ВП ВС надала правовий висновок щодо визначення повноважень прокурора на представництво інтересів Держави в суді, якщо порушено порядок повідомлення вповноваженого органу про подання позову

03.08.2020 | Автор: Опанасенко Анатолій
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube
ВП ВС надала правовий висновок щодо визначення повноважень прокурора на представництво інтересів Держави в суді, якщо порушено порядок повідомлення вповноваженого органу про подання позову - 0_53050800_1596460329_5f280d29818b3.jpg

Верховний Суд майже з самого початку своєї роботи неодноразово вирішував правові питання щодо представництва прокурором інтересів держави у суді, однак як виявилося - не всі виключні правові проблеми знайшли своє відображення у вже існуючих правових позиціях.

Починаючи з жовтня 2019 року більшість судових процесів за позовами прокурорів сколихнула хвиля зупинень проваджень на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України до завершення касаційного розгляду справи №912/2385/18 за позовом заступника керівника Олександрійської місцевої прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі:

Устинівської РДА Кіровоградської області, Східного офісу Держаудитслужби до ТОВ «Укртранссервіс-груп», відділу освіти, молоді та спорту Устинівської РДА про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 90 577,26 грн.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16.10.2019 р. справу №912/2385/18 було передано на розгляду Великій Палаті Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми в контексті підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором, що становить питання: чи зобов`язаний прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі, окрім обґрунтування сутності порушень інтересів держави та необхідності їх захисту, обґрунтовувати також визначені законом підстави для звернення до суду прокурора шляхом:

  • додання до позовної заяви, що подається до суду, доказів, які підтверджують, що захист законних інтересів держави не здійснюється вповноваженим органом, зокрема доказів здійснення передбачених законом дій щодо порушення прокурором відповідного провадження у разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурором;
  • обґрунтування та доведення суду причин, через які захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, тобто - чи достатньо у такому разі самого лише посилання в позовній заяві прокурора на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження для прийняття позову прокурора до розгляду?

Крім того, в контексті вищевикладеного Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду також поставив на вирішення Великої Палати Верховного Суду питання щодо того, які правові наслідки настають у разі, якщо після відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, судом буде встановлено відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави з таким позовом.

20.07.2020 р. в Єдиному державному реєстрі судових рішень було опубліковано довгоочікуваний повний текст постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі №912/2385/18.

Аналізуйте судовий акт: Бездіяльність органу державної влади у захисті інтересів держави є підставою для представництва таких інтересів прокурором (ВС/ВП у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020)

Так, Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему щодо наявності підстав для представництва інтересів Держави органами прокуратури, зробила наступні правові висновки щодо застосування норм ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», які викладені у пунктах 79-81 вказаної постанови від 26.05.2020 р.:

  1. Прокурор звертаючись до суду в інтересах держави повинен обов’язково дотриматись порядку встановленого абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а саме: а) направити попередньо, до звернення до суду до відповідного суб’єкта владних повноважень лист про намір звернутися до суду, б) дочекатися протягом розумного строку реакції або відсутності реакції відповідного органу на отриманий лист прокурора, в) і вже тільки потім подати відповідний позов до суду за наявності бездіяльності компетентного органу.
  2. При цьому, бездіяльність компетентного органу була визначена колегією суддів, як те «що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк»;
  3. При цьому колегія суддів відзначила, що «розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо».

​На нашу думку, цілком логічним є те, що направлення прокурором саме попередньо до звернення до суду листа до відповідного суб’єкта владних повноважень «фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення».

Адже, як показує наша практика, прокуратура дуже часто подаючи позов до суду в інтересах держави не дотримується порядку встановленого абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Вимоги вказаної норми закону виконуються суто формально - прокурори зазвичай одночасно, в один день направляють лист-повідомлення до компетентного органу та одночасно подають позов до суду. Очевидно, що це не можна визнати належним виконанням вимог встановленого абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки такі дії прокурора виключають будь-яку можливість для компетентного органу здійснити належне реагування та можливо самостійне представництво інтересів держави в суді.

Відтак, відповідаючи на виключну правову проблему щодо підтвердження повноважень прокурора в суді Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що «прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва».

Вбачається, що обґрунтовуючи свій правовий висновок з порушеного питання Велика Палата Верховного Суду пояснюючи яким саме чином має діяти прокурор, який має намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави скористалась такими оціночними категоріями як “попередньо, до звернення до суду” та “розумний строк”. Можна стверджувати, що використання в постанові суду таких оціночних категорій є позитивним, оскільки в кожній конкретній ситуації суд в межах своїх дискреційних повноважень має відповісти на питання – чи були дії прокурора такими, що надали суб’єкту владних повноважень достатньо часу отримати повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду, та чи був у суб’єкта владних повноважень достатній, розумний строк для того, щоб опрацювати отримане повідомлення, вивчити наявні документи, сформувати правову позицію та звернутися з позовом до суду. Очевидно, що в кожній ситуації час реагування уповноваженого органу може відрізнятись та інколи, навіть місяця буде недостатньо для належної реакції на звернення прокурора.

Очевидно, що направлення прокурором повідомлення в день подання власного позову буде “попереднім”, однак в уповноваженого органу не буде розумного строку для самостійної реалізації власних повноважень на звернення до суду. Тому очевидно, що у суду будуть всі підстави визнати, що мало місце порушення вимог абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”.

Чи стане цей висновок Великої Палати Верховного Суду остаточним у питанні представництва інтересів держави прокурором залишається виключно за судовою практикою. Крім того, слід не виключати того, що в будь-який момент Велика Палата Верховного Суду може відступити від цього висновку та / або доповнити його новими доводами. А відтак, всім правникам залишається лише слідкувати за правозастосовчою практикою.

Крім того, в контексті порушення прокурором абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» виникає питання щодо процесуальних наслідків, коли суд виявив таке порушення вже після відкриття провадження у справі. Зазначене питання є досить актуальним та важливим в контексті того, що в більшості зупинених справ за позовами прокурорів після їх поновлення суд може виявити не дотримання прокурором зазначеного порядку підтвердження повноважень на звернення до суду в інтересах держави.

Відповідаючи на це питання Велика Палата Верховного Суду у пункті 83 постанови від 16.05.2020 р. у справі №912/2385/18 зробила наступний висновок, щодо правових наслідків виявлення судом формального підходу прокурора до виконання обов’язку, передбаченого абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»: «Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України».

Таким чином, очікуємо, що у більшості справ за позовами прокурорів, що були відкриті до постановлення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 16.05.2020 р. у справі №912/2385/18, з огляду на зазначені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду можуть бути залишені судами без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Отже, Велика Палата Верховного Суду своїм правовим висновком наголосила на важливості дотримання прокурором положень абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо порядку повідомлення уповноваженого органу про намір звернутися до суду від його імені для захисту інтересів держави. Будь-який суб’єкт владних повноважень є юридичною особою з власною правосуб’єктністю, яка з огляду на принцип розподілу влад не повинна порушуватися жодним з органів всупереч закону. Будь-яка особа, до якої звернувся з позовом Прокурор, який знехтував встановленим спеціальним законом порядком, повинна розраховувати на те, що суд буде вважати подання такого позову неповноважною особою.

Автор статті: юрист ЮФ "Юрлайн" Опанасенко А.

4394
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
ЕСПЧ
0