Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Стаття 3 "Заборона катування". / Сергій Савенко проти України

РІШЕННЯ У СПРАВІ «СЕРГІЙ САВЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»

П'ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «СЕРГІЙ САВЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF SERGEY SAVENKO v. UKRAINE)

(Заява № 59731/09)

РІШЕННЯ

СТРАCБУРГ

24 жовтня 2013 року

ОСТАТОЧНЕ

24/01/2014

Рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Текст рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Сергій Савенко проти України»

Європейський суд з прав людини (П'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Марк Віллігер (Mark Villiger), Голова,

Ангеліка Нуссбергер (Angelika Nußberger),

Боштьян М. Зупанчіч (Boštjan M. Zupančič),

Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),

Андре Потоцький (André Potocki),

Поль Лемменс (Paul Lemmens),

Алеш Пейхал (Aleš Pejchalта Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek),Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 1 жовтня 2013 року,

постановляє таке рішення, що було ухвалене в той день:

ПРОЦЕДУРА

.  Справу було розпочато за заявою (№ 59731/09), яку 29 жовтня 2009 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Сергій Олександрович Савенко (далі - заявник).

.  Заявника представляв пан А. Бущенко, юрист, що практикує у м. Харків. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений, пан Н. Кульчицький.

.  Заявник стверджував за статтею 3 Конвенції, що він зазнав жорстокого поводження з боку працівника колонії та що не було проведено ефективного розслідування цих подій. Він також скаржився за статтею 13 Конвенції на відсутність ефективних засобів юридичного захисту, включаючи цивільно-правові засоби, щодо своїх тверджень про жорстоке поводження.

.  12 березня 2012 року про заяву було повідомлено Уряд.

ФАКТИ

I.  ОБСТАВИНИ СПРАВИ

.  Заявник народився у 1975 році. На час подання цієї заяви заявник відбував покарання у вигляді позбавлення волі у Темнівській виправній колонії № 100 в Харківській області.

.  10 липня 2008 року заявника було поміщено до дисциплінарного ізолятора в якості дисциплінарного стягнення за порушення, вчинене в колонії. До цього ж карцеру за дисциплінарне порушення також було поміщено іншого ув'язненого.

.  Згідно з твердженнями заявника 11 липня 2008 року перший заступник начальника колонії завів його в одне з приміщень дисциплінарного ізолятора та попросив надати йому певну інформацію щодо незаконних дій інших ув'язнених. Коли заявник відмовився надати будь-яку інформацію, заступник начальника колонії вдягнув на нього наручники так, щоб його руки були за спиною, повалив його на матрац та надів на його голову пластиковий пакет. Коли заявник вигриз зубами дірку в пакеті, заступник начальника колонії накинув на нього декілька матраців та, ймовірно, стрибнув на них. Заявник втратив свідомість. Коли він прийшов до тями, він помітив ушкодження на своїх зап'ястках, спричинені наручниками.

.  14 липня 2008 року під час зустрічі зі своїм адвокатом заявник написав скаргу про жорстоке поводження, якого він зазнав 11 липня 2008 року, та виклав наведені вище обставини.

.  15 липня 2008 року адвокат заявника подав скаргу прокурору Харківської області. Того ж дня заявника оглянув лікар, який зазначив, що заявник зазнав тілесних ушкоджень зап'ястків. Заявник пояснив лікарю, що тілесні ушкодження виникли внаслідок застосування до нього 11 липня 2008 року наручників.

.  18 липня 2008 року заявник був оглянутий судово-медичним експертом, досвід роботи якого становив близько року. Під час медичного огляду заявник пояснив, що сам заподіяв собі ушкодження мотузкою. Експерт зафіксував садна на обох зап'ястках та дійшов висновку, що ушкодження могли утворитися у час, вказаний заявником, а саме 11 липня 2008 року, та могли бути спричинені або металевими наручниками, або мотузкою. Експерт класифікував ушкодження як легкі.

.  19 липня 2008 року заявник написав заяву, в якій вказав, що сам спричинив собі ушкодження за допомогою мотузки, яку він зробив з ганчірки. Його співкамерник пояснив, що заявник сам спричинив собі ушкодження за допомогою мотузки, яку зробив з ганчірки. Його співкамерник також засвідчив, що заявник втирав сіль у свої зап'ястки, аби поглибити рани. Перший заступник начальника колонії стверджував, що не застосовував до заявника ані фізичного, ані психологічного тиску.

.   21 липня 2008 року заявник написав заяву, в якій стверджував, що події, описані в його скарзі від 14 липня 2008 року, були вигадані та що він сам спричинив собі ушкодження зап'ястків, аби скомпрометувати адміністрацію колонії.

.  25 липня 2008 року після проведення дослідчої перевірки прокуратура, яка відповідала за здійснення нагляду за законністю виконання вироків, винесла постанову про відмову у порушенні кримінальної справи за скаргами заявника про жорстоке поводження, дійшовши висновку про відсутність складу злочину. Прокурор зазначив, що заявник відмовився від своїх попередніх тверджень про жорстоке поводження та заявив, що сам завдав собі ушкоджень, а співкамерник заявника підтвердив, що заявник сам завдав собі ушкоджень за допомогою мотузки, яку він зробив з ганчірки; у висновку судово-медичного експерта також зазначалося, що ушкодження могли бути спричинені або металевими наручниками, або мотузкою, як стверджував заявник. Отже, твердження про жорстоке поводження були необґрунтованими.

.  28 липня 2008 року заявник у письмовій формі пояснив своєму адвокатові, що працівники колонії чинили на нього психологічний тиск, внаслідок чого він заявив, що сам завдав собі ушкодження.

.  Адвокат заявника оскаржив до прокуратури Харківської області постанову від 25 липня 2008 року, стверджуючи, що заявник відмовився від своєї скарги недобровільно та що докази на підтримку зазначеної постанови були недостовірними.

.  Листом від 15 січня 2009 року прокуратура Харківської області повідомила адвоката захисника, що його скарга на постанову від 25 липня 2008 року була відхилена як необґрунтована.

.  26 січня 2009 року адвокат оскаржив постанову від 25 липня 2008 року до Київського районного суду м. Харкова. Адвокат стверджував, що прокуратура не розглянула причин зміни заявником своїх свідчень та не перевірила, чи була така зміна свідчень добровільною. У зв'язку з цим він зазначив, що заявник перебував під контролем особи, щодо дій якої він скаржився. Адвокат зазначив, що після винесення оскаржуваної постанови заявник підтвердив свої первісні твердження про жорстоке поводження та послався у зв'язку з цим на заяву заявника від 28 липня 2008 року. Крім того, співкамерник заявника не був докладно допитаний з приводу цієї події, а медичний огляд не був всебічним.

.  23 березня 2009 року за клопотанням адвоката захисника судово-медичний експерт з досвідом роботи більш як тридцять сім років вивчив медичні записи щодо тілесних ушкоджень заявника. Експерт склав акт, в якому він дійшов висновку, що ушкодження заявника не могли бути завдані мотузкою; не було також ознак застосування солі до уражених ділянок шкіри; а первісні свідчення заявника, що ушкодження були спричинені металевими наручниками, відповідають об'єктивній медичній інформації.

.  12 травня 2009 року суд залишив постанову від 25 липня 2008 року без змін як законну та обґрунтовану. Суд зазначив, що під час досудової перевірки заявник спростував свої первісні твердження про жорстоке поводження; його заява про те, що він сам спричинив собі ушкодження, відповідала іншим доказам в матеріалах справи, які не могли бути спростовані висновком експерта від 23 березня 2009 року, а пояснення заявника про те, що він сам завдав собі тілесних ушкоджень з метою скомпрометувати адміністрацію колонії, спростовувало доводи, висунуті адвокатом. Твердження про те, що під час дослідчої перевірки заявник був вразливим, було визнано безпідставним, необґрунтованим та надуманим. Адвокат заявника оскаржив рішення суду.

.  4 червня 2009 року апеляційний суд Харківської області залишив апеляційну скаргу без задоволення як необґрунтовану. Суд зазначив, що заявник згодом відмовився від своїх тверджень про жорстоке поводження, яке також спростовувалось іншими доказами в матеріалах перевірки. Суд дійшов висновку, що прокуратура правомірно відмовила у порушенні справи, а суд першої інстанції виніс законне та обґрунтоване рішення.

.  14 грудня 2009 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні касаційної скарги адвоката захисника як необґрунтованої.

II.  ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

.  Відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року наведені у рішенні від 1 липня 2010 року у справі «Давидов та інші проти України» (Davydov and Others v. Ukraine) заяви №№ 17674/02 та 39081/02, п. 112).

ПРАВО

I.  СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

.  Заявник скаржився, що він зазнав жорстокого поводження з боку працівника колонії та що не було проведено ефективного розслідування події. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає таке:

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»

A.  Прийнятність

.  Суд зазначає, що скарга заявника не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B.  Суть

1.  Процесуальні обов'язки за статтею 3 Конвенції

(a)  Доводи сторін

.  Уряд стверджував, що органи влади вжили всіх розумних заходів для виконання своїх процесуальних обов'язків за статтею 3 Конвенції. Уряд вказав на те, щорозгляд скарги заявника було здійснено з необхідними швидкістю та ретельністю, було також дотримано вимоги щодо незалежного розслідування.

.  Заявник не погодився та доводив, що державою не було проведено ефективного розслідування його тверджень про жорстоке поводження.

(b)  Оцінка Суду

.  Що стосується цієї справи, то Суд вважає, що заявник подав до органів влади небезпідставну скаргу про жорстоке поводження, що  активувало їхній процесуальний обов'язок за статтею 3 Конвенції щодо проведення ефективного розслідування такої скарги. Суд також зазначає, що твердження заявника перевірялися засобами дослідчої перевірки, без проведення повномасштабного розслідування. Проте раніше Суд в різних контекстах вже встановлював, що ця дослідча перевірка не відповідає принципам ефективного засобу юридичного захисту з таких причин: слідчий, який проводить перевірку, може вдаватися лише до обмеженої кількості процесуальних дій на цій процесуальній стадії; постраждалі не отримують офіційного статусу, внаслідок чого  їх ефективна участь у процесі унеможливлюється; будь-який інший засіб юридичного захисту постраждалих, включаючи вимогу відшкодування шкоди, мав би обмежені шанси на успіх, а тому може вважатися теоретичним та ілюзорним (див. зазначене вище рішення у справі «Давидов та інші проти України» (Davydov and Others v. Ukraine, пп. 310-312; рішення у справах «Головань проти України» (Golovan v. Ukraine),заява № 41716/06, п. 75, від 5 липня 2012 року та «Савицький проти України» (Savitskyy v. Ukraine),заява № 38773/05, п. 105, від 26 липня 2012 року).

.  Суд також зазначає, що відмовивши у порушенні справи, прокуратура посилалась на відмову заявника від своєї скарги про жорстоке поводження. Суд встановлював, що ув'язнені особи можуть бути вразливими щодо тиску на них (див.,mutatis mutandis, рішення у справі «Шанін проти Росії» (Shanin v. Russia), заява № 24460/04, п. 67, 27 січня 2011 року). Це міркування стосується і цієї справи, яка бере свій початок зі скарги ув'язненої особи, яка зазнала жорстокого поводження з боку заступника начальника колонії, який протягом перевірки скарги продовжував виконувати свої обов'язки. Суд вважає, що органи влади мали ретельно перевірити причини зміни в свідченнях заявника та чітко встановити, що відмова від первісної скарги була добровільною. Варто зазначити, що державні органи були однозначно повідомлені про наступну заяву заявника про те, що відмова від попередніх свідчень була зроблена під психологічним тиском, який на нього чинився. Проте, як видається, державні органи зосередилися на самій відмові від скарги про жорстоке поводження, не дослідивши належним чином обставин, за яких мала місце зазначена відмова.

.  Аналогічним чином Суд вважає, що державні органи повинні були вжити додаткових заходів для деталізації медичних висновків стосовно походження тілесних ушкоджень заявника, оскільки медичні висновки від 18 липня 2008 року та 23 березня 2009 року не давали узгодженої відповіді на це питання. Не було продемонстровано особливої ретельності при встановленні конкретних обставин стверджуваного жорстокого поводження із заявником з боку заступника начальника колонії.

.  За цих обставин Суд вважає, що держава не вжила необхідних заходів для проведення ефективного розслідування твердження про жорстоке поводження. Отже, було порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції.

2.  Стверджуване жорстоке поводження

(a)  Доводи сторін

.  Уряд стверджував, що твердження заявника про жорстоке поводження не підтверджувалося відповідними доказами, а отже, стверджувані заявником факти не могли бути встановлені поза розумним сумнівом. На відміну від цього, висновки органів влади про те, що тілесні ушкодження заявника були спричинені ним самим, були належним чином вмотивовані та підтверджувалися відповідними доказами.

