30.12.2017 | Автор: Понзель Марина Генадіївна
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Про притягнення судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області Хорошун О.В. до дисциплінарної відповідальності (РІШЕННЯ від 11 квітня 2017 року № 775/2дп/15-17)

Згадайте новину: Вища рада правосуддя підтримала утворення Чернівецького окружного суду та Черкаського окружного суду

Рішення Вищої ради правосуддя від 21 грудня 2017 року № 4235/0/15-17 «Про розгляд питання щодо ліквідації місцевих загальних судів та утворення окружних судів»

Рішення Вищої ради правосуддя від 21 грудня 2017 року № 4236/0/15-17 «Про розгляд питання щодо ліквідації місцевих загальних судів та утворення окружних судів»

 

УКРАЇНА

ВИЩА  РАДА  ПРАВОСУДДЯ

ДРУГА ДИСЦИПЛІНАРНА ПАЛАТА

РІШЕННЯ

11 квітня 2017 року

Київ

№ 775/2дп/15-17


Про притягнення судді Канівського міськрайонного суду

Черкаської області Хорошун О.В.

до дисциплінарної відповідальності

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя у складі головуючого – Бойка А.М., членів Артеменка І.А., Волковицької Н.О., Нежури В.А., заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Малашенкову Т.М., розглянувши матеріали дисциплінарної справи, відкритої за заявами координатора координаційної ради КМГО «Молода Черкащина» Феофілової В.В., Закревської Є.О., заступника прокурора Черкаської області В.Семенова стосовно судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області  Хорошун (Бурлаки) Оксани Володимирівни,

встановила:

Хорошун (Бурлака) Оксана Володимирівна, __ року народження, Указом Президента України від 15 лютого 2007 року № 113/2007 призначена на посаду судді Канівського районного суду Чернігівської області строком на п’ять років. Постановою Верховної Ради України від 23 лютого 2012 року № 4455-VI обрана на посаду судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області безстроково.

Зі змісту характеристик, наданих Канівським міськрайонним судом Черкаської області Тимчасовій спеціальній комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі – Тимчасова спеціальна комісія) та Вищій раді правосуддя, вбачається, що за час роботи суддя Хорошун О.В. зарекомендувала себе з позитивної сторони, грамотним юристом, сумлінним та принциповим працівником. Справи та матеріали розглядає у встановлені законом строки. Судові засідання проводяться з чітким дотриманням норм процесуального законодавства.

Листом секретаря Тимчасової спеціальної комісії Соловйової М.М. від 15 березня 2016 року № 3601/0/9-16 заяви щодо дій судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області Бурлаки О.В. (на сьогодні прізвище судді Хорошун) та пов’язані з їх розглядом документи надіслані для розгляду за загальною процедурою до Вищої ради юстиції, оскільки Тимчасова спеціальна комісія не встигла прийняти рішення щодо неї до закінчення своїх повноважень. 

У вказаних заявах зазначалося, що суддя Бурлака О.В. ухвалами Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25 січня 2014 року у справах №№ 697/209/14-к, 697/210/14-к, 697/211/14-к, 697/213/14-к застосувала запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо осіб-учасників масових акцій протесту в період із 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», у зв’язку з їх участю у таких акціях. За цих обставин відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 вказаного Закону суддя Бурлака О.В. повинна пройти перевірку.

Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу матеріалу між членами Вищої ради юстиції від 13 травня 2016 року зазначені заяви передані члену Вищої ради юстиції Беляневичу В.Е. для проведення перевірки.

30 вересня 2016 року набрали чинності закони України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

5 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя».

12 січня 2017 року Вищою радою юстиції прийнято рішення про реорганізацію Вищої ради юстиції у Вищу раду правосуддя, набуття членами Вищої ради юстиції статусу членів Вищої ради правосуддя та здійснення повноважень членів Вищої ради правосуддя.

Відповідно до абзацу другого пункту 21 розділу ІІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя» заяви та скарги, передані на розгляд члену Вищої ради юстиції за результатами автоматизованого розподілу до створення дисциплінарних органів Вищої ради правосуддя, залишаються в такого члена та можуть бути розглянуті дисциплінарним органом, до якого входить такий член, у випадках, встановлених цим Законом.

Статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частиною другою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.

Згідно з частинами другою та третьою статті 26 Закону України  «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя утворює Дисциплінарні палати з числа членів Вищої ради правосуддя, визначає кількість Дисциплінарних палат та кількісний склад кожної палати з урахуванням вимог цього Закону.

До складу кожної Дисциплінарної палати входить щонайменше чотири члени Вищої ради правосуддя. При формуванні Дисциплінарних палат Вища рада правосуддя забезпечила, щоб щонайменше половина членів кожної Дисциплінарної палати були суддями або суддями у відставці.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 2 лютого 2017 року № 184/0/15-17 у Вищій раді правосуддя утворено три Дисциплінарні палати, визначено кількісний склад кожної Дисциплінарної палати та затверджено їх персональний склад.

На підставі рішення Вищої ради правосуддя від 2 лютого 2017 року № 188/0/15-17 здійснено повторний авторозподіл матеріалів щодо дисциплінарних проступків суддів, розподілених членам Вищої ради правосуддя Бенедисюку І.М. та Беляневичу В.Е., оскільки вони не входять до складу Дисциплінарних палат.

На підставі протоколів повторного автоматизованого розподілу матеріалів від 21 лютого 2017 року заяви координатора координаційної ради КМГО «Молода Черкащина» Феофілової В.В., Закревської Є.О., заступника прокурора Черкаської області В.Семенова об’єднані в одне провадження та передані члену Вищої ради правосуддя Малашенковій Т.М., яка входить до складу Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.

За результатами перевірки член Вищої ради правосуддя Малашенкова Т.М. висновком від 1 березня 2017 року запропонувала відкрити дисциплінарну справу стосовно судді Канівського міськрайонного суд Черкаської області Хорошун О.В.

Друга Дисциплінарна палати Вищої ради правосуддя 13 березня 2017 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області Хорошун О.В.

Заслухавши доповідача – члена Другої Дисциплінарної палати  Вищої ради правосуддя Малашенкову Т.М., яка запропонувала притягнути суддю Канівського міськрайонного суду Черкаської області Хорошун О.В. до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади, врахувавши надані                        суддею письмові та усні пояснення, вивчивши матеріали дисциплінарної справи, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила такі обставини.

25 січня 2014 року до Канівського міськрайонного суду Черкаської області надійшли клопотання: старшого слідчого СВ Канівського МВ УМВС України в Черкаській області Божка О.М., погоджене прокурором Канівської міжрайонної прокуратури Степанцем Б.М., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до Особа_1; старшого слідчого СВ Канівського МВ УМВС України в Черкаській області Терещенка Є.М., погоджене прокурором Канівської міжрайонної прокуратури Радченком Ю.В., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до Особа_2; старшого слідчого СВ Канівського МВ УМВС України в Черкаській області Матяша В.В., погоджене прокурором Канівської міжрайонної прокуратури Степанцем Б.М., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до Особа_3; старшого слідчого СВ Канівського МВ УМВС України в Черкаській області Підгайного Т.В., погоджене прокурором Канівської міжрайонної прокуратури Степанцем Б.М. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до Особа_4

Як пояснила суддя Канівського міськрайонного суду Черкаської області Хорошун О.В. на засіданні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, клопотання слідчих про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою до Особа_1 (№ 697/209/14-к), Особа_2 (№ 697/210/14-к), Особа_3 (№ 697/211/14-к), Особа_4 (№ 697/213/14-к) надійшли в її провадження в порядку повторного авторозподілу, який був здійснений на підставі протоколу № 2 зборів суддів Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25 січня 2014 року.

Згідно з вказаними клопотаннями слідчих Особа_1, Особа_2, Особа_3, Особа_4 підозрювалися у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 294 та частиною другою статті 341 Кримінального кодексу України.

Клопотання слідчих обґрунтовані тим, що 23 січня 2014 року близько 18:00 Особа_1, Особа_2, Особа_3, Особа_4 прибули до прилеглої території біля Черкаської обласної державної адміністрації, де умисно у групі з іншими особами вчинили суспільно небезпечні дії, а саме взяли активну участь у масових заворушеннях, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівлі Черкаської обласної державної адміністрації.

Крім того, як зазначено в клопотаннях, Особа_1,  Особа_2, Особа_3, Особа_4 цього ж самого дня близько 18:35, перебуваючи біля приміщення Черкаської обласної державної адміністрації, умисно у групі з іншими особами вчинили суспільно небезпечні дії, а саме взяли участь у блокуванні будівлі, що забезпечує діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування – Черкаської обласної державної адміністрації – з метою перешкоджання її нормальній роботі.

За результатами розгляду зазначених клопотань ухвалами слідчого судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області Хорошун О.В. від 25 січня 2014 року застосовано до підозрюваних Особа_1, Особа_2, Особа_3, Особа_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Черкаському СІЗО № 30 строком 60 днів.

В ухвалах суддя зазначила, що надані слідчим та прокурором докази доводять обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним вказаних кримінальних правопорушень. Крім того, в ухвалах, посилаючись на пояснення слідчого щодо вчинення кримінального правопорушення Особа_1, Особа_2, Особа_3, Особа_4 проти громадського порядку та проти авторитету органів державної влади узгодженими діями групи осіб, що мають характер масовості і вчинені у вечірній час, суддя зазначила, що викладене вказує на значний ступінь суспільної небезпеки вчиненого та осіб підозрюваних і несе ризики того, що поза застосуванням запобіжного заходу, пов’язаного з ізоляцією від суспільства, підозрювані можуть вчиняти кримінальні правопорушення аналогічної спрямованості, підтримувати позапроцесуальні відносини один із одним у провадженні з метою надання узгоджених показів та уникнення таким чином кримінальної відповідальності, ухилятись від органів розслідування та суду.

Також в ухвалах Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25 січня 2014 року йдеться про те, що у кримінальному провадженні наявні вагомі докази, на підставі яких суд дійшов висновку про обґрунтовану підозру Особа_1, Особа_2, Особа_3, Особа_4 у вчиненні кримінальних правопорушень. Слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання слідчих, погоджені з прокурорами, необхідно задовольнити, оскільки більш м’які запобіжні заходи не зможуть забезпечити виконання ними процесуальних обов’язків. При цьому слідчий суддя також враховує, що прокурорами у судових засіданнях доведено наявність усіх обставин, передбачених частиною першою статті 194 Кримінального процесуального кодексу України, які свідчать про необхідність застосування щодо Особа_1 Особа_2, Особа_3, Особа_4 запобіжних заходів у виді тримання під вартою.

Ухвали Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25 січня 2014 року у справах стосовно Особа_1 (№ 697/209/14-к),  Особа_2 (№ 697/210/14-к), Особа_3 (№ 697/211/14-к), стосовно Особа_4 (№ 697/213/14-к) переглядались апеляційним судом Черкаської області.

Ухвалами апеляційного суду Черкаської області від 3 лютого 2014 року скасовано ухвали слідчого судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25 січня 2014 року щодо застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою стосовно Особа_1 Особа_2, Особа_3, Особа_4 Постановлено нові ухвали, якими в клопотанні слідчих про обрання Особа_1, Особа_2, Особа_3, Особа_4 запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою відмовлено та обрано стосовно зазначених осіб запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 60 днів.

4 жовтня 2016 року на адресу Вищої ради юстиції надішли письмові пояснення судді Хорошун О.В. стосовно обставин, викладених у заявах координатора координаційної ради КМГО «Молода Черкащина» Феофілової В.В., Закревської Є.О. та заступника прокурора Черкаської області В.Семенова. Крім того, в матеріалах перевірки містяться пояснення судді, надані Тимчасовій спеціальній комісії від 30 грудня 2014 року.

У поясненнях суддя зазначила, що нею враховано на час розгляду клопотань суспільну небезпечність вчинених кримінальних правопорушень, яка полягала в тому, що вони були здатні призупинити або ускладнити нормальну діяльність органів державної влади та управління, призвести до значних порушень громадського порядку, причинити шкоду життю, здоров’ю громадян, потягти за собою людські жертви, завдати економічної шкоди державі, суспільству. Суддя вказала на те, що підозрюваними та їх захисниками не було заявлено клопотання про застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту, всі підозрювані були забезпечені належним захистом, а всі клопотання були погоджені прокурором.

Під час засідання Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя суддя Хорошун О.В. надала документи, які були долучені до матеріалів дисциплінарної справи, та виклала усні пояснення, якими підтвердила свою правову позицію, зазначену в ухвалах Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25 січня 2014 року у справах №№ 697/209/14-к, 697/210/14-к, 697/211/14-к, 697/213/14-к.

Суддя Хорошун О.В. повідомила, що до 25 січня 2014 року вона була запасною слідчою суддею. На зборах суддів, що відбулись за ініціативи голови Канівського міськрайонного суду Черкаської області, 25 січня                     2015 року її обрано слідчою суддею. За результатами повторного авторозподілу, здійсненого на підставі протоколу № 2 зборів суддів Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25 січня 2014 року до неї в провадження 25 січня 2014 року надійшли чотири клопотання слідчих про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою до Особа_1 (№ 697/209/14-к), Особа_2 (№ 697/210/14-к), Особа_3 (№ 697/211/14-к), Особа_4 (№ 697/213/14-к). Суддя зазначила, що Особа_1, Особа_2, Особа_3, Особа_4 мали явні зовнішні тілесні ушкодження. При цьому вона не виконувала приписи статті 206 Кримінального процесуального кодексу України, оскільки зі слів Особа_1, Особа_2, Особа_3, Особа_4 вбачалося, що тілесні ушкодження вони отримали не від працівників міліції при затриманні і на час розгляду клопотань мали задовільний стан здоров’я та могли перебувати у судових засіданнях. Також суддя пояснила, що особи підозрюваних встановлювались тільки зі слів останніх та слів їх захисників, оскільки вони не мали при собі будь-яких документів, з яких можливо було встановити особу. Таких документів не надали і слідчі.

Надані письмові та усні пояснення судді Хорошун О.В. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя під час розгляду дисциплінарної справи враховує.

Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 370 Кримінального процесуального кодексу України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що діяльність слідчого судді є процесуально важливою, адже саме на нього покладається важлива функція — здійснення судового контролю за дотриманням прав людини і основоположних свобод на досудовій стадії кримінального провадження. Згідно з пунктом 18 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю за дотриманням прав свобод та інтересів осіб. Виконання цієї процесуальної функції зобов’язує його діяти сумлінно і професійно.

Друга Дисциплінарна палата встановила, що в  справах №№ 697/209/14-к, 697/210/14-к, 697/211/14-к, 697/213/14-к містяться однакові документи.

Зі змісту клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно Особа_1, Особа_2, Особа_3, Особа_4 вбачається, що органи досудового слідства доводять обґрунтованість підозри, зокрема, такими документами:

  1. рапортом оперативного чергового Соснівського РВ УМВС про виявлення факту блокування будівлі Черкаської обласної державної адміністрації;
  2. рапортом старшого слідчого СВ Соснівського РВ УМВС Савенка А.А. про виявлення під час досудового розслідування звернення до третьої міської лікарні міста Черкаси за наданням медичної допомоги працівників міліції Коровіна О.В., Левченка В.Г., Хамдюка В.В., Костецького Є.Б., Дмітрієва І.В., Кравченка В.В., Зверєва С.О., Коваленка Є.О., які отримали тілесні ушкодження 23 січня 2014 року під час силового протистояння в приміщенні Черкаської ОДА;
  3. первинними медичними документами щодо отримання тілесних ушкоджень працівниками міліції Коровіним О.В., Левченком В.Г., Хамдюком В.В., Костецьким Є.Б., Дмітрієвим І.В., Кравченком В.В., Зверєвим С.О., Коваленком Є.О.;
  4. рапортами працівників міліції Коровіна О.В., Левченка В.Г., Хамдюка В.В., Костецького Є.Б., Дмітрієва І.В., Кравченка В.В., Зверєва С.О., Коваленка Є.О. про отримання тілесних ушкоджень 23 січня 2014 року під час силового протистояння в приміщенні Черкаської ОДА;
  5. протоколами затримання Особа_1, Особа_2, Особа_3, Особа_4 від 24 січня 2014 року в порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України;
  6. іншими матеріалами досудового розслідування. 

Вивчивши копії справ №№ 697/209/14-к, 697/210/14-к, 697/211/14-к, 697/213/14-к, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя відзначає, що у матеріалах органу досудового слідства, доданих до клопотання про обрання запобіжного заходу щодо Особа_1, Особа_2, Особа_3, Особа_4, містяться копії рапорту (без дати) інспектора роти ДПС. Встановити прізвище та місце роботи особи, яка складала зазначений рапорт, неможливо через погану якість копії цього документа. У рапорті зазначено, що 23 січня 2014 року вказана особа (від імені якої написаний рапорт) забезпечувала охорону порядку на площі «Соборна» у місті Черкаси, намагалася зупинити агресивно налаштованих громадян, що прямували до будівлі обласної державної адміністрації. Проте вказані громадяни на зауваження не реагували, поводилися агресивно, розривали формений одяг, били її ногами в тулуб та голову, намагались проникнути в будівлю, після чого вказана особа втратила свідомість і швидка допомога доставила її до третьої міської лікарні.

Також у всіх судових справах міститься протокол допиту свідка Особа_5 від 23 січня 2014 року, який є безхатченком, постійного місця перебування не має, раніше судимий за вживання наркотичних засобів. У своїх свідченнях він вказував на факт наявності великої кількості людей в центрі міста Черкаси. Люди висловлювали свою думку проти дій В.Януковича та М.Азарова, а також свідок бачив як невідомі особи палили вогонь. Крім того, у зазначеній копії протоколу відсутній час початку та закінчення допиту свідка.

Також Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя звертає увагу на те, що у всіх протоколах допиту потерпілих не зазначено, яка саме особа проводила допит (відсутні дані: посада, найменування органу, прізвище ініціали), відсутні номер та дата матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань та приміщення, у якому проводились допити потерпілих.

З огляду на зазначене, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя доходить висновку, що наявні у матеріалах справ документи не відповідають документам, якими слідчий підтверджує обґрунтованість підозри стосовно Особа_1, Особа_2, Особа_3, Особа_4 у клопотанні про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У матеріалах справ відсутні: медичні документи, які б підтверджували наявність тілесних ушкоджень у працівників міліції; рапорт старшого слідчого СВ Соснівського РВ УМВС Савенка А.А.; рапорти Левченка В.Г. та Кравченка В.В. У клопотаннях першим пунктом у переліку документів щодо обґрунтованості підозри вказаний рапорт оперативного чергового Соснівського РВ УМВС, проте без зазначення прізвища та ініціалів. А в матеріалах провадження стосовно Особа_1 та Особа_3 відсутні протоколи допиту підозрюваних.

Відповідно до частини першої статті 194 Кримінального процесуального кодексу України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Отже , суддя Хорошун О.В. зобов’язана була з’ясувати чи доводять надані органом досудового слідства докази наявність обґрунтованої підозри у вчиненні Особа_1, Особа_2, Особа_3, Особа_4 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Пунктом 1 частини третьої статті 42 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що підозрюваний має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють.

Ця норма співвідноситься із пунктом 3 (а) статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який визнає за особою право бути повідомленою не лише про фактичні підстави обвинувачення, а й про юридичну кваліфікацію фактів.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що доведеність наявності обґрунтованої підозри у вчиненні злочину на момент вирішення питання про взяття під варту має відповідати стандарту «розумна підозра». Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які могли б переконати об’єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин (справа «Фокс, Кемпбел і Харлей проти Об’єднаного Королівства»). Хоча факти на момент вирішення питання про утримання під вартою і не повинні бути переконливими настільки, щоб можна було визначити винуватість особи у вчиненні злочину, суд повинен оцінити докази, надані сторонами, на предмет їхньої допустимості, достовірності та належності і відкинути ті з них, що не відповідають цим критеріям. При цьому суд має обґрунтовувати своє рішення на підставі дослідження у суді обґрунтованої підозри, а не на основі даних, поданих стороною обвинувачення.

Суддя Хорошун О.В. зобов’язана була надати належну правову оцінку на предмет допустимості доказів, визнання їх такими, що свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні Особа_1, Особа_2, Особа_3, Особа_4 інкримінованого їм правопорушення, а також з’ясувати, вчинення якого саме правопорушення їм інкримінується.

Суддею Хорошун О.В. фактично не надано оцінки наявності обґрунтованої підозри у вчиненні Особа_1, Особа_2, Особа_3, Особа_4 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України.

Крім того, суддя Хорошун О.В. повинна була встановити, що надані докази доводять наявність обставин, які свідчать про недостатність застосування більш м’якого запобіжного заходу до Особа_1, Особа_2, Особа_3, Особа_4

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, «при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов’язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів»                                (пункт 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого                          2011 року у справі «Харченко проти України»). «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м’якого запобіжного заходу» (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 372 Кримінального процесуального кодексу України в мотивувальній частині ухвали зазначаються встановлені судом обставини із посиланням на докази. Натомість ухвали Канівського міськрайонного суду Черкаської області                       від 25 січня 2014 року у справах №№ 697/209/14-к, 697/210/14-к, 697/211/14-к, 697/213/14-к жодних посилань на докази не містять.

Як і в питанні про наявність обґрунтованої підозри, на порушення закону висновок судді Хорошун О.В. про наявність ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, ніяк не мотивовано. Стороною обвинувачення не надано жодних доказів існування відповідних ризиків. Такі докази суддею не аналізувалися, не оцінювалися, за таких обставин Друга Дисциплінарна палата доходить висновку, що в питанні про встановлення «наявності достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177» Кримінального процесуального кодексу України, суддя діяла упереджено.

Суд, визначаючи наявність певного ризику (ризиків), у своєму рішенні повинен спиратися на докази того, що вони є виправданими (обґрунтованими). Європейський суд з прав людини вбачає порушення права на особисту недоторканність у випадках, коли суди у рішеннях про взяття під варту обмежуються «схематичними» мотивами («неналежна поведінка обвинуваченого», «тяжкість покарання, що загрожує» тощо) («I.A. v. France»).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що хоча суворість покарання є визначальним елементом під час оцінки ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу подальшого позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину («Mamedova v. Russia»).

Якщо юридична оцінка фактів, на які спирається обвинувачення, – і, як наслідок, можливого покарання – визначається винятково стороною обвинувачення, суди повинні ще обережніше ставитися до оцінки тяжкості обвинувачення та її значення для питання про тримання під вартою або продовження тримання під вартою («Dolgova v. Russia»).

Як вбачається із матеріалів проваджень суддею                                          Хорошун О.В. у всіх випадках не зазначено обставин на обґрунтування того, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не може запобігти вказаним у клопотанні ризикам; не розглянуто можливість застосування інших альтернативних запобіжних заходів.

Слідчим суддею не враховано особи підозрюваних, зокрема те, що Особа_1 за місцем проживання характеризується позитивно та має дитину ___ року народження.

При цьому суддя дійшла висновків про необхідність застосування до підозрюваних Особа_2, Особа_3 та  Особа_4 запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, оскільки більш м’які запобіжні заходи не зможуть забезпечити виконання ними процесуальних обов’язків, а також забезпеченню спробам переховування від органу досудового слідства та суду, впливу на свідків та перешкоджання встановлення істини у справі, а тому не буде забезпечено виконання завдання кримінального судочинства.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що обрання будь-якого запобіжного заходу за відсутності обґрунтованого висновку про наявність згаданих ризиків є істотним порушенням норм процесуального права, зокрема приписів статті 29 Конституції України, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 194, 197 Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.    При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного заходу у вигляді ув’язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії», «Харченко проти України», «Шалімов проти України»).

Частиною шостою статті 206 Кримінального процесуального кодексу України передбачено: якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання, слідчий суддя зобов’язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи, доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених у заяві особи, вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.

Слідчий суддя зобов’язаний діяти в порядку, передбаченому частиною шостою статті 206 Кримінального процесуального кодексу України, незалежно від наявності заяви особи, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання.

Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя наголошує, що суддя повинен дотримуватися незалежної позиції як щодо суспільства загалом, так і щодо конкретних сторін судової справи, у якій він повинен винести рішення. Об’єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов’язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й у всіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття (пункти 1.2, 2.1 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23).

За обставин, коли суддею Хорошун О.В. визнано відсутні документи як вагомі докази обґрунтованої підозри; фактично за відсутності жодних доказів обґрунтованої підозри встановити її наявність; встановлення особи підозрюваних Особа_1, Особа_2, Особа_3 та Особа_4 на підставі їх показів та пояснень їх адвокатів, за відсутності документів, які б підтверджували їх особу; невиконання суддею імперативних приписів частини 7 статті 206 Кримінального процесуального кодексу України стосовно Особа_1,                    Особа_2, Особа_3 та Особа_4 (оскільки наявність одночасно у всіх цих осіб очевидних тілесних ушкоджень та їх зовнішній вид є підставами для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання або тримання), недоведеності ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України; недоведеність того, що більш м’які запобіжні заходи є достатніми для запобігання ризикам, фактично призвело до того, що суддя своїми діями не виконав функцію судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, Друга Дисциплінарна палата, вважає, що дії судді беззаперечно свідчать про явну упередженість названої судді та умисне допущення порушень норм процесуального права суду.

Таким чином, суддею Хорошун О.В. при розгляді справ №№ 697/209/14-к, 697/210/14-к, 697/211/14-к, 697/213/14-к істотно порушено норми процесуального права, а прийнятими нею судовими рішеннями – грубо порушено право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Друга Дисциплінарна палата вважає, що допущені суддею Хорошун О.В. порушення процесуального закону є істотними і є одним із діянь, віднесених законом до порушення присяги судді (частина друга статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» у редакції, чинній на 25 січня 2014 року), а саме вчиненням дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.

Правосуддя є одним із повноважень суверенної держави, що здійснюються від імені народу задля забезпечення верховенства закону. Зокрема, у пункті 22 Висновку № 3 Консультативної ради європейських суддів визначено, що суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів.

У пункті 1 Принципу VI Рекомендації № К(94)12, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 13 жовтня 1994 року на 518 засіданні заступників міністрів «Незалежність, дієвість та роль суддів», зазначено, що коли мають місце дисциплінарні порушення, повинно бути вжито всіх необхідних заходів за умови, що вони не впливають на незалежність правосуддя. Дисциплінарний проступок судді повинен підлягати розслідуванню та покаранню, і недопустимо, щоб уповноважений орган не вчиняв відповідних дій на основі будь-яких інших критеріїв, окрім чинного законодавства.

Комітет Міністрів Ради Європи виключає відповідальність за зміст судових рішень, але водночас встановлює кілька винятків, коли суддя може нести дисциплінарну відповідальність за суддівські помилки, пов’язані зі змістом судових рішень, а саме: тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злого умислу або грубої недбалості.

Із наведених норм можна зробити висновок, що суддя може бути звільнений із посади судді за серйозні й очевидні порушення норм процесуального права, а також за порушення прав людини і основоположних свобод, якщо вони вчинені умисно або внаслідок грубої недбалості (мають ознаки свавільності).

Прояви суддівського свавілля необхідно відрізняти від добросовісної суддівської помилки, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості. Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно – з належним ставленням до своїх обов’язків встановив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною й однозначною.

Відповідно до пункту 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII заяви, які передані Тимчасовою спеціальною комісією з перевірки суддів судів загальної юрисдикції Вищій раді юстиції відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», дисциплінарні органи Вищої ради правосуддя розглядають у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. За результатами розгляду таких заяв застосовуються дисциплінарні стягнення, визначені цим Законом.

Частина перша статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що діяв на момент ухвалення суддею Хорошун О.В. рішень, вимагала від судді об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов’язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади. Також на суддю покладався обов’язок своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства (частина четверта статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що діяв на момент вчинення суддею дисциплінарного проступку).

Зміни, що відбулися у правовому регулюванні відповідних відносин після 25 січня 2014 року (дати прийняття ухвал суду), не привели до пом’якшення або скасування відповідальності за дії, вчинені суддею.

Згідно з частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції на момент постановлення зазначених ухвал) порушенням суддею присяги визнавалося, у тому числі вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.

Після набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, вчинене внаслідок умислу або недбалості, також визнавалося дисциплінарним проступком (підпункт «а» пункту 1 частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року зі змінами, внесеними Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд»), а у разі, коли такі дії порочили звання судді або підривали авторитет правосуддя, утворювало склад порушення присяги судді, що було підставою для його звільнення (пункт 1 частини другої статті 97 вказаного Закону).

Не змінився характер наслідків, передбачених законом для подібних грубих порушень, і після набрання чинності Законом України  «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII.

Так, згідно з пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісними зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Відповідно до пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону України  «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 2 червня 2016 року дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісними зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

За змістом пунктів 1, 7 частини дев’ятої статті 109 Закону України  «Про судоустрій і статус суддів» у редакції від 2 червня 2016 року істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов’язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

Друга Дисциплінарна палата вважає, що редакційні зміни в описі неправомірних дій судді, що є підставою для звільнення його з посади, не привели до пом’якшення відповідальності за такі діяння. При цьому всі досліджені редакції опису таких діянь повністю охоплюють дії, вчинені суддею Канівського міськрайонного суду Черкаської області  Хорошун О.В.

З огляду на викладене Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що відповідальність за дії, вчинені суддею Хорошун О.В., не скасовано та не пом’якшено, а отже суддя Хорошун О.В. повинна бути притягнута до дисциплінарної відповідальності за дії, які чинною редакцією Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кваліфікуються як істотний дисциплінарний проступок.

За змістом норм законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» в редакції, яка була чинною на момент вчинення суддею дій, законодавцем не були встановлені строки для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» запроваджено правове регулювання, згідно з яким притягнення до відповідальності за порушення присяги можливе за правилами, встановленими для дисциплінарної відповідальності суддів (частина друга статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» зі змінами). Водночас новою редакцією статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що такий строк не може бути більшим трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці (частина четверта цієї статті).

Чинний Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року в частині одинадцятій статті 109 визначає, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги       (істотний дисциплінарний проступок), є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли строк законодавством визначений не був, а тому в силу положень статті 58 Конституції України повинен бути застосований.

Оскільки строки застосування дисциплінарного стягнення, встановлені Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» і Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня   2016 року, відрізняються в частині збільшення такого строку на час здійснення відповідного дисциплінарного провадження, Друга Дисциплінарна палата застосовує строк, який поліпшує становище особи, тобто строк, передбачений частиною четвертою статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України  «Про забезпечення права на справедливий суд».

Суддею Канівського міськрайонного суду Черкаської області Хорошун О.В. постановлено ухвали суду у справах №№ 697/209/14-к, 697/210/14-к, 697/211/14-к, 697/213/14-к 25 січня 2014 року.

Згідно з довідкою, наданою головою Канівського міськрайонного суду Черкаської області Русаковим Г.С., суддя Хорошун О.В. перебувала на лікарняному з 18 по 22 квітня 2014 року, з 23 по 25 квітня 2014 року, з 9 по 12 грудня 2014 року, з 15 по 18 грудня 2014 року, з 5 по 13 травня 2015 року, з 5 по 9 жовтня 2015 року, з 12 по 13 жовтня 2015 року, з 14 червня по 22 липня 2016 року, з 26 по 31 липня 2016 року, з 1 серпня по 30 вересня 2016 року, з 3 по 14 жовтня 2016 року, з 17 жовтня по 2 листопада 2016 року – всього 154 дні.

Крім того, суддя Хорошун О.В. перебувала у відпустках 7 березня 2014 року, з 12 червня по 12 липня 2014 року, з 22 по 31 жовтня 2014 року, з 22 по 30 грудня 2014 року, 3 березня 2015 року, з 31 липня по 14 серпня 2015 року, з 25 по 31 грудня 2015 року, з 4 по 15 квітня 2016 року, з 24 листопада по 8 грудня 2016 року – всього 93 дні.

Отже, на час розгляду дисциплінарної справи строк давності притягнення до дисциплінарної відповідальності, встановлений законом, не минув.

Відповідно до частини другої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини п’ятої статті 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності. Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у тому числі у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Таким чином, зважаючи на характер правопорушень, допущених суддею Хорошун О.В., а також на наслідки, що настали за результатами вчинених діянь, враховуючи дані про особу судді, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя вважає, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення її з посади є пропорційним вчиненому та виправданим із урахуванням часу, що минув з моменту прийняття нею рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 34, 49–50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», статтями 106, 108–109, пунктом 33 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пунктами 12.22–12.23, 12.36, 12.39 Регламенту Вищої ради правосуддя, Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосудд

вирішила:

притягнути суддю Канівського міськрайонного суду Черкаської області Хорошун Оксану Володимирівну до дисциплінарної відповідальності та застосувати до неї дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади.

Рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя в порядку і строки, встановлені статтею 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», в тому числі і заявником.

Головуючий на засіданні

Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя                                       А.М. Бойко

Члени Другої Дисциплінарної

                                 І.А. Артеменко

                                                                                               Н.О. Волковицька

В.А. Нежура

Джерело: vru.gov.ua

2
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення