Большая палата: Разграничение договора факторинга от договора уступки. Недействительность договора уступки права требования (ВС, справа № 909/968/16, від 11 вересня 2018 р.)

Интересную правовую позицию изложила Большая Палата Верховного Суда в Постановлении по делу № 909/968/16 от 11.09.18 года

В данном деле Банк переуступил свои права требования по кредитному договору и договору ипотеки третьему лицу – ООО. ООО уплатило за данные требования оговоренную договором уступки сумму, после чего на основании ипотечной оговорки зарегистрировало за собой право собственности на предмет ипотеки.

Вроде бы все законно, но нет.

Должник оспорил договоры уступки прав требований ссылаясь на тот факт, что новый кредитор – ООО, не является банком или финансовым учреждением, имеющим право предоставлять финансовые услуги. А договоры уступки прав требований по своей сути являются договорами факторинга.

Рассматривая данное дело, Большая Палата Верховного Суда, сочла основанием для передачи и принятия дела на рассмотрение Большой Палаты – необходимость разграничения договора факторинга и других способов уступки права требования. Данная правовая проблема является насущной в связи с большим количеством споров, связанных с правопреемством в кредитных отношениях (п. 42,43 Постановления БП ВС).

Несмотря на то, что действующим законодательством не закреплено конкретных требований к договору цессии в отличие от договора факторинга, суд все же нашел способ их разграничить.

Как указала Большая Палата Верховного Суда, договор факторинга является сделкой, которая характеризуется тем, что:

«А) ему присущий специфический субъектный состав (клиент – физическое или юридическое лицо, которое является субъектом предпринимательской деятельности, фактор – банк или другое финансовое учреждение, которое имеет право предоставлять факторинговые услуги);

Б) его предметом может быть только право денежного требования;

В) целью его заключения является получение клиентом финансирования (средств) за счет отступления права требования к должнику);

Г) по такому договору отступление права требования может происходить исключительно за плату;

Д) его цена определяется размером вознаграждения фактора за представление клиенту соответствующей услуги, и этот размер может устанавливаться в твердой сумме; в форме процентов от стоимости уступаемого требования, в виде разницы между номинальной стоимостью требования, указанной в договоре и ее рыночной (действительной) стоимостью, и т.д.;

Е) требования к форме такого договора определены в ст. 6 ЗУ «О финансовых услугах и государственном регулировании рынков финансовых услуг».

Сделка, которая не отвечает таким признакам, является не договором факторинга, а сделкой по отступлению права требования. Нарушение требований к форме, содержанию, субъектному составу договора факторинга в соответствии со ст. 203 ЦПК обуславливает его недействительность.»

Таким образом, несмотря на некоторую противоречивость данного вывода Большой Палаты Верховного Суда, следует отметить следующее:

- Если по договору цессии стоимость права требования, уступаемого другому лицу, ниже их реальной (действительной, рыночной, номинальной) стоимости, то договор, заключаемый между сторонами, является договором факторинга, к которому законом выдвинуты определенные требования (субъектный состав). Такую позицию высказала уже давно Государственная фискальная служба, привлекая к ответственности банки за заключенные ними договоры цессии.

Другими словами, если лицо, приобретающее право требования по договору цессии, не является финансовым учреждением, то приобрести данные требования оно должно по их номинальной (действительной стоимости), иначе сделка будет признана недействительной.

Доводы о том, что законом не установлены требования к договору цессии, в том числе к определению цены договора, и о том, что законом презюмируется свобода договора, суд счел несостоятельными.

В любом случае, такая правовая позиция Большой Палаты Верховного Суда станет полезной для заемщиков, имущество которых отнято по ипотечным оговоркам – правопреемниками, не являющимися финансовыми учреждениями.

Автор коментаря: Виталий Цвигун , руководитель судебной практики, адвокат АО "КФ "ДОМИНАНТА"

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 909/968/16

Провадження № 12-97гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Уркевича В. Ю.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І.,

Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Королюка І. В.,

учасники справи:

позивач - Відкрите акціонерне товариство «Івано-Франківський птахокомбінат» (представник - ПоронюкІ. Б.),

відповідачі - Публічне акціонерне товариство «Мегабанк» (представники:

Кульбій-Кухар Ю. В., Шапошніков О. О.), Товариство з обмеженою відповідальністю «НІКІ» (представник - Нестеришин Т. С.),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенова ГаннаВолодимирівна (представник - Бичек В. А.),

розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 909/968/16 Господарського суду Івано-Франківської області за позовом Відкритого акціонерного товариства «Івано-Франківський птахокомбінат» до Публічного акціонерного товариства «Мегабанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКІ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенова Ганна Володимирівна, про визнання недійсними договорів за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКІ» та Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2017 року (суддя Неверовська Л. М.) й постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2017 року(головуючий суддя - Гриців В. М., судді Давид Л. Л., Кордюк Г. Т.).

УСТАНОВИЛА:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2016 року Відкрите акціонерне товариство «Івано-Франківський птахокомбінат»(далі - ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат») звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» (далі - ПАТ «Мегабанк») та Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКІ» (далі - ТОВ «НІКІ») про визнання недійсними:

1.1 договору про відступлення права вимоги від 13 березня 2015 року за генеральним договором на здійснення кредитних операцій від 29 березня 2012 року № ГД-08-02/2012 та кредитним договором від 29 березня 2012 року

№ 08-02/2012/ГД-08-02/2012;

1.2 договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором

від 13 березня 2015 року № ГД-08-02/2012-з.

2. 13 грудня 2016 року представник позивача подав клопотання про зміну предмета позовних вимог, у якому просив суд прийняти до розгляду позовні вимоги, викладені в такій редакції:

2.1. визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 13 березня

2015 року за генеральним договором на здійснення кредитних операцій

від 29 березня 2012 року № ГД-08-02/2012 та кредитним договором від 29 березня 2012 року № 08-02/2012/ГД-08-02/2012;

2.2. визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 13 березня 2015 року № ГД-08-02/2012-з;

2.3. скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу СеменовоїГ.В. про державну реєстрацію за ТОВ «НІКІ» прав та їх обтяжень

(з відкриттям розділу), індексний номер 28054465, від 03 лютого 2016 року, 11:30:27, щодо реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000:08:002:0006, площею 5,637 га, цільове призначення - для обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд, що знаходиться за адресою:

Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Комунальна, 3, та розташовані на цій земельній ділянці адміністративно-виробничі приміщення, об'єкт житлової площі.

3. Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 10 січня 2017 року залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (ТОВ «НІКІ») - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенову Г.В.

4. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірний договір про відступлення права вимоги за генеральним та кредитним договорами, договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором укладені з порушенням чинного законодавства України, оскільки кредитодавцем за кредитним договором може бути виключно банк або інша фінансова установа. ТОВ «НІКІ» не є фінансовою установою і тому не має права надавати фінансові послуги, не може бути кредитодавцем за кредитним договором. Відповідно до статті 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

5. Також позивач зазначив, що відповідно до частини третьої статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. Предметом договору купівлі-продажу, на підставі якого відбувається відступлення права вимоги, є право майнової (негрошової) вимоги. Предметом договору факторингу згідно із частиною першою статті 1077 Цивільного кодексу України є виключно право грошової, а не будь-якої майнової вимоги. Окрім того, згідно із частиною першою статті 1084 Цивільного кодексу України договір факторингу розглядається як різновид купівлі фактором права грошової вимоги у клієнта. Це означає, що право грошової вимоги може бути предметом купівлі, але виключно за договором факторингу, а не загальної купівлі-продажу.

6. Позивач указував на те, що за договором купівлі-продажу оплата майна (товару), за загальним правилом, здійснюється після передання товару продавцем покупцеві (частина перша статті 655, частина перша статті 692 Цивільного кодексу України), тобто покупець сплачує грошову суму після того, як отримає товар. На підставі договору факторингу фінансування завжди відбувається під відступлення права грошової вимоги, тобто спочатку фактор передає грошові кошти, після чого клієнт відступає йому своє право грошової вимоги (частина перша статті 1077 Цивільного кодексу України). На підставі договору купівлі-продажу до нового кредитора переходить не повний обсяг прав та обов'язків сторони у зобов'язанні, а лише право вимоги боргу майнового (негрошового) характеру (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України). За договором факторингу фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги (частина перша статті 1084 Цивільного кодексу України). Параграф 1 глави 54 Цивільного кодексу України «Загальні положення про купівлю-продаж» не передбачає надання покупцем права вимоги її продавцю послуг додаткового характеру, пов'язаних із цією вимогою.

7. За умовами договору про відступлення права вимоги за кредитним договором від 13 березня 2015 року фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу. Згідно з пунктом 2.1 договору про відступлення права вимоги за кредитним договором ТОВ «НІКІ» набуло права вимоги виключно на всі грошові кошти, які можна одержати у зв'язку з отриманим правом вимоги за кредитним договором, що є також ознакою договору факторингу.

8. Отже, як зазначив позивач, аналіз істотних умов (змісту) договору про відступлення права вимоги за генеральним договором на здійснення кредитних операцій від 29 березня 2012 року № ГД-08-02/2012 та кредитним договором

від 29 березня 2012 року № 08-02/2012/ГД-08-02/2012, укладеним 13 березня

2015 року, дає підстави стверджувати, що цей договір за своєю правовою природою є договором факторингу.

9. Також позивач зазначив, що ПАТ «Мегабанк» не мав права укладати договір купівлі-продажу права вимоги, тому що укладення вказаного договору не є фінансовою послугою (або діяльністю, пов'язаною з наданням фінансових послуг, яку має право здійснювати ПАТ «Мегабанк»), натомість укладення договору купівлі-продажу є діяльністю у сфері торгівлі, яку заборонено здійснювати банкам.

10. Крім того, відповідно до пункту 4.5 генерального договору на здійснення кредитних операцій від 29 березня 2012 року № ГД-08-02/2012, за яким було відступлено право вимоги, інформація за цим договором носить конфіденційний характер і розголошенню без згоди сторін не підлягає. Банк під час укладення договору про відступлення права вимоги за генеральним договором на здійснення кредитних операцій від 29 березня 2012 року № ГД-08-02/2012 та кредитним договором від 29 березня 2012 року № 08-02/2012/ГД-08-02/2012 неправомірно

(без згоди ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат») розголосив інформацію за генеральним договором на здійснення кредитних операцій.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11. 29 березня 2012 року ПАТ «Мегабанк» (кредитодавець) та ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат» (позичальник) уклали генеральний договір на здійснення кредитних операцій № ГД-08-02/2012, яким визначаються загальні умови надання кредитодавцем послуг позичальнику для здійснення кредитних операцій.

12. Також 29 березня 2012 року ПАТ «Мегабанк» (кредитодавець) та ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат» (позичальник) уклали кредитний договір

№ 08-02/2012/ГД-08-02/2012, на виконання умов якого позичальнику було надано кредит у розмірі 1 500 000 грн на строк з 29 березня 2012 року до 28 березня

2015 року для поповнення обігових коштів (оплату енергоносіїв, ПММ, виплату заробітної плати, платежів до бюджету та інших витрат, пов'язаних з основною діяльністю позичальника), а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити 21 % (двадцять один процент) річних на умовах, передбачених договором.

13. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором

№ 08-02/2012/ГД-08-02/2012 ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат» (іпотекодавець) та ПАТ «Мегабанк» (іпотекодержатель) 29 березня 2012 року уклали іпотечний договір № ГД-08-02/2012-з, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А.А. та зареєстрований у реєстрі за № 459, за умовами якого ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат» передав у заставу ПАТ «Мегабанк» земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000080020006, площею 5,6370 га, та розташовані на ній адміністративно-виробничі приміщення, що знаходяться за адресою: м. Івано-Франківськ,

вул. Комунальна, 3. Згідно з пунктом 1.4 договору вартість предмета іпотеки становить 7 914 370 грн, у тому числі вартість земельної ділянки 4 724 370 грн.

14. 13 березня 2015 року ПАТ «Мегабанк» і ТОВ «НІКІ» уклали договір про відступлення права вимоги до боржника - ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат» за генеральним договором на здійснення кредитних операцій від 29 березня

2012 року № ГД-08-02/2012 та кредитним договором від 29 березня 2012 року

№ 08-02/2012/ГД-08-02/2012, а також договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором № ГД-08-02/2012-з, посвідченим 29 березня 2012 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу та зареєстрований за № 459. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О. 13 березня 2015 року, зареєстрований в реєстрі за № 816.

15. На підставі цих договорів приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г.В. було здійснено державну реєстрацію за

ТОВ «НІКІ» прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 28054465

від 03 лютого 2016 року, 11:30:27, щодо реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000:08:002:0006, площею 5,637 га, цільове призначення - для обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ,

вул. Комунальна, 3, та розташовані на цій земельній ділянці адміністративно-виробничі приміщення, об'єкт житлової площі.

16. Натомість ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат» звернулося до суду з позовом про визнання недійсними укладених 13 березня 2015 року ПАТ «Мегабанк» з

ТОВ «НІКІ» договорів про відступлення права вимоги за генеральним договором на здійснення кредитних операцій та кредитним договором і про відступлення права вимоги за іпотечним договором. Вважає оспорювані правочини такими, що вчинені з порушенням закону, а також указує на те, що ці правочини порушують його права та інтереси.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

17. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 13 лютого

2017 року позов задоволено. Визнано недійсними: договір про відступлення права вимоги за генеральним договором на здійснення кредитних операцій від 29 березня 2012 року № ГД-08-02/2012 та кредитним договором від 29 березня 2012 року

№ 08-02/2012/ГД-08-02/2012, укладений між ПАТ «Мегабанк» і ТОВ «НІКІ»

13 березня 2015 року;договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором № ГД-08-02/2012-3, посвідчений 29 березня 2012 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Мачкур А.А. та зареєстрований у реєстрі за № 459, укладений між ПАТ «Мегабанк» і ТОВ «НІКІ»

13 березня 2015 року та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О., зареєстрований у реєстрі за № 816.Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Г.В.про державну реєстрацію за ТОВ «НІКІ» прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 28054465 від 03 лютого 2016 року, 11:30:27, щодо реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000:08:002:0006, площею 5,637 га, цільове призначення - для обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Комунальна, 3, та розташовані на цій земельній ділянці адміністративно-виробничі приміщення, об'єкт житлової площі.

18. Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними оспорюваних договорів, місцевий господарський суд, урахувавши правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 06 липня 2015 року у справі № 6-301цс15 та від 13 квітня 2016 року у справі № 3-238гс16, виходив з установлених ним обставин, згідно з якими розмір грошової вимоги значно перевищує ціну відступлення вимоги; балансова вартість майна, переданого в іпотеку, є значно більшою, ніж розмір заборгованості боржника, визначеного в повідомленні про порушення боржником основного зобов'язання за кредитним договором та договором іпотеки від 27 березня 2015 року, та дійшов висновку, що оспорювані договори є договорами факторингу, оскільки вказана різниця є дисконтом, тобто платою (фінансовою вигодою), яку отримує фактор за договором факторингу.

19. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02 серпня

2017 року рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2017 року залишено без змін. При цьому суд апеляційної інстанції указав на помилковість висновку суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором № ГД-08-02/2012-з є договором факторингу, але така позиція не вплинула на правильність висновку суду першої інстанції про недійсність договору про відступлення права вимоги за цим іпотечним договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20. У серпні 2017 року ТОВ «НІКІ» та ПАТ «Мегабанк» подали до Вищого господарського суду України касаційні скарги на рішення Господарського суду

Івано-Франківської області від 13 лютого 2017 року й постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2017 року, в яких просили оскаржувані судові рішення скасувати, прийняти нове, яким у позові відмовити в повному обсязі.

21. Скаржники вказують на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 3 15 16 203 215 509 510 512 1077 1079 Цивільного кодексу України, статей 1, 4, 5, 7 Закону України від 12 липня

2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статей 1 2 22 54 57 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень).

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

22. ТОВ «НІКІ» та ПАТ «Мегабанк» подали до Вищого господарського суду України касаційні скарги на рішення Господарського суду Івано-Франківської області

від 13 лютого 2017 року й постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2017 року в порядку, встановленому статтею 109 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень).

23. Вищий господарський суд України ухвалою від 07 листопада 2017 року касаційні скарги ТОВ «НІКІ» та ПАТ «Мегабанк» прийняв до касаційного провадження та призначив до розгляду.

24. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

25. На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України вказані касаційні скарги разом зі справою передані до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

26. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05 лютого 2018 року призначив до розгляду касаційні скарги ТОВ «НІКІ» та ПАТ «Мегабанк».

27. Відповідно до частини п'ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

28. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05 квітня

2018року передав цю справу разом з касаційними скаргами ТОВ «НІКІ» та

ПАТ «Мегабанк» на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

29. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції зазначив, що правова проблема у цій справі зводиться до розмежування договору факторингу та інших способів відступлення права вимоги, оскільки суди, визначаючи правову природу оспорюваних договорів, вказують на певні їх особливості, чим створюють різну судову практику.

30. Так, суд касаційної інстанції зазначив, що у постанові Верховного Суду України

від 13 квітня 2016 року у справі № 3-238гс16 викладено правовий висновок, згідно з якою плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.

31. Також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

від 21 березня 2018 року у справі № 910/2489/17 викладено правову позицію, згідно з якою однією з відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення права вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження клієнта за плату, тобто взамін права вимоги клієнт отримує від фактора послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження клієнта, з обов'язком клієнта оплатити користування ними. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу (аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду України від 10 липня 2015 року у справі

№ 6-301цс15).

32. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду також зауважив, що в постановах Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 3-226гс16 та від 25 травня 2016 року у справі № 3-254гс16 викладено правову позицію, згідно з якою якщо договір між сторонами передбачає передачу права грошової вимоги проти виплати коштів або обов'язку їх виплатити, то фактично має місце фінансування однієї сторони іншою. Такі відносини мають ознаки факторингу, а отже, новий кредитор повинен мати статус банку або фінансової установи, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

33. Оскільки принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питань, які Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає виключною правовою проблемою, ухвалою

від 16 квітня 2018 року справу прийнято до розгляду Великої Палати Верховного Суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи осіб, які подали касаційні скарги, - ПАТ «Мегабанк» та ТОВ «НІКІ»

34. Скаржники зазначають, що договір про відступлення права вимоги за кредитним договором є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203 215 Цивільного кодексу України підстав для визнання цього договору недійсним. Вони вказують також на неправильне застосування судами попередніх інстанцій статей 509, 510, 512, 1077, 1079 цього Кодексу, статей 1, 4, 5, 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у частині кваліфікації договору про відступлення права вимоги за кредитним договором як договору факторингу, оскільки дія цього Закону за суб'єктним складом учасників є обмеженою й не поширюється на юридичних осіб, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, та на фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

35. Крім того, скаржники зазначають, що стаття 216 Цивільного кодексу України не передбачає такого правового наслідку недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону, як скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що було прийняте, в тому числі, на підставі визнаного недійсним правочину.

36. Скаржники вважають, що суд першої інстанції, прийнявши клопотання позивача і нові позовні вимоги до провадження, фактично допустив одночасну зміну предмета та підстав позову, що заборонено статтею 22 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень).

37. У судовому засіданні представники ПАТ «Мегабанк» та ТОВ «НІКІ» надали усні пояснення щодо суті справи та підтримали наведені в касаційних скаргах доводи.

(2) Позиція позивача - ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат»

38. Позивач у своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, прийнятими в результаті всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та винесеними з дотриманням матеріального та процесуального законодавства з огляду на те, що укладення договору про відступлення права вимоги за кредитним договором між ПАТ «Мегабанк» та

ТОВ «НІКІ», який за своєю суттю є договором факторингу, суперечить вимогам

статті 1079 Цивільного кодексу України, а тому такий договір є недійсним на підставі статей 203 та 215 цього Кодексу. Позивач наголошує, що усі попередні записи про державну реєстрацію іпотеки ПАТ «Мегабанк» як іпотекодержателя спірного майна є в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, отже, для реального захисту та відновлення його порушених прав необхідно скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, оскільки оскаржувані договори не створили жодних юридичних наслідків.

39. Представник позивача в судовому засіданні підтримав заперечення, викладені у відзиві та письмових поясненнях на касаційні скарги, та просив залишити їх без задоволення, а судові рішення у справі - без змін.

(3) Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Г.В.

40. Семенова Г.В. у своїх письмових поясненнях по суті вимог касаційної скарги зазначила, що підтримує наведені в касаційних скаргах ПАТ «Мегабанк» та ТОВ «НІКІ» доводи, оскільки вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно кваліфікували оспорюваний договір від 13 березня 2015 року про відступлення права вимоги за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № ГД-08-02/2012 та кредитним договором від 29 березня 2012 року № 08-02/2012/ГД-08-02/2012 як договір факторингу. Вона зазначає, що оспорюваний договір за своїм змістом є договором про відступлення права вимоги (купівлі-продажу права вимоги -

статті 512-514 656 Цивільного кодексу України). За цим договором відсутня

будь-яка плата за користування грошовими коштами, наданими в розпорядження клієнта шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди тощо (вартість права вимоги та ціна за відступлення права вимоги - тотожні). Крім того, за цим договором одна сторона не фінансувала іншу, а грошова вимога, відступлена первісним кредитором новому кредитору, не може розглядатися як плата за надану послугу. До того ж за договором не надавалося будь-яких пов'язаних з відступленням права вимоги послуг.

41. У судовому засіданні представник приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Г.В. просив задовольнити касаційні скарги

ПАТ «Мегабанк» та ТОВ «НІКІ».

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

42. Підставою для передачі та прийняття вказаної справи на розгляд Великої палати є необхідність розмежування договору факторингу та інших способів відступлення права вимоги.

43. Вказана правова проблема є нагальною у зв'язку з великою кількістю спорів, пов'язаних з правонаступництвом у кредитних договорах.

44. Відповідно до статей 512 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

45. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

46. Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня

2000 року №2121-III «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

47. У статті 350 Господарського кодексу України факторинг визначений як передання чи зобов'язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

48. У статті 1077 Цивільного кодексу України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

49. Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352

«Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

50. Таким чином, у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

51. З аналізу статей 512-518 Цивільного кодексу України можна зробити такий висновок щодо суб'єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

52. Разом з тим, із частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України та частини п'ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб'єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

53. У статті 350 Господарського кодексу України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов'язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

54. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

55. Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

56. Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов'язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 Цивільного кодексу України).

57. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

58. За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

59. Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

60. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

61. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

62. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (частина третя

статті 656 Цивільного кодексу України).

63. Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

64. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

65. Згідно з частиною першою статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

66. Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України«Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

67. У даній справі суди попередніх інстанцій установили, що первісно між ПАТ «Мегабанк» та ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат» укладено генеральний договір на здійснення кредитних операцій та кредитний договір від 29 березня

2012 року № 08-02/2012/ГД-08-02/2012, згідно з умовами якого Банк передав Позичальнику кредит у розмірі 1 500 000 грн на поповнення обігових коштів, які Позичальник зобов'язувався повернути та сплатити 21% річних.

68. За умовами договору про відступлення права вимоги від 13 березня 2015 року ТОВ «НІКІ» зобов'язалося сплатити ПАТ «Мегабанк» грошові кошти у сумі

1 693 908,74 грн. Натомість, відповідно до пункту 2.1 цього договору

ПАТ «Мегабанк» передало ТОВ «НІКІ»: право грошової вимоги до боржника

(ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат») за генеральним договором на здійснення кредитних операцій та кредитним договором № 08-02/2012/ГД-08-02/2012

від 29 березня 2012 року, у тому числі право на стягнення (отримання) заборгованості боржника перед первісним кредитором, яка виникла станом на 13 березня 2015 року в сумі 1 693 908,74 грн, яка складається з: 1 450 000,00грн - суми заборгованості за кредитом, 231 451,14 грн - суми заборгованості за простроченими процентами, 10 150,00 грн - суми заборгованості за нарахованими процентами, судові витрати у розмірі 2 307,60 грн; право вимоги на стягнення (отримання) від боржника будь-яких грошових нарахувань та вимог, у тому числі передбачених кредитним договором заходів відповідальності, які виникли у первісного кредитора до боржника до моменту укладення цього договору; права вимоги, які випливають з факту неналежного виконання боржником умов кредитного договору, в тому числі право на дострокове стягнення суми кредиту, процентів та інших пов'язаних з цим сум; будь-які інші вимоги згідно з генеральним та кредитним договорами.

69. Згідно з пунктом 2.5 договору про відступлення права вимоги за кредитним договором у разі отримання після укладання цього договору від боржника коштів на виконання кредитного договору, зокрема коштів у рахунок повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, які нараховані після відступлення права вимоги, та за умови виконання новим кредитором зобов'язань, визначених підпунктом 2.6.1 цього договору, не пізніше дня, наступного за днем отримання коштів, перерахувати ці кошти новому кредитору як стороні у кредитному договорі й належному отримувачу коштів на виконання кредитного договору.

70. Також у пункті 5.2 договору про відступлення права вимоги за кредитним договором сторони підтвердили, що укладення цього договору засвідчує те, що до нового кредитора перейшли усі права, пов'язані зі здійсненням первісним кредитором повідомлення боржника про порушення боржником основного зобов'язання за кредитним договором та/або договором іпотеки (повідомлення

від 29 травня 2014 року № 92-220).

71. За таких обставин ПАТ «Мегабанк» (первісний кредитор) уступив грошову вимогу до ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат» (боржника) в обмін на грошові кошти в сумі 1 693 908,74 грн, які ТОВ «НІКІ» (новий кредитор) зобов'язався сплатити первісному кредитору, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу.

72. Уклавши договір відступлення права вимоги за кредитним договором банк отримав фінансування у розмірі 1 693 908,74 грн, а ТОВ «НІКІ», в свою чергу, укладаючи вказаний договір набуло право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги. Така різниця виразилася в отриманні ТОВ «НІКІ» від первісного кредитора таких прав щодо боржника: а) права вимоги на стягнення (отримання) від боржника будь-яких грошових нарахувань та вимог, у тому числі передбачених кредитним договором заходів відповідальності, які виникли у первісного кредитора до боржника до моменту укладення цього договору; б) права вимоги, які випливають з факту неналежного виконання боржником умов кредитного договору, в тому числі право на дострокове стягнення суми кредиту, процентів та інших пов'язаних з цим сум; в) права будь-яких інших вимог згідно генерального договору та кредитного договору. Підтверджено, що саме ТОВ «НІКІ» отримало прибуток від обміну своїх грошових коштів на дебіторську заборгованість ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат» перед ПАТ «Мегабанк».

73. Наведене свідчить про те, що укладений між ПАТ «Мегабанк» та ТОВ «НІКІ» оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов'язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваного у даній справі договору не змінює його правової природи.

74. З укладенням договору про відступлення права вимоги у генеральному

договорі на здійснення кредитних операцій та кредитному договорі

№ 08-02/2012/ГД-08-02/2012 від 29 березня 2012 року відбулася заміна кредитодавця-банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу юридичну особу, - ТОВ «НІКІ», яке не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу.

75. За таких обставин та з огляду на те, що за змістом частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорюваний правочин суперечить наведеним вище приписам цивільного законодавства України щодо суб'єктного складу договору факторингу, то він підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України.

76. З урахуванням викладеного висновок судів першої та апеляційної інстанції щодо правової оцінки договору про відступлення права вимоги за договором на здійснення кредитних операцій, кредитним договором, як договору факторингу, і про його недійсність є правильним.

77. Стосовно вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу

Семенової Г.В. щодо реєстрації права власності на земельну ділянку та адміністративно-виробничі приміщення за ТОВ «НІКІ», Велика Палата Верховного суду зазначає таке.

78. Суди попередніх інстанцій установили, що спір між сторонами виник з цивільно-правових відносин та пов'язаний з позовною вимогою про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги за кредитними договорами та за іпотечним договором від 13 березня 2015 року, а отже, підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

79. Частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України установлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

80. Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» клієнт банку - це будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку. Саме як споживач банківських послуг (як позичальник та іпотекодавець) ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат» звернулося до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки заміна кредитодавця та іпотекодержателя, яким у договорах, стороною у яких виступав (брав участь) ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат», з фінансової установи - банку (ПАТ «Мегабанк») на іншу юридичну особу - ТОВ «НІКІ», а також перехід до останнього права власності на предмет іпотеки - нерухоме майно ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат», унеможливлюють оскарження останнім договорів, стороною у яких ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат» не було, однак позбавлене можливості іншим способом захистити свої права.

81. Відносини банку з клієнтами та права клієнтів банку врегульовані главами 9 та 10 цього Закону та постановами правління Національного банку України.

82. Таким чином, укладення договорів відступлення права вимоги позбавило

ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат» усіх прав, які надані клієнтам банку як споживачам фінансових послуг, та які можуть бути захищені у судовому порядку.

83. Відповідно до частини другої статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання.

84. Відповідно до частини першої статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

85. Установлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина перша статті 216 цього Кодексу).

86. За змістом статті 216 цього Кодексу наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину. Разом з тим частиною третьою цієї статті передбачено, що загальні наслідки недійсності правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

87. Такі особливості встановлено, зокрема, частиною другою статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за змістом якої записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

88. Відповідно до частини другої статті 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно примірника такого судового рішення.

89. З наведеного вбачається, що Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»передбачено вичерпний перелік рішень суду, на підставі яких здійснюється державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме набуття, зміна або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру речових прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора.

90. Таким чином, згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення суду щодо недійсності правочину не зумовлює виникнення обов'язку скасування рішення про державну реєстрацію права власності на відповідний об'єкт.

91. Запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру речових прав саме на підставі рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав. За відсутності такого рішення суду реалізувати рішення суду про визнання правочинів недійсними, тобто відновити порушені права позивача, буде неможливо.

92. З метою реального захисту та відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача суди попередніх інстанцій правильно зазначили про наявність правових підстав для скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Г.В. про державну реєстрацію за ТОВ «НІКІ» прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 28054465 від 03 лютого

2016 року, 11:30:27, щодо реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000:08:002:0006, площею 5,637 га, цільове призначення - для обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Комунальна, 3, та розташовані на цій земельній ділянці адміністративно-виробничі приміщення, об'єкт житлової площі.

93. Суди установили, що згідно з інформаційною довідкою від 08 лютого 2017 року

№ 79858712 у Державному реєстрі речових прав є усі попередні записи про державну реєстрацію іпотеки, права ПАТ «Мегабанк» як іпотекодержателя нерухомого майна ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат» - земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:08:002:0006, площею 5,637 га та адміністративно-виробничих приміщень, що знаходяться за адресою: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Комунальна, 3. Тому скасування рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ «НІКІ» на це майно не скасовує попередніх записів і не порушує прав ПАТ «Мегабанк» як іпотекодержателя зазначеного майна.

94. Тому для реального захисту та відновлення порушених прав позивача необхідно скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, оскільки оскаржувані договори не створили жодних юридичних наслідків.

95. Суд першої інстанції вважав, що земельна ділянка з кадастровим номером 2610100000:08:002:0006, площею 5,637 га, цільове призначення - для обслуговування адміністративно-виробничих будівель і споруд та розташовані на цій земельній ділянці адміністративно-виробничі приміщення, об'єкт житлової нерухомості, що знаходяться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Комунальна, 3, вибули із власності

ВАТ «Івано-Франківський птахокомбінат» та перейшли у власність ТОВ «НІКІ» згідно з рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу

Семенової Г. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28054465 від 03 лютого 2016 року, 11:30:27. Підставою прийняття рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень

від 03 лютого 2016 року є договір про відступлення права вимоги № 816, виданий

13 березня 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н. О., який є предметом оскарження у цій справі.

96. Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

97. З огляду на викладене, рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав. У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним Цивільним кодексом України право власності виникає з моменту його реєстрації.

98. Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України

(в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

99. Суд першої інстанції установив, що представник позивача подав клопотання про зміну предмета позовних вимог до початку розгляду господарським судом справи по суті. Оскільки рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень було прийнято на підставі правочинів, які суд може визнати недійсними, суд обґрунтовано прийняв зміну предмета позову до розгляду.

100. Отже, суд першої інстанції відповідно до законодавства прийняв заяву про зміну предмета позову та дійшов правильного висновку щодо скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень

від 03 лютого 2016 року у зв'язку з недійсністю оскаржуваних договорів.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

101. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

102. Частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

103. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а касаційні скарги ПАТ «Мегабанк» і ТОВ «НІКІ» - без задоволення.

Щодо судових витрат

104. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

105. Зважаючи на те, що Велика Палата Верховного Суду не змінює судових рішень у даній справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться.

Висновок щодо застосування норм права

106. Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України«Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб'єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність.

Керуючись статтями 300-302 308 309 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКІ»залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2017 року й постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02 серпня 2017 рокуу справі № 909/968/16- без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С.Князєв Суддя - доповідач В.Ю. УркевичСудді:Н.О.АнтонюкЛ.М.Лобойко С.В.БакулінаО.Б.Прокопенко В. В. БританчукЛ. І. Рогач Д. А. ГудимаО.М.Ситнік В.І.ДанішевськаО.С. Ткачук О.С.ЗолотніковО.Г.Яновська О. Р. Кібенко