Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Стаття 13 "Право на ефективний засіб юридичного захисту". / Багієва проти України

РІШЕННЯ У СПРАВІ «БАГІЄВА ПРОТИ УКРАЇНИ»

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П'ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «БАГІЄВА ПРОТИ УКРАЇНИ»(CASE OF BAGIYEVA v. UKRAINE)

(Заява № 41085/05)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

28 квітня 2016 року

ОСТАТОЧНЕ

28/07/2016

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Багієва проти України»

Європейський суд з прав людини (П'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Ангеліка Нуссбергер (Angelika Nußberger),Ганна Юдківська(Ganna Yudkivska),Андре Потоцький (André Potocki),Фаріс Вегабовіч (Faris Vehabović),Сіофра О'Лірі (Síofra O'Leary),Карло Ранцоні (Carlo Ranzoni),Мартіньш Мітс (Mārtiņš Mits), судді,та Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek),Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 22 березня 2016 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

.  Справу було розпочато за заявою (№ 41085/05), яку 4 листопада 2005 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянка України, пані Тетяна Григорівна Багієва (далі – заявниця).

.  Інтереси заявниці представляв пан В. Сізоненко, юрист, який практикує у м. Київ. Уряд України (далі – Уряд) представляла виконувач обов‘язків Урядового уповноваженого, пані О. Давидчук.

.  Заявниця за статтями 8 та 13 Конвенції стверджувала, що обшук її квартири проводився з порушенням її права на повагу до її житла, та що у зв‘язку з цим порушенням були відсутні ефективні засоби юридичного захисту.

.  28 березня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд.

ФАКТИ

I.  ОБСТАВИНИ СПРАВИ

.  Заявниця народилася у 1958 році. У 1992 році вона розлучилася зі своїм чоловіком, Б. На час подій вона проживала разом зі своєю неповнолітньою донькою у квартирі у м. Київ.

.  7 березня 2005 року працівники міліції затримали Б. за вчинення адміністративного правопорушення на залізничній станції «Київ-Пасажирський». Після затримання працівники міліції виявили, що у посвідченні водія, яке він пред'явив, не містилося всієї необхідної інформації, а відповідно до автоматизованої бази даних МВС України за номером та серією воно належало іншій особі.

.  8 березня 2005 року щодо Б. було порушено кримінальну справу за підозрою у підробленні документів, вчинене за попередньою змовою групою осіб. Того ж дня працівники міліції записали телефонні розмови між Б. та заявницею, з яких випливало, що деякі документи, пов'язані з його посвідченням водія та навчанням в автошколі, зберігалися в її квартирі. Згодом записані розмови були зафіксовані у протоколі від 31 жовтня 2005 року.

A.  Обшук квартири заявниці

.  10 березня 2005 року слідчий лінійного відділу на станції Київ-Пасажирський УМВС України на Південно-Західній залізниці, у провадженні якого знаходилася кримінальна справа щодо Б., звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з поданням про проведення обшуку двох квартир, одна з яких належала заявниці, де, згідно з твердженнями слідчого, постійно проживав Б.

.  11 березня 2005 року Шевченківський районний суд м. Києва ухвалив постанову про дозвіл на обшук. На засіданні суду був присутній лише слідчий. Щодо квартири заявниці суд дійшов висновку про необхідність обшуку квартири, в якій Б. постійно проживав, та можуть зберігатися підроблені документи, а також засоби та знаряддя дляпідроблення документів.

.  Того ж дня слідчий вирішив провести обшук у квартирі заявниці. Після прибуття слідчий та інші присутні працівники міліції виявили, що двері квартири були зачинені, а коли вони дзвонили, ніхто не відповідав. Відповідно до пояснень працівників міліції, наданих слідчим органам, працівники міліції зв'язалися із заявницею, щоб повідомити про проведення обшуку. Згідно з твердженнями заявниці, того дня вони з донькою поїхали на свою дачу за містом; з нею був її мобільний телефон та міліція з нею не зв'язувалась.

.   Щоб відчинити двері квартири, працівники міліції викликали спеціальну групу. Як тільки двері відчинили, слідчий та троє працівників міліції провели обшук у присутності двох понятих та представника житлово-експлуатаційної організації. У ході проведення обшуку працівники міліції вилучили предмети майна, які вони зафіксували у протоколі обшуку. Відповідно до переліку під час обшуку були вилучені такі речі: дискети, компакт-диски, свідоцтва про реєстрацію автомобіля, ключі, скриня з готівкою, свідоцтва, видані на ім'я Б., картина та ікона.

.  14 березня 2005 року заявниця повернулася додому та виявила, що двері її квартири пошкоджені та опечатані. З дозволу слідчого вона увійшла до квартири та побачила, що квартира перебуває у стані повного безладу. Вона також виявила, що деякі речі, які не були внесені до переліку вилучених речей, зникли, а саме: чотири мобільні телефони, картки поповнення мобільного рахунку, коштовності та пляшка віскі.

B.  Провадження на національному рівні

.  Заявниця подала до правоохоронних органів скаргу на дії працівників міліції, які проводили обшук. Вона стверджувала, що обшук було проведено з порушенням вимог національного законодавства, та що деякі її речі зникли.

1.  Розслідування за фактом стверджуваної крадіжки

.  19 квітня 2005 року Київською транспортною прокуратурою було порушено кримінальну справу за можливим фактом крадіжки майна заявниці.

.  5 липня 2005 року заявницю було визнано потерпілою у справі, а її цивільний позов було долучено до матеріалів кримінальної справи. Того ж дня провадження у справі було зупинено у зв‘язку з неможливістю встановити можливих винних осіб у вчиненні злочину.

.  1 жовтня 2005 року прокуратура міста Києва скасувала постанову від 5 липня 2005 року про зупинення провадження у справі, встановивши, що проведене розслідування не було повним: осіб, які брали участь у проведенні обшуку квартири заявниці, не допитали належним чином, мобільні телефони та картки поповнення рахунку не були знайдені, а проведені слідчі дії не були задокументовані належним чином.

.  30 листопада та 26 грудня 2005 року заявниці повернули деякі вилучені речі, зокрема, картину, ікону та втрачені мобільні телефони.

.  28 грудня 2005 року Київська транспортна прокуратура  відмовила у порушенні кримінальної справи за фактом можливої службової недбалості працівників міліції у зв‘язку з неповною фіксацією вилучених речей. Прокуратурою було встановлено, що мобільні телефони не були внесені до переліку вилучених речей внаслідок технічної помилки. Мобільні телефони повернули заявниці, відповідно шкоди вона не зазнала. Прокуратура дійшла висновку, що зрештою були відсутні об‘єктивні докази, які б вказували на те, що працівники міліції не виконували своїх службових обов‘язків належним чином.

.  9 червня 2006 року прокуратура міста Києва встановила, що розслідування за фактом стверджуваної крадіжки проводилося з затримками та не було ретельним. У постанові прокуратура міста Києва надала вказівки щодо проведення належного розслідування справи.

.  30 червня 2006 року слідчий Київської транспортної прокуратури закрив кримінальну справу, зазначивши, що докази, які б вказували на те, що в ході проведення обшуку з квартири заявниці були викрадені будь-які речі, відсутні.

.  Заявниця оскаржила цю постанову до суду.

.  7 серпня 2006 року Голосіївський районний суд міста Києва залишив скаргу заявниці без задоволення, встановивши, що слідчий вжив усіх необхідних заходів та закрив кримінальну справу на законних підставах.

.  Заявниця оскаржила це рішення.

.  16 листопада 2006 року Апеляційний суд міста Києва скасував постанову суду першої інстанції від 7 серпня 2006 року та постанову слідчого від 30 червня 2006 року у зв'язку з необґрунтованістю, а справу повернув на додаткове розслідування.

.  Станом на 22 липня 2011 року розслідування у справі ще тривало. Інформація про подальший хід справи до Суду не надходила.

2.  Перевірка щодо зловживання владою або перевищення своїх службових повноважень працівниками міліції

.  16 червня 2005 року Київська транспортна прокуратура, після проведення дослідчої перевірки, відмовила у порушенні кримінальної справи у зв‘язку з можливим зловживанням владою або перевищенням своїх службових повноважень працівниками міліції в ході проведення обшуку квартири заявниці. У своїй постанові прокурор посилався на пояснення працівника міліції, що заявниці подзвонили на її мобільний телефон та повідомили про проведення обшуку, а двері квартири зламали лише після її відмови з'явитися. Прокурор також зазначив, що обшук проводився відповідно до встановленого порядку; його здійснювали у присутності двох понятих і представника житлово-експлуатаційної організації, як передбачено національним законодавством.

.  21 червня 2005 року заявниця оскаржила постанову від 16 червня 2005 року до суду.

.  7 липня 2005 року Голосіївський районний суд міста Києва встановив, що постанова від 16 червня 2005 року була обґрунтованою. Суд зазначив, що прокурор виніс постанову після того як, окрім заявниці та її колишнього чоловіка, отримав пояснення працівників міліції, двох понятих та представника житлово-експлуатаційної організації, які були присутні під час проведення обшуку. Суд також встановив, що прокурором було проаналізовано постанову суду про дозвіл на обшук квартири, протокол обшуку квартири та інші документи, на підставі яких він дійшов правильного висновку при винесенні постанови про відмову в порушенні кримінальної справи.

.  Заявниця оскаржила цю постанову.

.  8 вересня 2005 року Апеляційний суд міста Києва залишив постанову від 7 липня 2005 року без змін, встановивши, що прокурор виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи на законних підставах. Твердження заявниці були відхилені як безпідставні.

.  Заявниця оскаржила зазначену ухвалу в касаційному порядку.

.  25 листопада 2005 року Верховний Суд України відмовив заявниці у розгляді її скарги, зазначивши, що вказані судові рішення не могли бути предметом розгляду касаційної інстанції.

II.  ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A.  Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року (у редакції станом на час подій)

.  Стаття 162 Кодексу передбачала:

«1. Незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, –

караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою... -

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.»

.  Стаття 364 Кодексу передбачала:

«1. Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, -

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки,...

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені працівником правоохоронного органу, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.»

«Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, –

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.»

В.  Кримінально-процесуальний кодекс України (далі – КПК) від 28 грудня 1960 року (чинний на час подій)

.  Стаття 4 КПК передбачала:

«Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.»

.  Стаття 127 КПК передбачала, зокрема, що при провадженні обшуку обов'язкова присутність не менше двох понятих.Як поняті запрошувалися особи, не заінтересовані в справі. Понятими не могли бути потерпілі, їх родичі, родичі підозрюваного чи обвинуваченого, або працівники органів дізнання і попереднього слідства.

.  Стаття 177 КПК передбачала, зокрема, що обшук проводився в тих випадках, коли були достатні підстави вважати, що знаряддя злочину, речі (у тому числі, цінності), здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мали значення для встановлення істини у справі, були заховані в певному приміщенні. Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, мали проводитися лише за вмотивованою постановою суду. Постанова суду про дозвіл на обшук оскарженню не підлягала.

.  Стаття 181 КПК передбачала:

«Обшук і виїмка провадяться в присутності двох понятих і особи, яка займає дане приміщення, а при відсутності її – представника житлово-експлуатаційної організації або місцевої Ради народних депутатів.

Обшук і виїмка в приміщеннях, що їх займають підприємства, установи і організації, провадяться в присутності їх представників. Під час обшуку по можливості повинна бути забезпечена присутність обшукуваного або повнолітнього члена його/її родини, а при необхідності – також і потерпілого. ...”

.  Стаття 183 КПК передбачала:

«...Проводячи обшук, слідчий має право розкривати замкнені приміщення і сховища, якщо володілець відмовляється їх відкрити. При цьому слідчий повинен уникати не викликаних необхідністю пошкоджень дверей, замків та інших предметів...»

ПРАВО

I.  СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 8 ТА 13 КОНВЕНЦІЇ

.  Заявниця скаржилась, що обшук її квартири становив порушення її права на повагу до свого житла, що органи влади не розглянули її скарги належним чином і не провели ефективного розслідування у зв'язку з цим. Вона посилалась на статті 8 та 13 Конвенції, які передбачають таке:

Стаття 8 (Право на повагу до приватного і сімейного життя)

«1.  Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

2.  Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.»

Стаття 13 (Право на ефективний засіб юридичного захисту)

«Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.»

A.  Прийнятність

.  Суд зазначає, що заява не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B.  Суть

1.  Доводи сторін

.  Заявниця наполягала на своїх скаргах, стверджуючи, що працівники міліції не повернули певні вилучені речі, а розслідування події національними органами влади не було ефективним.

.  Уряд визнав, що обшук квартири заявниці становив втручання у її право на повагу до свого житла, передбачене статтею 8 Конвенції. Проте, Уряд доводив, що втручання здійснювалося відповідно до процесуального порядку, встановленого законом, і мало на меті легітимне попередження злочину, та за обставин справи було необхідним. Посилаючись на інформацію, належним чином зафіксовану в протоколівід 31 жовтня 2005 року, у якому було задокументовано телефонні розмови між Б. та заявницею, Уряд доводив, що проведення обшуку було необхідним заходом, оскільки у міліції була інформація, що певні документи, важливі для матеріалів кримінального провадження проти Б., зберігалися в квартирі заявниці. Крім того, враховуючи показання працівників міліції, Уряд доводив, що заявницю було повідомлено про проведення обшуку, а отже, їй була надана можливість бути присутньою під час його проведення.

.  Уряд також зазначав, що питання процесуального обов'язку щодо розслідування тверджень заявниці про неправомірний обшук підпадає під дію статей 8 та 13 Конвенції. Уряд стверджував, що органи влади провели ефективне розслідування усіх обставин події. Зокрема, вони порушили кримінальну справу за фактом стверджуваної крадіжки майна заявниці та провели низку слідчих дій у зв'язку з цим. Проте станом на 22 липня 2011 року розслідування у справі ще тривало. Більш того, органи влади провели дослідчу перевірку щодо можливого зловживання владою або перевищення своїх службових повноважень працівниками міліції. Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 16 червня 2005 року була залишена національними судами без змін. Насамкінець, щодо поданого цивільного позову Уряд доводив, що у заявниці була б можливість вимагати відшкодування шкоди, якби в рамках відповідного кримінального провадження було встановлено та притягнуто до відповідальності винних осіб.

2.  Оцінка Суду

.  Суд спочатку розгляне питання за статтею 8 Конвенції про те, чи становив обшук квартири заявниці втручання у її право на повагу до свого житла, та чи було це втручання обґрунтованим. По-друге, Суд розгляне питання, чи мала заявниця у своєму розпорядженні ефективний процесуальний порядок для виправлення стверджуваного порушення. Суд вважає за належне розглянути друге питання виключно за статтею 13 Конвенції.

(a)  Стаття 8 Конвенції

(i)  Чи мало місце втручання

.  Сторони погоджуються з тим, що проведення обшуку квартири заявниці правоохоронними органами становило втручанняу її право на повагу до свого житла. Суд не вбачає жодних підстав вважати інакше.

(ii)  Чи було втручання згідно із законом

.  Суд зазначає, що обшук проводився на підставі постанови суду, як це передбачено статтею 177 КПК. Отже, втручання, як доводив Уряд, відповідало вимогам національного законодавства. Питання щодо належного обгрунтування постанови про дозвіл на обшук та, у разі відсутності заявниці, точного застосування процедури, передбаченої національним законодавством, а саме статтями 181 та 183 КПК, слід розглянути нижче в ході розгляду питання необхідності та пропорційності втручання.

(iii)  Чи переслідувало втручання законну мету

. З огляду на обставини цієї справи Суд приймає твердження Уряду про те, що втручання мало на меті законне попередження злочину.

(iv)  Чи було втручання необхідним у демократичному суспільстві

.  Суд нагадує, що коли країни-учасниці вважають за необхідне вдаватися до таких заходів як проведення обшуків житлових приміщень з метою отримання доказів вчинення правопорушень, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними і достатніми, та чи було дотримано принцип пропорційності (див. рішення у справі «Бук проти Німеччини» (Buck v. Germany), заява № 41604/98, п. 45, ECHR 2005IV). Суд також вивчить наявність у національному законодавстві ефективних гарантій від зловживань та свавілля, а також перевірить як ці гарантії використовували у справі, що розглядається (див. рішення у справі «Ілія Стефанов проти Болгарії» (Iliya Stefanov v. Bulgaria№ 65755/01, п. 38, від 22 травня 2008 року).

.  У квартирі заявниці обшук проводився на підставі постанови суду. Попереднє надання судом дозволу на проведення обшуку було важливою гарантією проти зловживання. Той факт, що дозвіл на проведення обшуку було надано за відсутності заявниці, сам по собі не є проблематичним, оскільки національний суд може ухвалити таке рішення без повідомлення іншої сторони (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Тамосіус проти Сполученого Королівства» (Tamosius v. the United Kingdom), заява № 62002/00, ECHR 2002-VIII, та рішення у справі «Аванесян проти Росії» (Avanesyan v. Russia№ 41152/06, п. 29, від 18 вересня 2014 року).

.  Суд зазначає, що при встановленні обсягу запропонованого обшуку, національний суд посилався на таке формулювання як «підроблені документи», а також «засоби та знаряддя для підроблення документів». Суд не вказав жодних деталей, навіть незважаючи на те, що міг це зробити з огляду на предмет доказування кримінального провадження, що стосувався документів, які належали колишньому чоловіку заявниці або були пов‘язані з ним, а також стверджуваного підроблення документів. Слід також зауважити, що Суд раніше вже піддавав критиці розпливчастість та надмірну узагальненість формулювань в постановах про дозвіл на обшук, надаючи органу влади, який проводив обшук, нічим не обґрунтовану свободу розсуду при встановленні необхідного обсягу обшуку (див. рішення у справі «Смірнов проти Росії» (Smirnov v. Russia), заява № 71362/01, п. 47, від 7 червня 2007 року; згадані рішення у справах «Ілія Стефанов проти Болгарії» (Iliya Stefanov v. Bulgaria), п. 41; «Алексанян проти Росії» (Aleksanyan v. Russia), заява № 46468/06, п. 216, від 22 грудня 2008 року; та рішення у справі «Колєсніченко проти Росії» (Kolesnichenko v. Russia), заява № 19856/04, п. 33, від 9 квітня 2009 року). Подібним чином, зважаючи на узагальнені формулювання в постанові про дозвіл на обшук у цій справі, Суд не вважає, що попередній судовий дозвіл на обшук став належною гарантією проти можливого зловживання владою під час його проведення.

.  Щодо способу втручання, то обшук проводився за відсутності заявниці, внаслідок чого виникла необхідність зламати двері її квартири. Сторони не можуть дійти згоди у питанні, чи була заявниця заздалегідь попереджена про обшук, чи ні. Суд вважає, що саме органи влади повинні були належним чином встановити, чи було заявницю заздалегідь попереджено про обшук. Проте Судові не було надано переконливих документів на підтвердження цього факту. У зв‘язку з цим Суд зазначає, що показання працівників міліції не можуть мати суто об'єктивний характер, які б підтверджували, що працівники міліції зателефонували заявниці перед тим як увійти до квартири, надаючи їй можливість запобігти пошкодженню свого майна та взяти участь у слідчій дії.

.  Крім того, додатково до наведеного вище висновку про те, що у постанові про дозвіл на обшук не були встановлені межі обшуку, варто зазначити, що працівники міліції вилучили низку речей, які навіть не входили до категорії розшукуваних речей, встановлених судом: мобільні телефони, скриня з готівкою, картина та ікона, – навряд чи відповідали обсягу обшуку, дозвіл на проведення якого було надано постановою суду, та стосувались кримінального провадження щодо підроблення посвідчення водія. Варто також зазначити, що органи влади згодом визнали, що вони вилучили мобільні телефони, які з самого початку не були включені до списку вилучених речей. Лише потім, із запізненням, вони повернули заявниці телефони та деякі інші речі, які не стосувалися кримінальної справи. У зв‘язку з цим Суд зауважує, що поняті та представник житлово-експлуатаційної організації, запрошені міліцією для участі в проведенні обшуку, не пересвідчилися у правильності внесення до списку протоколу про проведення обшуку всіх вилучених речей, та у тому, чи відповідали вилучені речі обсягу обшуку, визначеному в постанові про дозвіл на обшук.

.  За цих обставин Суд вважає, що наявні гарантії національного законодавства виявилися недостатніми, а проведений обшук у квартирі заявниці становив втручання, яке не було пропорційним відповідній меті.

.  Суд доходить висновку, що було порушення статті 8 Конвенції.

(b)  Стаття 13 Конвенції

.  Стаття 13 Конвенції вимагає наявності у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв‘язку зі скаргами, які у розумінні Конвенції можуть вважатися «небезпідставними» (див., наприклад, рішення у справі «Кіган проти Сполученого Королівства» (Keegan v. the United Kingdom), заява № 28867/03, п. 40, ECHR 2006X).

.  Зважаючи на встановлене вище порушення статті 8 Конвенції, Суд вважає, що скарга заявниці не була безпідставною. Відповідно, слід встановити, чи передбачало законодавство України для неї «ефективний» засіб юридичного захисту, який дозволяв компетентному національному органу розглянути скаргу та надати відповідне відшкодування (див., наприклад, рішення у справі «Камерзінд проти Швейдарії» (Camenzind v. Switzerland), від 16 грудня 1997 року, п. 53, Reports 1997VIII).

.  З самого початку слід зазначити, що ухвалена постанова суду про дозвіл на обшуку не підлягала оскарженню. Щодо можливості подати цивільний позов на працівників міліції Суд встановив порушення статті 13 Конвенції у справі «Володимир Поліщук та Світлана Поліщук проти України» (Vladimir Polishchuk and Svetlana Polishchuk v. Ukraine) (заява № 12451/04, пп. 54 та 55, від 30 вересня 2010 року), в якій цивільний позов у зв‘язку з незаконним проведенням обшуку національними судами розглянуто не було здебільшого через те, що позивач не була безпосередньо залучена до відповідного кримінального провадження.

.  У цій справі заявниця так само не була стороною кримінального провадження, в рамках якого був наданий дозвіл на обшук. Фактично, Уряд не довів, що вона мала можливість подати окремий цивільний позов. Навпаки, Уряд доводив, що вона могла вимагати відшкодування шкоди за незаконне проведення обшуку її квартири у разі, якщо б в рамках відповідного кримінального провадження було б встановлено та притягнуто до відповідальності винних осіб. Отже, Суд доходить висновку, що у заявниці була відсутня можливість подати окремий цивільний позов.

.  Уряд стверджував, що твердження заявниці фактично були ретельно розглянуті в рамках відповідних дослідчої перевірки та кримінального розслідування. Суд зазначає, що окрім крадіжки, національне кримінальне законодавство передбачало ряд правопорушень, що могли охоплювати дії, на які скаржилася заявниця (див. пункти 33-35). Більше того, цивільний позов заявниці було долучено до кримінальної справи щодо стверджуваної крадіжки з метою спільного розгляду кримінальної та цивільно-правової відповідальності за вчинення однакових протиправних діянь (див. пункт 15). Відповідно, Суд розгляне питання, чи було кримінальне провадження за скаргою заявниці ефективним у розумінні статті 13 Конвенції.

.  Згідно з усталеною практикою Суду, мінімальні критерії ефективності включають вимоги, щоб таке розслідування було незалежним, безстороннім і підлягало громадському контролю, а компетентні органи діяли зі зразковою ретельністю та оперативністю (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі «Олександр Ніконенко проти України» (Aleksandr Nikonenkov. Ukraine), заява № 54755/08, п. 44, від 14 листопада 2013 року). У зв‘язку з цим Суд зазначає, що кримінальне провадження щодо тверджень заявниці про зникнення її речей неодноразово піддавалося критиці з боку вищестоящих органів прокуратури, які визнали, що розслідування не було проведено повно та оперативно (див. пункти 16 та 19). Постанова про закриття кримінальної справи від 30 червня 2006 року переглядалася національними судами та згодом її скасували як необґрунтовану (див. пункт 24). Виходячи з наданої сторонами інформації, Суд вважає, що розслідуванню, яке тривало щонайменше шість років, бракувало необхідної ретельності та оперативності, і воно виявилося неефективним.

.  Щодо проведеної дослідчої перевірки стосовно зловживання владою або перевищення службових повноважень Суд зазначає, що така процедура розслідування не відповідала принципам ефективного юридичного засобу захисту, оскільки слідчий у рамках цієї процедури був обмежений у вчиненні певних процесуальних дій, а у потерпілої не було офіційного статусу, що позбавило її можливості ефективної участі в межах цієї процедури (див. рішення у справі «Головань проти України» (Golovan v. Ukraine), заява № 41716/06, п. 75, від 5 липня 2012 року). Суд зазначає, що ні слідчий, ні суди, які переглядали постанову від 16 червня 2005 року, не розглянули питання про те, чи відповідав обсяг проведеного обшуку меті, зазначеній в постанові про дозвіл на обшук. Як було зазначено вище, кількість вилучених речей свідчила про те, що проведення обшуку виходило за межі, встановлені постановою суду про дозвіл на обшук. Крім того, видається, що не було вжито відповідних заходів для розгляду питань, чи дійсно працівники міліції попередили заявницю, та чи дотрималися вони вимоги щодо збереження майна, яка містилася у статті 183 КПК. Зокрема, не було зроблено жодної спроби перевірити показання працівників міліції про те, що вони повідомили заявницю про проведення обшуку.

.  Зважаючи на наведені вище міркування та з огляду на стверджуване порушення, Суд доходить висновку, що національні органи влади не провели ефективного розслідування події та спростували очікування заявниці щодо отримання ретроспективного відшкодування, зокрема, відшкодування згідно з цивільним законодавством.

.  Таким чином, Суд встановив, що у заявниці не було ефективного засобу юридичного захисту у зв‘язку з її скаргою за статтею 8 Конвенції. Отже, було порушення статті 13 Конвенції.

ІI.  ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

.  Статтею 41 Конвенції передбачено:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

.  Заявниця не висунула вимоги щодо справедливої сатисфакції у встановлений для цього строк. Відповідно, Суд вважає, що підстави для присудження їй будь-яких сум у цьому зв'язку відсутні (див. рішення у справі «Муравська проти України» (Muravskaya v. Ukraine), заява № 249/03, пп. 52, від 13 листопада 2008 року).

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1.  Оголошує заяву прийнятною;

2.  Постановляє,що було порушення статті 8 Конвенції;

3.  Постановляє, що було порушення статті 13 Конвенції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 28 квітня 2016 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Клаудія Вестердік

(Claudia Westerdiek)

Секретар

Ангеліка Нуссбергер

(Angelika Nussberger)

Голова

0
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события: