Рішення ВСУ звернутися до КС України з конституційним поданням, щодо відповідності КУ окремих положень ЗУ "Про очищення влади".

Про звернення до щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пункту 2 частини другої, пункту 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VІІ «Про очищення влади» та звернення до Президента України, Голови Верховної Ради України та Прем’єр-міністра України щодо приведення у відповідність із міжнародними стандартами у галузі судочинства, прав та свобод людини, Конституцією України, положеннями чинного законодавства України Закону України «Про очищення влади»

Інтерв'ю: Голова ВСУ Ярослав Романюк "... Для пересіченого громадянина звернення ВСУ до КС України справді може здатися підтвердженням того, що судді проти люстрації чи гальмують її. Але це не так..."

Згадайте новину: Верховний Суд України проти люстрації?

ПОСТАНОВА № 8
Пленуму Верховного Суду України

від 17 листопада 2014 року

Обговоривши внесені Головою Верховного Суду України проект звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пункту 2 частини другої, пункту 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VІІ «Про очищення влади» та проект звернення до Президента України, Голови Верховної Ради України та Прем’єр-міністра України щодо приведення у відповідність із міжнародними стандартами у галузі судочинства, прав та свобод людини, Конституцією України, положеннями чинного законодавства України Закону України «Про очищення влади», керуючись статтею 150 Конституції України, статтями 13, 38–41, 93 Закону України «Про Конституційний Суд України», пунктом 4 частини другої статті 38, пунктами 5, 8 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Пленум Верховного Суду України

п о с т а н о в л я є:

1. Звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пункту 2 частини другої, пункту 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VІІ «Про очищення влади».

2. Звернутися до Президента України, Голови Верховної Ради України та Прем’єр-міністра України зі зверненням щодо приведення у відповідність із міжнародними стандартами у галузі судочинства, прав та свобод людини, Конституцією України, положеннями чинного законодавства України Закону України «Про очищення влади».

ЗВЕРНЕННЯ

до Президента України, Голови Верхової Ради України та Прем’єр-міністра України щодо приведення у відповідність до міжнародних стандартів у галузі судочинства, прав та свобод людини, Конституції України, положень чинного законодавства України Закону України «Про очищення влади»

Унаслідок суспільно-політичних змін в Україні прагнення громадськості до очищення влади було реалізовано в прийнятому Верховною Радою України 16 вересня 2014 року Законі України № 1682-VII «Про очищення влади» (далі – Закон № 1682-VII).

Цей Закон, як зазначено в його преамбулі, покликаний визначити правові й організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) з метою захисту й утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Пленум Верховного Суду України підтримує прагнення суспільства до очищення влади в нашій державі та наголошує, що судова влада не має бути винятком у цьому процесі. Судді зацікавлені в очищенні судового корпусу, зокрема, від тих, хто дискредитував себе та судову владу прийнятими незаконними, несправедливими чи політично вмотивованими рішеннями, які не відповідають принципам верховенства права. Це один із кроків, яких сьогодні вимагає громадянське суспільство і які сприятимуть підвищенню довіри громадян до судової влади в Україні.

Водночас результатом обговорення в суддівському середовищі положень Закону № 1682-VII стали численні звернення суддів до Верховного Суду України щодо необхідності приведення положень цього Закону у відповідність до міжнародних стандартів у галузі судочинства, прав та свобод людини, Конституції України.

Обговоривши положення Закону № 1682-VII та звернення суддівських колективів, Пленум Верховного Суду України звертається з нижчезазначеним.

1. Відповідно до частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

На необхідності дотримання принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів наголошується й у Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи від 27 червня 1996 року № 1096 «Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем». Зокрема, у ній зазначено, що люстраційні заходи можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена в кожному конкретному випадку, а особі, яка піддається люстраційній процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду (пункти 12, 13).

Установлені зазначеною Резолюцією № 1096 підходи до проведення люстрації знайшли свій розвиток у практиці Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), який уже неодноразово розглядав справи за наслідками схожих перевірок в інших державах, наприклад у Польщі (рішення від 14 лютого 2006 року в справі «Турек проти Словаччини», від 24 квітня 2007 року в справі «Матиєк проти Польщі», від 17 липня 2007 року в справі «Бобек проти Польщі», від 15 січня 2008 року в справі «Любох проти Польщі»).

Так, у рішенні «Любох проти Польщі» ЄСПЛ наголошує, що люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такою гарантією передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61).

Необхідність доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, європейськими стандартами визначено як один із ключових критеріїв, що стосуються процедури люстрації, на чому наголошує Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у висновку від 14–15 грудня 2012 року № CDL-AD(2012)028 щодо «Закону про люстрацію» колишньої югославської республіки Македонія (пункт 7).

