Стаття 130 КУпАП за практикою ЄСПЛ: крайня необхідність (частина 7)

17.08.2020 | Автор: Суботін Геннадій Геннадійович
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube
Стаття 130 КУпАП  за практикою ЄСПЛ:  крайня необхідність (частина 7) - 0_99967400_1597603016_5f397cc8f4157.jpg

Немає покарання без закону, який його передбачає, (лат. Nulla poena sine lege) — принцип права, відповідно до якого ніхто не може бути покараний за вчинення чогось, що не заборонено законом. Цей принцип прийнятий і закріплений у сучасних демократичних державах як основа верховенства права та гарантований ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якою нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом.

Практика ЄСПЛ свідчить про застосування вказаної статті як у кримінальному провадженні, так і під час проваджень щодо адміністративних правопорушень, на чому варто зупинити свою увагу, оскільки сам закон може містити посилання на обставини, за наявності яких виключається відповідальність.

Читайте статтю: Стаття 130 КУпАП: право на касаційне оскарження за практикою ЄСПЛ (частина 6)

При здійсненні захисту за ст. 130 КУпАП адвокати намагаються впершу чергу знайти певні процесуальні недоліки в діях поліцейських під час встановлення стану сп’яніння, щоб вподальшому посилатись на ч.5 ст. 266 КУпАП, як на підставу визнання огляду на стан сп’яніння недійсним, оскільки такий огляд проведений з порушенням вимог цієї статті.

Дійсно, відповідно до вимог ч.6 ст. 266 КУпАП огляд особи на стан сп’яніння, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним, тобто законодавець чітко встановив вимоги до порядку проведення огляду на стан сп’яніння, як на місці, так і в закладах охорони здоров’я, що зобов’язує співробітників поліції дотримуватись вказаного порядку, адже за ст. 19 конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зі змісту ч. 5 ст. 266 КУпАП слідує, що проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 N 1103 затверджено «Порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду».

Що стосується Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, яку затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров’я України від 09.11.2015 № 1452/735МВС, слід повторно наголосити увагу читачів, що її вимоги є обов’язковими саме для поліцейських, проте не є вичерпними, оскільки за вимогами КУпАП, проведення огляду на стан сп’яніння здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а саме «Порядком направлення та огляду», яким можуть бути встановлені додаткові вимоги.

Разом з тим, в силу ст. 251 КУпАП, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, що, як правило, нівелює посилання захисника на певні процесуальні порушення поліцейськими, оскільки надані останніми докази, у своїй сукупності є достатніми для констатації вчинення адмінправопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, особливо якщо це стосується факту відмови від проходження огляду на стан сп’яніння.

Читайте статтю: Стаття 130 КУпАП: алгоритм дій для «звинувачення» за практикою ЄСПЛ (огляд в закладах охорони здоров’я - частина 5)

Як показує практика, суд досить негативно сприймає «перекручування» адвокатами певних фактів, коли матеріали справи у своїй сукупності свідчать про інше, у зв’язку із чим іноді варто не заперечувати вину, а навпаки її визнати, проте посилаючись на обставини, які свідчать про відсутність вини у вчиненні правопорушення.

Саме таку позицію захисту було обрано у справі, яка пропонується Вашій увазі.

Особу обвинувачено у керуванні транспортним засобом з ознаками алкогольного сп’яніння, проте відмовилася від проходження огляду на стан сп’яніння на місці зупинки ТЗ за допомогою газоаналізатора «Драгер» та проведення такого огляду у медичному закладі у присутності двох свідків, чим порушила вимоги п. 2.5 ПДР, за що ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачена відповідальність.

Ознайомившись із матеріалами справи, в т.ч. й відеозаписом, проаналізувавши обставини справи зі слів клієнта, мною, як захисником, було зосереджено зусилля на збиранні доказів вчинення вказаного адмінправопорушення у стані крайньої необхідності, що за ст. 17 КУпАП є обставиною, яка виключає адміністративну відповідальність.

Абсурд ? – ні: визначена законом формула звільнення від адміністративної відповідальності, в т.ч. й за ст. 130 КУпАП.

Увагу суду було звернуто на той факт, що мій підзахисний тривалий час працював на посаді водія, за весь час роботи (12 років) аварій та порушень ПДР не допускав, проявив себе як досвідчений, відповідальний і добросовісний працівник, що в колективі є тактичним та ввічливим, але вчинив дії, передбачені ч.1 ст.130 КУпАП, вимушено, тобто діяв в стані крайньої необхідності, що за ст. 17 КУпАП є обставиною, що виключає адміністративну відповідальність, у зв’язку із чим не підлягає останній.

Згідно зі ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Так, мій підзахисний з метою усунення небезпеки для життя та здоров’я своєї дружини, яка внаслідок падіння зі сходів в будинку отримала закритий уламковий перелом правої променевої кістки зі зміщенням, через що мала дуже хворобливий вигляд, був вимушений сісти за кермо автомобіля для якнайшвидшого доставлення своєї дружини у лікарню, оскільки машина швидкої допомоги невідомо коли змогла б дістатись їхнього помешкання. У зв’язку із перебуванням в машині неповнолітніх дітей, для зменшення психологічного травматизму останніх від подій та на виконання поради співробітника поліції щодо найменшого витрачання часу для оформлення відповідних процесуальних документів, дійсно відмовився від проходження огляду на стан сп’яніння, хоча співробітником поліції було лише формально дотримано порядок проведення огляду на стан сп’яніння на місці зупинки ТЗ, що відбулось також безпідставно, оскільки стосовно мого клієнта не винесено жодної постанови за непрацюючі габаритні вогні (підстава для зупинки).

Читайте статтю: Стаття 130 КУпАП: алгоритм дій для «звинувачення» за практикою ЄСПЛ (огляд на місці зупинки - частина 4)

Вищезазначене не було пустими словами. Наведені обставини щодо перебування мого клієнта у стані крайньої необхідності підтверджувались поясненням останнього, наданого співробітникам поліції та долученого до протоколу про адміністративне правопорушення, характеристикою та довідкою, виданими роботодавцем, відеозаписами з боді-камер поліцейських, а також випискою з медичної карти стаціонарного хворого, виданої на ім’я дружини клієнта (свідоцтва про шлюб та про народження дітей також були надані суду).

Крім того, вказані обставини могли бути підтверджені співробітникми поліції, які фактично здійснили зупинку ТЗ під керуванням мого підзахисного, викликали інший екіпаж поліції, а вподальшому й діставили хвору дружину клієнта до травматологічного відділення КП «Криворізької міської лікарні № 1 «ДОР», а також залучені поліцейськими при складанні протоколу свідки, про допит яких було заявлено відповідне клопотання.

Також увагу суду було звернуто на той факт, що небезпека здоров’ю дружини за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами, а діями клієнта не заподіяно жодної шкоди.

Відповідно до п.4 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони.

Зважаючи на доведеність вищевказаних обставин, суд, керуючись п.4 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно мого клієнта за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрив у зв`язку із вчинення дії особою в стані крайньої необхідності.

З тектом постанови суду можливо ознайомитись за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/90857884

Автор статті: Суботін Геннадій Геннадійович

Читайте статтю: Стаття 130 КУпАП: визначення термінів для «звинувачення» за практикою ЄСПЛ (частина 3)

9657
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
ЕСПЧ
1