Справа "Созонов та інші проти України": У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (заяви № 29446/12 та 11 інших, від 08.11.2018 р.)

Фабула судового акту: 12 заявників у різні дати (в період з 2012 по 2013 рік) подали свої скарги до ЄСПЛ. У своїх скаргах заявники зазначили, що їм не було повідомлено про апеляційні скарги, подані відповідачами у їхніх справах. З огляду на схожість обставин, ЄСПЛ вирішив розглянути ці скарги спільно. У своєму рішенні Суд зазначив, що в усіх 12 справах національні суди не здійснили спроб дізнатись, чи були апеляційні скарги, подані у справах заявників, вручені їм особисто або чи були заявники повідомлені про ці скарги будь-яким іншим чином. За таких обставин Суд вирішив, що національні суди позбавили заявників можливості надати зауваження щодо поданих у їхніх справах апеляційних скарг, та констатував щодо кожної з 12 заяв порушення принципу рівності сторін, закріпленого у статті 6 Конвенції.

Суть справи: Суд, передусім, нагадав свою попередню прецедентну практику, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу. Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи. Може тому на національні суди покладено обов’язок з’ясувати чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні.

Розглянувши всі надані матеріали, Суд вирішив, що національні суди, розглянувши подані у справах заявників апеляційні скарги та не здійснивши спроб дізнатись, чи були вони вручені заявникам або чи були заявники повідомлені про апеляційні скарги будь-яким іншим чином, позбавили їх можливості надати зауваження щодо поданих у їхніх справах апеляційних скарг та не виконали свого зобов’язання щодо дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції принципу рівності сторін. Отже, ці скарги були визнані прийнятними та свідчили про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

За цих підстав, Суд постановив сплатити кожному заявнику по 500, в якості відшкодування моральної шкоди.

Аналізуйте наступні судові акти: «Алексєєв проти України» (заява №15517/19, від 04.06.2020 р.)

«Осіпов проти України» (заява № 795/09, від 08.10.2020 р.)

«Віктор Назаренко проти України» (заява № 18656/13, від 03.10.2017 р.)

«Печенізький та інші проти України» (заяви № 63510/11 та 18 інших, від 08.11.2018 р.)

«Мінак та інші проти України»: (заяви 19086/12 та 13 інших, від 07.02.2019 р.)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «СОЗОНОВ ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF SOZONOV AND OTHERS v. UKRAINE)

(Заява № 29446/12 та 11 інших заяв –

див. перелік у додатку)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

08 листопада 2018 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Созонов та інші проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Йонко Грозєв (Yonko Grozev), Голова,
Габріеле Куцско-Штадльмайер (Gabriele Kucsko-Stadlmayer),
Лятіф Гусейнов (Lәtif Hüseynov), судді,
та Лів Тігерштедт (Liv Tigerstedt), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 11 жовтня 2018 року,

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені у таблиці в додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі – Уряд).

ФАКТИ

3. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені у таблиці в додатку.

4. Заявники скаржилися на позбавлення їх можливості надати свої зауваження на апеляційні скарги, подані відповідачами у їхніх справах.

ПРАВО

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

5. Беручи до уваги схожість предмету заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

6. Заявники скаржилися на порушення принципу рівності сторін у зв’язку з неврученням їм національними судами апеляційних скарг або неповідомленням їх будь-яким іншим чином про апеляційні скарги, подані у їхніх справах. Вони посилались на пункт 1 статті 6 Конвенції, яка передбачає:

Пункт 1 статті 6

«Кожен має право на … розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, …, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру…»

7. Суд нагадує, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу (див. рішення у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), від 23 червня 1993 року, пункт 63, Серія А, № 262), вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було проінформовано про цей факт (див. рішення у справі «Діліпак та Каракайя проти Туреччини» (Dilipak and Karakaya v. Turkey),
заяви № 7942/05 та № 24838/05, пункт 77, від 04 березня 2014 року). Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (див., рішення у справах «Авотіньш проти Латвії» [ВП] (Avotiņš v. Latvia) [GC], заява № 17502/07, пункт 119, ЄСПЛ 2016 та «Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands),
від 27 жовтня 1993 року, пункт 33, Серія А № 274). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria),
заява № 30428/96, пункти 17 та 18, від 06 лютого 2001 року).

8. Може тому на національні суди покладено обов’язок з’ясувати чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення (див. рішення у справі «Ганкін та інші проти Росії» (Gankin and Others v. Russia), заява № 2430/06 та інші, пункт 36, від 31 травня 2016 року). У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (див., рішення у справі «Заводнік проти Словенії» (Zavodnik v. Slovenia), заява № 53723/13, пункт 70, від 21 травня
2015 року, із подальшими посиланнями).

9. У справі «Лазаренко та інші проти України» (Lazarenko and Others v. Ukraine) (заява № 70329/12 та 5 інших заяв, від 27 червня 2017 року) Суд вже встановив порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

10. Розглянувши всі надані матеріали та за відсутності будь-яких доказів належного інформування заявників, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що національні суди, розглянувши подані у справах заявників апеляційні скарги та не здійснивши спроб дізнатись, чи були вони вручені заявникам або чи були заявники повідомлені про апеляційні скарги будь-яким іншим чином, позбавили їх можливості надати зауваження щодо поданих у їхніх справах апеляційних скарг та не виконали свого зобов’язання щодо дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції принципу рівності сторін.

11. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

12. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

13. З огляду на наявні в нього документи та свою практику Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у таблиці в додатку.

14. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Вирішує об’єднати заяви;

2. Оголошує заяви прийнятними;

3. Постановляє, що ці скарги свідчать про порушення пункту 1
статті 6 Конвенції у зв’язку з несправедливістю цивільних проваджень;

4. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у таблиці в додатку, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 08 листопада 2018 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.

ДОДАТОК

Перелік заяв зі скаргами за пунктом 1 статті 6 Конвенції

(відсутність можливості надати зауваження на апеляційні скарги)

Наведений переклад рішення розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України за посиланням:

https://minjust.gov.ua/files/general/2018/11/29/20181129121139-88.docx