Суд: Порушення встановленої НБУ процедури розрахунків не обумовило визнання недійсним договору купівлі-продужу об’єкту нерухомості (Апеляційний суд Рівненської обл., справа № 569/15844/14-ц, 22.06.16)

Фабула судового акту: Рішенням міського суду задоволено позов колишнього власника квартири, визнано частково недійсним п. 4 договору купівлі-продажу цієї квартири, , посвідченого приватним нотаріусом, зареєстрованого в реєстрі, в наступній частині: «Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру». Рішенням суду розірвано цей договір купівлі-продажу квартири, припинено право власності покупця на цю квартиру і визнано за позивачем право особистої приватної власності на цю квартиру.

Постановлячи таке рішення, суд першої інстанції фактично поклав в основу такого рішення пояснення позивача, який зазначав, що при укладенні спірного Договору нотаріус не перевірила факту проведення розрахунків за договором купівлі-продажу у готівковій чи безготівковій, оскільки на час укладення Договору розрахунки між фізичними особами на суму більше 150 000 грн мали вчинятись у безготівковій формі. Оскільки за договором купівлі-продажу гроші не були оплачені, п.4 Договору є недійсним з підстав обману, в частині «Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру».

Суд апеляційної інстанції рішення міського суду скасував і в задоволенні позову відмовив (рішення набрало чинності).

Суд навів чимало аргументів такого рішення, але один з них, - той, що стосується встановленої процедури розрахунків між фізичними особами, заслуговує на особливу увагу.

Зокрема, апеляційний суд зазначив, що висновки суду першої інстанції щодо недійсності зазначеної умови Договору з підстав обману та з підстав порушення ч. 3 ст. 1087 ЦК України, постанови Правління Національного банку України від 06 червня 2013 року №210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» є помилковими.

За ч.3 ст.1087 ЦК України граничні суми розрахунків у готівковій формі для фізичних, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України.

Пункт 1 постанови правління Національного банку України від 06.06.2013 року №210 "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою" закріплює граничну суму розрахунків готівкою фізичних осіб між особою за договором купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі 150 000,00 грн.

Закон України "Про нотаріат" та Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 р., який регулює роботу нотаріусів України, не містять положень, які зобов"язували б нотаріусів при посвідченні договорів купівлі-продажу нерухомого майна витребовувати у сторін договору документи, підтверджуючі безготівковість розрахунку.

За недотримання норм щодо граничних сум розрахунків передбачена відповідальність статтею 163-15 КпАП, де зазначено, що порушення порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), у тому числі перевищення граничних сум розрахунків готівкою тягне за собою накладення штрафу, що не є предметом спору у даній справі.

Отже за наявності в Договорі вказівки про те, що «Продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 357 035 грн., які були одержані Продавцем від Покупця до підписання цього Договору», посилання суду першої інстанції у своїх висновках на відсутність доказів про розрахунок за квартиру є неправильним.

Аналізуйте судовий акт: Нотаріус сфальсифікував та посвідчив договір купівлі-продажу квартири, де продавцем виступила померла особа, покупцем реальна, а спадкоємці про це навіть не здогадувались (Рішення Індустріального район. суд м. Дніпропетров від 14 квітня 2016 р.)

Помилка при укладанні договору дарування, яка має істотне значення є підставою для визнання укладеного договору недійсним (ВСУ у справі № 6-372цс16 від 27 квітня 2016р.)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 569/15844/14-ц Провадження № 22-ц 787/11/2016

22 червня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді: ОСОБА_1,

суддів Максимчук З.М., Григоренка М.П.,

секретар судового засідання Пиляй І.С.,

з участю правонаступника позивача - ОСОБА_2,

представника позивачки - ОСОБА_3,

відповідача - ОСОБА_4,

представника відповідача - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішенням Рівненського міського суду від 6 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_7) до ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання недійсним пункту договору купівлі-продажу квартири, розірвання договору купівлі-продажу квартири, припинення права власності на квартиру та визнання права власності на квартиру,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду від 6 жовтня 2015 року задоволено вказаний позов. Визнано частково недійсним п. 4 договору купівлі-продажу квартири, укладеного 01 серпня 2014 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрованого в реєстрі за №1738( далі Договір), в наступній частині: «Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру». Розірвано договір купівлі-продажу квартири від 01 серпня 2014 року міжОСОБА_7 та ОСОБА_6 Припинено право власності ОСОБА_9 на квартиру АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_7 право особистої приватної власності на цю квартиру.

Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_6 оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі доводить, що суд незаконно визнав недійсним частину пункту 4 Договору, пославшись на ч.1 ст.203, ч. 215, ч.3 ст.1087, ст. 229, ст.230 ЦК України, постанову Правління національного банку України від 6 червня 2013 року № 210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 липня 2013 року за № 1109/23641. Обгрунтовуючи свій висновок суд першої інстанції послався тільки на показання свідків, які не були присутні при укладенні договору, але в своїх показаннях зробили припущення, що ОСОБА_10В.(мати покупця) ввела в оману ОСОБА_7 окрім цього, суд послався на показання самої позивачки про те, що вона коштів за квартиру не отримувала.

Відповідно до цивільного законодавства договір купівлі-продажу є правочином і підстави його недійсності визначено в ст. 215 ЦК України. Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Таким чином, визнання договору вчиненого під впливом обману недійсним може мати місце лише тоді, коли одну сторону правочину умисно ввела в оману інша сторона правочину, а не будь-яка інша особа, яка не була його стороною по відношенню до особи, яка вважає, що діяла під впливом обману, та при наявності обставин передбачених 230 ЦК України. Обов»язок доказування щодо наявності факту обману та умислу в діях відповідача покладається на позивача.

Позивачка в своїх пояснення послалась на те, що під час укладення договору її було введено в оману ОСОБА_10 та ОСОБА_6, так як останній повідомив її, що кошти за квартиру переведені на рахунок в США і після підписання договору цей рахунок активізується. Крім цих показань позивачка зазначила, що частину пенсії віддавала для матері відповідача. Разом з тим, позивачка не покликається на будь-які докази, які обгрунтовують ці доводи, також не вказує на осіб, які підтвердили б даний факт. Суд не взяв до уваги той факт, що ОСОБА_7 давно мала намір виїхати до дочки в Росію і у зв»язку з цим продала квартиру. Суд не взяв до уваги законодавство, що регулює порядок вчинення нотаріальних дій та пояснення нотаріуса ОСОБА_12, яка вчиняла спірний договір купівлі-продажу і пояснила в суді про те, що ОСОБА_7 при посвідченні договору купівлі-продажу неодноразово ствердила, що отримала від ОСОБА_6 357035 грн. до підписання договору. Тому жодних обставин, які свідчили б про обман в момент укладення договору не встановлено. Під час розгляду справи суд надав перевагу обставинам, що не мають взагалі відношення до спору. Суд першої інстанції в рішенні суду вказав показання свідка ОСОБА_13, яких ця особа в суді не давала.

Рішення про визнання пункту Договору недійсним та про розірвання договору прийняте на поясненнях позивачки ОСОБА_7І та її дочки ОСОБА_2 і не підтверджені жодним доказом. Для задоволення позову суд взяв до уваги пояснення ОСОБА_7І та ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_7 була знайома з його матір»ю і переписувалась по електронній пошті. Відсутні будь-які докази, що у ОСОБА_7І та ОСОБА_10 мали місце грошові розрахунки. Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні підтвердила факт отримання позивачкою коштів за квартиру і повністю спростувала показання позивачки, однак суд до уваги свідчення ОСОБА_10 не взяв.

Покликаючись на неповне дослідження обставин справи, невідповідність їм висновків суду, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Під час апеляційного провадження справи позивачка ОСОБА_7 померла. За ухвалою колегії суддів апеляційного суду від 8 червня 2016 року до участі у справі притягнуто правонаступника позивачки ОСОБА_2.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, беручи до уваги пояснення осіб, що зявились в судове засідання, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до матеріалів справи у жовтні 2014 року ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом в якому просила визнати частково недійсним п. 4 Договору купівлі-продажу квартири, укладеного 01 серпня 2014 року між нею та ОСОБА_6, в наступній частині:«Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру». Окрім цього,ОСОБА_7 у своїх вимогах просила розірвати цей Договір купівлі-продажу, припинити право власності ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_2 та визнати за нею право особистої приватної власності на вказану квартиру.

Обгрунтовуючи вимоги, позивачка у своїй заяві зазначила,що з 2011 року знайома з матір»ю відповідача ОСОБА_10, оскільки купувала в останньої біологічно активні добавки. Пізніше позивачка віддавала частину своєї пенсії ОСОБА_10, яка запропонувала вкладати гроші в бізнес США і отримувати прибутки, а згодом погодилась на пропозицію ОСОБА_10 продати квартиру її сину ОСОБА_6 і в день підписання договору купівлі-продажу ОСОБА_10 та ОСОБА_6 запевнили її, що кошти знаходяться на її рахунку у США. У вересні 2014 року до неї приїхала дочка з Росії і після спілкування з відповідачем та його матір»ю вона зрозуміла, що коштів за квартиру їй ОСОБА_6 не оплатив. Під час провадження справи в суді ОСОБА_7 зазначила, що при укладенні спірного Договору нотаріус ОСОБА_8 не перевірила факту проведення розрахунків за договором купівлі-продажу у готівковій чи безготівковій, оскільки на час укладення Договору розрахунки між фізичними особами на суму більше 150000 грн мали вчинятись у безготівковій формі. Оскільки за договором купівлі-продажу ій гроші не оплачені, просила визнати п.4 Договору недійсним з підстав обману в частині «Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру».

Обгрунтовуючи вимоги про розірвання договору купівлі-продажу квартири, та визнання права власності на квартиру позивачка зазначила, що договір підлягає розірванню з підстав, передбачених ст.651,692 ЦК України, оскільки відповідачем порушені істотні умови договору щодо проведення оплати за договором, а в разі, якщо покупець прострочив оплату товару, то за ч.2 ст.697 ЦК України продавець має право вимагати повернення товару.

Судом першої інстанції позов задоволено повністю.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині визнання частково недійсним п. 4 Договору з підстав ст.229, ст.230 ЦК України, суд першої інстанції прийшов до такого висновку, пославшись на те, що позивачку введено в оману, оскільки ОСОБА_10 запропонувала позивачці переоформити спірну квартиру на ОСОБА_6, а отримані кошти передати і інвестиційні фонди для заробітку, однак кошти і ці фонди не перераховані. Окрім цього, суд у своїх висновках зазначив, що при вчиненні договору купівлі-продажу допущено порушення ст.1087 ЦК України та постанови Правління національного банку України від 6 червня 2013 року № 210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 липня 2013 року за № 1109/23641, щодо обмеження розрахунків між фізичними особами у безготівковій формі до 150000 грн.

Ухвалюючи рішення в частині розірвання договору купівлі-продажу, суд першої інстанції погодився з вимогами позовної заяви і прийшов до висновку, що такі вимоги є законні, грунтуються на нормах ст.ст. 651,692 ЦК України, де зазначено, що в разі, якщо покупець не виконує свого обов»язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, покупець має право розірвати такий договір та повернути товар.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, виходячи із слідуючого.

Судом встановлено: квартира АДРЕСА_2 належала на праві власності ОСОБА_7 відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 6 січня 1998 року на ? частину та на підставі Свідоцтва про право на спадщину від 19 грудня 2013 року на ? частину.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 01 серпня 2014 року ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_6К купив квартиру АДРЕСА_2.

Договір підписано сторонами, посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстровано в реєстрі за №1738(а.с.5).

В пункті 4 Договору зазначено: «продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 357035 (триста п»ятдесят сім тисяч тридцять п»ять) гривень 00.,які були одержані Продавцем від Покупця до підписання цього Договору. Сторони вважають дану вартість взаємовигідною, реальною вартістю квартири. Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру. На виконання вимог ч.2 ст.662 Цивільного кодексу України Продавець передав покупцю всі документи, що стосуються відчужуваної квартири».

Обгрунтовуючи вимоги, ОСОБА_7 зазначила, що в пункті 4 Договору недійсним є тільки умова: «Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру».

Разом з тим, позивачка не оспорює і погоджується з іншими умовами п.4 Договору, а саме: «Продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 357035 грн., які були одержані Продавцем від Покупця до підписання цього Договору».

Задовольняючи позовну вимогу про визнання недійсною з підстав обману умову Договору «Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру», суд першої інстанції в своєму висновку не зазначив в яких діях Покупця при укладенні договору мав місце обман, якщо позивачка не оспорює того факту, що 357035 грн. вона одержала від Покупця до підписання цього Договору.

Як вбачається з доводів позивачки та висновків суду першої інстанції, умова Договору: «Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру», яку позивачка вважає укладеною під впливом обману і яку суд визнав недійсною, повність узгоджується з іншою умовою Договору, а саме: «Продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 357035,00(триста п»ятдесят сім тисяч тридцять п»ять) гривень 00., які були одержані Продавцем від Покупця до підписання цього договору», і яку позивачка та правонаступник не вважають недійсною.

За таких обставин, на думку колегії суддів, позивачка та її правонаступник не довели, якими саме умисними діями відповідача порушені права покупця при укладенні Договору, і в який спосіб порушені права підлягають захисту.

Як на докази про визнання умови «Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру» недійсною, суд першої інстанції послався на висновок спеціаліста ОСОБА_14 від 10 серпня 2015 рокута наявність електронної переписки між ОСОБА_7 та ОСОБА_10.

При цьому, суд не взяв до уваги, що такі докази не відповідають вимогам ст.ст.58,59 ЦПК України щодо їх належності та допустимості, у вказаних документах дана оцінка поведінки ОСОБА_10, яка не є стороною спірного Договору.

Позивачка у своїй позовній заяві покликалась на те, що в оману при укладенні Договору ввела її ОСОБА_10. Пізніше, під час провадження справи в суді, ОСОБА_7 обґрунтовуючи вимоги, зазначила, що обман мав місце в діях ОСОБА_6, а договір купівлі-продажу квартири вчинений без грошового розрахунку.

Судом не взято до уваги показання нотаріуса ОСОБА_8, яка зазначала, що при посвідченні договору купівлі-продажу ОСОБА_7 неодноразово на запитання нотаріуса стверджувала, що факт отримання нею коштів за квартиру відповідає дійсності. Показання нотаріуса відповідають умовам Договору.

Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обовязковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

З огляду на обставини справи та вимоги законодавства, колегія суддів важає, що висновок суду про визнання недійсною частини п.4 Договору, а саме: «Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру» з підстав введення в оману однієї сторони договору іншою є незаконним.

Не узгоджується висновки суду щодо недійсності зазначеної умови Договору з підстав обману та з підстав порушення ч. 3 ст.1087 ЦК України, постанови Правління Національного банку України від 06 червня 2013 року №210 «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою».

За ч.3 ст.1087 ЦК України граничні суми розрахунків у готівковій формі для фізичних, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України.

Посилання суду першої інстанції у своїх висновках на відсутність доказів про розрахунок за квартиру, на думку колегії суддів, є неправильним.

Так, пунк 1 постанови правління Національного банку України від 06.06.2013 року №210 "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою" закріплює граничну суму розрахунків готівкою фізичних осіб між особою за договором купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі 150000,00 грн.

ОСОБА_15 України "Про нотаріат" та Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 р., який регулює роботу нотаріусів України, не містять положень, які зобов"язували б нотаріусів при посвідченні договорів купівлі-продажу нерухомого майна витребовувати у сторін договору документи, підтверджуючі безготівковість розрахунку.

За недотримання норм щодо граничних сум розрахунків передбачена відповідальність статтею 163 КпАП, де зазначено, що порушення порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), у тому числі перевищення граничних сум розрахунків готівкою тягне за собою накладення штрафу, що не є предметом спору у даній справі.

Недійсність умови Договору «Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру» з підстав ч.1 ст.215 ЦК України, а саме недодержання в момент вчинення правочину стороною(сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України, позивачка заявила під час провадження справи в суді першої інстанції.

Недійсність правочину з підстав обману і недійсність правочину з підстав недодержання в момент вчинення правочину стороною(сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України є окремими підставами визнання недійсним правочину.

В суді апеляційної інстанції правонаступник позивачки ОСОБА_2 та її представник просили застосувати дві підстави недійсності умови «Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру» Договору, наголошуючи при цьому, що Договір є просто невиконаним, оскільки за квартиру не оплачені кошти.

В апеляційному суді ОСОБА_2 пояснила, що кримінальне провадження відносно шахрайських дій ОСОБА_6 та ОСОБА_10 не закінчено, в рамках цього кримінального провадження встановлюються обставини щодо купівлі-продажу квартири.

Разом з тим, згідно з повідомлення органу досудового розслідування Рівненського МВ УМВСУ в Рівненській області ОСОБА_7 25 вересня 2014 року звернулась з заявою в міліцію, в якій зазначала, що ОСОБА_6 та ОСОБА_10 25 квітня 2014 року шахрайським шляхом заволоділи її коштами в сумі 375035 грн.(а.с.28).

Саме таку оцінку спірної квартири визначив експерт у своєму висновку від 30 липня 2014 року, проведеному на замовлення ОСОБА_7І.(а.с.100-101). Саме за таку ціну відчужена квартира 1 серпня 2014 року.

Стороною позивача не спростовано дані з ОСОБА_14 кримінального провадження № 12014180010005945 про те, що укладенню спірного договору купівлі-продажу передувало заволодіння ОСОБА_6 та ОСОБА_10 коштами в сумі 375035 грн.

Задовольняючи позов про розірвання договору купівлі-продажу квартири, суд першої інстанції невірно застосував норми ст. 692, 651 ЦК України.

Обгрунтовуючи свій висновок, суд першої інстанції зазначив, що стороною відповідача істотно порушені умови спірного договору і це є підставою для застосування ст. ст. 692, 651 ЦК України. При цьому, судом не зазначено, які саме умови Договору відповідачем істотно порушені, з врахуванням того, що умову: «Сторони підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру», суд першої інстанції визнав недійсною.

Висновок суду щодо законності позовних вимог про розірвання договору купівлі-продажу не узгоджується з нормами цивільного законодавства

За загальним правилом (частина перша статті 692 ЦК України) оплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із ч.2 ст. 692 ЦК України покупець повинен виконати свій обов'язок щодо оплати одразу в повному обсязі, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Однак сторони можуть відійти від цього положення, застосувавши розстрочення платежу (частина друга статті 692 ЦК України).

У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.

Якщо покупець не виконує свого обов'язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (частина третя статті 692 ЦК України), або розірвання договору з підстав, передбачених статтею 651 ЦК України.

Зазначені норми закону дають підстави продавцю розірвати договір купівлі-продажу в разі не проведення оплати в строк, визначений договором.

Як видно з умов спірного Договору, сторони розстрочення платежу не обумовлювали.

Окрім цього, судом встановлено, що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 1 серпня 2014 року були внесені відомості про набуття ОСОБА_6 права власності на квартиру АДРЕСА_2(а.с.45).

За змістом ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки за спірним Договором проведена державна реєстрація права власності на квартиру за покупцем, у суду першої інстанції не було правових підстав розривати договір, припиняти у зв»язку з цим право власності на квартиру покупця та визнавати за позивачкою право власності на цю квартиру.

За вищезазначених обставин, рішення суду першої інстанції не може залишатись чинним і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 313,316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду від 6 жовтня 2015 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_7) до ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про визнання недійсним пункту договору купівлі-продажу квартири, розірвання договору купівлі-продажу квартири, припинення права власності та визнання права власності на квартиру відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_7) на користь ОСОБА_6 3927(три тисячі дев»ятсот двадцять сім) гривень 39 копійок судових витрат по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий суддя

Судді :