24.01.2018 | Автор: Олександр Боков
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

За умови розміщення реклами на транспорті з дотриманням вимог безпеки і ПДД забороняється вимагати від власників транспортних засобів отримання дозволів, погоджень, інших документів щодо розміщення реклами (справа № К/800/31728/17, 14.12.17)

Фабула судового акта: Між державним підприємством "Львівська залізниця", правонаступником якого є  ПАТ "Українська залізниця", та товариством (позивач) було укладено договори  на надання рекламних послуг, за умовами яких Укрзалізниця розміщує рекламні конструкції, які є власністю товариства, на об'єктах залізничного транспорту, а товариство здійснює оплату згідно виставлених рахунків за розміщення реклами на залізниці. На підставі зазначених договорів Укрзалізницею розміщені рекламні конструкції, які є власністю товариства.

Означені обставини стали підставою для видання Департаментом економічного розвитку  міської ради (відповідач) наказів про демонтаж рекламних  конструкцій, які належать на праві власності товариству, оскільки вони, за твердженням відповідача, були розміщені без відповідних  дозволів органів місцевого самоврядування та з порушенням Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові.

В свою чергу товариство звернулось до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування зазначених наказів, який був задоволений, з чим також погодились суди апеляційної та касаційної інстанції.

При цьому ВАСУ звернув увагу на те, що для розміщення реклами на транспорті  дозвіл органів місцевого самоврядування не вимагається, а  дія Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові, як такі, що регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах та визначають порядок надання дозволів  на розміщення такої реклами, на спірні правовідносини не поширюється. Отже, оскільки рекламні засоби щодо яких прийняті оскаржувані накази, відносяться до реклами на транспорті, висновок про відсутність підстав для отримання відповідних дозволів органів місцевого самоврядування є правомірним.

Суд також зазначив, що з огляду на особливості правового регулювання, що визначені ст.ст. 16, 17, 18 Закону України "Про рекламу", реклама на транспорті є окремим видом  та має відмінності від інших, зокрема, зовнішньої реклами, у тому числі щодо порядку розповсюдження.

Відповідно частини першої до статті 18 Закону України "Про рекламу" розміщення  реклами  на  транспорті погоджується  лише  з власниками  об'єктів транспорту  або уповноваженими ними органами (особами). За умови розміщення реклами на  транспорті з  дотриманням вимог  безпеки і правил дорожнього руху забороняється вимагати від власників  транспортних  засобів  отримання  дозволів,  погоджень, інших документів щодо розміщення реклами.

Аналізуйте судовий акт:  

Вимога про визнання реклами недобросовісною фактично є вимогою про встановлення факту (ВГСУ від 26 квітня 2016р. у справі № 926/1334/15, судді Палій В. В., Львов Б. Ю, Селіваненко В. П. )

СУД: Персональна відповідальність головної посадової особи органу місцевого самоврядування - Кличка В. В. (Київський апеляційний адміністративний суд у справі № 826/8112/16 від 12 грудня 2017р.)

 

 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

           14 грудня 2017 року                   м. Київ                              К/800/31728/17

Колегія  суддів  Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого:  судді    Мороза В.Ф.

Суддів:                          Голяшкіна О.В.

                                      Єрьоміна А.В.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради на постанову Галицького районного суду м. Львова від 21 квітня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Українські перспективи" (надалі також - товариство) до Департаменту економічного розвитку  Львівської міської ради (надалі також - Департамент), за участю третіх осіб, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору - публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі також - Укрзалізниця), комунального підприємства "Адміністративно-технічне управління" (надалі також - комунальне підприємство) про визнання протиправними та скасування наказів,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2016 року товариство звернулось з позовом про визнання протиправними та скасування наказів Департаменту "Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами" в частині демонтажу рекламних  конструкцій, які належать на праві власності товариству, а саме: № 57-Д від 10.08.2016 (пункти 30, 31, 32); № 58-д від 10.08.2016 (пункти 22, 21, 57, 58); № 59Д від 10.08.2016 (пункти 19, 26, 27, 54, 56); № 62Д від 10.08.2016 (пункти 68, 69, 70); № 63Д від 11.08.2016 (пункт 76); № 64Д від 11.08.2016 (пункт 48); № 72Д від 08.09.2016 (пункти 6, 7, 11, 21, 24, 31, 32, 33, 34, 38, 39); № 78Д від 26.09.2016 (пункти 10, 34); № 78/1-Д від 23.09.2016 (пункти 3, 4, 7, 15, 18).

В обґрунтування позову позивач вказав на незаконність оскаржуваних наказів, оскільки  рекламні конструкції розміщено на підставі  договорів товариства  з ДТГО "Львівська залізниця" (правонаступником якого є ПАТ "Укрзалізниця") на об'єктах та території останнього,  а тому висновок відповідача про необхідність отримання товариством дозволів вважає протиправним.

Суди, погодившись з доводами позивача, постановою Галицького районного суду м. Львова від 21 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року,  позов задовольнили.

Не погодившись з судовими рішеннями, Департамент звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права,  просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову. Вказує на те, що оскаржувані накази адресовані третій особі, а тому не стосуються та не порушують права та охоронювані інтереси позивача.  Також зазначає про законність оскражуваних наказів та помилковість висновків судів попередніх інстанцій, оскільки товариством розміщена зовнішня реклами без отримання дозволів, передбачених статтею 16 Закону України "Про рекламу", Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затв. постановою Кабінету Міністрів України №2067 від 29 грудня 2003 року та Правилами розміщення зовнішньої реклами у місті Львові, затв. рішенням виконкому Львівської міської ради  №596 від 21.05.2010 року.

Судова колегія не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Як встановлено судами попередніх інстанцій,  між державним територіально-галузевим об'єднанням "Львівська залізниця", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" та товариством було укладено договори  на надання рекламних послуг від 01.01.2014 року, від 03.01.2014 року, від 06.01.2014 року  та від 09.01.2014 року, за умовами яких Укрзалізниця розміщує рекламні конструкції, які є власністю товариства, на об'єктах залізничного транспорту, а товариство здійснює оплату згідно виставлених рахунків за розміщення реклами на залізниці у сумі, визначеній в додатках до цих договорів, у яких також визначаються умови розміщення  рекламних конструкцій. На підставі зазначених договорів Укрзалізницею розміщені рекламні конструкції, які є власністю товариства.

У період з  липня по жовтень 2016 року  Департамент надіслав Укрзалізниці вимоги про усунення порушень Закону "Про рекламу" - самовільне встановлення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами за адресами, де розміщуються рекламні конструкції товариства відповідно до укладених договорів.

Оскільки третьою особою не були виконані відповідні вимоги з мотивів правомірності  встановлення реклами, Департаментом були прийняті оскаржувані накази про демонтаж.

В подальшому комунальним підприємством  "Адміністративно-технічне управління" на адресу Укрзалізниці  було направлено попередження про демонтаж рекламних конструкцій з посиланням на оскаржувані накази та пропозицією добровільного їх демонтажу, а у випадку відмови - проведення демонтажу комунальним підприємством.

Статтею 1 Закону України "Про рекламу" визначаються види реклами: внутрішня реклама  -  реклама,  що  розміщується  всередині будинків, споруд, у тому числі в кінотеатрах і театрах під час, до і після демонстрації кінофільмів та вистав, концертів, а також під час спортивних змагань,  що проходять у закритих приміщеннях, крім місць торгівлі (у тому числі  буфетів,  кіосків,  яток),  де  може розміщуватись інформація про товари, що безпосередньо в цих місцях продаються; зовнішня реклама - реклама,  що розміщується  на  спеціальних тимчасових    і   стаціонарних   конструкціях   -   рекламоносіях, розташованих   на  відкритій  місцевості,  а  також  на  зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою  частиною  вулиць  і  доріг;  реклама на транспорті - реклама, що розміщується на території підприємств  транспорту  загального  користування,  метрополітену, зовнішній  та  внутрішній поверхнях транспортних засобів та споруд підприємств транспорту загального користування і метрополітену.

З огляду на особливості правового регулювання, що визначені ст.ст. 16, 17, 18 Закону України "Про рекламу", реклама на транспорті є окремим видом  та має відмінності від інших, зокрема зовнішньої реклами, у тому числі щодо порядку розповсюдження.

Відповідно частини першої до статті 18 Закону України "Про рекламу" розміщення  реклами  на  транспорті погоджується  лише  з власниками  об'єктів транспорту  або уповноваженими ними органами (особами). За умови розміщення реклами на  транспорті з  дотриманням вимог  безпеки і правил дорожнього руху забороняється вимагати від власників  транспортних  засобів  отримання  дозволів,  погоджень, інших документів щодо розміщення реклами.

З огляду на наведені положення, суди дійшли обґрунтованого висновку, що для розміщення реклами на транспорті  дозвіл органів місцевого самоврядування не вимагається, а  дія Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові, як такі, що регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах та визначають порядок надання дозволів  на розміщення такої реклами, на спірні правовідносини не поширюється.

Отже, оскільки як встановлено судами, рекламні засоби щодо яких прийняті оскаржувані накази, відносяться до реклами на транспорті, висновок про відсутність підстав для отримання відповідних дозволів органів місцевого самоврядування, судова колегія вважає правомірним.

Суди обґрунтовано послались на те, що оскаржувані накази безпосередньо стосуються прав та інтересів товариства, як власника рекламних конструкцій, оскільки вимога про демонтаж покладає обов'язок вчинити відповідні дії на власника (законного користувача) рекламного засобу.

Відповідно до статті 220 КАС України суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а лише перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі.

За вкладеного  та з огляду на встановлені судами обставини, судова колегія вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають правильному застосуванню норм матеріального права.   Доводи касаційної скарги такого висновку не спростовують та не свідчать про допущені судом порушення норм процесуального чи матеріального права, які відповідно до закону можуть мати наслідком скасування судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 КАС України  суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради залишити без задоволення, а постанову Галицького районного суду м. Львова від 21 квітня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді:                                                                                          В.Ф. Мороз

                                                                                                    О.В. Голяшкін

                                                                                                    А.В. Єрьомін

3
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення