Угоди у справах про колаборацію: що з ними не так і як це виправити?

Українська Гельсінська спілка з прав людини представляє серію публікацій з питань колабораціонізму, проблематики судових справ щодо воєнних злочинів, доступу населення до правової допомоги в умовах збройного конфлікту. Автори матеріалів – судді та адвокати, які пройшли навчання за освітніми курсами від УГСПЛ (переглянути всі матеріали серії).

Цього разу вашій увазі представляємо публікацію Катерини Котельви – судді Галицького районного суду міста Львова, випускниці освітніх програм УГСПЛ.

З 15 березня 2022 року співпраця з державою-агресором визнається кримінальним правопорушенням та карається відповідно до ст. 111-1 Кримінального кодексу України як колабораційна діяльність.

Зі змінами до законодавства до національних судів почали надходити обвинувальні акти по справах про колабораційну діяльність, в тому числі з підписаною сторонами кримінального провадження угодою про визнання винуватості.

На перший погляд ці справи не проблемні, переважну більшість угод суд як правило затверджує.

Проте в цій категорії кримінальних проваджень є деякі суттєві аспекти, на які прокурорам, адвокатам та суддям варто звернути увагу .

Види угод

У кримінальному провадженні можуть бути укладені два види угод: 1) про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим; 2) між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Саме другий вид може укладатися у кримінальних провадженнях по ст. 111-1 ККУ, тому цей матеріал присвячений дослідженню проблематики затвердження судом саме угод про визнання винуватості у справах про колабораційну діяльність.

Укладання угоди про визнання винуватості

Згідно з законом угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.

Обов’язковою умовою є беззастережне визнання обвинуваченим своєї вини.

Прокурор під час укладення угоди про визнання винуватості враховує низку обставин, за наявності яких вона може бути укладена, і які визначені ст. 470 КПК, в тому числі враховують наявність суспільного інтересу:

• в забезпеченні швидкого досудового розслідування і судового провадження;
• викритті більшої кількості кримінальних правопорушень;
• запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень.

Сторони узгоджують міру покарання, визначають обов’язки за угодою та обвинувальний акт разом з угодою прокурор направляє до суду.

Угода про визнання винуватості є своєрідним компромісом (консенсусом, альтернативним правосуддям) для сторін кримінального провадження.

Суд в свою чергу не проводить жодних процесуальних дій, лише перевіряє угоду на відповідність вимогам КПК та приймає процесуальне рішення щодо неї: затверджує або відмовляє у її затвердженні. В разі відмови в затвердженні досудове розслідування продовжується у загальному порядку, а повторне звернення з угодою в одному кримінальному провадженні не допускається.

Причини для відмови

Частина 7 ст. 474 КПК визначає вичерпні шість вичерпний перелік з шести підстав для відмови в затвердженні угоди. Зокрема:

– якщо допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди;

– якщо умови угоди не відповідають інтересам суспільства.

Зазначені підстави потребують найбільш уважного вивчення в контексті справ про колаборацію.

Щодо неправильної правової кваліфікації кримінального правопорушення як підстави для відмови у затвердженні угоди слід зазначити декілька моментів.

Склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111-1, межує та конкурує з іншими складами кримінальних правопорушень, зокрема, державною зрадою (ст.111 ККУ), пособництвом державі-агресору (ст.111-2 ККУ), виправдовуванням, визнанням правомірною, запереченням збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікацією її учасників (ст.436-2 ККУ).

Також слід звернути увагу на проблему розмежування дій, передбачених частиною 4 ст. 111-1 ККУ, а саме передачі матеріальних ресурсів воєнізованим формуванням держави агресора, та можливою співучастю у вчиненні більш тяжких злочинів, зокрема воєнних.

Наприклад, якщо особа передає російським військовим свій будинок, в якому вчиняють катування або вбивства місцевого цивільного населення, такі дії можуть мати ознаки пособництва у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 438 ККУ: жорстокого поводження з цивільним населенням або інших порушень законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами (зокрема, Женевською конвенцією IV або ДП I).

Якщо частина 4 ст.111-1 за класифікацією тяжкості відноситься до нетяжких злочинів, ст. 438 ККУ відноситься до особливо тяжких злочинів, частина 2 якої передбачає найвищу міру покарання — довічне позбавлення волі.

Державна зрада (ст. 111 ККУ) також є особливо тяжким злочином та карається найвищою мірою покарання.

Коли виникають сумніви в правильності правової кваліфікації кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, де передбачена можливість укладення угоди про визнання винуватості, тоді відмовляють у її затвердженні.

На боці суспільства

Також суд не затверджує угоду, якщо її умови не відповідають інтересам суспільства.

По-перше, необхідно визначитися на які суспільно важливі сфери життя посягає колабораційна діяльність, в чому полягає суспільний інтерес в цій категорії справ.

Колабораційна діяльність віднесена до першого розділу особливої частини ККУ «Злочини проти основ національної безпеки України».

Конституція України визначає, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Преамбула Закону України «Про національну безпеку України» містить положення про те, що цей Закон визначає основи та принципи національної безпеки і оборони, цілі та основні засади державної політики, що гарантуватимуть суспільству і кожному громадянину захист від загроз.

