Імплементації рішень ЄСПЛ у групі справ «Ігнатов проти України» або про дотримання права на свободу та особисту недоторканність

Тож усередині національної правової системи необхідно проаналізувати цю ситуацію і діяти спільно та в єдиному контексті, щоб досягти позитивних результатів. При цьому слід розуміти, що обмеження права на свободу як одного з основоположних прав людини, закріпленого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, може мати місце лише у виключних випадках та застосовуватися із суворим дотриманням норм законодавства.

На цьому акцентував Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко під час круглого столу з обговорення шляхів імплементації рішень ЄСПЛ у групі справ «Ігнатов проти України» та дотримання вимог ст. 5 Конвенції, організованого ВС спільно з Міністерством юстиції України, Програмою підтримки ОБСЄ для України в межах проєкту «Підтримка Верховного Суду та вищих судів у реалізації судової реформи та забезпеченні доступу до правосуддя в умовах війни», Управлінням програм співробітництва Ради Європи в межах проєкту «Зміцнення прав людини в системі кримінальної юстиції України – Фаза ІІ».

За словами Станіслава Кравченка, на початку дії КПК України 2012 року тримання під вартою становило трохи більше третини від усіх клопотань про застосування запобіжних заходів. На сьогодні питома вага цього запобіжного заходу перевищує дві третини від загальної кількості. Зрештою, попри те, що поточний стан із застосуванням запобіжних заходів не є ідеальним, він значно кращий від того стану, який був до прийняття та імплементації КПК України.

Крім того, Голова ВС відзначив, що в умовах відсутності дієвого механізму забезпечення єдності судової практики щодо вирішення питань, які не підлягають касаційному перегляду, зокрема ухвал про застосування запобіжних заходів, роль апеляційних судів є надзвичайно великою, адже саме на них покладається завдання щодо формування усталених підходів до розгляду відповідних клопотань. Утім, реалізація цієї мети ускладнюється за рахунок обсягу навантаження та нестачі суддівських кадрів.

Водночас, підсумував Станіслав Кравченко, суди наділені необхідним інструментарієм – норми КПК України значною мірою побудовані на цитатах з рішень Європейського суду з прав людини, і їх неухильне дотримання та виконання вимог ст. 5 Конвенції сприятимуть ухваленню належним чином мотивованих і обґрунтованих судових рішень.

Як акцентував модератор круглого столу – перший заступник керівника Апарату – керівник департаменту аналітичної та правової роботи ВС Расім Бабанли, вжиття заходів загального характеру на виконання рішень ЄСПЛ полягає не обов’язково у фундаментальних змінах, як-от зміна законодавства. Підвищення обізнаності та освіченості щодо причин, з яких ЄСПЛ констатує порушення Україною конвенційних норм, також сприятиме подоланню таких проблем.

Суддя Європейського суду з прав людини від України Микола Гнатовський зауважив, що питання, пов’язані з порушеннями ст. 5 Конвенції насамперед у контексті тримання під вартою, на жаль, є типовими й повторюваними у справах щодо України. Є шість базових сценаріїв, у яких ЄСПЛ констатує порушення Україною гарантованого Конвенцією права на свободу та особисту недоторканність через неправомірне позбавлення свободи.

До цих сценаріїв належать ситуації щодо: позбавлення свободи не на підставі судового рішення; ухвалення рішення про тримання під вартою без зазначення строку такого тримання (обидві ситуації висвітлені у справі «Харченко проти України»); відсутності будь-яких підстав, наведених судом у рішенні про надання дозволу на тримання під вартою («Ігнатов проти України»); затримки зі звільненням особи з-під варти («Руслан Яковенко проти України»); затримки зі складанням протоколу про затримання («Грубник проти України»); відсутності правових підстав для арешту без попереднього рішення суду («Строган проти України», «Грубник проти України», «Ритіков проти України»).

Крім цих типізованих сценаріїв, є ще ситуації, коли відсутні достатні та відповідні підстави для тримання особи під вартою («Корбан проти України»). ЄСПЛ вказав, що основними недоліками в таких рішеннях українських судів є ненадання будь-яких підстав для обґрунтування ризику того, що заявник може переховуватися і перешкоджати розслідуванню, та обмеження аргументації простим цитуванням положень кримінального процесуального законодавства. Також типовим сценарієм є надмірна тривалість досудового тримання під вартою. Провідним у цьому контексті лишається рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України». Ще один сценарій, який належить до категорії типових у практиці ЄСПЛ, стосується недоліків провадження щодо перегляду законності тримання під вартою. На переконання Миколи Гнатовського, окреслені проблеми давно зрозумілі, але є очевидним те, що потрібно шукати шляхи, щоб їх мінімізувати.

Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини Маргарита Сокоренко нагадала, що рішення ЄСПЛ для України є обов’язковими до виконання. Держава має виправити недоліки, на які вказав Суд, зокрема шляхом вжиття заходів загального й індивідуального характеру. Дуже часто виправлення проблеми полягає у врахуванні висновків ЄСПЛ в роботі державних органів.

Маргарита Сокоренко повідомила, що з 1 січня по 31 березня 2025 року ЄСПЛ ухвалив 47 рішень у справах щодо України, з яких 17 рішень стосуються констатації порушень ст. 5 Конвенції. За словами спікерки, потенційно значної кількості порушень можна було б уникнути за умови повного врахування висновків та дотримання всіх основоположних стандартів ЄСПЛ.

Одним із таких стандартів передусім є обґрунтованість підозри, яка є підставою для арешту. Така підозра, за позицією ЄСПЛ, передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об’єктивного спостерігача, що підозрювана особа могла вчинити відповідний злочин. Крім того, важливим елементом є те, щоб підозра залишалася доведеною протягом усього строку тримання під вартою. Також, як пояснила Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, при розгляді скарг ЄСПЛ звертає увагу на те, чи у відповідних судових ухвалах наявні достатні факти й докази для обґрунтування тримання особи під вартою.

Так, у рішенні у справі «Ігнатов проти України» щодо п. 3 ст. 5 Конвенції ЄСПЛ вкотре наголосив, що доводи за або проти звільнення особи з-під варти не можуть бути абстрактними або базуватися просто на суворості покарання, яке потенційно може бути застосоване. До того ж продовження строку тримання під вартою, відповідно, потребує і більшої кількості доводів.

Водночас Маргарита Сокоренко зауважила, що не кожне звернення до ЄСПЛ щодо України завершується констатацією порушення державою конвенційних норм. Зокрема, минулого року ЄСПЛ постановив два рішення про відсутність порушення ст. 5 Конвенції у двох групах справ «Година і Ковальчук проти України» і «Сириця та інші проти України» стосовно скарг на необґрунтоване тримання під вартою протягом тривалого часу.

Суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Надія Стефанів окреслила аспекти такого запобіжного заходу, як домашній арешт, у світлі ст. 5 Конвенції. Як пояснила суддя, п. 1 ст. 5 Конвенції, проголошуючи право на свободу, передбачає саме фізичну свободу особи і вимагає того, щоб ніхто не був позбавлений такої свободи свавільно. Тому для цілей Конвенції запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою та цілодобового домашнього арешту є рівнозначними заходами за ступенем обмеження особистої свободи.

Наприклад, відповідно до обставин справи «Корбан проти України» суди застосували цілодобовий домашній арешт як запобіжний захід, альтернативний триманню під вартою. Однак це не відповідає позиції ЄСПЛ, адже особа в такій ситуації все ж позбавлена свободи незалежно від того, де саме перебуває. Тож вимоги до мотивування судових рішень про застосування цілодобового домашнього арешту мають бути ідентичними до підстав для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Жодного обґрунтування судами не було надано, тому ЄСПЛ встановив порушення ст. 5 Конвенції.

Натомість у справі «Медведчук проти України» ЄСПЛ не встановив порушення ст. 5 Конвенції. У цій справі Суд підтвердив, що рішення національних судів про обрання цілодобового домашнього арешту як запобіжного заходу в цій ситуації не було свавільним чи необґрунтованим, оскільки особа підозрювалася в державній зраді та мала зв’язки із сусідніми державами, які були об’єктивними підставами для мотивування ризиків можливої втечі.

Підбиваючи підсумки обговорення, голова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Олександр Марчук зазначив, що питання щодо імплементації рішень ЄСПЛ у групі справ «Ігнатов проти України» та дотримання вимог ст. 5 Конвенції важливі не лише в контексті євроінтеграційних прагнень України. Це питання, які стосуються фундаментальних гарантій дотримання основних прав і свобод людини.

Для покращення ситуації на національному рівні, на переконання Олександра Марчука, насамперед потрібно говорити про взаємодію та синергію і слідчих суддів, і представників правоохоронних органів та прокуратури, і суддів,особливо апеляційної інстанції. Також, за словами голови ККС ВС, має йтися і про уніфікацію та підвищення стандарту ухвали слідчого судді щодо обрання певного запобіжного заходу. До того ж необхідними є врегулювання законодавчих прогалин і проведення спільних заходів для обговорення конкретних шляхів запобігання порушенням норм ст. 5 Конвенції.