Проблеми судового захисту особистих немайнових прав автора на твори науки, літератури та мистецтва

Актуальність дослідження зумовлена тим, що кожна категорія судових справ має свої особливості розгляду. Не є винятком і справи щодо захисту авторських прав, зокрема, пов’язаних з особистими немайновими правами автора на твори науки, літератури та мистецтва. Охорона та захист авторського права на сучасному етапі відіграє важливе значення, оскільки це пов’язано з тим, що ринкова економіка дає широкі можливості для розвитку правовідносин у сфері творчої діяльності і як наслідок спостерігається широкий розмах посягань на авторське право.

Беручи до уваги те, що новації складають вагому частину людського життя, новітні технології практично стали вигідним товаром. Зважаючи на вищевикладене, поширюється кількість судових справ у сфері захисту авторських прав. Разом з тим, при розгляді вказаних справ виникають певні труднощі та проблеми. На нашу думку важливим є дієвий механізм захисту прав автора на твори науки, літератури та мистецтва, тому доцільно дослідити судову практику, законодавство та актуальні наукові праці з метою подальшого удосконалення та вирішення проблемних питань.

Перш за все, слід відзначити про необхідність розмежування понять охорони та захисту відповідних прав автора. Так, охорона є встановленням всієї системи правових норм, спрямованих на дотримання прав авторів, суб’єктів суміжних прав та їхніх правонаступників. В той час як захист - це сукупність заходів, метою яких є відновлення і визнання цих прав у разі їх порушення.

Аналіз наукових джерел та чинного законодавства дав змогу з’ясувати, що існують дві основні форми захисту авторських прав:

- неюрисдикційна - передбачає дії юридичних і фізичних осіб щодо захисту своїх авторських прав на твір, які вони здійснюють самостійно, без звернення в державні або інші компетентні органи. При цьому маються на увазі тільки законні способи захисту, такі, як, наприклад, повідомлення порушника про існування авторських прав і пропонування вирішити суперечку шляхом переговорів.

- юрисдикційна - передбачає діяльність уповноважених державою органів щодо захисту порушених прав або прав, що оскаржуються. Суть такої форми захисту полягає в тому, що особа, права якої порушені неправомірними діями, може звернутися за захистом своїх прав у спеціально вповноважені державні органи - суд, Антимонопольний комітет та ін.

При цьому, юрисдикційна форма захисту прав автора може здійснюватися з використанням таких процедур: цивільно-правової, кримінально-правової, адміністративно-правової. За загальним правилом захист авторських і суміжних прав і охоронюваних законом інтересів здійснюють у судовому порядку.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок що судовий захист особистих немайнових прав автора на твори науки, літератури та мистецтва належить до юрисдикційної форми захисту прав.

Слід зауважити, що у вітчизняній практиці судовий порядок захисту авторських прав є переважним, на відміну від закордонної, де досудові способи захисту отримали більш широке застосування. Так, одним зі способів захисту прав авторського права є процедура примирення. Як свідчить практика у США, більшість справ відносно порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності не доходять до суду. При цьому примирення найбільш переважне в тих випадках, коли сторони конфлікту мають намір зберегти між ними господарські зв’язки та вирішити питання приватним шляхом. Ця форма передбачає вибір або призначення мирового посередника, який намагатиметься надати допомогу сторонам в урегулюванні їхнього спору. Тому для більш ефективного захисту авторських прав на думку деяких дослідників вбачається за необхідне запровадження зарубіжного досвіду щодо претензійного захисту прав та застосування процедури примирення, а також введення практики спеціалізації суддів на розгляді справ про захист прав інтелектуальної власності та авторського права.

Засобом судового захисту авторських і суміжних прав і охоронюваних законом інтересів є позов, тобто звернена до суду вимога про здійснення правосуддя, з одного боку, і звернена до відповідача матеріально-правова вимога про виконання покладеного на нього обов’язку або про визнання наявності чи відсутності правопорушення - з іншого. Якщо авторське порушено або оспорено, суд зобов’язаний прийняти і розглянути позовну заяву.

Спеціальною формою захисту авторських і суміжних прав і охоронюваних законом інтересів слід визнати адміністративний порядок їх захисту. Його застосовують як виняток із загального правила, тобто в прямо зазначених законом випадках.

Цивільно-правова - найпоширеніша процедура вирішення спорів відносно прав автора на твір. У ній захист особистих немайнових прав суб’єкта авторського права та суміжних прав здійснюється незалежно від вини їх порушника та незалежно від порушення майнових інтересів автора чи виконавця.

Слід відзначити, що у абз. 3 п. 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» зазначено, що у спорах, що виникають у сфері використання об’єктів авторського і суміжних прав, здійснюється захист цивільних прав та інтересів суб’єктів, а не вирішуються питання про порушення в сфері публічно-правових відносин. Тому такі спори підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Окремо слід звернути увагу на з’ясуванні питання щодо учасників судових проваджень у вказаній категорії справ. Доцільно розглянути питання про суб’єктний склад вказаних матеріальних правовідносин. На думку Клейменової С.М., суб’єктами авторських правовідносин є власники суб’єктивних прав і носії обов’язків, що зв’язані зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва, крім того, спадкоємці автора набувають комплекс авторських правомочностей на підставі спадкування за законом чи за заповітом, а інші правонаступники отримують авторські правомочності в силу укладених з ними авторських договорів самим автором, або з його спадкоємцями.

У процесуальних правовідносинах учасниками судового розгляду, окрім зазначених суб’єктів, можуть бути й інші особи, наприклад порушники авторських прав (на думку, позивача), які, зокрема, не пов’язані з автором (чи іншими суб’єктами авторського права) договірними відносинами. Характерною ознакою осіб, які беруть участь у справі з авторських правовідносин, є наявність у них заінтересованості в наслідках розгляду судом справи. Це зумовлено тим, що вони мають відношення до справи як учасники матеріального спору, і тому їх заінтересованість у справі носить і матеріально-правовий, і процесуально-правовий характер.

Окремі аспекти належності відповідача у зазначеній категорії справ слід проаналізувати детальніше. Зокрема, як наголошує Вищий господарський суд України у п. 33 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.10.2012 р. № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності», якщо організація, яка здійснює видавничу діяльність і надала друкарні оригінал-макет твору для друкування книжки, порушила права автора твору, належним відповідачем виступатиме саме така організація, але не друкарня, що здійснювала лише технічне сприяння у створенні книжки.

Зважаючи на вищевикладене, в даному випадку слід розмежувати видавничу діяльність як діяльність, яка має організаційно-творчий характер, стосується господарсько-виробничої діяльність видавців, яка спрямована на підготовку і випуск у світ видавничої продукції, і типографську діяльність як діяльність суто технічно без творчого характеру. Саме тому друкарня як юридична особа не може виступати відповідачем у справах про захист авторського права. Однак якщо друкарня з власної ініціативи перевищить замовлений тираж твору, то вона нестиме відповідальність за порушення авторського права. Ще одним випадком коли друкарня може бути відповідачем є тоді, коли видавець одночасно технічно забезпечує і друк відповідних творів, в яких йдеться про порушення авторських прав. Тоді видавець (і друкарня водночас) виступатиме відповідачем у спорі.

Підсумовуючи вищевикладене, важливими є питання про підсудність вказаної категорії справ, про належний суб’єктний склад, про належного відповідача.

Слід відзначити, що на практиці виникають деякі проблемні питання, пов’язані з розглядом справ про захист особистих немайнових прав автора на твори науки, літератури та мистецтва.

Так, наприклад, Шабалін А.В. у своїй праці наголошує на проблемних аспектах судового захисту прав авторів на тимчасово окупованих територіях. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що у зв’язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях, змінити територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судам, та забезпечити розгляд: зокрема, цивільних справ, підсудних місцевим загальним судам, розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, - місцевими загальними судами міста Києва, що визначаються Апеляційним судом міста Києва.

Втім, дослідник наголошує, що по суті означена категорія справ буде розглядатися виключно районними судами Києва. У той же час може мати місце ситуація, коли сам автор, чиї права порушуються на тимчасово окупованій території держави, може безпосередньо проживати (бути зареєстрованим) чи перебувати в іншому місці на території України, що не окупована. Проживати постійно або бути зареєстрованим як тимчасово-переміщена особа. Також тут потрібно враховувати й економічну складову, оскільки сам приїзд до Києва, проживання, витрати на правову допомогу, можуть бути значними. Тому з метою вирішення означеної ситуації, у процесуальний закон доцільно повернути положення про альтернативну підсудність щодо вирішення авторських спорів.

Поруч із тим на законодавчому рівні варто обмежити можливість звернення авторів із відповідним позовом до суду на тимчасово окупованій території України, з метою нівелювати можливість ухвалення неправосудного рішення. З приводу викладеного варто зазначити і те, що запровадження у процесуальний закон альтернативної підсудності щодо авторських спорів дозволить значно розширити можливості всіх авторів на судовий захист, що гарантований Основним Законом України, а не тільки тих чиї права порушуються на тимчасово окупованій території України.

Також на сьогоднішній день залишаються проблемними і інші питання, які негативно позначаються на ефективності судового захисту авторських прав.

Так, на думку Ульянової Г.О., до них можна віднести: велику завантаженість судів, недостатню кількість фахівців у галузі авторського права тощо. З метою виправлення ситуації вбачається за необхідне більше уваги приділити викладанню спецкурсів з предмета права інтелектуальної власності, авторського, патентного права в інститутах професійної підготовки суддів, а також проходженню суддями курсів підвищення кваліфікації.

З вищевказаною думкою також погоджується дослідник Берестова І.Е., однак продовжує її і наголошує на деяких інших аспектах. Дослідниця вказує, що судова практика свідчить, що судді часто необізнані із специфічною термінологією, що призводить до помилок у веденні протоколів судових засідань, до неправильного тлумачення обставин справи, показань свідків. У разі виникнення спірних питань, пов’язаних з аудіовізуальними творами, необхідно з ними ознайомитися суду. На жаль, не завжди у суду є такі можливості, оскільки аудіовізуальні твори зафіксовано, як правило, на різних матеріальних носіях, а необхідною технікою суди не забезпечені. Наприклад, під час судового розгляду справи за позовом режисера-постановника О. Зиріна до акціонерного товариства Р. про відшкодування моральної шкоди, стягнення компенсації позивач змушений був доставити до суду власні технічні засоби для перегляду телепередачі.

Також слід наголосити на тому, що захист прав творців повинен здійснюватись за короткий час, оскільки його значення може втратитись у разі запізнення. Механізм захисту має бути таким, щоб забезпечував саме вчасний захист, оскільки доки суд розглядає справу - відповідач часто встигає знищити або приховати докази порушення прав творців. Тому необхідними є вжиття тимчасових заходів з метою забезпечення доказів.

Специфічним, але дуже поширеним порушенням права авторства є плагіат, тобто повне або часткове оприлюднення (опублікування) чужого твору під іменем особи, яка не є його автором, що за своєю суттю є привласненням нею авторства. Особливістю даного порушення немайнового права є те, що воно здатне призвести до негативних як немайнових так і майнових наслідків.

Нeоднозначніcть поняття плагіату призводить до того, що суди під час вирішення справи щодо плагіату іноді базуються на власних переконаннях, приймають cамоcтійно рішення про наявність чи відсутність плагіату. Хоча повинні за клопотанням сторін залучати експерта або спеціаліста в певній галузі знань.

У процесі здійснення експертизи існує і така проблема, як встановлення кількісних та якісних характеристик під час встановлення тотожності і схожості двох творів, виявлення яких дозволяє стверджувати про наявність або відсутність плагіату. Якісний ступінь плагіату – це міра змістової, cмиcлової, семантичної, логіко-cтруктурної схожості двох творів. Кількісний ступінь плагіату – це міра кількості запозичень фрагмента відносно до загального обсягу твору. Наскільки формально і змістовно тотожними або схожими мають бути твори, щоб можна було зробити однозначний висновок про наявність чи відсутність плагіату – це також спірне питання.

Крім того, під час встановлення факту плагіату, проблемним є і встановлення того, хто з авторів є порушником. Звичайно, що у таких випадках потрібно встановити пріоритет у створенні твору. Раніше це можливо було здійснити досить просто, наприклад, за датою нанeceння тeкcту на паперовий носій. Експертиза паперу чи чорнил без проблем це виявить. Але сьогодні, за умови створення твору в електронній формі і розміщення його в мережі Інтeрнeт, встановлення дійсного авторства є більш складним і потребує застосування певних технічних засобів і додаткових матеріальних витрат

Підсумовуючи, варто зазначити, що надзвичайно важливими є подальші дослідження вказаної теми, оскільки на сучасному етапі дійсно стан судового захисту справ про особисті немайнові права автора на твори науки, літератури та мистецтва не є досконалим. За результатами проведених досліджень нами зроблено висновки, про те, що для цих справ властивими є велика кількість практичних труднощів, серед яких нами виокремлено наступні: проблема запровадження альтернативної підсудності щодо вирішення авторських спорів, проблема великої завантаженості судів, недостатня кількість фахівців у галузі авторського права, відсутність належного забезпечення та оснащення судів технічними засобами, проблема своєчасності та оперативності розгляду справ. Крім того, практичні труднощі виникають і при розгляді окремих категорій справ.

Автор статті: юрист Адвокатського бюро "Штокалов та партнери" Коломійчук В'ячеслав Олегович

http://ukraine-attorney.com.ua/