Стаття 3 Закону України «Про національну безпеку України» закріплює коло об’єктів які підлягають захисту у сфері національної безпеки і оборони:

• людина (громадянин),
• суспільство,
• держава.

Таким чином, злочини проти основ національної безпеки, в тому числі колабораційна діяльність, посягають не тільки на інтереси держави, а й несуть загрозу інтересам суспільства та українського народу в цілому.

Постає питання, чи відповідає під час повномасштабної війни швидке кримінальне провадження у справах щодо злочинів проти національної безпеки інтересам українського суспільства?

Розберемось з поняттям «суспільний інтерес», його визначенням та складовими.

Вікіпедія визначає суспільний інтерес як інтерес суспільства або усередненого представника цієї спільноти, пов’язаного із забезпеченням його благополуччя, стабільності, безпеки та сталого розвитку.

Поняття суспільного інтересу використовує та розкриває Закон України «Про інформацію» (ст.29) в контексті «суспільно необхідної інформації» та «предмету суспільного інтересу».

Зокрема, предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка:

• свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України;
• забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків;
• свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо (ч.2 ст. 29).

Судові процеси по суті є своєрідною формою комунікації між державою та суспільством через відкритий публічний судовий процес. Гучні судові процеси завжди викликали суспільний інтерес та породжували суспільні дискусії.

Проблема колаборації для українського суспільства наразі є надчутливою та соціально значущою.

Отже, предметом суспільного інтересу у справах про колаборацію в тому числі може бути:

• проведення відкритого гласного судового процесу;
• проходження особами обвинуваченими у колаборації під час повномасштабної війни через повноцінну процедуру кримінального провадження;
• справедливе покарання у випадку встановлення вини особи;
• виправдання осіб, вина яких у вчиненні колабораційної діяльності не була доведена;
• відкритий суспільний діалог;
• бачення суспільством, що правосуддя відбувається.

Колаборанти серед народних обранців

Особливий інтерес населення викликають справи про обвинувачення в колаборації представників влади та посадовців місцевого самоврядування (депутатів сільських рад, старост), оскільки такі особи приносили присягу українському народові та користувалися авторитетом представника влади, що в рази збільшує суспільну небезпеку злочинної співпраці з державою-агресором.

Якщо для представника влади кримінальне провадження закінчилося підписанням угоди про винуватість, постають резонні питання:

• Чи досягнуті цілі кримінального провадження?
• Чи виконує узгоджене покарання свої функції: виправну та превентивну (як для самого обвинуваченого, так і для інших осіб)?
• Чи відповідає угода суспільному запиту на відновлення справедливості?
• Чи наблизить угода порозуміння та примирення в українському суспільстві?

Відкриті судові процеси по цій категорії справ в тому числі є запобіжником від вчинення самосуду мешканцями громад над колаборантами.

Отже, затверджуючи угоду про визнання винуватості та перевіряючи її зміст на відповідність суспільним інтересам, суд має:

1. Чітко встановити якому саме суспільному інтересу відповідає угода про визнання винуватості (забезпечення швидкого досудового розслідування і судового провадження, або викриття більшої кількості кримінальних правопорушень, або запобігання, виявлення чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень).
2. Зважити на інші інтереси суспільства в даній категорії справ.
3. Збалансувати всі наявні інтереси перед тим як затвердити угоду або відмовити у її затвердженні.

Звичайно, кожна ситуація, кожне кримінальне провадження та судова справа — унікальна, і суд в кожному конкретному випадку буде віднаходити відповідь на питання правильного балансу інтересів, враховуючи обставини викладені в угоді, особу обвинуваченого, наслідки вчиненого та інші важливі чинники.

Висновки та рекомендації

Підсумовуючи усе вище сказане, можу зробити такі висновки:

1. Угода про визнання винуватості у справах про колабораційну діяльність не завжди відповідає інтересам суспільства.
2. Судові процеси у справах про колаборацію здатні стати майданчиком відновлення справедливості, суспільного порозуміння та закладення підвалин для майбутнього примирення, якщо такі процеси пройдуть гласно та відкрито.
3. Загальний порядок розгляду такої нової категорії судових справ як колабораційна діяльність сприятиме напрацюванню єдиної судової практики в частині правильної кваліфікації дій по ст. 111-1 ККУ, єдиних підходів щодо міри призначеного покарання, що забезпечує дотримання в Україні принципів правової визначеності та верховенства права.

Пропозиції:

1. Прийняти зміни до КПК, якими заборонити угоди про визнання винуватості у справах щодо кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки, які були вчинені під час війни. Або прийняти зміни до КПК, якими заборонити угоди про визнання винуватості у справах щодо кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки, які були вчинені під час війни посадовими особами органів державної влади або місцевого самоврядування.
2. Проводити прямі трансляції судових процесів про колаборацію.
3. Рекомендувати судам в кожній справі цієї категорії уважно вивчати питання правильності кваліфікації та відповідності угоди суспільним інтересам, відмовляти у затвердженні угоди про примирення в разі наявності обґрунтованих сумнівів.

Авторка статті: Катерина Олександрівна Котельва – суддя Галицького районного суду м. Львова, випускниця освітніх програм УГСПЛ