В позові про зняття арешту з майна що не належить боржнику - відповідачами мають бути боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. (ВС КЦС №760/16996/22 від 02.09.2025 р.)

Фабула судового акту: Спадкоємець майна на яке було накладено арешт звернувся до суду з позовом до Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна. Позивач заявляв, що спадкодавиця вже оплатила борг і виконавче провадження було закрито - але при оформленні спадкового майна, видати свідоцтво про право на спадщину нотаріус не зміг - бо виявилося що арешт не зняли.

При цьому позивач звертався до Солом`янського РВДВС, однак дій щодо відновлення його прав державний виконавець не вчинив.

Проте рішенням районного суду у задоволенні позову спадкоємця до Солом`янського РВДВС у м. Києві про зняття арешту з майна відмовлено. Постановою апеляційного суду рішення залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що позивач пред'явив позов до Солом'янського РВДВС, яке не є ані боржником, ані особою, в інтересах якої накладено арешт. Отже, Солом`янський РВДВС ЦМУ МЮ (місто Київ) не є належним відповідача у цій справі, що є підставою для відмови у позові за необґрунтованістю.

Отже у цій справі:

ВС КЦС погодився із позицією судів попередніх інстанцій на обґрунтування чого заявив.

Судами було встановлено, що стягувачем у виконавчому провадженні та особою, в інтересах якої накладено арешт на спірне майно спадкодавця була інша особа - яка не була залучена до справи як відповідач.

У частині першій статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Аналогічний за змістом висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19) та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19-ц (провадження № 61-12594св21), від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20 (провадження № 61-7109св22), від 6 травня 2024 року у справі № 725/3352/23 (провадження № 61-292св24).

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження» (абзац 1 пункту 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна»).

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19).

Колегія суддів констатувала, що порушене право спадкоємця може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття із нього арешту, а позивач заявив лише позовну вимогу про зняття арешту до неналежного відповідача.

Аналізуйте судовий акт: Якщо інформація про адресу боржника, у виконавчому документі, не викликає сумнівів в її достовірності, виконавець не має підстав для перевірки цієї інформації (ВС КАС №640/35340/21 від 11.01.2024 р.);

Збереження арештів, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження виконання судового рішення - є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном (ВС КЦС №947/36027/21 від 28.08.2024 р.);

Перевірки майнового стану боржника мають вчинятися виконавцем систематично, у терміни чітко вказані в законі (ст. 48), а не одноразово. (ВС КГС №910/10211/21 від 05.11.2024р.);

Закінчене виконавче провадження при невиконаному судовому рішенні - не відновлюється. Навіть якщо перешкоди у побаченнях з дітьми тривають. (ВС КЦС № 551/920/22 від 15.09.2023 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 760/16996/22

провадження № 61-2215св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Солом`янський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 серпня 2023 року, ухвалене у складі судді Кушнір С. І., та постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року, ухвалену у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Солом`янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) (далі - Солом`янський РВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ)) про зняття арешту з майна.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_2 , після смерті якої залишилося спадкове майно - квартира АДРЕСА_1 .

За життя спадкодавця державний виконавець на вказану квартиру наклав два арешти: постановою від 22 лютого 2002 року про арешт майна боржника серії АА № 190240 та постановою від 21 березня 2002 року про арешт майна боржника серії АА № 190244. Підставою для їх накладення є ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 25 січня 2002 року у справі № 2-247.

Після ухвалення судом рішення та його виконання спадкодавцем, державний виконавець закінчив виконавче провадження та звільнив квартиру з-під арешту, накладеного відповідно до постанови від 22 лютого 2002 року серії АА № 190240. При цьому арешт, накладений відповідно до постанови від 21 березня 2002 року серії АА № 190244, не знятий.

У листопаді 2011 року він звертався до Солом`янського РВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) з вимогою зняти арешт, накладений на квартиру, однак дій щодо відновлення його прав державний виконавець не вчинив.

Вказував, що у червні 2022 року він звернувся до нотаріуса із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті матері, однак отримав відмову у зв`язку з наявністю арешту, накладеного відповідно до постанови державного виконавця від 21 березня 2002 року серії АА № 190244. Тому він позбавлений можливості реалізувати свої спадкові права та розпоряджатися успадкованим майном, що стало підставою для звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

ОСОБА_1 просив суд зняти арешт з квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , накладений постановою державного виконавця від 21 березня 2002 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 29 серпня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Солом`янський РВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) про зняття арешту з майна відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 29 серпня 2023 року - без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що ОСОБА_1 пред`явив позов до Солом`янського РВДВС м. Києва ЦМУ МЮ (місто Київ), яке не є ані боржником, ані особою, в інтересах якої накладено арешт. Отже, Солом`янський РВДВС ЦМУ МЮ (місто Київ) не є належним відповідача у цій справі, що є підставою для відмови у позові за необґрунтованістю.

Спростовуючи доводи позивача про те, що обов`язок щодо припинення чинності арешту майна боржника покладався на відповідні органи виконавчої служби, тому саме відповідний орган державної виконавчої служби має відповідати за цим позовом, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що оскільки Солом`янський РВДВС м. Києва ЦМУ МЮ (місто Київ) не є особою, в інтересах якої було накладено арешт на спірну квартиру, не пред`являє майнових вимог на вказану квартиру, і з цього приводу спір між сторонами у цій справі відсутній.

При цьому суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи заявника, вказав, що незняття відповідачем арешту з майна спадкодавця після закінчення виконавчого провадження не є підставою для задоволення позову, оскільки у позовному провадженні здійснюється захист порушених майнових прав позивача іншою особою - відповідачем, тоді як визначений ОСОБА_1 відповідач жодних майнових вимог щодо спірної квартири не пред`являє.

ОСОБА_1 , який одночасно з ОСОБА_2 був боржником у закінченому виконавчому провадженні, не позбавлений можливості звернутися до суду зі скаргою в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, на бездіяльність органу державної виконавчої служби щодо незняття арешту.

Суд апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

25 лютого 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Солом`янського районного суду міста Києва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У березні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) та Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішення.

Доводи касаційної скарги в цілому зводяться до того, що суди попередніх інстанцій:

- відмовили у застосуванні частини першої статті 391 ЦК України, надавши перевагу статті 447 ЦПК України;

- не врахували доводи про існування альтернативного способу захисту порушених прав позивача, обраного ним;

- помилково вважали, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, оскільки статус власника майна є достатньою підставою для застосування статті 391 ЦП України для захисту його порушеного права;

- не врахували, що виконавче провадження, в межах якого законно накладено, проте незаконно не знято арешт, закрите.

Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 25 січня 2002 року у справі № 2-247 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: Житлово-будівельний кооператив «Радуга-2», ОСОБА_4 , про стягнення матеріальної та моральної шкоди накладено арешт на майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , за місцем проживання відповідачів відповідно до суми позовних вимог.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції міста Києва від 22 січня 2002 року серії АА № 190240 під час примусового виконання ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 25 січня 2002 року у справі № 2-247, накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 шляхом заборони здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а саме квартири АДРЕСА_1 .

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції міста Києва від 21 березня 2002 року серії АА № 190244, під час примусового виконання ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 25 січня 2002 року у справі № 2-247, накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 , а саме: на квартиру АДРЕСА_1 , заборонивши здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_2 , а саме зазначеної квартири.

Постановою державного виконавця державної виконавчої служби у Солом`янському районі міста Києва від 28 липня 2006 року під час примусового виконання виконавчого листа № 2-66-1, виданого 20 липня 2005 року Солом`янським районним судом міста Києва, про стягнення боргу з ОСОБА_1 у сумі 5 955,50 грн на користь ОСОБА_3 , виконавче провадження закінчено у зв`язку зі сплатою боргу та звільнено з-під арешту майно боржника, тобто квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , накладений згідно з постановою державного виконавця від 22 лютого 2002 року.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 93674820, складеного 04 серпня 2017 року, квартира АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 , обтяжена арештом (архівний запис) на підставі постанови від 21 березня 2002 року б/н відділу державної виконавчої служби Залізничного РУЮ ВДВС Солом`янського району (реєстраційний номер обтяження 1344418).

Постановою державного нотаріуса Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Русіної Н. О. 22 червня 2022 року відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, а саме: у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії мотивована тим, що відповідно до підпункту 4.17 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, якщо на спадкове майно накладено арешт судовими чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту, а на зазначену вище квартиру накладено арешт постановою про арешт майна від 21 березня 2002 року відділом державної виконавчої служби Залізничного районного управління юстиції відділу державної виконавчої служби.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

У справі, що переглядається, установлено, що ОСОБА_1 є стороною у справі, в межах якої був накладений арешт на майно спадкодавця ОСОБА_2 . Вважає, що його права як спадкоємця спірного нерухомого майна після смерті його матері ОСОБА_2 мають бути захищені в порядку позовного провадження шляхом подання цього позову про зняття арешту з вказаного майна, відповідачем у якому він визначив Солом`янський РВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ), оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Встановлено, що стягувачем у виконавчому провадженні та особою, в інтересах якої накладено арешт на спірне майно спадкодавця ОСОБА_2 , є ОСОБА_3 .

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У частині першій статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Аналогічний за змістом висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19) та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19-ц (провадження № 61-12594св21), від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20 (провадження № 61-7109св22), від 6 травня 2024 року у справі № 725/3352/23 (провадження № 61-292св24).

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження» (абзац 1 пункту 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна»).

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи викладене, законом у спірних правовідносинах передбачений інший спосіб судового захисту порушеного права позивача, яке може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття із нього арешту.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 пред`явив позов до Солом`янського РВДВС м. Києва ЦМУ МЮ (місто Київ), яке не є ані боржником, ані особою, в інтересах якої накладено арешту. Тому Солом`янський РВДВС ЦМУ МЮ (місто Київ) не є належним відповідачем у цій справі.

Доводи касаційної скарги про те, що суди відмовили у застосуванні частини першої статті 391 ЦК України, надавши перевагу статті 447 ЦПК України, колегія суддів спростовує з огляду на висновки, зроблені вище, а також з огляду на те, що це жодним чином не порушує прав позивача, визначених статтею 391 ЦПК України.

Судами не встановлено, чи були позивач та спадкодавець (мати позивача) солідарними боржниками у справі №2-247/2002, у рамках якої накладено арешт на спірне майно. При цьому доказів того, чи ухвала суду № 2-247/2002 виконувалася у рамках одного виконавчого провадження, чи ці виконавчі провадження були зведені, матеріали справи, яка є предметом касаційного перегляду, не містять.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 , який одночасно з ОСОБА_2 був боржником у закінченому виконавчому провадженні, тому не позбавлений можливості звернутися до суду зі скаргою в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, на бездіяльність органу державної виконавчої служби щодо незняття арешту, на правильність вирішення спору не впливають, а тому не є підставою для скасування правильних по суті і законних судових рішень.

Колегія суддів констатує, що порушене право спадкоємця може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття із нього арешту, а позивач заявив лише позовну вимогу про зняття арешту до неналежного відповідача, що спростовує доводи касаційної скарги у відповідній частині.

Посилання касаційної скарги на те, що позивач обрав ефективний спосіб захисту порушених прав, є безпідставними, оскільки спростовується вищевказаними висновками судів попередніх інстанцій і потребуватиме подання нового позову до суду (див. пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), пункт 8.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20 (провадження № 12-10гс22).

Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги з підстави, визначеної у пункті 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник має навести належне обґрунтування існування такої підстави. Таке обґрунтування не повинно зводитися до формального непогодження із встановленими судами першої та апеляційної інстанцій фактичними обставинами справи. Подаючи касаційну скаргу з підстав існування потреби відступити від певного актуального правового висновку, викладеного Верховним Судом, заявник повинен навести, у чому саме полягає така потреба, обґрунтувавши існуванням певної правової проблеми під час застосування вже сформованого правового висновку, від якого заявник просить відступити Верховний Суд.

Для перегляду судом касаційної інстанції певного правового висновку потрібне існування сукупності підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього правового висновку щодо певного питання правозастосування на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усуненням суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права.

Позивач не навів обґрунтованих причин та вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість висновків Великої Палати Верхового Суду, викладених у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19), Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), та наявність підстав для відступлення від таких висновків.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 серпня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник