Розлучення ще не привід для виселення? Колишній член сім’ї не втрачає права користування житлом (ВС/КЦС у справі № 686/26093/19-ц від 10.03.2021).

Фабула судового акту: Кожна судова справа це маленька історія життя, а інколи це драма чи трагедія. Як адвокат я часто бачу, професійну деформацію суддів, які забувають про людські відносини та не розуміють, до яких наслідків можуть призвести їх рішення.

Зазвичай, найемоційніши справи це справи цивільні, ті що виникають між людьми та стосуються безпосередньо їх особистого життя.

І розлучення, і все, що з ним пов’язано, підпадає під цю категорію.

До суду звернулась жінка та просила визнати припиненим сервітут та визнати колишнього чоловіка таким, що втратив право користування майном – її будинком.

Позов мотивовано тим, що після розлучення чоловік вже не є членом її сім`ї, виїхав із будинку та не проживає в ньому більше двох років, а позивачка як власник будинку не може вільно розпоряджатись будинком із прописаним в ньому чоловіком.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач проживає постійно в іншому помешканні із новою сім’єю, не утримує будинок позивачки та задовольнив позов.

Постановою апеляційного суду рішення скасовано. Суд виходив із того, що права членів сім`ї колишнього власника житла підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, а й таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.
Сам факт переходу права власності на житловий будинок до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх.

Взагалі то, практика Верховного Суду з цих справ довгий період була неоднозначною.
Адже частина суддів вважає, що розлучення ще недостатній привід для виселення. Хоча всім вочевидь зрозуміло, що співіснування в межах одного помешкання розлучених чоловіка та жінки здебільшого схоже на пекло.

Така абсурдність ситуації була викликана застарілими нормами ЖК, що був прийнятий за часів існування УРСР.

Під час касаційного перегляду ВС, на підставі ст. 64, 150, 156, 162 ЖК УРСР, дійшов до висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.

Разом з тим, ЖК УРСР визначає право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника.

Отже, ЖК УРСР не передбачає самостійного характера права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу.

Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, ч.1 ст. 405 ЦК України.

ВС наголосив, що суди в аналогічних справах мають досліджувати питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування будинком.

У даній справі ВС підтримав позицію апеляційного суду з тих підстав, що після розірвання шлюбу між сторонами склалися неприязні відносини і позивачка змінила замки в спірному домоволодінні, вільного доступу до будинку відповідач не мав, тому з цього часу не мав можливості проживати в спірному будинку, що раніше належав його батькам.

ВС також зазначив, що права позивачки, як власника не порушені, оскільки, приймаючи у дар житловий будинок від батьків відповідача, знала про проживання в ньому відповідача, у якого відсутнє інше житло.

Аналізуйте судовий акт: Малолітня дитина не втрачає право користування житлом за будь-яких обставин: ні внаслідок тимчасової відсутності понад шість місяців згідно ст. 71 ЖК України, ні внаслідок вибуття згідно ст. 107 ЖК України (ВС/КЦС у справі № 755/16152/16-ц)

Наявність перешкод у користуванні житлом з боку його власника УНЕМОЖЛИВЛЮЄ визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням (ВС/КЦС № 621/795/17 від 27.12.2018)

Наявність інтересу до житла є КЛЮЧОВИМ фактом, який має досліджуватись судом при вирішенні спорів про втрату права користування житлом (ВС/КЦС у справі № 209/2642/18 від 09.12.2020)

У разі тривалого проживання особи в квартирі - виселити її майже не можливо (ВС/КЦС № 754/613/18-ц від 15.01.2020)

Постанова

Іменем України

10 березня 2021 року

м. Київ

справа № 686/26093/19-ц

провадження № 61-16974св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Купельського А. В., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення сервітуту та визнання особи такою, що втратила право користування майном.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та належить їй на підставі договору дарування від 02 квітня 2008 року. Відповідач є її колишнім чоловіком, шлюб з яким розірвано на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 лютого 2013 року.

ОСОБА_2 зареєстрований у зазначеному будинку з 03 грудня 1992 року попереднім його власником, матір`ю відповідача - ОСОБА_3 .

Вже більше двох років ОСОБА_2 не проживає в зазначеному будинку без поважних причин, участі в його утриманні не приймає. Домовленостей між нею та відповідачем щодо збереження за останнім житла не було.

Реєстрація відповідача за адресою: АДРЕСА_1 , перешкоджає їй володіти та користуватись належним їй на праві приватної власності житлом, вона не має можливості оформити субсидію, чи розпорядитися цим нерухомим майном.

Вважала, що після переходу права власності на домоволодіння до неї, сервітут ОСОБА_2 , який був укладений із ОСОБА_3 , підлягає припиненню. Відповідач вже не є членом її сім`ї, не проживає в спірному домоволодінні більше двох років без поважних причин, тому його право користування спірним житловим будинком підлягає припиненню на її вимогу, як нового власника.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд: припинити сервітут ОСОБА_2 на житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 ; визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим будинком з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 серпня 2020 року у складі судді Чевилюк З. А. позов ОСОБА_1 задоволено.

Припинено сервітут ОСОБА_2 на житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 .

Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим будинком з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 не пов`язаний із ОСОБА_1 спільним побутом, тому його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до частини другої статті 406 ЦК України.

З 2017 року відповідач створив нову сім`ю з ОСОБА_4 та мешкає за місцем її проживання, періодично з`являючись за адресою: АДРЕСА_1 . Поважні причини відсутності відповідача за вказаною адресою суду не доведені, як і домовленість між ними щодо порядку користування спірним житлом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 серпня 2020 рокускасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 152,60 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що права членів сім`ї колишнього власника житла підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, а й таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

Сам факт переходу права власності на житловий будинок до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх.

Законність визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), має бути оціненона предмет пропорційності такого втручання.

Суд першої інстанції не дослідив, чи були, ураховуючи фактичні обставини у справі, недобросовісними дії сторін за договором дарування від 02 квітня 2008 року щодо передачі ОСОБА_3 права власності на житловий будинок ОСОБА_1 стосовно ОСОБА_2 , спрямованими на позбавлення його права користування житлом. Крім того, відсутні належні та допустимі докази щодо відсутності відповідача без поважних причин у спірному домоволодінні понад один рік.

При цьому суд послався на прецедентну практику Європейського суду з прав людини та судову практику Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржене судове рішення й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першоїсудової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2020 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Хмельницького апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року.

Відкрито касаційне провадження в указаній справі й витребувано цивільну справу № 686/26093/19-ц з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення сервітуту та визнання особи такою, що втратила право користування майном, призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом першої інстанції встановлено, що вона є власником спірного будинку, в якому зареєстрована. Відповідач був вселений до належного їй на праві приватної власності спірного житлового приміщення попереднім власником будинку, яка на той час надала право відповідачу користуватись ним.

ОСОБА_2 спільно з власником спірного будинку не проживає, спільним побутом не пов`язаний.

Встановивши, що відповідач користувався спірним будинком зі згоди попереднього власника будинку під час дії сервітуту, а на час розгляду справи обставини, які були підставою для встановлення сервітуту, припинились, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що право користування відповідача чужим будинком також припинилось.

Аналогічні по суті висновки зроблені Верховним Судом України у постановах: від 15 серпня 2018 року у справі № 595/1271/16-ц; від 27 березня 2019 року; від 17 липня 2019 року у справі № 320/13248/14-ц; від 23 вересня 2019 року у справі № 329/398/18; від 04 грудня 2019 року в справі № 235/9835/15-ц; від 16 січня 2019 року; від 16 жовтня 2019 року в справі № 243/9627/16-ц; від 23 жовтня 2019 року; від 15 січня 2020 року в справі № 686/11782/17-ц.

Під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим та було помилково скасовано судом апеляційної інстанції.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 вселився у спірний житловий будинок АДРЕСА_1 як син ОСОБА_3 , яка була власником цього будинку, а 03 грудня 1992 року був зареєстрований за вказаною адресою.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 21 серпня 1999 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Згідно з договором дарування від 02 квітня 2008 року мати відповідача - ОСОБА_3 , подарувала ОСОБА_1 житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 лютого 2013 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Згідно зі свідоцтвом про шлюб ОСОБА_1 23 жовтня 2013 року зареєструвала шлюб із ОСОБА_7 , прізвище після державної реєстрації шлюбу змінила на ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки від 16 вересня 2019 року № С-03-42327 до складу сім`ї або зареєстрованих у житловому будинку АДРЕСА_1 осіб входять: ОСОБА_2 , дата реєстрації 03 грудня 1992 року; ОСОБА_1 , дата реєстрації 07 листопада 2008 року; ОСОБА_9 - син, дата реєстрації 07 листопада 2008 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї, як зазначено у частині другій статті 64 ЖК УРСР.

Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

У статті 162 ЖК УРСР вказано, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.

Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.

У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.

У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.

Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

При порівнянні норм ЖК УРСР та ЦК України можна зробити такі висновки.

У частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права.

Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника.

Зазначена норма не передбачає і самостійного характера права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу.

Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов`язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім`ї власника.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено перелік речових прав, похідних від права власності: право користування (сервітут); інші речові права відповідно до закону.

Тобто під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.

Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім`ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім`ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин.

Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.

Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.

Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).

У постановах Верховного Суду України: від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.

Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна та установлених статтею 50 ЖК УРСР вимог, що ставляться до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла.

Також необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування будинком.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17-ц (провадження № 14-64цс20).

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Судом установлено, що після того, як 02 квітня 2008 року мати відповідача - ОСОБА_3 , подарувала ОСОБА_1 житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 , він продовжував проживати за вищевказаною адресою, як член сім`ї наймача, а саме як чоловік ОСОБА_1 до розірвання шлюбу між ними на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 лютого 2013 року.

Згідно зі статтями 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом установлено, що відповідач проживав у спірному житловому будинку доволі тривалий час, ще з грудня 1992 року, спірний будинок для нього є - батьківським будинком.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відносно відповідача станом на 09 червня 2020 року відсутні відомості щодо належних ОСОБА_2 об`єктів нерухомого майна (а. с. 86-90).

Квитанції щодо оплати витрат на утримання будинку та оплату комунальних послуг за період з 2017 року по жовтень 2019 року надано відповідачем, що підтверджує його проживання у спірному житловому будинку та користування ним.

ОСОБА_1 такі квитанції надано, починаючи з листопада 2019 року, коли між сторонами виник конфлікт щодо проживання в спірному будинку інших осіб, яких нібито заселив відповідач (а. с. 64).

Після розірвання шлюбу між сторонами склалися неприязні відносини, а з жовтня 2019 року ОСОБА_1 змінила замки в спірному домоволодінні, вільного доступу до будинку відповідач не мав, тому з цього часу не має можливості проживати в спірному будинку.

Вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 89 263-264 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки позивач не надала належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 відсутній у спірному житлі без поважних причин понад один рік, що є її процесуальним обов`язком у силу статей 12 81 ЦПК України.

При цьому права позивачки у контексті статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і її права, як власника житлового будинку, гарантовані статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, не порушені, оскільки, приймаючи у дар житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 , знала про проживання в ньому відповідача, у якого відсутнє інше житло.

Висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Посилання касаційної скарги на те, що відповідач користувався спірним будинком зізгоди попереднього власника будинку під час дії сервітуту, який припинився зі зміною власника спірного житлового будинку, не заслуговують на увагу, оскільки після зміни власника на підставі договору дарування від 02 квітня 2008 року ОСОБА_2 продовжував мешкати у житловому будинку з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 , як чоловік ОСОБА_1 до 05 лютого 2013 року та як колишній член сім`ї власника житла у подальшому до зміни позивачем замків у спірному домоволодінні.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді попередньої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 жовтня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець