Справа "Гарумов проти України": Будь-які затримки у забезпеченні заявника, що тримається під вартою, належним лікуванням, є неприпустимими, в разі наявності у нього серйозних захворювань (заява №70043/17, від 06.06.2019 р.)

Фабула судового акту: У заяві до ЄСПЛ заявники скаржився, inter alia, на відсутність медичної допомоги під час тримання під вартою та ненадання органами влади відповідних та достатніх підстав для обґрунтування його досудового тримання під вартою.

Факти справи: Затримання та тримання заявника під вартою

01 червня 2017 р. заявника затримали за підозрою у викраденні людини. 02 червня 2017 р. суд обрав заявнику запобіжний захід у вигляді взяття під варту, серед підстав вказавши в ухвалі лише те, що заявник міг спробувати ухилитися від слідства і суду, перешкоджати слідству та впливати на інших підозрюваних або свідків у провадженні. 06 червня 2017 р. заявника помістили до Київського СІЗО.

Під час досудового слідства строк тримання заявника під вартою неодноразово продовжували. Підставами продовження строків тримання під вартою на усіх етапах як розслідування, так ы судового розгляду справи заявника по суті, залишалися: тяжкість можливого покарання, необхідність проведення додаткових слідчих і процесуальних дій та той факт, що існуючі ризики були досі актуальними. Під час відповідних розглядів питання щодо продовження строків тримання під вартою заявник неоднаразово стверджував, inter alia, про незадовільний стан його здоров’я. Також, він звертався до суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу, де вказував, що мав серцеві та неврологічні захворювання, а стан його здоров’я вимагав лікування в спеціалізованому медичному закладі поза межами СІЗО, а також, що він мав видану українськими органами влади посвідку на постійне проживання, цивільну дружину та двох народжених в Україні дітей. Проте, клопотання заявника задоволені не були. З вересня до листопада 2017 р. для надання невідкладної медичної допомоги до СІЗО десять разів викликалася швидка допомога. Крім того, у дні проведення засідань, тричі через поганий стан здоров’я заявника до суду першої інстанції його привозила карета швидкої допомоги.

Надана заявнику медична допомога під час тримання під вартою

03 вересня 2017 р. карета швидкої допомоги відвезла заявника лікарні, де йому діагностували геморагічний інсульт та гіпертонію третього ступеня. 08 вересня 2017 р. заявника виписали з лікарні та повернули до СІЗО з рекомендаціями щодо подальшого лікування. Стан його здоров’я оцінили як середньої тяжкості. 13 вересня 2017 р. заявника проконсультували невролог та кардіолог, і рекомендували йому подальше стаціонарне лікування в медичному закладі неврологічного профілю, та проходження МРТ. У подальших рекомендаціях невролог зазначив, що станом на 13 вересня 2017 року заявник потребував додаткового обстеження та лікування у медичному закладі неврологічного профілю, а відсутність належної медичної допомоги могла призвести до інвалідності. Під час судового засідання 21 вересня 2017 р. заявнику стало зле. Карета швидкої допомоги доставила його до лікарні, де було проведено його обстеження. Того дня районний суд зобов’язав адміністрацію Київського СІЗО забезпечити термінове проведення судово-медичного обстеження заявника. 29 грудня 2017 року адміністрація СІЗО поінформувала захисника заявника про відсутність серед персоналу СІЗО кардіолога або реабілітолога. Обладнання для проведення МРТ також не було. Тим, хто мав серцеві захворювання, медична допомога надавалася терапевтом. Згідно з матеріалами справи МРТ було, зрештою, проведено 15 січня 2018 р. в установі за межами СІЗО, за результатами якого було виявлено, що заявник переніс повторний інсульт. 04 червня 2018 р. заявника перевели до лікарні. 22 червня 2018 р. заявника виписали та повернули до СІЗО. 05 липня 2018 р. заявника визнали інвалідом другої групи.

Суть справи:

Порушення статті 3 Конвенції

Суд, перш за все, зазначив, що хвороба заявника була достатньо серйозною, щоб впливати на його повсякденну діяльність та навіть загрожувати його життю. Отже, він міг відчувати значне занепокоєння щодо того, чи була належною надана йому медична допомога. Суд відзначив, що рекомендацію щодо проходження стаціонарного лікування у медичному закладі неврологічного профілю, надану одразу після інсульту у заявника, виконано не було. А рекомендація щодо проходження МРТ була виконана лише через чотири місяці після його призначення. Крім того, Суд окремо встановив, що після того, як судово-медичні експерти дійшли висновку, що заявник переніс ще один тяжкий інсульт, органи влади знову не взяли до уваги повторну рекомендацію щодо проходження заявником додаткового обстеження та лікування у лікарні неврологічного профілю, натомість вони продовжували надавати заявнику симптоматичне лікування в СІЗО. Суд не виключив, що інвалідність заявника могла стати наслідком небажання органів влади вжити всіх кроків, які обґрунтовано від них очікувалися.

У контексті зазначеного, Суд встановив, що невиправдані затримки у наданні заявнику медичної допомоги, незабезпечення його поміщення до лікарні для додаткового обстеження і стаціонарного лікування та подальше погіршення стану його здоров’я були достатніми ознаками серйозної неспроможності держави надати йому належну медичну допомогу під час тримання під вартою, що становило нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження у порушення статті 3 Конвенції.

Порушення статті 5 Конвенції

Суд, передусім, зауважив, що ухвала суду від 02 червня 2017 р. не містила чітких та конкретних підстав для тримання заявника під вартою, крім простого посилання на доводи слідчого, без будь-якого розгляду правдоподібності підстав, на які він посилався. Далі, Суд взяв до уваги те, що після шестимісячного розгляду справи заявника, національний суд повторив ті самі підстави, що наводилися на стадії досудового слідства, без надання будь-яких деталей. Суд також зазначив, що національні суди систематично не розглядали та не коментували аргументи заявника про погіршення стану його здоров’я та потребу у спеціальному лікуванні, що він мав стабільні сімейні стосунки та не ухилявся від слідства та суду. З огляду на зазначене Суд встановив, що органи влади продовжували строк тримання заявника під вартою на підставах, які не можуть вважатися «достатніми» та «відповідними». З огляду на це, у даній справі було констатовано порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.

Врахувавши всі обставини справи, Суд постановив сплатити заявнику по 10 000 євро, в якості відшкодування моральної шкоди.

Аналізуйте наступні судові акти: «Кардава проти України»: (заява №19886/09, від 17.12.2019 р.)

«Бекетов проти України»: Факт (заява № 44436/09, від 19.02.2019 р.)

«Медяніков проти України»: (заява № 31694/06, від 19.02.2019 р.)

«Соколовський проти України»: (заява № 6433/18, від 04.07.2019 р.)

«Кущ проти України»: (заява № 53865/11, від 03.12.2015 р.)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «ГАРУМОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF GARUMOV v. UKRAINE)

(Заява № 70043/17)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

06 червня 2019 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Гарумов проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Йонко Грозєв (Yonko Grozev), Голова,
Габріеле Куцско-Штадльмайер (Gabriele Kucsko-Stadlmayer),
Ладо Чантурія (Lado Chanturia), судді,
та Мілан Блашко (Milan Blaško), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 07 травня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 70043/17), яку 26 вересня 2017 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин Російської Федерації, пан Магомедганипа Гаджієвич Гарумов (далі – заявник).

2. Заявника представляли пан В.В. Раков та пан Р.Н. Розметов, юристи, які практикують у м. Київ. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений пан І. Ліщина.

3. Заявник скаржився, inter alia, на відсутність медичної допомоги під час тримання під вартою та ненадання органами влади відповідних та достатніх підстав для обґрунтування його досудового тримання під вартою.

4. 26 вересня 2017 року заявник звернувся до Суду з проханням про застосування тимчасового заходу відповідно до Правила 39 Регламенту Суду, щоб його могли перевести до спеціалізованого медичного закладу для подальшого неврологічного лікування.
19 березня 2018 року Суд відхилив це клопотання. Заяву було розглянуто у першочерговому порядку відповідно до Правила 41 Регламенту Суду.

5. Того дня про зазначені скарги (див. пункт 3) було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 Правила 54 Регламенту Суду. У відповідь на повідомлення відповідно до пункту 1 статті 36 Конвенції Уряд Російської Федерації поінформував Суд про небажання використовувати своє право брати участь у справі.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Заявник народився у 1967 році та наразі тримається під вартою у Київському слідчому ізоляторі (далі – СІЗО).

A. Затримання та тримання заявника під вартою

7. 01 червня 2017 року заявника затримали за підозрою у викраденні людини.

8. 02 червня 2017 року Печерський районний суд міста Києва (далі – районний суд) обрав заявнику запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Суд погодився з наведеними слідчим підставами для тримання заявника під вартою, проте не зазначив їх у своїй ухвалі. В ухвалі лише зазначалося, що наведених слідчим підстав було достатньо для висновку суду, що заявник міг спробувати ухилитися від слідства і суду, перешкоджати слідству та впливати на інших підозрюваних або свідків у провадженні. Інших деталей суд не зазначив. 03 серпня 2017 року апеляційний суд залишив цю ухвалу без змін.

9. 06 червня 2017 року заявника помістили до Київського СІЗО.

10. Під час досудового слідства строк тримання заявника під вартою неодноразово продовжували, у тому числі 27 липня,
22 і 28 вересня, та 15 і 29 листопада 2017 року. Підставами для продовження строку тримання його під вартою були тяжкість можливого покарання, необхідність проведення додаткових слідчих і процесуальних дій та той факт, що існуючі ризики [ухилення та перешкоджання заявником слідству] були досі актуальними. Інших деталей суд не зазначив. В останню із зазначених дат суд обрав двом співобвинуваченим заявника запобіжний захід, не пов’язаний із позбавленням волі.

11. 13 грудня 2017 року Кагарлицький районний суд Київської області (далі – суд першої інстанції) провів підготовче засідання у справі заявника. Суд першої інстанції залишив без змін обраний заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, повторивши без надання деталей ті самі підстави, що й на стадії досудового слідства, зокрема, що існувала обґрунтована підозра у вчиненні заявником зазначеного злочину; у випадку звільнення він міг спробувати ухилитися від слідства та суду; встановленим законодавством покаранням за вчинений злочин було позбавлення волі на строк до десяти років з конфіскацією всього майна; і що як іноземний громадянин він не мав постійного місця проживання в Україні та був безробітним.

12. Під час розгляду справи судом першої інстанції строк тримання заявника під вартою знов неодноразово продовжувався, у тому числі 09 лютого, 28 березня, 24 квітня, 13 червня, 11 вересня, 07 листопада 2018 року та 11 лютого 2019 року. Підстави для продовження строку тримання його під вартою були аналогічні підставам, зазначеним у пунктах 8, 10 і 11. Суди не навели жодних додаткових деталей.

13. У своїх ухвалах від 22 вересня і 13 грудня 2017 року,
28 березня, 13 червня і 11 вересня 2018 року та 07 листопада і
11 лютого 2019 року суди також посилалися на те, що заявник був громадянином Російської Федерації та міг ухилитися від слідства та суду закордоном, оскільки не віддав свій паспорт, він не мав постійного місця проживання, соціальних зв’язків та роботи в Україні. Жодних додаткових деталей або підстав для відповідних ухвал з цього питання суди не наводили.

14. Під час розгляду питання щодо продовження строку тримання його під вартою 28 вересня і 13 грудня 2017 року, 28 березня,
24 квітня, 13 червня, 11 вересня, 07 листопада 2018 року та 11 лютого 2019 року заявник висував заперечення. Він стверджував, inter alia, про незадовільний стан його здоров’я, оскільки нещодавно він переніс інсульт, що він мав стабільні сімейні стосунки та не намагався ухилятися від слідства і суду.

15. Зокрема, 13 грудня 2017 року, 07 лютого, 21 березня та
23 квітня 2018 року заявник звертався до суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Він зазначив, що мав серцеві та неврологічні захворювання, а стан його здоров’я вимагав лікування в спеціалізованому медичному закладі поза межами СІЗО; що він мав видану українськими органами влади посвідку на постійне проживання, цивільну дружину та двох народжених в Україні дітей. Він також зазначив, що на час досудового слідства двом його співобвинуваченим було обрано не пов’язаний з позбавленням волі запобіжний захід і те, що вони перебували на свободі, не перешкоджало слідству. З відповідних ухвал вбачається, що суди не розглянули зазначені аргументи.

16. Згідно з наявною інформацією з вересня до листопада 2017 року для надання невідкладної медичної допомоги або для перевезення заявника із СІЗО швидка допомога викликалася десять разів. Крім того, у дні проведення засідань, а саме: 13 грудня 2017 року, 16 січня, 09 лютого, 24 квітня і 08 травня 2018 року через поганий стан здоров’я заявника до суду першої інстанції його привозила карета швидкої допомоги.

17. Згідно з наявною інформацією наразі заявник тримається під вартою у Київському СІЗО до розгляду його справи судом першої інстанції.

B. Надана заявнику медична допомога під час тримання під вартою

18. Згідно з твердженнями Уряду, коли заявника помістили до СІЗО (див. пункт 9), він не висував жодних скарг щодо стану здоров’я.

19. З 06 липня 2017 року заявника лікували у медичній частині СІЗО у зв’язку з, inter alia, ішемічною хворобою серця та гіпертонією другого ступеня.

20. 03 вересня 2017 року карета швидкої допомоги відвезла заявника до Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги (далі – лікарня швидкої медичної допомоги), де йому діагностували геморагічний інсульт та гіпертонію третього ступеня. Йому надали невідкладну медичну допомогу.

21. 08 вересня 2017 року заявника виписали з лікарні та повернули до СІЗО з медичними призначеннями та рекомендаціями щодо подальшого лікування. Стан його здоров’я оцінили як середньої тяжкості.

22. 13 вересня 2017 року заявника проконсультували невролог та кардіолог, які з огляду на його діагноз (див. пункт 20) призначили медикаментозне лікування та рекомендували подальше стаціонарне лікування в медичному закладі неврологічного профілю. Йому також рекомендувалося проходження магнітно-резонансної томографії
(далі – МРТ), масаж та лікувальна фізкультура. У подальших рекомендаціях від 02 жовтня 2017 року невролог зазначив, що відсутність належної медичної допомоги могла призвести до ще однієї внутрішньо-мозкової кровотечі та інвалідності. Невролог також зазначив, що станом на 13 вересня 2017 року заявник потребував додаткового обстеження та лікування у медичному закладі неврологічного профілю для уточнення подальшого лікування.

23. Під час судового засідання 21 вересня 2017 року заявнику стало зле. Карета швидкої допомоги доставила його до лікарні швидкої медичної допомоги, де його оглянули невролог та терапевт і він пройшов спіральну комп’ютерну томографію (СКТ) головного мозку. Йому рекомендували подальший нагляд невролога та повернули до СІЗО.

24. Того дня районний суд зобов’язав адміністрацію Київського СІЗО забезпечити термінове проведення судово-медичного обстеження заявника. Сторони не поінформували Суд щодо виконання цієї вказівки.

25. 29 вересня та 10 жовтня 2017 року заявник консультувався з неврологом, який призначив йому медичні препарати та масаж лівих кінцівок.

26. 29 грудня 2017 року адміністрація СІЗО поінформувала захисника заявника про відсутність серед персоналу СІЗО кардіолога або реабілітолога. Обладнання для проведення МРТ також не було. Тим, хто мав серцеві захворювання, медична допомога надавалася терапевтом. Згідно з матеріалами справи МРТ було, зрештою, проведено 15 січня 2018 року в установі за межами СІЗО, як стверджується, за кошти дружини заявника.

27. 03 січня 2018 року захисник заявника звернувся до Київського обласного бюро судово-медичної експертизи з клопотанням про проведення судово-медичного обстеження з метою встановлення, inter alia, хвороб заявника та чи потребував він лікування.

28. Під час проведення зазначеного обстеження судово-медичні експерти ознайомилися з медичною карткою заявника та оглянули його особисто. У своєму висновку від 02 лютого 2018 року судово-медичні експерти зазначили, що заявник мав цереброваскулярне захворювання, дисциркуляторну енцефалопатію та гіпертонію третього ступеня, також він переніс інсульт (03 вересня 2017 року). З наявних на момент проведення обстеження симптомів було зрозуміло, що він переніс повторний інсульт, необхідно було провести додаткове обстеження, а також пройти стаціонарне лікування в медичному закладі неврологічного профілю.

29. 09 лютого і 06 березня 2018 року адміністрація СІЗО відповіла на клопотання захисника заявника щодо переведення заявника до спеціалізованого медичного закладу, що таке переведення буде можливим за умови надання відповідних документів, що підтвердять готовність зазначеного медичного закладу прийняти заявника на лікування.

30. 08 травня 2018 року захисник заявника звернувся до суду першої інстанції з проханням перевести заявника до медичного закладу неврологічного профілю для проведення додаткового обстеження та проходження стаціонарного лікування. Того дня суд першої інстанції задовольнив клопотання та постановив перевести заявника до відповідного медичного закладу на його вибір та за рахунок заявника або його родичів.

31. 11 травня 2018 року адміністрація СІЗО поінформувала захисника заявника, що переведення його клієнта для лікування буде можливим за умови надання ним відповідних документів, що підтвердять готовність зазначеного медичного закладу прийняти заявника на лікування. Захисника також поінформували, що у СІЗО заявнику надавалося симптоматичне лікування.

32. 04 червня 2018 року заявника перевели на лікування до Київської міської клінічної лікарні № 4. Було проведено низку аналізів і обстежень та призначено медикаментозне лікування. 22 червня

2018 року заявника виписали та повернули до СІЗО з незначним поліпшенням стану його здоров’я.

33. 05 липня 2018 року заявника визнали інвалідом другої групи. Друга група інвалідності проміжна між першою, яка становить найвищий рівень інвалідності, та третьою – найменш тяжкою. Заявнику також рекомендували реабілітаційне лікування.

34. Сторони не поінформували Суд щодо медичної допомоги, наданої заявнику з липня 2018 року.

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

35. Заявник скаржився на ненадання йому належної медичної допомоги під час тримання його під вартою. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»

A. Прийнятність

36. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

37. Заявник скаржився на відсутність доступу до належної медичної допомоги під час тримання під вартою. Уряд стверджував, що вжив усіх можливих заходів для надання заявнику належної медичної допомоги та лікування у повній відповідності з вимогами статті 3 Конвенції.

38. Застосовні загальні принципи щодо медичної допомоги під час тримання під вартою наведені в рішеннях у справах «Хумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), заяви № 9852/03 та № 13413/04, пункти 112 – 122, від 29 листопада 2007 року), «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункти 77 – 83, від 18 грудня 2008 року), «Петухов проти України» (Petukhov v. Ukraine), заява № 43374/02, пункти 91 – 98, від 21 жовтня 2010 року) та «Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonov v. Ukraine), заява № 40512/13, пункти 70 – 75, від 22 жовтня 2015 року).

39. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд, перш за все, зазначає, що хвороба заявника (див. пункт 20) була достатньо серйозною, щоб впливати на його повсякденну діяльність та навіть загрожувати його життю. Отже, він міг відчувати значне занепокоєння щодо того, чи була належною надана йому медична допомога.