Аналіз положень Закону № 1682-VII свідчить, що принцип індивідуальної відповідальності знайшов своє відображення в частинах п’ятій, шостій і сьомій статті 3 цього Закону, згідно з якими заборона щодо зайняття певних посад в органах державної влади пов’язується з діями чи бездіяльністю особи, спрямованими на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки, оборони та територіальної цілісності України, що спричинило порушення прав і свобод людини тощо, і що встановлено рішенням суду щодо цієї особи, яке набрало законної сили.

Водночас у пункті 6 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII членів Вищої ради юстиції (крім Голови Верховного Суду України), членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голову Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступників, які обіймали сукупно не менше одного року зазначені посади в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, віднесено до осіб, яким протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом заборонено обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація).

Крім того, пунктом 2 частини другої статті 3 Закону № 1682-VII членів Вищої ради юстиції (крім Голови Верховного Суду України), членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голову Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступників, які обіймали зазначені посади в період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період зі своїх посад за власним бажанням, віднесено до осіб, яким протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом заборонено обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація).

Таким чином, установлення для цих осіб як представників органів судової влади заборони обіймати певні посади в органах державної влади пов’язується із самим лише фактом зайняття ними у визначений Законом № 1682-VII час посад члена Вищої ради юстиції, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступника. При цьому застосовується підхід колективної відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України без доведення індивідуальної вини кожного її члена.

У зв’язку з цим вважаємо, що положення пункту 6 частини першої, пункту 2 частини другої статті 3 Закону № 1682-VII мають бути приведені у відповідність до Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи від 27 червня 1996 року № 1096 «Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем», практики ЄСПЛ та частини другої статті 61 Конституції України.

2. Пунктом 13 частини другої статті 3 Закону № 1682-VII до переліку осіб, щодо яких частиною третьою статті 1 цього Закону встановлено заборону протягом десяти років із дня набрання ним чинності обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади, віднесено суддів, які обіймали посади судді в період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період зі своїх посад за власним бажанням, за умови, що вони постановили ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ухвалили рішення про притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України від 29 січня 2014 року № 737-VII «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань», Закону України від 21 лютого 2014 року № 743-VII «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України».

Крім того, частиною третьою статті 3 Закону № 1682-VII до переліку осіб, яким на підставі частини четвертої статті 1 цього Закону протягом п’яти років із дня набрання ним чинності забороняється обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), віднесено суддів, які постановлювали ухвали про дозвіл на затримання з метою приводу, про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, ухвалювали обвинувальні вироки, залишали їх без змін щодо осіб, до яких застосовано повну індивідуальну амністію Законом України від 27 лютого 2014 року № 792-VII «Про внесення змін до Закону України «Про застосування амністії в Україні» щодо повної реабілітації політичних в’язнів».

Зазначені судді за їх згодою підлягають перевірці в порядку, передбаченому статтями 4 та 5 Закону № 1682-VII, за результатами якої підлягають звільненню з посади судді. У разі якщо ці судді не дали згоди на проходження перевірки, вони підлягають звільненню зі своїх посад.

Однак метою вказаної перевірки не є з’ясування того, чи були судові рішення, ухвалені такими суддями, незаконними, несправедливими або політично вмотивованими та чи відповідали ці рішення принципам верховенства права.

Такий підхід законодавця, на наш погляд, не в повній мірі відповідає частині першій статті 126 Конституції України щодо незалежності суддів, що гарантується, у тому числі, особливим порядком притягнення їх до відповідальності та звільнення (пункт 1 частини четвертої статті 47 Закону України № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 2453-VI).

Згідно з пунктом 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади в разі порушення ним присяги. Порушенням суддею присяги в системному зв’язку зі статтею 55 Закону № 2453-VI є, зокрема, вчинення ним дій, що порочать звання судді й можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів (абзац другий частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції»).

На підставі частини другої статті 83 Закону № 2453-VI суддю може бути притягнуто до відповідальності в разі скасування або зміни судового рішення, в ухваленні якого він брав участь, лише якщо, порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.

Такий підхід відповідає міжнародним стандартам у сфері судочинства. Так, Комітет Міністрів Ради Європи в Рекомендації СМ/Rec (2010) 12 державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, ухваленій 17 листопада 2010 року, зазначає, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для відповідальності судді, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункти 66, 68). Подібна позиція висловлена й Венеціанською комісією у висновку від 16–17 березня 2007 року № CDL-AD(2007)003 щодо законопроекту про судоустрій та законопроекту про статус суддів в Україні. У ньому було наголошено, що неправильне тлумачення закону суддею має вирішуватися шляхом апеляції, а не шляхом дисциплінарної процедури (пункт 40).

У іншому висновку від 6–7 грудня 2013 року № CDL-D(2013)034 щодо пропозицій стосовно внесення змін до проекту Закону «Про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів» Венеціанська комісія зазначила, що «жодне звільнення не повинно бути можливим, якщо поведінка судді не підпадає під визначення дисциплінарного правопорушення» (пункт 55).

Крім того, положення Закону України № 737-VII «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань», Закону України № 743-VII «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України», Закону України № 792-VII «Про внесення змін до Закону України «Про застосування амністії в Україні» щодо повної реабілітації політичних в’язнів» передбачають лише звільнення від відповідальності або звільнення від покарання осіб, щодо яких ухвалювалися такі судові рішення.

Звільнення особи від кримінальної відповідальності, як і звільнення від покарання, за своєю правовою природою є не реабілітацією особи, а актом доброї волі держави.

Таким чином, передбачений пунктом 13 частини другої та частиною третьою статті 3 Закону № 1682-VII факт ухвалення суддями певних судових рішень щодо осіб, яких у подальшому держава звільнила від відповідальності чи покарання, без визнання в установленому законом судовому порядку безпідставності їх засудження, а також без установлення відповідним органом злочинного наміру або грубої недбалості судді як причин безпідставного засудження цих осіб – потребує узгодження із частиною першою та пунктом 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України, а також із частиною другою статті 61 Конституції України.

Крім того, відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб’єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам. Про те, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права, йдеться в рішенні ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року «Брумареску проти Румунії» (пункт 61).

Принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України у рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011).

Такий підхід узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у рішенні від 13 грудня 2001 року у справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим із достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (п. 109).

Водночас необхідно звернути увагу, що на підставі частини першої статті 3 Закону України від 8 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі – Закон № 1188-VII) судді судів загальної юрисдикції вже підлягають перевірці в разі прийняття ними одноособово або у складі колегії суддів таких рішень:

1) про обмеження прав громадян на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій в Україні у період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом;

2) про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків, рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій про перегляд обвинувальних вироків, наслідком якого не було їх скасування, щодо осіб, які визнані політичними в’язнями, за дії, пов’язані з їх політичною та громадською діяльністю;

3) про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв’язку з їх участю у таких акціях;

4) про накладення адміністративних стягнень на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на підставі статті 122² Кодексу України про адміністративні правопорушення за невиконання водіями вимог працівника міліції про зупинку транспортного засобу та про залишення зазначених рішень без змін судом апеляційної інстанції в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом;

5) про накладення адміністративних стягнень на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, на підставі статті 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця та про залишення зазначених рішень без змін судом апеляційної інстанції в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом;

6) про накладення адміністративних стягнень на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, на підставі статті 185¹ Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій та про залишення зазначених рішень без змін судом апеляційної інстанції в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом;

7) про накладення адміністративних стягнень на підставі статті 185² Кодексу України про адміністративні правопорушення на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, за створення умов для організації і проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій та про залишення зазначених рішень без змін судом апеляційної інстанції в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом;

8) про надання дозволу на проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій стосовно осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до 21 лютого 2014 року, у зв’язку з їх участю у таких акціях.

За результатами проведення перевірки судді також можуть бути притягнуті до відповідальності, у тому числі звільнені за порушення присяги судді.

Таким чином, судді, визначені в пункті 13 частини другої статті 3 Закону № 1682-VII, у зв’язку з ухваленням ними тих самих судових рішень підпадають також під дію Закону № 1188-VII, що суперечить принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права і не відповідає частині першій статті 8 Конституції України.

Оскільки за наявності вже передбаченої Законом № 1188-VII відповідальності Закон № 1682-VII також установлює відповідальність суддів за ті самі дії, то в цій частині пункт 13 частини другої статті 3 Закону № 1682-VII потребує приведення у відповідність до частини першої статті 61 Конституції України, яка встановлює, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

У зв’язку з цим положення пункту 13 частини другої та частини третьої статті 3 Закону № 1682-VII необхідно привести у відповідність до: 1) положень Рекомендації від 17 листопада 2010 року СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, практиці ЄСПЛ; 2) правових позицій, викладених у рішеннях Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011; 3) положень частини першої статті 8, статті 61, частини першої та пункту 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України; 4) положень Закону № 1188-VII.

З огляду на зазначене пропонуємо розробити та внести до Верховної Ради України законопроект, у якому:

1) забезпечити реалізацію принципів верховенства права та законності, індивідуальної відповідальності та презумпції невинуватості згідно з основними засадами, визначеними в частині другій статті 1 Закону № 1682-VII;

2) передбачити у процесуальному законодавстві порядок перевірки законності та відповідності принципам верховенства права судових рішень, визначених у пункті 13 частини другої та частині третій статті 3 Закону № 1682-VII. За результатами перевірки вирішувати питання про юридичну відповідальність суддів.

Верховний Суд України висловлює готовність щодо залучення своїх фахівців до участі в розробці відповідного законопроекту.

Пленум Верховного Суду України