016р.)

Своєчасне невиключення банком з реєстрів обтяжень нерухомого майна порушило право власника розпоряджатись цим майном, чим спричинило йому майнової шкоди, яку суд стягнув з банку (ВГСУ, справа № 910/19621/15, 03.08.16)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2017 року Справа № 905/2221/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Грека Б.М., Могил С.К.розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2017у справі№ 905/2221/16 Господарського суду Донецької області за позовомдепартаменту міського майна Маріупольської міської ради допублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Маріупольська міська рада третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -Приватний нотаріус Маріупольського міського округу Донецької області - Варченко Тетяна Іванівна провчинення дій за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

від третьої особи 1: не з'явився,

від третьої особи 2: не з'явився,

В С Т А Н О В И В:

Департамент міського майна Маріупольської міської ради звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про зобов'язання останнього вчинити певні дії, а саме надати заяви до Відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного департаменту Маріупольської міської ради про припинення обтяження та скасування записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження 2947913) та з Державного реєстру іпотек (реєстраційний номер обтяження 3019295) на нерухоме майно - нежитлову будівлю, частину основного нежитлового будинку - літ. А-2, приміщення № 1, коридор 1,2, кабінетів - 3,5,6, шкаф - 4,7, умивальня - 8, вбиральня - 9, загальною площею 44,7 кв.м., що складає 47/100 часток будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (із врахуванням клопотання від 17.10.2016 № 03-4/4230).

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 21.07.2016 залучено до участі у справі Маріупольську міську раду у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача та приватного нотаріуса Маріупольського міського округу Донецької області Верченко Тетяну Іванівну у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 30.11.2016, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2017 у справі №905/2221/16, позовні вимоги задоволено у повному обсязі, зобов'язано відповідача у п'ятиденний строк подати заяву до державного реєстратора відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного департаменту Маріупольської міської ради про припинення обтяження та скасування записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження 2947913) та з Державного реєстру іпотек (реєстраційний номер обтяження 3019295) на нерухоме майно - нежитлову будівлю, частину основного нежитлового будинку - літ. А-2, приміщення № 1, коридор 1,2, кабінетів - 3,5,6, шкаф - 4,7, умивальня - 8, вбиральня - 9, загальною площею 44,7 кв.м., що складає 47/100 часток будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а також з відповідача на користь позивача стягнуто 1 378 грн. 00 коп. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2017 та рішення місцевого господарського суду від 30.11.2016 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 830 від 13.11.2005 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 належало на праві приватної власності вбудоване нежитлове приміщення, літ. А-2, прим. 1, кімнати 1-9, загальною площею 44,7 кв.м., що складає 47/100 часток будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

09.03.2006 між відповідачем та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №20М-06, в забезпечення виконання якого між банком в якості іпотекодержателя та ОСОБА_6 в якості іпотекодавця укладено та посвідчено приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Верченко Т.І. договір іпотеки від 09.03.2006, зареєстрований за №249, предметом якого є належна іпотекодавцю на праві власності 44,7 кв.м. що є часткою 47/100 вбудованої нежитлової шлакоблочної будівлі А-2 загальною площею 95,2 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Судами також встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 04.09.2012 у справі №2о/519/126/12 визнано відумерлою спадщину у вигляді вбудованого нежитлового приміщення літ. А-2, прим.1, кімнати 1-9, загальною площею 44,7 кв.м, що складає 47/100 часток будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що відкрилась після смерті ОСОБА_6, померлого 01.06.2008 та передано у власність територіальної громади Маріупольської міської ради.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 2920747 від 25.04.2013 право власності на вищезазначене нерухоме майно зареєстровано за територіальною громадою м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради Донецької області 25.04.2013.

Суди встановили, що рішенням Господарського суду Донецької області від 15.01.2014 у справі №263/7162/13-ц(2/263/2880/2013) у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" до Маріупольської міської ради про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №20М-06 від 19.03.2006 в сумі 119 613,77 грн на вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 95,2 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем відмовлено.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.04.2015 у справі №908/4359/14 у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" до Маріупольської міської ради про стягнення 119 613,77 грн збитків відмовлено та встановлено, що зобов'язання ОСОБА_6 за кредитним договором № 20М-06 від 09.03.2006 (в частині сплати кредиту, процентів, штрафних санкцій) припинилися з 01.06.2008 у зв'язку із смертю останнього.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.06.2015 рішення Господарського суду Запорізької області від 14.04.2015 у справі №908/4359/14 залишено без змін.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням припинити державну реєстрацію обтяження спірного приміщення, проте останній до державного реєстратора з заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки, обтяження не звернувся.

Також встановлено, що листом № 05/06-82 від 15.09.2016 відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного департаменту Маріупольської міської ради за результатами розгляду листа № 03-4/3700 від 14.09.2016 Департаменту міського майна Маріупольської міської ради щодо скасування та вилучення записів про обтяження нерухомого майна, а саме на частину вбудованого нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (реєстраційний номер 2947913) та з Державного реєстру іпотек (реєстраційний номер 3019295) повідомило про те, що у випадку надання заяви про зняття іпотеки та обтяження на нерухоме майно до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного департаменту Маріупольської міської ради Департаменту міського майна Маріупольської міської ради буде відмовлено на підставі п. 2 ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а саме з причини подання заяви неналежною особою.

Звертаючись з позовом, позивач, зазначив, що оскільки відповідач ухиляється від здійснення дій, пов'язаних з анулюванням записів про наявність іпотечного обтяження нерухомого майна, а саме: вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 95,2 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний, виходив з того, позивач довів належними та допустимими доказами факт того, що бездіяльність відповідача позбавляють територіальну громаду м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради Донецької області вільно розпоряджатися своїм майном.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх судових інстанцій з огляду на таке.

З судового рішення у справі №263/7162/13-ц(2/263/2880/2013), яке є чинним, суд дійшов висновку про припинення договору іпотеки № 249 від 09.03.2006 з підстав, встановлених ч.1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку", відмовивши у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" до Маріупольської міської ради про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №20М-06 від 19.03.2006 р. в сумі 119 613,77 грн. на вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 95,2 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.

Іпотека припиняється, в тому числі, у разі припинення основного зобов'язання, реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; що також кореспондується з ч. 1 п.1 ст. 593 ЦК України (ст. 17 Закону України "Про іпотеку").

Згідно з приписами ст. 17 Закону України "Про іпотеку", відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №64013090 від 21.07.2016 існує заборона на нерухоме майно на підставі договору іпотеки від 09.03.2006.

Відповідно до ч. 2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, оскільки судове рішення у справі №263/7162/13-ц(2/263/2880/2013), є чинне, і факти, встановлені в ньому, зокрема припинення договору іпотеки № 249 від 09.03.2006 не потребують доведення, враховуючи приписи ч. 2 ст.35 ГПК України.

Відтак, бездіяльність відповідача порушує законне право власності та суперечить інтересам територіальної громади м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради Донецької області.

Статтями 317, 319 ЦК України встановлено, що позивачу як власнику належить, зокрема, право розпорядження майном, раніше переданим в іпотеку.

Стаття 391 ЦК України надає власнику майна право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Право володіння означає юридично забезпечену власнику можливість мати майно у своєму безпосередньому фізичному чи юридичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу. Право користування - це юридично закріплена можливість власника щодо господарського, підприємницького, культурно-побутового використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими особами. Право розпорядження - це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну і фактичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану чи призначення тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, речові права на об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав.

Згідно ч. 5 та ч.6 ст. 43 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України чи індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та інформація про припинення обтяження. Записи щодо обтяжень, які втратили свою чинність, підлягають вилученню з Державного реєстру через шість місяців після реєстрації відомостей про припинення обтяження.

Заяви про виникнення, зміну, припинення обтяжень та про звернення стягнення на предмет обтяження підписуються обтяжувачем. Якщо заява подається в електронній формі, вона повинна містити електронний підпис обтяжувача.

Відповідно до ст. 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" записи до Державного реєстру вносяться держателем або реєстраторами Державного реєстру протягом робочого дня, в який подано заяву обтяжувача. Моментом реєстрації обтяження є день, година та хвилина внесення відповідного запису до Державного реєстру, а моментом припинення реєстрації обтяження є день, година та хвилина реєстрації в Державному реєстрі відомостей про припинення обтяження.

Записи зберігаються в Державному реєстрі протягом п'яти років з моменту їх внесення. Обтяжувач має право в будь-який час подати заяву про припинення обтяження і подальше виключення запису або про продовження строку дії реєстрації на не більш як п'ятирічний строк.

Після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.

Судами попередніх інстанцій правомірно встановлено, що відповідач повинен був подати реєстратору заяву про припинення обтяжень, як іпотекодержатель, у зв'язку з припиненням договору іпотеки 09.03.2006, зареєстрованого за №249, проте не вищевказаних дій не вчинив.

Крім того, позивач звертався з листами від 01.04.2014 № 03-4/1249, від 18.07.2014 № 03-04-/2611 до відповідача, в яких просив припинити державну реєстрацію обтяження спірного приміщення. Однак, вказані листи були залишені відповідачем без відповіді.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили в повному обсязі позовні вимоги.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2016, ухваленого з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Комерційний банк Приватбанк" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2017 у справі № 905/2221/16 - без змін.

Головуючий Н. Нєсвєтова

Судді Б. Грек

С. Могил