Справи зі спорів у сфері дорожнього руху; транспорту та перевезення пасажирів - дайджест ШААС

02.07.2020
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube
  • Враховуючи положення пункту 17.2. ПДР України, водій має право, зокрема, заїжджати на дорогу зі смугою для маршрутних транспортних засобів, яка відокремлена переривчастою лінією дорожньої розмітки, для висадки пасажира.

Фабула справи: У даній справі позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову інспектора патрульної поліції, обґрунтовуючи це тим, що на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, яка відокремлена переривчастою лінією дорожньої розмітки, він заїхав та зупинився біля правого краю проїзної частини, але виключно з метою висадки пасажира, що дозволено Правилами дорожнього руху України. А тому, на його думку, склад адміністративного правопорушення у випадку, що розглядається судом, відсутній. Суд першої інстанції позов задовольнив, а суд апеляційної інстанції рішення скасував з огляду на відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови відносно позивача, оскільки останній порушив вимоги п. 7.11 ПДР України, що повністю підтверджується матеріалами справи, а тому на позивача правомірно накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Правова позиція ВС/КАС: Колегія суддів Верховного Суду зазначила про необґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Судами встановлено, що позивач здійснив зупинку на дорозі зі смугою для маршрутних транспортних засобів, яка відокремлена переривчастою лінією дорожньої розмітки, позначеній дорожнім знаком 5.11.

Відповідно до ПДР України дорожнім знаком 5.11 позначено "Смуга для руху маршрутних транспортних засобів". Смуга призначена лише для транспортних засобів, що рухаються за встановленими маршрутами попутно із загальним потоком транспортних засобів.

Враховуючи положення пункту 17.2. ПДР України, водій має право, зокрема, заїжджати на дорогу зі смугою для маршрутних транспортних засобів, яка відокремлена переривчастою лінією дорожньої розмітки, для висадки пасажира.

З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснив саме висадку пасажира на вказаній смузі.

Отже, позивачем не порушено пункт 17.1 ПДР України, оскільки пунктом 17.2 ПДР України в цьому місці дозволяється зупинка для висадки пасажира.

Постанова ВС/КАС від 12.06.2020 р. у справі № 201/2179/17

  • Верховний Суд нагадав, що таке вимушена зупинка транспортного засобу.

Фабула справи: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому оскаржив постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, яка, як він вважає, є незаконною, оскільки поліцейський неправильно зазначив фабулу порушення та не впевнився у дорожній обстановці, що потягло невірне застосування норм чинного законодавства.

Згідно із постановою позивач здійснив зупинку ближче 10 метрів до перехрестя, чим порушив пункт 15.9 (ґ) Правил дорожнього руху України, внаслідок чого його було притягнуто до адміністративної відповідальності відповідно до частини першої статті 122 Кодексу про адміністративні правопорушення та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскаржувана постанова ухвалена передчасно з порушенням вимог статей 33-35, 222, 268, 276 КпАП України, та підлягає скасуванню.

Правова позиція ВС/КАС: Колегія суддів ВС/КАС не погодилась з рішенням судів попередніх інстанцій та скасувала їх з огляду на наступне.

ВС/КАС зазначив, що пунктом 15.9 «ґ» визначено, що забороняється зупинка на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга.

Відповідно до пункту 1.10 ПДР України перехрестя - це місце перехрещення, прилягання або розгалуження доріг на одному рівні, межею якого є уявні лінії між початком заокруглень країв проїзної частини кожної з доріг. Не вважається перехрестям місце прилягання до дороги виїзду з прилеглої території.

ПДР України забороняють водію зупинку як на перехресті, так і ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини.

Отже, позивач, зупинившись на перехресті, порушив підпункт 15.9 «ґ» ПДР України. Порушення позивачем такого підпункту ПДР України зазначено поліцейським в Постанові.

Щодо доводів позивача про здійснення ним вимушеної зупинки внаслідок телефонного дзвінка, Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 1.10 ПДР України вимушена зупинка - це припинення руху транспортного засобу через його технічну несправність чи небезпеку, яка спричинена вантажем, який перевозиться, станом учасника дорожнього руху, появою перешкоди для руху.

Враховуючи зазначене визначення, ВС/КАС встановив, що телефонний дзвінок не може бути підставою для «вимушеної зупинки».

Постанова ВС/КАС від 04.06.2020 р. у справі № 524/10050/16-а

http://reyestr.court.gov.ua/Review/89675161

  • Рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Фабула справи: Позивач звернувся з позовом до інспектора патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито. Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що доказів вчинення позивачем зазначеного адміністративного правопорушення, крім рапорту інспектора патрульної поліції, відповідачем не надано. Однак, у розумінні ст. 251 КУпАП, такий рапорт не може вважатися належним і допустимим доказом учинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Правова позиція ВС: Верховним Судом касаційну скаргу залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін з огляду на наступне.

КАС/ВС вказав, що згідно із ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Відповідно до ч.4-5 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу. Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов’язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі.

Органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені частинами першою статті 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Отже, постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення без складання відповідного протоколу.

Таким чином, КАС/ВС дійшов висновку, що рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень.

Постанова Верховного Суду від 20.05.2020 р. у справі № 524/5741/16-а

http://reyestr.court.gov.ua/Review/89325656

  • При винесенні покарання за порушення ПДР судді не можуть покладатися на свідчення інспектора поліції, який виніс постанову про штраф.

Фабула справи: У даній справі водія було притягнуто до відповідальності за непристебнутий пасок безпеки (ст. 122 КУпАП) та накладено штраф у розмірі 51 грн. Водій із таким рішенням не погодився та подав позов про визнання такого рішення протиправним та його скасування оскільки вказаного порушення він не вчиняв. Суд першої інстанції визнав такі доводи необґрунтованими та у своєму рішенні вказав, що показаннями допитаного в судовому засіданні працівника поліції ,який і складав протокол , підтверджується факт того, що позивач керував транспортним засобом та не був пристебнутий ременем безпеки. Натомість апеляційний суд за скаргою водія визнав таке рішення незаконним та необґрунтованим оскільки крім постанови по справі про адміністративне правопорушення інших доказів, пояснень, свідчень або інших відомостей до постанови, необхідних для вирішення справи про порушення ПДР працівником поліції зібрано не було, а сама постанова таких доказів не містить.

Правова позиція Верховного Суду: Суд касаційної інстанції погодився рішенням суду апеляційної інстанції, зазначивши, що цінність свідка полягає в його безпосередньому об`єктивному сприйнятті обставини справи за допомогою органів чуттів і відсутності юридичної зацікавленості у вирішенні справи. І саме з огляду на своє нейтральне становище людина здатна об`єктивно та правильно засвідчити події і факти так, як вони дійсно відбувалися для можливості уникнення формалізму та зловживання процесуальними правами. Суд зауважив, що на підставі показань свідків не можуть встановлюватися факти, які з огляду на закон або звичай установлюються в документах.

КАС/ВС вказав, що обставини, що підтверджуються показаннями свідка повинні узгоджуватись з іншими доказами у справі, тоді вони можуть бути визнані судом достовірними та достатніми для висновку про винуватість особи в тому чи іншому адміністративному правопорушенні.

Однак у даній справі основним та єдиним доказом вчинення правопорушення стали пояснення зацікавленої особи – відповідача, який є працівником поліції, а тому останні не можуть бути допустимим доказом.

Постанова Верховного Суду від 29.04.2020 р. у справі № 161/5372/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/88986779

  • Виключно водій, а не особа, яка сидить з кермом, підлягає відповідальності за порушення Правил дорожнього руху.

Фабула справи: Громадянина за постановою патрульного було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в сумі 510 грн. за порушення правил паркування (ст. 122 КУпАП). Постанову патрульного було оскаржено в порядку адміністративного судочинства. У позові громадянин зазначив, що в той день він не керував авто, а тільки підійшов до нього та авто було припарковано так, як його припаркував член сім`ї.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали постанову протиправною та скасували останню, зазначивши що у постанові про накладення адміністративного стягнення не зафіксовано на підставі яких документів працівником поліції було встановлено, що позивач є суб`єктом відповідальності за вказане правопорушення.

Правова позиція Верховного Суду: Касаційну скаргу Верховний Суд не задовольнив та залишив рішення судів попередніх інстанцій в силі.

Мотивуючи своє рішення ВС/КАС вказав, що за нормами ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Водночас поліцейським під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не встановлено працівником поліції суб’єкта відповідальності за вказане правопорушення, тобто особи, яка безпосередньо несе адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зокрема, за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів.

Наявність усіх ознак адміністративного правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Однак відповідачем не доведено належними та допустимими доказами вчинення саме позивачем порушення правил дорожнього руху, та не доведено що позивач є суб`єктом відповідальності за вказане правопорушення.

Постанова Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі № 204/8036/16-а

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87683151

  • Порушенням визнається здійснення водієм перевезень на транспортному засобі без оформлення індивідуальної контрольної книжки водія за відсутності обов`язку облаштування тахографа

Фабула справи: Приватне акціонерне товариство позивалось до Державної служби України з безпеки на транспорті з приводу незаконності та необґрунтованості постанов відповідача про накладення адміністративно-господарського штрафу. При цьому позивач вказував, що в жодному випадку не можна застосовувати до позивача штрафні санкції за відсутність на момент перевірки у водіїв індивідуальної контрольної книжки водія, оскільки така є виключно робочим документом для обліку робочого часу та часу відпочинку водія, яка не входить до переліку реєстраційних, дозвільних та маршрутних документів водія автотранспортного підприємства. За твердженням позивача, у випадку, що став предметом розгляду справи, перевірені уповноваженими особами відповідача автобуси ПАТ, використовувались виключно на міських та приміських автобусних маршрутах міста протяжністю до 50 км,що виключає обов`язок облаштування діючого та повіреного тахографа, чи ведення індивідуальної контрольної книжки водія.

Постановою окружного адміністративного суду адміністративний позов задоволено. Постановою апеляційного адміністративного суду постанову окружного адміністративного суду скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ПАТ залишено без задоволення, з чим погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Правова позиція Верховного Суду: За висновком ВС/КАС водії, які здійснюють перевезення на маршруті протяжністю понад 50 км, зобов'язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо транспортний засіб не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія.

Таким чином оскільки відповідачем в ході перевірки був встановлений факт здійснення водієм перевезень на ТЗ, який належить позивачу, без оформлення індивідуальної контрольної книжки водія, то оскаржувані постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт є правомірними та не підлягають скасуванню.

Постанова Верховного Суду від 19.03.2020 р. у справі № 823/1199/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/88305308

·Водій, який здійснюючи проїзд на жовтий сигнал світлофора, не зупинив автомобіль у належному місці, підлягає адміністративному покаранню.

Фабула справи. Поліцейський склав адміністративний протокол на 425 грн відносно водія, який, здійснюючи проїзд на жовтий сигнал світлофора, не зупинив автомобіль у належному місці. Водій в суді оскаржив це рішення поліції. Він заявив, що під час перетину перехрестя блимав зелений сигнал світлофора. Але під час безпосереднього перетину перехрестя загорілося жовте світло. Водій не загальмував так як в його автомобіля немає дзеркала заднього виду і він не бачив обстановку ззаду. Тому він продовжив рух далі. Суд першої інстанції визнав дане правопорушення малозначним та застосував положення ст. 22 КУпАП. Судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасовано.

Сигнали світлофора мають такі значення: жовтий забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів (пп “ґ” п. 8.7.3.ПДР). У разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися перед дорожньою розміткою 1.12 (стоп-лінія), дорожнім знаком 5.62 «Місце зупинки», якщо їх немає - не ближче 10 м до найближчої рейки перед залізничним переїздом, перед світлофором, пішохідним переходом, а якщо і вони відсутні та в усіх інших випадках - перед перехрещуваною проїзною частиною, не створюючи перешкод для руху пішоходів (п. 8.10 ПДР України).

Водіям, які в разі ввімкнення жовтого сигналу або підняття регулювальником руки вгору не можуть зупинити транспортний засіб у місці, передбаченому п. 8.10 цих Правил, не вдаючись до екстреного гальмування, дозволяється рухатися далі за умови забезпечення безпеки дорожнього руху (п. 8.11. ПДР України).

Отже, Верховний Суд встановив, що за змістом пп “ґ” п. 8.7.3. ПДР вбачається, що жовтий сигнал світлофора забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів. У разі подання світлофором (крім реверсивного) або регулювальником сигналу, що забороняє рух, водії повинні зупинитися у місцях, визначених п. 8.10 цих Правил.

Постанова Верховного Суду від 26.02.2020 р. у справі № 751/5437/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87838536

·Екстрена зупинка навіть на перехресті здійснена у стані крайньої необхідності відповідно ст. 17 КУпАП виключає адміністративну відповідальність.

Фабула справи: Водій зупинився в недозволенному місці, а саме біля аптеки і був виявлений інспектором поліції, який здійснив відеозапис. Водій не заперечував проти порушення правил зупинки, проте наполягав на тому, що внаслідок поганого самопочуття, а саме головокружіння та білю у серці змушений був зупинитися. Інспектор зафіксував порушення п.15.9 (г) ПДР притягнув водія до адмінвідповідальності за ч. 1, ст. 122 КУпАП. Судом першої інстанції, з висновками якого не погодився суд апеляційної інстанції, в задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи судове рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач здійснив дійсно екстрену зупинку в стані крайньої необхідності, яка передбачена ст.. 17 КУпАП.

Верховний Суд, залишивши без змін рішення суду апеляційної інстанції встановив, що відповідно до статті 17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності. І хоча водій зупинившись не включив аварійну сигналізацію, а після накладення штрафу сів за кермо та поїхав до лікарні, ВС все одно вважає, що самопочуття водія дозволяло йому зробити екстрену зупинку на перехресті.

Згідно зі ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Отже, Суд вважає цілком обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції, що здійснена позивачем зупинка транспортного засобу, яким він керував, була екстреною, вчиненою у стані крайньої необхідності, а, отже, особа не може нести адміністративну відповідальність за це.

Постанова Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі № 545/3654/16-а

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87682540

·У постанові про порушення ПДР обов’язково має бути вказано технічний засіб, за допомогою якого здійснено фото- чи відеозапис порушення.

Фабула справи: Автовласник оскаржив постанову інспектора поліції, відповідно до якої його було притягнуто до адміністративної відповідальності за проїзд на заборонений сигнал світлофору. Місцевий та апеляційний суди задовольнили позовні вимоги.

Колегія суддів Верховного Суду погодилась із таким висновком, вказавши на порушення процедури притягнення позивача до відповідальності.

Оскаржувана постанова не містить інформації про будь-яку фіксацію правопорушення.

Частиною 3 ст. 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото- або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Верховний Суд зазначив, що у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис, згідно з вимогами ст. 70 КАСУ (у редакції, чинній на час ухвалення судами попередніх інстанцій рішень у цій справі), не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

Постанова Верховного Суду від 13.02.2020. у справі № 524/9716/16-а

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/87559909

·Ненадання інспектором можливості реалізувати клопотання особи про надання правової допомоги під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Фабула справи: Верховний Суд у складі касаційного адміністративного суду досліджував правомірність постанови поліцейського складеної на місті зупинки ТЗ без надання права водію скористатися правовою допомогою адвоката.

В рамках даної справи було встановлено, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення водій виявив бажання скористатись правовою допомогою, про що надав інспектору відповідне письмове клопотання, однак, інспектором не вжито жодних дій щодо надання водію можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги.

Вказаними діями інспектор порушив права особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, а тому і порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Таким чином, Верховний Суд встановив, якщо поліцейським розглянуто справу на місці зупинки транспортного засобу без надання права водію скористатися правовою допомогою адвоката – постанова підлягає скасуванню

Постанова Верховного Суду від 18.02.2020 р. у справі № 524/9827/16-а

http://reyestr.court.gov.ua/Review/87657275

·Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду висловив правову позицію щодо дії знаку «зупинку заборонено».

За результатом аналізу змісту значення таких термінів як: автомобільна дорога, вулиця (дорога), край проїзної частини, проїзна частина, тротуар, закріплених у пункті 1.10 ПДР України, Верховний Суд дійшов висновку, що тротуар, як і проїзна частина, є складовими елементами дороги загалом. Тому дорога - це не лише проїзна частина, по якій рухається автомобільний транспорт, але й пішохідна зона, в тому числі й тротуар.

Також, Верховний Суд зазначив, що позивач, як і суди попередніх інстанцій, помилково вважають, що дія знаку 3.34 «Зупинку заборонено» поширюється виключно на проїзну частину вулиці (дороги), оскільки дія заборонного знаку поширюється на всю дорогу (той бік дороги, де встановлено знак), елементом якої є тротуар, саме зовнішній край якого обмежує дорогу по ширині.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла до висновку, що дії позивача, які полягали у тому, що він залишив автомобіль на тротуарі в зоні дії дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено» складають об`єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП.

Постанова від 19.12.2019 у справі № 686/13619/17).

http://reyestr.court.gov.ua/Review/86460319

·Позовні вимоги стосуються визнання протиправними дій Інспектора патрульної поліції щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Складання протоколу - це процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а тому позовні вимоги, спрямовані на фактичне визнання його незаконним, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, у сукупності з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, не відповідає завданням адміністративного судочинства та у подальшому може призвести до виникнення нових судових спорів.

Постанова від 10 травня 2018 року у справі №760/9462/16-а

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73901880

·Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.

Для підтвердження порушення Позивачем Правил дорожнього руху України відповідач (Управління патрульної поліції), відповідно до статті 251 КУпАП, мав би надати, зокрема, відеозапис події, фотокартки із відповідними замірами відстані автомобіля від пішохідного переходу тощо.

Посилання на оскаржувану постанову про притягнення Позивача до адміністративної відповідальності як на беззаперечний доказ вчинення ним правопорушення є помилковим, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Постанова від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/73700340

·Притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

У цій справі належних доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, відповідачем не надано. Суд зазначив, що дослідженою в судовому засіданні відеофіксацією відповідачем адміністративного правопорушення, яка є єдиним доказом вчинення ним адміністративного правопорушення, не зафіксовано факт зупинки автомобіля позивача саме в зоні дії дорожнього знаку 3.34 - «Зупинку заборонено».

Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про протиправність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення пункту 3.34 ПДР України, у зв'язку із відсутністю належних доказів на підтвердження обставин, зазначених в оскаржуваній постанові. Відповідачем правомірність прийняття оскаржуваного рішення не доведена.

Постанова від 30 травня 2018 року у справі №175/1982/16-а (2а/175/10/16)

http://reyestr.court.gov.ua/Review/74407281

·Якщо постанова про притягнення Особи до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис правопорушення, цей доказ є неналежним.

Такого висновку дійшов Верховний Суд, розглядаючи справу про скасування постанови про притягнення Особи до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за частиною другою статті 122 КУпАП.

Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які вірно зазначили про відсутність належних доказів вчинення позивачем правопорушення, встановленого частиною другою статтею 122 КУпАП, оскільки відеозапис, поданий відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем правил дорожнього руху, не може вважатися належним доказом у зв'язку з тим, що оскаржувана постанова про притягнення Особи до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис.

При цьому, безпідставними є доводи скаржника про те, що відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис підлягають зазначенню у постанові про адміністративне правопорушення лише у випадку фіксації правопорушення здійсненої у автоматичному режимі, оскільки частиною третьою статті 283 КУпАП прямо передбачено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості, зокрема про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.

Вимоги ж до постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режими, визначені частиною четвертою вказаної статті.

Постанова від 15 листопада 2018 року у справі №524/5536/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/77860158

·Позов прокурора про стягнення з перевізника шкоди, завданої дорогам загального користування, внаслідок перевищення допустимих вагових нормативів.

За своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.

Проте ані Конституцією України, ані законами України Укртрансбезпеки (в тому числі і її територіальні органи) не наділено правом звернення саме до адміністративного суду щодо стягнення грошових коштів за проїзд транспортного засобу з перевищенням нормативних вагових параметрів, що виключає також можливість участі прокурора в якості позивача у спірних правовідносинах.

Аналіз частини п’ятої статті 21 КАС України дає підстави для висновку, що адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) носять приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.

Верховний Суд підтримав висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у прокурора по даним спірним правовідносинам адміністративної процесуальної дієздатності.

Постанова від 12 жовтня 2018 року у справі № 808/3630/17.

Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 06 червня 2018 року у справі № 820/1203/17.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/77086767

·У даній справі водія було притягнуто до відповідальності за адмінправопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП за те, що він рухався дорогою з одностороннім рухом проти напрямку руху. Позивач звернувся до суду з позовом про скасування такої постанови патрульної поліції оскільки дорожній знак розміщено з порушенням вимог, а своїми діями він не спричинив небезпеки дорожнього руху.

Переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій та надаючи оцінку доводам касаційної скарги інспектора патрульної поліції, Касаційний адміністративний суд вказану скаргу задовольнив частково, а справу направив на новий судовий розгляду до місцевого суду.

Мотивуючи таке рішення КАС послався на те, що позивача притягнули до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121 КУпАП у зв’язку з тим, що він, будучи за кермом автомобіля, рухався дорогою з одностороннім рухом проти напрямку руху, чим порушив дорожній знак 5.5 та 5.7.1, п.8.4 Правил дорожнього руху.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи з’ясовано, що дорожній знак, який указував напрямок руху на дорозі, якою їхав позивач, був установлений зліва від проїзної частини, що є порушенням ПДР. З огляду на цю обставину суди констатували, що в діях позивача немає складу адмінправопорушення.

Із такими висновками КАС погодився, оскільки неналежна організація дорожнього руху не може бути підставою для притягнення особи до адмінвідповідальності за порушення правил дорожнього руху.

Однак, як зазначив Касаційний адміністративний суд, висновки судів попередніх інстанцій в цій справі є поспішними, адже поза увагою залишено істотні обставини, які, на переконання колегії суддів, мають значення для правильного вирішення цієї справи.

Зокрема, судами не було з’ясовано: куди (в якому напрямку) і звідки рухався позивач, де саме його зупинив інспектор поліції; яким чином організовано дорожній рух на цій ділянці дороги, зокрема розташування усіх дорожніх знаків, у тому числі дорожнього знаку, який порушив позивач; правові підстави встановлення цих дорожніх знаків (з урахуванням доводів відповідача про те, що дорожні знаки встановлюють за погодженням з органами місцевого самоврядування).

Постанова від 24 квітня 2019 року у справі № 127/12081/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/81431281

·У цій справі позивача притягнули до адмінвідповідальності за порушення п.15.10 (в) ПДР, відповідальність за яке встановлено в ч.3 ст.122 КУпАП (порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху). Фактичною підставою для притягнення до адмінвідповідальності слугувало те, що позивач припаркував автомобіль на тротуарі таким чином, що для руху пішоходів залишилося менше ніж 2 м.

Твердячи про відсутність підстав для притягнення до адмінвідповідальності, суди попередніх інстанцій виходили з того, що припаркований автомобіль не створював перешкод дорожньому руху й руху пішоходів, крім того, відповідач не надав доказів того, що цей автомобіль стояв з порушенням ПДР.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з тим, що для притягнення до адмінвідповідальності з наведених підстав необхідно встановити в діях особи склад адмінправопорушення, зокрема його об’єктивну сторону. У цьому зв’язку створення перешкоди дорожньому руху або загрози безпеці руху є обов’язковою умовою для притягнення до відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки (ч.3 ст.122 КпАП).

У контексті обставин цієї справи треба зауважити, що сам факт того, що автомобіль припарковано на тротуарі, а не на проїзній частині, не може свідчити про відсутність перешкод дорожньому руху. Пішохід теж є учасником дорожнього руху, і наявність умов для його пересування є важливою умовою належної організації дорожнього руху.

Як зазначив Касаційний адміністративний суд, суди попередніх інстанцій дійшли поспішного висновку про те, що автомобіль позивача не створював перешкод для руху пішоходів, адже ґрунтується він на поверховому з’ясуванні обставин справи. Суди слушно зауважили, що обов’язок доводити правомірність оскарженого рішення покладено на відповідача. Одним з доказів, на який покликається останній, є відеозапис нагрудної камери патрульного. Зважаючи на особливості розгляду справ про притягнення до адмінвідповідальності за порушення ПДР цей відеозапис є одним із тих доказів, якому потрібно дати правову оцінку (окремо та в сукупності з іншими доказами), відтак пересвідчитися в правомірності чи неправомірності оскарженої постанови.

Постанова від 15 травня 2019 року у справі № 464/1703/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/81728136

·Складання протоколу - це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб`єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, у сукупності з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до відповідальності, що не відповідає завданням адміністративного судочинства.

При цьому сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а тому позовні вимоги, спрямовані на фактичне визнання його незаконним, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року, прийнятій за наслідками розгляду справи № 712/7385/17 про визнання протиправними дій щодо незаконного складення протоколу про адміністративне правопорушення, вказала на те, що оскільки дії відповідачів щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують його права, то вони окремо від постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності не оскаржуються.

Постанова від 19 червня 2019 року у справі № 638/3490/18

http://reyestr.court.gov.ua/Review/82738728

·Сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.

Постанова від 15 травня 2019 року у справі № 537/2088/17

http://reyestr.court.gov.ua/Review/81729115

·У даній справі водія було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху за ч. 3 ст. 122 КУпАП.

Не погодившись із таким рішенням, позивач оскаржив дії поліцейського шляхом подачі адміністративного позову мотивуючи його тим, що останній у порушення вимог статті 276 КУпАП, прийняв оскаржувану постанову на місці («прямо на дорозі»), не сповістив його у встановленому законом порядку про час та дату розгляду справи, не опитав його та свідків події, не дав змоги надати клопотання у справі, не дослідив докази, що б могли вплинути на розгляд справи, не ознайомив його з матеріалами справи, позбавив права скористатися правовою допомогою. Одночасно притягнутий до адмінвідповідальності водій у позові зазначив, що інспектором патрульної служби під час розгляду справи проігноровано вимоги статей 268, 278, 279, 280 КУпАП.

Постановою районного суду, з якою погодився і апеляційний суд, у задоволенні позову було відмовлено. При цьому апеляційним судом у своєму рішенні було зазначено, що оскільки позивач вчинив підпис на постанові у справі про адміністративне правопорушення без будь-яких заперечень та сплатив штраф, то, відповідно він погодився з тим, що скоїв це правопорушення.

Визнаючи доводи касаційної скарги обґрунтованими Верховний Суд послався на ч. 1 ст. 90 КАС України та зазначив, що оскільки окрім пояснень сторін, у справі відсутні будь-які інші докази на підтвердження факту порушення позивачем Правил дорожнього руху (наприклад, відео- та/або фото фіксація, показання свідків), то оскаржувана постанова не може вважатися законною. Враховуючи те, що у справі відсутні докази вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 122 КУпАП, колегія суддів приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено вимоги статей 69, 86 КАС України.

Також Касаційний адміністративний суд вказав, що судами обох інстанцій проігноровано положення ч. 2 ст. 77 КАС України.

Так, суд першої інстанції помилково визнав обставини справи недоведеними, посилаючись на неподання позивачем протоколу у справі про адміністративне правопорушення, який, як зазначив суд у цій же постанові, у категоріях справ щодо правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, не складається та не складався.

Щодо суду апеляційної інстанції, то колегія суддів вважає помилковим його висновок про те, що підпис на постанові у справі про адміністративне правопорушення та сплата штрафу означає згоду позивача з тим, що він вчинив адміністративне правопорушення. Такий висновок суперечить положенням статті 77 КАС України щодо обов`язку саме відповідача доводити правомірність свого рішення.

Викладене свідчить про порушення судами першої та апеляційної інстанції також вимог ч. 2 ст. 71 КАС України. Отже, оскільки у справі немає доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 122 КУпАП, то склад цього правопорушення відсутній.

Постанова від 22 липня 2019 року у справі № 757/2757/16-а

http://reyestr.court.gov.ua/Review/83196852

·Особа звернулась до адміністративного суду з позовом до рядового поліції Управління патрульної поліції та Управління патрульної поліції про визнання протиправними дії поліцейського, скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу (позивач, керуючи транспортним засобом, не виконав вимогу знаку 3.34 ПДР України «Зупинку заборонено», чим порушив п. 15.9 ПДР України).

Щодо висновків про недотримання процедури накладення адміністративного стягнення в частині нескладення протоколу про вчинення адміністративного правопорушення.

З аналізу норм статті 285 КУпАП вбачається відсутність обов`язку поліцейського складати протокол у випадку вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП. Зазначене підтверджується приписами пункту 4 Інструкції № 1395.

Враховуючи норми ст. 285 КУпАП та п. 4 Інструкції № 1395, а також вчинення скаржником адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП, дії відповідача щодо винесення виключно постанови про притягнення до адміністративної відповідальності без складення відповідного протоколу є правомірними та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.

Щодо доводів про належність розгляду справи відповідачем та винесення постанови на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Згідно приписів пункту 2.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 КУпАП вбачається, що підстав для ототожнення місця вчинення адміністративного правопорушення з місцем розгляду справи про таке правопорушення немає, а словосполучення «на місці вчинення правопорушення» і «за місцем його вчинення», які містяться у статтях 258, 276 Кодексу, мають різне цільове спрямування і різний правовий зміст. Зокрема, словосполучення «за місцем його вчинення», застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

Проте, Законом України № 596-VII внесено зміни до ст.258 КУпАП, зі змісту яких вбачається, що у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до ст. 283 КУпАП.

Постанова від 16 серпня 2019 року у справі №524/3206/16-а

http://reyestr.court.gov.ua/Review/83691812

·Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що орган виконавчої влади (Дрогобицька районна державна адміністрація) - це суб`єкт владних повноважень, що виступає у правовідносинах щодо організації та проведення конкурсу з перевезення пасажирів як організатор та контролюючий орган у цій сфері, відповідно й правовідносини, що складаються між організатором та учасниками конкурсу під час його організації та проведення містять ознаки публічно-правових відносин у розумінні КАС, а договір про організацію перевезень, укладений за наслідками проведення такого конкурсу, відповідає ознакам адміністративного договору.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить визнати незаконними та скасувати рішення конкурсного комітету та розпорядження Дрогобицької РДА про введення в дію цього рішення, внаслідок прийняття яких відповідач та третя особа уклали договір на здійснення перевезень пасажирів на маршрутах загального користування.

Тобто предметом розгляду в цій справі є дії адміністрації як суб`єкта владних повноважень і перевірка результату дій такого органу під час реалізації покладених на нього управлінських функцій, що в цілому свідчить про публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Отже, з огляду на предмет та зміст позовних вимог, характер правовідносин та суб`єктний склад сторін як учасників таких правовідносин, висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для розгляду цього спору за правилами ГПК є неправильним і таким, що не відповідає наведеним приписам норм матеріального та процесуального права.

Постанова від 21 серпня 2019 року у справі № 813/2803/16

http://reyestr.court.gov.ua/Review/84211679

Джерело: Судова влада України

1912
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные статьи
Популярные судебные решения
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события:
0