.  Заявник не погодився та стверджував, що докази, використані державними органами для відхилення його твердження про жорстоке поводження, були недостовірними. Зокрема, заявник та його співкамерник були у вразливому становищі на час, коли вони давали свідчення про те, що заявник сам завдав собі тілесних ушкоджень. Хоча у медичному висновку від 18 липня 2008 року зазначалось, що ушкодження могли бути спричинені як металевими наручниками, так і мотузкою, інший висновок від 23 березня 2009 року недвозначно говорив про те, що тілесні ушкодження були спричинені металевими наручниками, а отже, підтверджував викладену заявником версію перебігу подій.

(b)  Оцінка Суду

.  Суд нагадує, що стаття 3 Конвенції категорично забороняє будь-яке катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження. Жорстоке поводження має досягти мінімального рівня жорстокості, щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції. Оцінка цього мінімуму є відносною: вона залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість поводження, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках мають враховуватися також стать, вік і стан здоров'я потерпілого. Будь-яке застосування фізичної сили до особи, позбавленої свободи, якщо таке застосування не було зумовлено суворою необхідністю внаслідок власної поведінки такої особи, принижує людську гідність та в принципі є порушенням права, гарантованого статтею 3 Конвенції (див. рішення у справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) [ВП], заява № 26772/95, пп. 119-20, ECHR 2000-IV).

.  Під час оцінки доказів Суд керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства» (Ireland v. the United Kingdom, п. 161, Series A no. 25). Проте така доведеність може випливати із сукупності висновків чи схожих неспростовних презумпцій щодо факту, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Коли вся чи значна частина інформації про події, про які йдеться, відома виключно органам влади – як це має місце у справі щодо ув'язнених осіб, які перебувають під контролем органів влади, – це породжує обґрунтовані фактичні презумпції щодо тілесних ушкоджень таких осіб. При цьому тягар доведення можна вважати покладеним на органи влади, адже саме вони мають надати задовільні та переконливі пояснення (див. рішення у справах«Рібіч проти Австрії» (Ribitsch v. Austria)від 4 грудня 1995 року, п. 34, Series A, № 336, та «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey) [ВП], заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000-VII).

.  У цій справі заявник надав доволі докладний опис методів жорстокого поводження, які, як він стверджував, були застосовані до нього заступником начальника колонії. Його версія подій щодо застосування посадовою особою колонії спеціальних засобів примусу (зокрема, наручники та пластиковий пакет) для здійснення фізичного та психологічного тиску на нього вказує на те, що жорстоке поводження – якщо воно дійсно мало місце – було достатньо серйозним для того, щоб охоплюватись сферою застосування статті 3 Конвенції.

.  З огляду на те, що стверджуване жорстоке поводження було застосовано до особи, яка була під контролем державних органів в установі виконання покарань, Суд вважає, що державаза статтею 3 Конвенціїбула зобов'язана надати задовільне та переконливе поясненнящодо стверджуваної події. Відповідно, ненадання державою таких доказів може спонукати Суд прийняти версію заявника.

.  У зв'язку з цим Суд зазначає, що на основі наявних в матеріалах перевірки доказів органи влади дійшли висновку, що ушкодження на зап'ястках заявника були спричинені ним самим у присутності іншого співкамерника, який також був поміщений до дисциплінарного ізолятора. Вони також дійшли висновку, що твердження про те, що заявник зазнав жорстокого поводження з боку працівника колонії, було необґрунтованим.

.  Суд зазначає, що наявні медичні записи свідчать, що у відповідний час заявник зазнав ушкоджень зап'ястків. Згідно з висновком від 18 липня 2008 року, який ґрунтувався на безпосередньому огляді заявника, тілесні ушкодження могли бути спричинені як металевими наручниками, так і мотузкою. Отже, цей висновок цілковито підтверджував як версію подій державних органів, так і версію подій заявника. Проте другий висновок від 23 березня 2009 року, наданий за клопотанням адвоката заявника на основі медичної документації, виключав мотузку як причину ушкоджень, таким чином спростовуючи версію державних органів. За цих обставин не можна дійти висновку, що медичні докази безсумнівно підтверджували висновок про те, що тілесних ушкоджень було завдано за допомогою мотузки. Навпаки, скоріше можна стверджувати, що ці докази фактично підтверджують твердження заявника щодо застосування наручників.

.  Державні органи також посилались на заяви, які зробив заявник у період між 18 і 21 липня 2008 року, та на свідчення, надані співкамерником заявника. Зазначені свідчення виключали використання наручників та свідчили, що заявник сам завдав собі тілесних ушкоджень. Проте достовірність цих доказів є сумнівною для Суду, оскільки, як Суд вже зазначав вище, заявник та його співкамерник перебували під контролем особи, щодо якої висувались скарги про жорстоке поводження. Крім того, заявник згодом відмовився від своїх свідчень, стверджуючи, що вони були неправдивими та були зроблені під тиском.

.  На додаток, не вбачається, що державні органи встановили усі відповідні обставини, які б пояснювали, яким чином заявник сам завдав собі ушкоджень. Зокрема, заяви заявника та його співкамерника не повністю співпадали щодо цього, та не було з'ясовано, чи використовував заявник сіль, аби погіршити свої рани, як стверджував співкамерник заявника, та якщо так, то де заявник, знаходячись в дисциплінарному ізоляторі, взяв сіль. Також з метою підтвердження або спростування версії події державних органів не було оглянуто ганчірку.

.  У світлі вищезазначеного Суд вважає, що державні органи не надали вірогідного пояснення причини виникнення тілесних ушкоджень, зафіксованих на тілі заявника у відповідний час, та не змогли обґрунтовано спростувати твердження заявника про жорстоке поводження з боку працівника колонії. На підставі цього Суд постановляє, що відповідальність за стверджуване жорстоке поводження, яке має бути кваліфіковано як нелюдське та таке, що принижує гідність, має бути покладена на державу.

.  Отже, було порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції.

II.  СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

.  Заявник скаржився на те, що не мав ефективних засобів юридичного захисту, включаючи цивільно-правові, щодо скарги про жорстоке поводження за статтею 3 Конвенції, як того вимагає стаття 13 Конвенції, якою передбачається :

«Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.»

A.  Доводи сторін

.  Уряд стверджував, що заявник мав у своєму розпорядженні ефективні засоби щодо своєї скарги про жорстоке поводження. Відповідно, не було порушення статті 13 Конвенції.

.  Заявник стверджував, що розслідування його скарги було неефективним, та він не міг подати цивільний позов про відшкодування шкоди.

B.  Оцінка Суду

.  Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона повинна бути визнана прийнятною.

.  Проте з огляду на мотивування Суду щодо процесуального аспекту статті 3 Конвенції та факти цієї справи скарга за статтею 13 не порушує будь-якого окремого питання. Відповідно Суд постановляє, що немає потреби окремо розглядати скаргу за статтею 13 Конвенції.

III.  ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

.  Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

A.  Шкода

.  Заявник вимагав 15 000 євро відшкодування моральної шкоди.

.  Уряд стверджував, що ця вимога була необґрунтованою.

.  Суд вважає, що заявник вочевидь зазнав страждань та тривоги у зв'язку із встановленим порушенням. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості відповідно до статті 41 Конвенції, Суд присуджує заявникові 7000 євро відшкодування моральної шкоди.

B.  Судові та інші витрати

.  Заявник також вимагав 7 313,6 євро компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження в національних органах та у Суді. Він клопотав, щоб будь-яка присуджена за цією вимогою сума була сплачена безпосередньо на банківський рахунок його представника.

.  Уряд стверджував, що ця вимога була необґрунтованою та надмірною.

.  Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У цій справі з оглядуна наявні документи та вищезазначені критерії Суд вважає за розумне на додаток до наданої юридичної допомоги  присудити суму у розмірі 1 000 євро компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді. Ця сума має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок представника заявника (див., наприклад, рішення у справах «Хрістови проти Болгарії» (Hristovi v. Bulgaria), заява № 42697/05, п. 109, від 11 жовтня 2011 року та «Сінгартійський та інші проти Болгарії» (Singartiyski and Others v. Bulgaria), заява № 48284/07, п. 54, від 18 жовтня 2011 року).

C.  Пеня

.  Суд вважає за належне призначити пеню, виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткових пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1.  Оголошує заяву прийнятною.

2.  Постановляє, що було порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції.

3.  Постановляє, що було порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції.

4.  Постановляє, що немає потреби окремо розглядати скаргу за статтею 13 Конвенції.

5.  Постановляє, що:

(a)  упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i)  7 000 (сім тисяч) євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-яким податком, що може нараховуватись;

(ii)  1 000 (одну тисячу) євро компенсації судових та інших витрат з будь-яким податком, що може нараховуватись; ця сума має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок адвоката заявника, пана А. Бущенка;

(b)  із закінченням зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток(simple interest)у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

6.  Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою і повідомлено письмово 24 жовтня 2013 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek)

Секретар

Марк Віллігер

(Mark Villiger)

Голова

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события: