У цивільному законодавстві не передбачено можливості скасування свідоцтва про право на спадщину в судовому порядку - закріплено тільки можливість визнавати його недійсним (ВС КЦС справа № 243/2499/20 від 26.01.2022 р.)

Фабула судового акту: Іноді не перестає дивувати, що тільки не придумають спадкоємці, щоб успадкувати побільше майна. В цій справі, позивач вияснив, що на земельну ділянку, яку він давно вже придбав у продавця, претендують спадкоємиця-дружина продавця, бо їй на цю землю видали свідоцтво про право на спадщину. Так, чинний власник землі звернувся до суду з позовом про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування реєстрації права власності на земельну ділянку та вчинення певних дій.

У позивача, на підтвердження власності був договір купівлі-продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом і зареєстрований в реєстрі. Крім того, у нього був державний акт про право власності на земельну ділянку з написом приватного нотаріуса про посвідчення договору купівлі-продажу та штампом Держкомзему про реєстрацію в Поземельній книзі права власності на земельну ділянку (за діючим тоді законодавством так оформлювали продаж землі).

Виявилося, що при оформленні спадкових прав, дружина продавця (знаючи достеменно про те що чоловік колись продав цю землю - як встановили суди) вказувала що втратила акт. Її нотаріус звернувся до відділу Держкомзему де зберігався другий примірник акту на землю - але вже без зазначених написів. Тож не побачивши написів, ні даних в реєстрі (бо такі не переносились до реєстру власником) нотаріус який вів спадкову справу видав на землю свідоцтво про право власності. Сам же власник - побачивши з Державного земельного кадастру, що власником земельної ділянки зареєстровано спадкоємицю подав цей позов.

Проте дружина продавця на цьому не зупинилася. Вона подала зустрічний позов, бо мовляв - на її думку - спірна земельна ділянка за своїм цільовим призначенням відноситься до категорії земель с/г призначення, які за чинним законодавством України станом на день вчинення договору купівлі-продажу були обмежені своїм обігом у цивільному обороті законодавчим мораторієм - а тому договір купівлі-продажу має бути визнано нікчемним.

Мало того - не зупинилась вона, коли і перша, і друга інстанція відмовили їй у задоволенні позову. Суди встановили, що земельна ділянка могла бути предметом договору, бо була не виділена в натурі, а приватизована її чоловіком - тому він мав право її продавати. Суди правильно вказали, що її дії направлені на отримання у спадщину спірної земельної ділянки, про продаж якої вона прекрасно знала, сприймаються та визнаються такими, що грубо порушують як права та інтереси власника, оскільки мають суттєвий негативний вплив на засади інституту власності в цілому.

Проте суд касаційної інстанції, як дуже часто буває у справах про захист речових прав, визнав способи захисту сторін такими, що обрані невірно - і відмовив у позовах обом із них.

Іноді виникає питання до ВС - чи варто так формалізовано ставитись до формулювання позовних вимог, коли на кону стоїть справді несправедливе позбавлення особи прав?

ВС КЦС вказав наступне: Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати:

• чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача;
• чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Щодо вимоги дружини продавця -ВС КЦС вказав, що такий спосіб захисту, як визнання договору неукладеним (те що вимагала дружина продавця), є неналежним способом захисту прав та інтересів.

Щодо вимоги власника землі - ВС мотивував тим, що свідоцтво ж про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (ч.1 ст. 1301 ЦК України).

На цій основі, ВС КЦС зробив висновок, що у цивільному законодавстві не передбачено можливості скасування свідоцтва про право на спадщину за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. В ЦК України закріплено тільки можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.

Отже у цій справі: Дружина продавця просила визнати нікчемним договір купівлі-продажу земельної ділянки, тобто, заявила вимогу, яка не є ефективним способом захисту права чи інтересу, то у задоволенні цієї вимоги належить відмовити саме з цих підстав - обрання позивачем за зустрічним позовом неефективного способу захисту права. При цьому, ВС КЦС констатував, що дійсно відсутні обставини, які б свідчили про нікчемність зазначеного правочину.

Але ж і вимоги власника землі, який просив скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом, при цьому посилався на ст. 657 ЦК України, ВС КЦС не задовольнив, оскільки на думку колегії - у цивільному законодавстві не передбачено можливості скасування свідоцтва про право на спадщину за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. В ЦК України закріплено тільки можливість пред'явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Аналізуйте судовий акт: Позов про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом є належним способом захисту якщо вбачаються перешкоди в оформленні спадкових прав в нотаріальному порядку (ВС КЦС справа № 227/3750/19 від 22.09.2021 р.);

Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини (ВС КЦС справа №405/7058/19 від 26.07.2021 р.);

Спір про скасування державної реєстрації заповіту не є публічно-правовим, а тому, захист порушених прав слід здійснювати за правилами цивільного судочинства (ВС КАС справа № 826/11771/18 від 08.09.2021 р.);

Посвідчення нотаріусом заповіту не в межах свого нотаріального округу не тягне нікчемність такого заповіту (ВП/ВС у справі № № 522/9893/17 від 25.05.2021, ВІДСТУП ВІД ПОЗИЦІЇ).

Постанова

Іменем України

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 243/2499/20

провадження № 61-17507св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивачка за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Панченко Андрій Вікторович,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2021 року в складі судді: Сидоренко І. О., та постанову Донецького апеляційного суду від 22 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Гапонова А. В., Кішкіної І. В., Никифоряка Л. П.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

17 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Панченко А. В., про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування реєстрації права власності на земельну ділянку та вчинення певних дій.

Первісний позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 2,0000 га, кадастровий № 1424256200:06:000:0700, розташованої на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області. Вказана земельна ділянка належить йому на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Панченко А. В., зареєстрованого в реєстрі № 6563. Під час оформлення права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 стало відомо, що існують обставини, які порушують його права, як власника земельної ділянки, а саме: згідно з інформацією з Державного земельного кадастру власником земельної ділянки 12 лютого 2017 року зареєстровано ОСОБА_2 , а здійснив державну реєстрацію прав в державному реєстрі прав власності приватний нотаріус Панченко А. В.

Зазначав, що підставами, що зумовили вчинення нотаріусом зазначені дії було наступне: ОСОБА_4 (продавець земельної ділянки за зазначеним договором купівлі-продажу від 28 жовтня 2011 року) помер, а його дружина - ОСОБА_2 , звернулась до нотаріуса із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину. Звернувшись до нотаріуса, ОСОБА_2 з метою прийняття спадщини у вигляді земельної ділянки, просила направити запит до Держгеокадастру для отримання копії державного акту на землю, зазначивши при цьому, що власний примірник нею загублено. Проте, відповідно до пункту 4.3 договору від 28 жовтня 2011 року відповідач була згодна з укладанням цього договору, що підтверджується її заявою, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Панченком А. В. 28 жовтня 2011 року, реєстр № 6562. Тобто, ОСОБА_2 було відомо про відчуження земельної ділянки її чоловіком 28 жовтня 2011 року. Таким чином ОСОБА_2 знала, що державний акт не міг бути загублений ні нею, ні її чоловіком, бо знаходився у позивача, як єдиного власника зазначеної земельної ділянки.

Нотаріусом у відповідь на запит отримано від міськрайонного управління Держгеокадастру копію державного акту серії ЯЖ № 616604, в якому відсутній напис про перехід права власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 до позивача. У державному акті про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 616604 складеного у двох примірниках, зазначено що перший примірник передано власнику земельної ділянки, другий же зберігається у відділі Держкомзему в Слов`янському районі Донецької області. Отже, з`ясувалось, що існує два оригінальних примірники державного акту серії ЯЖ № 616604, один з яких знаходиться у ОСОБА_1 , як власника вказаної земельної ділянки і має напис приватного нотаріуса Панченка А. В. про посвідчення договору купівлі-продажу та штам Держкомзему про реєстрацію в Поземельній книзі права власності на земельну ділянку. А другий без зазначених написів знаходиться у відповідному відділі Держгеокадастру.

Позивач вказував, що відповідний договір разом з державним актом є належним правовстановлюючим документом, на підставі якого може бути проведено державну реєстрацію прав власності на земельну ділянку. У разі набуття права власності на земельну ділянку на підставі цивільно-правової угоди державний акт на право власності на земельну ділянку долучається до договору, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку. На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчував документ, та орган, який здійснював державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їхніх обмежень, робили згідно з законодавством, яке діяло з 2009 року відмітку про перехід права власності на земельну ділянку із зазначенням документа, на підстав якого відбувся такий перехід.

ОСОБА_1 , після уточнення позовних вимог, просив:

скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А. В., щодо спадкування ОСОБА_2 , земельної ділянки, кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, що розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області, через відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво;

скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, розташовану на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області за ОСОБА_2 ;

зареєструвати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, розташовану на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району, за ОСОБА_1

14 липня 2020 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про встановлення нікчемності нотаріального посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та визнання його неукладеним.

Зустрічний позов мотивований тим, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , після чого відкрилась спадщина. ОСОБА_2 , як спадкоємець першої черги за законом, прийняла спадщину, серед якої виявилась спірна на цей час земельна ділянка із кадастровим номером 1424256200:06:000:0700.

ОСОБА_1 вважає себе власником спірної земельної ділянки на підставі договору її купівлі-продажу від 28 жовтня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Панченком А. В. Крім того, ОСОБА_1 посилається на те, що ним виконано вимоги щодо державної реєстрації права власності за вказаним договором, оскільки в державному акті наявні написи приватного нотаріуса після посвідчення договору та за реєстрацією в Поземельній книзі від 22 грудня 2011 року за № 142425820006000070031, що на його думку відповідає пункту 14 Порядку ведення Поземельної книги, затвердженого постановою КМ України від 09 вересня 2009 року за № 1021. Крім того, на думку ОСОБА_1 відповідачу за первісним позовом було відомо про відчуження земельної ділянки 28 жовтня 2011 року, про що свідчить зміст пункту 4.3 договору купівлі-продажу, а тому впевнений у помилковості оформлення й видачі 12 травня 2017 року свідоцтва про право на спадщину тим же приватним нотаріусом, що спонукало його звернутись до суду із позовом.

ОСОБА_2 зазначала, що спірна земельна ділянка за своїм цільовим призначенням відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення, які за чинним законодавством України станом на день вчинення договору купівлі-продажу були обмежені своїм обігом у цивільному обороті законодавчим мораторієм. Ця земельна ділянка не могла бути об`єктом цивільно-правових угод, зокрема, купівлі-продажу, 28 жовтня 2011 року згідно із пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» до ЗК України, який набрав чинності з 01 січня 2002 року та, де було встановлено, що до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 01 січня 2012 року, не допускається. Отже, на день вчинення правочину - 28 жовтня 2011 року, купівлі-продажу земельної ділянки, що призначена для ведення особистого селянського господарства, котре передбачає її товарне сільськогосподарське використання, існував мораторій на її відчуження, а тому нотаріально посвідчений договір її купівлі-продажу є недійсним з моменту його укладення, тобто з 28 жовтня 2011 року. Покупець спірної земельної ділянки не набув права власності на неї за договором від 28 жовтня 2011 року, оскільки приватним нотаріусом під час його посвідчення було порушено порядок, встановлений законом, а саме не враховано мораторій згідно з підпунктом б) пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року.

Твердження позивача, що ним дотримані усі вимоги до державної реєстрації, оскільки він на державному акті має написи приватного нотаріуса і реєстрацію в Поземельній книзі від 22 грудня 2011 року за № 142425820006000070031, що відповідає правилу, передбаченому пунктом 14 порядку ведення Поземельної книги, є помилковою, юридично нікчемною та непослідовною, оскільки у січні 2020 року, тобто через 9 років після посвідчення договору у нотаріуса і отримання вказаних написів на державному акті, він звернувся до державного реєстратора, де отримав рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 03 лютого 2020 року.

Запис № 142425820006000070031 від 22 грудня 2011 року в Поземельній книзі змістом державного земельного кадастру не підтверджується, що викликає сумніви у його достовірності. Внесення відомостей про земельну ділянку до кадастру можливе за наявності не лише цивільно-правової угоди, а й інших передбачених законодавством даних щодо розташування земельної ділянки та її площі, які становлять зміст обмінного файлу. ОСОБА_1 встановленого порядку не дотримався, через що не зареєстрував у передбачений законом спосіб право власності на земельну ділянку, яке він отримав у заборонений спосіб з порушенням мораторію. Оскільки відсутня державна реєстрація речових прав на спірну земельну ділянку позивачем, то наслідком цього є висновок про те, що ніяких майнових прав він не набув за договором від 28 жовтня 2011 року, а цей договір слід вважати неукладеним, а продавець не відповідає за неможливість державної реєстрації цього договору, що виникла внаслідок прострочення покупцем.

Спірна земельна ділянка була приватною власністю ОСОБА_4 , оскільки він її приватизував і став одноосібним власником на підставі розпорядження № 686 голови Слов`янської райдержадміністрації, після чого отримав на своє ім`я державний акт серії ЯЖ № 616604. Відчуження приватної власності ОСОБА_4 не потребувало згоди його дружини, а тому посилання позивачем на пункт 4.3 договору, де перелічують заяви ОСОБА_2 про згоду на вчинення даного правочину, ніякого юридичного значення не мають. Він мав у приватній власності декілька таких земельних ділянок і ОСОБА_2 не вела їх облік.

Вказувала, що ОСОБА_2 12 травня 2017 року у приватного нотаріуса Панченка А. В. легально отримала свідоцтво про право на спадщину за законом. Враховуючи, що власник спірної земельної ділянки помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , то його єдиний спадкоємець за законом став його правонаступником, власником спадщини з 08 лютого 2013 року, незалежно від того, що свідоцтво про право на спадщину отримано ним 12 травня 2017 року. Отже, ОСОБА_2 на цей час є правомірним і єдиним законним власником земельної ділянки, площею, 2,0000 га, кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області. Дата державної реєстрації земельної ділянки - 12 січня 2009 року, що здійснено Слов`янським районним відділом ДРФ ДП «ЦДЗК». Право власності на цю ділянку первісно було зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі державного акту.

ОСОБА_2 просила:

визнати нікчемним нотаріально посвідчений 28 жовтня 2011 року договір купівлі-продажу, реєстр № 6563, спірної земельної ділянки площею 2,000 га, кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,

визнати неукладеним договір купівлі-продажу, реєстр № 6563, спірної земельної ділянки площею 2,000 га, кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видане приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченком А. В. щодо спадкування ОСОБА_2 земельної ділянки кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, розташованої на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, розташовану на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району Донецької області.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А. В., про встановлення нікчемності нотаріального посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та визнання його неукладеним залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

28 жовтня 2011 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчений приватний нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Панченком А. В. Зазначене також підтверджується копією витягу з державного реєстру правочинів № 10570972 від 28 жовтня 2011 року. За положенням наведеного договору, ОСОБА_4 передав у власність, а ОСОБА_1 прийняв у власність земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, що розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району (пункт 1.1 договору). Цільовим призначенням наведеної земельної ділянки є для ведення особистого селянського господарства (пункт 1.2 договору). Зазначена земельна ділянка належала ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 616604, виданого Слов`янською районною державною адміністрацією 12 січня 2009 року, а сам акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010916700004. Земельна ділянка ОСОБА_4 отримана безоплатно, тобто в порядку приватизації, а не в порядку виділення в натурі (на місцевості), про що свідчить відповідне розпорядження органу місцевого самоврядування, що не підпадає під дію мораторію, про який йдеться у пункті 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки зазначеними положеннями чітко визначено про земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства виділені в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв). Спірна земельна ділянка могла бути предметом вказаного договору, а тому в даній частині заперечення відповідача за первісним позовом до уваги не приймаються та не враховуються судом;

на державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 616604 містяться відмітки нотаріуса про перехід права власності на земельну ділянку, на яку видано цей правовстановлюючий документ, а також відмітка органу Держземагентства про державну реєстрацію такого переходу у Поземельній книзі, що визначає проведення позивачем усіх необхідних дій, визначених діючим на той час законодавством, направлених на проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1424256200:06:000:0700. Зважаючи на додержання ОСОБА_1 усіх встановленим законом вимог при реєстрації права власності на вказану земельну ділянку, суд визнає, що позивач правомірно та одноосібно набув права власності на дану земельну ділянку;

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , який був стороною правочину з купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 1424256200:06:000:0700;

ОСОБА_1 в повному об`ємі вчинені необхідні для переходу та реєстрації права власності дії, зважаючи на те, що зі змінами у законодавстві, які не вимагали перенесення даних до відповідних реєстрів щодо переходу прав власності на земельні ділянки, яке відбулось до 01 січня 2013 року, а також такого відсутності для нового власника земельної ділянки обов`язку звернення за проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку;

ОСОБА_2 достовірно знала, що спірна ділянка передана її чоловіком у власність іншій особі за цивільно-правовою угодою, що підтверджено у пункті 4.3 Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2011 року. При цьому суд вважає, що визначення перебування спірної земельної ділянки у одноосібному володінні колишнього власника ОСОБА_4 або у їх спільній з відповідачем власності не є вирішальним, оскільки приватним нотаріусом при оформленні та посвідченні правочину повністю дотримано встановленому діючим на той момент законодавством процедури. Таким чином дії відповідача за первісною позовною заявою, направлені на отримання у спадщину спірної земельної ділянки, сприймаються та визнаються судом такими, що грубо порушують як права та інтереси власника, так і мають суттєвий негативний вплив на засади інституту власності в цілому. Відповідач, достовірно знаючи про продаж спірної земельної ділянки, після смерті ОСОБА_4 подала заяву про прийняття спадщини вказавши на вказану земельну ділянку як на частину спадщини, яка залишилась після смерті спадкодавця ОСОБА_4 ;

тому необхідно частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме - у частині скасування свідоцтва про право на спадщину за законом та державної реєстрації права власності на спадкове майно. Позовна вимога щодо державної реєстрації права на спірне нерухоме майно задоволенню не підлягає, оскільки відмова державного реєстратора ОСОБА_1 у державній реєстрації права власності на спірну земельну ділянку була вмотивована тим, що право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою;

з урахуванням викладеного, суд першої інстанції також зробив висновок про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 .

Додатковим рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 29 червня 2021 року у складі судді: Сидоренко І. О., стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 1 261,20 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 22 вересня 2021 року апеляційну ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

у пункті 15 Перехідних положень ЗК України(в редакції, чинній станом на 28 жовтня 2011 року) визначено, що до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 01 січня 2012 року, не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення посвідчення). Отже, законодавцем визначено вичерпний перелік земельних ділянок, які наділені певними ознаками, зокрема, приналежністю до права власності визначеного кола осіб, процедурою набуття права власності на такі ділянки та цільовим призначенням;

згідно розпорядження голови Слов`янської РДА № 686 від 17 листопада 2008 року за результатами розгляду заяви громадян про передачу земельних ділянок безоплатно у власність, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Райгородоцької селищної ради за межами населених пунктів Слов`янського району Донецької області, вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення (запас) на території Райгородоцької селищної ради за межами населених пунктів Слов`янського району Донецької області. Також, вирішено передати громадянам, згідно з додатком, безоплатно у власність земельної ділянки, загальною площею 8,5542 га, в тому числі сіножаті 8,5542, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення (запас) на території Райгородоцької селищної ради за межами населених пунктів Слов`янського району;

земельна ділянка ОСОБА_4 отримана безоплатно, тобто, у порядку приватизації, а не в порядку виділення в натурі (на місцевості), про що свідчить відповідне розпорядження органу місцевого самоврядування, що не підпадає під дію мораторію, встановленого пунктом 15 Перехідних положень ЗК України, оскільки цими положеннями чітко визначено про земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства виділені в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв). Тому спірна земельна ділянка могла бути предметом договору купівлі-продажу;

відповідно до копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 616604, виданого ОСОБА_4 Слов`янською РДА 12 січня 2009 року на підставі розпорядження голови Слов`янської РДА № 686 від 17 листопада 2008 року, вже після укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2011 року - 22 грудня 2011 року за реєстровим № 1424256200060000700301 в Поземельній книзі відділом Держкомзему у Слов`янському районі зареєстровано перехід права власності на наведену земельну ділянку. На державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 616604 містяться відмітки нотаріуса про перехід права власності на земельну ділянку, на яку видано цей правовстановлюючий документ, а також відмітка органу Держземагентства про державну реєстрацію такого переходу у Поземельній книзі, що визначає проведення позивачем усіх необхідних дій, визначених діючим на той час законодавством, направлених на проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1424256200:06:000:0700. Зважаючи на додержання ОСОБА_1 усіх встановленим законом вимог при реєстрації права власності на вказану земельну ділянку, суд визнав, що позивач правомірно та одноосібно набув права власності на земельну ділянку;

свідоцтво про право на спадщину за законом є таким, що фактично позбавило законного ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, що є суттєвим порушенням прав та інтересів володільця, які гарантуються йому діючим законодавством України;

згідно з пунктом "а" частини другої статті 126 ЗК України(у редакції, що діяла у період з 02 травня 2009 року по 01 січня 2013 року), документом, який підтверджує набуття права власності на земельну ділянку, що на момент відчуження перебувала в приватній власності, може виступати будь-який договір, за яким набувається у власність земельна ділянка (купівля-продаж, дарування, міна тощо). Відповідний договір разом з державним актом на право власності на земельну ділянку, яка була відчужена, є належним правовстановлювальним документом, на підставі якого може бути проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку;

суд першої інстанції правильно вказав, що ОСОБА_2 достовірно знала, що спірна ділянка передана її чоловіком у власність іншій особі за цивільно-правовою угодою, що підтверджено у пункті 4.3 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2011 року. Таким чином, дії відповідача за первісною позовною заявою, направлені на отримання у спадщину спірної земельної ділянки, сприймаються та визнаються судом такими, що грубо порушують як права та інтереси власника, оскільки мають суттєвий негативний вплив на засади інституту власності в цілому;

доводи апеляційної скарги про можливу заінтересованість у справі судді Сидоренко О. І. є припущеннями, які не ґрунтуються на законі. Посилання апелянта на незаконність ухвали про відкриття провадження у справі не мають значення, оскільки не впливають на законність рішення у справі. Доводи апеляційної скарги про те, що судом не досліджувались оригінали деяких документів не впливають на правильність рішення суду, оскільки суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При дослідженні доказів судом першої інстанції надана належна оцінки;

посилання про те, що судом застосовані способи захисту, які суперечать закону, колегія суддів відхилила, оскільки власник земельної ділянки, право власності якого порушується діями відповідача звернувся з позовом про визнання правочину недійсним та припинення дій, які порушують його права;

доводи про те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2011 року є неукладеним є помилковими, оскільки правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Законом не встановлена недійсність договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2011 року, і до суду із таким позовом ніхто не звертався;

апеляційний суд відхилив посилання на те, що земельна ділянка не могла бути об`єктом цивільно-правових угод, оскільки діяв мораторій на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення. На земельні ділянки, отримані в наслідок приватизації або за цивільно-правовими угодами, дія мораторію не розповсюджувалась. Спірна земельна ділянка не була отримана в ході приватизації земель сільськогосподарських підприємств та не використовувалась для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Аргументи учасників справи

25 жовтня 2021 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, в якій просила: скасувати оскаржені судові рішення; ухвалити нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний задовольнити повністю; стягнути судові витрати.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у відводі судді Сидоренко І. О. Доводи апеляційної скарги щодо відводу та підстав для самовідводу головуючого судді першої інстанції не розглянуті та не спростовані мотивувальною частиною постанови апеляційного суду;

ОСОБА_1 не довів, що він належним чином зареєстрував договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, а запис у Поземельній книзі у відділі Держкомзему Слов`янського району Донецької області під № 142425820006000070031 від 22 грудня 2011 року на цьому договорі має дійсний (реальний) характер;

оригінали рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 03 лютого 2020 року, договору купівлі-продажу від 28 жовтня 2011 року, державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 616604, який було видано Слов`янською РДА Донецької області 12 січня 2009 року судом не досліджувалися;

твердження ОСОБА_1 про те, що він зареєстрував договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки 22 грудня 2011 року у відділі Держкомзему Слов`янського району Донецької області не відповідає дійсності;

копії рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 03 лютого 2020 року, державного акту на право власності на спірну земельну ділянку серії ЯЖ № 616684 є недопустимими доказами, на підставі яких суди встановили, що у ОСОБА_1 виникло право власності на спірну земельну ділянку 22 грудня 2011 року, яке порушено саме ОСОБА_2 шляхом прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , оскільки позивачу відмовлено у державній реєстрації 03 лютого 2020;

судами застосовані способи захисту, які суперечать закону, зокрема, статтям 16, 1301 ЦК України;

апеляційний суд безпідставно змусив апелянта доплатити 3 783,30 грн судового збору, чим штучно створив йому перепону для доступу до правосуддя, посилаючись на пункт 21 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10, яка не є джерелом права, згідно якої у разі якщо в апеляційному порядку оскаржується судове рішення, яке прийнято за наслідками розгляду первісного і зустрічного позовів та якщо заявник не згоден із таким рішенням у частині розгляду вимог за обома зазначеними позовами, судовий збір має сплачуватися ним так само з урахуванням результатів розгляду як первісного, так і зустрічного позовів;

суди посилалися у рішеннях на статтю 392 ЦК, проте такої позовної вимоги ОСОБА_1 не заявлялося;

враховуючи, що державна реєстрація спірної земельної ділянки відбулась за ОСОБА_4 12 січня 2009 року, тобто до 08 лютого 2011 року, то така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка - ОСОБА_4 і не потребувала письмової згоди дружини у разі її відчуження. Отже, суди помилково вважали, що спірна земельна ділянка була спільною сумісною власністю подружжя і потребувала через це письмової згоди ОСОБА_2 на її відчуження 28 жовтня 2011 року;

суди помилково виходили з того, що спірна земельна ділянка могла бути предметом купівлі-продажу 28 жовтня 2011 року попри визначений законом мораторій. Спірна земельна ділянка за своїм цільовим призначенням відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення (статті 19 22 ЗК України), цивільний оборот яких за чинним законодавством України станом на день вчинення договору купівлі-продажу (28 жовтня 2011 року) був обмежений.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що рішення судів першої та апеляційної інстанції оскаржуються у частині первісних позовних вимог про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування реєстрації права власності та зустрічних позовних вимог про визнання нікчемним та неукладеним договору купівлі-продажу. У частині вимоги первісного позову про реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на земельну ділянку судові рішення ї не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

У грудні 2021 року ОСОБА_2 подала заяву, в якій вказує, що підтримує касаційну скаргу.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 22 вересня 2021 року в частині посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 910/17662/19 та від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 повернуто.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року: відкрито касаційне провадження у справі; в задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2021 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2022 року призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 01 грудня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК Українидля відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17; від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц; від 14 вересня 2021 року у справі № 916/2024/20; від 20 червня 2018 року у справі № 1311/832/12; від 12 листопада 2018 року у справі № 753/6139/14-ц; від 12 червня 2019 року у справі № 409/1959/15-ц; від 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 28 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватний нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Панченком А. В. Зазначене також підтверджується копією витягу з державного реєстру правочинів № 10570972 від 28 жовтня 2011 року.

За умовами договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2011 року ОСОБА_4 передав у власність, а ОСОБА_1 прийняв у власність земельну ділянку загальною площею 2,0000 га, кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, що розташована на території Райгородоцької селищної ради Слов`янського району (пункт 1.1) Цільовим призначенням наведеної земельної ділянки є для ведення особистого селянського господарства (пункт 1.2). Зазначена земельна ділянка належала ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 616604, виданого Слов`янською районною державною адміністрацією 12 січня 2009 року, а сам акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010916700004.

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 616604, виданого ОСОБА_4 Слов`янською районною державною адміністрацією 12 січня 2009 року на підставі розпорядження голови Слов`янської РДА № 686 від 17 листопада 2008 року, після укладення вказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки, приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Панченком А. В. здійснено запис на державному акті про те, що ним 28 жовтня 2011 року за реєстровим № 6563 посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого право власності на цю земельну ділянку переходить до позивача за первісним позовом у цій справі - ОСОБА_1 .

Відповідно до розпорядження голови Слов`янської РДА № 686 від 17 листопада 2008 року за результатами розгляду заяви громадян про передачу земельних ділянок безоплатно у власність, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Райгородоцької селищної ради за межами населених пунктів Слов`янського району Донецької області, вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення (запас) на території Райгородоцької селищної ради за межами населених пунктів Слов`янського району Донецької області. Також, вирішено передати громадянам, згідно з додатком, безоплатно у власність земельної ділянки, загальною площею 8,5542 га, в тому числі сіножаті 8,5542, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення (запас) на території Райгородоцької селищної ради за межами населених пунктів Слов`янського району.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 (копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 11 лютого 2013 року відділом ДРАЦС по місту Слов`янську РС Слов`янського МРУЮ у Донецькій області), який виступав стороною у правочині з купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 1424256200:06:000:0700.

09 квітня 2013 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Слов`янського міського нотаріального округу Панченка А. В. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

За результатами вивчення документів наданих ОСОБА_2 , приватний нотаріус зробив висновок про відмову у вчиненні нотаріальної дії, з таких підстав. Нотаріусу надано довідку № 01-18/871, видану відділом Держземагентства у Слов`янському районі 11 листопада 2014 року, в якій зазначено, що земельна ділянка, розташована на території Райгородоцької селищної ради (за межами населеного пункту), кадастровий номер 1424256200:06:000:0700, площею 2,000 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства належить ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності серії ЯЖ № 616604, оригінал якого не було надано спадкоємицею. Відповідно до вимог статті 126 ЗК Україниправо власності на земельну ділянку оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Згідно з вимогами Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮ України від 22 лютого 2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку проводиться на підставі документів, оформлених відповідно до статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

З метою подальшої реалізації свого права на спадщину відповідач за первісним позовом звернулась до Міськрайонного управління у Слов`янському районі та м. Слов`янську ГУ Держгеокадастру, де отримала завірену копію державного акту серії ЯЖ № 616604, а також розмістила оголошення у місцевому печатному виданні щодо втрати оригіналу даного державного акту на земельну ділянку. На підставі наведених документів, витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1402477372017 від 04 квітня 2017 року та Кадастрового плану земельної ділянки з кадастровим номером 1424256200:06:000:0700, приватним нотаріусом Панченком А. В. 12 травня 2017 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом, за яким ОСОБА_2 отримала у спадщину спірну земельну ділянку.

Позиція Верховного Суду

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК Українизагалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, зокрема, землі сільськогосподарського призначення (пункт а) частини першої статті 19 ЗК Україниу редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

У пункті а) частини третьої статті 22 ЗК України(у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) землі сільськогосподарського призначенняпередаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до частини першої статті 81 ЗК України(у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

У пункті 15 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України(у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) вказано, що до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК Українизакріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Такий спосіб захисту, як визнання договору неукладеним, є неналежним способом захисту прав та інтересів.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1301 ЦК України).

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим

У цивільному законодавстві не передбачено можливості скасування свідоцтва про право на спадщину за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. В ЦК Українизакріплено тільки можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.

У справі, що переглядається:

оскільки ОСОБА_2 просила визнати нікчемним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2011 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , тобто, заявила вимогу, яка не є ефективним способом захисту права чи інтересу, то у задоволенні цієї вимоги належить відмовити саме з цих підстав - обрання позивачем за зустрічним позовом неефективного способу захисту права;

перевіряючи доводи позивача за зустрічним позовом про нікчемність договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2011 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що відсутні обставини, які б свідчили про нікчемність зазначеного правочину. У пункті 15 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України(у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлено заборону купівлі-продажу або іншим способом відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства. ОСОБА_4 набув права власності на спірну земельну ділянки, яка призначені для ведення особистого селянського господарства у порядку приватизації, а не в порядку її виділення в натурі (на місцевості) як власнику земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства. У зв`язку з цим суди правильно вважали, що у цій ситуації встановлена у пункті 15 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України(у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) заборона не поширюється на відчуження спірної земельної ділянки, зокрема, шляхом укладення між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу, і, відповідно, суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для кваліфікації цього правочину як нікчемного;

оскільки ОСОБА_2 просила визнати неукладеним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2011 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , тобто, заявила вимогу, яка є неналежним способом захисту прав та інтересів, то у задоволенні цієї вимоги належить відмовити саме з цих підстав - обрання позивачем за зустрічним позовом неналежного способу захисту права;

колегія суддів вважає обґрунтованими доводи ОСОБА_2 про те, що судами застосовані способи захисту, які суперечать закону, зокрема, статтям 16 1301 ЦК України. Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просив скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом (Т. 1, а. с. 58), при цьому посилався на статтю 657 ЦК України. При задоволенні цієї позовної вимог суди не врахували, що у цивільному законодавстві не передбачено можливості скасування свідоцтва про право на спадщину за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. В ЦК Українизакріплено тільки можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на підставі статті 1301 ЦК України ОСОБА_1 не заявляв. Тому суди зробили помилковий висновок про задоволення цієї позовної вимоги;

з урахуванням того, що в задовленні позовної вимоги про скасування свідоцтва належить відмовити, а вимога про скасування в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку є похідною, то і в її задовленні належить відмовити.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у відводі судді Сидоренко І. О. колегія суддів відхиляє. Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 липня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід судді Сидоренко І. О. відмовлено. Судом першої інстанції не встановлено підстав для відводу та самовідводу, визначених статтею 36 ЦПК України. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про відвід судді Сидоренко І. О.

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд безпідставно змусив апелянта доплатити 3 783,30 грн судового збору, посилаючись на пункт 21 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10, яка не є джерелом права, згідно якої у разі якщо в апеляційному порядку оскаржується судове рішення, яке прийнято за наслідками розгляду первісного і зустрічного позовів та якщо заявник не згоден із таким рішенням у частині розгляду вимог за обома зазначеними позовами, судовий збір має сплачуватися ним так само з урахуванням результатів розгляду як первісного, так і зустрічного позовів, колегія суддів вважає безпідставним.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2020 року у справі № 761/11283/15 (провадження № 61-13961св19) зазначено: «у разі якщо в апеляційному порядку оскаржується судове рішення, ухвалене за наслідками розгляду первісного та зустрічного позовів, і заявник не згоден із таким рішенням у частині розгляду вимог за обома зазначеними позовами, судовий збір має сплачуватися ним з урахуванням результатів розгляду як первісного, так і зустрічного позовів».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21), колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; судові рішення в оскарженій частині скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

ОСОБА_2 сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5 044,80 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 6 726,40 грн. З урахуванням часткового задоволення касаційної скарги, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути 5 885,60 грн судових витрат, понесених на сплату судового збору у суді апеляційної та касаційної інстанції.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 22 вересня 2021 року у частині первісних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Панченко Андрій Вікторович, про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування реєстрації права власності та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Панченко Андрій Вікторович, про визнання нікчемним та неукладеним договору купівлі-продажу, скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Панченко Андрій Вікторович, про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування реєстрації права власності та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Панченко Андрій Вікторович, про визнання нікчемним та неукладеним договору купівлі-продажу, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 885,60 грн судових витрат, понесених на сплату судового збору у суді апеляційної та касаційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 15 квітня 2021 року та постанова Донецького апеляційного суду від 22 вересня 2021 року у скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук