СУД встановив наявність вакантних посад на момент звільнення, визнав звільнення незаконним та стягнув суму за вимушений прогул (Полтавський апеляційний суд у справі № 553/2173/17 від 18 лютого 2019р.)

Фабула судового акту: Працівника було звільнено з роботи з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України, за скороченням штатів у зв'язку з ліквідацією юридичної особи. Позаяк мала місце реорганізація у вигляді приєднання до іншої юрособи. Окрім того, в установі, до якої було приєднано реорганізовану юридичну особу малися вакантні посади, які не були запропоновані працівникові з моменту звільнення по фактичне вивільнення.

Адвокатом АО «Аргос» Остапенко Іриною здійснювалося представництво прав та інтересів звільненого працівника.

Так, рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 06.12.2018 р. по справі № 553/2173/17 в задоволенні позову було відмовлено.

Рішенням Полтавського апеляційного суду від 18.02.2019 р. апеляційну скаргу позивача було задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 06.12.2018 р. - в частині вирішення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди – скасоване. Ухвалено в цій частині нове рішення яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано пункт наказу в частині звільнення позивача за скороченням штатів у зв'язку з ліквідацією Полтавського міського центру зайнятості згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України. Визнано позивачку такою, що звільнена згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з реорганізацією юридичної особи. Стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 108 084.13 грн. та в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 1 000.00 грн. Стягнути на користь позивачки понесені нею витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 8 000.00 грн.

Так, судом апеляційної інстанції при прийнятті вказаного рішення було враховано, що «як на час попередження позивача про звільнення, так і на час її фактичного звільнення, в структурі правонаступника згідно наданої відповідачем інформації, існували вільні вакантні посади, як у вже створених нових структурних підрозділах по Полтавській області, так і в самій юридичній особі. Проте, інших заходів, спрямованих на працевлаштування позивача на наявних посадах в період з моменту попередження її про звільнення та до дати звільнення, відповідачем не вживалося».

Частиною першою ст. 49-2 КЗпП України встановлено обов'язок власника або уповноваженого ним органу про наступне вивільнення працівника попередити персонально не пізніше ніж за два місяці.

Згідно частини 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Частиною 4 ст. 36 КЗпП України передбачено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Виходячи зі змісту положень ст. ст. 36, 40 КЗпП України, ст. ст. 104, 106, 107 ЦК України реорганізація є формою припинення юридичної особи за якої передача всього її майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам-правонаступникам проводиться у результаті їх злиття, приєднання, поділу чи перетворення. У розумінні зазначених норм закону приєднання - це така форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але в більшому масштабі. Приєднувана ж організація припиняє свою діяльність як самостійна юридична особа. У разі приєднання на підставі передавального (а не ліквідаційного) акта орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, виключає юридичну особу, яка припинила діяльність, з державного реєстру. При цьому дія трудових договорів працівників таких юридичних осіб, з моменту прийняття рішення про приєднання, продовжується в рамках структури юридичної особи, до складу якої включено юридичну особу в якій вони працювали.

За нормами частини 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Аналізуйте судовий акт: У зв'язку з помилковою правовою позицією позивача судом було відмовлено в задоволенні позову про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов’язків (СУД у справі № 531/974/18 від 06.03.2019 р.)

У трудових спорах предметом перегляду є рішення роботодавця, якими зачіпаються трудові права працівника, а не накази, що стосуються організації роботи підприємства (ВС/КЦС № 755/3495/16-ц від 28.03.2018)

Невірне зазначення норми закону у наказі, як підстави для звільнення, не свідчить про незаконність такого наказу (ВС/КЦС № 524/3490/17-ц від 27.03.2019)

Звільнення з підстави втрати довір'я є обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності вчинив умисно або необережно дії, які дають підстави для втрати до нього (ВС/КЦС,№211/5910/16-ц, 29.11.18)

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а тому позови про його стягнення оплачується судовим збором (ВС/ВП № 910/4518/16 від 30.01.2019)

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 553/2173/17 Номер провадження 22-ц/814/678/19Головуючий у 1-й інстанції Крючко Н. І. Доповідач ап. інст. Бондаревська С. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2019 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Бондаревської С.М.,

суддів: Кривчун Т.О., Кузнєцової О.Ю.,

секретар: Радько О.М.

за участі позивача - ОСОБА_2

представника позивача - ОСОБА_3

представників відповідача: Мякушка В.О., Шиліної Н.В., Білецької О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 06 грудня 2018 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Полтавського обласного центру зайнятості, Полтавського міського центру зайнятості, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_7, Первинна профспілкова організація Полтавського міського центру зайнятості профспілки працівників соціальної сфери України, Полтавської обласної профспілкової організації профспілки працівників соціальної сфери України, Полтавський міський центр зайнятості (в стадії припинення) в особі Голови Ліквідаційної комісії Парьохи Ю.С., Полтавської міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості (новостворена організація) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Полтавськогообласного центру зайнятості, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Полтавська міськрайонна філія Полтавськогообласного центру зайнятості, ОСОБА_7, - в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ від 26 липня 2017 року «По особовому складу» №264-к Полтавськогообласного центру зайнятості; поновити її на роботі на посаді провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних Полтавськоїміськрайонної філії Полтав-ськогообласного центру зайнятості; стягнути з Полтавськогообласного центру зайнятості на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 липня 2017 року по день поновлення на роботі; стягнути з Полтавського обласного центру зайнятості на її користь 1 000 грн. моральної шкоди; рішення суду в частині поновлення її на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 25 жовтня 2017 року до участі у справі в якості третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучено: Полтавськийміський центр зайнятості (в стадії припинення) в особі Голови ліквідаційної комісії Парьохи Ю.С., Полтавську міськрайонну філію Полтавсь-когообласного центру зайнятості.

У листопаді 2017 року позивач подала до суду уточнену позовну заяву до Полтавського обласного центру зайнятості та Полтавського міського центру зайнятості, вказавши третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_7, Первинну профспілкову організацію Полтавського міського центру зайнятості профспілки працівників соціальної сфери України, Полтавську обласну профспілкову організацію профспілки працівників соціальної сфери України.

Згідно уточнених позовних вимог просила визнати протиправним та скасувати п. 8.1 наказу від 26 липня 2017 року «По особовому складу» №264-к Полтавськогообласного центру зайнятості в частині її звільнення; поновити її на роботі на посаді провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних Полтавськогоміського центру зайнятості з 01 серпня 2017 року; стягнути з Полтавськогообласного центру зайнятості на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 серпня 2017 року по день поновлення на роботі; стягнути з Полтавськогообласного центру зайнятості на її користь 1 613 грн. 92 коп. заборгованості по заробітній платі (несплаченої частини компенсації за невикористану відпустку); стягнути з Полтавськогообласного центру зайнятості моральну шкоду у сумі 1 000 грн. Рішення суду в частині поновлення її на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання. Судові витрати, включаючи витрати на правову допомогу, покласти на відповідача.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_2 вказувала, що наказом від 26 липня 2017 року «По особовому складу» №264-к Полтавськогообласного центру зайнятості її, провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних Полтавського міського центру зайнятості, 31 липня 2017 року було звільнено з роботи з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України, за скороченням штатів у зв'язку з лікві-дацією Полтавського міського центру зайнятості, в той час, як Полтавський міський центр зайнятості фактично був реорганізований з припиненням юридичної особи, а не ліквідова-ний. Також зазначала, що 05 травня 2017 року її повідомили про скорочення штатів, проте, в порушення вимог ст. 49-2 КЗпП України, їй не запропонували вакантні посади, які були вільними в установі. Окрім того, звертала увагу на те, що на момент звільнення вона була головою Первинної профспілкової організації Полтавського міського центру зайнятості профспілки працівників соціальної сфери, однак відповідачем не було дотримано процедури погодження її звільнення в порядку, встановленому Законом. Також вказувала, що виплата компенсації за невикористану відпустку при її звільненні була проведена не у відповідності з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, а тому на час звільнення з нею не повністю проведено розрахунок в частині виплати компенсації за невикористану відпустку, а саме застосований невірний коефіцієнт нарахування вказаної виплати. Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди позивач обґрунтовувала незаконністю дій відповідача у зв'язку з її звільненням, що призвело її до стресу, моральних страждань, і до цього часу вона перебуває у такому стані, коли для організації свого життя повинна докладати додаткових зусиль.

Ухвалою районного суду від 12 грудня 2017 року до участі у справі залучено право-наступника Полтавськогоміського центру зайнятості Полтавськийобласний центр зайнятос-ті та визначено коло учасників судового процесу в частині третіх осіб у справі, які виступають на стороні відповідача та не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Первинну профспілкову організацію Полтавськогоміського центру зайнятості профспілки працівників соціальної сфери України, Полтавськуобласну профспілкову організацію профспілки працівників соціальної сфери України.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 06 грудня 2018 року узадоволенні вищевказаних позовних ОСОБА_2 - відмовлено за безпідставністю та недоведеністю.

В порядку ч. 3 ст. 235 КЗпП України визнано ОСОБА_2 такою, що звільнена 31 липня 2017 року з посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних Полтавського міського центру зайнятості за скороченням штатів згідно п. 1 ст. 40 КЗпП у зв'язку з реорганізацією Полтавського міського центру зайнятості, змінивши в наказі у п. 8.1 від 26 липня 2017 року «По особовому складу» №264 Полтавського обласного центру зайнятості формулювання звільнення ОСОБА_2, в зв'язку з реорганізацією Полтавського міського центру зайнятості.

Судовий збір віднесено за рахунок держави.

Не погодившись з даним судовим рішенням, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 06 грудня 2018 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказувала, що нею поністю були доведені обставини, які підтверджують заявлені позовні вимоги, проте судом першої інстанції при ухваленні рішення не були в повній мірі враховані положення ст. 40 КЗпП України, не вірно застосовано та витлумачено положення ст. 235 КЗпП України, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та нормам ст. ст. 41 42 43 49-2 КЗпП України, які визначають обов'язок роботодавця при звільненні за скороченням штату враховувати переважне право працівника на залишення на роботі; обов'язок власника щодо працевлаштування працівника; обов'язок погодити звільнення з профспілковим органом.

Вважає, що внаслідок наведених обставин, судом безпідставно не були задоволені її законні вимоги щодо поновлення її на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди.

На апеляційну скаргу ОСОБА_2 свій відзив надав Полтавський обласний центр зайнятості, в якому, спростовуючи доводи апелянта, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

За нормами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними у справі доказами що ОСОБА_2, згідно наказу ОЦЗ №152-к від 26 травня 2004 року розпочала свою трудову діяльність в системі Полтавської обласної служби зайнятості з 27 травня 2004 року на посаді завідувача господарства господарсько-договірного відділу Полтавського обласного центру зайнятості.

Наказом Полтавського ОЦЗ №240-к від 28 вересня 2005 року ОСОБА_2 з 01 жов-тня 2005 року призначено на посаду провідного спеціаліста господарсько-договірного відділу, як така, що пройшла конкурсний відбір.

Згідно наказу Полтавського ОЦЗ №333-к від 27 грудня 2006 року ОСОБА_2 з 18 червня 2007 року переведено на посаду провідного спеціаліста відділу наданння соціаль-них послуг з працевлаштування Полтавського міського центру зайнятості.

Наказом Полтавського ОЦЗ №220-к від 25 липня 2011 року ОСОБА_2 з 02 серпня 2011 року переведено на посаду провідного спеціаліста відділу активної підтримки безробітних Полтавського міського центру зайнятості.

Згідно наказу Полтавського ОЦЗ №280-к від 05 листопада 2012 року - переведено з 06 листопада 2012 року на посаду головного спеціаліста відділу активної підтримки безробітних Полтавського міського центру зайнятості.

Відповідно до наказу Полтавськоого ОЦЗ №55-к від 26 лютого 2015 року - з 1 березня 2015 року переведено на посаду провідного спеціаліста відділу активної підтримки безробітних Полтавського міського центру зайнятості.

Наказом Полтавського ОЦЗ №264-к від 26 липня 2017 року ОСОБА_2 звільнено з посади провідного спеціаліста відділу активної підтримки безробітних Полтавського міського центру зайнятості 31 липня 2017 року за скороченням штатів у зв'язку з ліквідацією Полтавського міського центру зайнятості за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Таким чином, судом встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що згідно п. 8.1 Наказу №264-к від 26 липня 2017 року «По особовому складу» Полтавського обласного центру зайнятості ОСОБА_2, провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних Полтавського міського центру зайнятості, звільнено 31 липня 2017 року з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КзПП України, за скороченням штатів у зв'язку з ліквідацією Полтавського міського центру зайнятості 31 липня 2017 року /т. 1 а. с. 7/.

Також судом встановлено, що згідно наказу №203 від 06 листопада 2016 року в.о. Голови Державної Служби зайнятості передбачено реорганізацію Полтавського міського центру зайнятості шляхом приєднання до Полтавського обласного центру зайнятості, який є правонаступником майна, прав та обов'язків реорганізованої юридичної особи.

За наказом №304 від 17 листопада 2016 року директора Полтавського обласного центру зайнятості, у зв'язку з реорганізацією базових центрів зайнятості у Полтавській області створено відповідні комісії з припинення юридичних осіб, та призначено їх голів.

Згідно листа заступника директора Полтавського обласного центру зайнятості №16/13/1261-17 від 03 травня 2017 року «Про припинення Полтавського районного, Полтавського міського центрів зайнятості Полтавської області», адресованого Директорам Полтавського районного, Полтавського міського центрів зайнятості - головам комісій з припинення, останніх інформовано про те, що у відповідності до наказів Державної служби зайнятості (Центрального апарату) від 04 листопада 2016 року №203 «Про реорганізацію базових центрів зайнятості Полтавської області», від 21 квітня 2017 року «Про проведення Пілотного проекту» Полтавського обласного центру зайнятості від 17 листопада 2016 року №304 «Про заходи пов'язані з припиненням базових центрів зайнятості у Полтавській області» від 27 квітня 2017 року №90 «Про реалізацію Пілотного проекту» - в Полтавській обласній службі зайнятості буде проводитись реорганізація, а саме припинення Полтавського районного, Полтавського міського центрів зайнятості шляхом приєднання до Полтавського обласного центру зайнятості.

У даному листі вказано, що у відповідності до ст. 49-2 КЗпП України, працівників потрібно повідомити в строк до 19 травня 2017 року про припинення юридичної особи базового центру зайнятості та заплановане вивільнення працівників через два місяці після ознайомлення у зв'язку із припинення установи, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 1 а. с. 127-129).

Згідно списку працівників Полтавського міського центру зайнятості, яких попереджено про припинення центру зайнятості та звільнення через два місяці після попередження відпопідно до п. 1 ст. 40 КЗпП УКраїни, ОСОБА_2, провідного фахівця з питань зайнятості, 05 травня 2017 року попереджено про наступне звільнення, про що свідчить її особистий підпис.

01 червня 2017 року згідно наказу директора Полтавського обласного центру зайнятості, створено Решетилівську, Диканську, Новосанжарську районні філії Пол-тавського обласного центру зайнятості та затверджено та введено в дію нові штатні розписи.

За наказом директора Полтавського обласного центру зайнятості від 17 липня 2017 року створено Полтавську міськрайонну філію Полтавського обласного центру зайнятості, 26 липня 2017 року - затверджено стурктуру та новий штатний розпис, який було введено в дію з 01 серпня 2017 року.

З дати попередження ОСОБА_2 про звільнення і до фактичного її звільнення, відповідачем листом від 27 липня 2017 року було запропоновано позивачу посаду фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення новоствореної Полтавської міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості. Окрім того, повідомлено, що вона має право і може до початку роботи новоствореної філії подати до кадрової служби обласного центру зайнятості заяву про прийняття на вакантні посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення Полтавської міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості або на тимчасово вакантну посаду фахівця з питань зайнятості першої категорії відділу активної підтримки безробітних вказаної категорії.

Разом з тим встановлено, що, як на час попередження позивача про звільнення, так і на час її фактичного звільнення, в структурі Полтавського обласного центру зайнятості згідно наданої відповідачем інформації, існували вільні вакантні посади, як у вже створених нових структурних підрозділах по Полтавській області, так і в самому обласному центрі зайнятості.

Проте, інших заходів, спрямованих на працевлаштування ОСОБА_2 на наявних у структурі Полтавського обласного центру посадах в період з моменту попередження її про звільнення та до дати звільнення, відповідачем не вживалося.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підпри-ємців та громадських формувань вбачається, що Полтавський міський центр зайнятості був юридичною особою, ідентифікаційний код якого 22534038, засновник Міністерство соці-альної політики України, дата державної реєстрації вказаної юридичної особи 04 листопада 2005 року, дата запису 08 листопада 2005 року, номер запису 1588120 0000 003326.

Дата припинення юридичної особи Полтавського міського центру зайнятості 05 груд-ня 2017 року, правонаступником є Полтавський обласний центр зайнятості.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача проведено з дотриманням до норм Кодексу законів про працю України, тому підстави для її поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відсутні.

Колегія суддів не може повністю погодитись з висновками суду першої інстанції, зокрема, в частині вирішення спору щодо незаконності звільнення позивача, стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди; вважає, що місцевий суд при розгляді зазначених позовних вимог допустився порушень норм матеріального та процесуального права, що стало наслідком їх неправильного вирішення.

За нормами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦК України.

Положеннями частини 1 ст. 40 КЗпП України визначено випадки, за яких трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема за пунктом першим, однією з таких підстав визначено зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або пере-профілювання підприємства, установи, організації, скорочення штату чисельності або штату працівників.

Частиною першою ст. 49-2 КЗпП України встановлено обов'язок власника або уповноваженого ним органу про наступне вивільнення працівника попередити персонально не пізніше ніж за два місяці.

Згідно частини 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Частиною 4 ст. 36 КЗпП України передбачено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Виходячи зі змісту положень ст. ст. 36 40 КЗпП України, ст. ст. 104 106 107 ЦК України реорганізація є формою припинення юридичної особи за якої передача всього її майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам-правонаступникам проводиться у результаті їх злиття, приєднання, поділу чи перетворення. У розумінні зазначених норм закону приєднання - це така форма реорганізації, при якій одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі, але в більшому масштабі. Приєднувана ж організація припиняє свою діяльність як самостійна юридична особа. У разі приєднання на підставі передавального (а не ліквідаційного) акта орган, який здійснює державну реєстрацію юридичної особи, виключає юридичну особу, яка припинила діяльність, з державного реєстру. При цьому дія трудових договорів працівників таких юридичних осіб, з моменту прийняття рішення про приєднання, продовжується в рамках структури юридичної особи, до складу якої включено юридичну особу в якій вони працювали.

Встановленими обставинами справи факт проведення змін в організації виробництва і праці Полтавського міського центру зайнятості шляхом його реорганізації та приєднання до Полтавського обласного центру зайнятості, відповідачем доведено.

Як зазначено вище, відповідачем також надано підтвердження виконання обов'язку щодо персонального попередження всіх працівників Полтавського міського центру зайнятості, в тому числі позивача, про наступне вивільнення за п.1 ч.1. ст. 40 КЗпП України.

За змістом ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Порядок та умови застосування переважного права на залишення працівників на роботі за таких обставин врегульовано ст. 42 КЗпП України.

Виходячи зі встановлених обставин, з урахуванням вищенаведених норм права, доводи апелянта про те, що відповідачем проведено її звільнення без урахування її переважного права на залишення на роботі, не є обгрунтованими, а висновки місцевого суду в цій частині - є правильними, з огляду на те, що апелянтом не вірно надано правову оцінку обставинам, що склалися та ототожнено переважне право на залишення на роботі з переважним правом на працевлаштування на нову посаду. Оскільки фактично за даних обставин мова йде про право на працевлаштування на нові посади, правила про перевагу на залишення на роботі, встановлені ст. 42 КЗпП України не діють.

За нормами ст. 43 КЗпП України, - розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 ст. 40 КЗпП може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. Якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції, Полтавський обласний центр зайнятості 13 вересня 2017 року звернувся з проханням розглянути та дати своє рішення щодо звільнення ОСОБА_2 до Первинної профспілкової організації Полтавського міського центру зайнятості профспілки працівників соціальної сфери.

Згідно протоколу зборів первинної профспілкової організації Полтавського міського центру зайнятості профспілки працівників соціальної сфери України від 31 жовтня 2017 ро-ку за №58/17, надано згоду на розірвання трудового договору з ОСОБА_2 за скороченням штатів в зв'язку з ліквідацією Полтавського міського центру зайнятості за п. 1 ст. 40 КЗпП України з наданням їй гарантій і компенсацій, передбачених чинним законодавством /т. 1 а.с. 86-90/.

Таким чином, з огляду на вказані вище обставини, законодавча вимога щодо отриман-ня згоди від профспілкового комітету первинної профспілкового організації Полтавським обласним центром зайнятості виконана, що в свою чергу спростовує твердження сторони позивача з даного приводу. При цьому, стороною позивача в ході судового розгляду справи не надано належних та допустимих доказів на предмет спростування встановлених вище обставин та фактів.

Згідно ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За нормами ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

З наявних у справі доказів слідує, що у штаті Полтавського обласного центру зайнятості та штатах його структурних підрозділів по області, як існуючих, так і новостворених, протягом періоду з дати попередження позивача про звільнення і до часу самого звільнення, існували вакантні посади, які відповідач мав запропонувати ОСОБА_2 з метою її працевлаштування.

В той же час, відповідачем, на виконання свого обов'язку, лише перед звільненням ОСОБА_2 було запропоновано працевлаштування на посадах новоствореної Полтавської міськрайонної філії, які вводилися в дію після її звільнення, а наявні вакантні посади не пропонувалися.

За наведених обставин, відповідачем порушено встановлений порядок вивільнення працівників, в частині виконання ним обов'язку по працевлаштуванню працівника, а отже, доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

В свою чергу, доводи відповідача, про те, що підприємством, на якому вони були зобов'язані працевлаштувати позивача є безпосередньо Полтавська міськрайонна філія Полтавського обласного центру зайнятості, - є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 36 КЗпП України у разі реорганізації дія трудових договорів працівників таких юридичних осіб, продовжується в рамках структури юридичної особи, до складу якої включено юридичну особу, в якій вони працювали. До того ж, відповідно до установчих документів відповідача, саме керівництво Полтавського обласного центру наділено правом прийняття на роботу та звільнення працівників служби зайнятості по всій Полтавській області.

Такий висновок узгоджується з правовими позиціями, висловленими Верховним Судом України в Постановах від 01 квітня 2015 року у справі №6-40цс15 та від 01 липня 2015 року у справі №6-491цс15, які згідно до вимог пункту 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховується іншими судами при застосуванні таких норм права.

З урахуванням встановленого, рішення районного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання незаконним її звільнення, підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення зазначених позовних вимог.

Згідно положень частин 1 та 2 ст. 235 КЗпП України, - у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

За роз'ясненнями, наведеними в пункті 18 Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», - при розгляді справ про поновлення на роботі, судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. У випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок припинення підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов'язує правонаступника виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП).

Зважаючи, на те, що на даний час Полтавський міський центр зайнятості, в якому працювала ОСОБА_2, є припиненим, як юридична особа, та попереднє робоче місце і посада позивача не збереглися, - позовні вимоги останньої про її поновлення на роботі задоволенню не підлягають.

В той же час, оскільки при формулюванні підстав звільнення позивача в наказі про звільнення відповідачем допущено помилку в частині юридичної кваліфікації підстав звільнення, - вони підлягають уточненню із зазначенням про це в резолютивній частині.

Окрім того, колегія суддів, з урахуванням встановлених у справі обставин, наведених вище висновків, а також, виходячи з норм ч. 2 ст. 235 КЗпП України та роз'яснень, наведених в пункті 18 Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», - приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення з Полтавського обласного центру зайнятості на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 01 серпня 2017 року до дати ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 «Про затверд-ження Порядку обчислення середньої заробітної плати» визначено методику такого розрахунку.

Правова позиція стосовно зазначених спірних правовідносин висловлена Верховним Судом України в Постанові від 14 вересня 2016 року у справі №6-419-цс16, за змістом якої, з урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з розрахунком суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виконаним стороною позивача, який, зокрема, не оспорювався відповідачем.

Вказаний розрахунок проведено з урахуванням наступного.

Наказом від 26 липня 2017 року №264-к Полтавського обласного центру зайнятості, ОСОБА_2 31 липня 2017 року звільнено з займаної посади у зв'язку з ліквідацією Полтавського міського центру зайнятості.

Таким чином, за основу розрахунку взято заробітну плату позивача за травень 2017 року в сумі - 5 762 грн. та червень - в розмірі 5 294 грн. 80 коп., що разом складає - 11057 грн. 29 коп. Середньомісячна заробітна плата за вказаний період становить відповідно - 5 528 грн. 65 коп., а середньоденна - 276 грн. 43 коп. (5 528 грн. 65 коп. : 20 днів).

Виходячи з того, що кількість робочих днів за час вимушеного прогулу, а саме за період з 01 серпня 2017 року по 18 лютого 2019 року, становить 391 день, сума за час вимушеного прогулу складає 108 084 грн. 13 коп. (276 грн. 43 коп. х 391 день) та підлягає стягненню на користь позивача.

За нормами частини 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зважаючи на характер порушень допущених відповідачем, тривалість та глибину моральних страждань позивача, колегія суддів вважає, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди у сумі 1 000 грн., визначено позивачем з урахуванням вимог розумності і справедливості, а тому позов в цій частині вимог підлягає до задоволення.

В той же час, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта щодо необґрунто-ваності висновків районного суду в частині відмови у задоволенні її позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, виходячи з наступних підстав.

За змістом ст. 116 КЗпП України,при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємств, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як вбачається з даних бухгалтерського обліку, розрахунок в частині виплати компен-сації за невикористану відпустку ОСОБА_2 проведено у повному обсязі, згідно з чинним законодавством.

Позивачем не спростовано доводи відповідача в цій частині та не надано належних та достатніх доказів на підтвердження того, що розрахунки сум, які належали їй до виплати на момент звільнення, відповідачем було проведено з порушенням вимог закону, а надані нею розрахунки є правильними.

Таким чином, оцінюючи наведені і встановлені судом обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення зазначених позовних вимог.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2, колегія суддів, з урахуванням положень ч. 2 ст. 137 ЦПК України, приходить до висновку, що понесені та підтверджені позивачем витрати на оплату професійної правничої допомоги підлягають частковому відшкодуванню за рахунок Полтавського обласного центру зайнятості, а саме - у розмірі 8 000 грн.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2, скасування рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 06 грудня 2018 року в частині вирішення її позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також відшкодування моральної шкоди, з ухваленням в цій частині нового рішення.

В іншій частині рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалене з додержанням вимог закону, - належить залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 382 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2- задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 06 грудня 2018 року - в частині вирішення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення яким позовні вимоги ОСОБА_2до Полтавського обласного центру зайнятості - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати п. 8.1 наказу №264-к від 26 липня 2017 року «По особовому складу» Полтавського обласного центру зайнятості в частині звільнення ОСОБА_231 липня 2017 року з посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних Полтавського міського центру зайнятості за скороченням штатів у зв'язку з ліквідацією Полтавського міського центру зайнятості згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України.

В задоволенні позову ОСОБА_2про поновлення її на посаді провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних Полтавського міського центру зайнятості з 01 серпня 2017 року - відмовити.

Визнати ОСОБА_2такою, що звільнена 31липня 2017 року з посади з провідного фахівця з питань зайнятості відділу активної підтримки безробітних Полтавського міського центру зайнятості за скороченням штатів згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з реорганізацією Полтавського міського центру зайнятості.

Стягнути з Полтавського обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_2середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 108 084 грн. 13 коп. та в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 1 000 грн.

Стягнути з Полтавського обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_2 понесені нею витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 8 000 грн.

В іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: Бондаревська С.М.

Судді: Кривчун Т.О.

Кузнєцова О.Ю.