Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Стаття 2 "Право на життя". / Мащенко проти України

РІШЕННЯ УСПРАВІ «МАЩЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П'ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА “МАЩЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF MASHCHENKO v. UKRAINE)

(Заява № 42279/08)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

11 червня 2015 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Мащенко проти України»

Європейський суд з прав людини (П'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Вінсент А. Де Гаетано (Vincent A. De Gaetano),Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),Андре Потоцький (André Potocki), судді,та Мілан Блашко (Milan Blaško),заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 19 травня 2015 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

.  Справу було розпочато за заявою (№ 42279/08), яку 22 липня 2008 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянка України, пані Лілія Кирилівна Мащенко (далі – заявниця).

.  Інтереси заявниці представляв пан Мартиновський Р.Ю., юрист, який практикує у м. Київ. Уряд України (далі – Уряд) представляли його Уповноважені, на той час – пані В. Лутковська і пан Н. Кульчицький.

.  14 грудня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд.

ФАКТИ

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

.  Заявниця народилась у 1938 році і проживає у м. Севастополь.

.  20 червня 2003 року від бригади швидкої допомоги надійшло повідомлення, що чоловік заявниці, Іван Мащенко, помер на території гаражного кооперативу. Того ж дня працівники міліції оглянули місце події та призначили судово-медичну експертизу трупа.

.   23 червня 2003 року заявниця отримала свідоцтво про смерть, в якому було зазначено, що її чоловік помер від черепно-мозкової травми.

.   30 червня 2003 року прокуратура Гагарінського району м. Севастополя дійшла висновку, що смерть пана Мащенканастала внаслідокчерепно-мозкової травми, отриманої в результаті випадкового падіння, а тому не було підстав для порушення кримінальної справи. У своїй постанові прокуратура посилалась, перш за все, на покази Д., який стверджував, що його друг, пан Мащенко, випадково впав на спину у присутності Д. після того, як вони обидва вжили спиртні напої у гаражі. Було викликано швидку допомогу, але пан Мащенко помер до її приїзду. Слідчий прокуратури також посилався на покази К., сторожа гаражного кооперативу, який стверджував, що викликав швидку допомогу після того, як електрик гаражного кооперативу Г. повідомив його, що пан Мащенко лежить на землі і потребує медичної допомоги.

.  У вересні 2003 року заявниця оскаржила постанову від 30 червня 2003 року до Гагарінського районного суду м. Севастополя. Вона зазначила, зокрема, що її було повідомлено про вищезазначену постанову лише 3 вересня 2003 року, і копії цієї постанови їй надано не було; що органи влади в рамках дослідчої перевірки не допитали її, а також не повідомляли її про хід цієї перевірки. Вони також не вивчили медичну картку її чоловіка та поверхово оглянули місце події.

.  У той же час, 31 липня 2003 року після завершення усіх лабораторних аналізів судово-медичний експерт дійшов висновку, що Іван Мащенко насправді помер від інфаркту міокарда, а ушкодження його голови може кваліфікуватися як легке.

.  26 лютого 2004 року суд скасував оскаржувану постанову від 30 червня 2003 року, дійшовши висновку, що дослідча перевірка була поверховою. Суд посилався на невідповідність свідоцтва про смерть та висновку експерта стосовно причин смерті пана Мащенка; встановив, що під час слідства не було допитано усіх свідків, що мають відношення до даної події, включаючи бригаду швидкої допомоги, яка першою констатувала факт настання смерті пана Мащенка, та вказав на існування розбіжностей між показами головних свідків, Д. і Г, які слідство не усунуло.

.  30 квітня 2004 року районною прокуратурою було винесено нову постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.

.  5 липня 2004 року цю постанову було скасовано районним судом, який дійшов висновку, що його вказівки не було виконано належним чином.

.  У період з 2004 року до 2011 року було винесенощем.  Севастополь або районним судом (1 серпня 2005 року, 24 травня 2006 року, 10 квітня, 31 травня і 22 листопада 2007 року, 6 травня і 3 вересня 2008 року, 28 квітня 2010 року і 25 березня 2011 року відповідно) у зв'язку з недостатністю вжитих заходів та невиконанням  слідчими попередньо наданих їм вказівок. У різних випадках ці вказівки стосувалися, зокрема необхідності допиту додаткових свідків, включаючи власників сусідніх гаражних боксів та працівників бригади швидкої допомоги, усунення розбіжностей між показами Д., К., Г. та інших свідків щодо обставин справи, а також невідповідностей у медичних документах стосовно причин смерті пана Мащенка. Слідчим також надавались вказівки перевірити твердження заявниці про те, що її чоловік міг бути збитий автомобілем або його могла вдарити третя особа, зокрема Н.З., власник одного з гаражних боксів, з яким він ймовірно конфліктував.

.   2 червня 2011 року з огляду на зібрані докази, зокрема покази Д., Г., К. та інших свідків, а також висновок судово-медичного експерта, відповідно до якого пан Мащенко помер від інфаркту міокарда, районною прокуратурою було винесено нову постанову про відмову в порушенні кримінальної справи у зв'язку з відсутністю події злочину.

.  6 вересня 2011 року районний суд скасував цю постанову, встановивши, що його попередні вказівки, а також вказівки міської прокуратури не було виконано у повному обсязі. Зокрема, не було докладено реальних зусиль для встановлення особи М.З., виклику для допиту деяких працівників бригади швидкої допомоги та усунення фактологічних невідповідностей між різними показами.

.  10 лютого 2012 року районною прокуратурою було винесено нову постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. Прокуратурою зазначалося, зокрема, що допитати головного свідка, Д. вже не можливо у зв'язку з його смертю; що згідно з показами лікаря швидкої допомоги С. та працівника міліції П., який брав участь у первинному огляді місця події, жоден з них не наближався до тіла та не оглядав його достатньо близько, щоб підтвердити або спростувати наявність слідів крові навколо нього або інших травм, які б могли бути потенційно завдані третьою особою. Допитати медичного експерта З., який оглядав тіло на місці події, та Ш., ще одного працівника бригади швидкої допомоги, було неможливо, оскільки вони переїхали з Севастополя, і їхнє місцезнаходження було невідомим. Б., ще один працівник бригади швидкої допомоги, зазначила, що не може пригадати деталі події. Незважаючи на неможливість повторно перевірити певні джерела доказів та усунути незначні фактологічні невідповідності, не було підстав ставити під сумнів головний висновок про те, що стосовно пана Мащенка злочину вчинено не було і він помер від раптового інфаркту міокарда. Серед іншого, згідно з показами голови гаражного кооперативу, власника гаражного боксу на ім'я Н.З. не існувало, а пан Мащенко у будь-якому разі ні з ким не конфліктував. На підтвердження необґрунтованої гіпотези заявниці щодо ДТП або нападу не було жодного доказу.

.  Згідно з твердженнями заявниці, вона дізналася про цю постанову та отримала її копію тільки після отримання зауважень Уряду у цій справі. Вона також стверджувала, що впродовж провадження районна прокуратура, як правило, не повідомляла її про хід справи або про винесені постанови, не надавала їй копій цих постанов та відповідала на її запити з належною чіткістю та змістовністю.

ПРАВО

I.  СТВЕРДЖУВАНА НЕЕФЕКТИВНІСТЬ РОЗСЛІДУВАННЯ ОБСТАВИН СМЕРТІ ЧОЛОВІКА ЗАЯВНИЦІ

.  Заявниця скаржилась, що розслідування обставин раптової смерті її чоловіка було неефективним. Вона посилалась на статті 2, 6 і 13 Конвенції.

.  Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, доходить висновку, що зазначена скарга має розглядатись за статтею 2 Конвенції, яка є відповідним положенням (див., наприклад, рішення у справі «Дудник проти України» (Dudnyk v. Ukraine), заява № 17985/04, п. 27, від 10 грудня 2009 року). Відповідна частина цього положення передбачає таке:

«1.  Право кожного на життя охороняється законом...»

A.  Прийнятність

.  Уряд не надав своїх зауважень щодо прийнятності цієї заяви.

.  Суд зазначає, що зазначена заява не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

.  Заявниця стверджувала, що розслідування обставин смерті її чоловіка було поверховим і тривалим. Зібрані докази були суперечливими, а твердження заявниці стосовно можливості насильницької смерті її чоловіка не були належним чином розслідувані. Вона також не могла брати ефективну участь у розслідуванні, зокрема внаслідоксистематичного ненадання органами влади чітких відповідей на її запити та неповідомлення її вчасно про ухваленні рішення.

.  Уряд стверджував, що порушення Конвенції не було, оскільки компетентні органи влади належним чином та ретельно встановили обставини смерті чоловіка заявниці. Зокрема, було встановлено, що він помер від  серцевого нападу.

.  Суд повторює, що у випадках настання смерті за підозрілих обставини держава має забезпечити певну форму ефективного офіційного розслідування (див., наприклад, рішення у справах «Шіліх проти Словенії» (Šilih v. Slovenia) [ВП], заява № 71463/01, пп. 156-57, від 9 квітня 2009 року, та «Олейнікова проти України» (Oleynikova v. Ukraine), заява № 38765/05, п. 60, від 15 грудня 2011 року). Це не є обов'язком досягнення результату, але обов'язком вжиття заходів. Органи влади повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, які стосуються події. Будь-який недолік у розслідуванні, який підриває його здатність встановити причину смерті або винних осіб, може суперечити такому стандарту (див., наприклад, рішення у справі «Муравська проти України» (Muravskaya v. Ukraine), заява № 249/03, п. 41, від 13 листопада 2008 року).

.  Повертаючись до фактів цієї справи, Суд зазначає, по-перше, що з дати раптової смерті пана Мащенка (20 червня 2003 року) до дати останньої постанови, спрямованої на встановлення відповідних обставин (10 лютого 2012 року), минув значний період часу, а саме понад вісім з половиною років. Суд повторно зазначає,що суттєва затримка при встановленні причин смерті, якщо вона не виправдана об'єктивними обставинами, може сама по собі підірвати довіру суспільства до забезпечення верховенства права та, таким чином, порушити питання за Конвенцією (див., наприклад, рішення у справах «Меркулова проти України» (Merkulova v. Ukraine), заява № 21454/04, пп. 50-51 та 61, від 3 березня 2011 року; «Качурка проти України» (Kachurka v. Ukraine), заява № 4737/06, п. 50, від 15 вересня 2011 року, та «Сергієнеко проти України» (Sergiyenko v. Ukraine),заява № 47690/07, пп. 52-53, від 19 квітня 2012 року).Вказане є ще більш актуальним у випадках, коли провадження, як у цій справі, характеризується неодноразовими поверненнями справи на додаткове розслідування у зв'язку з недостатністю вжитих слідчими заходів (див., наприклад, вищенаведене рішення у справі «Качурка проти України» (Kachurka v. Ukraine), там само; рішення у справах «Дудник проти України» (Dudnyk v. Ukraine), заява № 17985/04, п. 36, від 10 грудня 2009 року; «Олейнікова проти України» (Oleynikova v. Ukraine), заява № 38765/05, п. 81, від 15 грудня 2011 року; «Зубкова проти України» (Zubkova v. Ukraine),заява № 36660/08, п. 40, від 17 жовтня 2013 року, та «Поживотько проти України» (Pozhyvotko v. Ukraine),заява № 42752/08, п. 40, від 17 жовтня 2013 року), а також постійним погіршенням стану доказів (див., наприклад, рішення у справах «Хайло проти України» (Khaylo v. Ukraine), заява № 39964/02,п. 68, від 13 листопада 2008 року, та «Антонов проти України» (Antonov v. Ukraine),заява № 28096/04, п. 50, від 3 листопада 2011 року). Суд також звертає увагу на скарги заявниці щодо труднощів в отриманні інформації про хід розслідування у справі та участі в процесі прийняття рішень. У зв'язку з цим Суд повторно зазначає, що ефективне розслідування вимагає, щоб дії органів влади були предметом громадського контролю, і щоб найближчі родичі померлих мали можливість брати активну участь у розслідуванні, зокрема шляхом оперативного доступу до відповідних документів та рішень (див., наприклад, рішення у справі «Сергій Шевченко проти України» (Sergey Shevchenko v. Ukraine), заява № 32478/02, пп. 74-75, від 4 квітня 2006 року; зазначене вище рішення у справі «Качурка проти України» (Kachurka v. Ukraine), п. 51; рішення у справах «Михалкова та інші проти України» (Mikhalkova and Others v. Ukraine), заява № 10919/05, п. 48, від 13 січня 2011 року; «Маснєва проти України» (Masneva v. Ukraine),заява № 5952/07, п. 56, від 20 грудня 2011 року, та «Принда проти України» (Prynda v. Ukraine),заява № 10904/05, п. 56, від 31 липня 2012 року).

.  Зважаючи на усталену практику Суду та обставини цієї справи (див. зокрема пункти 8, 10, 1213, 15 та 16), Суд вважає, що компетентні органи влади не провели ефективне розслідування за фактом смерті чоловіка заявниці.

.  Відповідно, було порушення статті 2 Конвенції.

II.  СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

.  Заявниця скаржилася, що пережиті нею біль істражданняу зв'язку зі ставленням органів влади до свого обов'язку розслідувати обставини смерті її чоловіка, зокрема систематичне неповідомлення її про хід розслідування та нереагування на її запити і вимоги, становили нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження у розумінні статті 3 Конвенції, яка передбачає таке:

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»

.  Уряд стверджував, що у цій справі заявниця жодним чином не зазнала поводження, забороненого статтею 3 Конвенції.

.  Суд вважає, що питання про те, чи непроведення органами влади ефективного розслідування становило стосовно заявниці поводження, яке суперечить статті 3 Конвенції, є окремим від скарги, поданої за статтею 2 Конвенції, та стосується процесуальних вимог, а не жорстокого поводження у розумінні статті 3 Конвенції (див. у якості нещодавнього джерела рішення у справі «Любов Єфіменко проти України» (Lyubov Efimenko v. Ukraine), заява № 75726/01, п. 83, від 25 листопада 2010 року).

.  Хоча невідповідність розслідування обставин раптової смерті її чоловіка безсумнівно призвела до відчуття заявницею тривоги та душевних страждань, Суд вважає, що вони не досягли мінімального рівня «поводження, що принижує гідність» у розумінні статті 3 Конвенції (див., наприклад, зазначені вище рішення у справах «Маснєва проти України» (Masneva v. Ukraine), п. 77, та «Любов Єфіменко проти України» (Lyubov Efimenko v. Ukraine), п. 83, з подальшими посиланнями).

.  Отже, Суд доходить висновку, що ця скарга є явно необґрунтованою і має бути відхилена відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.

III.  ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

.  Статтею 41 Конвенції передбачено:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

A.  Шкода

.  Заявниця вимагала 23 600 євро відшкодування моральної шкоди.

.  Уряд стверджував, що ця вимога є надмірною та необґрунтованою.

.  Суд визнає, що заявниця вочевидь зазналастраждань ітривоги у зв'язку з подіями, що призвели до встановлення у цій справі порушення статті 2 Конвенції. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявниці 6000 євро відшкодування моральної шкоди.

B.  Судові та інші витрати

.  Заявниця також вимагала 14 000 грн компенсації витрат на правову допомогу, понесених у зв'язку з представництвом її інтересів у Суді. Вона надала копію договору від 30 травня 2008 року про надання у конвенційному провадженні правової допомоги паном Р. Мартиновським, та копії квитанцій на підтвердження того, що вона сплатила 14 000 грн, вказані у вищезазначеному договорі.

.  Уряд стверджував, що ця вимога є необґрунтованою, оскільки заявниця не надала документів, у яких вказана погодинна ставка пана Мартиновського та деталізований перелік послуг, фактично наданих за договором.

.  Суд зазначає, що, як випливає з матеріалів справи, пан Мартиновський представляв інтереси заявниці з дати, коли вона подала згадану заяву (включаючи підготовку заяви, листування та надання зауважень у справі). Зважаючи на наявні у нього документи та свою практику, Суд вважає за належне присудити 1350 євро компенсації витрат на правову допомогу.

C.  Пеня

.  Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ОБСТАВИН СУД ОДНОГОЛОСНО

1.  Оголошуєскаргу на неефективне розслідування смерті Івана Мащенка прийнятною, а решту скарг у заяві – неприйнятними;

2.  Постановляє, щобуло порушення статті 2 Конвенції;

3.  Постановляє, що:

(a)  упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці такі суми, які мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i)  6000 (шість тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися;

(ii)  1350 (одна тисяча триста п'ятдесят) євро компенсації витрат на правову допомогу та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися;

(b)  із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

4.  Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 11 червня 2015 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Мілан Блашко

(Milan Blaško)

Заступник Секретаря

Вінсент А Де Гаетано

(Vincent A. De Gaetano)

Голова

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события: