Стандарт більшої переконливості. Поставка відповідачем будівельного профіля скоріше була, ніж ні - ВП ВС ( справа № 916/3027/21)

Велика Палата Верховного Суду розглянула справу, в якій спірним було питання, чи передавав фактично відповідач позивачу будівельний профіль, який був зазначений у рахунках-фактурах відповідача та був оплачений позивачем. Позивач у справі стверджував про те, що відповідач фактично не передав йому оплачений товар – будівельний профіль. На цій підставі ТОВ «К» заявило до суду позов до ТОВ «П» про стягнення 388 323 грн передоплати за договором поставки (постанова по справі № 916/3027/21 від 21.06.2023 року, доповідач – суддя Юрій Власов). (джерело: Судово-юридична газета)

Велика Палата ВС у цій справі підкреслила, що принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.

Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

Іншими словами, відсутність у сторін цього судового спору належним чином оформлених первинних документів, які би підтверджували факт поставки будівельного профілю відповідачем позивачу, не усуває обов`язок позивача заперечувати проти доводів відповідача про здійснення спірної поставки шляхом надання всіх наявних у нього доказів на спростування кожного заявленого відповідачем аргументу (зокрема, надання доказів на спростування аргументів відповідача про те, що будівельний профіль був використаний свідком під час реконструкції на замовлення директора позивача у квартирах, що цей профіль був поставлений саме відповідачем, а не іншою особою, або що цей профіль був оплачений саме платежами від імені ТОВ «К», а не в інший спосіб). Цього позивачем у справі зроблено не було.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що місцевий господарський суд оцінив подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Натомість апеляційний суд обмежився констатацією відсутності у відповідача первинних документів на поставку товару та відсутністю трудових відносин між позивачем та свідком, а також доручення останньому на отримання товару від відповідача. При цьому апеляційний суд не здійснив оцінку поданих сторонами доказів у їх сукупності, що не відповідає частині другій статті 86 ГПК України.

Враховуючи наведене, на думку ВП ВС, достатньо підставними та обґрунтованими є висновки місцевого суду про те, що поставка ТОВ «П» будівельного профіля, оплаченого ТОВ «К», скоріше була, ніж ні.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що місцевий господарський суд правильно застосував до спірних правовідносин положення чинного законодавства та дійшов обґрунтованих висновків про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «К» про стягнення з ТОВ «П» передоплати за договором поставки.

Натомість суд апеляційної інстанції помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, у зв`язку із чим ВП ВС застосовує у цій справі положення статті 312 ГПК України.

Крім того, у цій справі Велика Палата зазначила зокрема про те, що Закону № 996-XIV, який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, не визначає, що обставини передачі товару між юридичними особами можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими Законом № 996-XIV. Отже, такі обставини можуть підтверджуватись також іншими доказами.

Також ВП ВС нагадала про позицію, що судам належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Автор новини: Наталя Мамченко