Стаття 625 ЦК України (індекс інфляції та 3% річних) застосовується судом у наказному провадженні і при відсутності договору між боржником – споживачем житлово-комунальних послуг та виконавцем (ВСУ у справі № 6-2023цс15 від 16 грудня 2015р.)

Фабула судового акту: Незважаючи на наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг при наявності боргу за спожиті послуги виконавець послуг має право стягнути через судову процедуру наказного провадження зі споживача -боржника сам борг, а також нараховані на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних на суму боргу та індекс інфляції на суму боргу за весь час прострочення.

Правова позиція ВСу у справі: № 6-2023цс15 від 16 грудня 2015р.): Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України). Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов’язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов’язання.

За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

І без укладених договорів у випадку несплати комунальних послуг стягуються з боржника через наказне провадження 3% річних на суму боргу та індекс інфляції за весь час прострочення у відповідності до ст. 625 ЦК України

Крім того, застосування положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин також узгоджується із закріпленими в пункті 3 частини першої статті 96 Цивільного процесуального кодексу України нормами, відповідно до яких однією з вимог, за якими може бути видано судовий наказ, є вимога про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.

Аналізуйте судовий акт: Борги в іноземній валюті не індексуються на підставі статті 625 ЦК України (Постанова ВСУ від 27 січня 2016р. у справі № 6-771цс15)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши на засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Харків Екоресурс» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за надання послуг, інфляційних витрат та трьох процентів річних від простроченої суми за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Харків Екоресурс» про перегляд рішення Апеляційного суду Харківської області від 8 квітня 2015 року в частині зміни рішення суду першої інстанції щодо стягнення інфляційних витрат і трьох процентів річних від простроченої суми, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
25 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Харків Екоресурс» (далі – ТОВ «Харків Екоресурс») звернулося до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що з 1 січня 2013 року на підставі договору про надання послуг з вивезення побутових відходів від 27 листопада 2012 року, надрукованого в офіційному друкованому засобі масової інформації Харківської міської ради – газеті «Харківські вісті»,
ТОВ «Харків Екоресурс» надаються послуги з вивезення побутових відходів за адресою: АДРЕСА_1.

Оплата послуг з вивезення побутових відходів повинна здійснюватися щомісячно, не пізніше ніж до 15 числа періоду, що настає за розрахунковим.

За адресою: АДРЕСА_1 мешкають відповідачі, які є споживачами послуг з вивезення побутових відходів.

Вважаючи, що відповідачі допустили заборгованість за період з 1 січня 2013 року до 30 вересня 2014 року у розмірі 953 грн 40 коп., позивач просив стягнути з них цю заборгованість, а також інфляційні витрати за час прострочення у розмірі 159 грн 79 коп. і три проценти річних від простроченої суми у розмірі 49 грн 99 коп.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2015 року позов задоволено, ухвалено: стягнути солідарно з відповідачів на користь ТОВ «Харків Екоресурс» заборгованість за надання послуг з вивезення побутових відходів, що складається з основної заборгованості у розмірі 953 грн 40 коп., інфляційних витрат у розмірі 159 грн 79 коп., трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 49 грн 99 коп., а всього 1 тис. 163 грн 18 коп.; стягнути з кожного з відповідачів на користь ТОВ «Харків Екоресурс» сплачений судовий збір у розмірі 48 грн 72 коп.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 8 квітня 2015 року рішення суду першої інстанції змінено: в частині солідарного стягнення з відповідачів трьох процентів річних у розмірі 49 грн 99 коп. та інфляційних витрат у розмірі 159 грн 79 коп. скасовано, в задоволенні позову в цій частині відмовлено; зменшено загальну суму солідарного стягнення з відповідачів до 953 грн 40 коп., а також суму стягнення судових витрат з відповідачів на користь ТОВ «Харків Екоресурс» до 39 грн 98 коп.; в іншій частині судове рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою ТОВ «Харків Екоресурс».

У заяві ТОВ «Харків Екоресурс» про перегляд судових рішень порушується питання про скасування рішення апеляційного суду в частині скасування рішення суду першої інстанції щодо солідарного стягнення інфляційних витрат і трьох відсотків річних від простроченої суми й ухвали суду касаційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), зокрема невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження наявності зазначеної підстави подання заяви ТОВ «Харків Екоресурс» посилається на постанову судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі за позовом комунального підприємства «Артемівська керуюча компанія житлово-комунальних послуг» до фізичних осіб про стягнення заборгованості за оплату послуг з утримання будинку та прибудинкової території (№ 6-59цс13).

Так, за результатами перегляду справи № 6-59цс13 суд дійшов висновку, що за відсутності оформлених договірних відносин, але в разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних витрат і трьох процентів річних від простроченої суми, виходив з того, що основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між виробниками і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначено в Законі України «Про житлово-комунальні послуги», пунктом 10 частини третьої статті 20 якого встановлено відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені. Посилання ТОВ «Харків Екоресурс» на частину другу статті 625 ЦК України в обґрунтуванні позовних вимог є безпідставним.

Наведений правовий висновок суду касаційної інстанції про застосування судом норми матеріального права (частини другої статті 625 ЦК України), покладений в основу судового рішення, яке переглядається, та саме це судове рішення в указаній частині не відповідають викладеному в наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року висновку.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди у справі, яка переглядається, встановили, що відповідачі зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 28 грудня 2011 року № 940 «Про визначення виконавця послуг з вивезення побутових відходів в місті Харкові» виконавцем таких послуг визначено ТОВ «Харків Екоресурс».

ТОВ «Харків Екоресурс» опублікувало в офіційному друкованому засобі масової інформації Харківської міської ради - газеті «Харківські вісті» договір про надання послуг з вивезення побутових відходів від 27 листопада 2012 року.

20 листопада 2012 року між Українським державним підприємством поштового зв'язку «Укрпошта» та позивачем було укладено договір про надання послуги з доставки рекламної та/або інформаційної продукції, за яким, указаним підприємством було доставлено примірник газети «Харківські вісті», де опубліковано вказаний договір про надання послуг з вивезення побутових відходів, у тому числі за адресою відповідачів.

До набрання чинності цим договором від відповідачів не надходило жодних заяв про їх незгоду з умовами опублікованого договору.

Надання позивачем послуг з вивезення побутових відходів за місцем проживання відповідачів підтверджується графіком планово-подворового вивезення твердих побутових відходів від приватних домоволодінь Київського району м. Харкова.

Відповідачі допустили заборгованість з оплати наданих послуг з вивезення побутових відходів.

Вирішуючи питання про усунення невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 1 ЦК України особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством.

Пунктом 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені.

Як убачається з преамбули, Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає лише основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

За визначенням, наданим у статті 1 цього Закону, житлово-комунальні послуги – це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг (стаття 3).

Відповідно до частини першої статті 4 зазначеного Закону законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Згідно з частиною другою статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є цей Кодекс. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

З огляду на те, що в процесі прийняття спеціального закону – Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зміни до ЦК України Верховною Радою України не розглядалися та не приймалися, стосовно спірних правовідносин норми спеціального закону не можуть конкурувати з нормами основного акта цивільного законодавства.

Разом з тим відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинне виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Отже, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав та обов'язків сторін, на боржників покладено певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому відповідає право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) – вимагати сплати грошей за надані послуги.

Отже, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов’язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов’язання.

За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

Крім того, застосування положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин також узгоджується із закріпленими в пункті 3 частини першої статті 96 ЦПК України нормами, відповідно до яких однією з вимог, за якими може бути видано судовий наказ, є вимога про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.

Однак, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували норму матеріального права, а саме частину другу статті 625 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення спору в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних витрат і трьох процентів річних від простроченої суми.

За таких обставин відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 360⁴ ЦПК України судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій у частині скасування та відмови в позові про стягнення з відповідачів трьох процентів річних та інфляційних витрат, зменшення загальної суми солідарного стягнення з відповідачів і відповідно стягнення судового збору слід скасувати, зазначені рішення в іншій частині та рішення суду першої інстанції в повному обсязі – залишити без змін.

Керуючись статтями 355, 360³, 360⁴ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Харків Екоресурс» задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 8 квітня 2015 року й ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2015 року в частині скасування та відмови в позові про солідарне стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 трьох процентів річних у сумі 49 грн 99 коп. та інфляційних витрат у сумі 159 грн 79 коп., зменшення загальної суми солідарного стягнення з відповідачів і відповідно стягнення судового збору скасувати, зазначені рішення в іншій частині та рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2015 року в повному обсязі залишити без змін.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.