ВГСУ касує рішення судів про стягнення с Держбюджету упущеної вигоди: підстава непробивна – відсутність причинного зв’язку між противправними діями фіскалів та збитками понесеними платником податків (ВГСУ від 3 серпня 2016р. у справі № 910/25710/15)

Фабула судового акту: Зухвалість поведінки чиновників фіскальних органів, їх відкрите перешкоджання здійснення платником податків законних дій, і як наслідок отримання цим платником податків збитків як прямих, так і упущеної вигоди, часто викликає бажання компенсувати такі збитки через суд за рахунок винуватця. На жаль поки що законодавство не передбачає механізмів хоча б часткового стягнення шкоди особисто з чиновника, який її заподіяв, і за незаконні дії чиновників відповідає Держбюджет. Сам чиновник це прекрасно розуміє і впевнений в тому, що система державних органів буде захищати Держбюджет і, таким чином, і його самого.

Незважаючи іноді на всю очевидність та безспірність незаконних дій фіскалів, підтверджених безпосередньо рішеннями судів, отримати рішення про стягнення збитків, упущеної вигоди, моральної шкоди, штрафних санкцій, тощо з Держбюджету надзвичайно складно. (Не кажучи вже про фактичне виконання цього рішення).

Відповідно до ст. 22 ЦК України для виникнення права потерпілого на відшкодування збитків та упущеної вигоди (неодержаного доходу) необхідна наявність чотирьох елементів цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, розмір яких доведено, вина правопорушника та причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та збитками. Існує також ст. 1173 ЦК України, згідно якої шкода завдана фізичній або юридичній особі органом державної влади при здійсненні своїх повноважень відшкодується державою незалежно від вини цього органу.

Якщо факт протиправної поведінки фіскального органу та розмір заподіяних збитків все ж таки в суді встановити вдається, то доведення причинного зв’язку між ними – процес невдячний. Позивач може аркуша три написати обґрунтування з цього приводу, а суд одним реченням в рішення не побачити цього зв’язку, жодним чином не вдаючись до аналізу наданого позивачем. Тобто, це класичний та простий спосіб для суду, як відмовити у задоволенні позову про стягнення збитків та упущеної вигоди з будь-якого державного органу.

В цій справі ВГСУ не побачив причинного зв’язку між скасованими незаконними рішеннями фіскального органу та неодержаним платником податку доходом не тільки в позові платника податку, а і в ухвалених на користь платника податків актах суду першої та касаційної інстанцій. (з Держбюджету було стягнуто 79800,00 грн. упущеної вигоди). Справу було направлено на новий розгляд.

Зокрема ВГСУ зазначив: «Судами при задоволенні позову також не було встановлено причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача при розірванні договору про визнання електронних документів та заявленими позивачем до стягнення збитками у вигляді упущеної вигоди, які поніс останній в наслідок розірвання з ним його контрагентом договору поставки.»

Отже, розгляд справи триває.

Враховуйте також: постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 березня 2016 року у цій справі, в якій судді побачили побачили причинний зв'язок між незаконними діями фіскального органу та збитками заподіяними платнику податків (дивиться тут нижче)

"29" березня 2016 р.

Аналізуйте судовий акт: Внаслідок БЕЗДІЯЛЬНОСТІ фіскального органу суд стягнув шкоду, заподіяну суб’єкту господарювання, з держави в особі Держказначейства (Київський апеляційний господарський суд від 14 листопада 2016р. у справі № 911/1361/16)

250 000,00 грн: Безпідставне перебування особи під слідством є підставою для стягнення моральної шкоди, при цьому відповідачем слід визначати Держказначейство України (Апеляційний суд Дніпропетровської області у справі № 191/1929/16-ц)

Навіть не намагайтеся! Орган виконавчої служби або державний виконавець не несе грошової відповідальності за бездіяльність за ст. 625 ЦК України (ВГСУ від 13 грудня 2016р. у справі № 916/1405/16)

КП –балансоутримувач будинку не відповідає за шкоду заподіяну падінням снігу з даху на авто, а паркувати авто у дворі будинку виявляється не можна (Господарський суд м. Києва у справі № 910/30089/15 від 22 листопада 2016р., суддя Морозов)

Протиправна бездіяльність слідчого, яка до того ж і встановлена актом суду, не є підставою для відшкодування особі шкоди, яка завдана органом ОРД, розслідування, прокуратури або судом в порядку ч. 1, ст.1176 ЦК України (ВСУ у справі №6-440цс16)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року Справа № 910/25710/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Гончарука П.А. Стратієнко Л.В.розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 24.11.2015 Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016у справі№ 910/25710/15за позовомприватного акціонерного товариства "Глазер-Юн" доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києвіпропро захист честі, гідності, ділової репутації, стягнення 42 000, 00 грн моральної шкоди та стягнення 79 800,00 грн упущеної вигоди

за участю представників сторін:

від позивача: Пасічник І.Ю. - керівник;

від відповідача: Апіфалов Т.Ю. - за довіреністю;

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 року Приватне акціонерне товариство "Глазер-ЮН" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про захист честі та гідності та стягнення 121 800,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.11.2015 у справі № 910/25710/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016, позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь приватного акціонерного товариства "Глазер-ЮН" упущеної вигоди в розмірі 79 800 грн. В іншій частині відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2015 року скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 18.05.2013 року між Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві та ПАТ "Глазер-ЮН" було укладено договір про визнання електронних документів № 180520131, предметом якого є визнання електронних податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу податкової служби засобами електрокомунікаційного зв'язку або електронних носіях, як оригіналу.

Позивач 19.01.2015 року засобами електронного зв'язку надіслав відповідачу податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2014 року. Декларацію не було прийнято, про що було повідомлено позивача квитанцією № 1 з зазначенням причини "для платника податків заборонено прийом звітності по електронній пошті".

У зв'язку з цим позивач звернувся до ГУ Міндоходів ДФС у м. Києві зі скаргою на протиправну діяльність посадових осіб ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів ДФС у м. Києві.

У відповіді наданій на дану скаргу ГУ Міндоходів ДФС у м. Києві зазначило, що під час перевірки наведених у скарзі фактів ними було встановлено недотримання посадовими особами податкового органу при прийнятті електронної звітності ПАТ "Глазен-ЮН" окремих вимог нормативно-правових актів.

В подальшому 02.02.2015 ПАТ "Глазен-ЮН" отримало від ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів ДФС у м. Києві лист про розірвання в односторонньому порядку укладеного між ними договору про визнання електронних документів № 180520131 від 18.05.2013.

Не погоджуючись з такими діями ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів ДФС у м. Києві ПАТ "Глазен-ЮН" оскаржило їх до Окружного адміністративного суду міста Києва, за результатами якого 16.04.2015 у справі № 826/1701/15 було прийнято постанову про визнання дій ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів ДФС у м. Києві щодо розірвання договору № 180520131 від 18.05.2013 в односторонньому порядку протиправними.

Звертаючись з позовом у даній справі ПАТ "Глазен-ЮН" стверджувало, що протиправні дії ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів ДФС у м. Києві щодо розірвання вказаного договору про визнання електронних документів, які встановлені рішенням суду в зазначеній адміністративній справі, а також неприйняття керівником податкового органу громадянином ОСОБА_6 поданих ним в електронному вигляді податкових звітів, підірвали імідж та ділову репутацію його підприємства в очах ділових партнерів. В наслідок цього контрагент позивача розірвав договір поставки № 0112014 від 01.02.2014, укладений між ним та позивачем, обґрунтовуючи таке рішення неможливістю подання звітності та реєстрації податкових накладних.

В прохальній частині позову ПАТ "Глазен-ЮН" просив суд стягнути з ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів ДФС у м. Києві на його користь 42 000,00 грн. моральної шкоди, завданої його діловій репутації, та 79 800,00 грн. упущеної вигоди, понесеної ним внаслідок розірвання зазначеного вище договору поставки.

Приймаючи оскаржувані рішення та постанову щодо стягнення витрат немайнового характеру (моральної шкоди), суди дійшли висновку, що позивач не довів понесені ним витрати та відмовили в цій частині позовних вимог, щодо вимог про стягнення витрат майнового характеру у вигляді упущеної вигоди, то суди дійшли висновку про їх задоволення з огляду на вжиття позивачем усіх заходів для їх одержання.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає дані висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без належної правової оцінки всіх у сукупності обставин справи, виходячи з наступного.

Як вбачається з позовної заяви, заявлені в ній вимоги ґрунтуються на твердженнях позивача про те, що відповідач своїми протиправними діями порушив його ділову репутацію.

У прохальній частині позову вимоги про захист ділової репутації позивачем заявлено не було, а тому суд при підготовці справи до розгляду в порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України зобов'язаний був уточнити позовні вимоги.

Разом з тим, оскільки вимоги позивача ґрунтуються на твердженнях про порушення його ділової репутації, саме це мало бути об'єктом дослідження для судів при вирішенні даного спору.

Згідно із статтею 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Проте, судами при розгляді справи та задоволенні позову частково не було встановлено наявності вказаних обставин, як обов'язкових елементів для встановлення факту, який би свідчив про порушення відповідачем ділової репутації позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушеним (упущена вигода).

З огляду на положення ст. 22 Цивільного кодексу України, а також ст.ст. 218, 224 Господарського кодексу України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Судами при задоволенні позову також не було встановлено причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача при розірванні договору про визнання електронних документів та заявленими позивачем до стягнення збитками у вигляді упущеної вигоди, які поніс останній в наслідок розірвання з ним його контрагентом договору поставки.

Колегія суддів також зазначає, що вимога позивача про стягнення моральної шкоди є вибраний ним способом захисту порушеної, на його думку, власної ділової репутації (п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи"), а тому при розгляді даної позовної вимоги суди мають з'ясувати наявність чи відсутність обставин, які є юридичними складовими даного правопорушення (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи"), що не встановлювалось судами при прийнятті оскаржуваних судових актів.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на те,що мотивувальна та резолютивна частини рішення суду першої інстанції містять суперечності щодо повного чи часткового задоволення позовних вимог, які не були виправлені судом апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Вищевикладене свідчить про неповний та необ'єктивний розгляд справи, оскільки у порушення вимог ст.ст. 32-34, 43 Господарського процесуального кодексу України попередні судові інстанції не з'ясували належним чином дійсні обставини справи, що вплинуло на їх юридичну оцінку, а відповідно і правильність застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (ч. 1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вбачає достатні правові підстави для скасування рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2015 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 у справі № 910/25710/15 і передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи, перевірити доводи сторін, дати їм належну юридичну оцінку і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду на наведене та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 24.11.2015 року у справі № 910/25710/15 скасувати.

Справу № 910/25710/15 направити до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Головуючий Н.М. Нєсвєтова

Судді П.А. Гончарук

Л.В. Стратієнко

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2016 р. Справа№ 910/25710/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Пантелієнка В.О.

Остапенка О.М.

представники сторін:

від позивача:Пасічникт І.Ю. - директор, засновник

від відповідача: Аліфанов Т.Ю. (дов. № 91/26-57-10-18 від 28.10.2015),

Литвиненко С.С. (дов. № 31/26-57-10-18 від 09.03.2016),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у місті Києві на рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2015 у справі № 910/25710/15 (суддя Прокопенко Л.В.)

за позовом приватного акціонерного товариства "Глазер-ЮН", м. Київ

до, ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у місті Києві, м. Київ

про захист честі та гідності та стягнення 121 800,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Глазер-ЮН" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про захист честі та гідності та стягнення 121 800,00 грн.

Ухвалою суду від 02.10.2015 порушено провадження у справі № 910/25710/15 та призначено до розгляду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.11.2015 у справі № 910/25710/15 (суддя Прокопенко Л.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь приватного акціонерного товариства "Глазер-ЮН" упущеної вигоди в розмірі 79800,00 грн. В іншій частині відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у місті Києві звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення в частині стягнення з Державного бюджету України на користь приватного акціонерного товариства "Глазер-ЮН" упущеної вигоди в розмірі 79800,00 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням норм процесуального та матеріального права, а саме ст. 87 ГПК України, оскільки судом з порушенням направлено на адресу відповідача копію оскаржуваного рішення, ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України. Крім того, скаржник зазначає, що відповідач не є вповноваженою особою на прийом податкових документів у електронному вигляді, а тому позивачем не доведено безпосереднього причинного зв'язку між правопорушенням та заподіянням шкоди.

14.03.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником відповідача подано клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги до якого додано апеляційну скаргу з виправленою прохальної частиною, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати в частині стягнення з Державного бюджету України на користь позивача упущеної вигоди в розмірі 79800 грн., постановити нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Також 14.03.2016 представником відповідача подано додаткові поясненя в яких зазначає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не врахував правову природу такого виду цивільно-правової відповідальності, як упущена вигода, не дослідив наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, що призвело до помилковості висновків суду та неправильного вирішення справи по суті.

29.03.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивачем подано письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких позивач зазначає про необґрунтованість тверджень відповідача та правомірність рішення суду першої інстанції та просив відхилити апеляційну скаргу та залишити и рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги з викладених в ній підстав.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив доводи апеляційної скарги, з підстав викладених в запереченнях на апеляційну скаргу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції і вбачається з матеріалів справи між Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві та ПрАТ "Глазер-ЮН"18.05.2013 було укладено договір № 180520131 про визнання електронних документів, предметом якого є визнання електронних податкових документів, поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу податкової служби засобами електрокомунікаційного зв'язку або електронних носіях, як оригіналу.

19.01.2015 позивач засобами електронного зв'язку надіслав відповідачу податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2014 року. Декларацію не було прийнято, про що було повідомлено позивача квитанцією № 1 з зазначенням причини «для платника податків заборонено прийом звітності по електронній пошті».

В матеріалах наявний лист від 10.05.2015 адресований податковим органом позивачу про розірвання договору в односторонньому порядку з боку ДПІ у Святошинському районі ДФС м. Києва.

За результатами оскарження позивачем протиправних дій відповідача Окружним адміністративним судом міста Києва від 16.04.2015 у справі № 826/1701/15 прийнято постанову, якою адміністративний позов ПрАТ "Глазер-ЮН" задоволено частково, визнано протиправними дії ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві щодо розірвання в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів 180520131 від 18.05.2013.

Колегія суддів зазначає, що згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В позовній заяві позивач стверджує, що у зв'язку із вище зазначеними діями відповідача, протиправність яких встановлена в судовому порядку, було підірвано його ділову репутацію в наслідок чого контрагент позивача розірвав договір постачання картону, обґрунтовуючи таке рішення неможливістю подання звітності та реєстрації податкових накладних.

На підтвердження зазначених обставин справи позивачем подано копії договору поставки № 0112014 від 01.2.2014 укладеногоміж позивач та ПП «К.О.М. -ТРЕЙД»; письмової заявки ПП «К.О.М. -ТРЕЙД» від 16.12.2014 про поставку продукції у період з 26 по 30 січня 2015 року; лист - повідомлення ПП «К.О.М. -ТРЕЙД» від 21.01.2015 про розірвання договору № 01122014 від 01.12.2014.

Враховуючи вищезазначене позивач в позовній заяві вказує, що саме протиправними діями відповідача йому було завдано збитків.

Поняття "збитки" включає в себе упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, тобто ті доходи, які вона недоотримає внаслідок порушення її цивільного права.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України).

Відповідно до абз. ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За правилами ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається в тому числі і неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Відповідно до п. 4 ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Як підтверджується матеріалами справи позивач звертався до ГУ Міндоходів ДФС у м. Києві зі скаргою на протиправну діяльність посадових осіб ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві вих. № 20 від 19.01.2015.

Головним управлінням Міндоходів ДФС у м. Києві надано відповідь у листі № 1673/10/26-15-14-18 від 04.02.2015 відповідно до якого за результатами розгляду скарги ПрАТ "Глазер-ЮН" від 19.01.2015 № 20 на дії посадових осіб ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, та під час перевірки фактів викладених у зазначеній скарзі встановлено що посадовими особами податкового органу під час прийняття електронної звітності товариства не дотримано окремих вимог нормативно-правових актів.

Крім того, з метою відновлення електронного договору на подання електронної звітності від 18 травня 2013 року № 18052013115.06.2015 позивачем на адресу відповідача направлено лист № 15 з відповідною вимогою.

Вищенаведені обставини справи доведені наявними у справі письмовими доказами та не спростовані відповідачем ні в суді першої ні в суді апеляційної інстанції.

Перевіривши правильність розрахунку суми упущеної вигоди та на підставі вище встановленого колегія вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про обґрунтованість та доведеність вимог позивача в частині стягнення з відповідача 79 800,00 грн. упущеної вигоди.

Щодо відмови судом першої інстанції в частині вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 42 000 грн. колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає для фізичних осіб у приниженні ділової репутації.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди" зазначено під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач належними засобами доказування не довів факт понесення останнім втрат немайнового характеру, а тому правомірно відмовив в задоволенні позову в частині стягнення 42 000 грн. моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це призвело до прийняття неправильного рішення. Посилаючись на порушення норм процесуального права скаржник посилається на ст. 87 ГПК України, а саме в частині дотримання строків направлення повного тексту рішення.

Однак, в даному випадку апеляційний суд не вбачає, що зазначені скаржником порушення призвели до прийняття неправильного рішення. Таким, чином суд апеляційної інстанції не вбачає аргументованих підстав на підтвердження зазначених порушень, а тому не приймає до уваги дані твердження податкового органу.

Також не приймаються апеляційним судом в якості підстави для скасування оскаржуваного рішення твердження скаржника стосовно того, що він не є вповноваженою особою на прийом податкових документів, оскільки в даному випадку підставою для звернення з цим позовом стало вчинення відповідачем протиправних дій щодо розірвання в односторонньому порядку договору, а цей факт підтверджено належними та допустимими доказами.

У відповідності до ст.ст. 32-34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи податкового органу, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення господарського суду.

Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7, 32-35, 43, 44, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у місті Києві залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2015 у справі № 910/25710/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді В.О. Пантелієнко

О.М. Остапенко