01.12.2017 | Автор: Кірюшин Артем Андрійович
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Витрати на правову допомогу у тому числі і складання позовів та надання консультацій підлягають відшкодуванню за правилами КАС України (№ 826/12965/17 від 31.10.2017)

Фабула судового акту: Особа, яка звертається з адміністративним позовом до суду щодо оскарженя неправомірних дії чи рішення податківців, органів Пенсійного Фонду, інших суб'єктів владних повноважень  змушена нести додаткові витрати, пов’язані з судовим провадженням., у тому числі і витрати на правову допомогу.

Водночас у разі задоволення позовних вимог відповідач-орган влади має компенсувати всі витрати, які особа зазнала для захисту своїх прав під час судового оскарження таких дій, бездіяльності чи рішень. 

Згідно ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В свою чергу витрати, пов'язані з розглядом справи серед іншого включають у себе витрати на правову допомогу.

Окрмі цього ст. 90 КАС зазначає, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" визначено наступні види правової допомоги, а саме участь у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Саме завдяки такій правовій невизначеності, а саме не зазначенні у вказаному закону видів процесуальних дій поза судовим засіданням державні органи відмовляються здійснювати таку компенсацію посилаючись на те, що стягнення понесених позивачем витрат на правову допомогу у вигляді складання адміністративного позову, інших процесуальних документів, надання письмових та усних консультацій Законом "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" не передбачено.

Слід зауважити, що судова практика в цій частині не є однозначною - одні суди стягують компенсацію таких витрат, інші - навпаки.

У даній справі судом вимоги позивача щодо компенсації витрат на правову допомогу у тому числі і складання позову та надання усних консультацій було задоволено.

В обґрунтування такого рішення Окружний адмінсуд вказав, що рішенням Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо.

Водночас КАС України не передбачає, що види правової допомоги, які підлягають компенсації можуть встановлюватися або обмежуватися іншими законами, тим більше, що Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» визначає не види правової допомоги, а граничний розмір їх компенсації.

Аналызуйте судовий акт: Стягнення судових витрат Відповідачем у цивільній справі пов’язаних з залученням адвоката, на користь якого ухвалене судове рішення. (Суд від 15 листопада 2017 року у справі № 546/1177/16-ц)

Гонорар за справу можна стягнути з відповідача тільки, якщо отримувач у платіжному дорученні – адвокат Петренко, а не ФОП Петренко, і в договір на правову допомогу зазначений конкретний номер справи (ВГСУ від 15 листопада 2016р.№ 908/1051/16)

Відповідач після залишення судом позову без розгляду стягнув з позивача витрати на послуги адвоката при цьому розмір таких витрат суд визначив самостійно (ВГСУ від 20 липня 2016 року, справа № 910/31680/15)

Незважаючи на ухвалення обвинувального вироку гонорар адвокату виплачується згідно умов договору про надання правової допомоги (Ухвала ВССУ від 20 січня 2016 р. у справі №6-29021ск15)

Гонорар адвокату може бути невиплачен, якщо строк договору про надання правової допомоги закінчився до ухвалення вироку суду (ВССУ від 6 липня 2016р. у справі № 161/18522/15-ц)

Сторона, яка звільнена законом від сплати судового збору не звільняється від відшкодування витрат на правову допомогу (№ 6-1544цс17 від 18.10.2017)

 З особи, яка за законом звільнена від сплати судового збору такий стягнутий бути НЕ може (№ 6-1467цс17 від 27.09.2017)

Навіть якщо і виграєш суд, то судовий збір не стягнеш з відповідача, який законом звільнений від його сплати?! (ВСУ від 28 лютого 2017р. у справі № 21-3829а16)

 

Державний герб України

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 жовтня 2017 року                                                                                                                                                  № 826/12965/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомОСОБА_1до  третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет споруПравобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними дії відповідача щодо не сформування та не подачі до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - ГУ ДКСУ у м. Києві) подання про повернення позивачу збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 6848,70 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 16.06.2017 № ПН289116 та зобов'язати відповідача сформувати та подати до ГУ ДКСУ у м. Києві подання про повернення позивачу збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 6848,70 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 16.06.2017 № ПН289116.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

20.10.2017 представник відповідача звернувся до суду з запереченнями, в яких просив відмовити у задоволенні позову, а також звернувся з клопотанням про розгляд справи за його відсутності.

Зважаючи на належне повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, а також приймаючи до уваги вказане клопотання останнього, адміністративна справа, відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розглядається у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

28.08.2017 позивач звернулась до відповідача з заявою від 22.08.2017 про подачу до ГУ ДКСУ у м. Києві подання про повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна - квартири у розмірі 1% від вартості такого майна - 6848,70 грн., сплата якого підтверджується квитанцією від 16.06.2017 № ПН289116. До вказаної заяви позивачем додано наступні належним чином засвідчені докази: копія інформаційної довідки від 22.08.2017 № 95268944 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та копія квитанції від 16.06.2017 № ПН289116.

За результатами розгляду заяви позивача від 22.08.2017, листом від 31.08.2017 № 46819/09 відповідач повідомив позивачу, з посиланням на п. 151 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, що на даний час не існує офіційного джерела інформації, яке б підтверджувало, що житло придбано особою вперше, а також зазначено, що право громадянина на придбання нерухомого майна без сплати відповідного збору може бути визнано в судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, право приватної власності на вказану квартиру за позивачем зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.06.2017, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1226864080000, на підставі договору купівлі-продажу від 16.06.2017, серія та номер: 1810.

При укладенні названого договору, згідно з вимогами п. 153 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740 (далі - Порядок № 1740), позивачем сплачено 6848,70 грн. пенсійного збору з операції купівлі-продажу нерухомого майна, підтвердженням чого є квитанція від 16.06.2017 № ПН289116 на зазначену суму, про сплату позивачем на рахунок УДК СУ у Святошинському районі м. Києва 1% за придбання нерухомого майна.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

За змістом п. 151 Порядку № 1740 збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Тобто, вказаними нормами визначено, що із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки: 1) громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла; 2) громадяни, які придбавають житло вперше.

Пунктом 153 Порядку № 1740 передбачено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

При цьому, слід звернути увагу, що в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, не існує єдиної бази, за допомогою якої можна визначити первинне придбання нерухомого майна особою, а також не існує органу, компетентного видавати довідки на підтвердження обставин первинного придбання житла.

Питання стосовно механізму перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, - було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміна "придбавають житло вперше", що міститься у п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше, однак, ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 № 29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

Таким чином, відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень можливості встановити придбання житла конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм - не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами, а тому саме органи Пенсійного фонду України зобов'язані довести, що конкретні особи - придбавають житло не вперше.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Нормами ч. 2 ст. 72 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - покладено на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З аналізу викладеного, суд приходить до висновку, що саме Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві зобов'язано довести, що позивач придбав житло згідно з договором купівлі-продажу від 16.06.2017, серія та номер: 1810, не вперше.

Таким чином, з наведеного вбачається, що дії відповідача щодо відмови у поверненні позивачу безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є необґрунтованими та неправомірними, оскільки ненадання позивачем документів, що підтверджують придбання нерухомого майна вперше не є підставою для відмови у поверненні такого збору. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 22.05.2014 у справі № К/800/18016/14, від 27.01.2015 у справі № К/9991/22832/12 та від 20.08.2015 у справі № К/800/41597/14.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стосовно визнання протиправними дій відповідача щодо не сформування та не подачі до ГУ ДКСУ у м. Києві подання про повернення позивачу збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 6848,70 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Поряд з цим, п. 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 (далі - Порядок № 787), визначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету. Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі.

Відповідно до п. 7.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум платежів, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.10.2010 за № 988/18283, суми помилково сплачених платежів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються платникам на підставі заяви.

Аналіз вказаних норм свідчить, що підставою, яка обумовлює повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів є подання наступних документів: заяви платника; подання органу, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету; платіжних доручень, що підтверджують зарахування коштів до відповідного бюджету.

Так, позивач, на підтвердження обставин придбання житла вперше, надав суду інформаційну довідку від 22.08.2017 № 95268944 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, згідно з якою позивачу на праві приватної власності належить квартира, що була предметом договору купівлі-продажу від 16.06.2017, серія та номер: 1810.

При цьому, з вказаної довідки також вбачається, що позивач володіє на праві приватної власності квартирою у м. Запоріжжя, проте підставою виникнення права власності є договір дарування від 30.09.2006 № 3070, а не договір купівлі-продажу.

Проаналізувавши зазначену довідку, в контексті вимог Порядку № 1740, суд прийшов до висновку, що набуття позивачем квартири у м. Запоріжжя за договором дарування від 30.09.2006 № 3070 не є придбанням житла вперше у розумінні п. 151 Порядку № 1740 та, відповідно, не може бути підставою для відмови у поверненні збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.

Поряд з цим, відповідачем не надано, а матеріали справи не містять будь-яких інших доказів на підтвердження того, що придбання позивачем квартири за договором купівлі-продажу від 16.06.2017, серія та номер: 1810, здійснено не вперше.

За викладених обставин, суд погоджується з твердженням позивача про те, що вона має право на повернення суми збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування як помилково сплаченого, за відсутності обов'язку здійснювати такий платіж.

Суд не може прийняти до уваги посилання представника ГУ ДКСУ у м. Києві на те, що у спірних правовідносинах подання повинно подати саме Центральне об'єднане управління ПФУ в м. Києві, оскільки представником ГУ ДКСУ у м. Києві не надано будь-яких належних та допустимих обґрунтувань та доказів на підтвердження таких обставин.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача сформувати та подати до ГУ ДКСУ у м. Києві подання про повернення позивачу збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 6848,70 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 16.06.2017 № ПН289116.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Разом з тим, позивач просила стягнути з відповідача понесені нею витрати на правову допомогу, за якою вона вимушена була звернутися з метою складання позовної заяви, яка розглядається в межах даної адміністративної справи.

Представник відповідача заперечував проти стягнення понесених позивачем витрат на правову допомогу за рахунок відповідача, з огляду на те, що, по-перше, послуги адвоката, про які зазначено у акті від 09.10.2017 - надання усної консультації та складення, підготовка адміністративного позову, не відносяться до жодного з видів правової допомоги, які передбачені Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», по-друге, позивачу необхідно довести обґрунтованість розміру оплати послуг адвоката, по-третє, Пенсійний фонд України є неприбутковою самоврядною організацією і діючим законодавством забороняється використовувати його кошти не за цільовим призначенням.

Суд вважає твердження представника відповідача необґрунтованими та безпідставними з наступних підстав.

Так, 22.08.2017 між позивачем та АО "Тарас Кулачко та партнери" укладено договір про надання правової допомоги № 22/08/17-2, копія якого наявна в матеріалах справи.

З огляду на те, що умови договору виконані у повному обсязі, 09.10.2017 сторони склали акт приймання-передачі наданих послуг за наведеним договором, а позивач сплатила АО "Тарас Кулачко та партнери" 3000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Як вбачається з акту приймання-передачі наданих послуг від 09.10.2017, за вказаним договором про надання правової допомоги загальна кількість годин затраченого часу становить 5 годин (1 година на надання консультацій щодо можливості та перспективності подачі позову і 4 години на складення та підготовку до подачі адміністративного позову), а вартість однієї години складає 600 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Частиною 2 ст. 16 КАС України встановлено, що для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з п.п. 1, 2 та 6 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Водночас, за змістом ст. 1 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» правова допомога - надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, яке відповідно до ст. 1512Конституції України є обов'язковим, остаточним і не може бути оскаржено, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

При цьому, статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

За змістом статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» у 2017 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць установлено у розмірі з 1 січня 2017 року - 1544 гривні.

Таким чином, розмір компенсації витрат на правову допомогу не повинен перевищувати 617,60 грн. (1544 грн. * 40%) за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

За таких умов, слід відмітити, що КАС України не передбачає, що види правової допомоги, які підлягають компенсації можуть встановлюватися або обмежуватися іншими законами, тим більше, що Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» визначає не види правової допомоги, а граничний розмір їх компенсації.

Разом з тим, в силу вимог ч. 7 ст. 9 КАС України, відповідно до якої у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), суд вважає за можливе застосувати аналогію закону, застосувавши норми ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» до вказаних правовідносин в частині розповсюдження встановленого граничного розміру компенсації на види правової допомоги, наданої позивачу.

Крім того, суд звертає увагу, що обов'язок, в контексті вимог ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, щодо доказування необґрунтованості заявленої позивачем до відшкодування суми оплати послуг адвоката покладено саме на відповідача, натомість останнім взагалі не надано будь-яких обґрунтувань та доказів на підтвердження вказаних обставин.

Зважаючи на викладене у сукупності, а також те, що матеріали справи містять документальне підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, вартість однієї години надання якої не перевищує встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу, тобто загальна сума понесених позивачем витрат на правову допомогу складає 3000 грн. (600 грн. * 5 години), суд вважає за можливе задовольнити у повному обсязі вимогу позивача стосовно стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем на правову допомогу у вказаному розмірі. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 14.06.2017 у справі № К/800/5289/16 та від 13.07.2017 у справі № К/800/12514/17.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 69-71, 90, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.           Позов ОСОБА_1 (03062, АДРЕСА_1) задовольнити повністю.

2.           Визнати протиправними дії Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не сформування та не подачі до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 6848,70 грн. (шість тисяч вісімсот сорок вісім гривень 70 коп.), сплаченого згідно з квитанцією від 16.06.2017 № ПН289116.

3.           Зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 6848,70 грн. (шість тисяч вісімсот сорок вісім гривень 70 коп.), сплаченого згідно з квитанцією від 16.06.2017 № ПН289116.

4.           Присудити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 40375920) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень 00 коп.).

5.           Присудити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 40375920) понесені нею витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн. (три тисячі гривень 00 коп.).

          Постанова відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

          Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України або прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

          Суддя                                                                      

11
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення