СКРИНЬКА ПАНДОРИ, або КОНСТИТУЦІЙНІ АСПЕКТИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ, ВСТАНОВЛЕНИХ ПІДЗАКОННИМИ АКТАМИ, НА ПРИКЛАДІ СФЕРИ БЕЗПЕКИ ДОРОЖНЬОГО РУХУ.

01.09.2017 | Автор: Володарский Вадим Леонидович
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube
СКРИНЬКА ПАНДОРИ, або КОНСТИТУЦІЙНІ АСПЕКТИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ, ВСТАНОВЛЕНИХ ПІДЗАКОННИМИ АКТАМИ, НА ПРИКЛАДІ СФЕРИ БЕЗПЕКИ ДОРОЖНЬОГО РУХУ. - skrinka_pandori_abo_konstitutsiyni_aspekti_vidpovidalnosti_za_porushennya_pravil_vstanovlenih_pidzakonnimi_aktami_na_prikladi_sferi_bezpeki_dorognogo_ruhu_59a8582f5d7b6.jpg

Як відомо, в Україні є проблема: відсутність у звичайних громадян легальної можливості придбання ефективної (коротко ствольної) зброї для реального самозахисту. Проблему, звісно, треба вирішувати на законодавчому рівні, але дана стаття – зовсім про інше.

Існує й проблема притягнення до кримінальної відповідальності за незаконне зберігання, носіння або інші дії щодо зброї, за ст..263 КК України. І деякий час тому Українська асоціація власників зброї зайняла таку позицію: зазначена стаття передбачає відповідальність за відповідні дії зі зброєю «без передбаченого законом дозволу», між тим, в Україні немає саме закону, який би регулював поводження зі зброєю та її обіг, а відповідний порядок передбачений відомчим наказом МВС, тобто актом підзаконним. А якщо так, то, відповідно до положень ст..19 Конституції України, ніякі права та обов’язки громадян не можуть бути встановлені іншим нормативним актом, окрім закону. Так само лише у межах. Способом та у порядку, що прямо передбачені законом, можуть діяти органи державної влади та місцевого самоврядування. Відтак, якщо немає саме закону, яким передбачено відповідні правила, і щодо дій громадян зі зброєю, і щодо видачі відповідних дозволів, - тоді й відповідних обмежень для громадян і порядку дій для органів державної влади, - немає; тоді й притягати громадян до відповідальності за незаконні дії зі зброєю не можна: якщо немає закону у цій сфері, то не може бути й незаконних дій.

Що ж, у логіці, у тому числі й правовій, відмовити не можна.

Але якщо такі правила діють щодо сфери, яка стосується зброї, то вони ж діють і щодо усіх інших сфер. Бо конституційні норми і загальний правопорядок не можуть відрізнятися у залежності від сфери регулювання.

Розглянемо ситуацію на прикладі сфери дорожнього руху.

Як відомо, існує Закон України «Про дорожній рух», який встановлює основні засади та права і окремі обов’язки учасників руху. Але основне регулювання дорожнього руху віддано «на відкуп» затвердженим Кабміном Правилам дорожнього руху (ПДР). А це, відповідно, не закон, це підзаконний акт.

І от виникають цікаві моменти. Ряд обов’язків, скажімо, водія передбачені безпосередньо законом. Наприклад: «не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів» (до речі, цікаве формулювання: «не допускати» - це стосовно себе, чи інших треба з-за керма витягати?); «під час руху на автомобілі, обладнаному ременями безпеки, бути пристебнутим, а на мотоциклі - в застебнутому мотошоломі»; «надавати переважне право для проїзду транспортним засобам із включеними синіми або червоними проблисковими маячками та спеціальними звуковими сигналами», тощо (ст..16 Закону). Із цим більш-менш зрозуміло.

А от обов’язків не рухатися із більшою тих чи інших значень швидкістю, не здійснювати зупинку та стоянку у тих чи інших місцях, утримуватися від руху на заборонний сигнал світлофора, давати дорогу транспортному засобу, що рухається головною дорогою, тощо, - у законі немає. І, як ми бачили, відповідно із такою правовою позицією, такі (або інші) обов’язки не можуть бути введені підзаконним актом. Відповідно, будь-яка норма, яка віддає встановлення конкретних прав і обов’язків на рівень підзаконних актів, повинна розглядатися як невідповідна ст..19 Конституції.

Якщо це так, то яким чином може працювати юридична відповідальність за порушення зазначених норм?

