Незважаючи на валюту кредиту суд правильно відмовляє у стягненні 3% річних за ст. 625 ЦК України про його простроченні, якщо позивач визначає суму стягнення НЕ в гривні (ВГСУ від 25 січня 2017р. у справі 904/4316/15)

Фабула судового акту: Ми спостерігаємо вже послідовну судову практику у присудженні виконання грошового зобов’язання у гривні, зокрема у стягненні такої частини грошового зобов’язання як пеня, штраф, неустойка, проценти та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України – «відповідальність за порушення грошового зобов’язання». Стаття 524 ЦК України дійсно, передбачає, що сторони мають право визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. І це широко використовувалось банками до того часу поки не були заборонені кредити в іноземній валюті. Проте, згідно частини 2, ст. 533 ЦК України «якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.» Таким чином, так чи інакше незалежно від валюти зобов’язання, незалежно від валюти кредиту, що отримав позичальник, засобом його фактичного виконання (повернення) є гривня. Отже, і всі інші похідні грошові зобов’язання мають виконуватись у гривні.

Ця постанова насамперед цікава тим, що позивач на підставі ст. 625 ЦК України заявив вимогу про стягнення 3% річних за весь час прострочення повернення кредиту в іноземній валюті. І суд встановивши порушення умов кредитного договору та дійсну наявність боргу відмовив у стягненні 3% річних в іноземній валюті, а не вдався до їх перерахунку у гривню. При цьому суд стягнув у гривні з боржника (відповідача) і основний борг, і заборгованість по процентах, і пеню, яка була заявлена у гривні.

Отже, при стягненні 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов’язання позовну вимогу кредитору слід відразу заявляти у гривні.

ТЕМА: Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві

Аналізуйте судовий акт: Сума валютного боргу зазначається у резулятивній частині, проте стягується у гривні за курсом, що існував на встановлену дату виконання зобов’язання, а не на дату ухвалення чи виконання рішення ( ВГСУ у справі № 910/24366/14)

Борги в іноземній валюті не індексуються на підставі статті 625 ЦК України (Постанова ВСУ від 27 січня 2016р. у справі № 6-771цс15)

Валютний вклад та проценти на вклад стягуються з банку у валюті, а 3 % річних за ст.625 ЦК – виключно у гривні (ВСУ від 16 листопада 2016р. у справі № 6-1286цс16)

Проценти та штрафні санкції на заборгованість по кредиту нараховуються боржнику або поручителю і після ухвалення рішення про задоволення вимог кредитора до його фактичного виконання (ВСУ від 25 травня 2016 р. у справі № 6-157цс16)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2017 року Справа № 904/4316/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Євсікова О.О.,

Кролевець О.А.

за участю представників:

ПАТ "ВТБ Банк" - Оніщука В.М.,

ТОВ з іноземними інвестиціями "Кольорові метали" - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.10.2016

у справі № 904/4316/15 господарського суду Дніпропетровської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кольорові метали"

про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" (далі - ПАТ "ВТБ Банк") звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кольорові метали" (надалі - ТОВ з іноземними інвестиціями "Кольорові метали") та просило суд, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, стягнути з останнього заборгованість за Кредитним договором № 10-0604/121к-07 від 11.04.2007 у розмірі 7 107 251,24 дол. США та 44 551 210,49 грн., з яких:

- 5 870 447,75 дол. США - прострочена заборгованість по кредиту станом на 14.01.2016,

- 35 874,96 дол. США - строкова заборгованість по сплаті процентів, нарахованих за період з 25.12.2015 по 13.01.2016,

- 1 092 434,50 дол. США - прострочена заборгованість по сплаті процентів станом на 14.01.2016,

- 3 744 890,53 грн. - пеня за несвоєчасну сплату процентів, що нарахована за період з 07.07.2015 по 14.01.2016,

- 36 147 619,96 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, що нарахована за період з 22.04.2015 по 26.06.2015 та з 04.09.2015 по 14.01.2016,

- 97 351,59 дол. США - 3 % річних за прострочення повернення кредиту з 22.04.2015 по 26.06.2015 та з 04.09.2015 по 14.01.2016,

- 11 142,44 дол. США - 3 % річних за прострочення сплати процентів за період з 07.07.2015 по 14.01.2016,

- 4 658 700 грн. - штрафи, передбачені Кредитним договором, станом на 14.01.2016.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2016 (головуючий суддя Петренко І.В., судді: Ярошенко В.І., Фещенко Ю.В.) позов задоволено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.10.2016 (головуючий суддя Верхогляд Т.А., судді: Білецька Л.М., Парусніков Ю.Б.). з урахуванням ухвали Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2016, рішення господарського суду Дніпропетровської області змінено, викладено його резолютивну частину в наступній редакції:

"Позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з ТОВ з іноземними інвестиціями "Кольорові метали" на користь ПАТ "ВТБ Банк" заборгованість за Кредитним договором №10-0604/121к-07 від 11.04.2007, зокрема: прострочену заборгованість по кредиту станом на 14.01.2016 в розмірі 5 870 447,75 доларів США, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ станом на 14.01.2015 один долар США дорівнює 23,64196 грн., становить 138 788 890,89 грн.; строкову заборгованість по сплаті процентів, нарахованих за період з 25.12.2015 по 13.01.2016 (включно), в розмірі 35 874,96 доларів США, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ станом на 14.01.2015 один долар США дорівнює 23,64196 грн., становить 848 154,37 грн.; прострочену заборгованість по сплаті процентів станом на 14.01.2016 в розмірі 1 092 434,50 доларів США, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ станом на 14.01.2015 один долар США дорівнює 23,64196 грн. становить 25 827 292,75 грн.; пеню за несвоєчасну сплату процентів, що нарахована за період з 07.07.2015 по 14.01.2016 (включно), що становить 3 744 890,53 грн.; пеню за несвоєчасне повернення кредиту, що нарахована за період з 22.04.2015 по 26.06.2015 (включно) та з 04.09.2015 по 14.01.2016 (включно), що становить 36 147 619,96 грн.;

в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних за прострочення повернення кредиту з 22.04.2015 по 26.06.2015 (включно) та з 04.09.2015 по 14.01.2016 (включно) в розмірі 97 351,59 доларів США, в задоволенні вимог про стягнення 3% річних за прострочення сплати процентів за період з 07.07.2015 по 14.01.2016 (включно) в розмірі 11 142,44 доларів США, в задоволенні вимог про стягнення штрафів, передбачених кредитним договором, відмовити.

Відстрочити виконання даної постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 904/4316/15 на шість календарних місяців з дати прийняття, тобто до 21.04.2017 ".

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.10.2016, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2016 залишити в силі. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що господарським судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушено вимоги ст. 121 ГПК України та ст. 625 ЦК України. Так, на думку позивача, апеляційним господарським судом не взято до уваги той факт, що ст. 625 ЦК України передбачено його право як кредитора стягувати з боржника три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, при цьому, вимоги про стягнення такої суми, яка обрахована та заявлена до стягнення в доларах США не суперечить чинному законодавству. Також, ПАТ "ВТБ Банк" вказує, що обставини, наведені відповідачем в обґрунтування відстрочки виконання судового рішення, не є виключними в розумінні ст. 121 ГПК України, а тому підстав для надання такої відстрочки в суду апеляційної інстанції не було.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- 11.04.2008 між ПАТ "ВТБ Банк" (банк) та ТОВ з іноземними інвестиціями "Кольорові метали"(позичальник) укладено договір про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/121к-07 (надалі - Кредитний договір);

- до Договору сторони неодноразово вносили зміни та доповнення, а остаточна редакція договору викладена в договорі № 26 від 29.10.2014 про внесення змін до Кредитного договору;

- відповідно до п. 1.1 Кредитного договору (в редакції договору № 26 від 29.10.2014) банк на умовах договору зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в сумі 5 870 447,75 доларів США, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит на умовах та в строки/терміни, визначені договором, але не раніше 28.08.2015, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання в повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені договором;

- пунктом 3.1.1 Кредитного договору (в редакції договору № 26 від 29.10.2014) визначено, що плата за користування кредитом визначається у вигляді процентів, розмір яких є фіксованим та становить 11% процентів річних.

- згідно з п. 3.1.2. Кредитного договору (в редакції договору № 26 від 29.10.2014) нарахування плати за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту на суму заборгованості за кредитом за весь строк користування кредитом, починаючи з дня надання кредиту по день, що передує дню повного його повернення, із розрахунку факт/360. Плата за користування кредитом нараховується банком 24 числа кожного місяця, в останній день кожного місяця та в термін, зазначений у пункті 1.1 договору або у разі розірвання договору в день повернення кредиту в повному обсязі;

- в силу пункту 4.3.1. Кредитного договору (в редакції договору № 26 від 29.10.2014) позичальник зобов'язаний застрахувати та/або забезпечити страхування заставленого майна (крім майнових прав, цінних паперів, частки в статутному капіталів) в порядку та на умовах, визначених договором(ами) про забезпечення, а також надати банку договори страхування заставленого майна та документи, що підтверджують сплату страхових платежів;

- відповідно до п. 4.3.9 Кредитного договору (в редакції договору № 26 від 29.10.2014) позичальник зобов'язаний протягом строку дії договору, починаючи з 01.01.2015 року, забезпечити протягом кожного розрахункового періоду проведення кредитових оборотів за поточними рахунками ТОВ з іноземними інвестиціями "Кольорові метали", а також ТОВ "Трансмаш", ТОВ "Любимівський карьєр", ТОВ "Проско ресурси", ТОВ "Юкрейн Мінералс", ТОВ "Дніпробетон" та ПрАТ "Дніпротрансмаш", відкритими в ПАТ "ВТБ Банк", в розмірі 53% від сукупних чистих кредитових оборотів в національній валюті та 53% сукупних чистих кредитових оборотів в іноземній валюті по всім поточним рахункам підприємств в банку та в інших банках;

- у пункті 4.3.11.2. Кредитного договору (в редакції договору № 26 від 29.10.2014) визначено обов'язок позичальника щоквартально, в строки/терміни, визначені в додатку 2 до Договору, надавати/забезпечити надання до банку групою підприємств документів згідно п. п. 1.1, 2.1, 2.2 додатку 2 до Договору в зазначені в даному додатку строки. Ненадання позичальником банку вказаних в цьому пункті договору документів в строки/терміни, визначені додатком 2 до Договору, прирівнюється до невиконання зобов'язання, зазначеного в п. 4.3.11.1 Договору;

- за змістом пункту 7.1 Кредитного договору (в редакції договору № 26 від 29.10.2014) у разі порушення позичальником строків виконання будь-якого з боргових зобов'язань (крім договірних санкцій, пені та штрафів), банк має право застосувати до позичальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми несвоєчасно виконаного боргового зобов'язання, за кожний календарний день прострочення виконання, включаючи день такого погашення, з розрахунку факт/360;

- пунктом 7.4. Кредитного договору (в редакції договору № 26 від 29.10.2014) передбачено, що нарахування зазначених в договорі договірних санкцій, пені та штрафів припиняється банком через 36 (тридцять шість) місяців від дня, коли зобов'язання, з порушення якого стягується договірна санкція та/або пеня та/або штраф, мало бути виконано належним чином. Сторони погоджуються, що строк позовної давності вимог банку щодо сплати договірних санкцій, пені та штрафів, визначених Договором, становить три роки;

- судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов Кредитного договору позивач надав відповідачу кредитні кошти у погодженому сторонами розмірі, що підтверджується відповідними меморіальними ордерами та банківськими виписками, однак, ТОВ з іноземними інвестиціями "Кольорові метали" не виконувало належним чином умови Кредитного договору, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість;

- 01.04.2015 ПАТ "ВТБ Банк" направило на адресу відповідача лист-вимогу про порушення останнім умов Кредитного договору та необхідністю повернення кредитних коштів та погашення заборгованості в повному обсязі, який з боку відповідача залишено без відповіді, що і стало підставою для звернення ПАТ "ВТБ Банк" до господарського суду Дніпропетровської області з відповідними позовними вимогами до ТОВ з іноземними інвестиціями "Кольорові метали".

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за Кредитним договором з відповідача на користь позивача в повному обсязі, виходив з наявності правових підстав для стягнення такого боргу та обґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку заявленої суми.

Водночас, господарський суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення місцевого суду, дійшов висновку про часткове задоволення позову, при цьому, відмовивши в стягненні 3% річних з огляду на те, що вони заявлені в доларах США, що є неправомірним, а також вказав на відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми штрафів за порушення умов Кредитного договору у зв'язку з недоведеністю позивачем такого порушення.

Вищий господарський суд України погоджується з такими правомірними висновками Дніпропетровського апеляційного господарського суду, зважаючи на таке.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Апеляційним господарським судом встановлено, що у сторін в даній справі спору щодо сум простроченої заборгованості по кредиту, строкової та простроченої заборгованості по сплаті процентів та пені немає, а відтак, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині є обґрунтованим та правомірним.

Що стосується висновків Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.10.2016 в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення 3% (три проценти) річних за прострочення повернення кредиту з 22.04.2015 по 26.06.2015 (включно) та з 04.09.2015 по 14.01.2016 (включно), що становить 97 351,59 доларів США, та 3% (три проценти) річних за прострочення сплати процентів за період з 07.07.2015 по 14.01.2016 (включно), що становить 11 142,44 доларів США, Вищий господарський суд виходить з такого:

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. 3 ст. 533 ЦК України).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19.02.1993, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

В силу положень ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вищий господарський суд України зазначає, що аналіз наведених норм дає підстави вважати, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню і інші складові грошового зобов'язання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-79цс-14 від 02.07.2014.

Беручи до уваги вищенаведене, господарський суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 11 142,44 доларів США 3% річних, які позивачем заявлені та обраховані в доларах США, отже незважаючи на наявність правових підстав, передбачених ст. 625 ГПК України позивач помилково визначив предметом позову суму іноземної валюти, у той час як предметом позову у даному випадку може бути виключна національна валюта України у відповідному розмірі.

Також, суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відсутність підстав для задоволення вимог у частині стягнення з ТОВ з іноземними інвестиціями "Кольорові метали" штрафів за порушення пунктів 4.3.1, 4.3.9, 4.3.11.2 Кредитного договору, оскільки позивач належними та допустимими доказами не довів обґрунтованість такого стягнення.

Вищий господарський суд України також, не погоджується із доводами касаційної скарги ПАТ "ВТБ Банк" про помилковість та неправомірність висновку Дніпропетровського апеляційного господарського суду про надання ТОВ з іноземними інвестиціями "Кольорові метали" відстрочки на виконання його постанови строком на 6 місяців, до 21.04.2017, з огляду на таке:

В силу частини 1 статті 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Пунктами 7.1.1, 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" роз'яснено, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

Отже, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

При цьому положення чинного господарського процесуального законодавства України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому, суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України.

Господарський суд апеляційної інстанції обґрунтовано взяв до уваги доводи відповідача про те, що велика кількість контрагентів ТОВ з іноземними інвестиціями "Кольорові метали" наразі перебуває у процесі значної стагнації, через що спостерігається низький рівень проведення розрахунків за спожиту продукцію та брак наступних замовлень продукції ТОВ з іноземними інвестиціями "Кольорові метали", підприємство мало значний рівень збуту продукції на ринках, що в теперішній час призвело до втрати ринку збуту та отримання грошових коштів, з огляду на те, що відповідач є працедавцем для 123 працівників у регіоні із значним рівнем безробіття (Верхньодніпровський та Криничанський райони Дніпропетровської області), має кредиторів та судові рішення про стягнення на свою користь заборгованості з інших юридичних осіб, які на теперішній час не виконані.

При цьому, господарський суд апеляційної інстанції вірно відзначив, що одночасне стягнення всієї грошової суми, яка підлягає задоволенню у такому великому розмірі призведе до невідворотного банкрутства підприємства, що може зробити взагалі неможливим власне саме виконання рішення суду. Водночас, надання відстрочки виконання рішення суду, надасть можливість працювати підприємству та акумулювати грошові кошти для розрахунків за рішенням суду з метою його виконання.

Доводи касатора у цій частині у тому числі зводяться й до переоцінки доказів, однак відповідно ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У той же час, висновки господарського суду апеляційної інстанції ґрунтуються на доказах, наведених в оскаржуваній постанові, і відповідають положенням чинного законодавства.

З огляду на викладене, правові підстави для зміни або скасування прийнятої у справі постанови апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.10.2016 у справі № 904/4316/15 залишити без змін.

Головуючий суддя: В. Картере Судді: О. Євсіков О. Кролевець