Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Стаття 2 "Право на життя". / Космата та інші проти України

РІШЕННЯ У СПРАВІ «КОСМАТА ПРОТИ УКРАЇНИ»

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД  З ПРАВ ЛЮДИНИ

П'ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «КОСМАТА ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF KOSMATA v. UKRAINE)

(Заяви №№10558/11 і 28218/11)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

15 січня 2015 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Космата проти України»

Європейський суд з прав людини (П'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч (Boštjan M. Zupančič),Алеш Пейхал (Aleš Pejchal), судді,та Стівен Філліпс (Stephen Phillips),Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 9 грудня 2014 року,

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

.  Справу було розпочато за двома заявами (№10558/11 і 28218/11), які 2 лютого і 12 квітня 2011 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянки України, пані Любов Петрівна Космата і пані Людмила Анатоліївна Космата (далі – заявниці) відповідно.

.  Інтереси заявниць представляв пан В.Г. Бєлік, юрист, що практикує у м. Миколаїв.Уряд України (далі – Уряд) представляла його Уповноважений, пані Наталія Севостьянова з Міністерства юстиції України.

.  Заявниці стверджували, що розслідування за фактом смерті їхнього родича було неефективним.

.  9 грудня 2013 року про скаргу стосовно неефективності розслідування смерті близького родича заявниць було повідомлено Уряд, а решту скарг у заявах №№ 10558/11 і 28218/11 визнано неприйнятними.

ФАКТИ

I.  ОБСТАВИНИ СПРАВИ

.  Заявниці народилися у 1953 та 1975 роках відповідно і проживають у м. Миколаїв.

.  Заявниці є відповідно матір'ю і сестрою К., який працював на млині, що належав підприємству «О».

.  4 березня 2006 року, коли K. здійснював очистку екструдера млина, невідома особа увімкнула електроенергію, що привело у дію обладнання, внаслідок чого К. зазнав тяжких тілесних ушкоджень.

.  9 березня 2006 року K. помер у лікарні від отриманих ушкоджень.

A.  Спеціальне розслідування згідно з нормативно-правовими актами щодо безпеки на виробництві та судовий розгляд

.  10 березня 2006 року наказом Територіального управління Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці, та гірничого нагляду (далі – Держгірпромнагляд) у Миколаївській області було призначено комісію (далі – перша комісія) для проведення спеціального розслідування обставин нещасного випадку з К. зі смертельним наслідком.

.  30 березня 2006 року Територіальна державна інспекція праці у Миколаївській області (далі – інспекція праці) у відповідь на запит першої комісії вказала, що K. працював на млині на підставі договору підряду, укладеного між ним та підприємством «О», згідно з яким він мав формальний статус вільнонайманого працівника. Інспекція праці висловила думку, що цей договір було укладено для приховування дійсних трудових відносин, які насправді існували між К. та підприємством.

.  7 квітня 2006 року перша комісія встановила, що K. був зареєстрований як безробітний і центр зайнятості направив його до підприємства «О» для проходження навчання. Він не був працівником та його працевлаштування на підприємстві «О» планувалось тільки з квітня 2006 року. На час нещасного випадку він працював на підприємстві тільки за договором підряду. Він не сплачував внесків на державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві. Комісія дійшла висновку, що у зв'язку з невизначеністю характеру відносин між сторонами факт трудових відносин між К. та підприємством має бути встановлено судом. З огляду на ці висновки комісія вирішила, що процедура проведення спеціального розслідування не розповсюджується на К., оскільки він не був найманим працівником та, будучи вільнонайманим працівником, не сплачував внесків до фонду соціального страхування він нещасних випадків на виробництві. Відповідно, комісія вирішила не проводити спеціальне розслідування та надати зібрані матеріали місцевим державній адміністрації та прокуратурі.

.  20 листопада 2006 року Заводський районний суд м. Миколаєва на підставі позовної заяви заявниць встановив, що договір, укладений між К. та підприємством «О», був трудовим договором.

.  22 березня 2007 року апеляційний суд Миколаївської області залишив рішення від 20 листопада 2006 року без змін.

.  24 березня 2008 року державний виконавець зобов'язав Територіальне управління Держгірпромнагляду виконати рішення суду.

.  На виконання вимоги державного виконавця у травні 2008 року Держгірпромнагляд призначив членами другої комісії з розслідування нещасного випадку (далі – друга комісія) трьох державних службовців, Л., Л. та Б., а також З., директора підприємства «О», і Ку., уповноваженого найманими працівниками підприємства «О».

.  12 червня 2008 року друга комісія склала акт спеціального розслідування нещасного випадку з К. зі смертельним наслідком. Комісія дійшла висновку, що нещасний випадок не був пов'язаний з роботою. Керівництво не давало К. завдання відремонтувати екструдер та навіть забороняло йому це робити. Згідно з висновками, К. у стані алкогольного сп'яніння самовільно включив електричне живлення екструдера та почав очищати його пилососом. Екструдер затягнув край одягу К., внаслідок чого стався відрив верхніх кінцівок К., і йому було завдано інших тілесних ушкоджень, які виявилися летальними. До цього акту Б. додала окрему думку, в якій зазначила, що комісія не врахувала організаційні причини нещасного випадку, а саме відсутність на млині системи управління безпекою охорони праці, незабезпечення навчання К. правил безпеки праці, а також недотримання технічних норм і вимог.

.  26 листопада 2012 року Заводський районний суд м. Миколаєва відмовив у задоволенні позову першої заявниці, в якому вона, оскаржуючи фактологічні висновки другої комісії, просила визнати акт від 12 червня 2008 року недійсним.

.  6 грудня 2012 року це рішення стало набуло статусу остаточного.

B.  Кримінальне розслідування

.  4 березня 2006 року прокуратурою Центрального району м. Миколаєва було оглянуто місце події на млині та складено протокол.

.  4 і 6 березня 2006 року в рамках дослідчої перевірки було допитано кілька працівників млина та інших свідків.

.  14 березня 2006 року районна прокуратура відмовила у порушенні кримінальної справи щодо посадових осіб підприємства «О» за порушення вимог законодавства з охорони праці у зв'язку з відсутністю складу злочину. Серед підстав для такого рішення зазначалося, зокрема, що спеціальне розслідування нещасного випадку не було завершено.

.  24 грудня 2009 року прокуратура Миколаївської області (далі – обласна прокуратура) скасувала постанову від 14 березня 2006 року на підставі недостатньої ретельності проведеної перевірки.

.  11 січня 2010 року районна прокуратура відмовила у порушенні кримінальної справи щодо посадових осіб підприємства «О» за порушення вимог законодавства з охорони праці. У постанові зазначалося, що однією з підстав такого рішення є акт другої комісії, а також неможливість перевірити висновки комісії у зв'язку з тривалим часом, який минув після події.

.  22 січня 2010 року обласна прокуратура скасувала постанову від 11 січня 2010 року на тій підставі, що районна прокуратура не встановила, чи міг K., очищуючи екструдер, фізично увімкнути його.

.  6 лютого 2010 року районна прокуратура знову відмовила у порушенні кримінальної справи за фактом смерті К. Вона частково мотивувала це рішення актом другої комісії. Також у постанові було зазначено, що встановити місцезнаходження та допитати двох свідків неможливо.

.  17 вересня 2010 року обласна прокуратура скасувала постанову від 6 лютого 2010 року, повторно надавши вказівку перевірити, чи міг К. сам увімкнути екструдер, та вказавши на недоведеність вжиття будь-яких заходів для встановлення місцезнаходження двох свідків.

.  16 лютого 2011 року районна прокуратура ще раз відмовила у порушенні кримінальної справи. Свою постанову вона частково обґрунтувала актом другої комісії.

.  1 березня 2011 року обласна прокуратура скасувала постанову від 16 лютого 2011 року та порушила кримінальну справу щодо посадових осіб підприємства «О» за підозрою у порушенні вимог законодавства з охорони праці, що спричинило смерть. У постанові, зокрема, зазначалося, що попередні дослідчі перевірки були поверховими. Також зазначалося, що нижчестоящими прокурорами не було враховано окрему думку Б., додану до акту другої комісії, та не опитано її. Крім того, було вказано, що справа порушує низку питань, включно з питаннями, на які вказала Б., які вимагають експертного дослідження, зокрема, питання щодо того, хто відповідав за безпеку праці на млині.

.  16 березня 2011 року слідчим прокуратури було винесено постанову про визнання першої заявниці потерпілою у кримінальній справі з правом подання цивільного позову в рамках кримінального провадження.

.  1 червня 2011 року слідчим було призначено проведення технічної експертизи для надання відповідей на низку питань, пов'язаних з причинами нещасного випадку з К. та дотриманням на час події вимог законодавства з охорони праці.

.  9 вересня 2011 року слідчий допитав Ку., який зазначив, зокрема, що працює водієм З. з 1998 року та що він не проходив ніякої підготовки і не має досвіду роботи з обладнанням млину, а також що він представляв найманих працівників у складі другої комісії.

.  27 грудня 2011 року за результатами проведення призначеної слідчим технічної експертизи було складено висновок щодо причин нещасного випадку. Експерт дійшов висновку, що К. увімкнув екструдер для того, щоб пришвидшити процес очищення, і внаслідок цього зазнав тілесних ушкоджень, що призвели до його смерті. Експерт також дійшов висновку, що керівництво підприємства порушило низку положень законодавства з охорони праці, зокрема, у зв'язку з тим, що К. було дозволено працювати з екструдером без належної підготовки з питань охорони праці, що йому протиправно було дозволено доступ до вмикача електричного живлення машини та дозволено працювати з несправною та частково розібраною машиною.

.  30 березня 2012 року З. було пред'явлено обвинувачення у порушенні вимог законодавства з охорони праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки, що спричинило смерть.

.  4 травня 2012 року Центральний районний суд м. Миколаєва (далі – районний суд) провів у справі З. підготовче засідання.

.  1 липня 2013 року районний суд призначив експертизу для з'ясування ряду питань, зокрема, чи зазнав К. під час виконання особливо небезпечної роботи тілесних ушкоджень, які спричинили його смерть.

.  Станом на 8 квітня 2014 року провадження ще тривало.

II.  ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A.  Порядок розслідування нещасних випадків на виробництві

.  Постановою Кабінету Міністрів України № 1112 від 25 серпня 2004 року було затверджено Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві (далі - Порядок). На час подій Порядок регулював процедуру проведення розслідування нещасних випадків на виробництві. Пунктом 1 Порядку передбачалося, що він застосовується до нещасних випадків і аварій, що сталися як на державних, так на приватних підприємствах, а також що сталися з особами, які забезпечують себе роботою самостійно за умови добровільної сплати ними внесків на державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві.

.  Пунктами 40 і 42 Порядку передбачалося, що у випадку нещасного випадку зі смертельним наслідком, який стався на приватному підприємстві, спеціальне розслідування проводиться комісією, що призначається наказом територіального органу Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці, та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд). До складу комісії включаються представники Держгірпромнагляду, місцевої держадміністрації, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, роботодавця та працівників підприємства. Потерпілий, його близькі родичі або представники мали право брати участь у засіданнях комісії, додавати до матеріалів розслідування документи та одержувати від комісії інформацію про хід проведення розслідування.

.  Згідно з пунктами 46, 56, 58, і 59 Порядку комісія була зобов'язана, зокрема, з'ясувати обставини і причини нещасного випадку, визначити відповідність умов праці та її безпеки вимогам законодавства про охорону праці, визначити, чи пов'язаний конкретний випадок з виробництвом, і установити осіб, які допустили порушення вимог законодавства. Роботодавець повинен був вжити усіх заходів на виконання рекомендацій комісії та повідомити прокуратуру і відповідні органи державної влади про висновки комісії. Рішення комісії могло бути оскаржено до Держгірпромнагляду або у судовому порядку.

B.  Кримінальний кодекс України 2001 року

.  Згідно з частиною 2 статті 271 Кримінального кодексу України порушення вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці службовою особою підприємства, установи, організації або громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без такого.

.  Згідно з частиною 2 статті 272 Кримінального кодексу України Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на виробництві або будь-якому підприємстві особою, яка зобов'язана їх дотримувати, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

C.  Інші відповідні положення національного законодавства

.  Інші відповідні положення національного законодавства наведено у рішенні від 13 листопада 2008 року у справі «Муравська проти України» (Muravskaya v. Ukraine), заява № 249/03, пп. 35 і 36).

ПРАВО

I.  ОБ'ЄДНАННЯ ЗАЯВ

II.  СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ

.  Заявниці скаржилися, що державні органи влади не провели ефективного розслідування нещасного випадку, наслідком якого була смерть К. Вони посилались на статтю 2 Конвенції, яка передбачає таке:

«1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

2. Позбавлення життя не розглядається як таке, що вчинене на порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили:

a) для захисту будь-якої особи від незаконного насильства;

b) для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою;

c) при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання.»

A.  Прийнятність

.  Уряд не надав жодних заперечень щодо прийнятності заяви.

.  Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою y розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B.  Суть

1.  Доводи сторін

.  Заявниці стверджували, що розслідування було неефективним. Вони зазначили, що розслідування було повільним та характеризувалось численними постановами про відмову в порушенні кримінальної справи, які потім скасовувалися. Вони стверджували, що національними органами влади не було встановлено особу, яка увімкнула машину і завдала таким чином тілесних ушкоджень К., а також що вони невірно встановили причину нещасного випадку, необґрунтовано стверджуючи, що він стався внаслідок алкогольного сп'яніння К.

.  Уряд стверджував, що розслідування за фактом смерті К. відповідало вимогам статті 2 Конвенції. Правоохоронні органи розпочали розслідування вже у день нещасного випадку, опитали свідків та призначили проведення експертиз. Належним чином призначені комісії провели розслідування та дійшли висновку, що К. перебував у стані алкогольного сп'яніння, самовільно, не маючи на це вказівок керівництва, увімкнув машину і таким чином спричинив нещасний випадок. Заявниці брали активну участь у розслідуваннях. Органи влади вжили усіх заходів для встановлення осіб, винних у смерті К. Уряд стверджував, що певні питання цієї справи були складними, а тому вимагали проведення технічних експертиз, що зумовлювало подовження тривалості кримінального розслідування.

2.  Оцінка Суду

(a)  Загальні принципи

.  Суд повторює, що перше речення статті 2 Конвенції вимагає від держав, зокрема, запровадити законодавчі та адміністративні механізми з метою забезпечення ефективного стримування загроз праву на життя у контексті як державної, так і приватної діяльності, під час здійснення якої право на життя може опинитися під загрозою (див, наприклад, рішення у справах: «Енерюлдіз проти Туреччини» (Öneryıldız v. Turkey)[ВП], заява № 48939/99, пп. 89-90, ECHR 2004-XII; «Календер проти Туреччини» (Kalender v. Turkey), заява № 4314/02, п. 51, від 15 грудня 2009 року; «Крівова проти України» (Krivova v. Ukraine), заява № 25732/05, п. 44, від 9 листопада 2010 року). Обов'язок запровадити ефективний законодавчий механізм захисту життя також застосовується у контексті техніки безпеки та охорони праці на виробництві (див. рішення у справах: «Вільнес та інші проти Норвегії» (Vilnes and Others v. Norway), заяви №№ 52806/09 і 22703/10, п. 223, від 5 грудня 2013 року, «Брінкат та інші проти Мальти» (Brincat and Others v. Malta), заяви №№ 60908/11, 62110/11, 62129/11, 62312/11 і 62338/11, п. 81, від 24 липня 2014 року). У випадку смертельно небезпечного тілесного ушкодження або смерті вищезазначений обов'язок вимагає існування ефективної, незалежної судової системи, яка забезпечить застосування законодавчих положень шляхом надання відповідного відшкодування (див., наприклад, рішення від 24 травня 2011 року у справі «Анна Тодорова проти Болгарії» (Anna Todorova v. Bulgaria), заява № 23302/03, п. 72).

.  Ефективна судова система відповідно до статті 2 Конвенції може, а за певних обставин повинна, включати застосування кримінального законодавства. Проте у випадку, коли нещасний випадок стався внаслідок тільки недбалості за відсутності обтяжуючих обставин, Суд буде задоволений, якщо правова система забезпечить відшкодування потерпілим у порядку цивільного судочинства, що дасть змогу встановити відповідальність сторін провадження та отримати будь-яке цивільно-правове відшкодування, таке як зобов'язання відшкодувати збитки (див. рішення від 3 листопада 2011 року у справі «Антонов проти України» (Antonov v. Ukraine),заява № 28096/04, п. 45, з подальшими посиланнями).

.  Проте Суд встановлював, що у справах за статтею 2 Конвенції стосовно нещасних випадків, які стались внаслідок виконання особливо небезпечної роботи, лише цивільно-правовий засіб юридичного захисту може виявитися недостатнім, а компетентні органи влади повинні за власною ініціативою розпочати розслідування, здатне, по-перше, встановити обставини, за яких відбувся нещасний випадок, та будь-які недоліки нормативно-правової бази, а, по-друге, встановити посадових осіб або органи влади, що є будь-яким чином причетними до зазначених подій на будь-якому етапі їхнього розвитку (див. вищенаведене рішення у справі «Енерюлдіз проти Туреччини» (Öneryıldız v. Turkey), п. 94; рішення у справі «Будаєва та інші проти Росії» (Budayeva and Others v. Russia), заяви №№ 15339/02, 21166/02, 20058/02, 11673/02 і 15343/02, п. 142, ECHR 2008 (витяги); вищенаведене рішення у справі «Брінкат та інші проти Мальти» (Brincat and Others v. Malta), п. 121).

.  Загалом держави повинні мати свободу розсуду щодо вирішення питань розробки і імплементації законодавства про захист права на життя. Проте найважливішим є те, що яким би не був спосіб розслідування, доступні засоби юридичного захисту в їх сукупності повинні становити юридичні засоби, здатні призвести до встановлення фактів, притягнення до відповідальності винних осіб та забезпечення відповідного відшкодування.Будь-який недолік розслідування, який перешкоджатиме його здатності встановити причину смерті або осіб, що несуть за неї відповідальність, може призвести до констатації недотримання вимог Конвенції. З цього випливає вимога щодо своєчасності розслідування та відсутності його непотрібних затримок (див. вищенаведене рішення у справі «Антонов проти України» (Antonov v. Ukraine), п. 46, з подальшими посиланнями).

(b)  Застосування до цієї справи

.  Повертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що Уряд не стверджував, що заявниці могли домогтися ефективного вирішення питання поза рамками кримінального розслідування (див для порівняння рішення від 19 квітня 2012 року у справі «Сергієнко проти України» (Sergiyenko v. Ukraine), заява № 47690/07, пп. 40 і 42, від 19 квітня 2012 року).

.  Суд, таким чином, обмежиться розглядом питання, про відповідність спеціального і кримінального розслідувань за фактом смерті К. критерію ефективності, що вимагається статтею 2 Конвенції (див.,mutatis mutandis, рішення від 16 січня 2014 року у справі «Валерій Фуклєв проти України» (Valeriy Fuklevv. Ukraine), заява№ 6318/03, пп. 68-76).

(i)  Спеціальне розслідування комісій щодо нещасного випадку

.   Що стосується спеціального розслідування, Суд зазначає, що першу комісію було створено 10 березня 2006 року – наступного дня після смерті К. – з метою швидкого проведення спеціального розслідування. Проте згодом комісія вирішила не проводити розслідування, оскільки не було встановлено, що К. був працівником цього підприємства. Комісія прийняла таке рішення навіть незважаючи на те, що інспекція праці у відповідь на запит самої комісії зробила висновок, що К. фактично був найманим працівником підприємства.

.  Цей останній висновок зрештою був підтверджений національними судами, а рішення національного суду з цього питання набуло статусу остаточного 22 березня 2007 року. Проте, незважаючи на цей факт, Держгірпромнагляд створив другу комісію лише 30 травня 2008 року – тобто через рік і два місяці та тільки після того, як Державна виконавча служба відкрила виконавче провадження.

.  Внаслідок цієї первісної помилки першої комісії та подальшої затримки у її виправленні, початок спеціального розслідування було затримано більш ніж на два роки, а саме розслідування, в кінцевому рахунку, розпочалося тільки через два роки і два місяці після нещасного випадку.

.  Суд звертає увагу на те, що друга комісія, яка проводила спеціальне розслідування нещасного випадку, складалась з п'яти членів, двоє з яких мали відношення до керівництва підприємства: З., директора підприємства, та Ку., який тривалий час був її водієм. Один з решти трьох членів, а саме Б., висловила у своїй окремій думці зауваження щодо обмеженого характеру висновків комісії. Вона наголосила, зокрема, на невстановленні комісією системних причин нещасного випадку, за які мають нести відповідальність роботодавець та його керівництво, а не К. як окремий працівник.

.  Цей висновок згодом, 1 березня 2011 року, призвів до рішення провести повномасштабне кримінальне розслідування щодо посадових осіб підприємства. Більше того, 1 червня 2011 року слідчим було призначено проведення експертизи для вивчення питань, вказаних Б. Проте це відбулося через п'ять років та два місяці після нещасного випадку.

(ii)  Кримінальне розслідування

.  Повертаючись до кримінального розслідування, Суд зауважує, що негайно після нещасного випадку органи влади здійснили низку дослідчих дій, провівши огляд місця події та відібравши пояснення у кількох свідків.

.  Проте в подальшому жодного продовження цих дослідчих дій не було, і 14 березня 2006 року районна прокуратура у своїй першій постанові про відмову в порушенні кримінальної справи послалась на факт, що спеціальне розслідування ще не було закінчено. Це означало, що затримки, які характеризували початок спеціального розслідування, впливали також і на затягування кримінального розслідування.

.  Навіть після закінчення спеціального розслідування другої комісії, яке саме по собі розпочалося із затримкою, прокуратура у період з 11 січня 2010 року до 16 лютого 2011 року винесла три постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. Ці постанови частково ґрунтувалися на акті другої комісії та не враховували окрему думку Б. Вони були скасовані вищестоящим прокурором, який вважав, що розслідування було неповним.

.  Суд неодноразово постановляв, що такі неодноразові повернення справи на додаткове розслідування викривають серйозні недоліки кримінального розслідування (див., наприклад, рішення у справах: «Олейнікова проти України» (Oleynikova v. Ukraine), заява № 38765/05, п. 81, від 15 грудня 2011 року, та «Принда проти України» (Prynda v. Ukraine), заява № 10904/05, п. 56, від 31 липня 2012 року). Варто зазначити, що повертаючи справу на додаткове розслідування, вищестоящий прокурор, серед іншого, вказував на необхідність здійснення додаткових слідчих дій для забезпечення всебічного розслідування справи.

.  У цій конкретній справі повернення справи на додаткове розслідування є особливо примітним з огляду на те, що прокуратурі були добре відомі висновки комісії та, відповідно, критичні зауваження Б. Натомість, не звертаючи уваги на недоліки у висновках комісії, районна прокуратура знову і знову покладалась на них при винесенні постанов про відмову в порушенні кримінальної справи.

(iii)  Загальний висновок Суду

.  Суд нагадує, що ефективність розслідування включає вимоги щодо оперативності та розумної швидкості. Навіть якщо існують перешкоди або труднощі, які перешкоджають прогресу розслідування у конкретній ситуації, оперативне реагування національних органів влади є надзвичайно важливим для підтримання громадської віри в їхню відданість принципам верховенства права та їхню здатність запобігати проявам сприяння незаконним діям або терпимості до них (див. рішення від 9 квітня 2009 року у справі «Шиліх проти Словенії» (Šilih v. Slovenia), [ВП], заява № 71463/01, п. 195). Крім того, з перебігом часу перспектива проведення будь-якого ефективного розслідування зменшується(див., наприклад, рішення від 17 жовтня 2013 року у справі «Поживотько проти України» (Pozhyvotko v. Ukraine), заява № 42752/08, п. 41).

.  Суд зазначає, що у цій справі затримки проведення спеціального розслідування разом з його обмеженістю, затримали також і кримінальне розслідування. Зокрема, працівники прокуратури посилались на відсутність висновків спеціального розслідування, а згодом – на його висновки як на підстави для відмови у порушенні кримінальної справи, навіть незважаючи на те, що обмежений характер спеціального розслідування був одним з чинників, які спонукали органи влади порушити кримінальну справу.

.  Внаслідок цього, станом на 8 квітня 2014 року, тобто більш ніж через вісім років та один місяць з часу нещасного випадку, судовий розгляд справи щодо З., яка стосується обставин, пов'язаних зі смертю К., предметом якого є з'ясування обставин смерті К., все ще тривав. Відповідно, неможна дійти висновку, що загальна тривалість розслідування була виправдана обставинами справи.

.  Вищенаведених міркувань для Суду достатньо, щоб дійти висновку, що було порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції.

III.  ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

.  Статтею 41 передбачено:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

A.  Шкода

.  Заявниці вимагали 14 588,46 євро відшкодування матеріальної шкоди та по 29 444,66 євро кожна в якості відшкодування моральної шкоди.

.  Уряд вважав, що ці вимоги є надмірними та не мають причинно-наслідкового зв'язку зі стверджуваними порушеннями Конвенції.

.  Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв'язку між встановленими порушенням та стверджуванною матеріальною шкодою, а отже відхиляє цю вимогу.

.  Суд вважає, що заявниці вочевидь зазналистраждань і неспокою у зв'язку зі встановленим порушенням. Приймаючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує кожній із заявниць по 6 000 євро відшкодування моральної шкоди.

B.  Судові та інші витрати

.  Перша заявниця також вимагала відшкодування витрат на юридичну допомогу під час проваджень на національному рівні та у Суді, у розмірі 1 846,67 євро. За пунктом відшкодування матеріальної шкоди вона також вимагала відшкодування витрат у розмірі 101,11 євро на канцелярське приладдя, фотографування, виготовлення фотокопій, поштові відправлення та мобільний зв'язок.

.  Уряд доводив, що заявниця не обґрунтувала витрат, відшкодування яких вимагала, зокрема, не надала жодного договору про надання юридичної допомоги або деталізованої виписки з рахунку стосовно її вимог про відшкодування витрат на юридичну допомогу.

.  Згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. У цій справі, враховуючи наявні у нього документи та з урахуванням вищезазначених критеріїв, Суд за цим пунктом не присуджує нічого.

C.  Пеня

.  Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1.  Вирішує об'єднати заяви;

2.  Оголошує заяви прийнятними;

3.  Постановляє, що було порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції;

4.  Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити кожній із заявниць по 6 000 (шість тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися; вищенаведені суми мають бути конвертовані у валютудержави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b)  із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені вище суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

5.  Відхиляє решту вимог заявниць щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 15 січня 2015 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Стівен Філліпс

(Stephen Phillips)

Секретар

Боштьян М. Зупанчіч

(Boštjan M. Zupančič)

Голова

0
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события: