10.03.2019 | Автор: Дмитрук Максим Орестович
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram youtube

Цікава постанова ВС/КЦС про права кредитора спадкодавця у зобов'язаннях, що залишилися невиконаними останнім на момент його смерті. (ВС/ЦКС: від 20 лютого 2019 р. у справі № 755/7730/16-ц)

Фабула судового акту: Спадкодавець (боржник) за життя  уклав з позивачем два попередні  договори купівлі-продажу (земельної ділянки та квартири), отримав позику та склав заповіт. Не виконавши обов'язків за правочинами, спадкодавець помер.

Позивач вчасно подав відповідні заяви-претензії до нотаріуса із проханням сповістити спадкоємців про його вимоги як кредитора.

Кредитор спадкодавця звернувся з позовом до спадкоємців контрагента (спадкодавця) про тлумачення заповіту, залишеного останнім та із вимогою стягнути 400 000 дол. США за рахунок спадкового майна.

Така, здавалося б, дивна на перший погляд позовна вимога про тлумачення змісту заповіту  пояснюється запереченням представника відповідача факту прийняття спадщини як за законом, так і за заповітом. З іншого боку, позивач бажає довести, що, оскільки , не охоплене заповітом нерухоме майно спадкодавця за законом ніхто не прийняв, то зі змісту самого заповіту можна дійти висновку, що таке майно перейшло саме відповідачу.

Суди першої та апеляційної інстанцій у позові відмовили повністю, пояснивши, що позивачем не доведено обставин того, що померлому за життя належали будь-які права на рухоме чи нерухоме майно, і  що також не встановлена вартість спадкового майна.

Натомість Верховний суд : 1. частково висловився на користь позивача та вказав, що  перелік зобов'язань, які не входять до складу спадщини визначені статтею 1219 ЦК України, отже, зобов'язання за попередніми договорами купівлі-продажу та договором позики входять до складу спадщини. Згідно цього, права кредитора підлягають захисту в порядку, визначеному статтями 1281, 1282 ЦК України.

2. Підтримав висновки судів у частині відмови у задоволенні вимоги про тлумачення змісту заповіту, оскільки такий не містить ані неточностей, ані суперечностей.

Отже, маємо змогу ознайомитися із справді цікавою справою та постановою Верховного суду з ґрунтовними висновками.

Аналізуйте судовий акт: Борг спадкодавця по аліментах стягується за рахунок активів спадкової маси і не є таким зобов’язанням, яке припиняється як нерозривно пов’язане із особою боржника (ВС/КЦС від 21 березня 2018 р. у справі № 161/11682/15-ц)

Після смерті боржника відбувається заміна його в кредитному зобов’язанні на спадкоємця, який надалі несе відповідальність перед банком у межах вартості майна, одержаного у спадщину (ВССУ від 14 грудня 2016р. у справі 557/950/15-ц)

Неотримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину не вбереже від боргів спадкодавця, не припинить договір іпотеки та не зніме заборону на відчуження нерухомості (ВС/КЦС від 28 лютого 2018р. у справі № 441/1647/15-ц)

За наявності у спадкоємця позикодавця оригіналу боргової розписки, і відсутності належних доказів повернення боргу, стягнення з відповідачів боргу на користь цього спадкоємця є обґрунтованим (Справа № 761/22776/15-ц, 12.06.17)

Неоформлення спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на нерухоме іпотечне майно НЕ захищає від позову кредитора і стягнення боргу (ВСУ у справі № 6-2962цс16 від 12 квітня 2017р.)

Постанова

Іменем України

20 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 755/7730/16-ц

провадження № 61-2935св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 2017 року у складі судді Потабенко Л. В. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 липня 2017 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Мережко М. В., Данілова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до              ОСОБА_2, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3, про тлумачення заповіту та стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 21 червня 2010 року та 22 листопада 2010 року укладено попередні договори купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,5228 га на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області та квартири НОМЕР_2 на АДРЕСА_1. На виконання цих правочинів ОСОБА_1 передав ОСОБА_4, відповідно, 2 057 094 грн, що було еквівалентно 260 000 дол. США, та 555 639 грн, що було еквівалентно 70 000 дол. США. Також  ОСОБА_1 за договором позики від 23 липня 2011 року передав           ОСОБА_4 558 117 грн, що було еквівалентно 70 000 дол. США.

За життя ОСОБА_4 склав заповіт, відповідно до якого заповів належні йому квартиру НОМЕР_5 на АДРЕСА_2 та машино-місце НОМЕР_1 за вказаною адресою ОСОБА_3, а у випадку її смерті до відкриття спадщини, не прийняття нею або відмови від прийняття спадщини, або вона буде усунена від права на спадкування, заповів це майно ОСОБА_2,                ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3, за життя зобов'язання перед ОСОБА_1 за вказаними правочинами не виконав.

Позивач у визначений законом строк подав до нотаріуса заяви-претензії з проханням повідомити спадкоємців боржника про його вимоги як кредитора. Листом від 05 січня 2012 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Берестова І.О. повідомила ОСОБА_1, що спадкоємці повідомлені про заявлені ним вимоги.

ОСОБА_4 за життя належали та увійшли до спадщини: земельні ділянки площами 0,2582 га, 0,0372 га, 0,5666 га, 0,2954 га, 0,1245 га, 0,8620 га,               0,3014 га, 0,2214 га, 0,1922 га у с. Трипілля Обухівського району Київської області, земельні ділянки площами 0,5228 га, 0,0106 га, 0,0995 га, автомобіль Аudi А4,квартира НОМЕР_3 та машино-місце НОМЕР_4 на АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 прийняла спадщину в межах майна, визначеного у заповіті. Решту майна прийняла ОСОБА_2, оскільки більше ніхто його не прийняв, а вона на момент відкриття спадщини була неповнолітньою, отже вважається такою, що прийняла спадщину. Вказував, що заповіт містить неточності та суперечності при вираженні волі спадкодавця, тому його необхідно витлумачити на підставі статті 1256 ЦК України.

На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив: здійснити тлумачення заповіту від 10 жовтня 2011 року, складеного ОСОБА_4; стягнути з ОСОБА_2 на його користь              400 000 дол. США, що еквівалентно 10 876 000 грн, за рахунок спадкового майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 березня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що текст заповіту  не містить суперечностей або неточностей, складений зі слів заповідача. При тлумаченні заповіту не допускається внесення змін у зміст заповіту. Вимога про тлумачення заповіту заявлена не сторонами правочину, чи їх правонаступниками. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спадкодавцю за життя належало рухоме чи нерухоме майно, право на нього, також вартість спадкового майна не встановлена.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора у межах вартості майна, одержаного у спадщину, проте позивачем не доведено наявності спадкового майна та його вартість. Нових доказів або обставин, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, скаржник не вказав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, справу передати на новий розгляд.

Рух касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду                      від 06 лютого 2019 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення містять протиріччя між висновками судів та наявними доказами у справі щодо належного майна заповідача та інших вимог. Cуд першої інстанції розглянув справу та прийняв рішення без витребування спадкової справи, що на думку позивача є недопустимим та не законним.

Позивачем встановлена вартість спадкового майна, яка відповідачем не спростована. Для отримання іншого джерела інформації щодо вартості майна, необхідні документи, які не знаходяться і не можуть знаходитися у позивача. Отже, суди не встановили всіх обставин справи та не дослідили всіх доказів, які необхідні для правильного вирішення спору між сторонами.

Позивач належним чином виконав свої процесуальні обов'язки та подав всі можливі докази, інші докази необхідно було витребувати суду у відповідача та інших органів. Відповідач прийняла спадщину, проте для встановлення цих обставин необхідно дослідити спадкову справу, що судами зроблено не було, хоча позивач неодноразово подавав клопотання з усіх питань, які виплавали з предмету спору.

У матеріалах справи є докази про наявність у спадкодавця спадкового майна, проте суди безпідставно дійшли висновку, що таке майно відсутнє, тому не можна задовольнити вимогу кредитора. Відповідач прийняв спадщину в силу частини четвертої статті 1268 ЦК України, але не оформив її.

Суди залишили поза увагою, що встановлення справжньої волі заповідача здійснюється шляхом тлумачення заповіту відповідно до статті 213 ЦК України. Належне померлому нерухоме майно, не охоплене заповітом, за законом ніхто не прийняв, а читаючи заповіт, можна прийти до висновку, що воно передане ОСОБА_2, оскільки більш ніхто його не прийняв по закону. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, заперечує факт прийняття будь-якої спадщини як за заповітом, так і за законом, тому виникла необхідність в тлумаченні заповіту.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 21 червня 2010 року між ОСОБА_4 та           ОСОБА_1 був укладений попередній договір, відповідно до умов якого сторони зобов'язалися до 21 червня 2011 року укласти на умовах, встановлених цим договором, договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області (с. Трипілля), площею 0,5228 га, у межах згідно з планом та надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. За вказаним договором ОСОБА_1 з метою забезпечення його виконання сплатив ОСОБА_4 2 057 094 грн, що еквівалентно 260 000 дол. США.

Між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 22 листопада 2010 року був укладений попередній договір, відповідно до умов якого сторони зобов'язалися до 22 травня 2011 року укласти на умовах, встановлених цим договором, договір купівлі-продажу квартири НОМЕР_2на АДРЕСА_1, площею 94,4 кв. м.                    До підписання попереднього договору на виконання умов цього правочину ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_4 у рахунок платежів за основним договором 555 639 грн, що еквівалентно 70 000 дол. США.

Вказані попередні договори посвідчено нотаріусом.

Відповідно до договору позики від 23 липня 2011 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 558 117 грн, що на момент укладення цього договору є еквівалентом 70 000 дол. США, а позичальник зобов'язався повернути кошти до 31 серпня 2011 року зі сплатою 2,5 % на місяць.

Суди також встановили, що 10 жовтня 2011 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким на випадок смерті зробив таке розпорядження: належні йому квартиру НОМЕР_5 на АДРЕСА_2 та машино-місце НОМЕР_1 за вказаною адресою заповів ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, а у випадку її смерті до відкриття спадщини, не прийняття нею або відмови неї від прийняття спадщини, або вона буде усунена від права на спадкування, заповів ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Топілко О.О., зареєстрований у реєстрі за № 3347.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3.

ОСОБА_1 направив приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Берестовій І.О. заяви від 17 листопада 2011 року                 та 05 грудня 2011 року, в яких він просить повідомити спадкоємців                 ОСОБА_4 про вимогу повернути йому борг, завірені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петченком Ю.А., зареєстровані в реєстрі за № 1215, № 1273.

Відповідно до листа приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Берестової І.О. від 05 січня 2012 року спадкоємцям ОСОБА_4 станом на 05 січня 2012 року свідоцтво про право на спадщину не видавалось.

Встановлено, що 31 липня 2014 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до                ОСОБА_3 про стягнення коштів.

Відповідно до листа Комунального підприємства Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» від 15 квітня 2015 року                         за ОСОБА_4 на праві власності зареєстровано: машино-місце НОМЕР_4               на АДРЕСА_1 згідно зі свідоцтвом про право власності від 14 лютого 2011 року, виданим на підставі рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 24 листопада 2010 року №8/50, та квартира НОМЕР_3 в цьому ж будинку згідно зі свідоцтвом про право власності від 10 грудня 2010 року, виданого на підставі рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 24 листопада 2010 року № 8/50.

Згідно з листом Управління Держземагенства в Обухівському районі Київської області за ОСОБА_4 обліковуються наступні державні акти на право власності на земельні ділянки: державний акт серії НОМЕР_6 на земельну ділянку площею 0,2582 га; державний акт серії НОМЕР_7 на земельну ділянку площею 0,0372 га; державний акт серії НОМЕР_8 на земельну ділянку площею 0,5666 га; державний акт серії НОМЕР_9 на земельну ділянку площею 0,2954 га; державний акт серії НОМЕР_10 на земельну ділянку площею 0,1245 га; державний акт серії НОМЕР_11 на земельну ділянку площею 0,8620 га; державний акт серії НОМЕР_12 на земельну ділянку площею 0,3014 га; державний акт серії НОМЕР_13 на земельну ділянку площею 0,2214 га; державний акт серії НОМЕР_14 на земельну ділянку площею 0,1922 га. Вказані земельні ділянки розташовані на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області.

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 квітня 2016 року та від 20 травня 2016 року          ОСОБА_4 є власником: квартири НОМЕР_3 на АДРЕСА_1 та машино-місця НОМЕР_4 у цьому будинку; земельної ділянки площею 0,1683 га на АДРЕСА_3; земельної ділянки площею 0,084 га у с. Трипілля Обухівського району Київської області.

Згідно з листом Управління Держгеокадастру в Обухівському районі, який надійшов на адресу суду 05 грудня 2016 року, у власності ОСОБА_4 наявні наступні земельні ділянки на території Обухівського району Київської області: площею 0,0995 га, площею 0,0372 га, площею 0,2582 га, площею 0,0106 га, площею 0,1683 га, площею 0,0840 га, площею 0,1922 га, площею 0,3015 га, площею 0,2215 га, площею 0,1245 га, площею 0,5666 га, площею 0,8620 га, площею 0,2954 га, площею 0,5228 га.

Відповідно до листа Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України автомобіль Audi А4 станом на 30 жовтня 2011 був зареєстрований на праві власності на ОСОБА_4, однак 26 вересня               2013 був перереєстрований на нового власника.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення повністю не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Порядок прийняття спадщини визначений Главою 87 ЦК України.

Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 12181231 ЦК України).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Відповідно до частини першої статті 1242 ЦК України заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).

Частиною другою статті 1236 ЦК України визначено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Як встановлено вище, ОСОБА_4 заповів належні йому квартиру НОМЕР_5 та машино-місце НОМЕР_1 на АДРЕСА_2 ОСОБА_3, а у випадку її смерті чи інших обставин, що унеможливлюють прийняття спадщини, заповів це майно ОСОБА_2

Встановлено, що ОСОБА_3 прийняла спадщину за заповітом, зокрема квартиру НОМЕР_3 та машино-місце НОМЕР_4 на АДРЕСА_1 та задовольнила вимоги кредитора спадкодавця в межах вартості всього цього майна.

Так, кредиторами ОСОБА_4 були Публічне акціонерне товариство «Апекс-Банк» (далі - ПАТ «Апекс-Банк»), ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 грудня           2013 року задоволено позов ПАТ «Апекс-Банк» до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу                  Берестова І.О., ОСОБА_1, про звернення стягнення на заставлене майно.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 31 липня 2014 року в справі № 755/9148/14-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_9 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, оскільки рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2013 року задоволено грошові вимоги кредитора ОСОБА_8 за рахунок майна, яке залишено у спадок спадкоємцю за заповітом, а тому за відсутності іншого майна ОСОБА_3 не несе відповідальність за зобов'язаннями перед іншими кредиторами.

Крім того, під час розгляду справи № 372/5011/14 за позовом              ОСОБА_10 до Обслуговуючого кооперативу «Олександрівський», Козинської селищної ради Обухівського району Київської області,            ОСОБА_3 про визнання права власності, визнання незаконними та скасування рішень селищної ради і свідоцтва про право власності,            ОСОБА_3 у письмових поясненнях апеляційному суду пояснила, що   прийняла спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4

Як вбачається з пояснень ОСОБА_3, вона спадщину за законом не приймала.

З цих підстав ОСОБА_9 відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів з ОСОБА_3, тому він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, оскільки остання на час прийняття спадщини, на думку позивача, була неповнолітньою спадкоємицею за законом.

У разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Зібраними у справі доказами підтверджено наявність у спадкодавця іншого майна, яке не охоплене заповітом.

У справі, яка переглядається, встановлено, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 існували договірні правовідносини щодо позики та передніх договорів купівлі-продажу.

В матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують повернення позики та укладення спірних договорів купівлі-продажу.

Відповідно до частини першої статті 608 ЦК України зобов'язання припиняються смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язане з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Перелік зобов'язань, які не входять до складу спадщини визначені статтею 1219 ЦК України, отже зобов'язання за попередніми договорами купівлі-продажу та договором позики входять до складу спадщини.

Отже, ОСОБА_9 є кредитором ОСОБА_4, а його права підлягають захисту в порядку, визначеному статтями 12811282 ЦК України.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово (частина перша статті 1258 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Встановлено, що ОСОБА_2 на час відкриття спадщини була малолітньою особою, проте суди не встановили якої саме черги вона є спадкоємцем, чи є інші спадкоємці, відповідно, не перевірили, чи прийняла вона спадщину на підставі частини четвертої статті 1268 ЦК України.

При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати коло спадкоємців, які прийняли спадщину.

Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

Отже, для встановлення кола спадкоємців необхідно перевірити матеріали спадкової справи та встановити, хто звертався із заявою про прийняття спадщини тощо.

У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази.

Позивач неодноразово подавав до суду клопотання про витребування та дослідження спадкової справи, проте суди не дослідили матеріали спадкової справи, отже не встановили всіх обставин, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини четвертої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що відповідно до листів Комунального підприємства Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації», Управління Держземагенства в Обухівському районі Київської області, Управління Держгеокадастру в Обухівському районі, Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України та інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 зареєстроване нерухоме та рухоме майно, суди дійшли помилкового висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спадкодавцю за життя належало рухоме чи нерухоме майно.

Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів,                  з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Проте суди під час вирішення спору не встановили обставин, що мають значення для справи на підставі належних та допустимих доказів, не надали належної правової оцінки усім доказам у сукупності, з яких виходили при вирішенні спору в частині вимог про стягнення коштів, та залишили поза увагою, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо тлумачення заповіту.

Відповідно до положень статті 213 ЦК України зміст правочину може бути юридично розтлумачений.

Оскільки правочином відповідно до українського законодавства є дія особи, що спрямовується на придбання, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, необхідність тлумачення змісту правочинів виникає у випадках нечіткого виявлення волі сторонами. У таких випадках необхідно встановити дійсні наміри сторін. Це означає, що суб'єкт тлумачення повинен встановити загальне для усіх сторін значення слів і понять.

Особливості тлумачення заповіту викладені у статті 1256 ЦК України.

Згідно статті 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями, тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України.

При тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає можливості з'ясувати зміст окремих частин правочину, останній встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що текст заповіту не містить ані суперечностей, ані неточностей, складений зі слів заповідача. При тлумаченні заповіту не допускається внесення змін у зміст заповіту.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи    в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані недоліки і перевірити доводи позивача та відповідачів, оскільки вони потребують встановлення обставин, які не були встановлені судом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення коштів підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про тлумачення заповіту ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому судові рішення в цій частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій у вказаній частині не спростовують.

Керуючись статтями 400402409410411416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 березня        2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 липня          2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3, про тлумачення заповіту залишити без змін.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 березня        2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 липня          2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3, про стягнення коштів скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                    В. С. Висоцька

Судді                                                                                                  А. О. Лесько

В. В. Пророк

В.М. Сімоненко

І. М. Фаловська

0
Комментариев
2668
Просмотров
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення