21.01.2015 | Автор: ТОВ Юридична компанія Юріс-Консалт Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Укладений без дозволу органів опіки та піклування договір іпотеки житлового приміщення, у якому проживали до укладання та проживають неповнолітні діти, є нікчемним.(Постанова ВСУ №6-161цс14 від 12 листопада 2014р.)

Фабула судового акту (веб-ресурс "Протокол"): Банк при наявності заборгованості за кредитний договором звернувся до суду із позовом при звернення стягнення на предмет іпотеки – житлове приміщення, виселення зареєстрованих осіб, в тому числі і двох неповнолітніх дітей та зняття їх з реєстраційного обліку. Судами всіх інстанцій було відмовлено у задоволенні позову оскільки встановлено, що договір іпотеки був укладений без згоди органу опіки та піклування, при цьому діти проживали і проживають у житловому приміщенні на законних  підставах ще до моменту укладання договору іпотеки. За таких обставин договір іпотеки є нікчемним. 

Ця постанова ВСУ є також цікавою з точки зору рідких випадків цивільного процесу.  Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд судового рішення ВСУ посилається на статтю 360-5 ЦПК України, тобто встановлює, що обставини неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права під час розгляду цієї заяви не підтвердились. Зокрема ВСУ зазначає: «порівняння вищенаведених судових рішень із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.»

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

         

12 листопада 2014 року                                                                                                                                                                               м. Київ

        Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого

Яреми А.Г.,

суддів:

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П.,

Охрімчук Л.І.,

 

Сеніна Ю.Л.,

Сімоненко В.М.,-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа – орган опіки та піклування Шаргородської районної державної адміністрації Вінницької області, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації за заявою публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2014 року,

                                                    в с т а н о в и л а :

У червні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційного банку “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 31 березня 2008 року між ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_2 укладено кредитний договір на суму   100 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,56 %  річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 31 березня 2018 року.

Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 3 квітня 2008 року ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1  уклали  договір іпотеки, згідно з

умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Посилаючись на неналежне виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, унаслідок чого станом на 15 квітня 2013 року утворилась заборгованість перед банком у розмірі 351 904 грн 70 коп., позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, виселити ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та /або проживають у будинку, що є предметом договору іпотеки, та зняти цих осіб з реєстраційного обліку.

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 14 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 14 січня 2014 року, у задоволенні позову  ПАТ КБ “ПриватБанк” відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ КБ “ПриватБанк” на вищенаведені судові рішення на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК) України.

У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ КБ “ПриватБанк” просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2014 року, а справу передати на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права,  а саме: статті 18 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-III “Про охорону дитинства” (далі – Закон “Про охорону дитинства”)  та статті 12 Закону України від 2 червня 2005 року №2623-IV “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” (далі – Закон “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”).

         На підтвердження своїх доводів ПАТ КБ “ПриватБанк” наводить рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року, від 10 жовтня 2012 року та  від 18 грудня  2013 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  від 22 вересня 2014 року поновлено строк на подання заяви про перегляд ухвали цього суду від 5 березня 2014 року, справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ КБ “ПриватБанк”, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1)  неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2)  встановлення    міжнародною   судовою  установою,   юрисдикція  якої 

визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що 31 березня 2008 року між ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_2 укладено кредитний договір на 100 000 грн. 3 квітня 2008 року ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передав банку в іпотеку належний йому на праві приватної власності житловий будинок загальною площею  S_1, житловою площею S_2 та земельну ділянку, що знаходиться у його користування, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

           Свої зобов’язання за кредитним договором ОСОБА_2 належним чином не виконувала, у результаті чого виникла заборгованість в сумі 351 904 грн 70 коп. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають двох неповнолітніх дітей, які з 2002 року проживали і продовжують проживати в будинку, переданому в іпотеку. 

         Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що недотримання сторонами під час укладення іпотечного договору вимог законодавства щодо погодження у встановленому законом порядку з органом опіки та піклування передачі в іпотеку будинку, право користування яким на час укладення договору іпотеки мали діти, має наслідком  нікчемність даного правочину.

Разом із тим у наданих для порівняння рішеннях колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, суд касаційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовів про визнання договорів іпотеки недійсними, виходив із того, що  на момент укладення оспорюваних договорів діти не проживали у житловому приміщенні, переданому в іпотеку, їх вселення мало місце після укладення договорів іпотеки без згоди іпотекодержателя, а тому встановлені факти не є підставою для визнання договору іпотеки недійсним у зв’язку з невиконанням вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Порівняння вищенаведених судових рішень із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України:                        

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк”  про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2014 року відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій  пунктом 2 частини  першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий

 

А.Г. Ярема

Судді:

 

В.І. Гуменюк

 

 

Н.П. Лященко

 

 

Л.І. Охрімчук

 

 

Ю.Л. Сенін

 

 

В.М. Сімоненко

 

 

 

 

 

 

 

2
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення