Саме медична установа має спростувати факт надання нею неякісних послуг, а не пацієнт доказувати надання йому таких. (ВС КЦС, справа № 344/3764/21 від 30.11.2022 р.)

Фабула судового акту: Пацієнтка стоматологічної клініки звернулась до суду з позовом до ФОП-лікаря (далі - медичної установи) про відшкодування майнової та моральної шкоди за неналежне надання медичних послуг. Вона зверталась до них за лікуванням та протезування зубів, але протезування було виконано неякісно, внаслідок чого у неї з`явився біль та дефекти зовнішнього вигляду обличчя. Висновком клініко-експертної оцінки було підтверджено факт надання неналежних медичних послуг, а один із членів комісії свідчив що лікар і справді надавав такі, проте письмових договорів і згод у пацієнта не було. Медична карта не велась. Також малися переписка у Viber і показання друзів та рідних, які відвозили її до цієї медичної установи.

Суд першої інстанції, розглядаючи питання відшкодування пацієнту вартості самих неякісних послуг, як і послуг інших лікарів, направлених на виправлення ситуації, плюс моральна шкода - у задоволенні позову відмовив, оскільки встановив недоведеність того що саме цей лікар та медустанова надавали послуги. Апеляційний суд не погодився і таким рішенням, як і не погодилась колегія суддів ВС КЦС, яка вказала наступне:

Медична послуга - це сукупність необхідних, достатніх, добросовісних, доцільних професійних дій медичного працівника (виконавця), спрямованих на задоволення потреб пацієнта (замовника, споживача послуг). Ненадання або неналежне надання медичної допомоги може мати своїм наслідком каліцтво, інше ушкодження здоров`я, заподіяння майнової чи моральної шкоди, у результаті чого у дію вступатиме механізм делікту.

Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст. 906 ЦК України).

З урахуванням принципу розумності, очевидно, що виконавець медичних послуг зобов`язаний здійснювати ведення відповідної медичної документації про лікування. Така документація має містити, зокрема, інформацію, зібрану в результаті попередніх розмов із пацієнтом, досліджень або консультацій, інформацію про згоду пацієнта й інформацію, що стосується послуг, які надаються. Виконавець зобов`язаний, отримавши розумну вимогу, надати пацієнтові, а якщо пацієнт перебуває у стані, який не дає йому змоги висловити свою волю, - особі чи організації, уповноваженій приймати рішення на користь пацієнта, доступ до документації; і якщо це розумно, відповідати на запитання щодо змісту документації. Якщо пацієнту завдано шкоди і він стверджує, що це є результатом того, що відповідальна особа не виконала обов`язок виявити професіоналізм і турботливість, то невиконання обов`язку проявити професіоналізм і турботливість, а також причинний зв`язок між цим порушенням і шкодою, що настає, презюмуються.

Слід зазначити, що у випадку, якщо між сторонами не укладено правочину у письмовій формі, одна зі сторін заперечує факт його укладання, то сторона, яка прагне довести факт вчинення правочину (угоди), може це зробити за допомогою письмових доказів, засобів аудіо-, відеозапису та інших доказів. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків (див. постанову Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 306/3189/14-ц).

Однак - суд звертає увагу на специфіку тягаря доказування у справах щодо надання медичних послуг. Мають пред`являтися пропорційні вимоги до ступеня деталізації обставин справи, які надаються пацієнтами. Від пацієнтів не можна очікувати та вимагати точного володіння медичними знаннями. Вони не мають точного розуміння процесів лікування та необхідної кваліфікації для аналізу та надання обставин справи, що становлять предмет спору. З метою належної участі в цивільному процесі сторона не повинна мати професійні медичні знання. У зв`язку з цим сторона процесу, яка є пацієнтом, має право обмежитися доповіддю, що дасть змогу припустити про порушення зі сторони обслуговуючого персоналу в силу наслідків, що настали для пацієнта. Тому, з урахуванням принципу розумності, пацієнту, який звернувся до суду за захистом порушених прав, що полягають у завданні шкоди здоров`ю, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря. При цьому вказане не призводить до порушення принципу диспозитивності судового процесу, а навпаки слугує для забезпечення процесуальної рівності сторін.

Отже у цій справі: Голова клініко-експертної комісії, створеної за скаргою пацієнтки, підтвердив надання стоматологічних послуг останній саме медустановою-відповідачем. Зокрема, свідок надав пояснення, що відповідач самостійно попросив його про зустріч на кафедрі університету щодо вказаної ситуації. Під час зустрічі лікар визнав, що надавав послуги з протезування зубів. Крім того, судами було встановлено та підтверджено матеріалами справи листування між пацієнтом та лікарем у мобільному месенджері «Viber». При цьому мобільний номер телефону відповідає вказаному ним на сайті ЄДР.

У свою чергу, відповідач не спростував факт надання ним неякісних стоматологічних послуг позивачу, а просто заперечував наявність між сторонами договірних правовідносин. Отже апеляційний суд вірно постановив відшкодувати пацієнту матеріальну та моральну шкоду.

Аналізуйте судовий акт: Плід в утробі матері вважається частиною організму вагітної жінки. Тому якщо дитина загинула в утробі, дії лікаря слід кваліфікувати за ч.1 ст 140 ККУ, як тяжкі наслідки для вагітної (а не за ч.2 - тяжкі наслідки для дитини) (ВС ККС, справа №718/933/20від 09.06.2022 р.);

500 000 грн. за інвалідність дитини внаслідок недбалості лікарів Верховний Суд визнав достатнім відшкодуванням (ВС/КЦС № 520/16987/15-ц від 04.09.2019);

СУД СТЯГНУВ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ ЗА ЗАРАЖЕННЯ ПАЦІЄНТА ВІЛ-ІНФЕКЦІЄЮ ЯК З ЛІКАРНІ, ТАК І З МОЗ УКРАЇНИ (ВС/КЦС постанова від 15 листопада 2018 року у справі № 761/24076/15-ц);

Лікарі, що працюють у ФОП (який провадить діяльність з медичної практики), мають право на видачу листків непрацездатності (ВС КАС, справа №440/2621/21 від 05.12.2022 р.).

Постанова

Іменем України

30 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 344/3764/21

провадження № 61-2466св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2022 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Пнівчук О. В., Томин О. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди за неналежне надання медичних послуг,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про відшкодування майнової та моральної шкоди за неналежне надання медичних послуг.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у лютому 2020 року позивач звернулася до Лікувально-діагностичного центру «Лічниця Ткачука» за наданням медичних послуг із лікування та протезування зубів, у зв`язку з чим між сторонами виникли договірні правовідносини.

Стоматологічні послуги надавалися лікарем ОСОБА_3 із лютого до серпня 2020 року, але протезування було виконано неякісно, внаслідок чого у позивача з`явився біль та дефекти зовнішнього вигляду обличчя. На думку ОСОБА_1 , погіршення її стану здоров`я настало після надання медичної допомоги ОСОБА_2 у зв`язку з недотриманням обов`язкових умов лікування, що підтверджується висновком

клініко-експертної оцінки. Унаслідок неналежного виконання

ФОП ОСОБА_2 своїх професійних обов`язків і необхідністю проведення подальшого нового лікування та протезування, що пов`язано з виправленням помилок відповідача, ОСОБА_1 змушена звертатися до інших лікарів, витрачати додаткові кошти.

Крім того, в порушення наказу Міністерства охорони здоров`я

від 14 лютого 2012 року № 110 лікарем не велася медична картка стоматологічного хворого форми 043/о. Відсутність медичної документації ускладнило подальше лікування, яке проводилося з метою усунення недоліків лікування, наданого ФОП ОСОБА_2 .

За отримані послуги позивач оплатила 64 930,00 грн, проте у порушення норм законодавства платіжних документів підприємець їй не видавав.

За звернення до інших лікарів і за усунення недоліків роботи відповідача нею сплачено 35 430,00 грн. Крім того, на проведення повторного ортопедичного лікування згідно з рекомендацією клініко-експертної комісії необхідно витратити 133 000,00 грн.

Також діями відповідача їй завдана моральна шкода, яка полягає у порушенні прав як споживача, внаслідок яких вона відчувала біль та страждання, виникнення у неї негативних емоцій через постійне ігнорування її прав і зауважень щодо недоліків роботи, що призвело до негативних змін та порушення нормальних життєвих зв`язків, витрачання часу на звернення до лікарів, проведення відновлення стану здоров`я, звернення до суду. Завдану моральну шкоду ОСОБА_1 оцінювала в розмірі 400 000,00 грн.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просила стягнути з

ОСОБА_2 233 360,00 грн майнової шкоди та 400 000,00 грн моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 05 жовтня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до

ФОП ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди за неналежне надання медичних послуг відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факт надання відповідачем їй неякісних стоматологічних послуг та послуг із протезування, їх вартість, факт оплати, та, відповідно, не доведено причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою їй шкодою.

Із досліджених у судовому засіданні доказів неможливо встановити особу, яка завдала позивачу шкоди, і відповідно, причинний зв`язок між протиправною поведінкою такої особи та завданою позивачу шкодою. При цьому суд вважав, що факт оплати за послуги не може підтверджуватися показами свідків. Позивач не скористалася правом на укладення письмового договору або отримання розрахункового документа (який підтверджує факт усного договору), акта виконаних робіт чи іншого документа, який би міг засвідчити факт надання їй неякісної послуги конкретним суб`єктом господарювання.

Також суд врахував висновок експерта від 16 червня 2021 року № 51, відповідно до якого немає можливості встановити причинний зв`язок із виникненням скарг після надання стоматологічного лікування та протезування, надати відповідь на питання, чи правильно надавалася медична допомога ОСОБА_1 , теж немає можливості.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2022 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 05 жовтня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позовну заяву задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 64 730,00 грн майнової та 10 000,00 грн моральної шкоди, а всього - 74 730,00 грн.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі

747,36 грн у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та

1 121,04 грн у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції,

а всього - 1 868,40 грн.

Додатковою постановою Івано-Франківського апеляційного суду

від 03 лютого 2022 року стягнено з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 1 652,00 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу.

На думку апеляційного суду по суті спору, між сторонами існували договірні правовідносини щодо протезування зубів, що підтверджується показаннями свідка та скріншотами екрана телефону з відображенням переписки між позивачем і відповідачем у березні та серпні 2020 року.

Апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 майнової шкоди, яка полягає в стягненні витрат, сплачених нею за підготовку та протезування

19 коронками на діоксиді цирконію ФОП ОСОБА_2 у розмірі

61 430,00 грн. Вказана сума співвідноситься з цінами, встановленими у «Лічниці Ткачука» згідно з прайсом, у якому вартість однієї коронки становить 150,00 євро. При цьому суд вважав, що інші витрати, які стосувалися чистки та лікування зубів, стягненню у рахунок відшкодування шкоди не підлягають.

Крім того, апеляційний суд вважав наявними правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 10 000,00 грн завданої ОСОБА_1 моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10 лютого 2022 року ФОП ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду

із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2022 року зупинено виконання постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2022 року.

У квітні 2022 року справу № 344/3764/21 передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті

400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду

в частині доказування (визнання належними і допустимими доказів

у справі) суперечать положенням частини другої статті 90 ЦПК України, статтям 208 218 ЦК України, а також правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 28 листопада 2018 року у справі

№ 306/3189/14-ц, від 05 жовтня 2020 року у справі № 521/2699/14-ц,

від 13 січня 2018 року у справі № 569/11995/15-ц, від 19 березня 2021 року у справі № 724/970/18, від 03 листопада 2021 року у справі № 201/1397/21, від 23 жовтня 2019 року у справі № 303/2025/16-ц.

Так, зокрема, у постанові від 28 листопада 2018 року у справі

№ 306/3189/14-ц Верховний Суд, аналізуючи правозастосування та тлумачення статті 218 ЦК України, виснував про те, що сторона, яка прагне довести факт вчинення правочину (угоди), може це зробити за допомогою перерахованих у зазначеній статті доказів, за винятком показів свідків, оскільки на них не може ґрунтуватися рішення суду.

Вважаючи належними і допустимими доказами на підтвердження виникнення та існування договірних правовідносин між сторонами роздруківки з мобільного додатку «Viber», апеляційний суд не звернув увагу на те, що їх зміст не містить жодних домовленостей про лікування, його обсяг, вартість, порядок передачі грошових коштів, не вказує на досягнення між сторонами згоди щодо лікування, а тому не підтверджує факт наявності договірних правовідносин.

Указаний висновок апеляційного суду суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 19 січня 2022 року у справі

№ 202/2965/21, від 11 червня 2019 року у справі № 904/2882/18,

від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, від 28 грудня 2019 року

у справі № 922/788/19, від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19.

Так, у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 202/2965/21 Верховний Суд наголошував на тому, що роздруківка електронного листування не може вважатися електронним документом, тобто не може вважатися доказом, оскільки не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, у такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від правок і викривлення.

Крім того, апеляційним судом не правильно застосовано положення статті 1166 ЦК України, оскільки позивач не довела причинного зв`язку між поведінкою особи, яку позивач вважає завдавачем шкоди, та шкодою, що є обов`язковим елементом для застосування відповідальності.

Також касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині збирання та прийняття нових доказів у справі.

Доводи інших учасників справи

У травні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ФОП ОСОБА_2 , у якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін. При цьому посилається на безпідставність доводів скарги, які не можуть бути підставою для скасування законного судового рішення, оскільки вони не підтверджені матеріалами справи та зводяться до переоцінки доказів у справі, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 28 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася зі скаргою до Департаменту охорони здоров`я Івано-Франківської ОДА за фактом неякісно наданих послуг із лікування та протезування зубів у діагностичному центрі «Лічниця Ткачука» з лютого до серпня 2020 року (а. с. 8-10).

Згідно з листом Департаменту охорони здоров`я Івано-Франківської ОДА було організовано експертом ДОЗ ОДА із стоматології комісійний розгляд викладених у скарзі фактів. При об`єктивному обстеженні комісією встановлено: наявні незмінні мостоподібні протези з опорою на 18, 15, 13 справа, 23, 25, 26, 35, 37. У пацієнтки наявні зубощелепні деформації, спричинені частковою відсутністю зубів. За даними ортопантомографії встановлено, що 13, 23, 26 ендодонтично ліковані. Знято незнімну конструкцію на нижній щелепі справа, 43, 44, 45, 48 - депульповані. Відпрепарований 44 опорний зуб у контакті з мостоподібним протезом верхньої щелепи. Вітальні опорні зуби покриті штучними коронками, а саме: 18, 15, 25, 35 і 37 мають гіперчутливість. Діагноз: часткова відсутність зубів III клас за Кенеді, генералізований пародонтит 1 ступеня розвитку, зубощелепні деформації, дефект твердих тканин 11, 12, 21, 22, 31, 41. Рекомендовано: зняти мостоподібні протези з верхньої і нижньої щелепи; провести гігієну ротової порожнини, зняти зубні відкладення; провести лікування гіперестезії та при необхідності ендодонтичне лікування вітальних опорних зубів із гіперчутливістю: 18, 15, 25, 35, і 37; провести планування ортопедичного лікування з урахуванням оклюзійних співвідношень та деформацій; провести повторне ортопедичне лікування естетичними незнімлимимостоподібними протезами (а. с. 10).

11 листопада 2020 року позивач звернулася із заявою до Департаменту охорони здоров`я Івано-Франківської ОДА про проведення клініко-експертної оцінки якості наданих послуг (а. с. 11).

Згідно з наказом Департаменту охорони здоров`я від 18 вересня

2020 року № 335 створена обласна координаційна рада з контролю якості медичної допомоги. Для розгляду заяви ОСОБА_1 створена комісія у складі зав. кафедри ортопедичної стоматології ІФНМУ проф. ОСОБА_10., зав. кафедри терапевтичної стоматології проф. Герелюк В. І. , доц. кафедри ортопедичної стоматології Кирилюк М. І. та головного спеціаліста-юрисконсульта Департаменту охорони здоров`я Косач Є. А. Комісія, розглянувши заяву ОСОБА_1 , встановила наступне: пацієнтка проходила лікування і протезування в «Клініці Ткачука»

у м. Івано-Франківську у період із лютого до серпня 2020 року. Лікар-стоматолог ОСОБА_2 представив ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, видану МОЗ України

27 липня 2017 року № 28, а також сертифікат лікаря-спеціаліста за спеціальністю «Стоматологія» № 121/19, дійсний до 31 січня 2024 року. Представлено посвідчення лікаря стоматолога-ортопеда Лазорик О. М. про наявність вищої категорії за спеціальністю «Ортопедична стоматологія», лікаря-стоматолога Білоус О. Я. за спеціальністю «Стоматологія». Не представлена інформована згода пацієнтки на лікування та медична облікова документація.

При суб`єктивному обстеженні 08 жовтня 2020 року зі слів пацієнтки встановлено, що протезування незнімними протезами на основі диоксиду циркону проводилося фрагментарно (кожен мостоподібний протез окремо). Протезування незнімними конструкціями на верхній і нижній щелепах проводилося на вітальних зубах, після чого розвинулись ускладнення з боку пульпи та періодонтальних тканин, що обумовило необхідність знімання конструкцій протезів і проведення ендодонтичного лікування. При протезуванні було завищено висоту прикусу на мостоподібних протезах справа і зліва, не враховано наявність деформацій.

Під час обстеження скарги пацієнтки були на затруднене пережовування їжі, гіперчутливість і біль у вітальних опорних зубах, дискомфорт при рухах нижньої щелепи, при змиканні щелеп, розмові, посмішці і жуванні.

При об`єктивному обстеженні 08 жовтня 2020 року комісією було встановлено наявні незнімні мостоподібні протези з опорою на 18, 15, 13 справа, 23, 25, 26, 35, 37. У пацієнтки діагностовано зубощелепні деформації, спричинені частковою відсутністю зубів. За даними ортопантомографії встановлено, що 13, 23, 26 ендодонтично ліковані. Проведено зняття незнімної конструкції на нижній щелепі справа: 43, 44, 45, 48 - депульповані. Відпрепарований 44 опорний зуб знаходиться в оклюзійному контакті з мостоподібним протезом верхньої щелепи. Вітальні опорні зуби, які покриті штучними коронками, а саме: 18, 15, 25, 35 і 37 мають гіперчутливість.

Висновком клініко-експертної оцінки встановлено діагноз: часткова відсутність зубів III клас за Кенеді, генералізований пародонтит 1 ступеня розвитку, зубощелепні деформації, дефекти твердих тканин 11, -12, 21-; 22, 31, 41 (а. с. 13).

Із досліджених листів Департаменту охорони здоров`я Івано-Франківської ОДА від 17 квітня 2021 року та 17 травня 2021 року, які надані на адвокатський запит від 08 квітня 2021 року, вбачається, що

ОСОБА_8 був присутній на засіданні і не заперечував факту надання медичної допомоги ОСОБА_1 (а. с. 121, 124).

Разом із тим згідно з протоколом засідання клініко-експертної комісії

від 08 жовтня 2020 року комісія засідала в складі членів комісії та за участю ОСОБА_1 . Комісія з`ясувала обставини скарги щодо ортопедичного лікування у «Клініці Ткачука» (зі слів ОСОБА_1 )

(а. с. 141).

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 , який працює

зав. кафедри ортопедичної стоматології ІФНМУ, та був головою клініко-експертної комісії, суду зазначив, що він мав тільки усну розмову з

ОСОБА_2 на кафедрі в кабінеті, в якій останній не заперечував факт надання ортопедичної допомоги ОСОБА_1 . Документального підтвердження факту надання послуг комісія не має, тому висновок щодо надання послуг ОСОБА_2 був наданий з урахуванням пояснень ОСОБА_1 та наявних у комісії документів. Також зазначив, що Департамент охорони здоров`я не має впливу на лікаря ОСОБА_2 , оскільки ліцензію на діяльність видає МОЗ України.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 повідомив суду, що позивач є його цивільною дружиною, від дачі показань у порядку статті

63 Конституції України не відмовився. Вказував, що позивач лікувалася

у відповідача десь 4-5 місяців, почала лікування взимку 2020 року. Йому відомо, що вона лікувалася тільки в нього та витратила на лікування значну суму, точно не може сказати, зазначає, що десь біля 70 000,00 грн. Знає, що брала гроші з дому і несла за лікування, чи передавала відповідачу не бачив. Не пам`ятає, чи був присутній у кабінеті під час лікування, проте в клініці був, бачив через скло, що відповідач лікував позивача. Яке саме лікування надавалося, не знає.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 суду повідомив, що позивач є його мамою, від дачі показань у порядку статті

63 Конституції України не відмовився, суду повідомив, що лікаря

ОСОБА_2 порекомендував мамі він особисто. Декілька разів він приходив із мамою на лікування до ОСОБА_2 . Відповідач кожного разу виставляв рахунки за лікування, мама їх оплачувала. Як передавалися кошти, не бачив. Коли він особисто лікувався у відповідача, то кошти передавав йому в руки. Знає, що на лікування витрачено біля

50 000,00 грн. Особисто не бачив, як проводилося лікування, оскільки в кабінеті лікаря ніхто не сидить зі сторонніх.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 суду повідомив, що він перебуває з позивачем у дружніх відносинах. Вона в квітні сказала, що лікує зуби, він її декілька разів особисто підвозив до « Лічниці Ткачука »

(3-4 рази). З нею в клініку не заходив. У кінці літа позивач сказала йому, що їй там щось неправильно роблять і треба змінити клініку.

Також до матеріалів справи позивачем додано роздруківку листування між нею та відповідачем з мобільного додатку «Viber» (а. с. 39-48).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 22 квітня 2021 року призначено комісійну судово-медичну експертизу, проведення якої доручено Обласному бюро судово-медичної експертизи із залученням фахівців у галузі стоматології. На вирішення комісійної судово-медичної експертизи поставлено такі питання: 1. На які захворювання та патологічні процеси ротової порожнини, зубів страждала ОСОБА_1 станом на лютий 2020 року до початку лікування та протезування зубів? 2. Чи дотримано під час лікування та протезування зубів ОСОБА_1 . Протоколу надання медичної допомоги, затвердженого Наказом МОЗ України «Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги за спеціальностями «ортопедична стоматологія», «терапевтична стоматологія», «хірургічна стоматологія», «ортодонтія», «дитяча терапевтична стоматологія», «дитяча хірургічна стоматологія»

від 23 листопада 2004 року № 566? У випадку недотримання, які саме порушення були вчинені? 3. Чи є прямий причинний зв`язок між наданням послуг із лікування та протезування зубів ОСОБА_1 та погіршенням її стану здоров`я, а саме: поява затруднення пережовування їжі, гіперчутливість і біль у вітальних опорних зубах, дискомфорт при рухах нижньої щелепи, при змиканні щелеп, розмові, посмішці і жуванні в період з лютого до серпня 2020 року? 4. Чи правильно була вибрана тактика лікування ОСОБА_1 , враховуючи стан її зубів на момент надання послуг із лікування та протезування? 5. Чи правильно надавалася медична допомога ОСОБА_1 під час лікування та протезування зубів? Якщо ні, то до яких наслідків це призвело чи могло призвести без усунення цих недоліків (а. с. 81-83).

Відповідно до висновку експертизи, проведеної з 14 травня 2021 року

до 16 червня 2021 року, № 51 встановлено:

1. Згідно з наданою ортопантомограмою на ім`я ОСОБА_1

від 13 лютого 2020 року (до початку лікування) наявні часткова відсутність зубів ІІІ клас за Кенеді, зубощелепові деформації, генералізований пародонтит ІІ-ІІІ ступеня, каріозні дефекти твердих тканин 13, 11, 12, 23, 26, 35, 34, 33, 44, 45 зубів, відсутнє співвідношення центральної лінії, явно виражена зміна оклюзійної кривої по Шпею, відмічаються зміни скроневонижньощелепових суглобах (правий, лівий), хронічний артрозоартрит (унаслідок тривалої втрати жувальної групи зубів). Наявні незнімні ортопедичні конструкції, а саме: консольні з опорою на 15 і 25 зубах: виражена генералізована утертість жувальної поверхні нижніх і верхніх зубів. Відмічається феномен Попова-Годона (висування зуба з альвеолярної кістки) у ділянці АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 зубів зі створенням жувального блоку.

2.3.4. У зв`язку з відсутністю первинної медичної документації на час лікування ОСОБА_1 в «Лічниці Ткачука», амбулаторної карти стоматологічного хворого, щоденників надання їй стоматологічної допомоги, надати відповіді на поставлені запитання немає можливості,

а також немає можливості встановити причинний зв`язок із виникненням скарг після надання стоматологічного лікування та протезування.

5. У зв`язку з відсутністю медичної документації, даних про об`єм, складність, характер, ступінь втручання і надання стоматологічної допомоги лікарями, які були задіяні в лікувальному процесі

ОСОБА_1 в «Лічниці Ткачука», надати відповідь на запитання, чи правильно надавалася медична допомога ОСОБА_1 під час лікування та протезування зубів? Якщо ні, то до яких наслідків це призвело чи могло призвести без усунення даних недоліків, немає можливості

(а. с. 110-113).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, що переглядається, предметом спору є відшкодування збитків та компенсація моральної шкоди за неналежне надання медичних послуг.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо

(VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі

№ 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду

від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що: «…у статті

629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право, - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України;

(5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Медична послуга - це сукупність необхідних, достатніх, добросовісних, доцільних професійних дій медичного працівника (виконавця), спрямованих на задоволення потреб пацієнта (замовника, споживача послуг). Ненадання або неналежне надання медичної допомоги може мати своїм наслідком каліцтво, інше ушкодження здоров`я, заподіяння майнової чи моральної шкоди, у результаті чого у дію вступатиме механізм делікту.

Збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 906 ЦК України).

З урахуванням принципу розумності, очевидно, що виконавець медичних послуг зобов`язаний здійснювати ведення відповідної медичної документації про лікування. Така документація має містити, зокрема, інформацію, зібрану в результаті попередніх розмов із пацієнтом, досліджень або консультацій, інформацію про згоду пацієнта й інформацію, що стосується послуг, які надаються. Виконавець зобов`язаний, отримавши розумну вимогу, надати пацієнтові, а якщо пацієнт перебуває у стані, який не дає йому змоги висловити свою волю, - особі чи організації, уповноваженій приймати рішення на користь пацієнта, доступ до документації; і якщо це розумно, відповідати на запитання щодо змісту документації. Якщо пацієнту завдано шкоди і він стверджує, що це є результатом того, що відповідальна особа не виконала обов`язок виявити професіоналізм і турботливість, то невиконання обов`язку проявити професіоналізм і турботливість, а також причинний зв`язок між цим порушенням і шкодою, що настає, презюмуються.

Слід зазначити, що у випадку, якщо між сторонами не укладено правочину у письмовій формі, одна зі сторін заперечує факт його укладання, то сторона, яка прагне довести факт вчинення правочину (угоди), може це зробити за допомогою письмових доказів, засобів аудіо-, відеозапису та інших доказів. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (див. постанову Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі

№ 306/3189/14-ц).

За загальними правилами доказування, визначеними статями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Касаційний суд звертає увагу на специфіку тягаря доказування у справах щодо надання медичних послуг. Мають пред`являтися пропорційні вимоги до ступеня деталізації обставин справи, які надаються пацієнтами. Від пацієнтів не можна очікувати та вимагати точного володіння медичними знаннями. Вони не мають точного розуміння процесів лікування та необхідної кваліфікації для аналізу та надання обставин справи, що становлять предмет спору. З метою належної участі в цивільному процесі сторона не повинна мати професійні медичні знання. У зв`язку з цим сторона процесу, яка є пацієнтом, має право обмежитися доповіддю, що дасть змогу припустити про порушення зі сторони обслуговуючого персоналу в силу наслідків, що настали для пацієнта. Тому, з урахуванням принципу розумності, пацієнту, який звернувся до суду за захистом порушених прав, що полягають у завданні шкоди здоров`ю, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря. При цьому вказане не призводить до порушення принципу диспозитивності судового процесу, а навпаки слугує для забезпечення процесуальної рівності сторін.

У справі, що переглядається, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 (пацієнт) вказувала на те, що у зв`язку з неналежним виконанням ФОП ОСОБА_2 своїх професійних обов`язків із недотриманням обов`язкових умов лікування, неякісним наданням стоматологічних послуг (протезування), у неї з`явився біль та дефекти зовнішнього вигляду обличчя, виникла необхідність проведення подальшого нового лікування з метою виправлення помилок відповідача, що свідчить про завдання їй майнової та моральної шкоди.

На підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 подала до суду висновок клініко-експертної оцінки, проведеної комісією згідно з наказом Департаменту охорони здоров`я Івано-Франківської ОДА від 18 вересня 2020 року № 335.

Судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у вказаному документі зазначено, зокрема, що пацієнтка проходила лікування і протезування в «Клініці Ткачука» в м. Івано-Франківську у період із лютого до серпня 2020 року. При суб`єктивному обстеженні

08 жовтня 2020 року зі слів пацієнтки встановлено, що протезування незмінними протезами на основі діоксиду циркону проводилося фрагментарно (кожен мостоподібний протез окремо). Протезування незнімними конструкціями на верхній і нижній щелепах проводилося на вітальних зубах, після чого розвинулися ускладнення з боку пульпи та періодонтальних тканин, що обумовило необхідність знімання конструкцій протезів і проведення ендодонтичного лікування. При протезуванні було завищено висоту прикусу на мостоподібних протезах справа і зліва, не враховано наявність деформацій.

Висновком клініко-експертної оцінки встановлено діагноз: часткова відсутність зубів III клас за Кенеді, генералізований пародонтит 1 ступеня розвитку, зубощелепні деформації, дефекти твердих тканин 11, 12, 21, 22, 31, 41. Рекомендовано, в тому числі, зняти мостоподібні протези з верхньої і нижньої щелепи та провести повторне ортопедичне лікування естетичними незмінними протезами.

Допитаний у судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції свідок ОСОБА_10 , який був головою клініко-експертної комісії, створеної за скаргою ОСОБА_1 , підтвердив надання стоматологічних послуг останній саме ОСОБА_2 . Зокрема свідок надав пояснення, що відповідач самостійно попросив його про зустріч на кафедрі університету щодо вказаної ситуації. Під час зустрічі ОСОБА_2 визнав, що надавав послуги з протезування зубів ОСОБА_1 .

При цьому свідок зазначив, що відповідна кваліфікація «Ортопедична стоматологія» у ОСОБА_2 відсутня.

Крім того, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи листування між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у мобільному месенджері «Viber» у березні та серпні 2020 року щодо надання медичних послуг. При цьому мобільний номер телефону ОСОБА_2 відповідає вказаному ним на сайті Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У свою чергу, відповідач не спростував факт надання ним неякісних стоматологічних послуг позивачу, а просто заперечував наявність між сторонами договірних правовідносин.

Встановивши зазначені обставини у їх сукупності, дослідивши надані сторонами докази, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь пацієнтки майнової шкоди, яка полягає у стягненні витрат, сплачених нею за підготовку та протезування 19 коронками на діоксиді цирконію ФОП ОСОБА_2 у розмірі 61 430,00 грн, а також про часткове задоволення вимог щодо стягнення моральної шкоди. При цьому вказана сума майнової шкоди співвідноситься з цінами, встановленими у «Лічниці Ткачука» згідно з наданим прайсом клініки.

Щодо відшкодування моральної шкоди колегія суддів також погоджується з висновком апеляційного суду з огляду на таке.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Враховуючи, що відповідачем не спростовано презумпцію його вини у настанні негативних наслідків щодо погіршення стану здоров`я ОСОБА_1 внаслідок неефективного протезування у Лікувально-діагностичному центрі «Лічниця Ткачука», апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відшкодування моральної шкоди,

а визначаючи її розмір, суд керувався принципами розумності, виваженості та справедливості.

Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм матеріального права, зокрема, статей 208 218 ЦК України, є безпідставними та свідчать про помилкове тлумачення заявником правових норм. Так, статтею 218 ЦК України, на порушення якої посилається в касаційні скарзі ФОП ОСОБА_2 , регламентовано, що саме заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, а рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. У цьому випадку саме відповідач заперечував факт перебування у договірних правовідносинах із ОСОБА_1 , а тому був зобов`язаний із застосуванням засобів доказування, зазначених у вказаній статті, довести факт відсутності між сторонами договірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги про те, що висновок апеляційного суду суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах

від 28 листопада 2018 року у справі № 306/3189/14-ц, від 05 жовтня

2020 року у справі № 521/2699/14-ц, від 13 січня 2018 року у справі

№ 569/11995/15-ц, від 19 березня 2021 року у справі № 724/970/18,

від 03 листопада 2021 року у справі № 201/1397/21, від 23 жовтня

2019 року у справі № 303/2025/16-ц, є безпідставними, оскільки у цих справах і справі, що переглядається, правовідносини не є подібними, суди встановили різні фактичні обставини, отже, дійшли відповідних висновків щодо розгляду справи по суті.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі

№ 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21), згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, у справі № 306/3189/14-ц предметом спору було визнання недійсним правочину щодо відчуження транспортного засобу у зв`язку з його укладанням без погодження зі співвласником рухомого майна (вирішення питання віднесення майна до спільної сумісної власності подружжя).

У справі № 521/2699/14-ц предметом спору було визнання договору дарування удаваним та визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, витребування майна з чужого незаконного володіння.

У постанові від 30 січня 2018 року у справі № 569/11995/15-ц за позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої споживачеві неналежним наданням послуг із правової допомоги, Верховний Суд, передаючи справу на новий розгляд, вказав, що суду необхідно дослідити умови угоди-доручення про надання правової допомоги для з`ясування: чи передбачає такий правочин відшкодування моральної шкоди; за які саме дії відповідача позивач просила відшкодувати моральну шкоду, які норми права регулюють відшкодування шкоди у договірних відносинах і чи можливе застосування статті 23 ЦК України до договірних правовідносин; чи наявні підстави для відшкодування моральної шкоди за умов, передбачених частиною другою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», що не означає остаточного вирішення відповідної справи,

а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду

у справі.

У справі № 724/970/18 предметом спору було стягнення боргу за усним договором поставки товару (грецького горіха). У вказаній справі судами не встановлено відповідно до конкретних фактичних обставин факту погодження усіх істотних умов укладення правочину (договору поставки), а також порушення зобов`язань за угодою.

У справі № 303/2025/16-ц предметом спору було стягнення суми боргу, інфляційних втрат, 3 % річних від простроченої заборгованості за договором позики. У вказаній справі судами встановлено відсутність укладеного договору позики між сторонами у письмовій формі та будь-яких інших письмових документів, які б свідчили про наявність між сторонами правовідносин за договором позики.

У справі № 201/1397/21 предметом спору було визнання договору про сплату/внесення пайового внеску у споживчому кооперативі дійсним та виконання зобов`язання в натурі.

Таким чином, фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається. Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Також колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо помилковості висновку апеляційного суду в частині прийняття як допустимого доказу роздруківки з мобільного додатку «Viber», оскільки вказаний доказ оцінений апеляційним судом у сукупності з іншими доказами, в результаті чого судом зроблено висновок про доведеність позовних вимог.

З огляду на викладене, Верховний Суд у межах доводів касаційної скарги дійшов висновку, що вони належним чином не підтверджені та не дають підстав стверджувати про порушення апеляційним судом норм процесуального права, зокрема і в частині збирання та прийняття доказів у справі,що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, Верховний Суд є судом права, а не судом фактів, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як в матеріальному, так і в процесуальному сенсі, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.

Щодо вирішення питання про поновлення виконання постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2022 року

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2022 року зупинено виконання постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2022 року.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення без змін постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2022 року, то, відповідно, підлягає поновленню виконання вказаної постанови.

Керуючись статтями 400 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2022 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Івано-Франківського апеляційного суду

від 11 січня 2022 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. В. Пророк