На прикладі ст..286 КК побачимо, що вона передбачає відповідальність за «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом», у разі наявності відповідних наслідків. Але яких саме правил? У статті 286 КК навіть посилання на ПДР, як нормативний акт, немає. Тим більше немає відповіді на питання, чим ці «правила безпеки руху та експлуатації» встановлені. Може, кимось законом? Може, у законі є виключний перелік обов’язків, за порушення яких можна притягнути до відповідальності? Якби це було так, відпали б питання. Але, як ми бачимо, такого немає. А притягати до відповідальності за порушення обов’язків, які передбачені не законом, а підзаконним актом, згідно зазначеної правової позиції, не можна.

Тобто: якщо ДТП стала наслідком порушення обов’язку, безпосередньо передбаченого у Законі «Про дорожній рух», - наприклад, не допускати керування у стані сп’яніння, - і доведено причинний зв’язок між саме таким порушенням та наслідками, - тоді притягнути до відповідальності особу можна. А якщо це – наслідок порушення обов’язку, який передбачено «тільки» ПДР, як підзаконним актом, - наприклад, не перевищувати встановлену швидкість, - така відповідальність, незалежно від наслідків, згідно зазначеної правової позиції, є неможливою.

Те ж саме стосується й адміністративної відповідальності.

Візьмемо для прикладу ч.1 ст.122 КпАП України, яка передбачає відповідальність за: «Перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками». З перелічених тут дій тільки перевага пішоходів на нерегульованих пішохідних переходах є у тій же нормі Закону «Про дорожній рух». Іншого – немає. Ані значень допустимої швидкості, ані вимог дорожніх знаків, ані правил буксирування, зупинки, стоянки, тощо. Відтак, за порушення усього цього й притягати до відповідальності, згідно із зазначеною правовою позицією, не можна! Інших подібних норм це теж стосується.

Відтак, якщо погоджуватися із правовою позицією Української асоціації власників зброї, за більшість порушень ПДР притягти до відповідальності водіїв (та інших учасників дорожнього руху) неможливо.

І, як то кажуть, вишенька на торті. Стосується вона відсторонення від керування осіб, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп’яніння. Передбачено це ст..266 КпАП. Передбачено й обов’язок водія пройти огляд на стан сп’яніння. Й усе б нічого, але… Там же вказано: «Направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.»

А ми пам’ятаємо положення ст..19 Конституції: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.»

У даному ж випадку, порядок, тобто спосіб, якраз і віддано «на відкуп», знов-таки, підзаконним актам, у даному випадку рівня Кабміну (але існує й відповідний наказ МВС та МОЗ України)! Виникає питання, наскільки конституційна дана норма у цій частині, і наскільки законні дії тих поліцейських та медиків, які проводять такі огляди у порядку, що передбачений не законом, а підзаконним нормативним актом! І, відповідно, про можливість винесення судами постанов за ст..130 КпАП за результатами таких оглядів!

Тут треба обов’язково врахувати положення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1.11.1996р., відповідно до якої суд, розглядаючи будь-яку справу, повинен аналізувати відповідність кожної норми закону нормам Конституції, а кожного підзаконного акту – вимогам Конституції та законів. У «сумнівних» випадках вживати заходів до розгляду справи Конституційним Судом України. Але ми-то говоримо про ситуацію, де, виходячи з викладеної вище правової позиції, сумнівів бути не повинно…

Ситуацію із Правилами дорожнього руху може вирішити прийняття Закону «Про дорожній рух та його безпеку», проект якого знаходиться у Верховній Раді України. Але, якщо говорити загально, і згадати, що наше законодавство містить масу випадків, коли при притягненні до адміністративної чи кримінальної відповідальності закон відсилає до обов’язків, встановлених підзаконними актами різного рівня (у сфері безпеки виробництва, економіки та у багатьох інших галузях), - очевидно, що Українська асоціація власників зброї відкрила своєрідну скриньку Пандори. І тепер необхідно терміново переглядати, по-перше, вимоги до розроблення проектів законів, щоб подібні ситуації просто не виникали: прописувати усі права і обов’язки, а також конкретний порядок дій службових осіб, на рівні закону. І терміново змінювати існуючі закони у безлічі сфер життя держави та суспільства, бо інакше притягнення до відповідальності правопорушників буде виглядати, м’яко кажучи, проблематичним…

Автор статті: Володарский Вадим Леонидович

0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные статьи
Популярные судебные решения
ЕСПЧ
0