Протокол — є, однак докази про вчинення продавчинею адміністративного правопорушення у справі відсутні ( ст. 156 КУпАП)

Рівненський апеляційний суд не погодився із висновками місцевого суду про доведеність вини продавчині, якій інкримінувалося порушення вимог ч. 2 ст. 23 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі у тексті — Закону України) і вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 156 КУпАП.

Задовольняючи апеляційну скаргу захисниці особи, яку суд першої інстанції притягнув до адмінвідповідальності та скасовуючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд взяв до уваги наступні обставини.

У протоколі про вчинення адміністративного правопорушення зазначалося, що продавчиня в одному з торговельних центрів Рівного здійснила реалізацію рідини, котра використовується в електронних сигаретах, чим порушила ч. 2 ст. 23 Закону України, який забороняє роздрібну торгівлю на території України тютюновою сировиною, сировиною для рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та/або нікотином (токсичним алкалоїдом, екстрагованим з тютюну або отриманим шляхом хімічного синтезу, який відповідає товарній позиції 2939 згідно з УКТЗЕД) окремо або в наборах.

Разом із тим цей протокол про адміністративне правопорушення не розкриває суті інкримінованого рівнянці правопорушення, адже фабула протоколу не містить відомостей про торгівлю нею рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, без марок акцизного податку чи з підробленими марками цього податку, як того вимагає диспозиція ч. 1 ст. 156 КУпАП.

Крім того, зазначена у протоколі норма спеціального закону також не пов’язана із маркуванням підакцизних товарів.

При цьому, суд не вправі самостійно змінювати фабулу протоколу, яка є викладом обставин складу адміністративного правопорушення, що ставиться у вину особі, кваліфікувати її дії та самостійно відшуковувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення, складений щодо продавчині, не може бути визнаний належним доказом у цій справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини, викладені у ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, що притягується до адміністративної відповідальності, і не викликали сумніви суду.

За таких обставин, Рівненський апеляційний суд прийшов до висновку, що вина рівнянки належними та допустимими доказами не доведена, а обставини, зазначені у протоколі «поза розумним сумнівом» (рішення ЄСПЛ, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21 липня 2011 року), не знайшли свого підтвердження.

Більше того, при ухваленні місцевим судом оскаржуваної постанови, порушені принципи всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин, не досліджені всі фактичні обставини справи, що й призвело до хибного висновку про винуватість рівнянки у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 156 КУпАП.