40. Суд також зазначає, що одразу після інсульту заявнику рекомендували стаціонарне лікування у медичному закладі неврологічного профілю. Його поміщення до такого закладу рекомендувалося у зв’язку з необхідністю проведення додаткових обстежень та проходження лікування (див. пункт 22). Вбачається, що СІЗО цю рекомендацію не виконало.

41. Суд зазначає, що рекомендація про проходження заявником МРТ та реабілітаційного лікування (див. пункт 22) не була виконана вчасно. У зв’язку з цим Суд зазначає, що органи влади не пояснили таку затримку в проведенні МРТ, визнавши, що медична частина СІЗО не була належним чином обладнана та укомплектована персоналом для лікування неврологічного захворювання заявника (див. пункт 26). Зрештою, МРТ було проведено через чотири місяці після його призначення (див. там само).

42. Крім того, Суд не може не зазначити, що після того, як судово-медичні експерти дійшли висновку, що заявник переніс ще один тяжкий інсульт (див. пункт 28), органи влади не взяли до уваги повторну рекомендацію щодо проходження заявником додаткового обстеження та стаціонарного лікування у медичному закладі неврологічного профілю. Вбачається, що вони просто переклали свій обов’язок помістити заявника до спеціалізованого медичного закладу на самого заявника та його родичів (див. пункти 29 – 31). Натомість вони продовжували надавати заявнику симптоматичне лікування в СІЗО.

43. Зрештою, заявнику знадобилося чотири місяці для організації такого переведення (див. пункт 32). У цьому контексті Суд не може виключити, що інвалідність заявника (див. пункт 33) могла стати наслідком небажання органів влади вжити всіх кроків, які обґрунтовано від них очікувалися.

44. Однак Суд зазначає, що під час тримання під вартою заявник не залишився повністю без медичної допомоги. Він отримав певні лікарські засоби та пройшов низку обстежень. Проте Суд не може погодитися з аргументом Уряду, що рівень наданої заявнику медичної допомогу був достатнім. Хоча Уряд надав значний обсяг задокументованої інформації щодо наданого заявнику лікування, в ній не було доказів, які б доводили, що упродовж тримання під вартою призначені лікарські засобі йому дійсно надавалися. З декількох дуже нерозбірливих документів у матеріалах справи вбачається, що деякі лікарські засоби надавалися заявнику з 06 липня до 10 жовтня
2017 року.

45. У зв’язку з цим Суд повторює, що саме Уряд повинен надати достовірні та переконливі докази того, що заявник отримав вичерпну та належну медичну допомогу під час тримання під вартою
(див., серед інших, рішення у справі «Савінов проти України» (Savinov v. Ukraine), заява № 5212/13, пункт 50, від 22 жовтня 2015 року).

46. У контексті зазначеного Суд вважає, що невиправдані затримки у наданні органами влади заявнику медичної допомоги після встановлення його захворювання, незабезпечення його поміщення до лікарні для додаткового обстеження і стаціонарного лікування та подальше погіршення стану його здоров’я є достатніми ознаками серйозної неспроможності держави-відповідача надати йому належну медичну допомогу під час тримання під вартою. Це становило нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження у порушення статті 3 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

47. Заявник скаржився на свавільність та безпідставність рішень національних судів щодо тримання його під вартою. Він посилався на підпункт «с» пункту 1 та пункти 3 і 4 статті 5 Конвенції.

48. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи (див. рішення у справі «Радомілья та інші проти Хорватії» [ВП] (Radomilja and Others v. Croatia) [GC], заяви № 37685/10 та № 22768/12, пункти 114 і 126, від 20 березня
2018 року), з огляду на суть скарг заявника вирішує розглянути їх за пунктом 3 статті 5 Конвенції.

49. Відповідна частина статті 5 Конвенції передбачає:

«...3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання...»

A. Прийнятність

50. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

51. Заявник стверджував про незаконність та необґрунтованість тримання його під вартою, оскільки суди не надали відповідних та достатніх підстав для нього. Він також зазначив, що мав посвідку на постійне проживання, стабільні сімейні стосунки та двох народжених в Україні дітей. Зрештою, він наголосив на відсутності ризику його ухилення від слідства та суду і тому, що органи влади ніколи не вимагали у нього віддати паспорт.

52. Уряд стверджував, що тримання заявника під вартою було законним у розумінні національного законодавства та виправданим обґрунтованою підозрою вчинення ним злочину. Він додав, що існували «належні» та «достатні» підстави для тривалого тримання заявника під вартою. Отже, Уряд вважав, що тримання його під вартою відповідало статті 5 Конвенції.

53. Застосовні загальні принципи наведені в рішенні у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07, пункти 84 – 91 і 102, від 05 липня 2016 року).

54. Суд зазначає, що всупереч аргументу Уряду ухвала районного суду від 02 червня 2017 року не містила чітких та конкретних підстав для тримання заявника під вартою, крім простого посилання на доводи слідчого, без будь-якого розгляду правдоподібності підстав, на які посилався останній (див. пункт 8).

55. Суд також зазначає, що про тяжкість інкримінованих заявнику обвинувачень та ризик ухилення чи перешкоджання слідству було зазначено у першій ухвалі про обрання заявнику запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (див. там само). Проте з часом це обґрунтування не змінилося. До того ж, розглядаючи справу заявника приблизно через шість місяців після цього, національний суд повторив ті самі підстави, що наводилися на стадії досудового слідства, без надання будь-яких деталей (див. пункт 11).

56. Суд також зазначає, що національні суди систематично не розглядали та не коментували аргументи заявника про погіршення стану його здоров’я та потребу у спеціальному лікуванні, що він мав стабільні сімейні стосунки та не ухилявся від слідства та суду
(див. пункти 14 і 15). Наприклад, суди жодним чином не пояснили, як звільнення заявника могло перешкодити слідству чи розгляду справи, враховуючи (а) стан його здоров’я та (b) той факт, що двом його співобвинуваченим ще 29 листопада 2017 року було обрано запобіжний захід, не пов’язаний із позбавленням волі (див. пункт 10).

57. Суд також зазначає, що органи влади не прокоментували аргумент заявника, що в нього ніколи не вимагали віддати паспорт.

58. Суд часто встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв’язку з тим, що національні суди посилалися на однакові підстави, якщо вони були, упродовж усього періоду тримання заявника під вартою (див., наприклад, рішення у справах «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 80, 81 і 99, від 10 лютого 2011 року та «Ігнатов проти України» (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15,
пункт 41, від 15 грудня 2016 року).

59. З огляду на зазначене Суд вважає, що не розглянувши конкретні факти ситуації заявника та по суті посилаючись постійно на тяжкість інкримінованих йому обвинувачень, органи влади продовжували строк тримання заявника під вартою до розгляду його справи судом на підставах, які не можуть вважатися «достатніми» та «відповідними».

60. Отже, було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

61. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

62. Заявник вимагав 874 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди, якої він зазнав у зв’язку з придбанням медичних препаратів та проходженням судово-медичного обстеження. Він також вимагав 70 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

63. Уряд вважав цю вимогу необґрунтованою та надмірною.

64. Вимоги заявника щодо матеріальної шкоди Суд вважає необґрунтованими і тому відхиляє їх. З іншого боку, він присуджує заявнику 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись.

65. Заявник не вимагав жодної суми в якості компенсації судових та інших витрат. Отже, Суд не зобов’язаний щось присуджувати за цим пунктом.

66. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує прийнятними скарги заявника за статтею 3 Конвенції на відсутність доступу до належної медичної допомоги під час тримання під вартою та скарги за пунктом 3 статті 5 Конвенції;

2. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції;

3. Постановляє, що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції;

4. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 10 000 (десять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 06 червня 2019 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Наведений переклад рішення розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України за посиланням:

https://minjust.gov.ua/files/general/2019/07/04/20190704193023-38.docx