За допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору у Держпраці щодо роботодавця є вибір: або штраф - аб.2, ч. 2, ст. 265 КЗпПУ в сумі 87 000,00 грн, або штраф - ч. 3 ст. 41 КУпАП в сумі 8500,00 грн. (адмінсуд від 6 лютого 2017р.)

Фабула судового акту: В умовах, коли уряд взяв курс на захист прав найманих робітників та виведення заробітної плати з тіні, в юридичній площині склалась цікава ситуація щодо штрафів, які органи Держпраці можуть накладати за наслідками перевірок за порушення трудового законодавства на роботодавців. Так усім відомо, що фактичний допуск працівника без оформлення трудового договору (контракту) заборонений. Проте, яка за це законом передбачена відповідальність?

Частина 3, статті 41 КУпАП – «порушення вимог законодавства про працю» - передбачає штраф на посадових осіб роботодавця від п’ятисот до однієї тисячі неоподаткованих мінімумів громадян, тобто мінімальний розмір – 8500,00 грн. Разом з цим відповідно до абзацу 2, частини 2, ст. 265 КЗпПУ – «відповідальність за порушення законодавства про працю» штраф за аналогічне правопорушення складає тридцять мінімальних заробітних плат за кожного працівника, при цьому органи Держпраці рахують їх як 87 000,00 грн. Яку норму слід застосувати, суди поки що не відповіли.

Проте у цій постанові, суд підтвердив базовий конституційний принцип, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, в тому числі і ФОПи в сфері порушення вимог трудового законодавства.

Так, орган Держпраці за виявленого неоформленого працівника, який перебував у фактичних трудових відносинах з ФОП, спочатку через районних суд наклав на ФОП штраф за ст. 41 КУпАП у сумі 8500,00 грн, а потім своєю власною постановою за це ж правопорушення наклав на ФОП штраф за ст. 265 КЗпПУ в сумі 87000,00 грн.

ФОП оскаржив постанову органу Держпраці до адмінсуду намагаючись довести, що працівник насправді не працював у нього, а проходив стажування. Адмінсуд відкинув цей довід ФОП і підтвердив вчинене ним правопорушення, встановлене органом Держпраці. Проте, постанову про накладення штрафу в сумі 87 000,00 грн. визнав протиправною та скасував. Двічі за одне і те саме не штрафують.

Слід додати, що адмінсуд не погодився з поясненнями органу Держпраці, який намагався довести, що відповідальність передбачена абз.2, ч.2 ст.265 КЗпПУ та ч.2 ст.41 КУпАП це різні види відповідальності, а тому на них не розповсюджуються гарантії передбачені ст.61 Конституції України. У своїй постанові адмінсуд детально розписав, чому це є одним і тим же видом відповідальності.

Аналізуйте судовий акт: Накладений управлінням Держпраці штраф в сумі 87 000 грн. за порушення абзац 2, частина 2, ст. 265 КЗпП України на ФОП залишено в силі (Хмельницький окружний адміністративний суд від 21 грудян 2016р. у справі № 822/2316/16)

Згадайте новину: В Сумах владельца кафе оштрафовали на 134,4 тыс. грн за работников без трудового договора

Читайте статтю: Двічі за одне... відповідають

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 лютого 2017 р. Справа № 814/2156/16

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Біоносенка В.В., за участю секретаря судового засідання Кононенка Д.Ф., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, до за участю: позивача: ОСОБА_1 представника позивача: ОСОБА_2представників відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4Управління Держпраці у Миколаївській області, провизнання протиправним та скасування постанови від 07.10.2016р. №9-НП, В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування постанови №9-НП від 07.10.16 про накладення штрафу в сумі 87000 гривень.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що ніяких порушень норм діючого законодавства про працю, а саме ч.1, ч.3 ст.24 КЗпП України, не допускав і викладені у постанові факти правопорушень не відповідають дійсності. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 продавцями у магазинах та у торговельних палатках позивача не працювали.

Відповідач позов не визнав, просив в задоволенні позову відмовити. Свою позицію обґрунтував тим, що під час перевірки встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 використовував працю ОСОБА_5 та ОСОБА_6, допустив їх до виконання роботи продавців у власних магазинах «Марина» та «Яблучко». Факт фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) підтверджується поясненнями ОСОБА_5, ОСОБА_6, інших осіб, а також поясненнями самого ОСОБА_1, який лише визнав факт допуску зазначених осіб до роботи, але вважав це стажуванням, що не передбачено діючим законодавством. Крім того, відповідач послався на постанову Вознесенського міськрайонного суду від 24.10.16, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.41, ч.3 ст.41 КУпАП, та яка набула законної сили.

Дослідив матеріали справи, вислухав представників сторін, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 18.03.14. Основним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. Свою діяльність підприємець ОСОБА_1 здійснює у тому числі через магазини «Марина» та «Яблучко», розташовані у м. Вознесенську.

В період з 13.09.16 по 16.09.16 Управлінням Державної служби України з питань праці у Миколаївській області здійснено позапланову перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на предмет додержання вимог законодавства з питань праці.

Під час перевірки інспекторами встановлено, що підприємцем ОСОБА_1 створено робоче місце «продавець продовольчих товарів» у магазині «Марина» м. Вознесенськ. В період з 11.09.16 до 13.09.16 до роботи на посаді «продавець продовольчих товарів» у магазині «Марина» ОСОБА_1 було допущено ОСОБА_5, а 24.07.6, 27.07.16 та 28.07.16 до роботи продавця в палатці за адресою: м. Вознесенськ, вул. Синякова, 25, було допущено ОСОБА_6, з якими трудовий договір не укладався, повідомлення до органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування не надходило.

07.10.16 заступником начальника Управління Держпраці у Миколаївській області винесено постанову про накладення штрафу №9-НП, відповідно до якої фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 визнано винним у правопорушенні, передбаченого абз.1 ч.2 ст.265 КЗпП України - фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) та накладено штраф у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення 87000 гривень.

Крім того, за результатами перевірки працівниками Управління Держпраці у Миколаївській області за цим фактом був складений протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.41 КУпАП, та направлений для розгляду по суті до Вознесенського міськрайонного суду.

24.10.16 постановою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївській області фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ч.3 ст.41 КУпАП та накладено стягнення у виглядi штрафу в сумі 8500 гривень.

25.11.16 постановою апеляційного суду Миколаївської області зазначене судове рішення залишено без змін.

Відповідно до ст.24 КЗпПУ при укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.4 ст.72 КАС України постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Враховуючи, що постановою Вознесенського міськрайонного суду від 24.10.16, яка набрала законної сили, встановлені факти фактичного допущення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 24, 27, 28 серпня 2016 року до посади продавця магазину ОСОБА_6, а 11, 12, 13 вересня 2016 року до посади продавця магазину ОСОБА_5, суд вважає це обставиною, що не потребують доказування.

Окрім цього, на факт фактичного допуску позивачем ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до роботи без оформлення трудового договору (контракту), вказують пояснення ОСОБА_5, ОСОБА_6 та самого ОСОБА_1, який це визнавав під час проведення перевірки, хочу і надавав іншу правову оцінку, пояснюючи необхідністю «стажування».

За таких обставин, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого абз.1 ч.2 ст.265 КЗпПУ, суд вважає доведеним.

Разом з тим, в цьому випадку суд вбачає, що фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 вже притягнуто до юридичної відповідальності за фактичний допуск працівників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до роботи без оформлення трудового договору (контракту) постановою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24.10.16.

Притягнення його за те саме правопорушення ще і постановою відповідача є подвійною відповідальністю.

Відповідно до ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до ст.4 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.

Необхідно зазначити, що відповідно до практики ЕСПЛ, яка вже неодноразово була висловлена у його рішеннях «Надточій проти України», «Озтюрк проти ФРН», «Енгель та інші проти Нідерландів» «Равнсборг проти Швеції», «Путц проти Австрії» та ін., гарантії прав людини передбачені Конвенції щодо кримінального провадження, розповсюджуються у тому числі і на інше публічне переслідування особи, якщо таке переслідування можливо визначити карно кримінально-правовим за національним правом; колом адресатів та правовими наслідками для адресатів («тест Енгеля»).

Таким чином, гарантії, передбачені ст.4 Протоколу №7, стосуються не лише кримінального провадження у розумінні законодавства України, а й будь-якого публічного переслідування, яке здійснюється державою.

Враховуючи, що норми абз.1 ч.2 ст.265 КЗпПУ та ч.2 ст.41 КУпАП поширюються на невизначене коло осіб, а також передбачають покарання особи у значному розмірі, їх можливо розглядати як кримінальне переслідування у розумінні Конвенції, навіть враховуючи те, що національне законодавство не визначає їх, як кримінальне.

Суд не може погодитися з поясненнями представника відповідача, що відповідальність передбачена абз.1 ч.2 ст.265 КЗпПУ та ч.2 ст.41 КУпАП це різні види відповідальності, а тому на них не розповсюджуються гарантії передбачені ст.61 Конституції України, ст.4 Протоколу №7 Конвенції, з наступних підстав.

По-перше, диспозиції абз.1 ч.2 ст.265 КЗпПУ та ч.2 ст.41 КУпАП в частині визначення зазначеного правопорушення абсолютно тотожні: «фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)», які не мають жодної відмінності.

По-друге, субєкти відповідальності, як за абз.1 ч.2 ст.265 КЗпПУ, так і за ч.2 ст.41 КУпАП повністю співпадають, оскільки в обох випадках до відповідальності притягається фізична особа-підприємець. Зокрема, у санкції за ч.2 ст.41 КУпАП розмір стягнення для фізичної особи-підприємця визначено окремо від стягнення для посадових осіб підприємств, установ і організацій.

По-третє, в обох випадках у санкціях статті передбачений один й той самий вид стягнення штраф у грошовій формі.

Тобто, обидві відповідальності, передбачені абз.1 ч.2 ст.265 КЗпПУ та ч.2 ст.41 КУпАП, є за своєю сутністю штрафними (каральними), і жодна з них не має ознаки правовідновленої (компенсаційної) відповідальності.

Саме штрафний характер відповідальності, передбаченої абз.1 ч.2 ст.265 КЗпПУ та ч.2 ст.41 КУпАП, дає підстави суду ототожнювати ці норми, як один вид відповідальності, який відповідно до цілей Конвенції вважається кримінальним.

По-четверте, та обставина, що санкції, передбачені абз.1 ч.2 ст.265 КЗпПУ та ч.2 ст.41 КУпАП, містяться у різних нормативно-правових актах, та відповідно до національного законодавства не відносяться до кримінального переслідування, не є вирішальним, оскільки важливішими за «тестом Енгеля» є другий та третій критерій.

В рішеннях «ОСОБА_7 проти Росії», «Остерлунд проти Фінляндії» ЕСПЧ зазначив, що ст.4 Протоколу №7 має розумітися, як така, що забороняє переслідування або судовий розгляд щодо правопорушення, якщо воно виникло з ідентичних фактів або фактів, як по суті були однаковими.

В цьому випадку, фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 за абз.1 ч.2 ст.265 КЗпПУ та ч.2 ст.41 КУпАП притягнуто за абсолютно ідентичні факти - фактичного допуску працівників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що притягнення позивача двічі за одне й те саме правопорушення, порушує його права, передбачені ст.61 Конституції України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Позов задовольнити у повному обсязі, визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Миколаївській області про накладення штрафу в сумі 87000,00 грн. № 9-НП від 07.10.2016 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Миколаївській області про накладення штрафу в сумі 87000,00 грн. № 9-НП від 07.10.2016 року.

3. Апеляційна скарга на цю постанову може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання у повному обсязі.

Суддя В. В. Біоносенко

Відповідно до ч.3 ст.160 КАС України постанова складена у повному обсязі 08.02.17

Суддя В.В. Біоносенко